Арахамії видніше, на часі руйнувати духовну окупацію чужої йому України, чи не на часі.

Уродженцю російського Сочі краще знати, чи пріоритетним для України є питання московського патріярхату – юрбища коригувальників, навідників, колаборантів і шпигунів.

Штатний лобіст тютюнових транснаціональних компаній на власний розсуд визначатиме, треба добивати самопроголошену церкву окупанта, чи оповити її омофором державного захисту взамін за пожертву на тацю офісу президента.

Палкий прибічник Комуністичної Партії Китаю єдінолічно, як і пасує видатному діячеві Галактик Андромеди й Малої Ведмедиці, вирішуватиме, чи треба гнати з української землі московського попа – чи далі для вузьколобих зелебобіків розігрувати театральні сценки іграшкових двіжів біля Печерської Лаври.

Лелійне й опікунське ставлення зеленозапроданців до путінської псевдорелігійної секти свідчить про підготовку грунту для домовленостей у недалекому майбутньому.

Їм потрібна ця ячейка контактерів із кремлем. Бережуть, як зіницю вовка.

Скільки ж треба скурити коноплі й наковтатися кетаміну, аби придумати цю сюрреалістичну бредню – Мед мінних полів.

Україна – найбільш замінована територія світу. Третина площі. Понад 174 тисячі кв км. Одних лише замінованих ланів – 8 млн га. Мінами в три шари всіяні дороги, водойми, лісопосадки.

Проблему №1 перетворити в гламурну акцію можуть хіба що обнюхані креативщики з вечірнього кварталу, для яких що війна, що не війна – усе має містити елементи розваги й дотепності.

Це ж повний треш! Бджоли збиратимуть мед на замінованих окупованих територіях, і потім цей мед українські дипломати під час міжнародних візитів передаватимуть іноземцям, аби ті прицмокували й казали: ммммммм, який смачнющий мед на ваших замінованих територіях, привезіть ще кілька слоїків наступного разу.

Кретинізм у невиліковній стадії. Для них усе хіхіхаха. Для них усе має фонтанувати креативом, фантазією, творчим підходом. Якщо завтра дати їм завдання покреативити на тему моргів – вони зберуться на брейнсторм в офісі президента й видадуть щось оригінальне. Мертві бджоли не гудуть.

Людям нема чим зайнятись. Уже навіть розробили жартівливий дизайн вуликів у формі попереджувальних знаків про мінну небезпеку.

Нащо розміновувати, якщо це ж так весело й стильно – на мінах мед збирати для іноземців. Мед мінних полів, йопти.

Пора засновувати новий рід військ – бойові пасічники.

Словесно громити прокурорське весілля на мільйон – легше легкого. Вульгаризми самі сповзають з язика, а внутрішнє обурення вирує зі стихійною силою.

Важче починати вдумливу розмову про етику війни. Про те, як має поводитися суспільство в умовах безвихідного кровопролиття, які моральні дисциплінатори й етичні самообмеження мають встановити люди самі для себе.

Якщо війна надовго – то люди будуть ще більше жити на повну. І приклад цьому подала влада. Це вона засигналізувала всьому суспільству, що не лише можна, а й треба бенкетувати під час мору, відриватися по повній, гребти все, що під руку попало, розкошувати і з жиру біситися.

Не моралізаторські, а моральні акценти цієї гучної історії з весіллям на мільйон – у моєму інтерв’ю для Каналу Свіжої Історії 👉
https://www.youtube.com/watch?v=pPyxxrP1q5o

Усе чекаю й чекаю, аж нетерплячка мене з’їла, коли нарешті уряд Ізраїлю засекретить кількість своїх полеглих воїнів.

А все навпаки. Щодня державні лідери виходять до народу й озвучують точні й правдиві цифри своїх жертв і втрат. Щоб народ не думав, що війна – це іграшкові гонки на колісницях. Щоб народ щодня відчував кровну плату за війну нації.

І ніхто там не ставиться до народу, як до інфантильних імбецилів, яких треба присипляти наніч мурканням арестовича. І ніхто не трясеться над кульбабкою спокою какіхразніц із поясненням «це підірве моральний дух». І їхній головнокомандувач не несе ахінею «під час війни не варто називати кількість жертв».

Близькосхідна війна явно показала, наскільки НЕПРАВИЛЬНО, АМОРАЛЬНО Й НАВПАКИ робили й продовжують робити наші недоумки у флісках. Державники (а де ж їх узяти у шапіто?) мали чинити діяметрально протилежно.

Усе фатально не так. Усі наші базові підходи до війни – катастрофічні хибні. Помилка на помилці.

