"Тінь Богів" Джон Ґвінн #books

В світі, що сильно нагадує Скандинавію часів вікінгів (принаймні маскультурну її версію) Рагнарьок (в місцевій термінології - Guðfalla) вже відбувся кілька століть тому.
Боги знищили один одного, а заодно і потрощили світ навколо, тому ставлення до них однозначно погане, поклоніння заборонене, а "заплямованих" - тих в чиїх жилах тече кров богів, переслідують і поневолюють.
Їх би взагалі вбивали, якби їхнє прокляття одночасно не давало певних корисних здібностей, що робить заплямованих рабів дуже цінними.
Ну і, звісно ж, навколо епоха миру і помірного процвітання, але (надто очевидно, щоб бути спойлером) все незабаром зміниться.

Поки ж все тихо, ми знайомимось з нашими трьома протагоністами: мисливицею Оркою, жінкою важкого характеру та неортодоксального підходу до розв'язання конфліктів, рабом-втікачем Варгом, що дещо шукає, але знайде, як водиться, щось зовсім інше та воітелькою Елвар, яка... неважливо, самі побачите. В кожного з них свої point-of-view глави.

Досвідчений читач фентезі, само собою, одразу здогадається, що рано чи пізно доля (в особі Джона Гвінна) зведе їх мандрівки в одну. Так і буде, але не одразу.

"Тінь Богів" - типова перша частина трилогії, роман неспішно сетапить майбутній конфлікт і знайомить нас з реаліями цього світу.
Зі світобудовою пан Ґвінн постарався на славу, його захоплення вікінгами було б очевидне навіть без післямови та фоточек, з яких, на мій смак, вийшла б краща обкладинка ніж маємо.
Герої вмотивовані, їм нескладно співчувати, а їх пригоди захопливо описані - особисто мені всього цього достатньо було, щоб полюбити роман і впевнитись, що продовження "Саги заклятих кров'ю" я точно читатиму, це якісне і самобутнє фентезі. Якщо хочете щось пригодницьке, трохи в стилі Конана (в гарному сенсі), "Закляті кров'ю" - гарний вибір.

Але є одне але: до перекладу та (особливо) редактури українського видання дуже багато, м'яко кажучи, питань.
Замість відповідей з боку Якабу паблішинг - тільки звуки цвіркунів.
Тому поки думаю чи варто ризикувати брати другий том в перекладі, чи помучати англійською.

"Стахановський рух" Роман Буданов #books

Відносини в мене з цією книгою вийшли неоднозначні:

Після перших 50+ сторінок було враження, що відгук можна буде обмежити фразою "погіршена версія Пітьми Павлюка"

Потім - впіймав настрої, читав з задоволенням:
- повернення до маленького містечка, де ти дитиною/підлітком провів купу часу і ніколи не зміг поїхати остаточно.
- люди Шрьодінгера з минулого, довоєнного життя, про яких ти не знаєш живі вони чи мертві і най так і буде
- буденний жах, що страшніших за будь-яких упирів
Теми дуже зрозумілі і чудово написані.

А от фінал - знов засмутив. Як часто буває, спроба рационально пояснити щось хтонічне позбавило це щось шарму загадковості, додавши натомість непотрібної абсурдності та непереконливості.
"І оце було воно?" - зі смаком розчарування.

Але мандрівку вважаю важливішою за кінцеву мету, а пошуки, разом з екстрасенсом Лео Багряним, зниклого гідролога в деокупованому шахтарському містечку Юком були чудовою мандрівкою.
"Стахановський рух" - цілком вартий прочитання і наступну книгу Буданова я теж читатиму.

Такі справи.

"Війна старого", "Бригади привидів", "Остання колонія" Джон Скальці #books

Перший роман трилогії (всі три романи коротенькі, тож не лякайтесь передчасно) читав колись давно і був не дуже вражений. Вирішив дати другий шанс і подивитися на історію в цілому... і нічого особливо не змінилася.

