Що вважати перемогою?

На це питання ДО статті Залужного українці відповіли так:

56% - не лише кордони-1991, але й трибунал над росією і репарації.
23% - знищення росії як держави.
9% - вихід на кордони-1991.
4% - відмотка до кордонів 24.02.22.

Уся ця соціологія тепер летить у смітник. Вона неактуальна. Народові терміново треба міняти оптику ставлення до сценаріїв війни у бік дійсного, а не бажаного.

56% мають зрозуміти, що комбінація «кордони-1991 + трибунал + репарації» - це з розряду утопічних мрій.

23% мають змиритися, що знищення росії як держави не стоїть на порядку денному в світі.

9% мають збагнути, що кордонів-1991 не буде.

4% мають молитися, аби відмотка до 24.02.22 взагалі була можливою.

Сумарно весь народ, від малого до старого, після об’єктивної правди від Головнокомандувача має засадничо переглянути всі наративи про перемогу. Вони похвальні й правильні, але, але, але, але, але їх треба прив’язувати до реалій навколо.

Дворічна епопея з накруткою завищених очікувань від війни оголошується закритою. Відтепер - лише адекватність і розсудок.

Легше примусити до компромісів, аніж усім світом терпіти від тупиковості війни.

Ця теза - найрозповсюдженіша в низових суспільствах Європи. Антидоту проти цих настроїв Банкова не має і навіть не намагається шукати.

Логіка їхня надпроста: нема проривів у війні – значить, її треба припиняти. Нема передумов для капітуляції ворога – значить, треба шукати інші рішення. Нема ресурсів і спроможностей для перемоги – значить, треба думати.

Ця логіка – напрочуд лінійна і причинно-наслідкова. Вона не враховує тонкощів та пафосів, тому на це тиснути – намарно. Вести екзистенційне протистояння з ворогом можна й без стрілялок, уважають громадяни прагматичних європейських суспільств, які будь-які стрілялки розцінюють як нерелевантну катастрофу, якої всіляко треба уникати.

Коли ця зима устабільнить поточну лінію фронту як нерухому – не варто дивуватися проростанню дещо іншої риторики навесні.

І що далі?

Питання, поставлене в етері Говорить Великий Львів, стає рубіконним. Арлекіни мають зняти головні убори з пампонами, стерти макіяж зі щік, набрати повітря в легені – і проявити себе як державники.

Це включає в себе громадянську сміливість і моральну хоробрість – ступити на терени дійсного, а не бажаного. Там теж існує життя з множинністю варіянтів. І серед них теж є рішення достойні, державницькі, дбайливі щодо свого народу, релевантні щодо ресурсів, із високим рівнем оптимальності й ККД.

Час Ікс настав. Два роки купалися в оваціях, розкошуванні й царюванні – тепер вйо до виконання своїх прямих обов’язків.

Кожен тупик – це найкращий привід ламати стіни.
👇
https://www.youtube.com/watch?v=KR_YMmRKZns

Всьо мені ясно.

Подоляк (людина без посадових обов’язків та повноважень) від імені «ми» сказало: «Ми маємо чітке уявлення про те, як виглядає кінець війни".

І як же?

На цьому місці потік думки в Подоляка обривається, тому лишається хіба здогадуватися, що саме «ми» мали на увазі. Велика загадка.

Далі краще не читати.

На думку Подоляка, буде «неконтрольоване повернення агресивних мобілізованих сил до росії». Далі буде «остаточний занепад путінської вертикалі всередині росії». За тим - «внутрішні заворушення й заміна нинішніх еліт на еліти перехідного періоду».

ТОБТО:
Ці ненормальні реально ставлять на те, що російська армія розвернеться на 180 градусів. Після цього путінський режим впаде. І ворога очолить «еліта перехідного періоду».

Це і є їхній план.

Господи, Боже мій. Ідіоти.

Клітку не захищають.

Ось і весь фідбек від закриття кордонів. І не варто дивуватися, що чоловіче населення ринуло в університети гризти граніт науки. Чи на надувних матрациках штурмують Тису.

Безвихідь породжує хитрощі. А герої від безвиході – не герої. Бо клітку не захищають.

Добровольчество не має ніякого стосунку до колодки на границі. Навпаки: маса людей верталися з-за кордону, аби захистити свою країну. Ще більше стояли в черзі до військкомату з 5 ранку. Кордони, відкриті вони чи замуровані, тут ні до чого. Хто мав поклик – той його реалізував без примусу й ловів.

А зараз стаття Залужного розставила всі крапки над і. Точиться статична, окопна, болотомісивна, позиційна війна зразка Першої світової за умов переваги ворога по ключових компонентах.

