Зробити неможливе досяжним, а досяжне реалізованим – це одна з суперсил українців. Сьогодні ми бачимо це щодня, зазираючи у стрічку новин та за вікно. Однак ця властивість наших людей проявилася давно, і саме вона стала однією з основ енергетичного становлення радянського союзу.
👉 У цьому дописі #історія_українських_вуглеводнів розповідаємо про Укрбургаз (сьогодні – буровий підрозділ Укргазвидобування) – підприємство, що робило неможливе реальним майже сто років тому та продовжує це робити сьогодні.
🔹 Укрбургаз свого часу об’єднав багато роз’єднаних колективів, які займалися бурінням газових та нафтових свердловин на родовищах України. Йому вдалось покращити логістику та співпрацю з науковими організаціями, значно зменшити кількість аварій. Ініціатором створення підприємства був один із титанів нафтогазової галузі України Іван Діяк (посилання на допис про нього - в коментарях).
Вже у перший рік свого заснування (1977 р.) Укрбургаз пробурив 86 свердловин. Високі результати зберігались і в наступні роки. Бурові роботи здійснювались в усіх нафтогазоносних регіонах України і не тільки.
🔹 Повноцінний видобуток газу в західному Сибіру – також досягнення Укрбургазу. Місцеві буровики об’єднання Тюменбургаз бурили свердловини глибиною тільки 1200 м на верхніх продуктивних горизонтах. Попри крики “це неможливо, хохли там померзнуть”, фактично за рік Укрбургаз вийшов із бурінням та розпочав там проводку свердловин глибиною 3000-3200 м.
Всього на Уренгої Укрбургазом пробурено 2 млн м порід і здано в експлуатацію 598 свердловин, що дозволило росіянам видобувати в рік 30 млрд куб. м газу. Це рекордний показник буріння на газ у радянському союзі.
🔹 Попри складні 90-ті, Укрбургазу вдалося зберегти виробничий потенціал і бурові бригади та стати опорою вже для незалежної України.
За 1996 – 2005 рр. було розвідано 30 нових родовищ. Зокрема, потужне Кобзівське та Бистрівське у Харківській області, Ульянівське у Дніпропетровській області, Копилівське у Полтавській області, Орховицьке у Львівській області. Відкриття та введення в розробку нових родовищ дозволило не тільки стабілізувати видобуток природного газу, але й збільшити його.
Для якнайшвидшого освоєння нових родовищ протягом 1995 – 2007 років майже у 10 разів зростають обсяги пошуково-розвідувального буріння.
🔹 Фахівці Укрбургазу мають широкий міжнародний досвід (і не лише в межах колишнього радянського союзу). Вони працювали у В’єтнамі, Афганістані, Кубі та низці інших країн.
👉 Сьогодні, в умовах війни, коли технічний парк компанії було обмежено, а постачання необхідних для роботи товарів та послуг ускладнилося, наші колеги досягають неймовірних результатів, щоб Україна була з теплом та газом.
Обсяг буріння нових свердловин у вересні 2022 року сягнув рекордного показника – 30 222 м. Більше того, у вересні буровики також встановили рекорд з добової проходки – 1 504 м.
Величезна подяка усім нашим колегам, які продовжують тримати енергетичний фронт країни!
👉 У цьому дописі #історія_українських_вуглеводнів розповідаємо про Укрбургаз (сьогодні – буровий підрозділ Укргазвидобування) – підприємство, що робило неможливе реальним майже сто років тому та продовжує це робити сьогодні.
🔹 Укрбургаз свого часу об’єднав багато роз’єднаних колективів, які займалися бурінням газових та нафтових свердловин на родовищах України. Йому вдалось покращити логістику та співпрацю з науковими організаціями, значно зменшити кількість аварій. Ініціатором створення підприємства був один із титанів нафтогазової галузі України Іван Діяк (посилання на допис про нього - в коментарях).
Вже у перший рік свого заснування (1977 р.) Укрбургаз пробурив 86 свердловин. Високі результати зберігались і в наступні роки. Бурові роботи здійснювались в усіх нафтогазоносних регіонах України і не тільки.
🔹 Повноцінний видобуток газу в західному Сибіру – також досягнення Укрбургазу. Місцеві буровики об’єднання Тюменбургаз бурили свердловини глибиною тільки 1200 м на верхніх продуктивних горизонтах. Попри крики “це неможливо, хохли там померзнуть”, фактично за рік Укрбургаз вийшов із бурінням та розпочав там проводку свердловин глибиною 3000-3200 м.
Всього на Уренгої Укрбургазом пробурено 2 млн м порід і здано в експлуатацію 598 свердловин, що дозволило росіянам видобувати в рік 30 млрд куб. м газу. Це рекордний показник буріння на газ у радянському союзі.
🔹 Попри складні 90-ті, Укрбургазу вдалося зберегти виробничий потенціал і бурові бригади та стати опорою вже для незалежної України.
За 1996 – 2005 рр. було розвідано 30 нових родовищ. Зокрема, потужне Кобзівське та Бистрівське у Харківській області, Ульянівське у Дніпропетровській області, Копилівське у Полтавській області, Орховицьке у Львівській області. Відкриття та введення в розробку нових родовищ дозволило не тільки стабілізувати видобуток природного газу, але й збільшити його.
Для якнайшвидшого освоєння нових родовищ протягом 1995 – 2007 років майже у 10 разів зростають обсяги пошуково-розвідувального буріння.
🔹 Фахівці Укрбургазу мають широкий міжнародний досвід (і не лише в межах колишнього радянського союзу). Вони працювали у В’єтнамі, Афганістані, Кубі та низці інших країн.
👉 Сьогодні, в умовах війни, коли технічний парк компанії було обмежено, а постачання необхідних для роботи товарів та послуг ускладнилося, наші колеги досягають неймовірних результатів, щоб Україна була з теплом та газом.
Обсяг буріння нових свердловин у вересні 2022 року сягнув рекордного показника – 30 222 м. Більше того, у вересні буровики також встановили рекорд з добової проходки – 1 504 м.
Величезна подяка усім нашим колегам, які продовжують тримати енергетичний фронт країни!
Ми вже розповідали, як Шебелинка прийняла естафету постачання газу в росію від Дашавського родовища. Однак про унікальність цього родовища неможливо розповісти в одному дописі.
👉 Сьогодні в рубриці #історія_українських_вуглеводнів про те, як Шебелинка змінила темпи газифікації в радянському союзі та розпалила серце української промисловості.
Це було у травні 1950 року. Поблизу села Шебелинка (неподалік міста Балаклія) бурова бригада майстра О.І. Мелешка бурила нову свердловину. Неочікувано зі свердловини вдарив надзвичайно потужний газовий фонтан.
Фахівці швидко зреагували і аварії вдалось уникнути – газовий фонтан швидко приборкали і скерували. Саме ця подія ознаменувала промислове відкриття Шебелинки – найбільшого в Україні і на той час у Європі газокондесатного родовища з початковими запасами газу в понад 700 млрд куб. м. Для порівняння, Україна до російського вторгнення потребувала близько 30 млрд куб. м газу в рік.
Згодом на місці буріння цієї свердловини було встановлено пам’ятний знак на честь першої свердловини на родовищі.
Газ з Шебелинки докорінно змінив якісні та кількісні показники роботи металургії, хімічної промисловості, машинобудування та енергетики.
Завдяки використанню природного газу у металургійному виробництві продуктивність доменних та мартенівських печей збільшилась на 12-15% 🔥
Шебелинка значно пришвидшила темпи газифікації України, Молдови і, до речі, росії.
Саме на Шебелинському родовищі вперше в колишньому срср було впроваджено технологію групової обв’язки свердловин. Вона забезпечувала збір, вимірювання та підготовку газу на групових пунктах, які згодом були вдосконалені та перетворені в установки комплексної підготовки газу – УКПГ. Надалі ця технологія почала широко застосовуватись на промислах усього радянського союзу.
Загалом Шебелинка віддала нам понад 630 млрд куб. м газу. Попри виснаженість, вона й досі залишається найбільшим родовищем в Україні і продовжує дарувати нам енергію своїх надр 💙💛
👉 Сьогодні в рубриці #історія_українських_вуглеводнів про те, як Шебелинка змінила темпи газифікації в радянському союзі та розпалила серце української промисловості.
Це було у травні 1950 року. Поблизу села Шебелинка (неподалік міста Балаклія) бурова бригада майстра О.І. Мелешка бурила нову свердловину. Неочікувано зі свердловини вдарив надзвичайно потужний газовий фонтан.
Фахівці швидко зреагували і аварії вдалось уникнути – газовий фонтан швидко приборкали і скерували. Саме ця подія ознаменувала промислове відкриття Шебелинки – найбільшого в Україні і на той час у Європі газокондесатного родовища з початковими запасами газу в понад 700 млрд куб. м. Для порівняння, Україна до російського вторгнення потребувала близько 30 млрд куб. м газу в рік.
Згодом на місці буріння цієї свердловини було встановлено пам’ятний знак на честь першої свердловини на родовищі.
Газ з Шебелинки докорінно змінив якісні та кількісні показники роботи металургії, хімічної промисловості, машинобудування та енергетики.
Завдяки використанню природного газу у металургійному виробництві продуктивність доменних та мартенівських печей збільшилась на 12-15% 🔥
Шебелинка значно пришвидшила темпи газифікації України, Молдови і, до речі, росії.
Саме на Шебелинському родовищі вперше в колишньому срср було впроваджено технологію групової обв’язки свердловин. Вона забезпечувала збір, вимірювання та підготовку газу на групових пунктах, які згодом були вдосконалені та перетворені в установки комплексної підготовки газу – УКПГ. Надалі ця технологія почала широко застосовуватись на промислах усього радянського союзу.
Загалом Шебелинка віддала нам понад 630 млрд куб. м газу. Попри виснаженість, вона й досі залишається найбільшим родовищем в Україні і продовжує дарувати нам енергію своїх надр 💙💛
Україна ніколи не «пасла задніх» у науково-технічному прогресі світової нафтогазової промисловості. А в радянському союзі була передовою, та стимулювала решту країн до розвитку (багато про це в наших попередніх дописах).