"Війна старого" - все ще посередня воєнна космоопера, яка переконливо доводить, що пан Скальці - аж ніяк не Хайнлайн і не Холдеман. І навіть не Марко Клоос (якщо ви не знаєте, хто це - нормально, бо він аж ніяк не класик). А "Остання колонія" ще додатково показує, що автор і не Кард також. Хоча дуже старається.

З плюсів книжок (крім об'єму, хехе) я можу назвати хіба що те, що вони легко читаються... Крім випадків, коли Скальці вирішує дати чергову лекцію на кільканадцять сторінок про те як влаштований його досить сумнівний сеттінг (іноді ці лекції подаються через монологи персонажів і тоді здаються ще менш умісними)

Чому я вважаю сеттінг сумнівним неможливо пояснити без мажорних спойлерів, тож втримаюся від власної лекції. Зацікавлені особи можуть долучитися до першоджерела чи до сінопсису в вікіпедії.

Неправдоподобну світобудову доповнюють персонажі-функції, цілком побудовані навколо якоїсь однієї риси, роздутої до космічних масштабів. Плюс жменя жартів другої свіжості. От і все.

З огляду на вищесказане, мене вкотре дивує кількість в пана Скальці поважних жанрових премій. Маю свою версію про це: просто він свій хлопець в західному фендомі з усіма його конфліктами. Всіх знає, не з ким не конфліктує, для одних маргіналів - білий і цисгендерний, для інших - максимально прогресивних поглядів. Ідеальний компромісний кандидат. Іншого пояснення я не бачу.

А дефіцит космоопери в організмі так і лишився невтамованим, нажаль.

"Всі системи: небезпека", "Штучний стан", "Нестандартний протокол", "Стратегія відходу" Марта Веллс #books

В похмурому майбутньому 40 тисячоліття заселена людьми частина космосу остаточно скотилася в корпоративне пекло.
Корпорації керують (майже) всім, слідкують за співробітниками навіть в сортирі, підуть на все заради прибутку.
Для охорони своїх співробітників (чи напада на чужих, тут як піде) використовують таких собі вартмехів - кіборгів, що мають одночасно переваги і роботів, і - завдяки органічному мозку - людей.

І от один з таких вартмехів внаслідок [redacted] епізода спромігся хакнути сам себе і отримати більше свободи ніж колись мав би мати.
Осознав себе як особистість і зрозумів, що спілкуватися з людьми йому не дуже подобається, а більш за все хочеться дивитися ніскенчені серіали - дуже релейтед, нуль питань.
Але робота/місія нікуди не поділась, навіть навпаки - там якраз щось незрозуміле як завєртє...

Основна заслуга Марти Веллс, на мій погляд, в тому, що вона дуже талановито перетворює слабкі місця своїх повістей (яких наразі 7 + пара оповідань, українською перекладено 4) в їх фічі.
Трошки інфантильний протагоніст (а оповідь йде від першої особи)? Ну а що ви чекали від кіборга, який щойно осознав себе і в усіх питаннях не пов'язаних з професійною, так би мовити, діяльністю перебуває на рівні дитини.
Цей же відсторонений погляд героя на людські проблеми дозволяє авторці підіймати зовсім непрості питання людської етіки і т.д, вдало переміжаючи їх зі сміхуйочками.

Обраний формат повістей не лишає місця для надмірної кількості води - події розгортаються швидко, кожна повість має свою сюжетну арку, без кліфхангерів, але трохи і вкладає в глобальний сюжет (не певен, шо він взагалі був задуманий на початку роботи над циклом)

Тож в ітозі маємо досить лайтову фантастику, що дуже швидко читається і лишає по собі приємний післясмак. Я точно читатиму далі.
(А ще вже за кілька тижнів почне виходити екранізація від Еппл яка, щоправда, схоже буде мати упор на комедійну складову цикла. Але це не точно)

"The Mask of Fear" Alexander Freed #books #starwars

Одразу зізнаюся: я, м'яко кажучи, максимально невисокої думки про книжки по "Зоряним війнам", як явище.
На мій смак (і досвід прочитання кількох десятків цих книжок - час, який мені ніхто не поверне, нажаль) хороші там можна перерахувати на пальцях (і майже всі вони будуть від ще тіснішого кола авторів).

