Special mention 2

"Arc Raiders"

Грав дуже мало (але планую це виправити), але феноменом навколо гри - буквально заворожений.
Ну і зроблено все дуже якісно.

https://youtu.be/U0jK145mxec?si=px0v8QIGtOw4Cpfc

Книга року.

Цього року читав прям _нормально_, майже задоволений собою.

https://www.goodreads.com/user/year_in_books/2025/174667041

Здебільшого хороші книжки, хоче декілька було і поганих (не хочу про них зараз).

Майже на кожну спромігся написати відгук тут в канал (на дві не встиг, але напишу в січні) - планую з цією звичкою продовжувати.

Обрати те, що сподобалося найбільше було непросто, але якось ось так.

"Затруєна чаша" Роберт Джексон Беннетт

https://www.goodreads.com/book/show/238735953

Відгук тут

Чудовий мікс жанрів, приємні персонажи, інтригуючий сюжет, несіть сіквел.

Special mention 1

"Гра в перевдягання" Артем Чех

https://www.goodreads.com/book/show/237609067

Відгук тут

Не маю, що до нього додати.

Special mention 2

"Агла. Алеф" Радек Рак

https://www.goodreads.com/book/show/60805066-alef

Відгук тут

Мав кілька варіантів, яку книгу обрати для цієї згадки (тут і новий роман пана Павлюка, і останній роман пана Флінна, і купа гарного фентезі), але вирішив обрату ту, про яку говорять найменше.
А це, буквально, злочин. Читайте Рака, вам треба.

Музика року.

Murder By Death "Egg & Dart"

Ніякої інтриги: улюблена група, новий хороший альбом.

https://youtu.be/zXxyTaxJAm0?si=b0cTdmafGk5M625f

https://open.spotify.com/album/30XPPmWaWPZA0KN4c8QZcT?si=iZNmgw44RBKRiGtqKfKK_g

Special mention 1

Rome "Civitas Solis"

Можу сказати, що слухав пана Джерома Ройтера ще до того як це стало мейнстрімом в наших широтах.
І не планую спинятися.

https://youtu.be/RoSoBh4BKOM?si=DlpXmyDSDYSobxQD

https://open.spotify.com/album/2hVBpcEgUwXnjmUxqumZCg?si=ooNprN7PR8udb7VmeuySGA

Special mention 2

Dropkick Murphys "For the people"

Ще одна улюблена група з новим альбомом, в якому є чудова пісня про дідів. ШТОШ.

https://youtu.be/9Jrm0bc8MbU?si=dcHm5KrbnhWEQn19

https://open.spotify.com/album/7dGBAOMg6ktyYuA9wlX8lM?si=L2qTS5M9QBuRIem8ooy5-g

Традиційний бонус трек: напій року

Hathor Cappuccino Milk Stout від REBREW.

Такі справи.
Всі ми знаємо, чого бажаємо в наступному році.
Тож будемо сподіватися.

#ітогироку #movies #music #games #books

"Aurora Borealis" Максим Гах #books

Книга, об яку зламалися певні книжкові блогерки про яку дуже важко розповісти коротко - надто незвична. Але я спробую

В товстенному (800 сторінок) романі дві сюжетних лінії, розділи з яких чередуються. Спочатку зв'язок між ними неочевидний, але хвилюватися не варто - уважний читач почне його розуміти раніше за персонажів.

Перша - антична, трошки простіша - такий собі прямолінейний квест - молодий грек шукає батька, а знаходить дещо незвичне і небезпечне. Окремою фішкою цієї лінії є досить специфічні зноски - вони трохи бентежать спочатку, але в кінці нам розкажуть до чого вони.

