Нині не лише Бандера уродинник, але й Андрій Середа – лідер гурту Кому Вниз.

58 нині йому, і вітаючи класика ультранаціоналістичного готик-року, рекомендую до перегляду наше з ним студійне інтерв’ю.

У нім прекрасне все. Цю розмову можна розбирати на цитати й вербальні меми. То й не дивно, що Середа народився в один день зі Степаном Андрійовичем.
👇
https://www.youtube.com/watch?v=C5viSTPXNqg&t=777s

У контексті новорічного побажання президента вийти на цифру 603 628 кв км треба наголосити на тому, що простір – значно сильніше поняття, ніж територія.

Сильна й могутня держава – та, яка своїм простором повністю накриває свою територію. Думати про територію й не думати, як накрити її своїм простором – це сотрясати повітря красивими фразами з суфлера.

Драма України в тому, що 30 років укр.простір (дух, суть, ідентичність) не накривав усю територію достатньо. Чим ближче до Дону, тим менше було українського. І ось – маємо.

Бо не мислили категоріями простору. Бо його не створювали. Бо не впроваджували його в межах своїх кордонів як щось безальтернативне. Ми ніби були тут – і ніби нас не було. Укр.простір не накривав увесь периметр держави.

Тепер – надто висока плата. Артисти розмовного жанру цим займатися не будуть – а от ми мусимо нав’язати укр.простір на всіх теренах. Не питаючи нікого і не випрошуючи.

Ця війна – за свій рідний простір. Власне, за простір. За можливість панування українського від Сяну до Дону однаково потужно й незворотньо на кожному міліметрі.

603 628 кв км українського простору – ось це і є завдання номер 1.

Хто може, хай вивозить дітей з України, аби вони не бачили війни і перебули її в комфортних і безпечних Європах.

Навколо цієї тези я надибав дуже розлогу і двозначну дискусію, в якій дискутанти усі списи переламали. Ясна річ, мова йде не про гарячі прифронтові зони, а про глибокий тил, який вивіз своїх дітей ще глибше за кордон.

Війна може породити ціле покоління дітей, які її не бачили й не відчули. За кордоном виросте ціла генерація, яка про війну в їхній рідній Україні читатиме в книжках, як і про другу світову.

А потім вони приїдуть, як ні в чім не бувало, до своїх ровесників, які війну відчули своєю шкірою, і ніколи не зрозуміють, що таке буквар у бомбосховищі, чи домашнє завдання з математики в умовах блекауту, чи готувати презентацію з допомогою павербанку.

Оці всі супертурботливі таточки, які за будь-яку ціну відправляють дітей пересидіти війну за кордоном, - живі втілення гіпер-опіки. Не вважаю це достоїнством. Радше навпаки.

Кожна війна мусить породити воєнне покоління - тоді ще більше цінуватиметься мир. Діти, які пересидять війну в Європі, сприйматимуть її віртуально і зі слів.

А деякі, коли виростуть, можуть ненароком спитати: а в чём-то, собственно говоря, проблема была с русскими братьями?

Для руских іродів війна проти України – каральна. Екзальтовані обстріли в новорічну ніч – тому зайве підтвердження. Дно не воює, воно карає і мстить за кращість.

Свою «руску славу» ці монстри розцінюють як премійовану наругу. Гаазько-трибунальні злочини, уневаження звичаїв війни, непомірні жорстокості своїх карателів – усім цим русособаки всьому світові демонструють, що вони трактують свою війну як каральну.

У всіх воєнних науках каральна війна (каральна операція чи експедиція) класифікується як засіб терору. За міжнародним правом, будь-яка каральна акція проти мирного населення підпадає під визначення військового злочину.

Солдат – це конвенція, субординація й честь. Каратель – це безлімітний садизм як самоціль. Рф – каральна держава, клієнт Гааги, продуцент тваринної лютої безжальності. Вона муштрує не солдат – а карателів із числа суспільних відходів, людського трешу, черні, неуцтва, садюг, холопів, гопоти, плебсу, посьолкової голоти.

Оскільки в їхній інтерпретації це каральна війна, то зникають усі запобіжники щодо дегуманізації ворога. Не ворог це. Карателі не підпадають під дегуманізацію, бо неможливо дегуманізувати нелюдів.

Забавка в викладання слів із трупів карателів - найневинніше, чим можна й треба розважатися.

На Radio UA Chicago маю честь уже другий рік щотижня в режимі прямого етеру говорити до заокеанської аудиторії про все, чим живуть і переймаються вкраїнські серця незалежно від континенту проживання.

