The Economist. Стаття під заголовком «Наступна жахлива війна: Ізраїль проти Хезболли». Основні фрагменти:

1. У Лівані насувається війна.

2. Будуть дрони-камікадзе, масові відключення електроенергії й найбільший ракетний обстріл в історії.

3. Це буде катастрофа для Ізраїлю і катастрофа для Лівану.

4. Американські та європейські дипломати пробують переконати Хезболлу відступити на 10 км від кордону.

5. Якщо Ізраїль вирішить розпочати війну, це буде обмежене наземне вторгнення на південь Лівану.

6. Ізраїль може вразити понад 3 тисячі цілей.

7. Хезболла набагато краще підготовлена до наземного вторгнення, ніж Україна була готова до війни з росією.

8. Хезболла витримає удар, перш ніж завдати удару по флангах і тилу Ізраїлю, використовуючи партизанську тактику з розгалуженої мережі тунелів, побудованої за допомогою Північної Кореї.

9. Хезболла придбала широкий спектр іранських дронів-камікадзе.

10. Багато танків і бронемашин мають системи активного захисту.

11. Ще до того, як війська перетнуть кордон, Ізраїль почне повітряні удари по ракетних установках і запасах Хезболли.

12. Жертви серед цивільного населення неминучі (багато пускових установок стоять у селах).

13. Якщо Хезболла пустить ракети в центр Ізраїлю, той ударить по штаб-квартирах Хезболли в містах і по цивільній інфраструктурі Лівану.

14. Хезболла має 120 тисяч ракет і снарядів із точним наведенням.

15. Хезболла може випускати 3000 ракет на день. Це був би найтриваліший обстріл в історії.

16. Навіть якщо американські есмінці в морі зможуть збити більші ракети, ізраїльські оборонні системи будуть подекуди затоплені.

17. Якщо будуть знищені електромережі – через 72 години в Ізраїлі неможливо буде жити.

Ну і що з того, що індійський прем’єр пожурив путіна – мовляв, аяяй, негоже лупити ракетами по онкохворих дітках.

Перекособочене табло пуйла під час спічу Нарендри Моді не може не тішити наше згорьоване око – але математика індо-російської торгівлі від того, на жаль, не зміниться: після привселюдної вичитки русофюрера Індія все одно підтвердила свій статус найбільшого покупця морської російської нафти.

Ба більше, індійські нафтовики розробляють довгостроковий контракт із росією, лишається тільки узгодити валюту розрахунків. А Індія, нагадую, - третя економіка Азії.

Як наслідок – наш ворог має денний виторг 570 млн доларів. Простенькі калькуляторні дії дадуть розуміння, що весь наш місячний бюджет повноцінної війни – це тижневий виторг росії лише з нафти.

Не на словеса треба звертати увагу, а на грошенята, які ховаються за словесами, навіть якщо ті словеса красно звучать для вухів.
👉
https://www.youtube.com/watch?v=-e40gPjYKjA

Я помітив, що найрозмаїтіше в своїх текстах вживаю прикметники. Мозок і розум немовби сфокусований на описі, на описуванні, на розписуванні, на епітетах і ознаках подій і процесів, на описовій характеристиці дійсності. Далебі, в такий підсвідомий спосіб хочеться надати голій правді максимальної кількості ознак, проявів, одежин, метафор – усієї словесної атрибуції, по якій легше буде її, ту голу правдоньку, сперш упізнати, а потім і пізнати.

Не знаю, нащо цим ділюся, але дякую, що маю з ким.

Ось реквізити для пожертв
4149499392774418

Патреон тут:
https://www.patreon.com/drozdov

Прошу підписуватися на YouTube канал:
https://youtube.com/c/DROZDOV

Там же є кнопочка Спонсорувати

Щиро дякую!

Reuters. Портретна стаття про психологічні особливості Зеленського, базована на 8-ми джерелах із найближчого оточення автократа. Ключові фрагменти.

1. Гладко поголеного хлопчачого Зеленського, який склав присягу в 2019 році в стильному костюмі, змінила набагато старша на вигляд, важча, задумлива фігура, одягнена у воєнізовану форму з неголеною щетиною та темними колами під очима.

2. Він став жорстким, рішучим, нетерпимим до помилок і схильним до параної.

3. Зеленський живе в умовах цілодобового стресу, втоми й розбитого сну.

4. Виганяє посадовців і радників із кімнати, якщо щось не так.

5. Зеленський стає параноїком щодо спроб убити його.

6. Його рейтинг падає через утому від війни, бездумну мобілізацію, звільнення шанованого Залужного і похмурі перспективи на полі бою.

