"BRZRKR" Кіану Рівз, Метт Кіндт, Рон Гарні / "Книга інших місць" Кіану Рівз, Чайна М'євіль #books
Кіану Рівз, мабуть, найдивніший з голлівудських феноменів. Селебріті, якого люблять приблизно всі, і який за десятиріччя кар'єри спромігся не вляпатись в жодний серйозний скандал, а, навпаки, зібрав цілу купу історій про людяність і емпатію. Тож і непрофільні хобі в нього якись дуже людські - грає собі на басу в рок гурті, або ось вирішив написати комікс.
Проект був оголошений в 2020 році, вийшов на кікстартер... і зібрав 1.4 мільйона доларів при заявленій меті в 50 тисяч (всі люблять Рівза, пам'ятаєте?). 12 випусків вийшли протягом 21-23рр і були цілком собі успішними.
Про що комікс? Про безсмертного воїна (як дві краплі води схожого на самого Кіану Рівза) відомого просто як B (Бі), який співпрацює з таємною організацією в США - надає їм допомогу в ризикованих операціях і дозволяє себе досліджувати ("створюйте своїх клонів-солдатів чи що ви там хочете, мені байдуже"). Взамін же Бі хоче отримати можливість стати звичайною смертною людиною ("ні, я не хочу вмирати, просто хочу мати таку можливість"). Вся справа в тому, що у порівнянні з Бі навіть відомі представники клану Маклаудів - сущі щєгли, він живе на цьому світі вже понад 80 тисяч років, бачив льодовиковий період, зростання і занепад цивілізацій... і конкретно задовбався в процесі.
Взагалі знавці і фанати актора знайшли в коміксі чимало відсилок до сумних подій з його біографії. Не дуже компетентний в цьому плані, але охотно вірю - бо інакше який взагалі сенс робити комікс з героєм, схожим на тебе?
Філософьскі пошуки Бі розбавлені карколомним (і чудово намальованим) екшеном зі стрільбою і падінням гелікоптерів, тож масовіть коміксу не постраждала.
Невідомо, чи мав Кіану плани на класичний роман одразу, чи прийшла ця ідея в процесі роботи над коміксом. Але абсолютно точно він мав перевагу власної популярності - міг легко підкотити до улюбленого письменника з пропозицією про співпрацю. Що і зробив. Письменником цим виявився Чайна М'євіль - відомий майстер weird історій. Йому Рівз і дав "погратися своїми іграшками" (це цитата)
Результатом став вихід влітку 2024 "Книги інших місць" - дуже альтернативного погляду на історію Бі. Роман починається приблизно в тій же точці, що й комікс, певний час рухається в тому ж напрямку, але зрештою вирушає абсолютно своєю дорогою. На відміну від комікса в романі майже нема екшену - всі операції Бі відбуваються десь за кадром (і це основна моя гіпотеза, чому книга має відносно низьку оцінку читачів на тому ж гудрідз). М'євіля куди сильніше цікавив вплив безсмертної сутності на оточуючих, на світ і на саму історію людства.
Роман має досить складну структуру - епізоди з теперішнього переходять в флешбеки Бі про давно минулі часи, а іноді - в оповіді інших людей, яким довелося стати свідками коротких фрагментів його тисячолітньої подорожі (серед них, цілком очікувано, є і the психоаналітик). Ми дізнаємось, як навколо безсмертного будувались і руйнувались культи, як він був вектором прогресу в прадавні часи... і, звісно ж, наскільки він задовбався за всі ці роки, від цього нікуди не дітись.
Якщо вам подібні штукі цікаві - беріть роман. Якщо хочеться екшену - обмежтесь коміксом. А особисто мені приніс задоволення саме комбінований експіріенс.
Кіану Рівз, мабуть, найдивніший з голлівудських феноменів. Селебріті, якого люблять приблизно всі, і який за десятиріччя кар'єри спромігся не вляпатись в жодний серйозний скандал, а, навпаки, зібрав цілу купу історій про людяність і емпатію. Тож і непрофільні хобі в нього якись дуже людські - грає собі на басу в рок гурті, або ось вирішив написати комікс.
Проект був оголошений в 2020 році, вийшов на кікстартер... і зібрав 1.4 мільйона доларів при заявленій меті в 50 тисяч (всі люблять Рівза, пам'ятаєте?). 12 випусків вийшли протягом 21-23рр і були цілком собі успішними.
Про що комікс? Про безсмертного воїна (як дві краплі води схожого на самого Кіану Рівза) відомого просто як B (Бі), який співпрацює з таємною організацією в США - надає їм допомогу в ризикованих операціях і дозволяє себе досліджувати ("створюйте своїх клонів-солдатів чи що ви там хочете, мені байдуже"). Взамін же Бі хоче отримати можливість стати звичайною смертною людиною ("ні, я не хочу вмирати, просто хочу мати таку можливість"). Вся справа в тому, що у порівнянні з Бі навіть відомі представники клану Маклаудів - сущі щєгли, він живе на цьому світі вже понад 80 тисяч років, бачив льодовиковий період, зростання і занепад цивілізацій... і конкретно задовбався в процесі.
Взагалі знавці і фанати актора знайшли в коміксі чимало відсилок до сумних подій з його біографії. Не дуже компетентний в цьому плані, але охотно вірю - бо інакше який взагалі сенс робити комікс з героєм, схожим на тебе?
Філософьскі пошуки Бі розбавлені карколомним (і чудово намальованим) екшеном зі стрільбою і падінням гелікоптерів, тож масовіть коміксу не постраждала.
Невідомо, чи мав Кіану плани на класичний роман одразу, чи прийшла ця ідея в процесі роботи над коміксом. Але абсолютно точно він мав перевагу власної популярності - міг легко підкотити до улюбленого письменника з пропозицією про співпрацю. Що і зробив. Письменником цим виявився Чайна М'євіль - відомий майстер weird історій. Йому Рівз і дав "погратися своїми іграшками" (це цитата)
Результатом став вихід влітку 2024 "Книги інших місць" - дуже альтернативного погляду на історію Бі. Роман починається приблизно в тій же точці, що й комікс, певний час рухається в тому ж напрямку, але зрештою вирушає абсолютно своєю дорогою. На відміну від комікса в романі майже нема екшену - всі операції Бі відбуваються десь за кадром (і це основна моя гіпотеза, чому книга має відносно низьку оцінку читачів на тому ж гудрідз). М'євіля куди сильніше цікавив вплив безсмертної сутності на оточуючих, на світ і на саму історію людства.
