Насколько я понимаю, у ряда европейцев, особенно в околовоенных экспертных кругах, все ещё есть сомнения в том, как именно воюет «вторая армия мира» (российская z-орда).
Так вот, есть очень простое и надёжное решение. Передайте Украине (украинским Вооружённым Силам) сопоставимое количество тяжёлой артиллерии и дальнобойных MLRS, чтобы на поле боя возник определённый паритет по количеству выстрелов. Война-то сейчас идёт преимущественно артиллерийская, дальнобойная. И вот как только относительный паритет по стволам/выстрелам будет достигнут, тогда все в прямом эфире смогут оценить, насколько боеспособна Россия, как она воюет и почему «количество – это совсем не умение, а чистый и беспредельный примитивизм»…
Зачем думать, проводить заседания военных комитетов с экспертными спорами, теоретические выкладки бесконечно рисовать? У нас же сейчас все это можно проверить прямо на поле боя, на востоке Украины, в большом объёме. Просто – а теперь по слогам – дайте нам паритетный объём дальнобойной артиллерии/РСЗО, и в считанные дни получите любые объективные данные: кто есть; кто как воюет; что такое российская армия на самом деле… И, возможно, европейские военно-политические элиты перестанут наконец панически и безосновательно бояться столь дивного для XXI века юридического образования под названием «РФ»…
Так вот, есть очень простое и надёжное решение. Передайте Украине (украинским Вооружённым Силам) сопоставимое количество тяжёлой артиллерии и дальнобойных MLRS, чтобы на поле боя возник определённый паритет по количеству выстрелов. Война-то сейчас идёт преимущественно артиллерийская, дальнобойная. И вот как только относительный паритет по стволам/выстрелам будет достигнут, тогда все в прямом эфире смогут оценить, насколько боеспособна Россия, как она воюет и почему «количество – это совсем не умение, а чистый и беспредельный примитивизм»…
Зачем думать, проводить заседания военных комитетов с экспертными спорами, теоретические выкладки бесконечно рисовать? У нас же сейчас все это можно проверить прямо на поле боя, на востоке Украины, в большом объёме. Просто – а теперь по слогам – дайте нам паритетный объём дальнобойной артиллерии/РСЗО, и в считанные дни получите любые объективные данные: кто есть; кто как воюет; что такое российская армия на самом деле… И, возможно, европейские военно-политические элиты перестанут наконец панически и безосновательно бояться столь дивного для XXI века юридического образования под названием «РФ»…
Імперія повинна вмерти…
Ситуація на фронті «в моменті» тяжка, бо зброї в z-орди справді накопичилося дуже багато. Та в будь-якому разі Росію чекає поразка в цій війні – історична логіка невблаганна. Тієї самої миті, коли перший солдат перейшов кордон України, дивна «безунітазна» імперія підписала собі смертний вирок.
Для цього є декілька причин.
Кінець епохи російської нафти. Росія десятиліттями отримувала надприбутки з продажу сировини до Європи. Запровадження ембарго на російську нафту та заморожування «Північного потоку – 2» закінчує цю епоху. Москва не зможе перебудуватися й продавати ті ж обсяги Китаю та Індії. Ні, зрозуміло, що ведмежа пропаганда доведе своїм неофітам, що 50 грамів набагато краще за 100 грамів і що «щи из еловых шишек» набагато смачніші за картоплю з відбивною. Але… Частину нафтових свердловин доведеться заморозити назавжди. Згодом Європа почне відмовлятися й від газу, шукаючи альтернативи та змінюючи виробничі ланцюжки. Це неминуче просто тому, що Росія стала неадекватним і непередбачуваним партнером, з яким не можна мати справ. Оскільки Росія не вміє створювати нічого, крім продажу природних дарів, у середньостроковій перспективі її поступовий занепад – обов’язкова річ. Та й взагалі навіщо комусь мати в партнерах країну, яка бреше, бухає щось міцне, але пальоне, а потім обов’язково хоче когось убити чи щось украсти?
Економічна ізоляція призведе до «нових дев'яностих». Росія – велика за площею країна з великим обсягом ресурсів. Але навіть із таким «запасом міцності» економіка Росії вже починає дивовижні мандри на дно. «Импортозамещение» неможливе – руками не вийшли. А тому автомобілі без подушок безпеки та склопідіймачів – лише початок.
Повна втрата міжнародної репутації. Десятиліттями Кремль вкладав мільярди у свій образ «миротворця» та загравав з правими силами у Європі. Сьогодні неважливо, чи ти «правий», чи «лівий» – Росія стала синонімом слова «токсичність». Москва стала не лише ізгоєм для західного світу, а й для сусідів. Ніхто не хоче мати справ із Москвою, щоб завтра тебе не прийшли «рятувати». Той хто вже має, намагається дистанціюватися.