Повнота відповідальності за свідоме викривлення дійсності лежить на фіглярах із повнотою влади. Непоправну шкоду вони заподіяли, граючи і граючись.

Ось уже рівно рік, як Іран офіційно є соратником росії, постачаючи дрони й будуючи цілий завод із їх виробництва в Татарстані.

А досі іранський бізнес не націоналізований. Обмежилися лише призупиненням акредитації послові Ірану в Україні, але він і так у перший день уторгнення перебазувався до Кишинева. Натомість планово продовжує роботу Посольство Ірану, розташоване в старовинному особняку Савицьких у центрі Києва (вул.Круглоуніверситетська).

Так досі нічого й не протиставлено цьому вбивчому збройно-військовому альянсу двох терористів. За цей рік повітряна перевага ворога збереглася, а в змаганні дронів проти державного Тегерана протистоять прості українці, які досі скидаються на безпілотники.

Іран урятував росію. Дав Злу сильнішати й обростати прибічниками руйнації західної цивілізації. Їм вдалося. Конфлікти більше не вирішуються за допомогою міжнародного права. Старе вже не діє, нового ще нема, і це правове міжчасся – ідеальна шпарина для східних автократій вирішувати свої геополітичні питання брутально й силою.

Коли Пандора випустила сотні бід, на дні скриньки лишилася Надія. Там вона й лишилася назавжди. Вмерла бідолаха.

Черговою Азією віє від цього кострубатого й дурного поняття «PEP». Хай собі моніторять видатки «політично значущих осіб» - та хіба нікого не турбує словосполучення «пожиттєва перевірка»?

Це ж Азія в чистому вигляді. Це ж тільки там прийнято бути при владі пожиттєво, аж поки вперед ногами не винесуть. Формулювання «пожиттєвий фінансовий моніторинг політиків і їхніх родичів» прямо передбачає, що українські політики – довічні.

А отже, якщо ти один раз ступив на політичну стезю – ти й твоя родина приречений до кінця віку проходити фінмоніторинг. Це не лише абсурдно, це ще й шкідливо, бо підриває самі основи політики. Хто захоче тепер займатися державними справами й до кінця життя підставляти не лише себе, але й усю родину від діда до онука.

Незалежно від того, чи ти підтримуєш стосунки з двоюрідним братом, який подався в політику, чи ви кровні вороги – сам факт родичання з політиком означає дамоклів меч у вигляді інспекторів.

І з якого це дива політик – пожиттєве звання? Нині ти займаєшся політикою, завтра ти розчарувався й пішов жити на безлюдний хутір. Нині ти балотуєшся в парламент, а завтра згадуєш це як найбільшу помилку в свому житті.

Пожиттєвий фінмоніторинг PEP ставить крапку на оновленні політичного організму. Хіба дурний пхатиме голову в петлю. Або – лише члени чинного клану, яким і так нічого не загрожує в умовах повноти влади клану.

Нині свої 41 десь на передовій святкує боєць-доброволець Богдан Ковальчин. Бавовняні салюти на його честь і атакмсні залпи!!

Богдан удруге на війні, хоча навіть в армії не служив і на момент війни очолював радіо. Ви зможете почути його розповідь у цьому короткому відео з концерту на Lviv Music Room, де разом із професійними артистами свої воєнні пісні співали бійці ЗСУ.

Маю за честь привітати Богдана з днем народження його ж позитивною пісенькою «Сепаратюга».

«Сепаратюга, а ти, як шлюха,
в канаві лежиш і тихо смердиш…».

Щодня, повсюдно й повсякчас бачу відеоролики, в яких наші воїни з бліндажів на передовій просять у людей збирати гроші на довгий список чого: від медичних турнікетів до позашляховиків.

А, можливо, настав час відеоролика, в якому мужні атланти звернуться адресно до свого Верховного Головнокомандувача з аналогічними проханнями.

Настав час у форматі відеозвернень апелювати не лише до суспільства, яке 2 роки тягне на собі війну, але й до найвищої влади в особі царя. З вельми простими й короткоскладними питаннями.

Наприклад, чому на телесеріяли виділено 2 млрд грн, що еквівалентно 4 млн турнікетів?! Навіщо просити гроші в народу – якщо ці гроші влада тратить на якесь-там кіно? Чи не правильніше буде бодай один раз запитати з передової напряму у влади?

Якщо потрібні дрони - варто записати відеозвернення до Єрмака, позаяк це є його бізнес напару з соратником по кіноіндустрії Артемом Колюбаєвим.

За кожною цифрою нецільового використання бюджетних мільярдів стоять тисячі мінометів, десятки тисяч дронів, сотні тисяч патронів. На які грошей нема. Чомусь.

