Брехня та замовчування – давній інструмент московської держави. #історія_українських_вуглеводнів – яскравий цьому доказ.
👉 Сьогодні розповідаємо, як українці збудували найпотужніший в Європі газогін Дашава-Київ, а ерефія замовчувала, що від початку прагнула протягнути його далі заради задоволення потреб москви.
Газопровід Дашава-Київ – перший магістральний газопровід в Україні. Його будівництво припало на період одразу після Другої світової війни. На той час це був неймовірно грандіозний проект. На своєму шляху він перетнув:
🔹24 річки,
🔹36 залізниць,
🔹46 шосе,
🔹139 боліт.
Для його функціонування спорудили 49 лінійних обхідників і три аварійно-ремонтні пункти (у Тернополі, Красилові, Бердичеві).
👉 Після спорудження компресорних станцій у Тернополі, Красилові, Бердичеві та Боярці газопровід вийшов на проектну потужність 5 млн куб. м газу на добу і став найпотужнішим у Європі.
За пропозицією українських науковців при будівництві вперше у світі на напівстаціонарних базах застосували зварювання під шаром флюсу стиків 2–3 труб, які потім вручну з'єднували на трасі. Така технологія і донині є основною під час спорудження магістральних трубопроводів.
До спорудження газогону доклались фахівці практично з усіх регіонів нашої держави.
Місто-герой Маріуполь виробляв труби з гумобітумною ізоляцією. Будівельні та зварювальні роботи здійснювали спеціалісти з усієї країни. Викорчовувати пні та копати траншеї для труб залучали місцевих селян, а також колективи дитячих будинків та шкіл. Багато хто працював безоплатно.
Але був один аспект, що до останнього тримали в таємниці – план продовжити цей газогін від Києва до москви.
Під час прокладення газової магістралі будівельники за наказом москви використали широкі труби діаметром 500 мм. Це передбачало значно більшу пропускну здатність, ніж потребував Київ. Але в ті часи зайві запитання могли до ГУЛАГу довести, тому ніхто їх не ставив.
👉 Тобто газопровід з Дашави одразу тягнули з прицілом на москву, але до певного часу цього не афішували.
Продовження газопроводу розпочали практично одразу після завершення будівництва відрізку Дашава-Київ.
Найбільш фізично виснажливі роботи за відсутності достатньої кількості техніки і часто безоплатно продовжували виконувати селяни, дитячі будинки та школи. Дирекція будівництва розмістилася в москві. На купівлю для неї меблів, конторського обладнання та господарського інвентарю асигнували 1 млн рублів.
Після завершення будівництва більшість добутого на Львівщині газу спрямовувалась на потреби москви. Як це було – читайте в одному з наших попередніх дописів “Про український газ, що грів москву: cutt.ly/rKdnZ5S”.
👉 Сьогодні розповідаємо, як українці збудували найпотужніший в Європі газогін Дашава-Київ, а ерефія замовчувала, що від початку прагнула протягнути його далі заради задоволення потреб москви.
Газопровід Дашава-Київ – перший магістральний газопровід в Україні. Його будівництво припало на період одразу після Другої світової війни. На той час це був неймовірно грандіозний проект. На своєму шляху він перетнув:
🔹24 річки,
🔹36 залізниць,
🔹46 шосе,
🔹139 боліт.
Для його функціонування спорудили 49 лінійних обхідників і три аварійно-ремонтні пункти (у Тернополі, Красилові, Бердичеві).
👉 Після спорудження компресорних станцій у Тернополі, Красилові, Бердичеві та Боярці газопровід вийшов на проектну потужність 5 млн куб. м газу на добу і став найпотужнішим у Європі.
За пропозицією українських науковців при будівництві вперше у світі на напівстаціонарних базах застосували зварювання під шаром флюсу стиків 2–3 труб, які потім вручну з'єднували на трасі. Така технологія і донині є основною під час спорудження магістральних трубопроводів.
До спорудження газогону доклались фахівці практично з усіх регіонів нашої держави.
Місто-герой Маріуполь виробляв труби з гумобітумною ізоляцією. Будівельні та зварювальні роботи здійснювали спеціалісти з усієї країни. Викорчовувати пні та копати траншеї для труб залучали місцевих селян, а також колективи дитячих будинків та шкіл. Багато хто працював безоплатно.
Але був один аспект, що до останнього тримали в таємниці – план продовжити цей газогін від Києва до москви.
Під час прокладення газової магістралі будівельники за наказом москви використали широкі труби діаметром 500 мм. Це передбачало значно більшу пропускну здатність, ніж потребував Київ. Але в ті часи зайві запитання могли до ГУЛАГу довести, тому ніхто їх не ставив.
👉 Тобто газопровід з Дашави одразу тягнули з прицілом на москву, але до певного часу цього не афішували.
Продовження газопроводу розпочали практично одразу після завершення будівництва відрізку Дашава-Київ.
Найбільш фізично виснажливі роботи за відсутності достатньої кількості техніки і часто безоплатно продовжували виконувати селяни, дитячі будинки та школи. Дирекція будівництва розмістилася в москві. На купівлю для неї меблів, конторського обладнання та господарського інвентарю асигнували 1 млн рублів.
Після завершення будівництва більшість добутого на Львівщині газу спрямовувалась на потреби москви. Як це було – читайте в одному з наших попередніх дописів “Про український газ, що грів москву: cutt.ly/rKdnZ5S”.
Підземна газифікація вугілля – ідея, яку дуже “довго думали” британські та російські вчені, але реалізували українці на теренах Донбасу 🔥
Сьогодні в рубриці #історія_українських_вуглеводнів розповідаємо, як воля творити нове зростала на українському Донбасі та призводила до руху увесь радянський союз.
👉 Підземна газифікація вугілля — це спосіб розробки вугільних родовищ, який базується на перетворенні вугілля в горючі гази прямісінько в надрах за місцем залягання.
Одним із перших про можливість підземної газифікації задумався Дмитро Менделєєв (так, той самий, котрий придумав однойменну таблицю). Однак глибина його розробки сягнула лише загального опису того, як це завдання могло б бути виконано.
Майже через чверть століття після нього вже англійський хімік Вільям Рамсей опублікував у "Таймс" статтю, в якій також теоретично розмірковував про можливість використання цього методу.
👉 Першу реальну схему підземної газифікації вугілля розробив вчений українського походження Борис Бокій у 1925 році. А першу у світі станцію підземної газифікації вугілля побудували в Лисичанську впродовж 1932-1934 років.
Проект першої дослідної станції у Лисичанську з автоматичним подрібненням вугілля, спираючись на схему Бориса Бокія, опрацював І.П. Кириченко. Та не все вийшло з першого разу. Проведений на станції експеримент з подрібнення вугілля вибуховим методом був невдалим.
Але будь-який провал – це теж важливий результат 🧐 Досвід Лисичанська дозволив знайти раціональну схему підпалення пласта й успішно використати її на станції в Горлівці, де в 1935 році вдалося отримати стійке газоутворення.
Рішення знайшла група колишніх студентів Донецького вуглехімічного інституту. Протягом кількох десятиріч в Україні функціонували три станції підземної газифікації: Лисичанська, Горлівська та Синельниківська, що дозволило накопичити значний науково-технологічний досвід ведення робіт (та дало багато інших цікавих технологій, але про це в інших дописах).
👉 Досвід Лисичанської станції підтвердив можливість підземної газифікації кам’яного та бурого вугілля, а також антрациту. Це стало поштовхом до будівництва інших станцій у колишньому радянському союзі.
При цьому згодом, у зв’язку з розвитком мережі газопроводів та освоєння газових родовищ Західного Сибіру, інтерес до підземної газифікації вугілля спав.