Але я, при цьому, дуже люблю "Зоряні війни" як всесвіт, тож періодично роблю нову спробу погризти цей кактус з примарною надією відшукати прихований скарб.

Не буду тягнути інтригу - "Маска страху" з хороших книжок. Не настільки прям хороших-хороших, щоб її був сенс читати комусь, кому байдужі "Зоряні війни", але достатньо хороших, щоб умовний фанат аж ніяк не пожалкував про витрачений час.

Особливо, ящо цей умовний фанат любить умовно-серйозну сторону ЗВ в стилі Андора та імперський період історії сеттінгу (в цьому романі - це самий початок становлення Імперії, Палпатін лічені тижні тому оголосив себе імператором, джедаїв - зрадниками і т.д.)

"Маска страху" - роман про одержимість.
Кожен з кількох його протагоністів буквально одержимий якоюсь ідеєю.

Мон Мотма - одержима спробою обмежити владу Палпатіна шляхом демократичного голосування в сенаті. Читачу очевидні всі грандіозні перспективи цього рішення, але сенаторка поки ще не зрозуміла, що трапилося і пушить свій законопроект не рахуючись із втратами. Я майже заподозрив тут тонку алюзію на сучасні справи в отих їхніх США, але навіть хронологія погано матчиться, тож буду вважати, що життя знов імітує мистецтво, а американчикам тіки предстоїть find out деякі речі.

Бейл Органа - одержимий пошуком доказів невиновності Джедаїв у зраді. Так ніби це щось має змінити.

Соджен Вак-Наліс - кіборг-коммандо конфедерації - одержимий помстою за остаточно програну війну і сумніви має виключно щодо того з кого почати - своїх зрадників чи республіканських функционерів.

Со Геррера - несподівано на фоні всіх інших виглядає майже поміркованим, отакий плот твіст.

А Імперія... Імперія не прийшла представлена безликими "представниками адміністрації", клонами, поліцією та іншими гвинтиками в машині, що нічого не вирішують, але є силою майже стихійною.

І все це закручується в цілком якісний політичний триллер.
Він - неспішний, екшен епізоди (яких чимало, це ж ЗВ все-таки) переміжаються розлогими рефлексіями персонажів;
- напружений, попре те, що з очевидних причин ми впевнені в абсолютній безпеці певних персонажів - класичне прокляття подібних творів, яке пан Фрід подолав з честю.
- похмурий - з нотками антиутопії, так би мовити.

Якщо любите таке (і ЗВ) - моя рекомендація.

P.S. Роман заявлений першою частиною умовної трилогії "Reign of Empire", але є абсолютно самостійним і закінченим, а 2-3 романи пишуть інші автори.
P.P.S "Mask of Fear" - очевидна відсилка до фрази з маніфеста Неміка в "Андорі" - "...Oppression is the mask of fear..."

"Зоряні Війни Висока Республіка: Меч" Чарльз Соул, Марко Кастіелло, Джетро Моралес #books #comics #starwars

Відносно свіжому періоду High Republic в хронології Зоряних Війн я абсолютно щиро зичу всього кращего - бо це гідна схвалення спроба створити у франшизі щось нове, що не спирається на десятиліття старого контенту (і не змушене оминати десятиліття накопившихся копролітів). Але виходить покищо дуже так собі. Принаймні в книгах і, простихоспади, серіалі.

На цьому сумному тлі історія про те як молодий, але вже прославлений джедай-фехтувальник Портер Енгл (чомусь схожий на молодого Хеллбоя, але це ж очевидний плюс) та його названа сестра вирушають на далеку планету зупиняти громадянський конфлікт, виглядає цілком пристойно. Навіть добре.

Але об'єктивно вона дуже проста і не сильно оригінально, тож пропустивши цей комікс ви втратите не дуже багато.
Хіба, що ви фанат.

