"Осіннє заціпеніння (Стрічання мертвих)", "Серце весни (Відьма з околиць)" Олексій Жупанський #books

Цей відгук хочу почати з зізнання в любові: я любо видавництва Жупанського абсолютно щирою і беззастережною любов'ю. Бо їхній вибір книжок для публікації персонально мені, мабуть, найближчий серед всіх українських видавництв. Зі свіжих планів видавництва по жанровій літературі в мої бажанки залетіло приблизно все. Мовчу вже про те, що ці прекрасні люди примудряються тримати баланс між масовими книжками і пресловутою "високою полицею". Саме це видавництво відкрило для мене Радека Рака і певну кількість інших імен. І т.д., і т.п., я міг би співати дифірамби ще довго, але нумо до справи.

З усім цим мені важко пояснити, як так сталося, що з творами Олексія Жупанського я познайомився тіки зараз. Мабуть, час прийшов (хоча насправді прийшов анонс чергової книги циклу "Колесо року" і нагадав, що непогано було б почитати вже куплені книги з нього).

Відкриваючи "Осіннє заціпеніння" я не мав жодного уявлення про те, що ж на мене чекатиме. Анотації, в цьому випадку, не дуже допомогли. Щож, тепер я знаю чому. Дуже важко описати, на що схожі ці книжки... бо вони не дуже на щось схожі.

Якщо казати про чисті асоціації, то мені колесо року нагадало мабуть все того ж Рака (періода до "Агли", максимально хімерного та сюрного). Чи, може, "Американських богів" Геймана, але в абсолютно наших рідних географічних реаліях. Щось таке.

Чудова хімерна проза, де крім людей дійовими особами є абсолютно вищі сили. Міністерство Тепла запускає опалювальний сезон не тільки для живих, але й для інших, бо інакше ті інші придуть скаржитись, а їх скарги не кожен витримає. Весна ходить по вулицях з лопатою, і якщо вас це трошки лякає - то не дарма. Мутні тіпи в дорогих костюмах на дорогих машинах їздять до загадкового Капітона в старий гаражний кооператив - бо ж кажуть, що він вирішує питання будь-якої складності (щоправда, примудряється за це взяти набагато більше, ніж дав). І, само собою, діти знають про те, що відбувається навколо, набагато більше за задовбаних дорослих.

І все це на фоні абсолютно впізнаваних пейзажів українського міста 2000х. "Ретровейв українських двохтисячних" - назвав це шановний Володимир Кузнєцов, не певен, що повністю розумію термін, але так - це беззаперечно воно.

Мені дуже хочеться радити ці книги абсолютно усім, але я цілком свідомий, що така наркоманія цей new-weird не для кожного. Тому моя порада така: спробуйте почитати "Осіннє заціпеніння" - це коротенька повість на один вечір, якщо раптом не зайде - нічого не втратите. А от якщо зайде - то будете знати, що вам це треба, бо вайби "Серця весни" такі самі, як і в першої історії.

Ну а я "Сірі обійми Міжсезоння" замовляю, щойно відкриються продажі - начебто вже на цьому тижні.

"BRZRKR" Кіану Рівз, Метт Кіндт, Рон Гарні / "Книга інших місць" Кіану Рівз, Чайна М'євіль #books

Кіану Рівз, мабуть, найдивніший з голлівудських феноменів. Селебріті, якого люблять приблизно всі, і який за десятиріччя кар'єри спромігся не вляпатись в жодний серйозний скандал, а, навпаки, зібрав цілу купу історій про людяність і емпатію. Тож і непрофільні хобі в нього якись дуже людські - грає собі на басу в рок гурті, або ось вирішив написати комікс.

Проект був оголошений в 2020 році, вийшов на кікстартер... і зібрав 1.4 мільйона доларів при заявленій меті в 50 тисяч (всі люблять Рівза, пам'ятаєте?). 12 випусків вийшли протягом 21-23рр і були цілком собі успішними.