👉 Сьогодні в рубриці #історія_українських_вуглеводнів про цікаві інновації, що впроваджувались в Україні та давали поштовх видобутку в усьому союзі.
🔷 У 1954 році на Бориславському нафтовому родовищі (Прикарпаття) вперше в колишньому срср почалось впровадження передової на той час технології нагнітання води у нафтові поклади. Це дозволило значно збільшити коефіцієнт нафтовилучення. Пізніше ця технологія була запроваджена у всіх нафтогазоносних провінціях колишнього союзу.
🔷 У 1981 році Новотроїцькому газоконденсатному родовищі (Полтавська область) вперше в Європі було застосовано технологію “сайклінг-процес”. Завдяки їй було збільшено кінцевий коефіцієнт конденсатовіддачі на 10-12%.
🔷Завдяки відкриттю та подальшій експлуатації унікального Шебелинського родовища українськими науковцями разом з виробничниками було створено науково-технічні основи розробки великих газоконденсатних родовищ. Пізніше вони почали застосовуватись на аналогічних родовищах колишнього союзу та світу і є актуальними й до цього часу.
Наприклад, на родовищі було застосовано новітню технологію об’єднання кількох газоносних горизонтів в єдиний об’єкт розробки. Завдяки цьому дебіти низки свердловин сягали 1,5-2 млн куб. м на добу (для розуміння, навіть 140 тис. куб. м на добу — це дуже хороший результат).
Інша технологія полягала у спільній експлуатації кількох горизонтів у групі свердловин одночасно через трубний і затрубний простір в колоні свердловини. Це надало можливість майже удвічі скоротити кількість необхідних експлуатаційних свердловин, при цьому обсяги видобутку газу збільшувались.
🔷 Наприкінці 90-х та початку 2000-х років українськими науковцями та конструкторами було розроблено та впроваджено унікальну газопаротурбінну технологію під назвою «Водолій». Перший промисловий зразок почав працювати у 2003 році на компресорній станції «Ставищенська» магістрального транзитного газопроводу Помари—Ужгород.
Технологія вирізнялась високою технологічністю (коефіцієнт корисної дії – до 42-45% при звичних для того часу 36%), високими економічними та екологічними показниками на рівні найкращих світових стандартів.
Це лише частина тих новацій, які робили український видобуток передовим. Більше — у наших наступних дописах.
👉 Сьогодні в рубриці #історія_українських_вуглеводнів про цікаві інновації, що впроваджувались в Україні та давали поштовх видобутку в усьому союзі.
🔷 У 1954 році на Бориславському нафтовому родовищі (Прикарпаття) вперше в колишньому срср почалось впровадження передової на той час технології нагнітання води у нафтові поклади. Це дозволило значно збільшити коефіцієнт нафтовилучення. Пізніше ця технологія була запроваджена у всіх нафтогазоносних провінціях колишнього союзу.
🔷 У 1981 році Новотроїцькому газоконденсатному родовищі (Полтавська область) вперше в Європі було застосовано технологію “сайклінг-процес”. Завдяки їй було збільшено кінцевий коефіцієнт конденсатовіддачі на 10-12%.
🔷Завдяки відкриттю та подальшій експлуатації унікального Шебелинського родовища українськими науковцями разом з виробничниками було створено науково-технічні основи розробки великих газоконденсатних родовищ. Пізніше вони почали застосовуватись на аналогічних родовищах колишнього союзу та світу і є актуальними й до цього часу.
Наприклад, на родовищі було застосовано новітню технологію об’єднання кількох газоносних горизонтів в єдиний об’єкт розробки. Завдяки цьому дебіти низки свердловин сягали 1,5-2 млн куб. м на добу (для розуміння, навіть 140 тис. куб. м на добу — це дуже хороший результат).
Інша технологія полягала у спільній експлуатації кількох горизонтів у групі свердловин одночасно через трубний і затрубний простір в колоні свердловини. Це надало можливість майже удвічі скоротити кількість необхідних експлуатаційних свердловин, при цьому обсяги видобутку газу збільшувались.
🔷 Наприкінці 90-х та початку 2000-х років українськими науковцями та конструкторами було розроблено та впроваджено унікальну газопаротурбінну технологію під назвою «Водолій». Перший промисловий зразок почав працювати у 2003 році на компресорній станції «Ставищенська» магістрального транзитного газопроводу Помари—Ужгород.
Технологія вирізнялась високою технологічністю (коефіцієнт корисної дії – до 42-45% при звичних для того часу 36%), високими економічними та екологічними показниками на рівні найкращих світових стандартів.
Це лише частина тих новацій, які робили український видобуток передовим. Більше — у наших наступних дописах.
Як Україна зробила Крим газоносним
Ніде міфотворчість росіян про «Украіну, которой всьо подарілі» не є такою сильною, як в їхніх оповідках про Крим. Але правда в тому, що саме з приєднанням до України півострів набув розквіту. І нафтогазова сфера – не виняток.
👉 Сьогодні в рубриці #історія_українських_вуглеводнів розповідаємо про те, як Україна шукала, знайшла та почала видобувати газ та нафту в Криму.
Про наявність у надрах Криму вуглеводнів було відомо ще з античних часів. Про це свідчать, зокрема, амфори з нафтою, знайдені археологами в стародавніх спорудах Боспорського царства (4 – 2 тис. років до н.е.) на Керченському півострові.
Цілеспрямовані пошуки нафти та газу в Криму розпочались ще у 20-х роках ХІХ століття. Буріння перших нафтових свердловин на півострові, поблизу Керчі, організував громадянин США та підприємець Джон Гоуен у 1860-х роках.
👉 Однак поворотним етапом в історії розвитку нафтогазової галузі півострова стала велика геологічна нарада у березні 1954 р. (одразу після приєднання) у Феодосії. Вона проходила за участі геологічних служб та організацій Академії наук України й колишнього срср. Саме там було прийнято рішення розпочати активні геологорозвідувальні роботи в районах рівнинного та передгірного Криму.
Перші відчутні результати з’явились вже за 6 років. У 1960 р. було відкрито перше в Криму родовище природного газу з промисловими запасами – Задорненське. У 1961-му поблизу нього ще більше – Глібівське газоконденсатне родовище. У 1962 р. – велике за запасами газу Джанкойське, розташоване в самому центрі рівнинного Криму. У 1964-му. – Стрілкове газове родовище на Арабатській стрілці.
У 1966 р. був збудований перший у Криму газопровід – від Глібівського родовища до Сімферополя з відгалуженнями до міст Євпаторія та Саки. У 1967-му цей газопровід подовжили до Бахчисарая та Севастополя, що знаменувало розвиток газифікації півострова.
Наприкінці 1960-х та у 1970-х роках активно вводяться в розробку Задорненське та Стрілкове родовища. А у 1976 р. кримську мережу газопроводів з’єднали з материковою газотранспортною системою і вона стала складовою Єдиної системи газопостачання України.
Запорукою надійності постачання газу на півострові стало створене у 1983 році Глібівське ПСГ. Об’єм активного газу сховища складає 1 млрд куб. м.
Саме тоді та саме українськими фахівцями було закладено основу для розвитку нафтогазової галузі півострова.
Нижче — цікаві історичні фото про розвиток нафтогазової промисловості в Криму 👇
Ніде міфотворчість росіян про «Украіну, которой всьо подарілі» не є такою сильною, як в їхніх оповідках про Крим. Але правда в тому, що саме з приєднанням до України півострів набув розквіту. І нафтогазова сфера – не виняток.
👉 Сьогодні в рубриці #історія_українських_вуглеводнів розповідаємо про те, як Україна шукала, знайшла та почала видобувати газ та нафту в Криму.
Про наявність у надрах Криму вуглеводнів було відомо ще з античних часів. Про це свідчать, зокрема, амфори з нафтою, знайдені археологами в стародавніх спорудах Боспорського царства (4 – 2 тис. років до н.е.) на Керченському півострові.
Цілеспрямовані пошуки нафти та газу в Криму розпочались ще у 20-х роках ХІХ століття. Буріння перших нафтових свердловин на півострові, поблизу Керчі, організував громадянин США та підприємець Джон Гоуен у 1860-х роках.
👉 Однак поворотним етапом в історії розвитку нафтогазової галузі півострова стала велика геологічна нарада у березні 1954 р. (одразу після приєднання) у Феодосії. Вона проходила за участі геологічних служб та організацій Академії наук України й колишнього срср. Саме там було прийнято рішення розпочати активні геологорозвідувальні роботи в районах рівнинного та передгірного Криму.
Перші відчутні результати з’явились вже за 6 років. У 1960 р. було відкрито перше в Криму родовище природного газу з промисловими запасами – Задорненське. У 1961-му поблизу нього ще більше – Глібівське газоконденсатне родовище. У 1962 р. – велике за запасами газу Джанкойське, розташоване в самому центрі рівнинного Криму. У 1964-му. – Стрілкове газове родовище на Арабатській стрілці.
У 1966 р. був збудований перший у Криму газопровід – від Глібівського родовища до Сімферополя з відгалуженнями до міст Євпаторія та Саки. У 1967-му цей газопровід подовжили до Бахчисарая та Севастополя, що знаменувало розвиток газифікації півострова.
Наприкінці 1960-х та у 1970-х роках активно вводяться в розробку Задорненське та Стрілкове родовища. А у 1976 р. кримську мережу газопроводів з’єднали з материковою газотранспортною системою і вона стала складовою Єдиної системи газопостачання України.
Запорукою надійності постачання газу на півострові стало створене у 1983 році Глібівське ПСГ. Об’єм активного газу сховища складає 1 млрд куб. м.
Саме тоді та саме українськими фахівцями було закладено основу для розвитку нафтогазової галузі півострова.