Бажаючи задовольнити фантазії купки божевільних старців (а хто ще може складати неформальне Політбюро?), Путін феєрично розпочав епоху занепаду Росії, втрати нею будь-якої глобальної ваги (хоча ні, вгодовану гопоту з ядерною зброєю треба правильно кваліфікувати в медичному сенсі) та відправив понтовиту країну у відому еротичну путь… У фіналі – похмура й занедбана провінція Китаю.
Росія обов'язково програє, тому що її модель нежиттєздатна.
Питання в тому, коли та якою ціною.
Наше завдання – забезпечити програш Росії максимально швидко. Для цього нам потрібно якнайбільше зброї.
Ситуація на фронті «в моменті» тяжка, бо зброї в z-орди справді накопичилося дуже багато. Та в будь-якому разі Росію чекає поразка в цій війні – історична логіка невблаганна. Тієї самої миті, коли перший солдат перейшов кордон України, дивна «безунітазна» імперія підписала собі смертний вирок.
Для цього є декілька причин.
Кінець епохи російської нафти. Росія десятиліттями отримувала надприбутки з продажу сировини до Європи. Запровадження ембарго на російську нафту та заморожування «Північного потоку – 2» закінчує цю епоху. Москва не зможе перебудуватися й продавати ті ж обсяги Китаю та Індії. Ні, зрозуміло, що ведмежа пропаганда доведе своїм неофітам, що 50 грамів набагато краще за 100 грамів і що «щи из еловых шишек» набагато смачніші за картоплю з відбивною. Але… Частину нафтових свердловин доведеться заморозити назавжди. Згодом Європа почне відмовлятися й від газу, шукаючи альтернативи та змінюючи виробничі ланцюжки. Це неминуче просто тому, що Росія стала неадекватним і непередбачуваним партнером, з яким не можна мати справ. Оскільки Росія не вміє створювати нічого, крім продажу природних дарів, у середньостроковій перспективі її поступовий занепад – обов’язкова річ. Та й взагалі навіщо комусь мати в партнерах країну, яка бреше, бухає щось міцне, але пальоне, а потім обов’язково хоче когось убити чи щось украсти?
Економічна ізоляція призведе до «нових дев'яностих». Росія – велика за площею країна з великим обсягом ресурсів. Але навіть із таким «запасом міцності» економіка Росії вже починає дивовижні мандри на дно. «Импортозамещение» неможливе – руками не вийшли. А тому автомобілі без подушок безпеки та склопідіймачів – лише початок.
Повна втрата міжнародної репутації. Десятиліттями Кремль вкладав мільярди у свій образ «миротворця» та загравав з правими силами у Європі. Сьогодні неважливо, чи ти «правий», чи «лівий» – Росія стала синонімом слова «токсичність». Москва стала не лише ізгоєм для західного світу, а й для сусідів. Ніхто не хоче мати справ із Москвою, щоб завтра тебе не прийшли «рятувати». Той хто вже має, намагається дистанціюватися.
Бажаючи задовольнити фантазії купки божевільних старців (а хто ще може складати неформальне Політбюро?), Путін феєрично розпочав епоху занепаду Росії, втрати нею будь-якої глобальної ваги (хоча ні, вгодовану гопоту з ядерною зброєю треба правильно кваліфікувати в медичному сенсі) та відправив понтовиту країну у відому еротичну путь… У фіналі – похмура й занедбана провінція Китаю.
Росія обов'язково програє, тому що її модель нежиттєздатна.
Питання в тому, коли та якою ціною.
Наше завдання – забезпечити програш Росії максимально швидко. Для цього нам потрібно якнайбільше зброї.
113-й день «плану»
- Європа відмовляється від російської нафти, а згодом, очевидно, диверсифікує й газ – це близько половини ВВП Росії. Грошей точно буде менше. Але навіщо в зоні-таборі гроші взагалі?
- Російська економіка повертається до 90-х: у дефіциті не лише автозапчастини, а й чайні пакетики. Але ж таке круте «імпортозаміщення»…
- Понад 32 000 російських «солдатів» уже загинули, поранених іще більше. Втрачено тисячі одиниць техніки. Але ж «баби ще народять».
І все це заради того, щоб на четвертий місяць війни замість «взяття Києва» чи Харкова пояснювати своїм z-глядачам, де розташоване місто Попасна й чому його взяття – це велика перемога.