Роман має досить складну структуру - епізоди з теперішнього переходять в флешбеки Бі про давно минулі часи, а іноді - в оповіді інших людей, яким довелося стати свідками коротких фрагментів його тисячолітньої подорожі (серед них, цілком очікувано, є і the психоаналітик). Ми дізнаємось, як навколо безсмертного будувались і руйнувались культи, як він був вектором прогресу в прадавні часи... і, звісно ж, наскільки він задовбався за всі ці роки, від цього нікуди не дітись.
Якщо вам подібні штукі цікаві - беріть роман. Якщо хочеться екшену - обмежтесь коміксом. А особисто мені приніс задоволення саме комбінований експіріенс.
"Конан. Кров змія" С.М. Стірлінґ #books
З Конаном в мене склалися непрості відносини. Ще тоді (тм), коли модно було його читати в наших широтах, в мене (і в батьків) геть не було грошей, пара випадкових позичених книг виявилась настільки фуфлом, що не запам'яталися взагалі (не здивуюся, якщо це насправді були опуси русо-фантасто, які теж свого часу заробляли "коніною"). Тоненька книжка в м'якій обкладинці з творами самого Говарда "Люди чорного кола" та "Час дракона", яка абсолютно невідомим чином затесалася в батьківську бібліотеку (щойно нагуглив, що друкували її в Києві в 1992) зайшла краще, але фанатом не зробила. Ну і для фільмів зі Шварценеггером в серденьку назавжди особливе місце, але заслуга в цьому більше не персонажа, а актора.
Вже десь в 10х роках я перечитав всього оригінального Говарда, до якого дотягнувся, трошки де Кампа і полірнув все згори якимось з романів Роберта Джордана (так, того самого, і власне це і було причиною, чому я його читав; якщо вам цікаво - роман був цілком пристойний). Все ще не фанат, але травму першого знайомства подолав.
Але чим доросліший я ставав, тим з більшою симпатією і повагою ставився до Роберта Говарда і його творчості (і співчуттям до його короткої і сумної біографії, але справа зараз не в цьому).
Дуже хотілося б мати українською ґрунтовне зібрання творів автора (не тільки Конана, а й Соломона Кейна, Кулла та інших), але життя вчить нас задовільнятися малим, тож покищо маємо отаку книгу в Вівата.
"Кров змія" - відносно свіжа книга, англійською вийшла в 2022. Більш того, це був перший роман про легендарного кіммерійця за +-10 років, ще й в новому видавництві. Titan Books обрали найбезпечніший можливий шлях залучення нового покоління читачів: крім заглавного романа Стірлінґа, в книгу входить оригінальна повість Говарда "Червоні цвяхи", а сам роман виступає таким собі приквелом до неї (мікроспойлер: він закінчується майже тими ж словами, якими повість починається, перехід абсолютно безшовний). Сам Стірлінґ при цьому письменник на досвіді, видається з 1985, в т.ч. - в межавторських проектах. Все це приправлено прекрасними ілюстраціями Роберто де ла Торре (погана новина - їх в книзі сильно менше, ніж хотілося б, добра новина - в українському виданні вони теж є).
Що ж по текстах?
З "Червоними цвяхами" все, в принципі, очікувано - типовий Говард, кострубатий, але щирий та драйвовий. Мандрівка без особливих несподіванок для читача (але з купою несподіванок для героїв). Достатньо коротка, щоб не встигнути занудитися (чи задуматися). Зі смішним дісклеймером в кінці: "Говард жив в іншу культурну епоху, і герої його ведуть себе так, як зараз зовсім не прийнято". Все, що ми любимо.
Стірлінґ намагається не відставати і, в цілому - успішно (хіба що його Конан не так часто намагається вхопити супутницю за різні місця, інша культурна епоха, пам'ятаєте?). В усьому іншому - піковий Конан - рішучий, сильний і набагато розумніший, ніж очікуєш від варвара. Але є одне але. "Кров змія" можна умовно розділити на дві половини. Перша - про пригоди Конана в загоні найманців - майже ідеальна (в межах історій про кіммерійця). Друга - про мандрівку через пустелю - здалася мені одноманітною і затягнутою, трошки зіпсувала загальне враження від книги. По об'єму - майже як перша Темна Вежа (хе-хе), але по якості - ні.
Тим не менш, в цілому, я мандрівкою в хайборійську еру задоволений. Можна періодично повторювати (але не дуже часто), тож якщо Віват продовжить видавати - я читатиму. Ну і зібрання творів Говарда - нам прям треба, повторюся.
P.S. Окремо про українське видання хочу зауважити велику кількість зносок з розлогими поясненнями політико-географічного устрію світа, в якому живе Конан - безумовно цікавих і мені корисних, але таких, що окремою статтею виглядали б краще, ніж зносками. А також, на жаль, певну кількість питаннячок по перекладу і редактурі - недостатню, щоб прям сильно засмучуватись, але достатню, щоб про них згадати.
З Конаном в мене склалися непрості відносини. Ще тоді (тм), коли модно було його читати в наших широтах, в мене (і в батьків) геть не було грошей, пара випадкових позичених книг виявилась настільки фуфлом, що не запам'яталися взагалі (не здивуюся, якщо це насправді були опуси русо-фантасто, які теж свого часу заробляли "коніною"). Тоненька книжка в м'якій обкладинці з творами самого Говарда "Люди чорного кола" та "Час дракона", яка абсолютно невідомим чином затесалася в батьківську бібліотеку (щойно нагуглив, що друкували її в Києві в 1992) зайшла краще, але фанатом не зробила. Ну і для фільмів зі Шварценеггером в серденьку назавжди особливе місце, але заслуга в цьому більше не персонажа, а актора.
Вже десь в 10х роках я перечитав всього оригінального Говарда, до якого дотягнувся, трошки де Кампа і полірнув все згори якимось з романів Роберта Джордана (так, того самого, і власне це і було причиною, чому я його читав; якщо вам цікаво - роман був цілком пристойний). Все ще не фанат, але травму першого знайомства подолав.