Цікаво, що у 1975 році права на технологію підземної газифікації вугілля, розроблену в колишньому радянському союзі, придбала фірма «Бейсик Ресурсиз» (США).
Сьогодні в рубриці #історія_українських_вуглеводнів розповідаємо, як воля творити нове зростала на українському Донбасі та призводила до руху увесь радянський союз.
👉 Підземна газифікація вугілля — це спосіб розробки вугільних родовищ, який базується на перетворенні вугілля в горючі гази прямісінько в надрах за місцем залягання.
Одним із перших про можливість підземної газифікації задумався Дмитро Менделєєв (так, той самий, котрий придумав однойменну таблицю). Однак глибина його розробки сягнула лише загального опису того, як це завдання могло б бути виконано.
Майже через чверть століття після нього вже англійський хімік Вільям Рамсей опублікував у "Таймс" статтю, в якій також теоретично розмірковував про можливість використання цього методу.
👉 Першу реальну схему підземної газифікації вугілля розробив вчений українського походження Борис Бокій у 1925 році. А першу у світі станцію підземної газифікації вугілля побудували в Лисичанську впродовж 1932-1934 років.
Проект першої дослідної станції у Лисичанську з автоматичним подрібненням вугілля, спираючись на схему Бориса Бокія, опрацював І.П. Кириченко. Та не все вийшло з першого разу. Проведений на станції експеримент з подрібнення вугілля вибуховим методом був невдалим.
Але будь-який провал – це теж важливий результат 🧐 Досвід Лисичанська дозволив знайти раціональну схему підпалення пласта й успішно використати її на станції в Горлівці, де в 1935 році вдалося отримати стійке газоутворення.
Рішення знайшла група колишніх студентів Донецького вуглехімічного інституту. Протягом кількох десятиріч в Україні функціонували три станції підземної газифікації: Лисичанська, Горлівська та Синельниківська, що дозволило накопичити значний науково-технологічний досвід ведення робіт (та дало багато інших цікавих технологій, але про це в інших дописах).
👉 Досвід Лисичанської станції підтвердив можливість підземної газифікації кам’яного та бурого вугілля, а також антрациту. Це стало поштовхом до будівництва інших станцій у колишньому радянському союзі.
При цьому згодом, у зв’язку з розвитком мережі газопроводів та освоєння газових родовищ Західного Сибіру, інтерес до підземної газифікації вугілля спав.
Цікаво, що у 1975 році права на технологію підземної газифікації вугілля, розроблену в колишньому радянському союзі, придбала фірма «Бейсик Ресурсиз» (США).
Не тільки ресурси, а й шалений людський потенціал України стали фундаментом 🔥 для становлення енергетичної сили радянського союзу. Однак проголосивши себе «спадкоємцем», москва зробила все можливе, щоб присвоїти напрацювання та приховати правду про внесок інших республік.
Продовжуємо розвіювати міфи про те, як нам «всьо падаріл лєнін» в нашій постійній рубриці #історія_українських_вуглеводнів
👉 Унікальний газопровід Уренгой-Помари-Ужгород довжиною 4451 км, а також ще 5 магістральних газопроводів з західного Сибіру - їхнім генеральним проектувальником був ПівденНДІДІПРОГАЗ (м.Донецьк).
Спочатку цей проектно-дослідницький інститут розробляв проекти газифікації населених пунктів і промислових об'єктів Донбасу та інших регіонів колишнього срср. Однак уже у 60-90 р. XX сторіччя перетворився в один із провідних проектно-дослідницьких інститутів усього союзу.
👉 Будівництво вищезазначених газопроводів було передбачено 11 п‘ятирічкою. Їхня загальна довжина становила понад 20 тисяч кілометрів, а обсяг капіталовкладень перевищував 20 млрд. карб.
Терміни були стислі, в середині 1981 року було затверджено напрямок прокладання трас, а вже у грудні того ж року інститут передав будівельникам креслення лінійної частин газопроводу, що дало можливість оперативно приступити до робіт.
Також інститут безпосередньо виконував проектно-дослідні роботи на найбільш складній та відповідальній ділянці газопроводів від Уреногойського родовища до Уралу.
👉 Будівництво газопроводу Уренгой-Помари-Ужгород було завершено у 1983 році. Він створив трансконтинентальну систему транспортування газу Західного Сибіру до Західної Європи.
Маєте знайомих, що досі вважають, що нам щось подарували? 🔥Діліться цим дописом та розповідайте правду про внесок українців🔥
До речі, не лише газопровід з Уренгою, але й розробкою родовищ там займались українці. Більше про це в нашому дописі «Як українці в Сибіру газ добували»: cutt.ly/6J1vY4l
Продовжуємо розвіювати міфи про те, як нам «всьо падаріл лєнін» в нашій постійній рубриці #історія_українських_вуглеводнів
👉 Унікальний газопровід Уренгой-Помари-Ужгород довжиною 4451 км, а також ще 5 магістральних газопроводів з західного Сибіру - їхнім генеральним проектувальником був ПівденНДІДІПРОГАЗ (м.Донецьк).
Спочатку цей проектно-дослідницький інститут розробляв проекти газифікації населених пунктів і промислових об'єктів Донбасу та інших регіонів колишнього срср. Однак уже у 60-90 р. XX сторіччя перетворився в один із провідних проектно-дослідницьких інститутів усього союзу.
👉 Будівництво вищезазначених газопроводів було передбачено 11 п‘ятирічкою. Їхня загальна довжина становила понад 20 тисяч кілометрів, а обсяг капіталовкладень перевищував 20 млрд. карб.
Терміни були стислі, в середині 1981 року було затверджено напрямок прокладання трас, а вже у грудні того ж року інститут передав будівельникам креслення лінійної частин газопроводу, що дало можливість оперативно приступити до робіт.
Також інститут безпосередньо виконував проектно-дослідні роботи на найбільш складній та відповідальній ділянці газопроводів від Уреногойського родовища до Уралу.
👉 Будівництво газопроводу Уренгой-Помари-Ужгород було завершено у 1983 році. Він створив трансконтинентальну систему транспортування газу Західного Сибіру до Західної Європи.
Маєте знайомих, що досі вважають, що нам щось подарували? 🔥Діліться цим дописом та розповідайте правду про внесок українців🔥
До речі, не лише газопровід з Уренгою, але й розробкою родовищ там займались українці. Більше про це в нашому дописі «Як українці в Сибіру газ добували»: cutt.ly/6J1vY4l
Українські землі та ресурси були одним з центрів, навколо якого розгорталися події багатьох війн. Друга світова — не виняток.
👉 Сьогодні у рубриці #історія_українських_вуглеводнів розповідаємо про потужний Опарський газопромисел та газопровід “Опари — Стальова Воля”, який може вважатись першим експортним газопроводом в радянському союзі.
Опарське родовище історично завжди залишалося в тіні Дашави. В історію газової промисловості України воно увійшло під номером 2 згідно зі структурою Всесоюзного тресту "Укргаз" у післявоєнний період. Однак доля його теж по-своєму цікава та захоплююча.
🔹 У 1933 році польські компанії розпочинають розвідувальне буріння в районі Опар. Ну як буріння, радше довбання, адже в той час застосовувався ударний метод роботи. Перша свердловина, яка дала притоки газу промислового значення, — “Опари-3” — запрацювала лише у 1939 році, і практично одразу цей район увійшов до складу України (радянської на той час).
🔹 У 1940 Українська РСР розпочинає промислову експлуатацію родовища, здійснює пошукове та розвідувальне буріння, видобуток зростає. Однак практично одразу після цього родовище опиняється в фашиській окупації.