Друга - умовно-майбутньо-кіберпанківська - але з одним величезним нюансом: в реальності книги Римська Імперія не розвалилася, а до тягнула до цієї самої кіберпанківської епохи. Ну майже дотягнула - зовсім недавно, в результаті жорстокої громадянської війни, стала республікою (ехо цієї війни досить гучно відлунює протягом всього сюжету). Шукати відмінності між світом Аврори Бореаліс і нашим - окреме задоволення, бо дещо схоже дуже сильно (аж до співпадіння назв торгових марок), а дещо - відрізняється суттєво (скажемо в "римлян" майбутнього є голограми і летаючі машини, але нема мобільних телефонів). Тут антиквару Віктору Корнелію Ерфе замовляють пошук відомостей про власника певного амулета, але робота виявляється... цікавішою, ніж здається на перший погляд.

Цитати з античних класиків в обох лініях - без лапок.

Як не важко здогадатися хоча б і з довжини абзаців, друга лінія зачепила мене більше - неодноразово ловив себе на думці, що із задоволенням почитав ще щось в тому сеттінгу - та хоча б і про громадянську війну. Але і питань до другої лінії більше: певна кількість сюжетів підвисає в повітрі незавершеними, кілька персонажів проходять нізвідки в нікуди, і незрозуміло, навіщо потрібні - антична частина собі такого не дозволяє.

Але всі оці історії в деяких відгуках, що "краще було розбити роман на два незалежні" - абсолютна дич. Чудова самобутня книга вийшла в пана Гаха, і можу сказати абсолютно відверто - враження від неї мені жодні недоліки не зіпсували. За автором слідкуватиму, нові книжки купуватиму одразу (власне, збірку оповідань вже купив).

"Чорне сонце" Ребекка Роангорс #books

Якби я нічого не чув про книги Ребекки Роангорс заздалегідь - неминуче пропустив би її в мутному потоці піхвопанку роментезі. Надто вдала мімікрія. Але пачки премій-номінацій і восторгів критиків було достатньо, щоб надійно привернути мою увагу - не те, щоб цей принцип працював завжди, але цього разу виправдав себе на всі 100%, книга хороша.

"Чорне сонце" - перша частина трилогії "Між землею і небом" - демонструє нам цікаве авторське рішення. Авторка обрала досить екзотичний для фентезі сеттінг - заснований на доколумбових американських культурах, але структура і прийоми оповіді - притаманні класичному західному фентезі, причому повністю і беззастережно. В чомусь подібному іноді звинувачують цикл "Співучі узгір'я", але тут це точно не баг, а фіча - в авторській післямові пані Роангорс розповідає, що саме таким і був її план. Як і в випадку з "Узгір'ями" - на мене спрацювало бездоганно.

Жодних перекосів в грімдарк/чорнуху, романтику чи ще щось подібне - нема взагалі. Просто хороше класичне фентезі.

Тож що ми маємо? Кількасот років тому континент Меридіан загруз у кровопролитних війнах. В якийсь момент стало ясно, що так тривати не може, і було укладено договір, який заборонив багато всього цікавого (включно з поклонінням богам) і спеціальну білу раду (буквально Наглядачів) - які з досить широкими повноваженнями мали перетворити шатке перемир'я на постійний мир. Вийшло... не зовсім. Старі звички вмирають важко і багато хто продовжував таємно практикувати всі ті цікаві речі, що їх заборонив договір. Наглядачі з цим борються як вміють, і от за пару десятків років до подій книги сильно прорідили ряди так званого Клана Ворона (подія відома під промовистою назвою Ніч Ножів). Звісно, вбили чимало непричетних, а причетних вбили не всіх, і ті, хто вижив, нічого не забули...

Роман, звично для жанра, має кількох протагоністів, між pov яких стрибає. Трошки менш звичною є не зовсім хронологічна розповідь - жодних пазлів, на початку кожної глави є прив'язка по часу, але чим закінчаться певні події ви знатимете задовго до персонажів. Ну майже. Працює цікаво.