Нижче — цікаві історичні фото про розвиток нафтогазової промисловості в Криму 👇
Енергетична залежність Німеччини від росії – одна з найгостріших проблем, яку довелось долати нашим партнерам минулого року. Загальновідомо, що тягнеться вона ще з часів радянського союзу.
👉Однак мало хто знає, що першим німецький кордон перетнув саме український газ.
Цьогоріч виповнюється рівно 50 років з того часу. А ми в рубриці #історія_українських_вуглеводнів ділимось інформацією про те, як це все починалось.
Перед Німеччиною український газ почали постачати в Чехословаччину. Це сталося у 1967 році, коли було введено в експлуатацію газопровід «Братство». 1968 року його дотягнули міста Баумгартен, що на австрійському кордоні – так український газ пішов до Австрії .
1-го лютого 1970-го в німецькому місті Ессен представники срср та Західної Німеччини уклали першу угоду за схемою «труби в обмін на газ».
Він передбачав, що німецька фірма Mannesmannröhren-Werke GmbH впродовж 1970-72-х років поставить до срср 1,2 млн тонн газових труб великого діаметра. Радянський союз, своєю чергою, впродовж 20 років поставить для німців 52 млрд кубометрів газу (пізніше обсяги було збільшено). Крім того, консорціум німецьких банків мав видати кредит срср на суму 1,2 млрд марок.
👉 У 1973 році Герберт Шельберг, генеральний директор компанії Ruhrgas AG, натиснув кнопку в Вайдхаузі на німецько-чехословацькому кордоні – це символізувало старт постачання газу з срср.
Ось як про це тоді писали німецькі газети:
💬 «В наступні 20 років за контрактом до Німеччини буде поставлено 120 млрд кубометрів висококалорійного природного газу. Спочатку він прийде із заходу України, згодом піде російський газ, а пізніше прийде вже газ з велетенських родовищ у Сибіру. До кінця десятиріччя річне постачання повинно поступово зрости до 7 млрд кубометрів на рік...».
Слід згадати, що саме у 60-70-х роках українське газовидобування перебувало у розквіті. У 1973-му році видобуток сягнув рекордних 68 млрд кубометрів. Україна була одним із найбільших експортерів газу в Європі.
Але якими б великими не були родовища, з часом вони виснажились, що зробило вже Україну залежною від постачання газу з росії.
Якщо вам було цікаво – діліться цим дописом з іншими, хай більше людей знає правду про те, як росія отримала свою «енергетичну суперсилу».
👉Однак мало хто знає, що першим німецький кордон перетнув саме український газ.
Цьогоріч виповнюється рівно 50 років з того часу. А ми в рубриці #історія_українських_вуглеводнів ділимось інформацією про те, як це все починалось.
Перед Німеччиною український газ почали постачати в Чехословаччину. Це сталося у 1967 році, коли було введено в експлуатацію газопровід «Братство». 1968 року його дотягнули міста Баумгартен, що на австрійському кордоні – так український газ пішов до Австрії .
1-го лютого 1970-го в німецькому місті Ессен представники срср та Західної Німеччини уклали першу угоду за схемою «труби в обмін на газ».
Він передбачав, що німецька фірма Mannesmannröhren-Werke GmbH впродовж 1970-72-х років поставить до срср 1,2 млн тонн газових труб великого діаметра. Радянський союз, своєю чергою, впродовж 20 років поставить для німців 52 млрд кубометрів газу (пізніше обсяги було збільшено). Крім того, консорціум німецьких банків мав видати кредит срср на суму 1,2 млрд марок.
👉 У 1973 році Герберт Шельберг, генеральний директор компанії Ruhrgas AG, натиснув кнопку в Вайдхаузі на німецько-чехословацькому кордоні – це символізувало старт постачання газу з срср.
Ось як про це тоді писали німецькі газети:
💬 «В наступні 20 років за контрактом до Німеччини буде поставлено 120 млрд кубометрів висококалорійного природного газу. Спочатку він прийде із заходу України, згодом піде російський газ, а пізніше прийде вже газ з велетенських родовищ у Сибіру. До кінця десятиріччя річне постачання повинно поступово зрости до 7 млрд кубометрів на рік...».
Слід згадати, що саме у 60-70-х роках українське газовидобування перебувало у розквіті. У 1973-му році видобуток сягнув рекордних 68 млрд кубометрів. Україна була одним із найбільших експортерів газу в Європі.
Але якими б великими не були родовища, з часом вони виснажились, що зробило вже Україну залежною від постачання газу з росії.
Якщо вам було цікаво – діліться цим дописом з іншими, хай більше людей знає правду про те, як росія отримала свою «енергетичну суперсилу».
Сильна та прекрасна — саме такою є Полтавщина. Одна з найпотужніших її переваг — багатство на щедрі природні ресурси та розумних і працьовитих фахівців.
👉 Цього тижня ми святкуємо 60-річчя ГПУ «Полтавагазвидобування». Спеціально до цього ювілею в рубриці #історія_українських_вуглеводнів розповідаємо про тернистий, але захопливий шлях ГПУ від першого промислового припливу блакитного палива до одного з найпотужніших центрів видобування вуглеводнів в Україні.
Сьогодні Полтавщина дає незалежній Україні близько 45% газу, що видобувається в нашій країні. Йдеться про близько 8 млрд куб. м палива щороку. І це не межа.
А починалось все за 15 км від Миргорода зі свердловини №2 Радченківського родовища. Там 9 вересня 1950 року отримали газоконденсатний фонтан із глибини близько 1200 м.
Фактично з цього й розпочалась історія видобутку нафти та газу на Полтавщині, а також у новому Східно-Українському нафтогазопромисловому регіоні.
23 січня 1963 року створено Полтавське газопромислове управління. До його складу ввійшли Радченківський газопромисел та Більська, Солохівська, Зачепилівська, Чорнухинська ділянки.
За 60 років Полтавагазвидобування отримала з українських надр:
🔹363 млрд куб. м газу;
🔹237,5 млн т конденсату;
🔹2,7 млн т нафти.
Зараз фахівці цієї філії розробляють 43 нафтогазових родовища у Полтавській, Харківській, Сумській і Дніпропетровській областях. Загальний фонд робочих свердловин складає 528 одиниць.
Сумарна глибина свердловин Полтавагазвидобування становить близько 6100 км. Для порівняння: значення радіусу Землі коливається від 6378 км.
Найпотужнішою свердловиною останніх років стала №22 Краснокутського родовища (2017 рік). Її початковий добовий дебіт становив понад 2 млн куб. м. Приблизно скільки ж споживає за добу вся Полтава в опалювальний сезон.
Все це — результат сумлінної роботи наших колег, які відповідально роблять свою роботу та втілюють інновації.
До прикладу, тільки в Полтавагазвидобуванні була впроваджена технологія сайклінг-процесу: вперше в 1981 році на Новотроїцькому родовищі, а в 1993 році – на Котелевському і Тимофіївському родовищах.
У 2004 році на Яблунівському НГКР вперше в Укргазвидобуванні впроваджено горизонтальне буріння на нафтові поклади, що дало змогу отримати суттєві початкові дебіти високов’язкої нафти з башкирських відкладів.
Вітаємо з річницею наших колег, та дякуємо, що попри будь-які обставини вони продовжують сумлінно працювати заради енергетичної безпеки нашої країни.
👉 Цього тижня ми святкуємо 60-річчя ГПУ «Полтавагазвидобування». Спеціально до цього ювілею в рубриці #історія_українських_вуглеводнів розповідаємо про тернистий, але захопливий шлях ГПУ від першого промислового припливу блакитного палива до одного з найпотужніших центрів видобування вуглеводнів в Україні.
Сьогодні Полтавщина дає незалежній Україні близько 45% газу, що видобувається в нашій країні. Йдеться про близько 8 млрд куб. м палива щороку. І це не межа.
А починалось все за 15 км від Миргорода зі свердловини №2 Радченківського родовища. Там 9 вересня 1950 року отримали газоконденсатний фонтан із глибини близько 1200 м.
Фактично з цього й розпочалась історія видобутку нафти та газу на Полтавщині, а також у новому Східно-Українському нафтогазопромисловому регіоні.
23 січня 1963 року створено Полтавське газопромислове управління. До його складу ввійшли Радченківський газопромисел та Більська, Солохівська, Зачепилівська, Чорнухинська ділянки.
За 60 років Полтавагазвидобування отримала з українських надр:
🔹363 млрд куб. м газу;
🔹237,5 млн т конденсату;
🔹2,7 млн т нафти.
Зараз фахівці цієї філії розробляють 43 нафтогазових родовища у Полтавській, Харківській, Сумській і Дніпропетровській областях. Загальний фонд робочих свердловин складає 528 одиниць.
Сумарна глибина свердловин Полтавагазвидобування становить близько 6100 км. Для порівняння: значення радіусу Землі коливається від 6378 км.
Найпотужнішою свердловиною останніх років стала №22 Краснокутського родовища (2017 рік). Її початковий добовий дебіт становив понад 2 млн куб. м. Приблизно скільки ж споживає за добу вся Полтава в опалювальний сезон.
Все це — результат сумлінної роботи наших колег, які відповідально роблять свою роботу та втілюють інновації.
До прикладу, тільки в Полтавагазвидобуванні була впроваджена технологія сайклінг-процесу: вперше в 1981 році на Новотроїцькому родовищі, а в 1993 році – на Котелевському і Тимофіївському родовищах.
У 2004 році на Яблунівському НГКР вперше в Укргазвидобуванні впроваджено горизонтальне буріння на нафтові поклади, що дало змогу отримати суттєві початкові дебіти високов’язкої нафти з башкирських відкладів.
Вітаємо з річницею наших колег, та дякуємо, що попри будь-які обставини вони продовжують сумлінно працювати заради енергетичної безпеки нашої країни.
Наші «любі» східні сусіди, які вже понад рік беруть Київ за «трі дня», дуже люблять розповідати, як нам подарували Крим. Але правда в тому, що саме Україна розкрила потенціал півострова та зробила його таким, як його знають досі.