І ото лише зараз надоумило нас перевести радіоетери в формат відео, аби можна було виставляти їх на ютуб-канал. Ці етери дещо відмінні від тих, які звучать в Україні.

Не лише тим, що є дзвінки в студію, але й акцентами та фокусом (треба брати поправку на «американськість» слухачів і перебування в іншій орбіті повсякдення).

Старатимусь щотижня тепер викладати ці чіказькі сеанси одкровень. Почнемо з підсумкового-2022👇

https://www.youtube.com/watch?v=4AQqCSCuwJQ

Коли суфлерні політики розказуватимуть, що вся країна мусить перейти на воєнні рейки і затягнути ремені, то нагадайте їм про цифру 366 млн грн.

Стільки парламентські партії вкрадуть у 2023 році. Стільки вони заклали в держбюджет на свою діяльність. Кожного дня, від понеділка до неділі, партії у нас із вами забирають 1 млн грн. За рік лічильник партійного пограбунку становить 366 млн.

І це при тому, що під час воєнного стану забороняється діяльність політичних партій. Інакшими словами: в правовій дійсності, яка призупинила функціонування партій, ці самі партії розтягнуть по кишенях суму, співмірну 100 бронетранспортерам.

Державне фінансування партій – це корупційна афера. Потрапляння в парламент означає для партії відбивання затрачених коштів із держбюджету й подальше паразитування на ньому.

Тим часом: членські внески були і є відсутні; партії далі займаються платними лобістськими голосуваннями; олігархи як фінансували свої проєкти, так і фінансують; партійний фандрейзинг (збір коштів) так і не з’явився; партія влади далі є конвертною.

Державне фінансування партій – це викачування сотень мільйонів із казни. Ми в час війни далі фінансуємо мільйонерів, офшорників, зе-спільників та іншу братію, яка рилами приросла до корита й без нього ніяк.

Була б у нас парламентсько-президентська республіка, це ще можна було б зрозуміти. А в умовах війни, призупинення партійної діяльності й суперпрезидентської моделі авторитаризму фінансувати печаткові партії – це мародерство.

Повагу треба заслужити, а не вилизати.

Як зберегти здоровий глузд в умовах масового крейзі? Як лишитися притомним в осередді непритомних? Як вдержати тверезий розсудок поміж людьми, яких явно повело?

На ці питання кожна людина має свою сокровенну відповідь і рецепт. Мій – у цьому відео.

Я уявляю себе і людей випромінювачем частот. Треба ловити лише людей своєї частоти. Нижчі – в аут, до вищих – прагнути, а тут і зараз – старатися оточуватися людьми своєї частоти й намагнічувати їх.

Усі ці роки однією з прикмет моєї частоти було відчуття болю – болю за поразку українця у своїй власній країні. Звертаючись до какіхразніц, я завжди прагнув донести дуже просту інформацію: ви собі не уявляєте, скільки болю ходить вулицями! скільки людей відчувають себе діяспорою в своїй власній країні!

Не важливо, скільки людей це почують. Важливо, скільки людей пристануть на цю частоту.

Тут деякі диктори, які гарно зачитують написані для них тексти з суфлера, називають 2023 рік роком перемоги. Це дійсно буде рік перемоги одноосібної корупції.

В 2023 рік узурпатори-промовці увійшли з «геніяльним» рішенням – скасувати всі відкриті торги та публічні аукціони. Відповідне рішення уряд поклав під новорічну ялинку вождям офісопрезидентської республіки.

Зруйновано останній бастіон звітності. Система Прозорро, яка з’явилася як трофей Майдану, і публічність державних закупівель ще бодай якось давали змогу відстежувати дерибан бюджету, який в умовах війни набув ознак уселенського мародерства.

Тепер, з нового року, мародери офіційно знесли практику аукціонів на відкритих торгах. Усі тендери пішли в тінь. Хто переміг і на яку суму – платники податків не знатимуть.

Переможців тендерів тепер визначатимуть по стартовій заявці. Ліквідовано навіть теоретичну можливість торгуватися в бік здешевлення цін для економії бюджетних коштів.

Сформувалася тендерна мафія зелених – безкарна, безконтрольна, закрита й беззвітна. Обсяг тіньового ринку державних тендерів сягає сотень мільярдів. Без прозорості, без народу. Все собі.

З новим роком вас, плакальники від промов.

Нині рівно 100 років тому помер Ярослав Гашек – чеський письменник-сатирик. Його вклад у антивоєнну літературу – неоціненний. А гумор легендарного вояки Швейка не розхлюпався й через сторіччя.