З мінусів - хіба те, що "Чорне сонце" - прям еталонна перша частина трилогії, вона сетапить майбутній конфлікт, але не дуже багато дає крім цього, треба чекати продовжень. Ну і деякі ходи - аж надто "класичні" хехе. Але загальні враження дуже приємні, продовження чекаю.

"Пригоди бравого вояка Швейка" Ярослав Гашек #books

Ще один класичний роман, про який важко щось додати до написаного набагато компетентнішими за мене людьми.

Одна з тих книжок, про які я неіронічно вважаю, що їх мав би прочитати кожен та й все тут.

Хіба що цікаво було усвідомити, як з роками змінилося моє сприйняття. Вперше я читав "Швейка" десь ще в шкільні роки (і російською), не факт, що повністю (маю на увазі - не повністю читав дописану частину романа, так-то повністю його не читав ніхто, на жаль) - і тоді книга мені здалася смішною.

Зараз мені суттєво за 40 і я кришталево ясно розумію, що це дуже сумна книга. Сиджу такий і думаю: "що тому шкєту було смішно, це ж суцільний мрак, тлєн і пиздець?". До того ж пиздець, дуже релейтед багатьом українцям. Неймовірно цікаво, в якого відсотка читачів такі зміни відбулися ще.

Багато на що проливає світ біографічна довідка про самого Гашека (отут я був абсолютно не в курсі і якраз-таки багато з чого посміявся вголос - людина абсолютно точно жила життя). Занотував собі почитати про нього ще щось.

Ну і також, цілком очевидно, що не я перший, хто намагався аналізувати чи справді Швейк ідіот

- Це від мене не залежить, - серйозно відповів Швейк. - Мене з військової служби списали за ідіотизм, і особлива комісія офіційно визнала ідіотом. Я офіційний ідіот.

чи просто знайшов собі персональний спосіб якось переживати весь той пиздець (це вже втретє я тут матюкаюся, вибачте) що на нього несеться.

Особисто я певен, що друге, бо

- І якого дідька нам усім боятися? - сказав Швейк. - Якось воно буде, головне - не казати перед судом правди. Хто дасть себе заморочити й признається - тому завжди амінь.

Якось воно буде

Поки я тут трохи прокрастинував з відгуками, чудова пані з канала Das Ist Fantastisсh! знов зробила добірку книжкових анонсів на рік по фантастиці.

Там якась космічна кількість: 500+ тайтлів

https://t.me/df_journal/5420

Величезна дяка за це.

Але мені оці слайди здалися не зручні, і я вже вдруге зробив собі табличку, щоб трекати всяке потенційно цікаве.

Але цього разу зробив її трошки акуратнішою, такою, що не соромно і людям показати.

Тож ось

https://docs.google.com/spreadsheets/d/1RpX-1pS2qDUIHzdbAHqoVuZoxaYvtjcxjw_5xg1W1iw/edit?usp=sharing

Зараз там приблизно 140 позицій, але частина з них в анонсах вже другий (іноді й більше) рік, тож в реальності вийде менше (але все одно більше, ніж вийде прочитати, ех)

Спробую її тримати up-to-date і доповнювати з часом.

Такі справи.

"Брати сахарські" ("Beau Geste") Персіваль Крістофер Рен #books

Треба було для контрасту навернути чогось веселого, і це якраз воно. Чудова історія, вперше опублікована в 1924, яких нині майже не роблять. Без моралізму і зайвих рефлексій, про сміливих і рішучих людей, майже чужих здоровому глузду.

В короткому романі знайшлося місце купі всього

- Загадковому зникненню дорогоцінного каменя прямо на очах у свідків.
- Рекламі французського легіона (див. нижче)
- Загубленому форту заповненому самими мерцями
- Відчайдушній мандрівці через пустелю

і ще купі різноманітних пригод, які декому коштували життя і яких цілком можна було б уникнути, але навіщо, якщо

А понад усе нас рятували гвинтівки, бідність і зухвала поведінка.