Але чим доросліший я ставав, тим з більшою симпатією і повагою ставився до Роберта Говарда і його творчості (і співчуттям до його короткої і сумної біографії, але справа зараз не в цьому).
Дуже хотілося б мати українською ґрунтовне зібрання творів автора (не тільки Конана, а й Соломона Кейна, Кулла та інших), але життя вчить нас задовільнятися малим, тож покищо маємо отаку книгу в Вівата.
"Кров змія" - відносно свіжа книга, англійською вийшла в 2022. Більш того, це був перший роман про легендарного кіммерійця за +-10 років, ще й в новому видавництві. Titan Books обрали найбезпечніший можливий шлях залучення нового покоління читачів: крім заглавного романа Стірлінґа, в книгу входить оригінальна повість Говарда "Червоні цвяхи", а сам роман виступає таким собі приквелом до неї (мікроспойлер: він закінчується майже тими ж словами, якими повість починається, перехід абсолютно безшовний). Сам Стірлінґ при цьому письменник на досвіді, видається з 1985, в т.ч. - в межавторських проектах. Все це приправлено прекрасними ілюстраціями Роберто де ла Торре (погана новина - їх в книзі сильно менше, ніж хотілося б, добра новина - в українському виданні вони теж є).
Що ж по текстах?
З "Червоними цвяхами" все, в принципі, очікувано - типовий Говард, кострубатий, але щирий та драйвовий. Мандрівка без особливих несподіванок для читача (але з купою несподіванок для героїв). Достатньо коротка, щоб не встигнути занудитися (чи задуматися). Зі смішним дісклеймером в кінці: "Говард жив в іншу культурну епоху, і герої його ведуть себе так, як зараз зовсім не прийнято". Все, що ми любимо.
Стірлінґ намагається не відставати і, в цілому - успішно (хіба що його Конан не так часто намагається вхопити супутницю за різні місця, інша культурна епоха, пам'ятаєте?). В усьому іншому - піковий Конан - рішучий, сильний і набагато розумніший, ніж очікуєш від варвара. Але є одне але. "Кров змія" можна умовно розділити на дві половини. Перша - про пригоди Конана в загоні найманців - майже ідеальна (в межах історій про кіммерійця). Друга - про мандрівку через пустелю - здалася мені одноманітною і затягнутою, трошки зіпсувала загальне враження від книги. По об'єму - майже як перша Темна Вежа (хе-хе), але по якості - ні.
Тим не менш, в цілому, я мандрівкою в хайборійську еру задоволений. Можна періодично повторювати (але не дуже часто), тож якщо Віват продовжить видавати - я читатиму. Ну і зібрання творів Говарда - нам прям треба, повторюся.
P.S. Окремо про українське видання хочу зауважити велику кількість зносок з розлогими поясненнями політико-географічного устрію світа, в якому живе Конан - безумовно цікавих і мені корисних, але таких, що окремою статтею виглядали б краще, ніж зносками. А також, на жаль, певну кількість питаннячок по перекладу і редактурі - недостатню, щоб прям сильно засмучуватись, але достатню, щоб про них згадати.
"Луна. Новий Місяць" Ієн Макдональд #books
Це перечитування, тож я заздалегідь знав, що книга чудова. В принципі, можна такий TL;DR і написати - обов'язково читайте цю книгу, обидва сіквела і взагалі все від Ієна Макданальда, що вам в лапи попадеться. Воно абсолютно варте того (так, навіть янг едалтовий Евернес).
А мій план був встигнути з перечитом до вихода "Колапса", щоб потім душно цидіти через губу, наскільки пан Кідрук винен пану Макдональду (це дійсно так, але нічого поганого в цьому, насправді, нема)
Сам пан Макдональд теж трохи винен цілій купі попередників - від "Дюни" до "Гри престолів". І, неодмінно і далеко не в останню чергу - "The Moon Is a Harsh Mistress" Гайнлайна.
Бо саме про Місяць тут і йдеться.
Місяць постійно хоче тебе вбити - цю фразу роман нам повторить не раз, вустами різних персонажей. І це щира правда (в цьому ми також не раз переконаємось в процесі читання). Проте, незважаючи на всі ризики, півтора мільйона людей вперто вгризається в місячне каміння. Бо Місяць же дає і надію - трошки везіння, багато праці і ти отримаєш багатство, про яке на Землі міг тільки мріяти. Але то в майбутньому, а поки що - не забувай платити за чотири елементалі - повітря, воду, вуглець та дані, бо безкоштовного в місячних поселеннях нема нічого. І не забувай навідувати доктора, який повідомить тобі дату твого "місячного дня" - момента, коли маєш вирішити, лишатися на Місяці чи повертатися додому. Затримаєшся - і вибір зникне, твої кістки та м'язи ослабнуть достатньо, щоб земна гравітація тебе просто вбила. Само собою, в другого та подальших поколінь колонистів такого вибору вже нема - Земля для них закрита.
Але чим далі, тим складніше стає рішучим одинакам - майже весь Місяць нині поділений між п'ятьма Драконами - корпораціями, що повністю контролюють різні аспекти місцевої індустрії а, відповідно, і саме життя на супутнику. Станеш в них на шляху - і тебе просто зметуть, бо ж на Місяці нема ані кримінального, ані адміністративного права - є тільки договірне. Погрози, саботаж та дуелі на ножах є невід'ємною частиною останнього.
Боротьбі за існування наймолодшого з Драконів - корпорації Corta Hélio (а також - кількох поколінь родини Корта, що нею володіє) і присвячена трилогія. Події подаються очима доброго десятка персонажів, розмах епічний, ставки високі - все, що ми любимо в пригодницькій фантастиці. Люди і їх стосунки явно цікавили пана Макдональда найбільше - тут ви не знайдете лекцій по фізиці та хімії, а записати трилогію в хард сай фай можна хіба що ну дуже з великими натяжками. Це не перевага і не недолік - просто так є.
Єдине про що маю попередити - з неясною мені метою (маю фанатську теорію, що метою було застрахуватися від полиці з янг-едалтом в книгарнях, але не маю жодних доказів цьому) пан Макдональд майже ровно через кожні 100 сторінок тесту додав по парі сторінок достатньо відвертої порнухи. Без якої особисто я прекрасно обійшовся б. Про розкуті звичаї місячного суспільства і без цього сказано достатньо.
