"Зоряні Війни. Траун" Тімоті Зан #books #starwars

В 1991 році достатньо відомий (десяток романів, Хьюго 1984 за повість, ще нагороди) письменник-фантаст Тімоті Зан написав роман "Спадкоємець Імперії", дуже важливий для того, що згодом стало "розширеним всесвітом Зоряних Війн"

Це був не перший позафільмовий ЗВ-роман (як мінімум існував "Splinter of the Mind's Eye" Алана Діна Фостера, написаний ще в 1978 - коли нічого крім першого фільма ще не існувало) - але дуже важливий. "Спадкоємець" і його продовження "Сходження тьми" та "Останній наказ" надовго визначили вектор розвітку всесвіту ЗВ, ввели купу важливих для всесвіта понять (як от Корускант - як повністю вкрита містом планета-столиця Республіки/Імперії)... а також - ввів одного з найулюбленіших антагонистів сеттінга.

Синьошкірий і червоноокий гранд-адмірал Траун, єдина не-людина з таким званням, геній стратегії і тактики, за сумісництвом - знаний мистецтвознавець, який легко конвертує знання мистецтва ворога в перевагу над ним - одразу сподобався всім (ну майже). Він суміщав кращі риси Ганнібала Лектора та Шерлока Голмса, тож бонусом отримал собі і доктора Ватсона - такого собі капітанаа Пеллеона, якому міг спокійно розжовувати свої неймовірно складні плани так, щоб і читач заодно підслуховував.

Я, до речі, вперше побачив цю парочку в грі Tie Fighter в ті роки, коли не знав не те що історії ЗВ, а й англійської мови. Але грати за Імперію було несподівано і образ був сильний.

Але ближче до суті. Ніхто сильно не здивувався, коли Дісней, який після покупки Зоряних Війн одразу списав старий розширений всесвіт в утіль, через певний час взяв і повернув пана Трауна в канон з мінімальними змінами. І, крім всього іншого, замовив Тімоті Зану ще книжочок про адмірала. Яких плодовитий Зан з 2017 року написав мінімум дві трилогії. І от цей "Траун", про якого я мав би писати з самого початку, перша з них.

Оскільки в природі з'явилося таке непоразуміння, як неіснуюча трилогія 7-9 епізодів, Зану довелося заглибитись в минуле. Цей роман він написав про перші кроки Трауна в імперському флоті, перші прояви його генія і стрімке кар'єрне зростання. Неминуче видав Трауну нового Ватсона - Ілая Венто, однокурсника в імперській академії і далі понісся по накатаній. Як я люблю казати, "Траун" співвідноситься зі "Спадкоємцем" десь як кіно "Молодий Шерлок Голмс" з оригінальними оповіданнями.

Але не те, щоб в цьому було щось погане - роман добре написаний, на крейсерській швидкості протягує читача крізь кілька перших років Трауна на флоті, не обманює і не розчаровує кліфхангерами. Він не настільки хороший, щоб читати його, якщо вам не подобаються ЗВ (вже писав це у відгуку на "Маску страху"), але якщо подобаються - задоволення майже гарантоване.

"Зоряні Війни: Дарт Вейдер" Кірон Ґіллен, Сальвадор Ларрока #books #starwars

Комікси все ще не дуже моя тема, тож зовсім коротенько.

Перші шість випусків довжелезної арки про те як Лаврентій Палич Бєрія Дарт Вейдер вийшов із довєрія Імператора після фіаско з Зіркою Смерті в "Новій Надії" і що з цього вийшло.

Намальовано дуже достойно, але сюжет трохи всратий, вибачте. Дарт Вейдер буде згадувати молодість і перепрограмовувати дроідів разом з докторкою Афрой (модна-молодьожна персонажка нового канона, якщо що), воювати з кіборгами і розмовляти пафосними фразами. І жодної інтриги очевидно нема - бо всім ми бачили "Імперію, що наносить удара у відповідь". Самі вирішуйте чи таке вам треба.

"Зоряні Війни: Дарт Мол" Каллен Банн, Люк Росс

А от тут все несподівано краще. Коротка і, що приємно, завершена історія на п'ять випусків про те як Дарт Мол намагався приборкати і перетворити на перевагу свою лють. Намальовано чудово, сюжет гарно, на мій смак, вхоплює характер персонажа, камео інших ЗВ-персонажів - приємні і умісні. Мабуть перший з виданих українською ЗВ-коміксів, який я можу рекомендувати, не сильно покрививши душею при цьому.