Про розділ, присвячений підготовці рекрутів в легіоні хочеться сказати окремо, що це абсолютний антиШвейк і навіть трохи протоЗоряний десант.
Посил "армія зробить з вас людину" максимально потужний, романтизація зашкалює. При цьому вважається, що деталі підготовки, уніформи і спорядження легіонерів Рен описав досить точно, що навіть породило чутки про його власну службу в легіоні.

Роман Рена здобув чималої популярності одразу після публікації, був протягом XX століття разів з п'ять екранізований (в т.ч. як пародія - а це ж само по собі високе визнання).
Неминучими були і числені сіквели (слабка надія на переклад яких українською тепер жевріє в мені)

Чудова, словом, вийшла пригода. Мої рекомендації.

"Ґідеон Дев'ята" Темін М'юїр #books

Неможна так просто взяти і пройти повз книгу, про яку пишуть: "пригоди лесбійок-некроманток у космосі".

Тим більше, що "Локус" за дебютний роман, номінація на Г'юго та Неб'юлу і того-сього по мєлочі.

Але, як кажуть, реклама завжди бреше. З космосом в книзі не задалося, та й з лесбійками - також (принаймні в першому романі - все дуже цнотливо).

Хоч з некромантками повний порядок, і то хліб.

Бо сталося так, що в похмурому майбутньому 40 тисячоліття (а може і не в майбутньому, а може просто в далекій-далекій галактиці, може наступні книги щось уточнять, а може й ні - зрештою, це абсолютно неважливо) була така собі космічна імперія, якою управляв такий собі імператор Некролорд Первозданний (або просто Джон).

І багато чого в цій імперії трималося якраз-таки на некромантії - скелети замість роботів, новаторська медицина, вогнева підтримка Когорти (це такий космодесант Джона) закляттями, тощо.
Але Некролорд Первозданний, то вам не Квізац Хадерах - бути одночасно в кількох місцях він не вміє і тому завів собі вузьке коло довірених осіб - лікторів. Дуже потужних некромантів, майстерних фехтувальників (бо в космосі меч - сама зручна зброя, це вам будь-хто підтвердить) і просто відмінників бойової та політичної підготовки.

А хто ж така Ґідеон і чому вона Дев'ята? Як і положено поважній некромантській імперії, суспільство розділено на дев'ять факультетів домів. В кожного свої таланти, фішечки і задачи. Дев'ятий ось стереже гробницю (дізнаєтесь в свій час), а Ґідеон - місцева позор сім'ї. Заноза в дупі, що мріє втекти і стати солдатом Когорти. Бо фехтувати вона вміє, а все інше - так собі. Але, звісно, всі її плани підуть шкереберть і непереборні обставини змусять її супроводжувати спадкоємицю дома на спеціальний івент від імператора.

Бо сталося так, що в дружному і перспективному колективі лікторів відкрилися вакансії, а (як знову ж відомо кожному) кращий спосіб відбору кандидатів - це влаштувати їм форт Боярд із смертельними пастками.

І от тут проявляється головна літературна подібність "Ґідеон Дев'ятої" - і це ніяка не космоопера, а роман "Десятеро негренят" Агати Крісті.
Кандидати в ліктори та їх супровід замкнені в величезному імперторському маєтку, де намагаються одночасно розгадувати таємниці лікторських випробувань і берегтися від підозрілої череди трагічних випадковостей.
Все за класикою.

Фірмові саркастичні коментарі головної героїні (я писав про занозу в дупі, егеж?) - у подарунок.

Дуже несподівано, але вся ця сумнівна літературна конструкція чудово працює. Сторінки гортаються, логіка світу (коли починаєш її трохи розуміти) без внутрішніх протиріч, таємниці можна розгадувати.
Трошки (не трошки) скептичний на початку, я дочитав книгу з великим задоволенням.
Дякую пані М'юїр за цю мандрівку, чекаю наступної (два наступних романи Vivat обіцяє видати цього року)