7. Вся влада концентрована в його руках. Суперники усунуті.

8. Його заклики до Заходу просякнуті моральним обуренням. Він дедалі більше розчаровується в західних країнах.

9. Це призведе до відчуження вкрай необхідних союзників.

Не вдаючись у багатоходову конспірологію, а чому нещасному Трампові куля лише вушко полоскотала, заспокою посполите товариство: України нема в цих американських гірках.

Ціни на бензин. Тарифи. Мігранти.

Ось святая трійця американських виборів. Україна присутня в дуелі риторик кандидатів у президенти США лише як ілюстративна й виграшна тема для піяр-технологів обох штабів: один старець вербально продає своєму виборцю страхи перед ядерним путіним, другий старець продає своєму виборцю формулу «заспокійтеся всі, я всьо порішаю».

Постріл у вухо другого старця, безумовно, на користь ідеї припинення війни, її заморозки. Ця ідея набуває тепер уже стражденицького мем-образу, коли про мир/замирення говорить політик із цівкою крові, що стікає по щоці.

Не ті тепер 20-річні юнаки. Зір у молоді суттєво підупав. Це все ГМО, нездорове харчування й нічні відеоігри.

Прицільно потрапити акурат у вушну раковину – ймовірність украй мала. Мабуть, це небеса й фатум вершать свої діла на цій навдивовижу веселій планеті.

Ми лише спостерігачі. Доля України вже давно не в наших руках. Буде так, як складеться світовий пазл.

А ви десь бачили, щоб у НАТО брали диктаторів?

А ви десь бачили, щоб у НАТО брали мародерів, які розкрадають третину ВВП?

А ви десь бачили, щоб у НАТО брали гібридний режим, де нівельовані базові права й свободи?

А ви десь бачили, щоб у НАТО брали саботажників реформ?

Закушуючи губу на НАТО, треба пам’ятати: ховатися за спинами солдат уже не працює. Фронтом козиряти вже не можна, бо там, на думку союзників, успіхів нема й не передбачається. Козиряти тепер треба внутрішніми реформами, бо яксамраз за ними зараз тягнуться гроші й зброя. Раніше вони тягнулися за війною як такою – а зараз вони вже тягнуться за внутрішнім порядком денним.

Хай емоційно й пристрасно, але сказав усе, що з серця википіло
👇
https://www.youtube.com/watch?v=FpfyVvIJVjo

Bloomberg. Стаття про злий перебіг війни. Ключове:

1. Жодна зі сторін не може здобути вирішальної переваги. 1000-кілометрова лінія фронту майже не змінилася за останній рік.

2. Завершення війни залежить не від поля бою, а від того, хто першим вичерпає свої ресурси.

3. Путін нарощує оборонне виробництво, Україна отримує зброю від союзників – отже, кінця може не бути ще багато років.

4. Росія має перевагу в повітрі, а для захисту своїх позицій покладається на окопи, мінні поля та тимчасові укріплення.

5. Тактика росіян отримала назву «м'ясорубка» через велику кількість убитих і поранених під час штурмів.

6. Після невдалого контрнаступу Україна має більш цілеспрямований підхід, націлившись на російські лінії постачання.

7. І Москва, і Київ приховують кількість своїх убитих.

8. Втрати росії – 315 тисяч. Це 90% від контингенту вторгнення.

9. Москва набирає 30 тисяч нових солдатів щомісяця. Дає високу зарплату + фіксована премія 2200 доларів + додаткові виплати.

10. Призовник отримує в місяць річну зарплату середньостатистичного жителя Санкт-Петербурга.

11. Боєздатність росії – 470 тисяч військовиків. Із часу вторгнення це – плюс 120 тисяч.

12. Росія виробляє 100 далекобійних ракет щомісяця, 10 тисяч артилерійських снарядів щодня + отримала 5 млн снарядів від Південної Кореї + отримує безпілотники від Ірану.

13. Сухопутна війна виглядає кривавою і вигідною для Москви.

Фіцо цілковито доречно порівнює замах на себе з замахом на Трампа. Так, це симптоматика одного й того ж явища, яке я називаю криза процедурної демократії.

Вибори – суща туфта. За теперішніх умов тотальної цифрократії, фейкокреативу й зомбування на кожних виборах Плебей взує Інтелектуала.

Нас рятує тільки те, що стара гвардія політиків ще сяко-тако умудряється закоськати чернь, розуміючи суть глобальних процесів. Але кожен новий виборчий цикл зі самого дна катапультуватиме одних фріків, трікстерів, диких популістів, умілих продавців страху і снодійного від нього.