Аби бодай якось заступорити цю вакханалію сибаритів, воїнам, яким і справді бракує засобів для війни, варто почати записувати відеоролики зі зверненням не лише до людей, а до верховних небожителів.

Порція цікавої футуристики.
Інститут Демографії змоделював так зване розселення українців після війни. Доповню ці тези своїми акцентами.

1. Прикордонні з росією території мають стати зоною без населених пунктів і мешканців.

2. У зоні 30 км від росії не може бути жодного підприємства. Лише сільське господарство. Власна промисловість – далеко в тилу.

3. Уже відбулося глобальне змішування регіональних ідентичностей. 6 млн внутрішньо переміщених осіб – це переважно носії специфічного колонізованого світогляду.

4. Зросійщеність раніше була компактною, тепер рівномірно розмазана по всій країні з суттєвою інтервенцію в найбільш проукраїнський простір (Галичина).

5. За кордоном перебувають 6 млн, для яких повернення додому буде більше примусовим актом, аніж добровільним.

6. Більшість не будуть вертатися до місця попереднього життя. Обиратимуть центр і захід.

7. Неминучим є спалах криміналу на грунті соціяльної знедоленості.

8. З’являться 5 крупних метрополісів: Київ, Львів, Одеса, Харків, Дніпро. Вони підуть шляхом Шанхаю: не якісна урбаністика, а кількісне розростання впритул до колапсу.

9. Якість води – загроза номер 1 в майбутньому.

10. Найкомфортніші для проживання міста – 250-500 тисяч. Людей треба розселяти туди.

11. Катастрофічну нестачу працездатних доведеться перекривати мігрантами з країн третього світу.

Тпруууу тішитися передчасно!
Оскільки наші комедіянти все, до чого торкаються, роблять через одне місце, - треба грамотно добити це питання. Перше читання заборони діяльності МП – це навіть не пів кроку і не чверть.

Майно.
МП – найбільший користувач і власник земель, споруд, церковного майна. Має бути механізм негайного відчуження. З урахуванням того, що в більшості випадків це робитиме місцеве самоврядування, і є великий ризик саботажу по всьому юговостоку.

Історико-культурні пам’ятки.
Завданням національної ваги стає не дати московським попам вивозити старовинні ікони та цінну утвар у багажниках своїх мерседесів.

Фактаж антидержавної діяльності.
Судові рішення по цих звинуваченнях (плюс екстремізм і розпалювання ворожнечі) мають підсилити заборону МП від питань правозахисників усього світу.

Ануляція свідоцтв.
МП реєстрував кожну парафію, єпархію й монастир поштучно. Це десятки тисяч свідоцтв. Так само поштучно треба їх закривати. З одночасною забороною релігійних зібрань, арештом рахунків і аудитом на предмет фінансування.

Депортація монашества.
МП має понад 200 монастирів та 5000 ченців. Значна частина – завезені з расєї. Особливий пункт – звільнення всіх лавр (статус нац.пам’яток). Далі – люстрація всього священицтва і кримінальне переслідування проросійських.

Без цих кроків заборона діяльності не лише нічого не дасть, але й буде оскаржена з величезною помпою. Іграшкові й безплідні двіжі навколо Печерської Лаври мали би чогось навчити. Тут або йти до кінця – або не починати забавки.

Реквізити для офір і доземна вдячність за кожну з них:

🐳 4149499392774418

У системі Патреон можна стати регулярним донатором раз в місяць:
🐳 https://www.patreon.com/drozdov

Це не в осені справа, а в певному етапі нашого життя, коли більшість слів стають липкі. Останнім часом моїсловазлипаютьсяводнуфразу: мусимо дивитися ширше, бачити глибше, не зациклюватися на конкретному раунді, бо їх попереду ще надцять.

Дякую поважному товариству за вимогу дивитися ширше, бачити глибше.

Велика Британія забракувала золотояєчного міністра Рєзнікова, й він тепер не стане послом України у Туманному Альбіоні.

А бо нема чого туману напускати нашим західним союзникам. Не хочуть вони прихищати скандальних корумпантів із кілометровим шлейфом підозр. І які би посади наші павліни не обіцяли направо-наліво членам своєї кліки – Захід не толерує профанацію дипломатичної служби.

Тим паче йде мова про Велику Британію – нашого ключового союзника. Англосакси добряче запам’ятали причину відставки суперпрофесійного екс-посла Пристайка – за його критику сонцесяйного й пораду трішки добирати слова щодо наших донорів, без яких навіть пенсії не було б чим платити.