Такі справи.
На цьому я з "Зоряними Війнами" на якийсь час завершую і повертаюсь до нормальних книжок.

"Викрадач дітей" Бром #books

Навряд Джеральд Бром потребує якогось особливого представлення як художник - 40 років кар'єри, малював для DnD (зокрема Dark Sun), MtG та інших задротських абревіатур, для фільмів та відеоігр (обкладинка Doom 2 - його рук справа) - творчий здобуток неймовірний.

Знав його у якості художника і я. А от з Бромом-письменником "Викрадач дітей" вийшов першим моїм знайомством, і якихось чітких очікувань я не мав взагалі.

Перш за все - це не комікс і не книжка-з-картинками. "Викрадач" багато ілюстрований автором, до кожної глави є чорно-біла ілюстрація, є і певна кількість кольорових (мої компліменти Небо Паблішинг за якість видання) але по суті це традиційний роман.

Бром взяв класичний твір Баррі про Пітера Пена, всі неоднозначності ворлдбілдінга трактував не користь автора, щедро сипанув туди язичницької міфології, долив трошки (ладно не трошки) крові - і отримав більш ніж достойний "серйозний" ретелінг відомої казки.

А, і ще змінив протагоніста - головний герой тут такий собі хлопчик Нік, який нажив собі проблем з наркоділерами і ймовірно був би вбитий, якби не один чарівний хлопець на ім'я Пітер з золотими очима і ще більш чарівною посмішкою, що врятував його і покликав в одне СПРАВДІ МАГІЧНЕ місце де очікують ВЕЛИКІ ПРИГОДИ.

Само собою, Пітер не був щирий до кінця - дітей він рятує лише для того, щоб закинути у вир власної війни, а пригоди будуть більше небезпечні (а іноді й фатальні) ніж веселі. При цьому Бром щасливо уник модного прийома ретелінгів "а давайте улюблений персонаж буде насправді мудак" - Пітер тут не відбитий злодій, просто _інакший_ і має власні цілі, які вважає вищими. Але й за свою банду Дияволят переживає зовсім не удавано.

Тож історія вийшла гарна і без наруги над першоджерелом.

Єдине на що хочеться попеняти - склалося враження, що десь на 2/3 тексту Бром сказав "так, ну кароче" - і події понеслися якимось непропорційним галопом. Але пережити це не важко, загалом - хороша книга вийшла.

Бонусом, у авторській післямові є трошки на тему "що ж насправді хотів сказати автор" - від самого автора.

"Імператриця Солі та Долі", "Як тигриця з гори спустилася" Нґі Во #books

Перші дві повісті з циклу про те, як в вигаданій фентезійній країні віддалено схожій на стародавній Китай (достатньо віддалено, щоб навіть такого китаєфоба як я це не засмучувало) ченець Чжи та його компаньйонка - птиця з феноменальною пам'яттю на ім'я Майже Блискуча, з усіх сил намагаються зберегти для історії пам'ять про різноманітні історичні події - іноді глобальні, а іноді - дуже особисті.

Само собою, на шляху цієї благородної мети стоїть чимало перешкод - хитрі і могутні тигри, зловісні привиди та, не в останню чергу, ненадійні оповідачі.

Наявність останніх - якраз те, що додає циклу левову частку шарму (принаймні для мене). Сюжет кожної оповістки - мінімум дворівневий: пригоди самого ченця та пригоди дійових осіб історії, за якою він полює (а в неї ще й може бути кілька версій). Додайте до цього певну кількість недомолвок та натяків, неповну інформацію про закони світу і отримаєте приємний (і не надто складний) пазл на вечір з кожної повісті.

Бачив претензію зауваження, що "Співучі Узгір’я" (одночаcно загальна назва циклу і монастиря, звідки походить ченець Чжи в ньому) - по факту західне фентезі, яке позичило у "справжньої східної літератури" тільки сеттінг і пару літературних трюків. Цілком можливо, бо це цикл мені сподобався одразу, а те ж автентичне корейське фентезі Лі Йондо справило дуже неоднозначне враження. Тож для мене мінусів в цьому нема.