Не стоїть перспектива гнати ворога з нашої землі й тріюмфально входити в деокуповані міста, як торік. Стоїть завдання тілами героїв затикати провали в державному й воєнному менеджменті. Через них війна звелася до надлюдського втримування теперішніх рубежів – і розуміння, що без високоточних інновацій нас чекає незрушимий тупик.

А отже, ще гостріше постане раціональне пояснення, навіщо населення пропускати через криваву м’ясорубку, якщо зрушення не проглядаються.

Мусить початися чесна комунікація з народом, бо кожне питання без відповіді породить два нових.

Данілов правий. Арестович – це Єрмак.

Він був задуманий як запасний рот, яким влада проговорює своє потаємне й справжнє нутро – те, яке вона не може явити народові напоказ, бо стала заручником свого ігрового патріотизму.

Якщо Арестович – це Єрмак, то пора висловлювати співчуття Зеленському. На Банковій – тектонічні, базові розходження в тому, якою має бути державна стратегія в умовах тупика.

Президент – не лише в меншості, але й одинокості. Він сотворив аномальну й антиконституційну офісопрезидентську республіку – від неї й поляже.

Уперше за 4 роки теплованного царювання маємо глибокий розкол у команді тусовщиків. Бачення Єрмака – це все, що озвучує Арестович. Його бульдозерний старт – це попередження ясновельможному, що зграя має в запасі інших самців.

На Печерських пагорбах відбувається найбільший двіж за всі 4 роки. Оскільки це найзакритіша від суспільства влада на континенті, лишається лише теоретизувати, які сенсації нас чекають у недалекому майбутньому.
👇
https://www.youtube.com/watch?v=KR_YMmRKZns

Учора вкраїнському класикові Лесю Подерв’янському перевалило на 8-й десяток. 71 рік. Мав за честь бути удостоєним його присутності на моїй творчій зустрічі кілька років тому в «Останній Барикаді» на Майдані. Зичу ювілярові сто років гострого розуму й ще гострішого слова. Хоча куди вже…

• Так дальше жить ніззя! Скрізь долбойоби.
• Парадокс України в тому, що її еліта завжди представляла її гіршу частину, хоча повинно бути навпаки..
• Ага, гандони, грошей захотілось. Гімна вам на лопаті!
• Вже крадеться піздець з своєю усмішкою хижой.
• У владі не боги, а звичайні рагулі, яких ми сьогодні поставили, а завтра скинемо.
• Смішне й водночас трагічне кіно. Це не Кустуріца і не Грінуей. Це засідання Верховної Ради.
• Не вірю у силу слова я , а вірю в силу піздюлей.
• Покайтесь, браття, i не робiть х*йнi.
• Є закон фізики, і всі його знають: лайно завжди плаває нагорі.
• Ми живемо в лайні і вдаємо, що це – гладіолуси.
• Всьо-такі нам до Європи срать і срать єщьо.
• Конспірологія — це спроба впорядкувати те, що вже впорядковано.
• Вони шукають те, чого нема, шоб довести, шо його не iснує.

Це і є панацея від тупика.

Екс-генсек НАТО Расмуссен: Треба прийняти Україну в НАТО ще до кінця війни, незалежно від того, що робитиме путін і як розвиватиметься фронт.

Вважаю аналогічно. Оцінюю цей сценарій як єдиний і порятунковий.

Офісопрезидентські индики мають кістьми й хвостами лягти, але підхопити й реалізувати думку Расмуссена – стати членом НАТО ще до закінчення війни.

Має повторитися прецедент із безвізом. Долучення України до європейського простору тоді відбулося з порушеним суверенітетом і втратою 15% територій (Крим, ордло).

Зараз членство в НАТО слід розглядати як єдиний спосіб вийти з програшного тупика на стежку забезпечення сталого миру в майбутньому, із територіями чи без.

Іншого варіянту не бачу.

Зрештою, в НАТО навряд чи хтось робив би церемонію святкового вручення грамот на передовій.

У контексті вчорашнього візиту Урсули фон дер Ляєн я щось не доганяю ходу думок нашого посполитого народу.

За останнім опитуванням, 60% кажуть, що Україна під час вступу в ЄС має вигризати свої інтереси, навіть якщо це відтермінує вступ.

Ударилися головою об тейбл? Україна не спроможна самотужки навіть зарплати бюджетникам платити! Які вимоги? Яке вигризати? Мовчки й без примх виконувати всі умови вступу і ще в ноги кланятися, щоб узяли!