Відмова Лондона погодити Рєзнікова послом – це не ляпас, а послуга нашому режимові. Ліміт невимогливого сприяння вичерпано. Ніхто нікому не є закадичний друг і брателло (як наші звикли у своєму кварталі).

Висока планка міждержавних стосунків потребує такої ж високої якості державників. А не просто хороших хлопців. Точніше, просто хлопців, бо хороші – не про них.

Могуття расєї 300 років будувалося на її пограниччі.

Для Азії вона завжди була Заходом, тобто основним вікном в Європу, дверми в простір цивілізації, містком до прогресивнішого світу. Для Європи росія була фронтиром Азії й такою самою кладкою у простір досвідчених кочівників та іга.

Цю двосторонню функцію, яка влучно відображена у вигляді гербової двоголової куропатки, росія продавала 3 століття в обидві сторони. Вона була гігантським гермафродитом, напів-Європою і напів-Азією. Різнообернена двоголовість була формулою московської геополітики.

Тепер все помінялося. Двоголовий мутант обома макітрами дивиться лише на схід. Для Азії росія перестала бути заходом. А для Європи росія на сторіччя вперед стала анти-Європою й антицивілізацією. Тепер росія – остаточний та ідеологічний анти-Захід.

Глобальна цивілізаційна срамота. Світовий оглашенний, чия участь у літургії життя суворо обмежена. Ядерні боєголовки й відсутність голови – це все, що зараз собою представляє росія.

Наддержава недолюдей.

Куди мітить орестович зі своєю русоліберальною девіяцією – й їжаку зрозуміло. Це я вже проговорював десяток разів. Цей діяч ретельно готується офісом президента в нового лідера вати.

Полковнику вже уготовано друге місце на прийдешніх виборах. Бо ресурс вати, злегка модифікованої під нові виклики, сягає 5 млн ізбірателей.

Замість палити вату – її очолять, оскільки президент вати-2019 не може далі експлуатувати цю осиротілу нішу (бо став заручником своєї гри в ультрапатріотизм). Тому й запускається технологія підставного лідера, який під владу підгребе все каменюччя юговосточної вати й ватки.

Ставка на юговосток – завжди безпрограшна. Населення Львівської області перекривається населенням однієї лише столиці Київ, а дві галицькі області – це одна Дніпропетровщина. Сходу в нашій країні – 13 млн, а Заходу– 8.

На найбільш ласий сегмент рускоязичного булгаковсько-пушкінського виборця запускають керований проєктик такого ж харизматичного артиста, який уже, було діло, осідлав цей елехторат у 2019.

Вашій увазі - мій коментар в етері Народного Толк-Шоу 👇
https://www.youtube.com/watch?v=7vXTqKvZLEY

Нині 93 роки тому більшовики розстріляли Юрка Тютюнника – генерала УНР, який брав Херсон, Одесу і Дніпро. Цитати Тютюнника часів УНР актуальні настільки, ніби казані цільово для нашої війни.

• Нема більш аморального вчинку, коли одна частина війська, знаючи, що друга провадить бій, залишиться бездіяльною, а не напружить усіх зусиль, щоби своєчасно допомогти своїм.
• Ніколи пригноблені нації не посилали делегації до своїх гнобителів.
• Росіяни великі митці обіцяти, щоб ніколи не виконувати обіцянок.
• «Хочу рятувати те, що ще осталося» - так скаже тільки переможений.
• Народним масам запаморочували голови, торочачи про «братнє співжиття» з москалями. В тому криється найбільша небезпека.
• Безсторонньо судити зможуть тільки ті, хто не був співучасником зради чи злочину.
• Боротьба кров'ю, навіть при невдачі, на майбутнє є позитивним чинником: творить легенду, підносить віру.
• Досвід боротьби є найдорожчим національним скарбом.
• Той, хто вирішує вмерти, а не піддатись ворогові, - перемагає.
• Тільки ренегати стануть проти своєї нації в боротьбі за самостійність.
• Хто базується на елементах ворожої нації, той неминуче закінчує ренегатством
• Тому, хто сам помиляється, здається, що помиляється його противник.
• Доля нації вирішується там, де ллється кров.

Третина гуманітарки, яка ввозилася з-за кордону, так і не доїхала до фронту. Про це заявили спільно Держмитниця й Міноборони.

Дуже слизька ця тема. Гуманітарка з-за кордону ніколи не їде навмання чи в нікуди. Завжди вказаний отримувач. Багатотонні вантажі не можуть зайти на баланс інкогніто.

І тут ненароком може виявитися, що в більшості випадків розпорядником потоків гуманітарки, її зберігання й подальшого розподілу є ОВА чи інші державні установи. Тут би на самих себе не вийти.