Криза процедурної демократії – це вирок старій школі політичної конкуренції, де ще фігурували такі атавізми, як професійність, компетентність, хоробрість говорити про складне, сміливість не дурити здеградоване, деінтелектуалізоване населення простенькими «рішеннями».

І тому лишається стріляти від безвиході, від несилля бодай якось уплинути на табун електоральних калік. Які затопчуть кожного, хто бачить наперед керунок бігу в напрямку безодні.

Або виборче право стане кваліфікованим і меритократичним – або ця планета загнеться під копитами ілотів (щось середнє між кріпаком і рабом) із правом голосу.

«Дайте промінчик світла», - благально просять колеги під кінець моїх інтерв’ю. Не дам. Даремні ілюзії гладко заходять у серце, але криваво виходять боком.

Уже не другий і не третій раз мене запитують: чому світ мовчить? чому після охматдиту нічого не зсувається?

Тому що наші апокаліпсиси – це наші апокаліпсиси. Світ про свою безпеку давно подбав. А ми мали третину століття, аби теж подбати – стати членом ЄС і НАТО. Чим ми займалися весь цей час – розвитком і поглибленням стратегічних стосунків із росією.

Тхорина поза «всі нам винні, крім нас» ляже в основу гігантського розчарування, в яке на всіх парах мчить суспільство, не здатне ні до критичного, ні тим паче до самокритичного мислення.

Тому промінчиків світла не буде. Це мародери хай продають блекаутному народцю світло в кінці тунелю, поглибленого ними аж до ядра Землі.

Не буде світла. Світло настане лише після мороку такого запізнілого прозріння.
👉
https://www.youtube.com/watch?v=FpfyVvIJVjo

Даючи понеділку неквапом втопитися у темені, встигну привітати із нагоди 41-го дня народження музиканта Юрія Рокецького, нового вокаліста "Мертвого півня".

Блюз-роковий голос Рокецького ідеально ліг на рідкісну пісню Добра Мадонна з репертуару Лесика Бенда.

Сам Лесик її на своїх концертах не співав. Важка. Я сам був свідком, як Лесик питав у залу, яку пісню виконати на біс, і коли хтось крикнув Добра Мадонна! – він лише відмахнувся: Та де!

Коли я готував концерт пам’яті Лесика на Lviv Music Room – ніхто з артистів не ризикнув узяти Добру Мадонну. А Юрій Рокецький узяв. І батярська пісня зазвучала по-новому, баладно, грунтовно.

Піду гет на край землі,
Вниз ногами помахаю...

Соціологія КМІС на тему єдності українців.

44% уважають, що в суспільстві зараз панує єдність.

З них лише 10% вважають, що це повна єдність. А 34% кажуть, що це радше єдність, ніж роз’єднаність.

15% населення бачать країну роз’єднаною.

36% чесно констатують, що в суспільстві зараз у рівній мірі є елементи єдності й розбрату.

11% скаржаться на жагучу несправедливість, коли не всі регіони відчувають загрозу війни.

11% вказують на непорозуміння між тими, хто на фронті, і хто в тилу.

9% кажуть, що кожен дбає сам про себе і люди не підтримують один одного.

9% нарікають на ждунів, особливо серед старшого покоління.

Що найбільше роз’єднує людей:

1. Корупція і нажива на війні (16%).

2. Мовне питання (14%). Рускоязичні барани недовольні.

3. Некомпетентність влади (13%).

Ad impossibilia nemo tenetur – Ніхто не зобов’язаний робити неможливе.

А відтак не варто очікувати надможливого від пересічних. Війна застала на найвищих посадах найгірших. Свої апогеї вони вже давно пережили, потягнувшись від безвиході за висотою власного народу. А тепер, коли народ після рекордно-неймовірного стрибка прогнозовано приземлюється, найгірші теж вертаються до своїх тіл і діл.

Кожен із них – ще не Каїн, але вже Кай. Від Кая до Каїна – навіть не крок, а пів.

А люди… Люди під пресом інформаційного скафандру досі не можуть виплигнути з наративу Перемоги. Цей наратив досі є важливим актом самонавіювання й самопрограмування, хоч із дійсністю він іде в перпендикуляр. Плюс: горизонтальні успіхи пасіонарного народу штопоряться вертикальними клинами влади.

Маючи в анамнезі лише гру як професію і формотворчість як філософію, ці персонажі пішли своїм протореним шляхом, який вони найкраще розуміють: ЗОБРАЖАТИ.

Воєнний кіч дуже рятує їх. Примірка неприродних ролей пройшла на відмінно. В силу своєї органіки й походження вони можуть потужно вживатися. А отже, вони війну розцінюють як зйомки байопіка про себе.