А, звісно ж, нас такі дрібниці не зупинять. Тож я з нетерпінням чекаю 2-3 романи від видавництва "Богдан" і вам роман-трилогію-автора беззастережно раджу.
Це перечитування, тож я заздалегідь знав, що книга чудова. В принципі, можна такий TL;DR і написати - обов'язково читайте цю книгу, обидва сіквела і взагалі все від Ієна Макданальда, що вам в лапи попадеться. Воно абсолютно варте того (так, навіть янг едалтовий Евернес).
А мій план був встигнути з перечитом до вихода "Колапса", щоб потім душно цидіти через губу, наскільки пан Кідрук винен пану Макдональду (це дійсно так, але нічого поганого в цьому, насправді, нема)
Сам пан Макдональд теж трохи винен цілій купі попередників - від "Дюни" до "Гри престолів". І, неодмінно і далеко не в останню чергу - "The Moon Is a Harsh Mistress" Гайнлайна.
Бо саме про Місяць тут і йдеться.
Місяць постійно хоче тебе вбити - цю фразу роман нам повторить не раз, вустами різних персонажей. І це щира правда (в цьому ми також не раз переконаємось в процесі читання). Проте, незважаючи на всі ризики, півтора мільйона людей вперто вгризається в місячне каміння. Бо Місяць же дає і надію - трошки везіння, багато праці і ти отримаєш багатство, про яке на Землі міг тільки мріяти. Але то в майбутньому, а поки що - не забувай платити за чотири елементалі - повітря, воду, вуглець та дані, бо безкоштовного в місячних поселеннях нема нічого. І не забувай навідувати доктора, який повідомить тобі дату твого "місячного дня" - момента, коли маєш вирішити, лишатися на Місяці чи повертатися додому. Затримаєшся - і вибір зникне, твої кістки та м'язи ослабнуть достатньо, щоб земна гравітація тебе просто вбила. Само собою, в другого та подальших поколінь колонистів такого вибору вже нема - Земля для них закрита.
Але чим далі, тим складніше стає рішучим одинакам - майже весь Місяць нині поділений між п'ятьма Драконами - корпораціями, що повністю контролюють різні аспекти місцевої індустрії а, відповідно, і саме життя на супутнику. Станеш в них на шляху - і тебе просто зметуть, бо ж на Місяці нема ані кримінального, ані адміністративного права - є тільки договірне. Погрози, саботаж та дуелі на ножах є невід'ємною частиною останнього.
Боротьбі за існування наймолодшого з Драконів - корпорації Corta Hélio (а також - кількох поколінь родини Корта, що нею володіє) і присвячена трилогія. Події подаються очима доброго десятка персонажів, розмах епічний, ставки високі - все, що ми любимо в пригодницькій фантастиці. Люди і їх стосунки явно цікавили пана Макдональда найбільше - тут ви не знайдете лекцій по фізиці та хімії, а записати трилогію в хард сай фай можна хіба що ну дуже з великими натяжками. Це не перевага і не недолік - просто так є.
Єдине про що маю попередити - з неясною мені метою (маю фанатську теорію, що метою було застрахуватися від полиці з янг-едалтом в книгарнях, але не маю жодних доказів цьому) пан Макдональд майже ровно через кожні 100 сторінок тесту додав по парі сторінок достатньо відвертої порнухи. Без якої особисто я прекрасно обійшовся б. Про розкуті звичаї місячного суспільства і без цього сказано достатньо.
А, звісно ж, нас такі дрібниці не зупинять. Тож я з нетерпінням чекаю 2-3 романи від видавництва "Богдан" і вам роман-трилогію-автора беззастережно раджу.
#books #starwars
Про своє загальне ставлення до книжок по "Зоряним війнам" я вже писав тут і тут, тож повторюватись сильно не буду.
Для мене ці книжки - таке собі guilty pleasure, тож я їх читаю (і планую читати все, що видадуть українською і трохи англійською). Але нормальним людям то не треба і видушувати з себе довгі відгуки я теж не хочу. Тож нижче оптові (і короткі) враження про чотири дуже так собі книжки і одну хорошу.
Перші дві книги належать до т.з. "Легенд" - старого розширеного всесвіту Зоряних Війн, який Дісней після покупки франшизи відмінив, але greatest hits з нього продовжує перевидавати, бо десять баксів - то завжди десять баксів.
"Зоряні Війни. Легенди: Солдати Смерті" Джо Шрайбер
Цій книзі я маю віддати належне хоча б за сміливість ідеї: вирватись за межі звичних ЗВ книжок і зробити класичний горор з кров'ю та кишками, де майже всі помруть. Незвично і цікаво. Але при гарній ідеї реалізація, м'яко кажучи, підгуляла. "Солдати смерті" просто дуже так собі написані, і читати їх нуднувато (благо короткі). До того ж зв'язок із ЗВ всесвітом дуже умовний і притягнутий за вуха аж настільки, що можна запідозрити, що по готовому тексту пройшлися автозаміною і - вуаля - от вам ваш Ган Соло.
"Зоряні Війни: Шлях Руйнації" Дрю Карпишин
Книга, що описує дуже важливі для всесвіта ЗВ події, а саме - те як такий собі Дарт Бейн вигадав для ситів правило "більше двох не збиратися" і, тим самим, замаскував неприємних типочків в темних плащах і з поганою шкірою аж на тисячу років, доки канцлер Палпатин не провернув свою оборудку з наказом 66. Історія цікава, але сталася типова для Зоряних Війн (та й не тільки) халепа - дуже легко описати філософське вчення/геніальний задум/підступний план в двох словах, але набагато важче його переконливо описати в деталях. От і маємо першу половину книги - якусь дарк академію (випередив Карпишин моду на роки, не відняти), а другу - театр абсурда, де геніальний Дарт Бейн з останніх сил вириває поразку з рук ворога. Такоє.