Про що комікс? Про безсмертного воїна (як дві краплі води схожого на самого Кіану Рівза) відомого просто як B (Бі), який співпрацює з таємною організацією в США - надає їм допомогу в ризикованих операціях і дозволяє себе досліджувати ("створюйте своїх клонів-солдатів чи що ви там хочете, мені байдуже"). Взамін же Бі хоче отримати можливість стати звичайною смертною людиною ("ні, я не хочу вмирати, просто хочу мати таку можливість"). Вся справа в тому, що у порівнянні з Бі навіть відомі представники клану Маклаудів - сущі щєгли, він живе на цьому світі вже понад 80 тисяч років, бачив льодовиковий період, зростання і занепад цивілізацій... і конкретно задовбався в процесі.

Взагалі знавці і фанати актора знайшли в коміксі чимало відсилок до сумних подій з його біографії. Не дуже компетентний в цьому плані, але охотно вірю - бо інакше який взагалі сенс робити комікс з героєм, схожим на тебе?

Філософьскі пошуки Бі розбавлені карколомним (і чудово намальованим) екшеном зі стрільбою і падінням гелікоптерів, тож масовіть коміксу не постраждала.

Невідомо, чи мав Кіану плани на класичний роман одразу, чи прийшла ця ідея в процесі роботи над коміксом. Але абсолютно точно він мав перевагу власної популярності - міг легко підкотити до улюбленого письменника з пропозицією про співпрацю. Що і зробив. Письменником цим виявився Чайна М'євіль - відомий майстер weird історій. Йому Рівз і дав "погратися своїми іграшками" (це цитата)

Результатом став вихід влітку 2024 "Книги інших місць" - дуже альтернативного погляду на історію Бі. Роман починається приблизно в тій же точці, що й комікс, певний час рухається в тому ж напрямку, але зрештою вирушає абсолютно своєю дорогою. На відміну від комікса в романі майже нема екшену - всі операції Бі відбуваються десь за кадром (і це основна моя гіпотеза, чому книга має відносно низьку оцінку читачів на тому ж гудрідз). М'євіля куди сильніше цікавив вплив безсмертної сутності на оточуючих, на світ і на саму історію людства.

Роман має досить складну структуру - епізоди з теперішнього переходять в флешбеки Бі про давно минулі часи, а іноді - в оповіді інших людей, яким довелося стати свідками коротких фрагментів його тисячолітньої подорожі (серед них, цілком очікувано, є і the психоаналітик). Ми дізнаємось, як навколо безсмертного будувались і руйнувались культи, як він був вектором прогресу в прадавні часи... і, звісно ж, наскільки він задовбався за всі ці роки, від цього нікуди не дітись.

Якщо вам подібні штукі цікаві - беріть роман. Якщо хочеться екшену - обмежтесь коміксом. А особисто мені приніс задоволення саме комбінований експіріенс.

"Конан. Кров змія" С.М. Стірлінґ #books

З Конаном в мене склалися непрості відносини. Ще тоді (тм), коли модно було його читати в наших широтах, в мене (і в батьків) геть не було грошей, пара випадкових позичених книг виявилась настільки фуфлом, що не запам'яталися взагалі (не здивуюся, якщо це насправді були опуси русо-фантасто, які теж свого часу заробляли "коніною"). Тоненька книжка в м'якій обкладинці з творами самого Говарда "Люди чорного кола" та "Час дракона", яка абсолютно невідомим чином затесалася в батьківську бібліотеку (щойно нагуглив, що друкували її в Києві в 1992) зайшла краще, але фанатом не зробила. Ну і для фільмів зі Шварценеггером в серденьку назавжди особливе місце, але заслуга в цьому більше не персонажа, а актора.

Вже десь в 10х роках я перечитав всього оригінального Говарда, до якого дотягнувся, трошки де Кампа і полірнув все згори якимось з романів Роберта Джордана (так, того самого, і власне це і було причиною, чому я його читав; якщо вам цікаво - роман був цілком пристойний). Все ще не фанат, але травму першого знайомства подолав.

Але чим доросліший я ставав, тим з більшою симпатією і повагою ставився до Роберта Говарда і його творчості (і співчуттям до його короткої і сумної біографії, але справа зараз не в цьому).

Дуже хотілося б мати українською ґрунтовне зібрання творів автора (не тільки Конана, а й Соломона Кейна, Кулла та інших), але життя вчить нас задовільнятися малим, тож покищо маємо отаку книгу в Вівата.