Що ж, відповідаючи суб'єкту Пєскову: сподіваюся, у Москві зможуть знайти в собі сили «реально оцінити стан справ», порівняти свої «успіхи» зі знаменитим «усе йде за планом», припинити вогонь, відвести війська та закінчити ґвалтувати свої пропагандистські «глибокі горлянки».
Сьогоднішні нескінченні пропозиції перемовин з боку Російської Федерації – це не більш ніж спроба обманути світ: створити враження готовності до діалогу, а потім встромити ножа в спину. Засісти на тимчасово окупованих територіях під тимчасовим перемир'ям, облаштувати опорні пункти, накопичити резерви та відновити наступальний потенціал.
Але навіщо так істерично демонструвати цей інфантилізм? Україна обов’язково повернеться до переговорного процесу. Тільки у правильний момент і з сильною переговорною позицією.
Тоді, коли Кремль почне тверезо дивитися на речі й перестане п'яніти від власної пропаганди.
- Європа відмовляється від російської нафти, а згодом, очевидно, диверсифікує й газ – це близько половини ВВП Росії. Грошей точно буде менше. Але навіщо в зоні-таборі гроші взагалі?
- Російська економіка повертається до 90-х: у дефіциті не лише автозапчастини, а й чайні пакетики. Але ж таке круте «імпортозаміщення»…
- Понад 32 000 російських «солдатів» уже загинули, поранених іще більше. Втрачено тисячі одиниць техніки. Але ж «баби ще народять».
І все це заради того, щоб на четвертий місяць війни замість «взяття Києва» чи Харкова пояснювати своїм z-глядачам, де розташоване місто Попасна й чому його взяття – це велика перемога.
Що ж, відповідаючи суб'єкту Пєскову: сподіваюся, у Москві зможуть знайти в собі сили «реально оцінити стан справ», порівняти свої «успіхи» зі знаменитим «усе йде за планом», припинити вогонь, відвести війська та закінчити ґвалтувати свої пропагандистські «глибокі горлянки».
Сьогоднішні нескінченні пропозиції перемовин з боку Російської Федерації – це не більш ніж спроба обманути світ: створити враження готовності до діалогу, а потім встромити ножа в спину. Засісти на тимчасово окупованих територіях під тимчасовим перемир'ям, облаштувати опорні пункти, накопичити резерви та відновити наступальний потенціал.
Але навіщо так істерично демонструвати цей інфантилізм? Україна обов’язково повернеться до переговорного процесу. Тільки у правильний момент і з сильною переговорною позицією.
Тоді, коли Кремль почне тверезо дивитися на речі й перестане п'яніти від власної пропаганди.
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
У нас може бути набагато менше снарядів, ракет чи дальнобійної артилерії. Поки що, зрозуміло. Але в нас є головне: інтелект, бойовий дух та сила рідної землі. І це вкрай важливо. Тому що працює не тільки математика, але й психологія війни…
Навіть з обмеженими ресурсами наші хлопці проводять фантастичні тактичні операції, від яких відвисає щелепа у військових експертів багатьох країн-партнерів.
Але критична різниця у співвідношенні зброї робить наші маленькі перемоги перемогами, здобутими великою кров‘ю. Хлопці кажуть: після обстрілів росіяни часто навіть не змінюють локацію гаубиць. Просто знають, що все одно не дістаємо у відповідь.
Сьогодні в держави немає більш важливого завдання, ніж домогтися паритету зброї. Кожен день забирає в нас наших кращих людей. І щоб запобігти цьому, а також щоб ефективно контратакувати — зброя, зброя, зброя…
P. S. На відео розмова з Андрієм Ковальчуком, командувачем військ ОК «Південь».
Навіть з обмеженими ресурсами наші хлопці проводять фантастичні тактичні операції, від яких відвисає щелепа у військових експертів багатьох країн-партнерів.
Але критична різниця у співвідношенні зброї робить наші маленькі перемоги перемогами, здобутими великою кров‘ю. Хлопці кажуть: після обстрілів росіяни часто навіть не змінюють локацію гаубиць. Просто знають, що все одно не дістаємо у відповідь.
Сьогодні в держави немає більш важливого завдання, ніж домогтися паритету зброї. Кожен день забирає в нас наших кращих людей. І щоб запобігти цьому, а також щоб ефективно контратакувати — зброя, зброя, зброя…
P. S. На відео розмова з Андрієм Ковальчуком, командувачем військ ОК «Південь».
Харьков…
Постоянные ракетные удары, артиллерийские обстрелы, реактивные снаряды. Тотальное сумасшествие… С точки зрения военного искусства обстрелы жилых кварталов Харькова не имеют совершенно никакого смысла. Абсолютно. Безусловно. Во всех смыслах. «Стреляем только потому, что можем»? «Убиваем только потому, что нравится»? Да, конечно, для современной РФ даже это – аргументы. Впрочем, а какие ещё аргументы могут быть у страны, которая не имеет коллективного интеллекта и заменила его литерой-гимном публичных изгоев – «Z»?
