42
Все ще тут
Кидайте гроші на ЗСУ

Все ще не готовий відмовлятися від звички підводити ітоги року.
(і необережно планую трохи оживити канал, див. нижче)

Цього разу в кожній номінації один переможець і один (теж важливий) special mention

#итогигода #movies #music #games #books

Фільм року
Цього разу обрати було не дуже складно.
Хорошого кино було чимало, але такого, щоб прям запало в душу - одиниці

"Furiosa: A Mad Max Saga"

Беззастережний мій фаворит.
George Miller примудрився зняти кіно, яке б з одного боку не повторювало легендарну "Дорогу ярості" (досі соромно, що в 2015 я назвав фільмом року не її, а був надто радий хоч якомусь поверненюю "Star Wars", на щастя цього ніхто не пам'ятає), а з іншого - довало б такий самий досконалий екшен і історію, що без зайвих слів б'є прямо в серденька.

Те, що кіно вийшло так собі успішним - просто чергове підтвердження того, що ми все далі від Бога.

https://youtu.be/FVswuip0-co?si=G3IKRjmNGfVrppsE

(special mention) "Alien: Romulus"

Цей фільм неможливо оминути уваги - краще, що траплялося із франшизою аж з 1986 року, після числених так-собі вдалих спроб, я прям не сподівався дожити до такого.

Феде Альварез довів, що не потрібні сотні мільйонів доларів бюджету, супервідомі зірки та тонни фансервісу, щоб зняти кіно, що сподобається як старим фанатам, так і новим глядачам.
Незалежно від "Чужих" планую слідкувати за подальшою його кар'єрою.

https://youtu.be/x0XDEhP4MQs?si=qWYcT-z9N9WMqukz

Серіал Року
З серіалами, на відміну від повного метра, було дуже складно. Рік був дуже багатий на новинки - оригінальні шоу, продовження, анімація, одна з найвдаліших екранизацій відеоігр ever, чудовий не-тільки-дитячий серіал по "Зоряним Війнам", що йде прямо зараз - обирати було складно.

Але, в сухому залишку, десь так:

"Shogun"

Дорога і неймовірно красива історична драма (знаю, що певні категорії глядачів люблять дойобуватись, що все _насправді_ було не так; кожен раз дивуюся, як ці люди в дитинстві пережили "Трьох мушкетерів" Дюма). Відома книга у якості першоджерела забезпечує закінчену і внятну історію (другий сезон буде, але перший - все одно абсолютно завершений). Чудова акторська гра і бездоганна картинка просто не дозволяють назвати кращим серіалом 2024 року щось інше.

https://youtu.be/yAN5uspO_hk?si=_wO1lHvxRbJMBbgb

(special mention) "Penguin"

Головний конкурент Сьогуна за місце в моєму сердці - очікувано крута акторска робота Коліна Фаррела і несподівано прекрасна як світанок Крістін Міліотті.
Філігранне балансування між вайбами кінокоміксів і бандюганською класикою на кштальт "Сопрано".
Воскресіння давно забутого мистецтва робити антагоністів огидними.
Просто дуже хороше шоу, подивіть обов'язково, навіть якщо принципово не любите комікси.

https://youtu.be/sfJG6IiA_s8?si=yc9CWmURsmbGLZdy

Гра року

2024 в ігровій індустрії видався не таким ураганним як попередній рік, але хорошого було чимало. Соні порадували Астроботом (одразу зізнання - я ще не встиг в нього пограти, але виходячи з усього, що бачив - певен, що буду у захваті) та Helldivers 2 (а от їх пограв конкретно і з певним сумом мушу сказати, що якби видавець любив цю гру хоч вполовину так сильно, як розробник, то вона б вийшла ще кращою). Інді розробники продовжують видавати неймовірні речі - тут і великий та ужасний Balatro (маю його на купі платформ, граю досі на мобільному), і чудові Tactical Breach Wizards (які поєднують пазлообразну тактику в стилі Into the Breach з неймовірно написаними текстами), і кривавий ретро-шутер MULLET MADJACK... і ще багато чого, легко можна було б набрати кілька десятків позицій тільки з інді. В ААА трапилось дві чудових подорожі в улюблені кіносвіти - Indiana Jones and the Great Circle та Star wars: Outlaws (так, друга гра теж хороша, хто б там що не казав). Еталонний рімейк Silent Hill 2. Навіть Call of Duty порадували кращою кампанією за кілька років.