Кай розчаклувався, коли заплакав, і з його ока випав осколочок зачарованого дзеркала.

Разом із професором Ярославом Грицаком я взяв участь в етері каналу Апостроф TV.

Не змовляючись, ми, два пронатівські легіні, відповідали синхронно і злагоджено. Довели до відома громадськості, що іншого формату безпеки для нас, окрім колективного європейського, не існує в природі.

Хто шукає щось інше – знайде вітра в полі й ракету в охматдиті.
👇
https://www.youtube.com/watch?v=Vy2NHyw-Yr8

У резонансних цифрах Дзеркала Тижня я проставлю кілька своїх суб’єктивних акцентів, минаючи другорядне.

1. Констатуємо вихід на перше місце теми перемовин із росією: 44% проти 35%. Це поворотний момент, який закриває етап безпідставної й безвідповідальної бравури влади з завідомо завищеними й нереалістичними очікуваннями від війни. Втюхувати далі каву в Ялті – мертвому припарка.

2. Констатуємо шизофренію: готові до переговорів 44%, але не готові нічим поступатися 61%. Хоча навіть немовлятам зрозуміло, що закінчення війни ніколи не станеться на наших умовах.

3. Констатуємо патологічне самодурство більшої половини населення: 51% далі торочать про кордони-1991, натомість лише 9% усвідомлюють, що предметом перемовин будуть поточні границі.

4. Констатуємо затяту зацикленість на територіях: одночасно бажаючи припинення війни, 84% ніколи не приймуть утрату випаленої землі, 77% не влаштує скасування санкцій проти росії, 58% не задовольнить позаблоковий статус.

5. Констатуємо епідемію сліпої віри: 66% вірять у можливість військової перемоги над росією, тоді як жоден західний союзник не розглядає такого варіянту навіть теоретично.

6. Констатуємо повну профанність у міжнародних питаннях: 65% нізвідкись уважають, що росія впадає в залежність від Китаю (що далеке від істини).

7. Констатуємо повальну проросійськість Півдня – він у всіх ключових питаннях є найбільш компромісним і демонструє найбільшу толерантність до серединних чи проросійських рішень. Це частково підтверджує підставовість претензій путіна на південний пояс України.

Ми живемо в епоху банення чутливого контенту. Те, що тебе дратує чи ображає, ти блокуєш. І маєш чистий спокій, умиротворені нерви.

Чутливим контентом є війна.

Якщо в найближчий час не буде достойних рішень по ній – вона почне банитися. Бо європейці свої держави робили сильними й заможними заради людського щастя й добробуту, а не безкінечної воєнної прорви за тридев’ять земель від них.

Ну а тут що… А тут досі витісняються на периферію всі системні судження, які дали б цілісну концепцію розвитку подій. Тут досі нема нікого, хто нашкріб би бодай горстку хоробрості й озвучив реальну, а не ура-марафонну картину світу та сценаріїв війни.

Ідеологія «рвати тут і зараз, поки є ідеальна нагода» затьмарює розсудок і відсуває на десятий план державницькі й національні інтереси. Не під силу це віртуальщикам. Не під силу це бонвіанам.

Європейці свій гедонізм заслужили громадянською мудрістю. А ці – елехторальною дурістю.

Учора завершилося так зване Оновлення Даних, яке ввійде в новітню історію як унікальний приклад рідкісного довбограйства держави.

Монструазна державонька, яка в еру електронних баз і цифрових слідів індивіда, погнала його через усі кола бюрократичного пекла, аби індивід (не дай, боже, одягнувши шорти), явився на криваві очі репресивної махіни й сказав своє ім’я, по батькові, прізвище, день і рік народження, прописку, номер телефона й емейл (не обов’язково).

Можна подумати, в еру електронних баз і цифрових слідів індивіда держава-монстр не знає простеньких паспортних даних свого громадянина.

Слухати телефони держава може, вести відеомоніторинг може, відстежувати геолокації може, збирати всю фактажну інформацію, передовсім фінансового характеру, може – а от банальні паспортні дані держава самостійно внести в свою же базу не може. Руки всохли. Мозги відшибло.

Оновлення Даних було б справедливо зробити двостороннім. Громадяни вже замильдувалися. Тепер те саме має зробити державонька – перед суспільством оновити дані про мародерство, обсяги розкрадань, розтрату державних коштів, відкритість прийняття рішень і все те, на що державонька давно наклала.

У Вільного Громадянина тепер уже 2 вороги.