"Кров змія" - відносно свіжа книга, англійською вийшла в 2022. Більш того, це був перший роман про легендарного кіммерійця за +-10 років, ще й в новому видавництві. Titan Books обрали найбезпечніший можливий шлях залучення нового покоління читачів: крім заглавного романа Стірлінґа, в книгу входить оригінальна повість Говарда "Червоні цвяхи", а сам роман виступає таким собі приквелом до неї (мікроспойлер: він закінчується майже тими ж словами, якими повість починається, перехід абсолютно безшовний). Сам Стірлінґ при цьому письменник на досвіді, видається з 1985, в т.ч. - в межавторських проектах. Все це приправлено прекрасними ілюстраціями Роберто де ла Торре (погана новина - їх в книзі сильно менше, ніж хотілося б, добра новина - в українському виданні вони теж є).

Що ж по текстах?

З "Червоними цвяхами" все, в принципі, очікувано - типовий Говард, кострубатий, але щирий та драйвовий. Мандрівка без особливих несподіванок для читача (але з купою несподіванок для героїв). Достатньо коротка, щоб не встигнути занудитися (чи задуматися). Зі смішним дісклеймером в кінці: "Говард жив в іншу культурну епоху, і герої його ведуть себе так, як зараз зовсім не прийнято". Все, що ми любимо.

Стірлінґ намагається не відставати і, в цілому - успішно (хіба що його Конан не так часто намагається вхопити супутницю за різні місця, інша культурна епоха, пам'ятаєте?). В усьому іншому - піковий Конан - рішучий, сильний і набагато розумніший, ніж очікуєш від варвара. Але є одне але. "Кров змія" можна умовно розділити на дві половини. Перша - про пригоди Конана в загоні найманців - майже ідеальна (в межах історій про кіммерійця). Друга - про мандрівку через пустелю - здалася мені одноманітною і затягнутою, трошки зіпсувала загальне враження від книги. По об'єму - майже як перша Темна Вежа (хе-хе), але по якості - ні.

Тим не менш, в цілому, я мандрівкою в хайборійську еру задоволений. Можна періодично повторювати (але не дуже часто), тож якщо Віват продовжить видавати - я читатиму. Ну і зібрання творів Говарда - нам прям треба, повторюся.

P.S. Окремо про українське видання хочу зауважити велику кількість зносок з розлогими поясненнями політико-географічного устрію світа, в якому живе Конан - безумовно цікавих і мені корисних, але таких, що окремою статтею виглядали б краще, ніж зносками. А також, на жаль, певну кількість питаннячок по перекладу і редактурі - недостатню, щоб прям сильно засмучуватись, але достатню, щоб про них згадати.

"Луна. Новий Місяць" Ієн Макдональд #books

Це перечитування, тож я заздалегідь знав, що книга чудова. В принципі, можна такий TL;DR і написати - обов'язково читайте цю книгу, обидва сіквела і взагалі все від Ієна Макданальда, що вам в лапи попадеться. Воно абсолютно варте того (так, навіть янг едалтовий Евернес).

А мій план був встигнути з перечитом до вихода "Колапса", щоб потім душно цидіти через губу, наскільки пан Кідрук винен пану Макдональду (це дійсно так, але нічого поганого в цьому, насправді, нема)

Сам пан Макдональд теж трохи винен цілій купі попередників - від "Дюни" до "Гри престолів". І, неодмінно і далеко не в останню чергу - "The Moon Is a Harsh Mistress" Гайнлайна.

Бо саме про Місяць тут і йдеться.

Місяць постійно хоче тебе вбити - цю фразу роман нам повторить не раз, вустами різних персонажей. І це щира правда (в цьому ми також не раз переконаємось в процесі читання). Проте, незважаючи на всі ризики, півтора мільйона людей вперто вгризається в місячне каміння. Бо Місяць же дає і надію - трошки везіння, багато праці і ти отримаєш багатство, про яке на Землі міг тільки мріяти. Але то в майбутньому, а поки що - не забувай платити за чотири елементалі - повітря, воду, вуглець та дані, бо безкоштовного в місячних поселеннях нема нічого. І не забувай навідувати доктора, який повідомить тобі дату твого "місячного дня" - момента, коли маєш вирішити, лишатися на Місяці чи повертатися додому. Затримаєшся - і вибір зникне, твої кістки та м'язи ослабнуть достатньо, щоб земна гравітація тебе просто вбила. Само собою, в другого та подальших поколінь колонистів такого вибору вже нема - Земля для них закрита.