• Великій епосі потрібні великі люди.
• Ніколи так не було, щоб ніяк не було.
• Кожне філософствування пахне білою гарячкою.
• У психушці кожен міг говорити все, що стрелить у голову, як у парламенті.
• Скромність прикрашає мужчину, але справжній мужчина прикрас не носить.
• У картах короля б’ють тузом, а на фронті королі б’ють один одного своїми підданими.
• У солдата, якого ведуть під конвоєм, завжди більше досвіду, ніж у тих, хто його стереже.
• Набагато приємніше чистити на кухні бульбу, ніж під ураганним вогнем противника верещати «До бою»!
• Солдати! Будь-який бик щасливіший від вас. Його вбивають на бойні зразу і не ганяють перед цим на стрільбища.
• Напитися – це позбутися світової скорботи.
• Я напрочуд терплячий, можу вислухати й чужі думки.
• Ісус Христос був невиннний, а його все ж розіп’яли. Ніде ніколи ніхто не цікавився долею невинної людини.
• Ті, в кого й так грошей хоч відбавляй, завжди хочуть їх відібрати в тих, у кого їх узагалі нема.
• Де щезає логіка, там перемагає циркуляр.
• Журналістика – воістину грізна зброя в боротьбі за нові способи спотворювати факти.
• Нащо я народився в це дурновате століття?

5,2 млрд грн.
Таку суму збитків від митних махінацій на зерновій угоді озвучили правоохоронні органи. Це стосується розкрадання коштів на експорті зерна.

Мережа фіктивних фірм, задіяних у зерновому мародерському схематозі, нараховує майже 400 комерційних структур, через яких ділки скупляли злаки у фермерів, а потім через прокладки-посередників збували зерно за кордон.

1 млн тонн збіжжя по такій схемі (без декларування доходу від експортних операцій) було прокручено лише за два літні місяці.

Обсяги, масштаб і величина зернової схеми не можлива без покровительства влади, адже зерновий експорт іде під егідою ООН і міжнародних зобов’язань, виконання яких монопольно лежить у компетенції найвищої влади.

5,2 млрд грн – це сума, на якій спалилися зерноділки з владної обойми. А тепер прикиньте, яким був відкат!

Що ж, який піп – така й парафія.

Монополію на корупцію, а тим паче в питанні стратегічного продовольчого експорту, має лише владна обойма. Її апетити починаються зі сум, де 9 нулів. Не менше.

Хліб – усьому голова.

На цьому відео ви почуєте, як тупоходячим я ще до війни доступно пояснював, що ця земля – Україна, і тут буде укр.мова, культура, цінності. Кому не подобається – під плінтус.

Саме з такої позиції мав розмовляти українець на своїй землі – й війни не було б. Усі ці роки в нас була дуже погана країна – яксамраз через те, що в ній українець не був утверджений.

А в цьому – рецепт успіху України: в утвердженості українця. Ми дуже добрі люди, зичливі, гостинні, сердешні, дбайливі. Буде добре українцеві – буде добре всім решті.

А не навпаки.

Під завісу старого року непомітно з’явився закон про «національну й громадянську ідентичність».

Моя коротка вижимка: цей закон писаний неофітами для неофітів. Цей закон перейменовує учорашніх малоросів на «політичних українців». Понятійна термінологія дуже двояка й розмита.

Нація трактується як співгромадянство: «спільнота, організована за державно-політичною ознакою». Ми є співгромадянами і з кивою, і з медведчуком, і з шуфричем. Не то.

Натомість уводиться поняття українська громадянська ідентичність. Її визначено як «стійке усвідомлення свого політико-правового зв’язку з Україною, українським народом та громадянським суспільством».

Кончений ватник на підставі наявності тризубого паспорта – це і є укр. громадянська ідентичність. З якої випливають усі громадянські права, звісно ж.

Українська національна ідентичність – це «стійке усвідомлення належності до української нації як самобутньої спільноти, об'єднаної назвою, символами, географічним та етносоціальним походженням, історичною пам'яттю, комплексом духовно-культурних цінностей, у тому числі українською мовою і народними традиціями».

Ця дефініція вже краща. Але за нею має йти державний інструментарій по захисту й забезпеченню прав якраз тієї спільноти, яка є українцями не на підставі паспорта, а на підставі мови, пам’яті й етнопоходження.

Ну і святе.
«Національно-патріотичне виховання та громадянську освіту» (дерибан коштів на концерти в вишиванках) здійснюватиме новостворений орган –
Нац. комісія з питань утвердження української національної та громадянської ідентичності.

Це буде ще один орган дармоїдів із розмитими функціями, нульовою відповідальністю й закритою звітністю. Створюють його в обхід конституційного механізму (без прийняття закону, але з бюджетом).