👉 Сьогодні в #історія_українських_вуглеводнів про те, як Україна першою у світі розпочала освоєння нафтогазового потенціалу Чорного та Азовського морів.
🔹 Наприкінці 1960-х років саме в Україні вперше на теренах колишнього союзу було комплексно започатковано організаційні, виробничі та наукові засади морської геологорозвідки та видобутку вуглеводнів на акваторіях морів.
На той час союз значно відставав від інших країн в освоєнні морських ресурсів та мав лиш обмежений досвід у Каспійському морі. Тому багато речей українцям доводилось робити вперше, не спираючись на досвід колег.
🔹 Впродовж 1960-х років українські газовики провели широкомасштабні сейсмічні дослідження та виявили низку перспективних геологічних структур у північно-західних частинах акваторій Чорного й Азовського морів.
Безпосередньо розпочати активні пошукові роботи на шельфі Чорного та Азовського морів вирішили у 1968 році.
🔹Майже 50 років тому – наприкінці 1973 р. – бурова бригада майстра Петра Годованця пробурила та випробувала свердловину на морській ділянці Стрілкового родовища в Азовському морі. Було отримано потужний приплив природного газу – вперше на морській акваторії.
До речі, іменем Петра Петровича було названо самопідіймальну бурову установку (СПБУ), яку в 2014 році росіяни вкрали разом з Кримом.
🔹 Повертаючись до того, як проходило освоєння моря, то вже у 1975 році було відкрито перше родовище – Голіцинське, що мало значні промислові запаси газу та газоконденсату.
🔹 У 1979 році введено в роботу першу СПБУ «Сиваш», у 1995 р. – СПБУ «Таврида», що дало змогу значно прискорити подальше відкриття та освоєння на морі нових родовищ з промисловими запасами вуглеводнів.
Загалом впродовж 1970-х – 1980-х років у північно-західній частині шельфу Чорного моря було виявлено близько 40 перспективних (щодо нафтогазоносності) геологічних структур, а на шельфі Азовського моря – 20 структур.
У результаті на українській морській акваторії було відкрито 14 газових і газоконденсатних родовищ та 1 нафтове із загальними запасами вуглеводнів промислового значення.
Зараз більшість кримських активів вкрадено росіянами. Зрештою, красти – це улюблене заняття наших східних сусідів.
👉 Сьогодні в #історія_українських_вуглеводнів про те, як Україна першою у світі розпочала освоєння нафтогазового потенціалу Чорного та Азовського морів.
🔹 Наприкінці 1960-х років саме в Україні вперше на теренах колишнього союзу було комплексно започатковано організаційні, виробничі та наукові засади морської геологорозвідки та видобутку вуглеводнів на акваторіях морів.
На той час союз значно відставав від інших країн в освоєнні морських ресурсів та мав лиш обмежений досвід у Каспійському морі. Тому багато речей українцям доводилось робити вперше, не спираючись на досвід колег.
🔹 Впродовж 1960-х років українські газовики провели широкомасштабні сейсмічні дослідження та виявили низку перспективних геологічних структур у північно-західних частинах акваторій Чорного й Азовського морів.
Безпосередньо розпочати активні пошукові роботи на шельфі Чорного та Азовського морів вирішили у 1968 році.
🔹Майже 50 років тому – наприкінці 1973 р. – бурова бригада майстра Петра Годованця пробурила та випробувала свердловину на морській ділянці Стрілкового родовища в Азовському морі. Було отримано потужний приплив природного газу – вперше на морській акваторії.
До речі, іменем Петра Петровича було названо самопідіймальну бурову установку (СПБУ), яку в 2014 році росіяни вкрали разом з Кримом.
🔹 Повертаючись до того, як проходило освоєння моря, то вже у 1975 році було відкрито перше родовище – Голіцинське, що мало значні промислові запаси газу та газоконденсату.
🔹 У 1979 році введено в роботу першу СПБУ «Сиваш», у 1995 р. – СПБУ «Таврида», що дало змогу значно прискорити подальше відкриття та освоєння на морі нових родовищ з промисловими запасами вуглеводнів.
Загалом впродовж 1970-х – 1980-х років у північно-західній частині шельфу Чорного моря було виявлено близько 40 перспективних (щодо нафтогазоносності) геологічних структур, а на шельфі Азовського моря – 20 структур.
У результаті на українській морській акваторії було відкрито 14 газових і газоконденсатних родовищ та 1 нафтове із загальними запасами вуглеводнів промислового значення.
Зараз більшість кримських активів вкрадено росіянами. Зрештою, красти – це улюблене заняття наших східних сусідів.
Всі українці з нетерпінням чекають, працюють та донатять ЗСУ на звільнення українського Приазов’я.
👉 Сьогодні у рубриці #історія_українських_вуглеводнів розповідаємо, як під Мелітополем шукаючи воду знайшли газ, а також про відкриття першої в колишньому срср автомобільної газонаповнювальної компресорної станції (АГНКС).
🔹 У 1887 році у селищі Георгіївка, що розташоване поряд з Мелітополем, при бурінні свердловини на воду, вперше в Приазов’ї було виявлено природний газ.
Це був перший газ південно-східного регіону України. Подальші геологорозвідувальні роботи призвели до відкриття значного за запасами Приазовського (Мелітопольського) газового родовища.
Фактично його відкрили у 1929 році, а пошуково-розвідувальні роботи тривали впродовж 1929–1936 рр. У 1930-х роках газ з цього родовища використовувався на місцевій електростанції та у хлібопекарнях.
🔹 У 1937 році на території Приазовського родовища було введено в дію першу в колишньому срср автомобільну газонаповнювальну компресорну станцію (АГНКС).
На станції заправляли стиснутим газом автомобілі та трактори. Це був один з перших в Європі прикладів використання горючого газу для двигунів внутрішнього згоряння.
Діліться цією історією – хай більше людей знає про Україну, в якій зростало та впроваджувалось нове 😊
👉 Сьогодні у рубриці #історія_українських_вуглеводнів розповідаємо, як під Мелітополем шукаючи воду знайшли газ, а також про відкриття першої в колишньому срср автомобільної газонаповнювальної компресорної станції (АГНКС).
🔹 У 1887 році у селищі Георгіївка, що розташоване поряд з Мелітополем, при бурінні свердловини на воду, вперше в Приазов’ї було виявлено природний газ.
Це був перший газ південно-східного регіону України. Подальші геологорозвідувальні роботи призвели до відкриття значного за запасами Приазовського (Мелітопольського) газового родовища.
Фактично його відкрили у 1929 році, а пошуково-розвідувальні роботи тривали впродовж 1929–1936 рр. У 1930-х роках газ з цього родовища використовувався на місцевій електростанції та у хлібопекарнях.
🔹 У 1937 році на території Приазовського родовища було введено в дію першу в колишньому срср автомобільну газонаповнювальну компресорну станцію (АГНКС).
На станції заправляли стиснутим газом автомобілі та трактори. Це був один з перших в Європі прикладів використання горючого газу для двигунів внутрішнього згоряння.
Діліться цією історією – хай більше людей знає про Україну, в якій зростало та впроваджувалось нове 😊
Виснажене, проте не переможне – саме так можна охарактеризувати Яблунівське нафтогазоконденсатне родовище. Сьогодні ми відзначаємо його 40-річчя та розповідаємо більше про нього в рубриці #історія_українських_вуглеводнів.
Починалось все у 1977 році. Тоді на території Миргородського району Полтавської області за результатами випробування пошукової свердловини № 1 було отримано приплив газу дебітом понад 1 млн м3/добу з глибини 4850 м.
2 квітня 1983 року Яблунівське родовище було введене в дослідно-промислову розробку.
В чому ж особливість Яблунівки (як її ласкаво називають газовики)?🤔
🔷 Фонд працюючих свердловин налічує 69 одиниць. Частина з них знаходиться на намитих піщаних «островах».
Це унікальне інженерне рішення, що дало змогу зберегти природний баланс поблизу річки Сула і водночас створити умови для виконання робіт у болотистій місцевості. Адже значні запаси газу Яблунівського родовища – понад 20 млрд м3, знаходяться саме в заплаві річки.
🔷 До того ж Укргазвидобування вперше саме на Яблунівському НГКР впровадило горизонтальне буріння на нафтові поклади, що дало змогу отримати суттєві початкові дебіти високов’язкої нафти з башкирських відкладів.
Пишаємось нашими колегами, які впроваджують нетипові рішення для збільшення видобутку українських вуглеводнів. Вітаємо з річницею та дякуємо, що стоїте на варті енергонезалежності нашої країни.
Починалось все у 1977 році. Тоді на території Миргородського району Полтавської області за результатами випробування пошукової свердловини № 1 було отримано приплив газу дебітом понад 1 млн м3/добу з глибини 4850 м.
2 квітня 1983 року Яблунівське родовище було введене в дослідно-промислову розробку.
В чому ж особливість Яблунівки (як її ласкаво називають газовики)?🤔
🔷 Фонд працюючих свердловин налічує 69 одиниць. Частина з них знаходиться на намитих піщаних «островах».
Це унікальне інженерне рішення, що дало змогу зберегти природний баланс поблизу річки Сула і водночас створити умови для виконання робіт у болотистій місцевості. Адже значні запаси газу Яблунівського родовища – понад 20 млрд м3, знаходяться саме в заплаві річки.
🔷 До того ж Укргазвидобування вперше саме на Яблунівському НГКР впровадило горизонтальне буріння на нафтові поклади, що дало змогу отримати суттєві початкові дебіти високов’язкої нафти з башкирських відкладів.
Пишаємось нашими колегами, які впроваджують нетипові рішення для збільшення видобутку українських вуглеводнів. Вітаємо з річницею та дякуємо, що стоїте на варті енергонезалежності нашої країни.
