Чому я пишу про кохання двох жінок? ❤️🧡

Мене іноді питають (або я сама себе питаю): чому саме ця тема? Чому сапфічне кохання?

Відповідь проста: Кохання не має гендеру. Це почуття. Це іскра. Це спорідненість душ.

Для мене писати про жінок — це про особливу глибину. Жінки відчувають інакше. Їхній зв'язок — це не тільки пристрасть, це неймовірна емпатія, це розуміння з півпогляду. Це естетика, зрештою (так, я обожнюю описувати жіночу красу і взаємодію!).

Я хочу донести просту думку: це нормально. Це красиво. Мої героїні — піратки, аристократки, студентки — насамперед люди, які шукають своє щастя. І вони знаходять його в обіймах одна одної. У моїх книгах немає сорому за почуття. Є перешкоди, є вороги, є суспільство, але саме кохання — завжди чисте і правильне.

Писати про це — моя насолода і, можливо, моя місія.

Мріяла про шелест сторінок, а обрала світло екрана. Чому? 📲🌿

З дитинства я, як і багато хто, жила з картинкою в голові: я — письменниця, тримаю в руках свою друковану книгу, вдихаю запах типографської фарби... Але реальність внесла свої корективи. І знаєте що? Мені це подобається.
Зараз я пишу онлайн. І це свідомий вибір. Чому я не женуся за видавництвами просто зараз?

1️⃣ Живий зв'язок. На сайті я бачу коментарі одразу. Бачу, як читачі переживають за героїнь, як сперечаються як чекають нові глави. Папір мовчить. А мені потрібен діалог.

2️⃣ Доступність. Давайте чесно: книга за 500+ гривень — це розкіш. Мені не дуже приємно думати про те, скільки людей хотіли б прочитати якусь історію, але не можуть собі цього дозволити.

3️⃣ Екологія. Це для мене не порожній звук. Скільки книг друкується, щоб потім просто стояти на полицях "для краси"? Скільки ресурсів на це йде? Я хочу, щоб мої історії залишали слід у душі, а не вуглецевий в атмосфері.

Але я не кажу "ні" паперу назавжди. Якщо колись надрукую книгу, це буде лімітований, подарунковий наклад для тих, хто справді цього хоче. Для колекції, а не для кількості.
А поки — ми зустрічаємось тут. У цифрі. Де історії народжуються миттєво.

Чому в моїх книгах кров і пристрасть завжди поруч? 🔞🩸

Багато хто думає, що позначка "18+" — це лише про "гарячі сцени" в ліжку. Але для мене цей рейтинг означає дещо більше. Це про оголеність. І не завжди фізичну.

Коли я пишу сцену сексу, я показую героя в момент найвищої вразливості. Коли маски скинуті, коли неможливо збрехати. Як героїня торкається іншої? Владно, як Соланж? Чи тремтливо, як Інгрід? Це говорить про характер більше, ніж сто сторінок роздумів.

Коли я пишу сцену вбивства або бою, відбувається те саме. Страх смерті оголює сутність. У моїх історіях кохання часто йде пліч-о-пліч з небезпекою. Піратка, яка встромляє шаблю у ворога, захищаючи кохану, і та ж піратка, яка ніжно цілує її вранці — це дві сторони однієї медалі.

18+ — це інструмент. Це спосіб показати героїв без прикрас: у їхній люті, у їхній пристрасті, у їхньому болю. Вони живі, бо вони відчувають на повну.

Ласкаво прошу до нашого маленького таємного товариства! 🗝🍷

Якщо ви прийшли з Інстаграму або Букнету — ви вже знаєте офіційну версію: Вікторіанська Англія, шляхетна Амелія, суворий наречений і... його загадкова сестра.

Але тут, у цьому каналі, ми знімаємо корсети і відкладаємо віяла. 🤫

Тут ми будемо говорити про те, про що мовчать у світських салонах. Про справжню хімію між Амелією та Джорджиною. Про те, що відбувається в Ешкрофт-холі, коли гаснуть свічки і зачиняються двері спалень.

Що на вас тут чекає?
🔥 Ексклюзивні візуали та арти (так, ті самі, які Інстаграм заблюрив би за секунду)
🔥 Спойлери (тільки тссс!)
🔥 Мої письменницьке залаштунки

Ця історія — не про слухняних дівчаток. Вона про владу, спокусу і свободу бути собою. І я рада, що ви готові пройти цей шлях зі мною.

Вмощуйтеся зручніше, наливайте вино (або чай) і готуйтеся. Скоро я покажу вам перші візуали наших героїнь... І повірте, Джорджина змусить ваше серце битися частіше. 💔

Хто вже чекає на перші розділи? Ставте "🔥" в реакції!

Сьогодні я поділюся з вами не лише гарячим візуалом, а й невеличким спайсі уривком! Приємного читання!

Амелія увійшла першою. Вона обернулася до Джорджини, яка стояла на порозі, дивлячись на неї з сумішшю подиву і настороженості.

— Ти сказала в кареті, що я ревную, — почала Амелія, повільно стягуючи рукавички. Палець за пальцем. — Ти мала рацію. Але я ревнувала не до твого минулого, Джорджі. Я ревнувала до того, чого я ще не знаю.

Вона кинула рукавички на крісло і потягнулася до застібок своєї сукні.

— Амеліє, що ти робиш? — голос Джорджини сів.

— Те, що мала зробити давно, — Амелія скинула сукню, залишаючись у тонкій нижній білизні. Корсет стискав груди, змушуючи їх високо здійматися. — Я чула розмову сьогодні. Там, у ніші. Дві поважні леді говорили про... способи. Про те, як жінка може віддати чоловікові все. Навіть те, що вважається забороненим.

Джорджина зробила крок усередину і зачинила двері. Клацнув замок. Тепер вона слухала дуже уважно.

— І що вони казали? — тихо запитала вона.

— Вони казали, що це — найвища форма довіри. Що це дає владу. Що це зводить з розуму, — Амелія підійшла впритул до Джорджини. Вона дивилася їй прямо в очі, відкрито і безсоромно. — Я хочу цього, Джорджі. Я хочу, щоб ти взяла мене. Інакше. Не так, як завжди.

Вона взяла руку Джорджини й поклала собі на поперек, притискаючись до неї.

— Я хочу, щоб ти взяла мене ззаду. Через "чорний хід". Я хочу належати тобі так, як ніхто ніколи тобі не належав. Навіть Вівіан.