Лише 27% вважають, що треба мерщій виконати всі вимоги і якнайскоріше вступити до ЄС. Звідси висновок: влада має чудовий люфт для саботажу всіх реформ – в особі тлумків, які вважають, що держава-банкрут ще може шлангувати.

46% респондентів хочуть, аби Європа помагала боротися з корупцією. Себто: половина розбещеного хабарництвом народу не хоче сама долати корупцію – а щоб це замість них робили європейці.

Це при тому, що 68% зізнаються: щоб добитися правосуддя, треба заплатити. Нормально. Класно. Як боротися з корупцією – то європейці, а як підмазувати суддям, то 68%, як піонери, готові.

Трошки би попуститися й адекватніше оцінювати ситуацію. А то дійде до того, що ЄС ще має благати Україну соізволити вступити в него.

Ультиматум республіканців має виразну корисність для України. Вони вимагають того, чого й ми повинні б вимагати від своїх абіжених. Конкретики. Бо перемог без конкретики не буває.

Дотеперішня стратегія Адміністрації Байдена в американських ЗМІ класифікується як «управління ескалацією». Аналітичний допис Залужного в Economist підвів риску під цією стратегією як безперспективною.

Республіканці, як не парадоксально, дають пас – бо ставлять питання про стратегію й розрахунок перемоги, а не про нескінченну війну на виснаження, неприйнятну ні для України, ні для американських платників податків.

А отже, пора кінчати з моралізаторством, публічним шантажем Заходу і грою на публіку оливкових акторів – все це мало ефект на початку, а зараз відверто шкодить. Треба підхоплювати пас республіканців і переводити міжнародну комунікацію в рамку стратегічної конкретики, а не «доки треба буде».

Мій виступ на Radio UA Chicago
👉
https://youtu.be/CWRqLS7BTV8?si=F0zKjnly3iK1wf1L

The New York Times відкрито пише про намічений розкол між Залужним і Зеленським.

Це – добре. Добре й те, що на Заході це бачать. І те, що нарешті магістраль самодурства починає відгалужуватись.

2 роки країна жила в умовах безголосого підтакування сцені. Всі дивертисменти боневтіків обдаровувалися аплодисментами та бравіссімами. На найвищому рівні не було нікого, хто міг перечити лідерові сучасності, навіть якщо той не розумівся ні на чому, крім читки текстів під овації.

В умовах війни пріоритетну істинність мають професійні військові, а не самозванці без освіт і професій. Цього нам катастрофічно бракувало. Надто довго авторитети мілітарної сфери мовчали й покивували.

Може, якби генерал раніше подавав голос про мародерство, про держзакупівлі в його оборонній галузі, про необдумані й нав’язані рішення щодо фронту, про невідповідність поставлених задач оперативним ресурсам – може, не було б так гірко зараз.

Розщеплення професійного наративу військових і популістичного наративу псевдополітиків – це насправді дуже добре. Бо в умовах війни наратив військових буде визначальний і почутий усіма. А отже, саме він ляже в основу подальшої стратегії, й заснована вона буде не на белькотінні некомпетентних, а на компетенції військових.

Якщо, звісно, їх не приберуть із дошки.

Політично-електоральна довідка про село Роботине.

Живе 400 мешканців. Визначні пам’ятки: могила полеглого тут окупанта Апатова (командира Маріупольського радянського батальйону); братська могила радянських солдатів; пам'ятник землякам-червоноармійцям.

Як голосував округ, в який входить Роботине:

1998 рік
Компартія 32%.
ПСПУ Наталії Вітренко 6,5%.
Нардепом став комуніст Анатолій Мороз.

1999 рік
Перший тур – Симоненко 38%.
Другий тур - Симоненко 59%.

2002 рік
Компартія 33,4%
СДПУ(о) 11%
Нардепом став Бронніков, довірена особа Януковича.

2004 рік
Усі три тури - Янукович 77%

2006 рік
Партія регіонів 62%

2007 рік
Партія регіонів 61%

2010 рік
Перший тур – Янукович 60%.
Другий тур – Янукович 79%.

2012 рік
Партія регіонів 60%.
Компартія 19%.
Нардепом став Артем Пшонка – син генпрокурора.

2019 рік
Зеленський 75%
Чинний голова ОТГ – висуванець ОПЗЖ.

Весняні вибори насильницьки пройдуть на тлі того, що меншість найкращих Громадян ризикуватиме життям, поки більшість невдячних ідіотів зроблять свою справу.

Герої за бортом, на фронті або на небесах. А достойні Громадяни не мають механізму потрапляння в велику політику, бо там усі входи й виходи замуровано. Безпорадний народ, кинутий на дно виживання (соціального й біологічного), не здатен породити контр-системну й якісну альтернативу. Правила гри унеможливлюють це.