Далі йдуть книжечки з нового, вже діснеївського, канона (що, нажаль, не робить їх краще)
"Зоряні Війни: Майстер і учень" Клаудія Ґрей
Гарна була б пригодонька про досвідченого вже джедая-майстра Квай Гон Джинна та його молодого падавана Обі Ван Кенобі... якби не передоз нудного моралізаторства та не дуже логічний (навіть по мірках ЗВ) плоттвіст в кінці. Герої вирушають на далеку планету, що століттями була в ізоляції і ось зараз має стати важливим логістичним вузлом для республіки, щоб прослідкувати за підписанням відповідних договорів... і по місцю впадають в толстоєвщину на тему "тварь я джедайськая чи право маю звільняти рабів від злої корпорації, навіть якщо Республіка з нею в ладах". Щоб було веселіше - осьо ще суперечливий персонаж, колишній учень Дуку, який власним прикладом заперечує всі прославлені джедайські чесноти... Сумно, кароче, тим більше, що пані Ґрей вміє добре писати (і єдина хорошо книга в цій добірці - її авторства).
Про своє загальне ставлення до книжок по "Зоряним війнам" я вже писав тут і тут, тож повторюватись сильно не буду.
Для мене ці книжки - таке собі guilty pleasure, тож я їх читаю (і планую читати все, що видадуть українською і трохи англійською). Але нормальним людям то не треба і видушувати з себе довгі відгуки я теж не хочу. Тож нижче оптові (і короткі) враження про чотири дуже так собі книжки і одну хорошу.
Перші дві книги належать до т.з. "Легенд" - старого розширеного всесвіту Зоряних Війн, який Дісней після покупки франшизи відмінив, але greatest hits з нього продовжує перевидавати, бо десять баксів - то завжди десять баксів.
"Зоряні Війни. Легенди: Солдати Смерті" Джо Шрайбер
Цій книзі я маю віддати належне хоча б за сміливість ідеї: вирватись за межі звичних ЗВ книжок і зробити класичний горор з кров'ю та кишками, де майже всі помруть. Незвично і цікаво. Але при гарній ідеї реалізація, м'яко кажучи, підгуляла. "Солдати смерті" просто дуже так собі написані, і читати їх нуднувато (благо короткі). До того ж зв'язок із ЗВ всесвітом дуже умовний і притягнутий за вуха аж настільки, що можна запідозрити, що по готовому тексту пройшлися автозаміною і - вуаля - от вам ваш Ган Соло.
"Зоряні Війни: Шлях Руйнації" Дрю Карпишин
Книга, що описує дуже важливі для всесвіта ЗВ події, а саме - те як такий собі Дарт Бейн вигадав для ситів правило "більше двох не збиратися" і, тим самим, замаскував неприємних типочків в темних плащах і з поганою шкірою аж на тисячу років, доки канцлер Палпатин не провернув свою оборудку з наказом 66. Історія цікава, але сталася типова для Зоряних Війн (та й не тільки) халепа - дуже легко описати філософське вчення/геніальний задум/підступний план в двох словах, але набагато важче його переконливо описати в деталях. От і маємо першу половину книги - якусь дарк академію (випередив Карпишин моду на роки, не відняти), а другу - театр абсурда, де геніальний Дарт Бейн з останніх сил вириває поразку з рук ворога. Такоє.
Далі йдуть книжечки з нового, вже діснеївського, канона (що, нажаль, не робить їх краще)
"Зоряні Війни: Майстер і учень" Клаудія Ґрей
Гарна була б пригодонька про досвідченого вже джедая-майстра Квай Гон Джинна та його молодого падавана Обі Ван Кенобі... якби не передоз нудного моралізаторства та не дуже логічний (навіть по мірках ЗВ) плоттвіст в кінці. Герої вирушають на далеку планету, що століттями була в ізоляції і ось зараз має стати важливим логістичним вузлом для республіки, щоб прослідкувати за підписанням відповідних договорів... і по місцю впадають в толстоєвщину на тему "тварь я джедайськая чи право маю звільняти рабів від злої корпорації, навіть якщо Республіка з нею в ладах". Щоб було веселіше - осьо ще суперечливий персонаж, колишній учень Дуку, який власним прикладом заперечує всі прославлені джедайські чесноти... Сумно, кароче, тим більше, що пані Ґрей вміє добре писати (і єдина хорошо книга в цій добірці - її авторства).
"Зоряні Війни: Темна послідовниця" Крісті Ґолден
Заявлено, що книга написана по мотивах незнятих сценаріїв Кейті Лукас (прийомної дочки Джорджа Лукаса) до мультсеріала "Clone wars" - і в це легко повірити. Книга дійсно дуже схожа на типову сюжетну арку з серіала. Ще й задіює улюблену фанатамизлодійку антигероїню Асажж Вентрес.
Давним-давно в далекій галактиці, в разгар війн клонів, рада джедаїв дійшла до досить очевидних висновків: скіки ми не намагаємось заарештувати зловрєдного графа Дуку - він кожен раз тікає з демоничним гигиканням і знов береться за своє - вчиняти військові злочини. Так чого б нам не спробувати щось оригінальне - вбити його нахрін? Для цього завдання ми задіємо головного хулігана ордена* Квінлана Воса. Але сам він не впорається - тож най залучить собі на допомогуту гадину Асажж Вентрес, в якої на графа також зуб, а може й декілька (це заплутана історія, про яку якраз-таки зняли серії клонських війн). Ну і далі почалося...
Начебто мало бути непогано, але разом з усіма перевагами мультсеріала, книга успадкувала і всі його недоліки. Вона легковажно знущається з багатьох речей пафосно поданих в "великих" фільмах: герої встигають поміняти світлу сторону Сили на темну і назад кілька разів без жодних зайвих думок і т.п. "Темна послідовниця" краще трьох попередніх згаданих книжок, але якщо ви не фанат, то читати її вам не треба.
*з тих, про кого кіно ще не зняли
і, нарешті, хороша книга
Заявлено, що книга написана по мотивах незнятих сценаріїв Кейті Лукас (прийомної дочки Джорджа Лукаса) до мультсеріала "Clone wars" - і в це легко повірити. Книга дійсно дуже схожа на типову сюжетну арку з серіала. Ще й задіює улюблену фанатами
Давним-давно в далекій галактиці, в разгар війн клонів, рада джедаїв дійшла до досить очевидних висновків: скіки ми не намагаємось заарештувати зловрєдного графа Дуку - він кожен раз тікає з демоничним гигиканням і знов береться за своє - вчиняти військові злочини. Так чого б нам не спробувати щось оригінальне - вбити його нахрін? Для цього завдання ми задіємо головного хулігана ордена* Квінлана Воса. Але сам він не впорається - тож най залучить собі на допомогу
Начебто мало бути непогано, але разом з усіма перевагами мультсеріала, книга успадкувала і всі його недоліки. Вона легковажно знущається з багатьох речей пафосно поданих в "великих" фільмах: герої встигають поміняти світлу сторону Сили на темну і назад кілька разів без жодних зайвих думок і т.п. "Темна послідовниця" краще трьох попередніх згаданих книжок, але якщо ви не фанат, то читати її вам не треба.