🔹 В 1941-1942 роках для потреб окупантів було побудовано газопровід “Опари — Перемишль — Стальова Воля” довжиною 210 км та діаметром 300 мм. Газ, що надходив у промисловий район Стальової Волі, використовувався на підприємствах військової промисловості Третього Рейху. У фашистів були великі плани щодо постачання газу в Краків та Освенцим, однак вони так і залишились планами.
🔹 Вже з осені 1944 року “Опари — Стальова Воля” став першим експортним газопроводом в радянському союзі. Саме ним з 1945 року розпочато регулярні поставки природного газу в Польщу.
У післявоєнний період (до 1949 року) на Опарському родовищі було відкрито ще чотири газоносні горизонти та пробурено 42 експлуатаційні свердловини. Максимальні обсяги видобутку газу були досягнуті у 1955 році.
👉 Друге дихання Опар відкрилось зі створення підземного сховища газу на базі відпрацьованого родовища. Ідея зародилась ще у 60-х роках та належала тодішнім керівникам Стрийського газопромислового управління. Технологічну схему підземки розробили фахівці Стрийського ГПУ, інституту “УкрНДІгаз” та Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу.
В українській історії багато несправедливості та зловживань, але зрештою українці завжди повертають своє. Але деяких сусідів, на жаль, історія нічому не вчить.
👉 Сьогодні у рубриці #історія_українських_вуглеводнів розповідаємо про потужний Опарський газопромисел та газопровід “Опари — Стальова Воля”, який може вважатись першим експортним газопроводом в радянському союзі.
Опарське родовище історично завжди залишалося в тіні Дашави. В історію газової промисловості України воно увійшло під номером 2 згідно зі структурою Всесоюзного тресту "Укргаз" у післявоєнний період. Однак доля його теж по-своєму цікава та захоплююча.
🔹 У 1933 році польські компанії розпочинають розвідувальне буріння в районі Опар. Ну як буріння, радше довбання, адже в той час застосовувався ударний метод роботи. Перша свердловина, яка дала притоки газу промислового значення, — “Опари-3” — запрацювала лише у 1939 році, і практично одразу цей район увійшов до складу України (радянської на той час).
🔹 У 1940 Українська РСР розпочинає промислову експлуатацію родовища, здійснює пошукове та розвідувальне буріння, видобуток зростає. Однак практично одразу після цього родовище опиняється в фашиській окупації.
🔹 В 1941-1942 роках для потреб окупантів було побудовано газопровід “Опари — Перемишль — Стальова Воля” довжиною 210 км та діаметром 300 мм. Газ, що надходив у промисловий район Стальової Волі, використовувався на підприємствах військової промисловості Третього Рейху. У фашистів були великі плани щодо постачання газу в Краків та Освенцим, однак вони так і залишились планами.
🔹 Вже з осені 1944 року “Опари — Стальова Воля” став першим експортним газопроводом в радянському союзі. Саме ним з 1945 року розпочато регулярні поставки природного газу в Польщу.
У післявоєнний період (до 1949 року) на Опарському родовищі було відкрито ще чотири газоносні горизонти та пробурено 42 експлуатаційні свердловини. Максимальні обсяги видобутку газу були досягнуті у 1955 році.
👉 Друге дихання Опар відкрилось зі створення підземного сховища газу на базі відпрацьованого родовища. Ідея зародилась ще у 60-х роках та належала тодішнім керівникам Стрийського газопромислового управління. Технологічну схему підземки розробили фахівці Стрийського ГПУ, інституту “УкрНДІгаз” та Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу.
В українській історії багато несправедливості та зловживань, але зрештою українці завжди повертають своє. Але деяких сусідів, на жаль, історія нічому не вчить.
Не лише українські газ, робочі руки та ресурси, а й головне — мізки — лягли в основу енергетичного становлення радянського союзу. І поки російські пропагандисти продовжують співати про “украіни нікогда нєбило” та “ім всьо падаріл лєнін”, ми розповідаємо правду.
👉 Цього тижня в рубриці #історія_українських_вуглеводнів про Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона (ІЕЗ). Саме завдяки їхнім технологіям були зварені сотні тисяч труб, які утворили гігантську за своїми масштабами газотранспортну систему на нашому континенті.
🔹 Автоматичне зварювання під флюсом — новація, яку впровадив Євген Оскарович Патон. У роки Другої світової війни автомати швидкісного зварювання дозволили у 8 разів знизити трудомісткість виготовлення корпусу танка Т-34. У той час в жодній країні, крім радянського союзу, автоматичне зварювання під флюсом броньових сталей ще не було розроблене.
Коли почали будуватись перші великі газопроводи, саме ІЕЗ розробляв технології зварювання та проектно-технічну документацію щодо організації зварювальних робіт. Науковці розробили три варіанти виконання складально-зварювальних робіт на трасі будівництва трубопроводу.
🔹 Так було створено метод зварювання під шаром флюсу стиків трьох-чотирьох труб в секції, які потім вручну зварювались на трасі.
Ця технологія досі залишається актуальною для спорудження магістральних трубопроводів. Вона здобула світове визнання й використовувалась не лише в радянському союзі, а й за кордоном.
🔹 Крім цього інститут відіграв важливу роль в організації виробництва труб великого діаметра, які в той час в межах радянського союзу не виготовлялись.
🔹 Інститут також проводив роботи зі створення нового й удосконалення наявного обладнання для зварювання у польових умовах.
Зокрема, було розроблено комплекс "Стик". Він надійно працював у різних природно-кліматичних умовах, забезпечував високу якість зварних стиків і кращу продуктивність порівняно з ручним зварюванням. На час спорудження газопроводу "Дашава-Київ-Москва" у світовій практиці не існувало технологій контактного зварювання труб діаметром понад 150 мм.
🔹 З 1975 р. почали застосовувати створений в інституті комплекс "Север-1", до складу якого входила самохідна зварювальна машина. За допомогою цього комплексу зварено понад 60 тис. км трубопроводів, зокрема близько 6 тис. км прокладених на крайній півночі росії.
Це лише маленька крапля в морі технологій та новацій, що розробив Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона. Діляться цим дописом — хай більше людей знають, що нам ніхто нічого не “даріл”.
👉 Цього тижня в рубриці #історія_українських_вуглеводнів про Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона (ІЕЗ). Саме завдяки їхнім технологіям були зварені сотні тисяч труб, які утворили гігантську за своїми масштабами газотранспортну систему на нашому континенті.
🔹 Автоматичне зварювання під флюсом — новація, яку впровадив Євген Оскарович Патон. У роки Другої світової війни автомати швидкісного зварювання дозволили у 8 разів знизити трудомісткість виготовлення корпусу танка Т-34. У той час в жодній країні, крім радянського союзу, автоматичне зварювання під флюсом броньових сталей ще не було розроблене.
Коли почали будуватись перші великі газопроводи, саме ІЕЗ розробляв технології зварювання та проектно-технічну документацію щодо організації зварювальних робіт. Науковці розробили три варіанти виконання складально-зварювальних робіт на трасі будівництва трубопроводу.
🔹 Так було створено метод зварювання під шаром флюсу стиків трьох-чотирьох труб в секції, які потім вручну зварювались на трасі.
Ця технологія досі залишається актуальною для спорудження магістральних трубопроводів. Вона здобула світове визнання й використовувалась не лише в радянському союзі, а й за кордоном.
🔹 Крім цього інститут відіграв важливу роль в організації виробництва труб великого діаметра, які в той час в межах радянського союзу не виготовлялись.