Але мій вибір гри року, мабуть, досить передбачуваний:

"S.T.A.L.K.E.R. 2: Heart of Chornobyl"

Ніколи не був фанатом оригінального Сталкера, хоча пробував грати в нього кілька разів (перший - ще на релізі *кряхтить по пенсіонерськи*) - ніколи не подобався ганплей в ньому, тож нічого особливого не чекав і від сіквела. Тим паче - на фоні усіх переносів та ускладнень на фоні повномасштабного вторгнення руських. Передзамовив на фоні великих утечок і абсолютно мразотних нападок "фанатів" з однієї там країни - суто підтримати. Потім передзамовив молодшій дитині - щоб можна було грати одночасно. А потім і пограв... і гра вийшла набагато кращою за всі мої сподівання. Атмосфера, картинка, відхід від настопиздівшої вже формули дефолтних опенворлд ігр, навіть до ганплею тут не можу придратися. Абсолютно певен, що ця гра з нами на багато років.

https://youtu.be/1dHmayETd4c?si=0OQ872fOXjG7U3AN

(special mention) "Witchfire"

Формально кажучи, вихід цієї гри в ранній доступ відбувся ще минулого року в Epic Store, а повний реліз - відбудеться тільки в кінці наступного, проте цієї осені я залишив в ній кількадесят годин, неминуче повернуся ще і щиро вважаю, що чуло про гру набагато менше людей, ніж вона варто.

Ідеальна стрільба, стильна графіка і абсолютно аддиктивна ігрова формула, що поєднує елементи екстракшен-шутерів (гра сінглова при цьому), соулз-лайків та ще пари-трійки жанрів.

І любов розробників - теж важливий інгрідієнт, не недооцінюйте його.
Тож істино кажу вам - пограйте. Ну чи хоч в вішліст додайте.

https://youtu.be/Ts1ZZkx2d1s?si=ECOBiQt7rdIlM39o

Книга року

Цього року з великим щастям та полегшенням вкотився назад в читання художніх книжок на рівні, що навіть перевищує пару доповномасштабних років.
Прочитав ажно 53 книжкі (деякі - перечитував, пара були дуже короткі і ще пара - комікси, але то таке) - здебільшого хороші.
Подивитись які можна тут https://www.goodreads.com/user/year_in_books/2024/174667041
Або ось так - https://www.goodreads.com/review/list/174667041?shelf=2024
(та й взагалі, хто користується гудрідзом - додавайтесь в друзі, оце все)
Планую (хаха) в 2025 продовжувати в тому ж дусі. І навіть, якщо все буде добре, коротко відписувати про прочитане тут, тож канал трошки оживе.
Сподіваюся.

Тож до ітогів:

"Хто ти такий?" Артем Чех

Дуже дивне відчуття, коли хтось інший раптом взяв і написав книжку про _твоє_ дитинство.
Так, пан Чех очевидно писав про власне та й в нас з ним різниця у віці в кілька років, але це було таке максимальне попадання в ціль, що точніше вже не буде.
Відчуття, ніби ти знов тільки входиш в підлітковий вік, розбив коліно і здираєш з ранки сукровицю - ніби і боляче, але зупинитися нема ніяких сил.
Дуже раджу кожному, кому чомусь цікаво як росли діти в українських містах 1990х років.
Без зайвої чернухи та гидотної бандитської романтики, але і без лубочної безтурботності.
(екранизація 2024 року, завдяки якій я і дізнався про книгу, теж як мінімум непогана, але книга - набагато глибша)

https://www.goodreads.com/book/show/58685907

(special mention) "Таке яскраве минуле" Ґай Ґевріел Кей

З не дуже зрозумілих мені самому причин, досі романи Кея якось уникали моєї уваги.
Неприпустима помилка, яку я почав виправляти цього року.
Прочитав всі три романи, виданих українською, і читатиму далі все.
Всі три були чудові, але коли вже треба обрати щось одне, то най буде цей.
Хто незнайомий з концепцією Кея - він пише майже історичні романи... просто не з історії нашого світу. Багацько його творів об'єднані в великий метацикл і, попри абсолютну власну самостійність, дозволяють нам зазирнути в різні періоди історії одного світу, оцінити як від вчинків героїв розбігаються хвилі наслідків кріз віки, як історія стає міфом і зазнає змін крізь числені перекази... Або можна не заморочуватись на це і просто читати спогади немолодого вже чоловіка в країні, що нагадує ренесансну Італію про те, як йому довелося бути знайомим з видатними людьми свого часу і до чого це все призвело.

Дуже раджу, Кей - краще, що зі мною трапилося в жанрі фентезі за чимало років.

https://www.goodreads.com/book/show/220881043

Музика року

Цього року знов скотився в болото звички і старе-знайоме слухав сильно більше ніж щось новеньке.
Нового було чимало, як нашого (чого вартий тільки абсолютно несподіваний музичний експеримент третьої штурмової бригади) так і закордонного, але обидва альбома, які згадаю тут - від давно відомих та улюблених виконавців.

Не думаю, що варто якось додатково коментувати.