*з тих, про кого кіно ще не зняли
і, нарешті, хороша книга
"Зоряні Війни: Загублені зорі" Клаудія Ґрей #books #starwars
Республіка пала, Імперія розширює свою зону влива, але двом підліткам з далекої (і занедбаної) планети Джелукан нема до цього справи - все що вони хочуть, це літати на найшвидших кораблях в Галактиці. І найпростішим (а може і єдиним) шляхом до цієї мріє є вступ до імперської військової академії. Друзі присвячують роки підготовці до цього і важка праця дає плоди - їх результати блискучі, і вони вступають до академії на Корусканті. Боженька вберіг нас від ще одної книги про пригоди в сумнівних навчальних закладах, тож в академії друзі здебільшого вчаться, обростають новими знайомствами (і навіть друзями)... і вперше стикаються з "перегібами на місцях" в імперському стилі керівництва.
Але, звісно ж, не можна судити про всю Імперію по якимось дрібним недолікам, тож герої не сильно переймаються, все так же блискуче закінчують академію і отримують свої призначення - на омріяні стар дестроєри, а дехто - навіть на одну там найновішу і дуже секретну космічну станцію. І десь в цей же час суттєво посилюється терористична активність так званого Ал'янса Повстанців. А далі - ви прочитаєте.
"Загублені зорі" - янг едалт в найкращому можливому сенсі цього терміну. Вона, хоч і в спрощеній формі, торкається багатьох дуже важливих (і, не побоюся сказати, актуальних) питань: вплив пропаганди; заперечення очевидного, якщо воно не вписується в зручну картину світу (Ганс, ми що, злодії?); перенос вини на жертву (один з персонажів - родом з планети Альдераан, винуватить в усьому, що з нею трапилось повстанців і фанатично вірний Імперії); вплив ідеологічних розбіжностей на дружбу і таке інше. Це не грунтовне наукове дослідження, звісно ж, але не те, щоб ми чекали надмірної грунтовності в книзі по Зоряним Війнам.
Це вже вдруге я перечитую роман, і обидва рази мені дуже зайшло, тож не виключено, що саме цю книгу я перечитаю ще.
Такі справи.
Республіка пала, Імперія розширює свою зону влива, але двом підліткам з далекої (і занедбаної) планети Джелукан нема до цього справи - все що вони хочуть, це літати на найшвидших кораблях в Галактиці. І найпростішим (а може і єдиним) шляхом до цієї мріє є вступ до імперської військової академії. Друзі присвячують роки підготовці до цього і важка праця дає плоди - їх результати блискучі, і вони вступають до академії на Корусканті. Боженька вберіг нас від ще одної книги про пригоди в сумнівних навчальних закладах, тож в академії друзі здебільшого вчаться, обростають новими знайомствами (і навіть друзями)... і вперше стикаються з "перегібами на місцях" в імперському стилі керівництва.
Але, звісно ж, не можна судити про всю Імперію по якимось дрібним недолікам, тож герої не сильно переймаються, все так же блискуче закінчують академію і отримують свої призначення - на омріяні стар дестроєри, а дехто - навіть на одну там найновішу і дуже секретну космічну станцію. І десь в цей же час суттєво посилюється терористична активність так званого Ал'янса Повстанців. А далі - ви прочитаєте.
"Загублені зорі" - янг едалт в найкращому можливому сенсі цього терміну. Вона, хоч і в спрощеній формі, торкається багатьох дуже важливих (і, не побоюся сказати, актуальних) питань: вплив пропаганди; заперечення очевидного, якщо воно не вписується в зручну картину світу (Ганс, ми що, злодії?); перенос вини на жертву (один з персонажів - родом з планети Альдераан, винуватить в усьому, що з нею трапилось повстанців і фанатично вірний Імперії); вплив ідеологічних розбіжностей на дружбу і таке інше. Це не грунтовне наукове дослідження, звісно ж, але не те, щоб ми чекали надмірної грунтовності в книзі по Зоряним Війнам.
Це вже вдруге я перечитую роман, і обидва рази мені дуже зайшло, тож не виключено, що саме цю книгу я перечитаю ще.
Такі справи.
"Нові Темні Віки. Книга 2. Колапс" Макс Кідрук #books
Кілька років тому я придивлялся до першої ще частини "Нових темних віків" - "Колонії" з певною обережністю. В пана Кідрука я до того читав тільки "Не озирайся і мовчи" - і був не надто романом вражений (підлітковий горор зі вставками по 20 сторінок лекцій зі шкільної фізики? Серйозно?). Монструозний об'єм (4 тома по 900+ сторінок, причому всі крім першого треба було чекати невідомо скільки) теж трохи відлякував. Але було цікаво.
Вирішальним фактором стало прочитання короткого оповідання в тому ж самому сетінгу - "Ближче всіх до полюса" (доступне в збірках "Бабай. Нічний сеанс", "Змієві вали" та може ще десь). Цей "пробничок" (крім того, що оповідання саме по собі чудове) я щиро раджу і всім іншим, хто не може визначитись, чи варто зв'язуватись з "Колонією" та "Колапсом".
Я, як легко здогадатись, зв'язався і жодної секунди не шкодував про це, бо отримав тверду наукову фантастику цілком на рівні кращих її світових представників.
Спойлер: лекції по фізиці, хімії та іншим науками нікуди не поділись, навіть стали більше, обросли слайдами... і в цілому натякають нам, що пан Кідрук з більшим задоволенням писав би наукпоп, ніж усю цю белетристику (подейкують, щось таке він і в інтерв'ю казав, але я особисто не чув). Проте, в реалістичному сайфаї ці лекції виглядають набагато органічніше, читаються цікаво і темп читання не збивають (та й взагалі, обидва романа дуже швидко читаються, як для таких цеглин).