🔹 Інститут також проводив роботи зі створення нового й удосконалення наявного обладнання для зварювання у польових умовах.
Зокрема, було розроблено комплекс "Стик". Він надійно працював у різних природно-кліматичних умовах, забезпечував високу якість зварних стиків і кращу продуктивність порівняно з ручним зварюванням. На час спорудження газопроводу "Дашава-Київ-Москва" у світовій практиці не існувало технологій контактного зварювання труб діаметром понад 150 мм.
🔹 З 1975 р. почали застосовувати створений в інституті комплекс "Север-1", до складу якого входила самохідна зварювальна машина. За допомогою цього комплексу зварено понад 60 тис. км трубопроводів, зокрема близько 6 тис. км прокладених на крайній півночі росії.
Це лише маленька крапля в морі технологій та новацій, що розробив Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона. Діляться цим дописом — хай більше людей знають, що нам ніхто нічого не “даріл”.
Зробити неможливе досяжним, а досяжне реалізованим – це одна з суперсил українців. Сьогодні ми бачимо це щодня, зазираючи у стрічку новин та за вікно. Однак ця властивість наших людей проявилася давно, і саме вона стала однією з основ енергетичного становлення радянського союзу.
👉 У цьому дописі #історія_українських_вуглеводнів розповідаємо про Укрбургаз (сьогодні – буровий підрозділ Укргазвидобування) – підприємство, що робило неможливе реальним майже сто років тому та продовжує це робити сьогодні.
🔹 Укрбургаз свого часу об’єднав багато роз’єднаних колективів, які займалися бурінням газових та нафтових свердловин на родовищах України. Йому вдалось покращити логістику та співпрацю з науковими організаціями, значно зменшити кількість аварій. Ініціатором створення підприємства був один із титанів нафтогазової галузі України Іван Діяк (посилання на допис про нього - в коментарях).
Вже у перший рік свого заснування (1977 р.) Укрбургаз пробурив 86 свердловин. Високі результати зберігались і в наступні роки. Бурові роботи здійснювались в усіх нафтогазоносних регіонах України і не тільки.
🔹 Повноцінний видобуток газу в західному Сибіру – також досягнення Укрбургазу. Місцеві буровики об’єднання Тюменбургаз бурили свердловини глибиною тільки 1200 м на верхніх продуктивних горизонтах. Попри крики “це неможливо, хохли там померзнуть”, фактично за рік Укрбургаз вийшов із бурінням та розпочав там проводку свердловин глибиною 3000-3200 м.
Всього на Уренгої Укрбургазом пробурено 2 млн м порід і здано в експлуатацію 598 свердловин, що дозволило росіянам видобувати в рік 30 млрд куб. м газу. Це рекордний показник буріння на газ у радянському союзі.
🔹 Попри складні 90-ті, Укрбургазу вдалося зберегти виробничий потенціал і бурові бригади та стати опорою вже для незалежної України.
За 1996 – 2005 рр. було розвідано 30 нових родовищ. Зокрема, потужне Кобзівське та Бистрівське у Харківській області, Ульянівське у Дніпропетровській області, Копилівське у Полтавській області, Орховицьке у Львівській області. Відкриття та введення в розробку нових родовищ дозволило не тільки стабілізувати видобуток природного газу, але й збільшити його.
Для якнайшвидшого освоєння нових родовищ протягом 1995 – 2007 років майже у 10 разів зростають обсяги пошуково-розвідувального буріння.
🔹 Фахівці Укрбургазу мають широкий міжнародний досвід (і не лише в межах колишнього радянського союзу). Вони працювали у В’єтнамі, Афганістані, Кубі та низці інших країн.
👉 Сьогодні, в умовах війни, коли технічний парк компанії було обмежено, а постачання необхідних для роботи товарів та послуг ускладнилося, наші колеги досягають неймовірних результатів, щоб Україна була з теплом та газом.
Обсяг буріння нових свердловин у вересні 2022 року сягнув рекордного показника – 30 222 м. Більше того, у вересні буровики також встановили рекорд з добової проходки – 1 504 м.
Величезна подяка усім нашим колегам, які продовжують тримати енергетичний фронт країни!
👉 У цьому дописі #історія_українських_вуглеводнів розповідаємо про Укрбургаз (сьогодні – буровий підрозділ Укргазвидобування) – підприємство, що робило неможливе реальним майже сто років тому та продовжує це робити сьогодні.
🔹 Укрбургаз свого часу об’єднав багато роз’єднаних колективів, які займалися бурінням газових та нафтових свердловин на родовищах України. Йому вдалось покращити логістику та співпрацю з науковими організаціями, значно зменшити кількість аварій. Ініціатором створення підприємства був один із титанів нафтогазової галузі України Іван Діяк (посилання на допис про нього - в коментарях).
Вже у перший рік свого заснування (1977 р.) Укрбургаз пробурив 86 свердловин. Високі результати зберігались і в наступні роки. Бурові роботи здійснювались в усіх нафтогазоносних регіонах України і не тільки.
🔹 Повноцінний видобуток газу в західному Сибіру – також досягнення Укрбургазу. Місцеві буровики об’єднання Тюменбургаз бурили свердловини глибиною тільки 1200 м на верхніх продуктивних горизонтах. Попри крики “це неможливо, хохли там померзнуть”, фактично за рік Укрбургаз вийшов із бурінням та розпочав там проводку свердловин глибиною 3000-3200 м.
Всього на Уренгої Укрбургазом пробурено 2 млн м порід і здано в експлуатацію 598 свердловин, що дозволило росіянам видобувати в рік 30 млрд куб. м газу. Це рекордний показник буріння на газ у радянському союзі.
🔹 Попри складні 90-ті, Укрбургазу вдалося зберегти виробничий потенціал і бурові бригади та стати опорою вже для незалежної України.
За 1996 – 2005 рр. було розвідано 30 нових родовищ. Зокрема, потужне Кобзівське та Бистрівське у Харківській області, Ульянівське у Дніпропетровській області, Копилівське у Полтавській області, Орховицьке у Львівській області. Відкриття та введення в розробку нових родовищ дозволило не тільки стабілізувати видобуток природного газу, але й збільшити його.
Для якнайшвидшого освоєння нових родовищ протягом 1995 – 2007 років майже у 10 разів зростають обсяги пошуково-розвідувального буріння.
🔹 Фахівці Укрбургазу мають широкий міжнародний досвід (і не лише в межах колишнього радянського союзу). Вони працювали у В’єтнамі, Афганістані, Кубі та низці інших країн.
👉 Сьогодні, в умовах війни, коли технічний парк компанії було обмежено, а постачання необхідних для роботи товарів та послуг ускладнилося, наші колеги досягають неймовірних результатів, щоб Україна була з теплом та газом.
Обсяг буріння нових свердловин у вересні 2022 року сягнув рекордного показника – 30 222 м. Більше того, у вересні буровики також встановили рекорд з добової проходки – 1 504 м.
Величезна подяка усім нашим колегам, які продовжують тримати енергетичний фронт країни!
Ми вже розповідали, як Шебелинка прийняла естафету постачання газу в росію від Дашавського родовища. Однак про унікальність цього родовища неможливо розповісти в одному дописі.
👉 Сьогодні в рубриці #історія_українських_вуглеводнів про те, як Шебелинка змінила темпи газифікації в радянському союзі та розпалила серце української промисловості.
Це було у травні 1950 року. Поблизу села Шебелинка (неподалік міста Балаклія) бурова бригада майстра О.І. Мелешка бурила нову свердловину. Неочікувано зі свердловини вдарив надзвичайно потужний газовий фонтан.