Історія Дашави заслуговує одразу на 100 сезонів на стримінгових сервісах, кожен з яких насичений подіями й новими відкриттями. Тільки той факт, що родовище перетворилось на газосховище та вже півстоліття успішно виконує цю функцію, потребує окремої уваги.
До 50-річчя Дашавського підземного сховища газу (ПСГ) у #історія_українських_вуглеводнів розповідаємо, як все починалось👇
Україна була першою із республік срср, яка видобувала газ. Ще напередодні Першої світової війни було розвідане родовище в районі села Дашава. Перші оцінки газового потенціалу нового родовища були досить суперечливими.
Однак у 1924 році його ввели у промислову розробку, і на той час воно було найбільшим у Європі. Саме Дашавське родовище стало першим кроком до початку газової промисловості України.
У 1954 році було завершено будівництво газопроводу Дашава — Київ — москва (довжина — 1302 км, діаметр — 530 мм). Цією магістраллю більшість добутого на родовищі газу спрямовувалась на потреби москви. Після побудови газогонів до Білорусі, країн Балтії та Польщі Україна стає одним з найбільших експортерів газу в Європі.
Максимального рівня видобутку газу з родовища було досягнуто у 1955 році – 472 млн куб. м. Поклади Дашавського родовища активно експлуатувались протягом майже півстоліття і на завершальній стадії розробки були дуже виснажені.
У 1960-70 роках в Україні почало розвиватись будівництво підземних газосховищ (ПСГ), або, як кажуть фахівці галузі, – «підземок». Це було необхідно для надійності постачання природного газу внутрішнім споживачам і стабільності його експортних поставок.
У 1963 році в Дрогобицькому відділі Львівського проектно-конструкторського інституту склали проект дорозробки Дашавського газового родовища, а саме – створення на його основі ПСГ. На родовищі протягом декількох діб закачували газ у певні поклади. Так фахівці отримали важливу науково-технічну інформацію щодо процесів, які відбуваються в колекторі при створенні газового сховища. Ці дослідження стали одними з перших у Європі проектів створення ПСГ на базі виснаженого газового покладу.
У 1973 році було розпочато закачування газу й Дашавське родовище перетворилось у газосховище, яке забезпечувало постачання газу промисловим підприємствам, теплоенергетиці та населенню.
Згодом потужність сховища вдалося збільшили за допомогою приєднання великого продуктивного покладу. Це дозволило використовувати ПСГ ще й для стабільності транзиту природного газу. Наразі воно здатне вмістити 2 млрд 150 млн куб. м.
Вітаємо з річницею наших колег! 😊
До 50-річчя Дашавського підземного сховища газу (ПСГ) у #історія_українських_вуглеводнів розповідаємо, як все починалось👇
Україна була першою із республік срср, яка видобувала газ. Ще напередодні Першої світової війни було розвідане родовище в районі села Дашава. Перші оцінки газового потенціалу нового родовища були досить суперечливими.
Однак у 1924 році його ввели у промислову розробку, і на той час воно було найбільшим у Європі. Саме Дашавське родовище стало першим кроком до початку газової промисловості України.
У 1954 році було завершено будівництво газопроводу Дашава — Київ — москва (довжина — 1302 км, діаметр — 530 мм). Цією магістраллю більшість добутого на родовищі газу спрямовувалась на потреби москви. Після побудови газогонів до Білорусі, країн Балтії та Польщі Україна стає одним з найбільших експортерів газу в Європі.
Максимального рівня видобутку газу з родовища було досягнуто у 1955 році – 472 млн куб. м. Поклади Дашавського родовища активно експлуатувались протягом майже півстоліття і на завершальній стадії розробки були дуже виснажені.
У 1960-70 роках в Україні почало розвиватись будівництво підземних газосховищ (ПСГ), або, як кажуть фахівці галузі, – «підземок». Це було необхідно для надійності постачання природного газу внутрішнім споживачам і стабільності його експортних поставок.
У 1963 році в Дрогобицькому відділі Львівського проектно-конструкторського інституту склали проект дорозробки Дашавського газового родовища, а саме – створення на його основі ПСГ. На родовищі протягом декількох діб закачували газ у певні поклади. Так фахівці отримали важливу науково-технічну інформацію щодо процесів, які відбуваються в колекторі при створенні газового сховища. Ці дослідження стали одними з перших у Європі проектів створення ПСГ на базі виснаженого газового покладу.
У 1973 році було розпочато закачування газу й Дашавське родовище перетворилось у газосховище, яке забезпечувало постачання газу промисловим підприємствам, теплоенергетиці та населенню.
Згодом потужність сховища вдалося збільшили за допомогою приєднання великого продуктивного покладу. Це дозволило використовувати ПСГ ще й для стабільності транзиту природного газу. Наразі воно здатне вмістити 2 млрд 150 млн куб. м.
Вітаємо з річницею наших колег! 😊
Вже 44 роки як Богородчанське родовище виконує функцію другого за розміром українського підземного сховища газу (ПСГ). І воно особливе не лише в українських масштабах, але й у світових.
Спеціально до Дня народження Богородчанського газосховища в рубриці #історія_українських_вуглеводнів розповідаємо про його унікальність, а також як все починалось 👇
Перші згадки про проведення пошукових геологорозвідувальних робіт в районі с. Богородчани з’явились ще у 1905 році. Але пошук газових покладів почався значно пізніше.
У 1965-1967 роках було побудовано пошуково-розвідувальну свердловину №1 – Богородчани. Протягом наступних двох років було пробурено ще 9 нових свердловин, а у 1969 році родовище введено в промислову експлуатацію.
За десять років з Богородчанського родовища було видобуто понад 2,2 млрд куб. м газу (це близько двох третин усього запасу).
Коли родовище виснажилося, його трансформували в підземне газосховище. 30 квітня 1979 року розпочалась промислова експлуатація Богородчанського ПСГ.
У чому ж його унікальність?
🔷 Воно географічно наближено до трьох основних експортних газопроводів.
🔷 Має високу продуктивність – 50 млн куб. м («пікова» продуктивність дає можливість повністю компенсувати подачу газу по одному з основних магістральних трубопроводів у випадку аварії).
🔷 Для створення сховища не закачано ні одного кубометра газу, адже для буферу були використані залишкові запаси родовища.
🔷 ПСГ є найбільш герметичним не тільки серед українських сховищ, але й серед світових.
🔷 Має найнижчі в Україні питомі витрати природного газу на технологічні операції при закачуванні, відбиранні газу, а отже, найвищу економічну ефективність.
Вітаємо зі святом наших колег із Богородчанського підземного сховища газу! Завдяки вашій роботі Україна має надійне, безперебійне забезпечення споживачів природним газом.
Спеціально до Дня народження Богородчанського газосховища в рубриці #історія_українських_вуглеводнів розповідаємо про його унікальність, а також як все починалось 👇
Перші згадки про проведення пошукових геологорозвідувальних робіт в районі с. Богородчани з’явились ще у 1905 році. Але пошук газових покладів почався значно пізніше.
У 1965-1967 роках було побудовано пошуково-розвідувальну свердловину №1 – Богородчани. Протягом наступних двох років було пробурено ще 9 нових свердловин, а у 1969 році родовище введено в промислову експлуатацію.
За десять років з Богородчанського родовища було видобуто понад 2,2 млрд куб. м газу (це близько двох третин усього запасу).
Коли родовище виснажилося, його трансформували в підземне газосховище. 30 квітня 1979 року розпочалась промислова експлуатація Богородчанського ПСГ.
У чому ж його унікальність?
🔷 Воно географічно наближено до трьох основних експортних газопроводів.
🔷 Має високу продуктивність – 50 млн куб. м («пікова» продуктивність дає можливість повністю компенсувати подачу газу по одному з основних магістральних трубопроводів у випадку аварії).
🔷 Для створення сховища не закачано ні одного кубометра газу, адже для буферу були використані залишкові запаси родовища.
🔷 ПСГ є найбільш герметичним не тільки серед українських сховищ, але й серед світових.
🔷 Має найнижчі в Україні питомі витрати природного газу на технологічні операції при закачуванні, відбиранні газу, а отже, найвищу економічну ефективність.
Вітаємо зі святом наших колег із Богородчанського підземного сховища газу! Завдяки вашій роботі Україна має надійне, безперебійне забезпечення споживачів природним газом.
Сьогодні в #історія_українських_вуглеводнів знайомимо вас з людиною, яка очолювала Опарський газовий промисел (👉cutt.ly/lwqjBpJ3), не залишила його навіть в розпал Другої світової, був арештований нквс, але все одно залишився вірним своїй справі.
Кар’єра Михайла Ленишина розпочалась далеко за межами України. У 1919 році він був інтернований до Чехословаччини, де закінчив вищу гірничу школу в місті Пршібрам. Не знайшовши роботу на Галичині, він з 1926 року працював на вугільних шахтах у Чехії, а також на бурінні свердловин поблизу міста Брно.
Після повернення у 1941 році до України Михайла Дмитровича призначили керівником Опарського газопромислу. Він зберіг виробничі об’єкти від руйнування під час активних бойових дій, запобіг евакуації до німецького тилу і навіть залишився очільником при радянській владі.
Ба більше, восени 1944 року під керівництвом Михайла Ленишина було ліквідовано відкритий газовий фонтан на свердловині №3 – Опари. Радянський бойовий літак врізався у фонтанну арматуру – це й призвело до аварії. За цю операцію чоловіка навіть нагородили державним орденом високого рівня.
Але радянська влада не була б собою, якби не заарештувала такого висококваліфікованого спеціаліста. Некомпетентні втручання партійних органів у розробку родовища, з якими, звісно, не погоджувався Михайло, стали приводом звинуватити його в саботажі. До того ж влада пригадала йому службу в Українській галицькій армії та боротьбу за Незалежність України.
Після відбування покарання в 1956 році Михайло Дмитрович повернувся на рідний промисел та працював там оператором аж до свого 70-річчя.
Пишаємось нашою історією та людьми, які її творили!