Але чим далі, тим складніше стає рішучим одинакам - майже весь Місяць нині поділений між п'ятьма Драконами - корпораціями, що повністю контролюють різні аспекти місцевої індустрії а, відповідно, і саме життя на супутнику. Станеш в них на шляху - і тебе просто зметуть, бо ж на Місяці нема ані кримінального, ані адміністративного права - є тільки договірне. Погрози, саботаж та дуелі на ножах є невід'ємною частиною останнього.

Боротьбі за існування наймолодшого з Драконів - корпорації Corta Hélio (а також - кількох поколінь родини Корта, що нею володіє) і присвячена трилогія. Події подаються очима доброго десятка персонажів, розмах епічний, ставки високі - все, що ми любимо в пригодницькій фантастиці. Люди і їх стосунки явно цікавили пана Макдональда найбільше - тут ви не знайдете лекцій по фізиці та хімії, а записати трилогію в хард сай фай можна хіба що ну дуже з великими натяжками. Це не перевага і не недолік - просто так є.

Єдине про що маю попередити - з неясною мені метою (маю фанатську теорію, що метою було застрахуватися від полиці з янг-едалтом в книгарнях, але не маю жодних доказів цьому) пан Макдональд майже ровно через кожні 100 сторінок тесту додав по парі сторінок достатньо відвертої порнухи. Без якої особисто я прекрасно обійшовся б. Про розкуті звичаї місячного суспільства і без цього сказано достатньо.

А, звісно ж, нас такі дрібниці не зупинять. Тож я з нетерпінням чекаю 2-3 романи від видавництва "Богдан" і вам роман-трилогію-автора беззастережно раджу.

F

#books #starwars

Про своє загальне ставлення до книжок по "Зоряним війнам" я вже писав тут і тут, тож повторюватись сильно не буду.

Для мене ці книжки - таке собі guilty pleasure, тож я їх читаю (і планую читати все, що видадуть українською і трохи англійською). Але нормальним людям то не треба і видушувати з себе довгі відгуки я теж не хочу. Тож нижче оптові (і короткі) враження про чотири дуже так собі книжки і одну хорошу.

Перші дві книги належать до т.з. "Легенд" - старого розширеного всесвіту Зоряних Війн, який Дісней після покупки франшизи відмінив, але greatest hits з нього продовжує перевидавати, бо десять баксів - то завжди десять баксів.

"Зоряні Війни. Легенди: Солдати Смерті" Джо Шрайбер

Цій книзі я маю віддати належне хоча б за сміливість ідеї: вирватись за межі звичних ЗВ книжок і зробити класичний горор з кров'ю та кишками, де майже всі помруть. Незвично і цікаво. Але при гарній ідеї реалізація, м'яко кажучи, підгуляла. "Солдати смерті" просто дуже так собі написані, і читати їх нуднувато (благо короткі). До того ж зв'язок із ЗВ всесвітом дуже умовний і притягнутий за вуха аж настільки, що можна запідозрити, що по готовому тексту пройшлися автозаміною і - вуаля - от вам ваш Ган Соло.

"Зоряні Війни: Шлях Руйнації" Дрю Карпишин

Книга, що описує дуже важливі для всесвіта ЗВ події, а саме - те як такий собі Дарт Бейн вигадав для ситів правило "більше двох не збиратися" і, тим самим, замаскував неприємних типочків в темних плащах і з поганою шкірою аж на тисячу років, доки канцлер Палпатин не провернув свою оборудку з наказом 66. Історія цікава, але сталася типова для Зоряних Війн (та й не тільки) халепа - дуже легко описати філософське вчення/геніальний задум/підступний план в двох словах, але набагато важче його переконливо описати в деталях. От і маємо першу половину книги - якусь дарк академію (випередив Карпишин моду на роки, не відняти), а другу - театр абсурда, де геніальний Дарт Бейн з останніх сил вириває поразку з рук ворога. Такоє.