Фахівці швидко зреагували і аварії вдалось уникнути – газовий фонтан швидко приборкали і скерували. Саме ця подія ознаменувала промислове відкриття Шебелинки – найбільшого в Україні і на той час у Європі газокондесатного родовища з початковими запасами газу в понад 700 млрд куб. м. Для порівняння, Україна до російського вторгнення потребувала близько 30 млрд куб. м газу в рік.
Згодом на місці буріння цієї свердловини було встановлено пам’ятний знак на честь першої свердловини на родовищі.
Газ з Шебелинки докорінно змінив якісні та кількісні показники роботи металургії, хімічної промисловості, машинобудування та енергетики.
Завдяки використанню природного газу у металургійному виробництві продуктивність доменних та мартенівських печей збільшилась на 12-15% 🔥
Шебелинка значно пришвидшила темпи газифікації України, Молдови і, до речі, росії.
Саме на Шебелинському родовищі вперше в колишньому срср було впроваджено технологію групової обв’язки свердловин. Вона забезпечувала збір, вимірювання та підготовку газу на групових пунктах, які згодом були вдосконалені та перетворені в установки комплексної підготовки газу – УКПГ. Надалі ця технологія почала широко застосовуватись на промислах усього радянського союзу.
Загалом Шебелинка віддала нам понад 630 млрд куб. м газу. Попри виснаженість, вона й досі залишається найбільшим родовищем в Україні і продовжує дарувати нам енергію своїх надр 💙💛
👉 Сьогодні в рубриці #історія_українських_вуглеводнів про те, як Шебелинка змінила темпи газифікації в радянському союзі та розпалила серце української промисловості.
Це було у травні 1950 року. Поблизу села Шебелинка (неподалік міста Балаклія) бурова бригада майстра О.І. Мелешка бурила нову свердловину. Неочікувано зі свердловини вдарив надзвичайно потужний газовий фонтан.
Фахівці швидко зреагували і аварії вдалось уникнути – газовий фонтан швидко приборкали і скерували. Саме ця подія ознаменувала промислове відкриття Шебелинки – найбільшого в Україні і на той час у Європі газокондесатного родовища з початковими запасами газу в понад 700 млрд куб. м. Для порівняння, Україна до російського вторгнення потребувала близько 30 млрд куб. м газу в рік.
Згодом на місці буріння цієї свердловини було встановлено пам’ятний знак на честь першої свердловини на родовищі.
Газ з Шебелинки докорінно змінив якісні та кількісні показники роботи металургії, хімічної промисловості, машинобудування та енергетики.
Завдяки використанню природного газу у металургійному виробництві продуктивність доменних та мартенівських печей збільшилась на 12-15% 🔥
Шебелинка значно пришвидшила темпи газифікації України, Молдови і, до речі, росії.
Саме на Шебелинському родовищі вперше в колишньому срср було впроваджено технологію групової обв’язки свердловин. Вона забезпечувала збір, вимірювання та підготовку газу на групових пунктах, які згодом були вдосконалені та перетворені в установки комплексної підготовки газу – УКПГ. Надалі ця технологія почала широко застосовуватись на промислах усього радянського союзу.
Загалом Шебелинка віддала нам понад 630 млрд куб. м газу. Попри виснаженість, вона й досі залишається найбільшим родовищем в Україні і продовжує дарувати нам енергію своїх надр 💙💛
Україна ніколи не «пасла задніх» у науково-технічному прогресі світової нафтогазової промисловості. А в радянському союзі була передовою, та стимулювала решту країн до розвитку (багато про це в наших попередніх дописах).
👉 Сьогодні в рубриці #історія_українських_вуглеводнів про цікаві інновації, що впроваджувались в Україні та давали поштовх видобутку в усьому союзі.
🔷 У 1954 році на Бориславському нафтовому родовищі (Прикарпаття) вперше в колишньому срср почалось впровадження передової на той час технології нагнітання води у нафтові поклади. Це дозволило значно збільшити коефіцієнт нафтовилучення. Пізніше ця технологія була запроваджена у всіх нафтогазоносних провінціях колишнього союзу.
🔷 У 1981 році Новотроїцькому газоконденсатному родовищі (Полтавська область) вперше в Європі було застосовано технологію “сайклінг-процес”. Завдяки їй було збільшено кінцевий коефіцієнт конденсатовіддачі на 10-12%.
🔷Завдяки відкриттю та подальшій експлуатації унікального Шебелинського родовища українськими науковцями разом з виробничниками було створено науково-технічні основи розробки великих газоконденсатних родовищ. Пізніше вони почали застосовуватись на аналогічних родовищах колишнього союзу та світу і є актуальними й до цього часу.
Наприклад, на родовищі було застосовано новітню технологію об’єднання кількох газоносних горизонтів в єдиний об’єкт розробки. Завдяки цьому дебіти низки свердловин сягали 1,5-2 млн куб. м на добу (для розуміння, навіть 140 тис. куб. м на добу — це дуже хороший результат).
Інша технологія полягала у спільній експлуатації кількох горизонтів у групі свердловин одночасно через трубний і затрубний простір в колоні свердловини. Це надало можливість майже удвічі скоротити кількість необхідних експлуатаційних свердловин, при цьому обсяги видобутку газу збільшувались.
🔷 Наприкінці 90-х та початку 2000-х років українськими науковцями та конструкторами було розроблено та впроваджено унікальну газопаротурбінну технологію під назвою «Водолій». Перший промисловий зразок почав працювати у 2003 році на компресорній станції «Ставищенська» магістрального транзитного газопроводу Помари—Ужгород.
Технологія вирізнялась високою технологічністю (коефіцієнт корисної дії – до 42-45% при звичних для того часу 36%), високими економічними та екологічними показниками на рівні найкращих світових стандартів.
Це лише частина тих новацій, які робили український видобуток передовим. Більше — у наших наступних дописах.
👉 Сьогодні в рубриці #історія_українських_вуглеводнів про цікаві інновації, що впроваджувались в Україні та давали поштовх видобутку в усьому союзі.
🔷 У 1954 році на Бориславському нафтовому родовищі (Прикарпаття) вперше в колишньому срср почалось впровадження передової на той час технології нагнітання води у нафтові поклади. Це дозволило значно збільшити коефіцієнт нафтовилучення. Пізніше ця технологія була запроваджена у всіх нафтогазоносних провінціях колишнього союзу.
🔷 У 1981 році Новотроїцькому газоконденсатному родовищі (Полтавська область) вперше в Європі було застосовано технологію “сайклінг-процес”. Завдяки їй було збільшено кінцевий коефіцієнт конденсатовіддачі на 10-12%.
🔷Завдяки відкриттю та подальшій експлуатації унікального Шебелинського родовища українськими науковцями разом з виробничниками було створено науково-технічні основи розробки великих газоконденсатних родовищ. Пізніше вони почали застосовуватись на аналогічних родовищах колишнього союзу та світу і є актуальними й до цього часу.
Наприклад, на родовищі було застосовано новітню технологію об’єднання кількох газоносних горизонтів в єдиний об’єкт розробки. Завдяки цьому дебіти низки свердловин сягали 1,5-2 млн куб. м на добу (для розуміння, навіть 140 тис. куб. м на добу — це дуже хороший результат).
Інша технологія полягала у спільній експлуатації кількох горизонтів у групі свердловин одночасно через трубний і затрубний простір в колоні свердловини. Це надало можливість майже удвічі скоротити кількість необхідних експлуатаційних свердловин, при цьому обсяги видобутку газу збільшувались.