Нині 234 роки тому помер Адам Сміт – видатний шотландський економіст, який зачав усю сучасну економічну теорію, за якою понині живе цивілізований світ. Декілька цитат Адама Сміта:

• Неможливо уникнути тільки двох речей: смерті й податків.
• Страх майже завше є жалюгідним інструментом уряду.
• Ціни монополії завжди будуть найвищими.
• Щоб навчити людей любити справедливість, треба показати їм результати несправедливості.
• Омана, яка містить у собі деяку долю правди, найбільш небезпечна.
• Важко змусити людину зрозуміти щось, коли її заробіток забезпечується нерозумінням цього.
• Росіяни коли відчувають себе рабами, тоді набувають свободи.
• Щастя найчастіше я бачив у маленьких дітей і в сільських хатинках, ніж де-інде.
• Великі нації ніколи не бідніють через розтрати окремих людей, але вони часто бідніють унаслідок розтрат державної влади.
• Переслідуючи свої інтереси, підприємець більше служить суспільству, ніж коли би він цього не робив.
• Чеснот треба більше боятися, ніж вад, бо надлишок чеснот не підлягає регулюванню совістю.
• Правитель має виконувати лише 2 обов’язки: оберігати суспільство від насилля й оберігати громадянина від несправедливості.

46%: бути ухилянтом не соромно.
25%: усе одно.
Сумарно: 71% нічого аморального в ухилянстві не бачать.

Уже третій день триває бенефіс виливання своєї безпомічної злості на ці 46%. Третій день безповоротно травмоване суспільство змагається в дозах своєї висхідної жовчі на адресу цих 46%.

А насправді:

46% - це ті, хто абсолютно аргументовано бачать війну так, як бачать це наші західні донори вже півтора роки: стаціонарною м’ясорубкою без перспектив зрушитися в нашу користь.

46% - це ті, хто читають аналітику в світовій пресі, яка питання військового вирішення в цій війні вважає по суті вже закритим.

46% - це ті, хто цінність Життя як універсального Абсолюту ставлять вище від правильного, але нездійсненного пафосу про «ні сантиметра землі».

46% - це ті, хто не вірять у ймовірність і доцільність калічитися чи гинути за персть випаленого суходолу зі ждунами в бонус.

46% - це ті, хто прагматико-раціонально, а не емоційно підходять до релевантності понадлюдського героїзму в умовах цинічної realpolitik, яка все одно візьме верх.

46% - це ті, хто не розцінюють державу як щось небувало сакральне, особливо коли держава відкрито веде себе як мародер і репресор.

46% - це ті, хто глухі до патетичних обов’язків, коли всі базові права й свободи розтоптані й пошматовані.

46% - це відповідь цій владі, яка зі шкіри вилізла, та все-таки умудрилася власноруч виліпити ці 46%.

У великій політиці моралізаторство є табуїзованим поняттям. Хто моралізатор - той негідник і мразота.

Моралізаторство чи будь-яка інша апеляція до абсолютних цінностей вважається контрпродуктивною поведінкою. Це випливає з очевидного розуміння, що всякий моралізатор – це суперлицемір.

Моральний шантаж у політиці – це нижче плінтуса. Сильні гравці одноголосно розцінюють моральний шантаж як прояв безсилля, приреченості й невизнання власних помилок. Відтак: усі моральні претензії й докори в 200% випадків призводять до підспудного роздратування і втоми адресата.

Є дві генеративні сили, які рухають Заходом, та й просто всіма. Це інтереси і страхи. Все, що робив КВН досі – конвертував свої інтереси й свої страхи в західну підтримку.

Та тепер потрібен кардинальний розворот алгоритмів. Тепер треба грати на інтересах і страхах ЗАХОДУ.

Якщо наші гайморитники не перестануть експлуатувати огидне у всіх його проявах моралізаторство і не змінять почеркану платівку з наративом ображених – підтримка України танутиме. Або ж буде дозованою і з постійним душком негативізму. Що й відбувається зараз.

Лицемірам не кидаються знімати останню свитину.

Під 50%.

Це – новий суспільний політико-громадянський стандарт.

Під 50% - за пошук рішення, як виходити з цієї безконечної й малоперспективної масакри.
Під 50% нічого аморального не бачать у збереженні життя замість гинути во ім’я ілюзій.

Ці «під 50%» - нова дійсність, в якій емоції й пафос уже радше будуть піддратовувати. Заплющувати очі на новий суспільний стандарт і продовжувати жити в однозначно правильних, але однозначно нереалістичних наративах – самообманно.

Записав сьогодні відеоблог на цю тему. Прошу дослухатися.
👇
https://www.youtube.com/watch?v=Nl1Ft74l91M