Россия давно доказала: эта война не про стратегию и тактику, не про выгоды или потери. Эта война – про иррациональную месть. Про ненависть. Про зависть. Про желание убить, потому что вы – украинцы…
У России явно нет сил, чтобы взять Харьков. Но у Москвы и нет такой цели. Их цель – нанести максимальный урон городу и отомстить его жителям. Показать Харькову настоящие прелести «русского мира» и «дружбы народов» – «Грады», «Ураганы», «Смерчи». И тотальная продажа смерти под истерический зубовный скрежет российской пропаганды…
За то, что поломали планы Кремля в 2014-м и феврале 2022-го. За то, что с первых дней взяли удар на себя. За то, что отказались «ломаться» сегодня и мужественно сдерживают всю эту «саранчовую рать».
Вислоухие ru-пропагандисты придумают 1000 лицемерных эвфемизмов: «освобождение» харьковчан (от своих квартир), «защита русскоязычного населения» (от счастливой и ухоженной жизни в пользу унитазных русских воров) и даже «война с инопланетными биолабораториями», которую якобы ведут малограмотные субъекты с российскими паспортами, не способные прочитать с первой попытки традиционный Букварь…
А потом добавят, что эти мерзкие субъекты «совсем не атакуют города», а «стреляют строго по военным объектам». Все остальное якобы – монтаж стран НАТО. Но харьковчане знают, где правда, а где ложь. Впрочем, в наше время, когда везде прямые эфиры, даже условные жители условной Альфы Центавры прекрасно видят, почему россияне так омерзительно выглядят и почему на их лбах большими буквами начертано «убийцы-насильники».
Харьков стоял, стоит и будет стоять. Город-герой выстоит, отстроится и снова будет в рейтингах самых красивых и комфортных городов Украины. Да ладно, скорее, самых комфортных городов Европы. А харьковчане проживут на несколько порядков дольше, чем просуществует Российская империя. История слишком любит правду и сильных людей…
Постоянные ракетные удары, артиллерийские обстрелы, реактивные снаряды. Тотальное сумасшествие… С точки зрения военного искусства обстрелы жилых кварталов Харькова не имеют совершенно никакого смысла. Абсолютно. Безусловно. Во всех смыслах. «Стреляем только потому, что можем»? «Убиваем только потому, что нравится»? Да, конечно, для современной РФ даже это – аргументы. Впрочем, а какие ещё аргументы могут быть у страны, которая не имеет коллективного интеллекта и заменила его литерой-гимном публичных изгоев – «Z»?
Россия давно доказала: эта война не про стратегию и тактику, не про выгоды или потери. Эта война – про иррациональную месть. Про ненависть. Про зависть. Про желание убить, потому что вы – украинцы…
У России явно нет сил, чтобы взять Харьков. Но у Москвы и нет такой цели. Их цель – нанести максимальный урон городу и отомстить его жителям. Показать Харькову настоящие прелести «русского мира» и «дружбы народов» – «Грады», «Ураганы», «Смерчи». И тотальная продажа смерти под истерический зубовный скрежет российской пропаганды…
За то, что поломали планы Кремля в 2014-м и феврале 2022-го. За то, что с первых дней взяли удар на себя. За то, что отказались «ломаться» сегодня и мужественно сдерживают всю эту «саранчовую рать».
Вислоухие ru-пропагандисты придумают 1000 лицемерных эвфемизмов: «освобождение» харьковчан (от своих квартир), «защита русскоязычного населения» (от счастливой и ухоженной жизни в пользу унитазных русских воров) и даже «война с инопланетными биолабораториями», которую якобы ведут малограмотные субъекты с российскими паспортами, не способные прочитать с первой попытки традиционный Букварь…
А потом добавят, что эти мерзкие субъекты «совсем не атакуют города», а «стреляют строго по военным объектам». Все остальное якобы – монтаж стран НАТО. Но харьковчане знают, где правда, а где ложь. Впрочем, в наше время, когда везде прямые эфиры, даже условные жители условной Альфы Центавры прекрасно видят, почему россияне так омерзительно выглядят и почему на их лбах большими буквами начертано «убийцы-насильники».