Кар’єра Михайла Ленишина розпочалась далеко за межами України. У 1919 році він був інтернований до Чехословаччини, де закінчив вищу гірничу школу в місті Пршібрам. Не знайшовши роботу на Галичині, він з 1926 року працював на вугільних шахтах у Чехії, а також на бурінні свердловин поблизу міста Брно.
Після повернення у 1941 році до України Михайла Дмитровича призначили керівником Опарського газопромислу. Він зберіг виробничі об’єкти від руйнування під час активних бойових дій, запобіг евакуації до німецького тилу і навіть залишився очільником при радянській владі.
Ба більше, восени 1944 року під керівництвом Михайла Ленишина було ліквідовано відкритий газовий фонтан на свердловині №3 – Опари. Радянський бойовий літак врізався у фонтанну арматуру – це й призвело до аварії. За цю операцію чоловіка навіть нагородили державним орденом високого рівня.
Але радянська влада не була б собою, якби не заарештувала такого висококваліфікованого спеціаліста. Некомпетентні втручання партійних органів у розробку родовища, з якими, звісно, не погоджувався Михайло, стали приводом звинуватити його в саботажі. До того ж влада пригадала йому службу в Українській галицькій армії та боротьбу за Незалежність України.
Після відбування покарання в 1956 році Михайло Дмитрович повернувся на рідний промисел та працював там оператором аж до свого 70-річчя.
Пишаємось нашою історією та людьми, які її творили!
Донбас завжди був одним з центрів металургійної та вугільної промисловості колишнього срср. Проте розвиток регіону почався задовго до того, як більшовики захопили всі виробничі потужності у 1920-х роках. Наприклад, Донецьк (тоді Юзівка) ще на початку XX століття був лідером виплавки сталі й справжнім європейським містом, куди на високооплачувану роботу їхали сотні англійців, бельгійців, французів і німців.
До того ж Донбас став осередком впровадження новітніх технологій. Сьогодні в рубриці #історія_українських_вуглеводнів розповідаємо, як українці газифікували регіон штучним газом і побудували газопровідну систему.
У 1930-х роках найбільшу кількість підприємств з виробництва коксу – палива для виплавки чавуну, було зосереджено на Донеччині та Луганщині. При коксуванні кам'яного вугілля утворювався штучний горючий коксовий газ. Тому було прийнято рішення про газифікацію міста Донецьк (тоді Сталіно), використавши надлишковий газ коксових печей.
У січні 1934 року розпочалось будівництво газових мереж, а вже 7 листопада перші 500 квартир багатоповерхових будинків отримали блакитне паливо. Цей принцип газифікації обласного центру було покладено в основу будівництва газових мереж в інших містах Донбасу.
Але технологічний прогрес на цьому не зупинився. Саме на Донеччині вперше у світі було впроваджено технологію підземної газифікації вугілля (докладніше про це можна дізнатись тут 👉cutt.ly/nwegLP5U).
Новий поштовх до розвитку газової промисловості регіону дало введення в розробку в другій половині 1950-х – початку 1960-х років Шебелинського родовища та груп родовищ на Кубані.
У 1959 році було створено Донецьке управління магістральних газопроводів. А протягом 10 років збудовано основну частину газопровідної системи – 1744 км.
У 1969 році введено в дію магістральний газопровід Шебелинка-Слов’янськ, яким газ з Шебелинського родовища почав надходити на Донеччину. А на початку 1980-х років запрацювали газопроводи Новопсков-Краматорськ і Краматорськ-Донецьк.
Загалом за 20 років на Донеччині та Луганщині було збудовано чи не найпотужніший в колишньому срср газотранспортний вузол. Системою трубопроводів забезпечувалось газопостачання для розвитку металургійної та хімічної промисловості, комунального сектору, а також експортні поставки газу до Європи. Так, у 1985 році обсяг транспортування газу в цьому регіоні досяг 100 млрд куб. м.
Майже через 100 років росіяни своїми «високоточними ударами по військовій інфраструктурі» тимчасово позбавили Донеччину газу. Але газопостачання все одно повернулось в регіон завдяки роботі багатьох небайдужих українців, серед яких й наші сміливі колеги з Донецькоблгазу 💙💛
До того ж Донбас став осередком впровадження новітніх технологій. Сьогодні в рубриці #історія_українських_вуглеводнів розповідаємо, як українці газифікували регіон штучним газом і побудували газопровідну систему.
У 1930-х роках найбільшу кількість підприємств з виробництва коксу – палива для виплавки чавуну, було зосереджено на Донеччині та Луганщині. При коксуванні кам'яного вугілля утворювався штучний горючий коксовий газ. Тому було прийнято рішення про газифікацію міста Донецьк (тоді Сталіно), використавши надлишковий газ коксових печей.
У січні 1934 року розпочалось будівництво газових мереж, а вже 7 листопада перші 500 квартир багатоповерхових будинків отримали блакитне паливо. Цей принцип газифікації обласного центру було покладено в основу будівництва газових мереж в інших містах Донбасу.
Але технологічний прогрес на цьому не зупинився. Саме на Донеччині вперше у світі було впроваджено технологію підземної газифікації вугілля (докладніше про це можна дізнатись тут 👉cutt.ly/nwegLP5U).
Новий поштовх до розвитку газової промисловості регіону дало введення в розробку в другій половині 1950-х – початку 1960-х років Шебелинського родовища та груп родовищ на Кубані.
У 1959 році було створено Донецьке управління магістральних газопроводів. А протягом 10 років збудовано основну частину газопровідної системи – 1744 км.
У 1969 році введено в дію магістральний газопровід Шебелинка-Слов’янськ, яким газ з Шебелинського родовища почав надходити на Донеччину. А на початку 1980-х років запрацювали газопроводи Новопсков-Краматорськ і Краматорськ-Донецьк.
Загалом за 20 років на Донеччині та Луганщині було збудовано чи не найпотужніший в колишньому срср газотранспортний вузол. Системою трубопроводів забезпечувалось газопостачання для розвитку металургійної та хімічної промисловості, комунального сектору, а також експортні поставки газу до Європи. Так, у 1985 році обсяг транспортування газу в цьому регіоні досяг 100 млрд куб. м.
Майже через 100 років росіяни своїми «високоточними ударами по військовій інфраструктурі» тимчасово позбавили Донеччину газу. Але газопостачання все одно повернулось в регіон завдяки роботі багатьох небайдужих українців, серед яких й наші сміливі колеги з Донецькоблгазу 💙💛
А ви знали, що українці мають понад 250-річний досвід видобутку нафти? Давайте разом розберемося у постійній рубриці #історія_українських_вуглеводнів👇
Наші надра прославилися великими запасами нафти. Оскільки поклади розташовувалися на глибині всього кілька десятків метрів, спочатку «чорне золото» отримували через нафтові копанки. Такий спосіб видобування використовувався не одну сотню років.
З 1771 року почалася промислова розробка нафти на виробництві Слобода-Рунгурська (Івано-Франківська обл.). У 1820 році видобувати нафту взялися в районі м. Борислав, що на Львівщині. Це був найбільший нафтопромисел Європи на перетині ХІХ-ХХ століть. А у 1853 році у Львові був отриманий перший у світі патент на виготовлення з нафти гасу (детальніше тут – cutt.ly/6wtGCgVY).
Нафтотранспортна система України почала будуватись на початку 1960-х років. Так, у 1962 році був введений в роботу перший у нашій країні нафтопровід Долина-Дрогобич протяжністю 58 км і діаметром 273 мм. Цікаво, що для нормальної прокачки нафта підігрівалась до 60 °C, оскільки мала температуру застигання 19 °C.
У 1962-1963 роках було введено в роботу другий нафтопровід – перша нитка відомого нафтопроводу «Дружба» (дільниця Мозир-Броди-Ужгород). Його протяжність склала 684 км, прокачку забезпечували 7 насосних станцій. На станції «Броди» було розміщено пункт наливу нафти у залізничний транспорт. Цим нафтопроводом почались поставки нафти з колишнього срср до країн Європи. Від Бродів нафта залізничним транспортом постачалась до нафтоперевальних комплексів в Одесі та Рені (Одеська обл.), а далі – річковими та морськими суднами.
Другу нитку «Дружби» була збудовано у 1970-1974 роках і її протяжність сягнула 687 км.
З відкриттям та введенням у розробку низки потужних нафтових родовищ у Чернігівській та Полтавській областях почала розбудовуватись велика нафтотранспортна система, яка стала однією з найбільших у Європі.
Уже у 1980-роках в Україні діяли два окремі нафтотранспортні підприємства – «Магістральні нафтопроводи «Дружба» та «Придніпровські магістральні нафтопроводи». У 1998 році обидва підприємства увійшли до складу НАК «Нафтогаз України».
Максимальний обсяг транзиту нафти до Європи нафтопровідною системою України становив 56,4 млн тонн. Водночас нафтотранспортна система продовжила розвиватися та вдосконалювати свою інфраструктуру, зокрема шляхом будівництва нових об’єктів.
На сьогодні оператором нафтотранспортної системи України є Укртранснафта, яка входить до складу Групи Нафтогаз.
Не забудьте ознайомитися з нашими попередніми публікаціями:
🔷 про нафтові промисли Прикарпаття – cutt.ly/YwtGZ0xP;
🔷 про перший у світі Міжнародний нафтовий конгрес у Львові – cutt.ly/9wtGXRfP.
Наші надра прославилися великими запасами нафти. Оскільки поклади розташовувалися на глибині всього кілька десятків метрів, спочатку «чорне золото» отримували через нафтові копанки. Такий спосіб видобування використовувався не одну сотню років.
З 1771 року почалася промислова розробка нафти на виробництві Слобода-Рунгурська (Івано-Франківська обл.). У 1820 році видобувати нафту взялися в районі м. Борислав, що на Львівщині. Це був найбільший нафтопромисел Європи на перетині ХІХ-ХХ століть. А у 1853 році у Львові був отриманий перший у світі патент на виготовлення з нафти гасу (детальніше тут – cutt.ly/6wtGCgVY).