Перша повість, що розповідає нам (і Чжи з Майже Блискучою разом з нами) історію одного державного переворота мені зайшла більще ніж друга - де йдеться про складне, але досить банальне кохання. Але і друга була достатньо приємною, щоб питання чи варто покупати та читати далі (в жовтні має вийти шоста повість англійською, українською є чотири і п'ята на підході) не стояло. Цю авторку я точно читаю далі.

І, користуючись нагодою, не втомлююсь за кожної нагоди співати діфірамби формату "цикл коротких повістей", бо вважаю його максимально вдалим для подібних історій - жодної зайвої води (див. мої відгуки на Марту Веллс та Т. Кінгфішер).

"Міністерство часу" Каліан Бредлі #books

В черговий раз попався в пастку "номінант на престижну премію". Треба вже навчитися і запам'ятати, що певні премії вже не ті, що були колись... *кряхтить*...

Але тут ще й аннотація нагадувала старий (та який же він старий... *кряхтить*) іррационально любимий фільм "Кейт та Лео".

Тож таки попавсь і, як ви можете зрозуміти з тону попередніх речень - це була помилка.

Ніякої Кейт чи Лео з їх "хімією" тут нема і близько - відносини головних героїв прописані схематично і підкорюються негуманоїдній логіці (як і багато що в цій книзі)

Нема тут і темпоральної фантастики в класичному розумінні - подорожі в часі існують десь там, підчиняються більше виключенням ніж якимось правила і не дуже цікаві авторці.

А що ж є? Є суміш кількох компонентів в сильно нерівних долях.

Левова частка - емігрантський слайс оф лайф з основним посилом "як важко жити в чужій культурі". Метафорою для чужинця в чужому краю якраз і є ті самі попаданці з минулого (яких в книзі називають "експатами", щоб вже максимально доступно донести свою думку). Попри певну унилість, видно, що в цю частину авторка вкладалася, і питання для неї дійсно хвилююче. Що не дивно, зважаючи на те, що вона є донькою біженки з Камбоджи (спогади її та її матері ймовірно прямо перенесені на головну героїню романа, яка має таке саме походження). І це могло бути дійсно цікаво... але трохи не вистачило таланту написати.

В останній чверті роман несподівано вирішує, що він шпигунсько-хронооперний тріллер - і це не працює взагалі, бо мотивації сторін максимально невнятні, а цілі яких вони прагнуть досягти - незбагненні. Виявляється дивний вибір кандидатів в експати (моряк з 1845, жінка з 1665, військовий з 1916 etc) - частина Таємного Плана... який вам ніхто і ніколи не розповість. Просто так було треба. І так з усією "шпигунською" лінією.

І зверху все це припорошено романтичною лінією настільки схематичною і явно нецікавою авторці, що є стійке відчуття, що в книзі ці лінія опинилася, бо редактор наполіг.

Журба.

"Дорога" Кормак Маккарті, "Дорога" Ману Ларсене, Кормак Маккарті #books

Невідома катастрофа накрила Землю, миттєво зруйнувавши цивілізацію. Ліси горять, небо заповнене попелом, посіви загинули, тварини вмерли... як і більшість людей.
Ті ж з двоногих, що лишилися зайняті виживанням на повну і більше не розмінюються на допомогу ближньому і тому подібні нісенітниці. В вас вкрали останню їжу? Вважайте, що легко відбулися - бо канібалізм процвітає навколо.
І ось через цей похмурий пейзаж до смутно окресленої мети йдуть безіменні батько з сином.
Само собою, просто нічого не буде, а межі їх людяності будуть випробувані не раз. Та й в кінці... неважливо, ви або знаєте, або самі побачите.

"Дорога" з тих книг, сюжет яких в загальних рисах знають всі - хто не читав, той бачив чудову екранізацію 2009 року чи десь ще чув.
Справжня класика.

Я читав її колись російською і давно збирався перечитати. Вихід українською комікс-адаптації став триггером - освіжив в пам'яті текст і негайно познайомився з коміксом.

Що стосується його - то це ультімативний компаньйон для роману. Чітко дотримується сюжета, жодної самодіяльності, чудово намальований - і максимально детальний (оригінальний роман коротенький і створюється враження, що комікс містить ілюстрацію ледь не до кожного абзаца).