Далі йдуть книжечки з нового, вже діснеївського, канона (що, нажаль, не робить їх краще)

"Зоряні Війни: Майстер і учень" Клаудія Ґрей

Гарна була б пригодонька про досвідченого вже джедая-майстра Квай Гон Джинна та його молодого падавана Обі Ван Кенобі... якби не передоз нудного моралізаторства та не дуже логічний (навіть по мірках ЗВ) плоттвіст в кінці. Герої вирушають на далеку планету, що століттями була в ізоляції і ось зараз має стати важливим логістичним вузлом для республіки, щоб прослідкувати за підписанням відповідних договорів... і по місцю впадають в толстоєвщину на тему "тварь я джедайськая чи право маю звільняти рабів від злої корпорації, навіть якщо Республіка з нею в ладах". Щоб було веселіше - осьо ще суперечливий персонаж, колишній учень Дуку, який власним прикладом заперечує всі прославлені джедайські чесноти... Сумно, кароче, тим більше, що пані Ґрей вміє добре писати (і єдина хорошо книга в цій добірці - її авторства).

"Зоряні Війни: Темна послідовниця" Крісті Ґолден

Заявлено, що книга написана по мотивах незнятих сценаріїв Кейті Лукас (прийомної дочки Джорджа Лукаса) до мультсеріала "Clone wars" - і в це легко повірити. Книга дійсно дуже схожа на типову сюжетну арку з серіала. Ще й задіює улюблену фанатами злодійку антигероїню Асажж Вентрес.

Давним-давно в далекій галактиці, в разгар війн клонів, рада джедаїв дійшла до досить очевидних висновків: скіки ми не намагаємось заарештувати зловрєдного графа Дуку - він кожен раз тікає з демоничним гигиканням і знов береться за своє - вчиняти військові злочини. Так чого б нам не спробувати щось оригінальне - вбити його нахрін? Для цього завдання ми задіємо головного хулігана ордена* Квінлана Воса. Але сам він не впорається - тож най залучить собі на допомогу ту гадину Асажж Вентрес, в якої на графа також зуб, а може й декілька (це заплутана історія, про яку якраз-таки зняли серії клонських війн). Ну і далі почалося...

Начебто мало бути непогано, але разом з усіма перевагами мультсеріала, книга успадкувала і всі його недоліки. Вона легковажно знущається з багатьох речей пафосно поданих в "великих" фільмах: герої встигають поміняти світлу сторону Сили на темну і назад кілька разів без жодних зайвих думок і т.п. "Темна послідовниця" краще трьох попередніх згаданих книжок, але якщо ви не фанат, то читати її вам не треба.

*з тих, про кого кіно ще не зняли

і, нарешті, хороша книга

"Зоряні Війни: Загублені зорі" Клаудія Ґрей #books #starwars

Республіка пала, Імперія розширює свою зону влива, але двом підліткам з далекої (і занедбаної) планети Джелукан нема до цього справи - все що вони хочуть, це літати на найшвидших кораблях в Галактиці. І найпростішим (а може і єдиним) шляхом до цієї мріє є вступ до імперської військової академії. Друзі присвячують роки підготовці до цього і важка праця дає плоди - їх результати блискучі, і вони вступають до академії на Корусканті. Боженька вберіг нас від ще одної книги про пригоди в сумнівних навчальних закладах, тож в академії друзі здебільшого вчаться, обростають новими знайомствами (і навіть друзями)... і вперше стикаються з "перегібами на місцях" в імперському стилі керівництва.

Але, звісно ж, не можна судити про всю Імперію по якимось дрібним недолікам, тож герої не сильно переймаються, все так же блискуче закінчують академію і отримують свої призначення - на омріяні стар дестроєри, а дехто - навіть на одну там найновішу і дуже секретну космічну станцію. І десь в цей же час суттєво посилюється терористична активність так званого Ал'янса Повстанців. А далі - ви прочитаєте.

"Загублені зорі" - янг едалт в найкращому можливому сенсі цього терміну. Вона, хоч і в спрощеній формі, торкається багатьох дуже важливих (і, не побоюся сказати, актуальних) питань: вплив пропаганди; заперечення очевидного, якщо воно не вписується в зручну картину світу (Ганс, ми що, злодії?); перенос вини на жертву (один з персонажів - родом з планети Альдераан, винуватить в усьому, що з нею трапилось повстанців і фанатично вірний Імперії); вплив ідеологічних розбіжностей на дружбу і таке інше. Це не грунтовне наукове дослідження, звісно ж, але не те, щоб ми чекали надмірної грунтовності в книзі по Зоряним Війнам.