З "корисним" контентом розібрались, перейдемо до "розважального". Щож, глобальних сюжетів "нових темних віків" вистачило б на декілька фантастичнихрома... циклів:
- власне життя марсианских колоній з їх обмеженими ресурсами, сумнівними юрисдикціями, інтригами корпорацій і конфліктом землян-пенсіонерів, що їх побудували, з молодими "марсианами", що народилися вже в колоніях і позбавлені змоги повернутися жити на Землю суто технічно (саме ця частина стійко асоціюється в мене з місячним циклом Макдональда).
- загадкові наукові явища, ще більш загадкова епідемія і спроби земних вчених розібратися в цьому (слово "загадковий" вжито двічі в т.ч. для уникнення спойлерів, якщо хочете спойлерів - читайте, наприклад, анотацію до другого романа до того, як прочитаєте перший)
- кліматична катастрофа, що неминуче насувається, і яку людство не дуже хоче помічати (а тут вже Крайтовщина в гарному сенсі слова).
- і, нарешті, певна кількість суто особистих історій, що штовхають їх героїв назустріч пригоданькам
Дійових осіб стільки, що тільки їх перелік на початку романа розтягується на 10+ сторінок. Персонажів, через pov яких подається історія - теж чимало, всі глобальні сюжети старанно переплетені між собою, моя повага.
Щоправда, на мій смак, автор аж надто зловживає в романах принципов "вранці в газеті - ввечері в куплеті". Перший роман писався під час пандемії - от маємо пандемію. І ще - актуальний в XXII столітті ІДІЛ (в нашому 2026 хтось ще пам'ятає, хто це такі?). Другий - під час повномасштабного вторгнення - маємо fpv дрони і атаки по електропідстанціях. Подивимось, як це постарішає.
Але робота проведена грунтовна, кожен з романів має список науково-популярної літератури на яку спирається (і звідки близько до текста цитує певну кількість хохм та курйозів).
Тож "Колапс" цього року я чекав вже трошки як фанат, одразу по релізу вхопив читати і резюме моє таке: якщо любите наукову фантастику - "Нові темні віки" пропускати неможна, це явище епічного масштабу. Звісно, треба ще дожити до виходу двох частин, що лишилися (і побачити на власні очі, чи пан Кідрук впишеться в заявлену тетралогію з усім тим, що заварив в перших книгах)
Кілька років тому я придивлялся до першої ще частини "Нових темних віків" - "Колонії" з певною обережністю. В пана Кідрука я до того читав тільки "Не озирайся і мовчи" - і був не надто романом вражений (підлітковий горор зі вставками по 20 сторінок лекцій зі шкільної фізики? Серйозно?). Монструозний об'єм (4 тома по 900+ сторінок, причому всі крім першого треба було чекати невідомо скільки) теж трохи відлякував. Але було цікаво.
Вирішальним фактором стало прочитання короткого оповідання в тому ж самому сетінгу - "Ближче всіх до полюса" (доступне в збірках "Бабай. Нічний сеанс", "Змієві вали" та може ще десь). Цей "пробничок" (крім того, що оповідання саме по собі чудове) я щиро раджу і всім іншим, хто не може визначитись, чи варто зв'язуватись з "Колонією" та "Колапсом".
Я, як легко здогадатись, зв'язався і жодної секунди не шкодував про це, бо отримав тверду наукову фантастику цілком на рівні кращих її світових представників.
Спойлер: лекції по фізиці, хімії та іншим науками нікуди не поділись, навіть стали більше, обросли слайдами... і в цілому натякають нам, що пан Кідрук з більшим задоволенням писав би наукпоп, ніж усю цю белетристику (подейкують, щось таке він і в інтерв'ю казав, але я особисто не чув). Проте, в реалістичному сайфаї ці лекції виглядають набагато органічніше, читаються цікаво і темп читання не збивають (та й взагалі, обидва романа дуже швидко читаються, як для таких цеглин).
З "корисним" контентом розібрались, перейдемо до "розважального". Щож, глобальних сюжетів "нових темних віків" вистачило б на декілька фантастичних
- власне життя марсианских колоній з їх обмеженими ресурсами, сумнівними юрисдикціями, інтригами корпорацій і конфліктом землян-пенсіонерів, що їх побудували, з молодими "марсианами", що народилися вже в колоніях і позбавлені змоги повернутися жити на Землю суто технічно (саме ця частина стійко асоціюється в мене з місячним циклом Макдональда).
- загадкові наукові явища, ще більш загадкова епідемія і спроби земних вчених розібратися в цьому (слово "загадковий" вжито двічі в т.ч. для уникнення спойлерів, якщо хочете спойлерів - читайте, наприклад, анотацію до другого романа до того, як прочитаєте перший)
- кліматична катастрофа, що неминуче насувається, і яку людство не дуже хоче помічати (а тут вже Крайтовщина в гарному сенсі слова).
- і, нарешті, певна кількість суто особистих історій, що штовхають їх героїв назустріч пригоданькам
Дійових осіб стільки, що тільки їх перелік на початку романа розтягується на 10+ сторінок. Персонажів, через pov яких подається історія - теж чимало, всі глобальні сюжети старанно переплетені між собою, моя повага.
Щоправда, на мій смак, автор аж надто зловживає в романах принципов "вранці в газеті - ввечері в куплеті". Перший роман писався під час пандемії - от маємо пандемію. І ще - актуальний в XXII столітті ІДІЛ (в нашому 2026 хтось ще пам'ятає, хто це такі?). Другий - під час повномасштабного вторгнення - маємо fpv дрони і атаки по електропідстанціях. Подивимось, як це постарішає.
Але робота проведена грунтовна, кожен з романів має список науково-популярної літератури на яку спирається (
Тож "Колапс" цього року я чекав вже трошки як фанат, одразу по релізу вхопив читати і резюме моє таке: якщо любите наукову фантастику - "Нові темні віки" пропускати неможна, це явище епічного масштабу. Звісно, треба ще дожити до виходу двох частин, що лишилися (і побачити на власні очі, чи пан Кідрук впишеться в заявлену тетралогію з усім тим, що заварив в перших книгах)
"Річки Лондона" Бен Ааронович #books
Все почалося з того, що молодий лондонський констебль Пітер Ґрант побачив на місці злочину привида. Ґрант - хлоп щирий та вмотивований, проте недосвідчений; в нього проблемна родина, певна розсіяність, зовсім не робоча цікавість до колеги-констебля Леслі Мей та страх назавжди застрягнути на якийсь дрібній бюрократичній посаді. І тут ще привид цей - дуже недоречно.