🔷 Наприкінці 90-х та початку 2000-х років українськими науковцями та конструкторами було розроблено та впроваджено унікальну газопаротурбінну технологію під назвою «Водолій». Перший промисловий зразок почав працювати у 2003 році на компресорній станції «Ставищенська» магістрального транзитного газопроводу Помари—Ужгород.
Технологія вирізнялась високою технологічністю (коефіцієнт корисної дії – до 42-45% при звичних для того часу 36%), високими економічними та екологічними показниками на рівні найкращих світових стандартів.
Це лише частина тих новацій, які робили український видобуток передовим. Більше — у наших наступних дописах.
Як Україна зробила Крим газоносним
Ніде міфотворчість росіян про «Украіну, которой всьо подарілі» не є такою сильною, як в їхніх оповідках про Крим. Але правда в тому, що саме з приєднанням до України півострів набув розквіту. І нафтогазова сфера – не виняток.
👉 Сьогодні в рубриці #історія_українських_вуглеводнів розповідаємо про те, як Україна шукала, знайшла та почала видобувати газ та нафту в Криму.
Про наявність у надрах Криму вуглеводнів було відомо ще з античних часів. Про це свідчать, зокрема, амфори з нафтою, знайдені археологами в стародавніх спорудах Боспорського царства (4 – 2 тис. років до н.е.) на Керченському півострові.
Цілеспрямовані пошуки нафти та газу в Криму розпочались ще у 20-х роках ХІХ століття. Буріння перших нафтових свердловин на півострові, поблизу Керчі, організував громадянин США та підприємець Джон Гоуен у 1860-х роках.
👉 Однак поворотним етапом в історії розвитку нафтогазової галузі півострова стала велика геологічна нарада у березні 1954 р. (одразу після приєднання) у Феодосії. Вона проходила за участі геологічних служб та організацій Академії наук України й колишнього срср. Саме там було прийнято рішення розпочати активні геологорозвідувальні роботи в районах рівнинного та передгірного Криму.
Перші відчутні результати з’явились вже за 6 років. У 1960 р. було відкрито перше в Криму родовище природного газу з промисловими запасами – Задорненське. У 1961-му поблизу нього ще більше – Глібівське газоконденсатне родовище. У 1962 р. – велике за запасами газу Джанкойське, розташоване в самому центрі рівнинного Криму. У 1964-му. – Стрілкове газове родовище на Арабатській стрілці.
У 1966 р. був збудований перший у Криму газопровід – від Глібівського родовища до Сімферополя з відгалуженнями до міст Євпаторія та Саки. У 1967-му цей газопровід подовжили до Бахчисарая та Севастополя, що знаменувало розвиток газифікації півострова.
Наприкінці 1960-х та у 1970-х роках активно вводяться в розробку Задорненське та Стрілкове родовища. А у 1976 р. кримську мережу газопроводів з’єднали з материковою газотранспортною системою і вона стала складовою Єдиної системи газопостачання України.
Запорукою надійності постачання газу на півострові стало створене у 1983 році Глібівське ПСГ. Об’єм активного газу сховища складає 1 млрд куб. м.
Саме тоді та саме українськими фахівцями було закладено основу для розвитку нафтогазової галузі півострова.
Нижче — цікаві історичні фото про розвиток нафтогазової промисловості в Криму 👇
Ніде міфотворчість росіян про «Украіну, которой всьо подарілі» не є такою сильною, як в їхніх оповідках про Крим. Але правда в тому, що саме з приєднанням до України півострів набув розквіту. І нафтогазова сфера – не виняток.
👉 Сьогодні в рубриці #історія_українських_вуглеводнів розповідаємо про те, як Україна шукала, знайшла та почала видобувати газ та нафту в Криму.
Про наявність у надрах Криму вуглеводнів було відомо ще з античних часів. Про це свідчать, зокрема, амфори з нафтою, знайдені археологами в стародавніх спорудах Боспорського царства (4 – 2 тис. років до н.е.) на Керченському півострові.
Цілеспрямовані пошуки нафти та газу в Криму розпочались ще у 20-х роках ХІХ століття. Буріння перших нафтових свердловин на півострові, поблизу Керчі, організував громадянин США та підприємець Джон Гоуен у 1860-х роках.
👉 Однак поворотним етапом в історії розвитку нафтогазової галузі півострова стала велика геологічна нарада у березні 1954 р. (одразу після приєднання) у Феодосії. Вона проходила за участі геологічних служб та організацій Академії наук України й колишнього срср. Саме там було прийнято рішення розпочати активні геологорозвідувальні роботи в районах рівнинного та передгірного Криму.
Перші відчутні результати з’явились вже за 6 років. У 1960 р. було відкрито перше в Криму родовище природного газу з промисловими запасами – Задорненське. У 1961-му поблизу нього ще більше – Глібівське газоконденсатне родовище. У 1962 р. – велике за запасами газу Джанкойське, розташоване в самому центрі рівнинного Криму. У 1964-му. – Стрілкове газове родовище на Арабатській стрілці.
У 1966 р. був збудований перший у Криму газопровід – від Глібівського родовища до Сімферополя з відгалуженнями до міст Євпаторія та Саки. У 1967-му цей газопровід подовжили до Бахчисарая та Севастополя, що знаменувало розвиток газифікації півострова.
Наприкінці 1960-х та у 1970-х роках активно вводяться в розробку Задорненське та Стрілкове родовища. А у 1976 р. кримську мережу газопроводів з’єднали з материковою газотранспортною системою і вона стала складовою Єдиної системи газопостачання України.
Запорукою надійності постачання газу на півострові стало створене у 1983 році Глібівське ПСГ. Об’єм активного газу сховища складає 1 млрд куб. м.
Саме тоді та саме українськими фахівцями було закладено основу для розвитку нафтогазової галузі півострова.
Нижче — цікаві історичні фото про розвиток нафтогазової промисловості в Криму 👇
Енергетична залежність Німеччини від росії – одна з найгостріших проблем, яку довелось долати нашим партнерам минулого року. Загальновідомо, що тягнеться вона ще з часів радянського союзу.
👉Однак мало хто знає, що першим німецький кордон перетнув саме український газ.
Цьогоріч виповнюється рівно 50 років з того часу. А ми в рубриці #історія_українських_вуглеводнів ділимось інформацією про те, як це все починалось.
Перед Німеччиною український газ почали постачати в Чехословаччину. Це сталося у 1967 році, коли було введено в експлуатацію газопровід «Братство». 1968 року його дотягнули міста Баумгартен, що на австрійському кордоні – так український газ пішов до Австрії .
1-го лютого 1970-го в німецькому місті Ессен представники срср та Західної Німеччини уклали першу угоду за схемою «труби в обмін на газ».
Він передбачав, що німецька фірма Mannesmannröhren-Werke GmbH впродовж 1970-72-х років поставить до срср 1,2 млн тонн газових труб великого діаметра. Радянський союз, своєю чергою, впродовж 20 років поставить для німців 52 млрд кубометрів газу (пізніше обсяги було збільшено). Крім того, консорціум німецьких банків мав видати кредит срср на суму 1,2 млрд марок.
👉 У 1973 році Герберт Шельберг, генеральний директор компанії Ruhrgas AG, натиснув кнопку в Вайдхаузі на німецько-чехословацькому кордоні – це символізувало старт постачання газу з срср.
Ось як про це тоді писали німецькі газети:
💬 «В наступні 20 років за контрактом до Німеччини буде поставлено 120 млрд кубометрів висококалорійного природного газу. Спочатку він прийде із заходу України, згодом піде російський газ, а пізніше прийде вже газ з велетенських родовищ у Сибіру. До кінця десятиріччя річне постачання повинно поступово зрости до 7 млрд кубометрів на рік...».