"Wild God" Nick Cave & The Bad Seeds

https://youtu.be/uAgsn7la3jg?si=UyUQpo-npL_X64Wv

https://open.spotify.com/album/0TRr4JGEPJ4eAb5QKRaunf?si=LTQJx3EbT26lqMF-f9cuWw

(special mention) “Chains & Stakes” The Dead South

https://youtu.be/zEf98SnGm-0?si=kSDR9kRQ7zHKAfTH

https://open.spotify.com/album/7y1TBs8QPwekErm9r0YZy7?si=w_75Ea1QR8OAvvnvttM3GA

Традиційний бонус трек: напій року.
Все ще мінеральна вода "Моршинська" ;)

Такі справи.
Всі ми знаємо, чого бажаємо в наступному році.
Тож будемо сподіватися.

"Крабат" Отфрід Пройслер #books
Наче ідея починати читацький рік з казки минулого разу норм спрацювала, тож пробую ще раз.
Тільки замість сто разів читаного "Гобіта" - "Крабат" (написаний у 1971 році), який до цього моменту, до мого сорому, в руки не потрапляв.

Останнім поштовхом була рекомендація шановного Володимира Кузнєцова ще у вересні:

"Крабат" - це один із найкращих творів про школу чаклунства, який ви будь-коли прочитаєте.

І такі да.

Сувора німецька казка, все як ми любимо - смерті, тлєн, страждання (та й загалом, Саксонія на рубежі XVII та XVIII століть - не саме приємне місце).
Але казка порядна при цьому, тож - любов, дружба, людяність, надія.
Аж ніяк не шкадую, що осьо разом з хлопчиком на ім'я Крабат зазирнув до Козельбрухського млину.
Моя щира рекомендація.

"Пісня Ловихвоста" Тед Вільямс #books

"Всі люблять фентезі, а ще всі люблять котів - тож фентезі про котів варіант безпрограшний", - подумав* у 1985 році тоді-ще-не-зовсім-письменник Тед Вільямс. І вгадав.

Роман приніс пану Вільямсу успіх, а нам всім приніс чудового автора, що трохи згодом написав один з кращих фентезі циклів ever - «Пам’ять, Скорбота і Шип» (за версією мене, але хто не згоден - помиляється; останній роман циклу вийде українською вже цього року, я обов'язково перечитаю і, очевидно, не змовчу на цю тему).

Але повернімося до котів - не бачу сенсу переказувати сюжет роману, зауважу лиш, що це досить _класична_, не побоюся слова, фентезі історія в якій простий хлоп майже невольно вирушає у Пригоду і після важких випробувань знаходить не зовсім те, чого очікував на початку. Вільямс - талановитий автор і добре впорався з історією, але нічого принципово нового тут не створив. Те що дійсно виділяє книгу серед інших - це саме коти, яким автор з одного боку придумав міфологію, традиції і трохи навіть мову, а з іншого - полишив абсолютно впізнаваними хвостатими уїбанами, яких всі ми любимо.

Саме ця котячисть тримає актуальність "Пісні Ловихвоста" вже сорок років і робить (цитуючи одну мою корисну знайому) "найулюбленішою книгою підліткового віку" для багатьох.
І триматиме, я певен, ще стільки років, скільки люди житимуть поруч з котами. Якось так.

*це не моя спекуляція, а коротка вижимка з авторської передмови до перевидання 2000 року (є і в українському виданні)

P.S. Почав читати Вільямса ще десь в кінці 90х - на початку 00х, російською, в зворотному порядку - спочатку "Пам’ять, Скорбота і Шип", потім "Ловихвоста". "Пам'ять..." з тих пір перечитував двічі, здається, Вільямс - один з улюблених фентезі авторів.

"Драбина" Євгенія Кузнєцова #books

Кілька місяців тому я не зміг сформулювати свої враження від "Спитайте Мієчку" (попередній роман пані Кузнєцової) краще ніж "в нас є Фенні Флегг вдома".

Це визначення лишається в силі і для "Драбини". Життєві обставини, гарні і не дуже (у випадку "Драбини" таких, очевидно, більше), подані крізь призму рішучості і певного оптимізму героїв.
Сюжет книги - помірно успішному українському ойтішнічку, що живе в Іспанії, падає на голову купа родичей на самому початку полномасштабного вторгнення - надає збірці життєвих анекдотів очевидної надідеї, за яку людей іноді банить фейсбук.

Дуже чітко вловлений настрій тих перших тижнів, характери персонажів стали ще живішими у порівнянні з попередньою книгою (якщо ви не впізнаєте в героях нікого з близьких/знайомих, то я навіть не знаю), засмучує хіба що трохи змазана фінальна частина романа, ну дик і наша реальна історія ще далека до завершення.

Тож "Драбина" - чудова книга на вечір, а наступний роман пані Кузнєцової я купую одразу і без вагань (вже десь там в березні).