Але, як то буває, несподівано втручається доля і, замість пильного письмового столу, Пітер опиняється у відділі "Економічних та особливих видів злочинів" де під проводом загадкового детектива-інспектора Томаса Найтінґейла буде займатися зовсім не тим, про що можна було б подумати, виходячи з назви відділу.
В першу чергу - нещасному Пітеру доведеться багато і важко вчитись. Я давно помітив таку цікаву штуку: наскільки дофіга в нас книжок про всілякі магічні академії та інші стрьомні навчальні заклади - настільки мало в них приділяється уваги безпосередньо навчальному процесу. Герої витрачають 100% часу на романтичні підкати один до одного (не засуджую), спроби один одного вбити (трошки засуджую), нічні походи в Дуже Небезпечне Місце (різне в різних закладах, але в кожному воно гарантовано є) та пошук горокраксів. Вчитися тупо нема коли. Щасливе виключення - хіба що "Magicians" Лева Гросмана. І от тепер ще "Річки Лондона" - бо вчитися констебль Ґрант буде саме магії. І, можете бути певні, детектив-інспектор не дасть йому спуску. Тільки хардкор, тільки науковий підхід, схвалений сером Ісааком Ньютоном.
Але і крім навчання буде чим зайнятись - особливі види злочинів самі себе не розкриють. І вже там знайдеться місце багато чому, крім привидів та вампірів історія хильнеться в бік справді міфологічний (і ви дізнаєтесь до чого тут ті річки з назви) - але все одно залишиться трошки детективом. Тож на гарний процедурал з магією теж можете розраховувати.
Такий собі Гаррі Дрезден з британським акцентом - неможливо втриматись від цього порівняння, коли говориш про міське фентезі + детектив. Але саме завдяки "акценту", пресловутій британській атмосфері, "Річки" мені зайшли навіть більше за Бутчера. Читаючи ремарки про лондонське буття від саркастичного внутрішнього голоса Пітера Ґранта, охоче віриш, що пан Ааронович щиро любить своє місто. Дуже гарний вайб, дуже подобається.
(Тут саме місце трохи сказати за переклад, який полишив дивне враження - деякі місця перекладені дуже приємно, справжня жива мова, легко читається - але в інших фактичні помилки, помітні без звірки з оригіналом, чисто по повному невлучанню в контекст. Сподіваюся, що в другій книзі першого буде ще більше, а другого - не буде взагалі).
Так, в другій книзі - бо в кінці цієї справу буде розкрито, все чесно, але буде і обнадійливе:
"Констебль Пітер Ґрант і детектив-інспектор Томас Найтінґейл повернуться в "Місяці над Сого"
(а всього творів в серії - за десяток, останній вийшов влітку 2025)
Я чекаю, мені треба.
Все почалося з того, що молодий лондонський констебль Пітер Ґрант побачив на місці злочину привида. Ґрант - хлоп щирий та вмотивований, проте недосвідчений; в нього проблемна родина, певна розсіяність, зовсім не робоча цікавість до колеги-констебля Леслі Мей та страх назавжди застрягнути на якийсь дрібній бюрократичній посаді. І тут ще привид цей - дуже недоречно.
Але, як то буває, несподівано втручається доля і, замість пильного письмового столу, Пітер опиняється у відділі "Економічних та особливих видів злочинів" де під проводом загадкового детектива-інспектора Томаса Найтінґейла буде займатися зовсім не тим, про що можна було б подумати, виходячи з назви відділу.
В першу чергу - нещасному Пітеру доведеться багато і важко вчитись. Я давно помітив таку цікаву штуку: наскільки дофіга в нас книжок про всілякі магічні академії та інші стрьомні навчальні заклади - настільки мало в них приділяється уваги безпосередньо навчальному процесу. Герої витрачають 100% часу на романтичні підкати один до одного (не засуджую), спроби один одного вбити (трошки засуджую), нічні походи в Дуже Небезпечне Місце (різне в різних закладах, але в кожному воно гарантовано є) та пошук горокраксів. Вчитися тупо нема коли. Щасливе виключення - хіба що "Magicians" Лева Гросмана. І от тепер ще "Річки Лондона" - бо вчитися констебль Ґрант буде саме магії. І, можете бути певні, детектив-інспектор не дасть йому спуску. Тільки хардкор, тільки науковий підхід, схвалений сером Ісааком Ньютоном.
Але і крім навчання буде чим зайнятись - особливі види злочинів самі себе не розкриють. І вже там знайдеться місце багато чому, крім привидів та вампірів історія хильнеться в бік справді міфологічний (і ви дізнаєтесь до чого тут ті річки з назви) - але все одно залишиться трошки детективом. Тож на гарний процедурал з магією теж можете розраховувати.
Такий собі Гаррі Дрезден з британським акцентом - неможливо втриматись від цього порівняння, коли говориш про міське фентезі + детектив. Але саме завдяки "акценту", пресловутій британській атмосфері, "Річки" мені зайшли навіть більше за Бутчера. Читаючи ремарки про лондонське буття від саркастичного внутрішнього голоса Пітера Ґранта, охоче віриш, що пан Ааронович щиро любить своє місто. Дуже гарний вайб, дуже подобається.
(Тут саме місце трохи сказати за переклад, який полишив дивне враження - деякі місця перекладені дуже приємно, справжня жива мова, легко читається - але в інших фактичні помилки, помітні без звірки з оригіналом, чисто по повному невлучанню в контекст. Сподіваюся, що в другій книзі першого буде ще більше, а другого - не буде взагалі).
Так, в другій книзі - бо в кінці цієї справу буде розкрито, все чесно, але буде і обнадійливе:
"Констебль Пітер Ґрант і детектив-інспектор Томас Найтінґейл повернуться в "Місяці над Сого"
(а всього творів в серії - за десяток, останній вийшов влітку 2025)
Я чекаю, мені треба.