Слід згадати, що саме у 60-70-х роках українське газовидобування перебувало у розквіті. У 1973-му році видобуток сягнув рекордних 68 млрд кубометрів. Україна була одним із найбільших експортерів газу в Європі.
Але якими б великими не були родовища, з часом вони виснажились, що зробило вже Україну залежною від постачання газу з росії.
Якщо вам було цікаво – діліться цим дописом з іншими, хай більше людей знає правду про те, як росія отримала свою «енергетичну суперсилу».
👉Однак мало хто знає, що першим німецький кордон перетнув саме український газ.
Цьогоріч виповнюється рівно 50 років з того часу. А ми в рубриці #історія_українських_вуглеводнів ділимось інформацією про те, як це все починалось.
Перед Німеччиною український газ почали постачати в Чехословаччину. Це сталося у 1967 році, коли було введено в експлуатацію газопровід «Братство». 1968 року його дотягнули міста Баумгартен, що на австрійському кордоні – так український газ пішов до Австрії .
1-го лютого 1970-го в німецькому місті Ессен представники срср та Західної Німеччини уклали першу угоду за схемою «труби в обмін на газ».
Він передбачав, що німецька фірма Mannesmannröhren-Werke GmbH впродовж 1970-72-х років поставить до срср 1,2 млн тонн газових труб великого діаметра. Радянський союз, своєю чергою, впродовж 20 років поставить для німців 52 млрд кубометрів газу (пізніше обсяги було збільшено). Крім того, консорціум німецьких банків мав видати кредит срср на суму 1,2 млрд марок.
👉 У 1973 році Герберт Шельберг, генеральний директор компанії Ruhrgas AG, натиснув кнопку в Вайдхаузі на німецько-чехословацькому кордоні – це символізувало старт постачання газу з срср.
Ось як про це тоді писали німецькі газети:
💬 «В наступні 20 років за контрактом до Німеччини буде поставлено 120 млрд кубометрів висококалорійного природного газу. Спочатку він прийде із заходу України, згодом піде російський газ, а пізніше прийде вже газ з велетенських родовищ у Сибіру. До кінця десятиріччя річне постачання повинно поступово зрости до 7 млрд кубометрів на рік...».
Слід згадати, що саме у 60-70-х роках українське газовидобування перебувало у розквіті. У 1973-му році видобуток сягнув рекордних 68 млрд кубометрів. Україна була одним із найбільших експортерів газу в Європі.
Але якими б великими не були родовища, з часом вони виснажились, що зробило вже Україну залежною від постачання газу з росії.
Якщо вам було цікаво – діліться цим дописом з іншими, хай більше людей знає правду про те, як росія отримала свою «енергетичну суперсилу».
Сильна та прекрасна — саме такою є Полтавщина. Одна з найпотужніших її переваг — багатство на щедрі природні ресурси та розумних і працьовитих фахівців.
👉 Цього тижня ми святкуємо 60-річчя ГПУ «Полтавагазвидобування». Спеціально до цього ювілею в рубриці #історія_українських_вуглеводнів розповідаємо про тернистий, але захопливий шлях ГПУ від першого промислового припливу блакитного палива до одного з найпотужніших центрів видобування вуглеводнів в Україні.
Сьогодні Полтавщина дає незалежній Україні близько 45% газу, що видобувається в нашій країні. Йдеться про близько 8 млрд куб. м палива щороку. І це не межа.
А починалось все за 15 км від Миргорода зі свердловини №2 Радченківського родовища. Там 9 вересня 1950 року отримали газоконденсатний фонтан із глибини близько 1200 м.
Фактично з цього й розпочалась історія видобутку нафти та газу на Полтавщині, а також у новому Східно-Українському нафтогазопромисловому регіоні.
23 січня 1963 року створено Полтавське газопромислове управління. До його складу ввійшли Радченківський газопромисел та Більська, Солохівська, Зачепилівська, Чорнухинська ділянки.
За 60 років Полтавагазвидобування отримала з українських надр:
🔹363 млрд куб. м газу;
🔹237,5 млн т конденсату;
🔹2,7 млн т нафти.
Зараз фахівці цієї філії розробляють 43 нафтогазових родовища у Полтавській, Харківській, Сумській і Дніпропетровській областях. Загальний фонд робочих свердловин складає 528 одиниць.
Сумарна глибина свердловин Полтавагазвидобування становить близько 6100 км. Для порівняння: значення радіусу Землі коливається від 6378 км.
Найпотужнішою свердловиною останніх років стала №22 Краснокутського родовища (2017 рік). Її початковий добовий дебіт становив понад 2 млн куб. м. Приблизно скільки ж споживає за добу вся Полтава в опалювальний сезон.
Все це — результат сумлінної роботи наших колег, які відповідально роблять свою роботу та втілюють інновації.
До прикладу, тільки в Полтавагазвидобуванні була впроваджена технологія сайклінг-процесу: вперше в 1981 році на Новотроїцькому родовищі, а в 1993 році – на Котелевському і Тимофіївському родовищах.
У 2004 році на Яблунівському НГКР вперше в Укргазвидобуванні впроваджено горизонтальне буріння на нафтові поклади, що дало змогу отримати суттєві початкові дебіти високов’язкої нафти з башкирських відкладів.
Вітаємо з річницею наших колег, та дякуємо, що попри будь-які обставини вони продовжують сумлінно працювати заради енергетичної безпеки нашої країни.
👉 Цього тижня ми святкуємо 60-річчя ГПУ «Полтавагазвидобування». Спеціально до цього ювілею в рубриці #історія_українських_вуглеводнів розповідаємо про тернистий, але захопливий шлях ГПУ від першого промислового припливу блакитного палива до одного з найпотужніших центрів видобування вуглеводнів в Україні.
Сьогодні Полтавщина дає незалежній Україні близько 45% газу, що видобувається в нашій країні. Йдеться про близько 8 млрд куб. м палива щороку. І це не межа.
А починалось все за 15 км від Миргорода зі свердловини №2 Радченківського родовища. Там 9 вересня 1950 року отримали газоконденсатний фонтан із глибини близько 1200 м.
Фактично з цього й розпочалась історія видобутку нафти та газу на Полтавщині, а також у новому Східно-Українському нафтогазопромисловому регіоні.
23 січня 1963 року створено Полтавське газопромислове управління. До його складу ввійшли Радченківський газопромисел та Більська, Солохівська, Зачепилівська, Чорнухинська ділянки.
За 60 років Полтавагазвидобування отримала з українських надр:
🔹363 млрд куб. м газу;
🔹237,5 млн т конденсату;
🔹2,7 млн т нафти.
Зараз фахівці цієї філії розробляють 43 нафтогазових родовища у Полтавській, Харківській, Сумській і Дніпропетровській областях. Загальний фонд робочих свердловин складає 528 одиниць.
Сумарна глибина свердловин Полтавагазвидобування становить близько 6100 км. Для порівняння: значення радіусу Землі коливається від 6378 км.
Найпотужнішою свердловиною останніх років стала №22 Краснокутського родовища (2017 рік). Її початковий добовий дебіт становив понад 2 млн куб. м. Приблизно скільки ж споживає за добу вся Полтава в опалювальний сезон.
Все це — результат сумлінної роботи наших колег, які відповідально роблять свою роботу та втілюють інновації.
До прикладу, тільки в Полтавагазвидобуванні була впроваджена технологія сайклінг-процесу: вперше в 1981 році на Новотроїцькому родовищі, а в 1993 році – на Котелевському і Тимофіївському родовищах.
У 2004 році на Яблунівському НГКР вперше в Укргазвидобуванні впроваджено горизонтальне буріння на нафтові поклади, що дало змогу отримати суттєві початкові дебіти високов’язкої нафти з башкирських відкладів.