Нафтотранспортна система України почала будуватись на початку 1960-х років. Так, у 1962 році був введений в роботу перший у нашій країні нафтопровід Долина-Дрогобич протяжністю 58 км і діаметром 273 мм. Цікаво, що для нормальної прокачки нафта підігрівалась до 60 °C, оскільки мала температуру застигання 19 °C.
У 1962-1963 роках було введено в роботу другий нафтопровід – перша нитка відомого нафтопроводу «Дружба» (дільниця Мозир-Броди-Ужгород). Його протяжність склала 684 км, прокачку забезпечували 7 насосних станцій. На станції «Броди» було розміщено пункт наливу нафти у залізничний транспорт. Цим нафтопроводом почались поставки нафти з колишнього срср до країн Європи. Від Бродів нафта залізничним транспортом постачалась до нафтоперевальних комплексів в Одесі та Рені (Одеська обл.), а далі – річковими та морськими суднами.
Другу нитку «Дружби» була збудовано у 1970-1974 роках і її протяжність сягнула 687 км.
З відкриттям та введенням у розробку низки потужних нафтових родовищ у Чернігівській та Полтавській областях почала розбудовуватись велика нафтотранспортна система, яка стала однією з найбільших у Європі.
Уже у 1980-роках в Україні діяли два окремі нафтотранспортні підприємства – «Магістральні нафтопроводи «Дружба» та «Придніпровські магістральні нафтопроводи». У 1998 році обидва підприємства увійшли до складу НАК «Нафтогаз України».
Максимальний обсяг транзиту нафти до Європи нафтопровідною системою України становив 56,4 млн тонн. Водночас нафтотранспортна система продовжила розвиватися та вдосконалювати свою інфраструктуру, зокрема шляхом будівництва нових об’єктів.
На сьогодні оператором нафтотранспортної системи України є Укртранснафта, яка входить до складу Групи Нафтогаз.
Не забудьте ознайомитися з нашими попередніми публікаціями:
🔷 про нафтові промисли Прикарпаття – cutt.ly/YwtGZ0xP;
🔷 про перший у світі Міжнародний нафтовий конгрес у Львові – cutt.ly/9wtGXRfP.
Людина, що провела Україну через «розлучення» з російською газовою промисловістю, запроваджувала газовидобувні інновації та розвивала українську науку.
Сьогодні в рубриці #історія_українських_вуглеводнів розповідаємо про Володимира Максимова, організатора, для якого український видобуток був справою життя👇
Кар’єра Володимира Максиміва розпочалась у 1952 році на Опарському укрупненому газопромислі (одному з двох, що діяли в той час). Після закінчення Львівського політехнічного інституту він працював там майстром, а за 4 роки його було призначено головним інженером. Ще через рік він обійняв посаду директора Шебелинського укрупненого газопромислу.
Після створення Укргазпрому Володимир Петрович став його першим головним інженером, а з 1984 року був керівником цього підприємства.
Завдяки Володимиру Максиміву великими темпами відбувалась розбудова магістральних газопроводів на території України. В результаті наша газотранспортна система стала однією з найбільш розгалужених в Європі. Це дало неабиякий поштовх для подальшої газифікації країни.
Він також ініціював широке використання блочно-комплектного обладнання для облаштування газових родовищ в Україні. Це допомогло пришвидшити виконання робіт та загалом зробило процес ефективнішим. А тематику одного з провідних галузевих інститутів – УкрНДІгаз (Харків) – завдяки йому було переорієнтовано на дослідження, що відповідали тодішнім світовим тенденціям у нафтогазовій галузі.
Після проголошення Незалежності Володимир Максимів докладав неабияких зусиль, щоб цивілізовано «розлучитися» з газовою промисловістю росії. Зокрема, Укргазпром поступово переходив на ринкові умови господарювання, розвивав співробітництво з іноземними компаніями. Наприклад, було укладено контракт з відомою фірмою Basic Systems Inc., (США) щодо докорінної реконструкції Шебелинського ГПЗ, яку було завершено у 1997 році.
Загалом, у перші роки Незалежності, в період економічного спаду, газова промисловість була чи не єдиною галуззю, яка продовжувала стабільно працювати, ставши своєрідним донором для усієї економіки держави.
Вдячні Володимиру Максиміву і всім талановитим фахівцям галузі за її розбудову та розвиток. Пишаємось нашим корінням!
Сьогодні в рубриці #історія_українських_вуглеводнів розповідаємо про Володимира Максимова, організатора, для якого український видобуток був справою життя👇
Кар’єра Володимира Максиміва розпочалась у 1952 році на Опарському укрупненому газопромислі (одному з двох, що діяли в той час). Після закінчення Львівського політехнічного інституту він працював там майстром, а за 4 роки його було призначено головним інженером. Ще через рік він обійняв посаду директора Шебелинського укрупненого газопромислу.
Після створення Укргазпрому Володимир Петрович став його першим головним інженером, а з 1984 року був керівником цього підприємства.
Завдяки Володимиру Максиміву великими темпами відбувалась розбудова магістральних газопроводів на території України. В результаті наша газотранспортна система стала однією з найбільш розгалужених в Європі. Це дало неабиякий поштовх для подальшої газифікації країни.
Він також ініціював широке використання блочно-комплектного обладнання для облаштування газових родовищ в Україні. Це допомогло пришвидшити виконання робіт та загалом зробило процес ефективнішим. А тематику одного з провідних галузевих інститутів – УкрНДІгаз (Харків) – завдяки йому було переорієнтовано на дослідження, що відповідали тодішнім світовим тенденціям у нафтогазовій галузі.
Після проголошення Незалежності Володимир Максимів докладав неабияких зусиль, щоб цивілізовано «розлучитися» з газовою промисловістю росії. Зокрема, Укргазпром поступово переходив на ринкові умови господарювання, розвивав співробітництво з іноземними компаніями. Наприклад, було укладено контракт з відомою фірмою Basic Systems Inc., (США) щодо докорінної реконструкції Шебелинського ГПЗ, яку було завершено у 1997 році.
Загалом, у перші роки Незалежності, в період економічного спаду, газова промисловість була чи не єдиною галуззю, яка продовжувала стабільно працювати, ставши своєрідним донором для усієї економіки держави.
Вдячні Володимиру Максиміву і всім талановитим фахівцям галузі за її розбудову та розвиток. Пишаємось нашим корінням!
Уже 54 роки Угерське підземне сховище газу (ПСГ) відіграє важливу роль у міжнародній бізнес-діяльності України. Його близькість до західного кордону допомагало в експортних поставках палива до Європи ще у 60-х роках минулого століття.
Як будувалося Угерське ПСГ та які особливості має, читайте у нашій постійній рубриці #історія_українських_вуглеводнів 👇
У 1960-х роках західні регіони України відчули брак газу: по-перше, зменшився його видобуток, по-друге, зросло споживання. Окрім цього, перед українськими газовиками постало завдання збільшити експорт газу в Литву, Латвію, Польщу, Чехословаччину, Австрію і Білорусь (куди подавався газ Прикарпаття). Щоб розв’язати це питання, було вирішено побудувати ПСГ поблизу кордону.
Усі вимоги задовольняли вичерпані газові поклади Угерського родовища. Перше дослідно-промислове закачування газу провели у 1969 році. А у 1975 році було введено в експлуатацію дотискувальну компресорну станцію (ДКС) Угерсько, яка призначена для закачування та відбирання природного газу та подальшого його транспортування магістральними газопроводами.
Особливістю Угерського ПСГ є можливість закачування низьконапірного газу. Тобто тиск в його покладах дозволяє приймати газ із виснажених родовищ.
Дякуємо колегам з Угерського газосховища, що забезпечуєте його надійну роботу!
Як будувалося Угерське ПСГ та які особливості має, читайте у нашій постійній рубриці #історія_українських_вуглеводнів 👇
У 1960-х роках західні регіони України відчули брак газу: по-перше, зменшився його видобуток, по-друге, зросло споживання. Окрім цього, перед українськими газовиками постало завдання збільшити експорт газу в Литву, Латвію, Польщу, Чехословаччину, Австрію і Білорусь (куди подавався газ Прикарпаття). Щоб розв’язати це питання, було вирішено побудувати ПСГ поблизу кордону.
Усі вимоги задовольняли вичерпані газові поклади Угерського родовища. Перше дослідно-промислове закачування газу провели у 1969 році. А у 1975 році було введено в експлуатацію дотискувальну компресорну станцію (ДКС) Угерсько, яка призначена для закачування та відбирання природного газу та подальшого його транспортування магістральними газопроводами.
Особливістю Угерського ПСГ є можливість закачування низьконапірного газу. Тобто тиск в його покладах дозволяє приймати газ із виснажених родовищ.
Дякуємо колегам з Угерського газосховища, що забезпечуєте його надійну роботу!
Усі ми добре знаємо, що газ – це корисна копалина, яка видобувається з надр Землі. Але не всі знають, що поки не почали видобувати природний газ, його виробляли на заводах і називали – штучним.
Як створювали, де використовували та в яких українських містах будували газові заводи, читайте в нашій постійній рубриці #історія_українських_вуглеводнів 👇
Штучний газ – це горючий газ, що виділяється при горінні викопного вугілля та деревини. Для його виробництва у великих об’ємах слугували газові заводи, не плутайте з газопереробними 😊
Промисловість штучного газу в світі зародилась на початку 19 століття, саме тоді винайшли способи його практичного застосування. Зокрема, у 1810-х роках англійський вчений-винахідник Вільям Мердок розробив проект з освітлення штучним газом Лондона. У місті збудували перший завод. А 31 грудня 1813 року на Вестмінстерському мосту запалали перші газові освітлювальні лампи (не гасові).
Згодом естафету газового освітлення перехопив Париж, Ганновер, Відень і… Львів!