Це вже вдруге я перечитую роман, і обидва рази мені дуже зайшло, тож не виключено, що саме цю книгу я перечитаю ще.

Такі справи.

"Нові Темні Віки. Книга 2. Колапс" Макс Кідрук #books

Кілька років тому я придивлялся до першої ще частини "Нових темних віків" - "Колонії" з певною обережністю. В пана Кідрука я до того читав тільки "Не озирайся і мовчи" - і був не надто романом вражений (підлітковий горор зі вставками по 20 сторінок лекцій зі шкільної фізики? Серйозно?). Монструозний об'єм (4 тома по 900+ сторінок, причому всі крім першого треба було чекати невідомо скільки) теж трохи відлякував. Але було цікаво.

Вирішальним фактором стало прочитання короткого оповідання в тому ж самому сетінгу - "Ближче всіх до полюса" (доступне в збірках "Бабай. Нічний сеанс", "Змієві вали" та може ще десь). Цей "пробничок" (крім того, що оповідання саме по собі чудове) я щиро раджу і всім іншим, хто не може визначитись, чи варто зв'язуватись з "Колонією" та "Колапсом".

Я, як легко здогадатись, зв'язався і жодної секунди не шкодував про це, бо отримав тверду наукову фантастику цілком на рівні кращих її світових представників.

Спойлер: лекції по фізиці, хімії та іншим науками нікуди не поділись, навіть стали більше, обросли слайдами... і в цілому натякають нам, що пан Кідрук з більшим задоволенням писав би наукпоп, ніж усю цю белетристику (подейкують, щось таке він і в інтерв'ю казав, але я особисто не чув). Проте, в реалістичному сайфаї ці лекції виглядають набагато органічніше, читаються цікаво і темп читання не збивають (та й взагалі, обидва романа дуже швидко читаються, як для таких цеглин).

З "корисним" контентом розібрались, перейдемо до "розважального". Щож, глобальних сюжетів "нових темних віків" вистачило б на декілька фантастичних рома... циклів:

- власне життя марсианских колоній з їх обмеженими ресурсами, сумнівними юрисдикціями, інтригами корпорацій і конфліктом землян-пенсіонерів, що їх побудували, з молодими "марсианами", що народилися вже в колоніях і позбавлені змоги повернутися жити на Землю суто технічно (саме ця частина стійко асоціюється в мене з місячним циклом Макдональда).

- загадкові наукові явища, ще більш загадкова епідемія і спроби земних вчених розібратися в цьому (слово "загадковий" вжито двічі в т.ч. для уникнення спойлерів, якщо хочете спойлерів - читайте, наприклад, анотацію до другого романа до того, як прочитаєте перший)

- кліматична катастрофа, що неминуче насувається, і яку людство не дуже хоче помічати (а тут вже Крайтовщина в гарному сенсі слова).

- і, нарешті, певна кількість суто особистих історій, що штовхають їх героїв назустріч пригоданькам

Дійових осіб стільки, що тільки їх перелік на початку романа розтягується на 10+ сторінок. Персонажів, через pov яких подається історія - теж чимало, всі глобальні сюжети старанно переплетені між собою, моя повага.

Щоправда, на мій смак, автор аж надто зловживає в романах принципов "вранці в газеті - ввечері в куплеті". Перший роман писався під час пандемії - от маємо пандемію. І ще - актуальний в XXII столітті ІДІЛ (в нашому 2026 хтось ще пам'ятає, хто це такі?). Другий - під час повномасштабного вторгнення - маємо fpv дрони і атаки по електропідстанціях. Подивимось, як це постарішає.

Але робота проведена грунтовна, кожен з романів має список науково-популярної літератури на яку спирається (і звідки близько до текста цитує певну кількість хохм та курйозів).

Тож "Колапс" цього року я чекав вже трошки як фанат, одразу по релізу вхопив читати і резюме моє таке: якщо любите наукову фантастику - "Нові темні віки" пропускати неможна, це явище епічного масштабу. Звісно, треба ще дожити до виходу двох частин, що лишилися (і побачити на власні очі, чи пан Кідрук впишеться в заявлену тетралогію з усім тим, що заварив в перших книгах)