Без грошей і медій навіть не пхайся. Гроші й медіа має лише правляча каста. Лише вона на арені. Вона – єдиний гравець.

Гавкати поодинці – малопродуктивно. Гавкати хором – іще гірше, бо непритомні затуляють вуха. Противладна позиція – це гавкіт навпроти глухого залізобетону, спроба культурно впливати на гвалтівника й делікатно просити використовувати вазелін.

Якщо все найкраще в цій країні не має змоги стати державою, значить це – хобі, дозвілля, ілюзія, самозадоволення, забавка в покращення монстра. Правлячу касту НЕМОЖЛИВО змінити через вибори. Вона нездоланна, бо захищена дієвою системою, яку вони міняти не будуть.

Доки Система Одноосібності не є в очах народу помилкою й загрозою – доти на кожних виборах натискатиметься та сама кнопка самоліквідації.

Реквізити для офір:

🪶 4149499392774418

У системі Патреон можна стати регулярним донатором раз в місяць:
🪶 https://www.patreon.com/drozdov

У богатирському шоломі погано чути. Тому інколи треба його знімати й роззиратися довкіл, прислухаючись до не неспотворених вакуумом звуків світу. Це ми й намагаємося робити в перервах між поточним щоденним звитяжництвом. Середнє арифметичне між богатирським шоломом і голим світом існує все ж таки. Одне другого не нейтралізовує, радше доповнює.

Публікуючи раз у тиждень реквізити для пожертв, я завше дякую читацькій авдиторії за смілість знімати богатирський шолом і при цьому залишатися звитяжцями думки й духу.

А мене вже нічого не дивує, не торкає, не злостить, не депресує. Всі ці розпиляні мільярди, домашні ікони з собою по центру, мармурові сходини, навіть гранати, що вибухають у дуже невипадкових руках.

В епіцентрі ніколи не болить. Усі ми – занадто в епіцентрі. Ми не бачимо свою країну в повен зріст. Ми надто близькорукі щодо неї. А щоб побачити її потворну гримасу, треба відійти вбік і звідти побачити основну причину, чому впереміш із пишнотами багатств ясновельмож іде щоденний потік траурних фото вбитих хлопців, і воно все менше болить.

Країна ділиться на притомних і непритомних.

Притомні все чудово бачать і розуміють, куди воно сповза. Доки зможуть, доти тягнутимуть на своєму горбі, але потім програма самозбереження переможе, вони самоусунуться, виїдуть, втомляться – й передадуть естафету біомасі летаргічного народцю.

А непритомні не підведуть. Вони завжди були добровільним силосом для правлячої касти. Тому їй можна АБСОЛЮТНО ВСЕ в цій країні. Їх оберігають жартівливі ікони зі святими політиками-друзяками-спільниками.

Країна належить тим, хто здатен захистити себе і законом, і силою, і грішми. Вони мастаки в галузі негативної селекції. Вони віртуозно навчилися нейтралізовувати кращих і підживлювати гірших.

А фан-клуб зазомбованих сліпоглухонімих хай дивиться щовечірні відосики з тамбура потягу. Він їх привезе в безгомінь, куди не долинають окрики здорового глузду.

Я ще застав той час, коли 7 листопада нас ганяли святкувати Велікій Октябр. Я вже тоді підозрював, що це алогічний зсув часу, адже чому Октябр святкується в листопаді?

Роззираючись по наших західних сусідах, було видно, як стрімко там зникала радянська людина. Ідеологічно зґвалтована, з вивернутими мізками, вона відходила в небуття. Всюди – крім нас. Тут плекали радянську людину, дбайливо дмухали на неї й заохочували розмножуватися.

Ця страшна війна – це історичний шанс із м’ясом і кровію видертися з червоних лабет 20 ст. А радянська людина не схотіла. Вона відчула небезпеку втратити свою порожнечу. І тепер вимагає поваги до своєї ліні, ледарства, саботажу. І далі тягнеться до того міра, звідки летять кулі й іскандери. Не хоче рвати з отруйним минулим чи бодай пробувати переосмислювати його. Вона просто хоче бути собою, що означає – чужою до всього українського.

Я був би не проти зоставити радянську людину як карикатурне нагадування про страшні часи більшовизму. Але ж ні. Мавзолейна радянська людина хоче проголосити себе основним населенням і вимагає себе обслуговувати. Культурно, мовно, ідеологічно, медійно, історично – все для потомків Велікого Октября.

Живучі ж які. Ніяк не іздохнуть.