Вітаємо з річницею наших колег, та дякуємо, що попри будь-які обставини вони продовжують сумлінно працювати заради енергетичної безпеки нашої країни.
Наші «любі» східні сусіди, які вже понад рік беруть Київ за «трі дня», дуже люблять розповідати, як нам подарували Крим. Але правда в тому, що саме Україна розкрила потенціал півострова та зробила його таким, як його знають досі.
👉 Сьогодні в #історія_українських_вуглеводнів про те, як Україна першою у світі розпочала освоєння нафтогазового потенціалу Чорного та Азовського морів.
🔹 Наприкінці 1960-х років саме в Україні вперше на теренах колишнього союзу було комплексно започатковано організаційні, виробничі та наукові засади морської геологорозвідки та видобутку вуглеводнів на акваторіях морів.
На той час союз значно відставав від інших країн в освоєнні морських ресурсів та мав лиш обмежений досвід у Каспійському морі. Тому багато речей українцям доводилось робити вперше, не спираючись на досвід колег.
🔹 Впродовж 1960-х років українські газовики провели широкомасштабні сейсмічні дослідження та виявили низку перспективних геологічних структур у північно-західних частинах акваторій Чорного й Азовського морів.
Безпосередньо розпочати активні пошукові роботи на шельфі Чорного та Азовського морів вирішили у 1968 році.
🔹Майже 50 років тому – наприкінці 1973 р. – бурова бригада майстра Петра Годованця пробурила та випробувала свердловину на морській ділянці Стрілкового родовища в Азовському морі. Було отримано потужний приплив природного газу – вперше на морській акваторії.
До речі, іменем Петра Петровича було названо самопідіймальну бурову установку (СПБУ), яку в 2014 році росіяни вкрали разом з Кримом.
🔹 Повертаючись до того, як проходило освоєння моря, то вже у 1975 році було відкрито перше родовище – Голіцинське, що мало значні промислові запаси газу та газоконденсату.
🔹 У 1979 році введено в роботу першу СПБУ «Сиваш», у 1995 р. – СПБУ «Таврида», що дало змогу значно прискорити подальше відкриття та освоєння на морі нових родовищ з промисловими запасами вуглеводнів.
Загалом впродовж 1970-х – 1980-х років у північно-західній частині шельфу Чорного моря було виявлено близько 40 перспективних (щодо нафтогазоносності) геологічних структур, а на шельфі Азовського моря – 20 структур.
У результаті на українській морській акваторії було відкрито 14 газових і газоконденсатних родовищ та 1 нафтове із загальними запасами вуглеводнів промислового значення.
Зараз більшість кримських активів вкрадено росіянами. Зрештою, красти – це улюблене заняття наших східних сусідів.
👉 Сьогодні в #історія_українських_вуглеводнів про те, як Україна першою у світі розпочала освоєння нафтогазового потенціалу Чорного та Азовського морів.
🔹 Наприкінці 1960-х років саме в Україні вперше на теренах колишнього союзу було комплексно започатковано організаційні, виробничі та наукові засади морської геологорозвідки та видобутку вуглеводнів на акваторіях морів.
На той час союз значно відставав від інших країн в освоєнні морських ресурсів та мав лиш обмежений досвід у Каспійському морі. Тому багато речей українцям доводилось робити вперше, не спираючись на досвід колег.
🔹 Впродовж 1960-х років українські газовики провели широкомасштабні сейсмічні дослідження та виявили низку перспективних геологічних структур у північно-західних частинах акваторій Чорного й Азовського морів.
Безпосередньо розпочати активні пошукові роботи на шельфі Чорного та Азовського морів вирішили у 1968 році.
🔹Майже 50 років тому – наприкінці 1973 р. – бурова бригада майстра Петра Годованця пробурила та випробувала свердловину на морській ділянці Стрілкового родовища в Азовському морі. Було отримано потужний приплив природного газу – вперше на морській акваторії.
До речі, іменем Петра Петровича було названо самопідіймальну бурову установку (СПБУ), яку в 2014 році росіяни вкрали разом з Кримом.
🔹 Повертаючись до того, як проходило освоєння моря, то вже у 1975 році було відкрито перше родовище – Голіцинське, що мало значні промислові запаси газу та газоконденсату.
🔹 У 1979 році введено в роботу першу СПБУ «Сиваш», у 1995 р. – СПБУ «Таврида», що дало змогу значно прискорити подальше відкриття та освоєння на морі нових родовищ з промисловими запасами вуглеводнів.
Загалом впродовж 1970-х – 1980-х років у північно-західній частині шельфу Чорного моря було виявлено близько 40 перспективних (щодо нафтогазоносності) геологічних структур, а на шельфі Азовського моря – 20 структур.
У результаті на українській морській акваторії було відкрито 14 газових і газоконденсатних родовищ та 1 нафтове із загальними запасами вуглеводнів промислового значення.
Зараз більшість кримських активів вкрадено росіянами. Зрештою, красти – це улюблене заняття наших східних сусідів.
Всі українці з нетерпінням чекають, працюють та донатять ЗСУ на звільнення українського Приазов’я.
👉 Сьогодні у рубриці #історія_українських_вуглеводнів розповідаємо, як під Мелітополем шукаючи воду знайшли газ, а також про відкриття першої в колишньому срср автомобільної газонаповнювальної компресорної станції (АГНКС).
🔹 У 1887 році у селищі Георгіївка, що розташоване поряд з Мелітополем, при бурінні свердловини на воду, вперше в Приазов’ї було виявлено природний газ.
Це був перший газ південно-східного регіону України. Подальші геологорозвідувальні роботи призвели до відкриття значного за запасами Приазовського (Мелітопольського) газового родовища.
Фактично його відкрили у 1929 році, а пошуково-розвідувальні роботи тривали впродовж 1929–1936 рр. У 1930-х роках газ з цього родовища використовувався на місцевій електростанції та у хлібопекарнях.
🔹 У 1937 році на території Приазовського родовища було введено в дію першу в колишньому срср автомобільну газонаповнювальну компресорну станцію (АГНКС).
На станції заправляли стиснутим газом автомобілі та трактори. Це був один з перших в Європі прикладів використання горючого газу для двигунів внутрішнього згоряння.
Діліться цією історією – хай більше людей знає про Україну, в якій зростало та впроваджувалось нове 😊
👉 Сьогодні у рубриці #історія_українських_вуглеводнів розповідаємо, як під Мелітополем шукаючи воду знайшли газ, а також про відкриття першої в колишньому срср автомобільної газонаповнювальної компресорної станції (АГНКС).
🔹 У 1887 році у селищі Георгіївка, що розташоване поряд з Мелітополем, при бурінні свердловини на воду, вперше в Приазов’ї було виявлено природний газ.
Це був перший газ південно-східного регіону України. Подальші геологорозвідувальні роботи призвели до відкриття значного за запасами Приазовського (Мелітопольського) газового родовища.
Фактично його відкрили у 1929 році, а пошуково-розвідувальні роботи тривали впродовж 1929–1936 рр. У 1930-х роках газ з цього родовища використовувався на місцевій електростанції та у хлібопекарнях.
🔹 У 1937 році на території Приазовського родовища було введено в дію першу в колишньому срср автомобільну газонаповнювальну компресорну станцію (АГНКС).
На станції заправляли стиснутим газом автомобілі та трактори. Це був один з перших в Європі прикладів використання горючого газу для двигунів внутрішнього згоряння.
Діліться цією історією – хай більше людей знає про Україну, в якій зростало та впроваджувалось нове 😊