Харьков стоял, стоит и будет стоять. Город-герой выстоит, отстроится и снова будет в рейтингах самых красивых и комфортных городов Украины. Да ладно, скорее, самых комфортных городов Европы. А харьковчане проживут на несколько порядков дольше, чем просуществует Российская империя. История слишком любит правду и сильных людей…
П'ятий місяць повномасштабної війни… Правила ж зрозумілі. Але деякі журналісти, медійники та суб'єкти політичного життя все ще продовжують жити у категоріях «до 24 лютого».
Для одних «новинарів» головним показником ефективності залишається кількість «лайків», цитувань та «ексклюзив»: головне – першими опублікувати новину «з фронту», поставити клікбейтний заголовок, похизуватися «інсайдом», не замислюючись про користь чи шкоду дій.
Інші представники політикуму, не знайшовши себе під час війни, ховаються від реальності в старій парадигмі мислення. Вони продовжують жити в часі, де були «політичні проєкти», рейтинги, вибори та електорат. Сидячи в ресторанах, розмірковують про політичні перспективи, говорячи: коли все це закінчиться? Закінчиться що? Війна за виживання?
Періодично зустрічаючись з іноземними журналістами, нещодавно почув: «Вау, у вас така свобода слова!» Так, навіть під час війни. І ми пишаємося цим. Але варто пам’ятати, що свобода передбачає й відповідальність. Через страх російських офіцерів повідомляти погані звістки з передової, подеколи російське командування дізнається новини з фронту з… наших соцмереж. Це зафіксований факт.
Тож іноді, бажаючи повідомити звістку «з передової», треба зупинитися, порахувати до 10 й подумати: чи роблю я користь цією дією своїй армії, чи не допомагаю я ворогу?
Чийсь «оперативний інсайд» та жага «лайків» може коштувати життів українських захисників. До речі, більш детально про це можна почитати в Ганни Маляр… (Telegram, Facebook)
Для одних «новинарів» головним показником ефективності залишається кількість «лайків», цитувань та «ексклюзив»: головне – першими опублікувати новину «з фронту», поставити клікбейтний заголовок, похизуватися «інсайдом», не замислюючись про користь чи шкоду дій.
Інші представники політикуму, не знайшовши себе під час війни, ховаються від реальності в старій парадигмі мислення. Вони продовжують жити в часі, де були «політичні проєкти», рейтинги, вибори та електорат. Сидячи в ресторанах, розмірковують про політичні перспективи, говорячи: коли все це закінчиться? Закінчиться що? Війна за виживання?
Періодично зустрічаючись з іноземними журналістами, нещодавно почув: «Вау, у вас така свобода слова!» Так, навіть під час війни. І ми пишаємося цим. Але варто пам’ятати, що свобода передбачає й відповідальність. Через страх російських офіцерів повідомляти погані звістки з передової, подеколи російське командування дізнається новини з фронту з… наших соцмереж. Це зафіксований факт.
Тож іноді, бажаючи повідомити звістку «з передової», треба зупинитися, порахувати до 10 й подумати: чи роблю я користь цією дією своїй армії, чи не допомагаю я ворогу?
Чийсь «оперативний інсайд» та жага «лайків» може коштувати життів українських захисників. До речі, більш детально про це можна почитати в Ганни Маляр… (Telegram, Facebook)
Безвідносно до конкретних медіа, дивних текстів і певних прізвищ… Свобода слова – фундаментальна цінність українського суспільства. Без будь-яких нюансів. Саме це, серед іншого, цілковито відрізняє нас від «табірних росіян». Навіть на п'ятий місяць війни в Україні немає й натяку на тотальну військову цензуру: журналісти не узгоджують свої матеріали з державою, опозиційні політики критикують владу в соцмережах, окремі медіаперсони висвітлюють перебіг бойових дій, іноді повідомляючи новини навіть раніше від Генштабу.
Це не завжди допомагає воювати, часом породжуючи конфліктність. Але все, що стосується відкритого медійного простору, – свідоме рішення Президента: жодним чином не обмежувати роботу журналістів. Рішення, на мій погляд, правильне й мудре. Хоч і вкрай складне для модерації під час війни.
Але варто пам’ятати, що велика свобода передбачає велику відповідальність. Журналісти можуть і мають право звертати увагу влади на баги системи, щоб провокувати реакцію та зміни, – благородна місія в державній «екосистемі». Та коли баг уже виявлений і усунутий (а людина, яка цей баг постійно юзала, процедурно звільнена), доцільність журналістської провокації викликає як мінімум сумніви. Навіщо? Заради чого? Система ж уже відреагувала та відкоригувала баг? Ми живемо в інформаційній війні, де вся пропагандистська машина ворога працює на те, щоб підірвати довіру до України. Особливо на зовнішніх ринках. Чи варто робити йому (ворогу) щедрий пас? Чи були прораховані всі ризики від подібних дій? І знову ж таки ключове питання: а навіщо взагалі така публікація вже ПІСЛЯ виправлення ситуації?