Збройовий Лобіст – це тематичний ютуб-канал Георгія Учайкіна, засновника Української Асоціації Власників Зброї. До війни я кілька разів запрошував Георгія в свої етери – тепер ми помінялися місцями.

Я одразу попередив Георгія, що навряд чи можу вважатися вузьким фахівцем зі зброярства. Радше я прихильник легалізації зброї зі суто громадянських, політичних міркувань.

Коли народ легально озброєний – він є надійним союзником власної армії. Бо починає захист із себе безпосередньо. Якби ворог знав, що з кожного балкону в нього цілитиметься цивільний озброєний громадянин – він би не попхався до самого Києва.

В нашому випадку все ще гірше. Роззброєний народ позбавлено права захищати себе, зате навішано обов’язків захищати державу, яка тим часом себе й свої маєтки до зубів озброїла приватною та державною охороною.

Справа не в зброї – а в страху. Держава боїться озброєного й свідомого народу, тому монополію на ствол лишає лише собі. Не менше від ворогів вони бояться власного Громадянина.
👇
https://youtu.be/T0Fr8-p8d4w?si=efAu_ep5yuB2sOGb

Нашого месію пора б уже вивести з ролі бляклого симулякра Черчилля – й зобов’язати бути дієвим Черчиллем, якщо вже так прилипла ця роль.

Або ще краще – скосплеїти Нетаньяху й утворити кабінет національної єдності з метою реальної мобілізації країни на війну за виживання.

Колективний професійний орган зняв би персональну відповідальність із царевича, який бути собою не годен, а лише косити під когось. Якщо вибори вже нє-нє, то міг би й багатотонним тягарем відповідальності поділитися. Від цього – лише вигода.

Бо все вперлося в просту істину: без кардинальних змін усередині країни вигребти неможливо.

Світ прямо на це вказує – ми мусимо поводитися адекватно до екзистенційного виклику і вже на цій основі звертатися/просити/вимагати щодо надання адекватної допомоги – допомоги, адекватної нашій якості, заслузі й зробленим висновками.

Без зміни себе нам ніхто не поможе.

Якщо Черчиллі з пігмеїв не ліпляться, то, може, спробувати Нетаньяху.

Вбачаю всі ознаки явного невдупляння наших людей.

50% стверджують, що медіа-пул Медведчука найбільше доклався до початку війни. Водночас усі топові обличчя медведчукістських повій зараз є обличчями ура-марафону. Шизофренія? Шизофренія.

Тотальна більшість - 81% - основною проблемою країни називають війну. Ідентична кількість - 80% - корупцію вважають проблемою на рівні з війною. Водночас 67% щиро вдячні Зеленському за «видатні успіхи». Шизофренія? Шизофренія.

Услід за 67% «вдячних граждан» іде дивовижна цифра: 60% вважають Зеленського персонально відповідальним за всі проблеми. Вдячні тому, хто винен. Шизофренія? Шизофренія.

Отже, 60% вважають Зеленського відповідальним. Натомість 66% кажуть, що з усіх гілок влади найбільшу відповідальність за проблеми несе …парламент. Повнота одноосібної влади - не чули про таке. Шизофренія? Шизофренія.

Головнокомандувач Залужний прийняв на себе всю відповідальність (обгрунтовану ним же) за провал воєнного менедменту. Натомість вину на нього покладають лише 3,6% населення.

Третина народу (30%) не можуть визначити відповідального за проблеми. Нема винних. Третина народу!

За інших обставин я би підібрав більш лояльні слова, але зараз лінь. Країна безпросвітних телепнів.

Обмежені люди люблять обмеження. А ще більше – глухі кути. Там затишно, безвітряно й спокійно.

Мені ліньки всоте-вмільйонне писати прописні істини.

Якщо росмовні патріоти так і лишаться одномовними росмовними – це буде їхній вибір на користь павербанків, генераторів і надовго обжитих окопів: ними доведеться запасатися навіть їхнім дітям.

Опір росмовного населення проти росмовного окупанта має стати першим кроком до подальшої дерусифікації. Це – лише перший крок. Це – бунт проти ворога.

Другим кроком має бути заперечення ворога.

Усе вороже має зазнати рішучого заперечення. Мова, культура, товар – усе російське має піти на три букви, аби більше не приходив російський танк.

Бунту мало. Потрібне заперечення.

Кому не поверхневий хайп потрібен, а глибокі й концептуальні думки - для тих освіжу наш етер із Іриною Фаріон до Дня Незалежності-2022.
👇
https://www.youtube.com/watch?v=5zZ-V9LTUlw&t=4558s