(Вукіпедія люб'язно підказала мені, що в цього Портера Енгла було довге і насичене подіями життя, тож якщо комусь зайде, то буде чим додатково обмазатись)

"Зоряні Війни: Сходження Кайло Рена" Чарльз Соул, Уілл Слайні
(також відомий як "Комікс про діснеївську принцесу")

Щодо т.з. "сіквельної трилогії" Зоряних Війн - з усіх сил намагаюся робити вигляд, що її ніколи не існувало і забути як страшний сон.

Тож цей комікс куплений виключно як інвестиція в подальше видання ЗВ контенту українською.

Але, раз купив, то вже і прочитав, що робити.

Історія о чотирьох випусках мала б розповісти нам, як саме Бен Соло докотився до того жалюгідного життя, яке ми могли бачити в неіснуючій трилогії (в краще б - ні).
Але, по факту, історія тут починається десь через хвилину після того як Бенчіка невдало намагався вбити його вчитель і закінчується тим як він прибивається до тих самих Лицарів Рен (що це за банда волоцюг вам толком так і не скажуть) дорогою намагаючись видушити з себе Поганий Вчинок.

Місцями непогано намальовано, але сюжет анекдотичний в поганому сенсі. Ну, типу ніяких очікувань в мене і не було.

P.S. Цей тиждень зоряних війн аж ніяк не був запланований заздалегідь, чисте співпадіння. Далі рушаю читати нормальні книжки вже. Плюc про комікси я не дуже розумію як розповідати, прошу зрозуміти і пробачити, оце все.

Clair Obscur: Expedition 33 #games

Ця мразь відеогра винна в тому, що я два тижні майже не читав книжок і я хочу зробити її вона вже і так відома на весь інтернет, тож це просто формальне визнання моєї любові.
Приємний геймплей, чудовий артдірекшен, неймовірна музика, що оселилася в моєму постійному плейлісті та - головне - прекрасна історія, цілком гідна романа, що легко став би культовим.

В той же час - чарівна помилка вижившого історія про те, як маленька вмотивована команда робила проект мрії і зробила несподіваний хіт. Щиро радий за Sandfall Interactive.

І абсолютно щиро раджу Експедицію всім, хто грає в відеоігри.
А далі вже знов про книжки...

https://youtu.be/LpNVf8sczqU?si=61hZqzkU9UBkT-vJ

"Чорноязикий злодій" Крістофер Б'юлман #books

Сталося так, що в Людосвіті щойно відгриміли руйнівні війни з гоблінами. Руйнівні настільки, що коштували людям 9 з 10 дорослих чоловіків, безліч жінок і всіх коней (бо гобліни виявились не чуждими біологічній зброї*)

Скінчилися ці війни виключно тому, що в жодної із сторін - дуже умовно об'єднаних королевств людей та орди гоблінів - не було вже сил продовжувати. І є обгрунтована підозра, що щойно одна із сторін оклигає достатньо, щоб відчути в собі трохи сил - все почнеться заново. Але це згодом, а покищо королевства підіймаються з руїн, а люди радіють, що живі.

На тлі цього сумного пейзажу молодий та амбітний крадій Кінч На Шаннак вирушає у мандрівку, яка мала б допомогти йому розрахуватися із втіленням людської організованої злочинності - Гільдією Тих-Хто-Бере (розрахуватися не за щось, а за здобуту освіту, між іншим). Але, як водиться, одна випадкова зустріч докорінно змінює плани і мотиви нашого героя. І все стає сильно складнішим.

Якщо коротко, то "Чорноязикий злодій" - чудове плутовське фентезі/роад муві (роад бук?). З небанальним світом, живими персонажами (Пані Мертві Ноги, вам окремий уклін) та логічним сюжетом.
Якщо читаєте таке - нема жодних причин пропускати.

З мінусів - хіба що трошки перебор для мене з жопно-сортирними жартами та перепади темпу розповіді в різних частинах книги.

P.S. Не буду приховувати, що книгу я купив (та й взагалі про Б'юлмана почув) в першу чергу завдяки його постам на підтримку України в соцмережах.
Але роман виявився чудовим, тож тепер я чекаю на сіквел (який навіть не анонсований англійською, нажаль) та на українське видання пріквелу (яке, сподіваюся, буде).