Звісно, держава не має права й не буде втручатися в роботу журналістського цеху – завжди стоятимемо на цьому. Але журналісти мають ефективно саморегулювати свою діяльність і робити це всередині цеху. Бо… війна. І є величезні ризики…
Важкі часи, велика відповідальність.
Це не завжди допомагає воювати, часом породжуючи конфліктність. Але все, що стосується відкритого медійного простору, – свідоме рішення Президента: жодним чином не обмежувати роботу журналістів. Рішення, на мій погляд, правильне й мудре. Хоч і вкрай складне для модерації під час війни.
Але варто пам’ятати, що велика свобода передбачає велику відповідальність. Журналісти можуть і мають право звертати увагу влади на баги системи, щоб провокувати реакцію та зміни, – благородна місія в державній «екосистемі». Та коли баг уже виявлений і усунутий (а людина, яка цей баг постійно юзала, процедурно звільнена), доцільність журналістської провокації викликає як мінімум сумніви. Навіщо? Заради чого? Система ж уже відреагувала та відкоригувала баг? Ми живемо в інформаційній війні, де вся пропагандистська машина ворога працює на те, щоб підірвати довіру до України. Особливо на зовнішніх ринках. Чи варто робити йому (ворогу) щедрий пас? Чи були прораховані всі ризики від подібних дій? І знову ж таки ключове питання: а навіщо взагалі така публікація вже ПІСЛЯ виправлення ситуації?
Звісно, держава не має права й не буде втручатися в роботу журналістського цеху – завжди стоятимемо на цьому. Але журналісти мають ефективно саморегулювати свою діяльність і робити це всередині цеху. Бо… війна. І є величезні ризики…
Важкі часи, велика відповідальність.
«Все пропало»… Хіба?
Часом у західних ЗМІ з'являються публікації дивного характеру. Ось, наприклад, одна з тез, у яку вкладаються умовні «антиукраїнці»: «В адміністрації Президента США сумніваються, чи зможе Україна повернути контроль над захопленими територіями».
Хтось бачить у таких статтях «складні політичні ігри» чи «російські інформаційні спецоперації», але реальність набагато банальніша. Є «яструби», є «голуби», а є класичні песимісти. Ось прокинувся умовний «працівник апарату» в поганому настрої, поділився за кавою скигленням з журналістом, і от уже мільйони бачать заголовок «Все пропало, Путін перемагає». Ага, точно перемагає (іронія) )
Це ті самі люди, які не вірили, що Київ протримається бодай 72 години (126 днів – трошки більше), що Європа запровадить нафтове ембарго та що Україна колись отримає важку техніку від НАТО (питання тепер тільки в темпах постачання)…
Реальність інакша: з березня ми пройшли великий шлях у переосмисленні цієї війни західними елітами. Щодня спілкуюся з радниками, членами парламенту та представниками західних країн і можу сказати одне. Те, що Путін має ганебно програти цю війну, – абсолютний консенсус лідерів цивілізованого світу. Підкреслюю ще раз: програш РФ – безумовна мета цивілізованого світу заради прогресивного розвитку людства, а не повернення в радянські табори та холодні війни…
Питання поступок та компромісів не стоїть. Стоїть питання конкретних напрямів, над якими маємо працювати задля перемоги.
Україна поверне тимчасово окуповані території військовим шляхом. Це не «заспокійлива мантра» та не політичне гасло, це чиста математика та військовий розрахунок. Все, що для цього потрібно, – конкретна кількість позицій конкретної важкої техніки для формування паритету озброєння.
Над цим і працюємо ;)
Часом у західних ЗМІ з'являються публікації дивного характеру. Ось, наприклад, одна з тез, у яку вкладаються умовні «антиукраїнці»: «В адміністрації Президента США сумніваються, чи зможе Україна повернути контроль над захопленими територіями».
Хтось бачить у таких статтях «складні політичні ігри» чи «російські інформаційні спецоперації», але реальність набагато банальніша. Є «яструби», є «голуби», а є класичні песимісти. Ось прокинувся умовний «працівник апарату» в поганому настрої, поділився за кавою скигленням з журналістом, і от уже мільйони бачать заголовок «Все пропало, Путін перемагає». Ага, точно перемагає (іронія) )
Це ті самі люди, які не вірили, що Київ протримається бодай 72 години (126 днів – трошки більше), що Європа запровадить нафтове ембарго та що Україна колись отримає важку техніку від НАТО (питання тепер тільки в темпах постачання)…
Реальність інакша: з березня ми пройшли великий шлях у переосмисленні цієї війни західними елітами. Щодня спілкуюся з радниками, членами парламенту та представниками західних країн і можу сказати одне. Те, що Путін має ганебно програти цю війну, – абсолютний консенсус лідерів цивілізованого світу. Підкреслюю ще раз: програш РФ – безумовна мета цивілізованого світу заради прогресивного розвитку людства, а не повернення в радянські табори та холодні війни…
Питання поступок та компромісів не стоїть. Стоїть питання конкретних напрямів, над якими маємо працювати задля перемоги.