Все як завжди. Патріотична вивіска і порожнеча всередині.

Борячись проти росії, самим би не стати нею.

А стаємо. Темпи цементування гіперцентралізованої автократії вже давно вийшли з-за ширми воєнного стану й перетворилися на послідовне будівництво путінізму з підминанням під себе не лише інституцій, але й усіх потоків.

Нас мало що відрізняє від ворога в частині концентрації влади та її персоніфікованої одноосібності. Це один із ключових висновків, які передують 2023-му року – року, в який ми заходимо з типово російською формулою ставлення до верхівки: всі винні, всі крадуть, всі мародерять – але цар хороший.

Про це мене запитувала шанована Манана Абашидзе в підсумково-прогностичному інтерв’ю для порталу I-UA 👇
https://www.youtube.com/watch?v=ks096bIcAN4

Нині рівно 3 роки оманливій оманській історії. Вона – ключ до розуміння, ЩО передувало війні.

Січень 2020. Маскат, столиця Оману. Зустріч із генералом Патрушевим – другою людиною після путіна в ієрархії силовиків. На літаку Патрушева повертався в Жуляни президент України.

А напередодні конспіративного Оману в Москві перебували покійний мер Харкова Кернес і такий собі Роберт Тедеєв (брат того самого Ельбруса Тедеєва з партії регіонів, помічником якого багато років працював Єрмак). За різними даними, вони мали зустріч із Патрушевим.

Єрмак був призначений керівником офісу президента рівно через місяць після таємної зустрічі в Омані. І відтоді пішов повний розворот у бік росії. Стався Вагнергейт. Сталося так зване відведення військ. Сталося розмінування. Почався пошук миру в очах путіна.

Оман у січні-2020 – найзагадковіший і найтаємніший епізод в укр.новітній історії. Й головний для розуміння передісторії війни. Саме тому ми навряд чи колись дізнаємся правду й подробиці.

Недоторканність Єрмака (навіть попри стріли від британської та американської розвідок) – це і є Оман, точніше страх коли-небудь розкрити правду, що це було. Вага мовчання - безцінна.

Коли я чую ці фрази, мене, відверто кажучи, тіпає.

Ми помстимося – читаю під кожною похоронною новиною, і зазвичай ці «мстиві» коментарі пишуть цьоці передпенсійного віку, в яких на сторінці пампухи, Богородиці, внучата і листівки з трояндами на ім’янини.

Дурня це все. Про помсту можуть говорити лише воїни. А всі решта мають визнати, що вони навіть не здатні відмовитися від російського ютуба, а мстити збираються. Кому? Де?

Цих убивць Бог обов’язково покарає, на тамтому світі їх чекає важка розплата й вогненні казани, а їхні діти до сьомого коліна будуть страждати за їхні гріхи, Бог усе бачить, вони ще за це заплатять…

О Господи, несила читати цю імпотенцію. Покарання має бути ще на цьому світі. І щось мені підказує, путіну і путіністам глибоко насрати на все. Віра в метафізичну справедливість – марнота марнот. Тамтого світу не існує. Оці всі вигуки «небо покарає цих бузувірів» - від безсилля. На війні Бога немає. Вибачте.

Ну і «герої не вмирають”. Цей вислів – найжорстокіший з усіх можливих. Його придумали циніки. Вмирають. Цілими батальйонами.

Навпаки, щодня треба втовкмачувати, що герої – вмирають, що в них лишаються сироти і вдови, що ця війна має кошмарну ціну, бо герої – не з титану, і не кіборги вони, і не біороботи.

Слова мають значення. Вони не лушпиння, яким можна розпльовуватися просто так.

Най нікого не дивує, чому Арахамія і підконтрольні слугенята так пручаються позбавити опзжистів депутатських мандатів.

Бо ОПЗЖисти – частина правлячої коаліції. Вони перейменували свою фракцію в щось там за мир і життя – і продовжують носити синьо-жовтий значок на лацкані та спільно з зеленкою голосувати все, що скажуть з офісу президента.

Очільниця квазіпартії Слуга Народу Шуляк уже ж заявляла, що опзжисти виявляють «конструктивну співпрацю, регулярно голосують за пропозиції влади, відтак їх важко назвати опозицією». Які ще питання?

Позаяк парламент із воєнного режиму вернувся до звичного режиму платних рішал, то їм для каси необхідна стійка голосувальна коаліція-ширка. Вона є: СН + опзж + парламентське болото коломойського.

Опзжистів ніхто не рухатиме, бо вони – свої. Шуфрич досі очолює комітет зі свободи слова. А ті, кого заборонили, мають керівні посади у більшості комітетів: 1 віце-голова комітету (правової політики), 7 заступників і 5 секретарів різних профільних комітетів. А також 4 підкомітети. Усі схвалюють усі ініціативи офісу президента.