Штучний світильний газ почали використовувати у Львові у 1858 році. Підрядником робіт для освітлення міста було німецьке газове товариство «Дессау». На вулиці Сонячній побудували перший газовий завод, який працював на кам’яному вугіллі. Споживачів газу було безліч: ратуша, фінансова дирекція, театри, школи тощо. Газ також використовували громадяни для побутових потреб.
В Одесі нова освітлювальна система почала працювати у лютому 1866 року. Збудували газовий завод, у місті встановили 1420 газових ліхтарів. Для їх запалювання на одеські вулиці щовечора виходили сотні ліхтарників із пальниками та драбинами, щоб дістатися до високих газових ламп.
У Харкові такий завод збудували у 1871 році, ще через рік – у Києві.
У 1930-х роках в Україні коксогазові заводи Дніпропетровського, Криворізького, Донецького й Приазовського промислових районів виробляли значні об’єми штучного газу, який використовувався у металургії.
Наприкінці 1940 років штучним газом користувалися 17 міст: Бережани, Болехів, Борислав, Долина, Донецьк, Дрогобич, Жидачів, Станіслав, Калуш, Коломия, Маріуполь, Макіївка, Львів, Одеса, Стрий, Харків, Ходорів, а також кілька невеликих містечок та сіл.
Газ вироблявся на місцевих газових заводах або транспортувався газопроводами від найближчих коксохімічних заводів.
У 1940-1950-х роках високими темпами почали вводитись в розробку родовища природного газу. Значні обсяги видобутку більш калорійного та екологічного газу сприяли тому, що саме природний газ посів головне місце у паливному балансі нашої країни.
Як створювали, де використовували та в яких українських містах будували газові заводи, читайте в нашій постійній рубриці #історія_українських_вуглеводнів 👇
Штучний газ – це горючий газ, що виділяється при горінні викопного вугілля та деревини. Для його виробництва у великих об’ємах слугували газові заводи, не плутайте з газопереробними 😊
Промисловість штучного газу в світі зародилась на початку 19 століття, саме тоді винайшли способи його практичного застосування. Зокрема, у 1810-х роках англійський вчений-винахідник Вільям Мердок розробив проект з освітлення штучним газом Лондона. У місті збудували перший завод. А 31 грудня 1813 року на Вестмінстерському мосту запалали перші газові освітлювальні лампи (не гасові).
Згодом естафету газового освітлення перехопив Париж, Ганновер, Відень і… Львів!
Штучний світильний газ почали використовувати у Львові у 1858 році. Підрядником робіт для освітлення міста було німецьке газове товариство «Дессау». На вулиці Сонячній побудували перший газовий завод, який працював на кам’яному вугіллі. Споживачів газу було безліч: ратуша, фінансова дирекція, театри, школи тощо. Газ також використовували громадяни для побутових потреб.
В Одесі нова освітлювальна система почала працювати у лютому 1866 року. Збудували газовий завод, у місті встановили 1420 газових ліхтарів. Для їх запалювання на одеські вулиці щовечора виходили сотні ліхтарників із пальниками та драбинами, щоб дістатися до високих газових ламп.
У Харкові такий завод збудували у 1871 році, ще через рік – у Києві.
У 1930-х роках в Україні коксогазові заводи Дніпропетровського, Криворізького, Донецького й Приазовського промислових районів виробляли значні об’єми штучного газу, який використовувався у металургії.
Наприкінці 1940 років штучним газом користувалися 17 міст: Бережани, Болехів, Борислав, Долина, Донецьк, Дрогобич, Жидачів, Станіслав, Калуш, Коломия, Маріуполь, Макіївка, Львів, Одеса, Стрий, Харків, Ходорів, а також кілька невеликих містечок та сіл.
Газ вироблявся на місцевих газових заводах або транспортувався газопроводами від найближчих коксохімічних заводів.
У 1940-1950-х роках високими темпами почали вводитись в розробку родовища природного газу. Значні обсяги видобутку більш калорійного та екологічного газу сприяли тому, що саме природний газ посів головне місце у паливному балансі нашої країни.
Ви знали, що українська газотранспортна система – одна з найбільших і найпотужніших в Європі та світі?
Сьогодні вона налічує 26 газопровідних підсистем, котрі подібно пазлам складаються в єдине ціле.
Як сотню років тому українські газовики розпочали будівництво цього газотранспортного «гіганта» та змогли перетворити його на «газовий міст» між Європою та Азією – сьогодні у рубриці #історія_українських_вуглеводнів 👇
Умовно становлення української ГТС можна поділити на три етапи:
🔹 Перший починається у 1910-х роках – тоді почали будувати перші газопроводи для постачання газу власного видобутку українським побутовим споживачам, а також комунальним і промисловим підприємствам.
🔹 Другий етап припадає на початок 1950-х років. У цей час в Україні будуються перші газопроводи для експорту власного газу до республік колишнього срср і сусідніх європейських країн.
🔹 Третій етап – 1960-ті. У цей період українська газотранспортна система стає своєрідним «газовим мостом» на Євразійському континенті – починають будуватися газопроводи транзитного призначення для постачання газу з Азії до країн Європи.
👉 «Першими паростками» газотранспортної системи України можна вважати введення в роботу в 1912 році двох газопроводів від Бориславського нафтового родовища до сусіднього Дрогобича. Їх довжина складала всього 12 км, а діаметр – 175/225 мм. Цими газопроводами транспортувався попутний нафтовий газ, який використовувався для освітлення.
У 1922 році було споруджено першу нитку газопроводу від Дашавського газового родовища до м. Стрий. А 7-ма роками пізніше українські газовики вводять в роботу газопровід «Дашава – Миколаїв (Львівська область) – Львів». Його довжина склала 82 км і це був найдовший на той час газопровід у Європі 😱
Ба більше, при його будівництві були використані новітні на той час світові технології. Адже траса газогону проходила доволі складним шляхом: через перетини доріг, річок, гірських потоків, а також повітряними переходами через р. Дністер і Бридниця. Але технічні труднощі не стали на заваді українським газовикам: їм вдалося успішно побудувати цю газотранспортну артерію.
Так Львову пощастило вдруге – він став чи не першим великим містом у Європі, яке отримало природний газ (до цього Львів був у першій 10-тці міст Європи з використання штучного газу). Завдяки газопроводу «Дашава – Миколаїв (Львівська область) – Львів» блакитне паливо дійшло до домівок львів’ян, а також підприємств регіону, зокрема у Миколаєві, Пустомитах та Щирці.
Збільшення видобутку газу на Дашавському родовищі сприяло активній розбудові мережі газорозподільних газопроводів у західних регіонах України у 1930-х роках.
👉 А початком розбудови української ГТС як масштабної мережі газопроводів вважають саме 1948-й. Тоді було збудовано перший магістральний газопровід «Дашава — Київ» – найпотужніший в Європі на той час. Його пропускна здатність становила близько 2 млрд куб. м газу на рік: cutt.ly/0whuWNsu.
Як розвивалась українська газотранспортна система далі, читайте у наших наступних дописах, а також дізнавайтеся, як працює ця система сьогодні за посиланням: cutt.ly/8whyEWKX.
Сьогодні вона налічує 26 газопровідних підсистем, котрі подібно пазлам складаються в єдине ціле.
Як сотню років тому українські газовики розпочали будівництво цього газотранспортного «гіганта» та змогли перетворити його на «газовий міст» між Європою та Азією – сьогодні у рубриці #історія_українських_вуглеводнів 👇
Умовно становлення української ГТС можна поділити на три етапи:
🔹 Перший починається у 1910-х роках – тоді почали будувати перші газопроводи для постачання газу власного видобутку українським побутовим споживачам, а також комунальним і промисловим підприємствам.
🔹 Другий етап припадає на початок 1950-х років. У цей час в Україні будуються перші газопроводи для експорту власного газу до республік колишнього срср і сусідніх європейських країн.
🔹 Третій етап – 1960-ті. У цей період українська газотранспортна система стає своєрідним «газовим мостом» на Євразійському континенті – починають будуватися газопроводи транзитного призначення для постачання газу з Азії до країн Європи.
👉 «Першими паростками» газотранспортної системи України можна вважати введення в роботу в 1912 році двох газопроводів від Бориславського нафтового родовища до сусіднього Дрогобича. Їх довжина складала всього 12 км, а діаметр – 175/225 мм. Цими газопроводами транспортувався попутний нафтовий газ, який використовувався для освітлення.
У 1922 році було споруджено першу нитку газопроводу від Дашавського газового родовища до м. Стрий. А 7-ма роками пізніше українські газовики вводять в роботу газопровід «Дашава – Миколаїв (Львівська область) – Львів». Його довжина склала 82 км і це був найдовший на той час газопровід у Європі 😱
Ба більше, при його будівництві були використані новітні на той час світові технології. Адже траса газогону проходила доволі складним шляхом: через перетини доріг, річок, гірських потоків, а також повітряними переходами через р. Дністер і Бридниця. Але технічні труднощі не стали на заваді українським газовикам: їм вдалося успішно побудувати цю газотранспортну артерію.
Так Львову пощастило вдруге – він став чи не першим великим містом у Європі, яке отримало природний газ (до цього Львів був у першій 10-тці міст Європи з використання штучного газу). Завдяки газопроводу «Дашава – Миколаїв (Львівська область) – Львів» блакитне паливо дійшло до домівок львів’ян, а також підприємств регіону, зокрема у Миколаєві, Пустомитах та Щирці.
Збільшення видобутку газу на Дашавському родовищі сприяло активній розбудові мережі газорозподільних газопроводів у західних регіонах України у 1930-х роках.
👉 А початком розбудови української ГТС як масштабної мережі газопроводів вважають саме 1948-й. Тоді було збудовано перший магістральний газопровід «Дашава — Київ» – найпотужніший в Європі на той час. Його пропускна здатність становила близько 2 млрд куб. м газу на рік: cutt.ly/0whuWNsu.
Як розвивалась українська газотранспортна система далі, читайте у наших наступних дописах, а також дізнавайтеся, як працює ця система сьогодні за посиланням: cutt.ly/8whyEWKX.