Україна поверне тимчасово окуповані території військовим шляхом. Це не «заспокійлива мантра» та не політичне гасло, це чиста математика та військовий розрахунок. Все, що для цього потрібно, – конкретна кількість позицій конкретної важкої техніки для формування паритету озброєння.
Над цим і працюємо ;)
Щодо «хлопків з негативним зростанням» у російських містах.
Війна ж у прямому етері. Тому все можна бачити онлайн. І ми дійсно вже бачили, як російські ракети «бумерангом» повертаються в місце відправлення. Знаємо реальну ціну заявам про «високоточність» російської зброї — Київ, Кременчук, Одеса тільки останні приклади… Та чудово розуміємо логіку дій російського командування (точніше, її відсутність).
Тож маю чотири прості пояснення «бавовни» в російських прифронтових містах.
Перше: атака своїх міст (коли росіяни жаліли своїх співвітчизників?) власними ракетами в якості провокації, аби звинуватити Україну в обстрілі російських міст та зірвати постачання західної зброї. Примітивно, але абсолютно у стилі сучасної російської ідіо-пропаганди…
Друге: в «інтелектуальних» операторів російських систем ППО явно ростуть руки з місць, де в нормальних людей знаходяться інші частини тіла. Тому все починає горіти…
Третє: обов’язкова карма. Маріуполь, Кременчук, Сергіївка, Чортків, Харків, Буча, Сєвєродонецьк — зло завжди має наслідки. І завжди треба платити за рахунками…
Четверте: Божий промисел. Тому що не можна бути такими брехливими пекельними чортами…
Якщо вам здається, що якісь дії російської армії суперечать здоровому глузду, то пам‘ятайте — вся ця війна суперечить здоровому глузду. Бо сучасна Рф — це взагалі не про здоровий глузд.
Єдине, чого не розумію, то чому не Вороніж, бо ж якщо за планом, то за планом…
Війна ж у прямому етері. Тому все можна бачити онлайн. І ми дійсно вже бачили, як російські ракети «бумерангом» повертаються в місце відправлення. Знаємо реальну ціну заявам про «високоточність» російської зброї — Київ, Кременчук, Одеса тільки останні приклади… Та чудово розуміємо логіку дій російського командування (точніше, її відсутність).
Тож маю чотири прості пояснення «бавовни» в російських прифронтових містах.
Перше: атака своїх міст (коли росіяни жаліли своїх співвітчизників?) власними ракетами в якості провокації, аби звинуватити Україну в обстрілі російських міст та зірвати постачання західної зброї. Примітивно, але абсолютно у стилі сучасної російської ідіо-пропаганди…
Друге: в «інтелектуальних» операторів російських систем ППО явно ростуть руки з місць, де в нормальних людей знаходяться інші частини тіла. Тому все починає горіти…
Третє: обов’язкова карма. Маріуполь, Кременчук, Сергіївка, Чортків, Харків, Буча, Сєвєродонецьк — зло завжди має наслідки. І завжди треба платити за рахунками…
Четверте: Божий промисел. Тому що не можна бути такими брехливими пекельними чортами…
Якщо вам здається, що якісь дії російської армії суперечать здоровому глузду, то пам‘ятайте — вся ця війна суперечить здоровому глузду. Бо сучасна Рф — це взагалі не про здоровий глузд.
Єдине, чого не розумію, то чому не Вороніж, бо ж якщо за планом, то за планом…
Повернення українського прапора на острів Зміїний – більше, ніж просто символ. Чотири з гаком місяці тому капітан російського крейсера «Москва» запропонував українським захисникам скласти зброю та прийняти поразку. І? А далі все сталося так, як і має бути з російською ордою…
Чотири місяці по тому немає ані крейсера «Москва», ані капітана. Над легендарним островом же знову майорить український прапор.