Прочитати ці дві книги одну за одною було... цікавим рішенням. Так би мовити, два мішка тлена і безвиході за ціною одного. Колись ще повторю і вам раджу.
Та й на (пере)читування інших романів пана Маккарті маю рішучі плани.

"Світи вигнання та ілюзій" Урсула Ле Ґвін #books

Якось спонтанно влаштував собі коротеньку ретроспективу по класиці наукової фантастики, тож кілька наступних постів буде про це. Пространних ремарок про авторів та авторок ймовірно не буде - бо навряд я додам щось нове та цікаве. Не буде і розлогих переказів - бо нема сенсу. Тільки особисті враження та спогади, вибачте.

"Світи вигнання та ілюзій" - збірка, що містить в собі три перших (за часом написання) романи умовного Гайнського циклу (такої собі історії майбутнього за версією пані Ле Ґвін)

"Світ Роканнона" - взагалі один з перших фантастичних романів, що я свідомо прочитав (все в тому ж журналі "Техніка-молодьожи", що й багато всього іншого). Як виявилось, сюжет я пам'ятаю суттєво краще, ніж міг би сподіватись (це магічним чином вірно і для наступного роману в збірці). Історія про космічного етнолога Геврела Роканнона, що волею долі лишився один на чужій планеті (населеній при цьому аж кількома розумними видами) досі "качає" і абсолютно варта уваги. Єдине, що хочу зауважити - якось не звертав раніше уваги, наскільки "по фентезійному" роман написаний. Не знаю, як сформулювати більш науково, але ви зрозумієте, коли прочитаєте.

"Планета вигнання" - проста, але абсолютне чарівна історія про рештки колонії землян на далекій суворій планеті, де літо та зима тривають багато земних років кожне (так, ви точно таке вже бачили в певному більш пізньому творі іншого автора) та їх непрості відносини з місцевими мешканцями.

"Місто ілюзій" - найвигадливіший роман в збірці, таке собі роад муві по занепалій Землі, подобається мені менше перших двох. Пригоди героя більше притчеві ніж реалістичні, проблеми часто притягнуті за вуха і вирішуються в непропорційно складний спосіб... але майстерність не проп'єш і навіть не проміняєш на цитати з Дао де цзін - цей роман так само вартий уваги, як і попередні.

Тож маємо чудову збірку як для знайомства з авторкою, так і для ностальгічних дідівських спогадів.
Дуже сподіваюся, що "Богдан" видадуть більше Ле Ґвін українською. Нам треба.

"Саргаси Космосу" Андре Нортон #books

Ще одна щира любов мого дитинства. Перша частина пригод торгового зорельота "Королева Сонця". Книга в якій є все потрібне:
- Зорельоти, що бороздять гіперпростір? - Сheck!
- Бластери? - Сheck!
- Таємничі артефакти прадавніх цивілізацій? - Check!
- Космічні пірати? - Сheck! (ну майже, якщо не докопуватись до деталей)
- Команда прагматичних, але сміливих космічних торговців, яка рішуче і винахідливо подолає всі препони на шляху до прибутку? - Cамо собою check!

Останній пункт був в новинку маленькому мені (та й зараз виглядає досить вигідно) - як це протагоністи не займаються порятунком або знищенням космічної Імперії чи хоча б якоїсь окремо взятої планети, а просто намагаються заробити трохи грошенят? Можна сказати, що книга готувала до дорослого життя.

Якщо маленький я був просто у захваті від Пригоди (велика літера intended), то дорослий я зміг оцінити наскільки акуратно і старанно побудований сюжет - в екіпажі "Королеви сонця" нема "меблевих" персонажів, кожен робить щось потрібне і важливе (бачив в якомусь з відгуків на гудрідз це записаним в мінуси: "більше десяти дієвих осіб, всі щось роблять, мені таке сладно" - чуваче, ти ніколи цього не дізнаєшся, але тикав тобі фак прямо в екран контупера).

Для романа написаного в 1955 "Саргаси" постарішали більш ніж гідно - явних анахронизмів не дуже багато, напрягатися і робити якись знижки на ретро немає потреби.

Скажу банальне: читайте класику, класика рулить.

А новому видавництву "Космоліт" можу тільки побажати удачі і сподіватися, що вони продовжуть тішити мене читачів класикою фантастики незважаючи ні на що.