А взагалі-то підписи збирати за позбавлення мандатів – це туфта собача. Які підписи при повноті влади? Є ст.81 Конституції, де вказані 7 підстав для позбавлення мандату, і не підписи зелебобіки мають збирати, а створити конституційні підстави.

А саме: вироки в кримінальних справах. Ну а для цього треба чіпнути членів своєї ширки.

Нині 63 роки стукнуло Миколі Вересню.

Я ще в школу ходив, а пам’ятаю цього вусатого дядьку, який магнетично затягував слова і вставляв між ними всякі еееее та аааа – і це хотілося слухати й дивитися як щось західне, американське, неформатне, антитезове до пост-совдепії.

Минули роки, й зараз ми з Миколою Вереснем уже в якості спікерів іноді зустрічаємся на різних етерах, і завжди є про що побалакати й попідколювати один одного, навіть попри різність у деяких поглядах.

Зичу Миколі достойно пройти вересень свого життя і зберегти свій упізнаваний шарм надовго.

Ось наша літня скайп-розмова, яка відбулася для платформи «Аналізуй». Тоді ми аналізували гарячу тему Вікторії Спартц, яка оголила проблему єрмаковщини. Не при уродинах буде сказано (вітання ювіляру!!), але що би там не чудила зараз американська конгресменка, єрмаковщина зосталася не лише невирішеною проблемою, але й поглибленою 👇
https://www.youtube.com/watch?v=i2QGFKi7Q8A&t=1540s

Ще раз про Оман. Оман, який надовго породив оману.

В омані добре. В омані цілорічно світить сонечко самодурства. В омані нема вітрів самовдосконалення. В омані нема криги сумнівів. В омані відсутня вимогливість ні до себе, ні до верхів. В омані нема поривів міняти цей свій власноруч.

Омана – прекрасна країна для тих, хто навіть не знає, де розташований Оман. Омана – це райський куточок для тих, хто сам себе загнав у кут сліпою вірою в «посланця небес».

В Оман треба летіти понад 8 годин, а щоб потрапити в оману – достатньо нічого не робити і не виходити зі свого звичного стану недумання.

Омана личить тим, кому притаманний громадянський аутизм як різновид утечі в свій світ ілюзій. Омана – це стійкий стан, і ніякий Оман його не похитне.

Омана – дуже персональний стан, в який занурюються синхронно, зате виходять поодинці. Омана не передбачає прозріння, тому що безногі не мають ахілесової п’яти.

Омана – останній сховок для непритомних. Омана – це відсутність розсудку, лабіринт самообману, видавання уявного за дійсне. З дна омани не видно Оману.

Але.
Хто раніше, хто пізніше – все одно всі ми зустрінемося на перетині реалій і оман. Уже зустрілися. Реалії не обманюють.

Перед вами – вирізка з газети «Нова Рада».

УНР оповіщає про перехід із більшовицького юліянського календаря руских батюшек на світовий григоріянський.

Цьому передувало протистояння з комуняками, які рогом уперлися в політично обумовлений календар, який свідомо мав відривати руский мір від решти світу.

Цитата від Тимчасового уряду леніна: «Православне духовенство старанно охороняло старий стиль, вбачаючи у ньому символ відірваності Росії від Європи та європейської думки".

Саме тому перехід на європейський календар для УНР був політичним питанням. Це був відрив від росії.

На засіданні Ради міністрів УНР так і було заявлено: "Українська держава з заключенням Берестейського миру приєдналась до європейської культури, а там – новий стиль".

Що характерно: коли білогвардійці-денікінці окупували частину України й Київ, вони першим ділом назад вернули юліянський русокалендар.

Вірність путінському календарю – ознака колонізованості. Досі.

Якби більшовики не згноїли Стуса, то йому нині було б 85. Можливо, жив би десь у Конча-Заспі й приймав гратуляції з нагоди круглого ювілею.

Коли москалота запитує, чим вам заважає пушкін? - варто перепитати у відповідь: а чим вам заважав Стус? І мільйони замордованих українців.

У день народження вічного Стуса – його поезія у виконанні мага струн Тараса Компаніченка.

Як то сниться мені земля,
на якій лиш ночую,
як мені небеса болять,
коли їх я не чую.
Як постав ув очах мій край,
ніби стовп осіянний.
Каже – сину, на смерть ставай –
ти для мене коханий.
Тож просторся, душе моя,
на чотири татамі,
і не кулься від нагая,
і не крийся руками…