Бо всі пам’ятають гучну кримінальну історію з Запоріжжя, де гуманітарку на кілька мільярдів розпиляли посадовці області й міста. Вона досі не закрита. І вона засвідчує, що влада завжди в курсах, що конкретно, в якій кількості й на які ангари потрапляє.

Якщо цифри Держмитниці й Міноборони зрезюмувати в загальноукраїнську картину, то маємо доволі прогнозовану, як для мегакорумпованої країни, формулу махінацій на гуманітарці: 30% наліво.

Народ, який обкрадає власну армію, стріляє собі в голову. Якщо вона ще є.

Усі трохи винні й усі трохи жертви – це типова й солідарна позиція міжнародних організацій, які на засадах «об’єктивності» моніторять усі війни з позиції двох сторін.

Нам, беззаперечним жертвам, не зовсім зрозуміло, що наша війна для гуманітарних і правозахисних організацій є війною з двома сторонами. Для них усяка війна є такою.

На цій догматиці, вкрай застарілій і лицемірній, будується вся доктрина правозахисту, де навіть убивця має права. Це – каргокультовий фетиш 20 сторіччя, і він в окремо взятій мирній реальності – чудовий. Та в умовах війни, тим паче терористичної, цей фетиш ламається вщент.

Росія дуже вміло й диверсійно працює на міжнародній ниві – пропихає свої наративи, загорнуті в білопальтові заяви «спостерігачів за війною з обох сторін». Україна за 2 роки вклала нуль зусиль у правильне опонування злоякісній тезі про «всі трохи винні».

Близький Схід якнайкраще показав, що міжнародні конвенції – це всьо хорошо, але, на жаль, війни не проводяться на безлюдді. Недолуго тепер виглядають наші давнішні коливання про «там же наші люди», про постачання електроенергії й води на анексовані території, про турбацію за комфорт колаборантів та сепаратистів.

А виявилося, то все – тьху.

У цьому етері на Radio UA Chicago всі поточні подійки відсунуті вбік, натомість основний час приділено глобалістиці.

Цей тиждень якраз глобальним і був.

Путін разом із Сі засигналізували нездоланність свого альянсу големів. Байден виголосив концептуальну промову про антагонізм двох цивілізацій. Близький Схід дав розуміння, що високоградусність війни залежить не від розмаху й ареалу воєнних дій, а від глибини світоглядного протистояння.
👇
https://www.youtube.com/watch?v=hDungi1kc7o

Неділя – день, коли я для розривки публікую мистецько-музичні номери зі скарбнички Lviv Music Room.

Та кліп, в якому красну дівоньку з кварталу червоних ліхтарів посадили в престольній частині храму 18 сторіччя, злегка відбив охоту до недільної музики. Соловійний кліп Жадана не коментую. Цей тандем зароблянтів абсолютно байдужий мені, а ці дешеві хайпи в іще дешевший спосіб – поготів.

Тому сьогодні буде не музика, а фрагментик із дійства «Ремінісценції».

Умовна назва цього уривка – «Заливання українського вогню». З 18 до 21 сторіччя воно триває, й мета ворога – забрати в тебе тебе.

Наші спайдермени на самому старті вчинили зухвалу підміну й підтасовку понять. Вони прикрилися цензурою військових – і запровадили цензуру політиків.

Це дві різні цензури, та й перша – цензура військових – цензурою, по-суті, не є. Це більш ніж нормально – мовчати про дислокацію військових об’єктів, про деталі спецоперацій, про логістичні маршрути доставки зброї тощо.

Але ж вони запровадили НЕ ЦЕ.

У нас діє цензура не військових – а політиків, які під гриф «заборонено» завели не військові таємниці, а цілий набір необхідних для демократії свобод і прав. Передусім – критику влади, аналітику альтернативних сценаріїв війни, вимоги політичної відповідальності узурпаторів і т.д.

Як наслідок – маємо задушливий вакуум навколо теми війни. Держава повністю закрилася від громадян, позбавила їх найменшого права на будь-що впливати й будь-що запитувати в непомильних генералісімусів – хоча держава якраз громадянами й воює.

Звідси – марафон тріюмфально-позитивних новин, де лише про успіхи й перемоги велено мовити. І ні слова про відсутність у нас ліній оборони бодай таких, які мають орки. І ні слова про те, що держава протиставляє ворогові лише тіла героїв. І про це нема де сказати, бо політики ввели вигідну собі цензуру.

Про доленосні рішення, прости Господи, ми теж одного дня дізнаємся зі шпальт західної преси.