Все, що змогло зробити російське Міноборони, щоб заглушити крик диванних підрозділів Z-орди, – виплюнути фейк про «знищення» нашої групи… літаками ВКС Рф. Звісно, це частина того ж списку «перемог», як і тричі «знищена» авіація, системи ППО, М777 та HIMARS – віртуальний світ російського пропагандистського «успіху». Ба більше, хочу загострити увагу на прямому зізнанні «російських генералів». Вони відверто кажуть, що немає жодних інших цілей війни, крім однієї: полювати на українців і пробувати їх убивати. Літаками, ракетами, гарматами. Навіть на острові, з якого вони (росіяни) втекли, бо це «був жест доброї волі». Тобто вбивство кожного українця – і є єдина мета російської федерації…
Правда ж сьогодні така проста: Збройні Сили України мають жорстко викидати російських убивць з української землі. І робити це монотонно й повсякчас, максимально збільшуючи втрати «живої сили» ворога. Хоча чи можуть бути «мертві» (а росіяни в будь-яких сеансах – мертвий народ) бути живими?
Така ж доля чекає й на інші окуповані території. Питання в одному – достатній кількості зброї.
Над цим і працюємо.
Чотири місяці по тому немає ані крейсера «Москва», ані капітана. Над легендарним островом же знову майорить український прапор.
Все, що змогло зробити російське Міноборони, щоб заглушити крик диванних підрозділів Z-орди, – виплюнути фейк про «знищення» нашої групи… літаками ВКС Рф. Звісно, це частина того ж списку «перемог», як і тричі «знищена» авіація, системи ППО, М777 та HIMARS – віртуальний світ російського пропагандистського «успіху». Ба більше, хочу загострити увагу на прямому зізнанні «російських генералів». Вони відверто кажуть, що немає жодних інших цілей війни, крім однієї: полювати на українців і пробувати їх убивати. Літаками, ракетами, гарматами. Навіть на острові, з якого вони (росіяни) втекли, бо це «був жест доброї волі». Тобто вбивство кожного українця – і є єдина мета російської федерації…
Правда ж сьогодні така проста: Збройні Сили України мають жорстко викидати російських убивць з української землі. І робити це монотонно й повсякчас, максимально збільшуючи втрати «живої сили» ворога. Хоча чи можуть бути «мертві» (а росіяни в будь-яких сеансах – мертвий народ) бути живими?
Така ж доля чекає й на інші окуповані території. Питання в одному – достатній кількості зброї.
Над цим і працюємо.
Все дуже просто… Одного разу Хемінгуей посперечався, що напише найкоротшу розповідь, яка запросто зможе розчулити будь-кого. Буквально за годину він приніс аркуш паперу, на якому червоним по синьо-білому було написано лише два речення. «Російський солдат заступав на нічне чергування на склад БК. Командир щиро побажав «на добраніч». Чекаємо…
Дуже подобаються прості «політичні анекдоти», де традиційну головну роль «дуркА» обов’язково грають російські пропагандисти… Так от, сьогодні ці анекдотичні персонажі активно радіють важливій «зовнішньополітичній перемозі»: поки Володимир Путін готується до візиту до нової країни-партнера – Ірану, Північна Корея… визнала кримінальне угруповання «ДНР». Фантастична перемога. Фантастичне досягнення, заради якого треба будо вщент знищити репутацію «великої Рф»…
І все ж таки маю погані новини для прихильників «русского мира». Через певний час КНДР може визнати незалежну Бурятію та Демократичну Республіку Тива.
І все ж таки маю погані новини для прихильників «русского мира». Через певний час КНДР може визнати незалежну Бурятію та Демократичну Республіку Тива.
Що там із «чотирма напрямками» пана Лукашенка?
Якщо коротко, то всі ці напрямки швидко наближають «патріарха» з 28-річним стажем сільської диктатури до дуже похмурої «особистої осені наодинці»…
Але все ж таки, навіщо Путіну потрібен «другий фронт» із Білорусі? Аби не опинитися на самоті на трибуналі історії. Кожен день наближає Кремль до неминучої поразки. Вже немає репутації, друзів, підтримки, майбутнього. І що далі, то болючішою вона (поразка) буде. Росія закріплюється в статусі країни-терориста та міжнародного ізгоя, і в Москві не хочуть насолоджуватися поразкою й огидним статусом наодинці. Для цього є лише один спосіб – замазати «партнера» кров’ю.
Але Білорусь – це не лише Лукашенко чи генерали, що уникають «повістки» в будинок для літніх людей, бо їхній золотий вік припав на Карибську кризу. Це десятки тисяч молодих пасіонарних людей, які бажають для своєї країни кращої долі, ніж виправна колонія. Це тисячі, що були вимушені покинути свій дім, аби не жити в трудовому таборі із заклеєними ротами.
Тому саме від дій білорусів, а не Лукашенка, залежатиме, якою увійде в історію країна під назвою Білорусь. Ніколи не пізно зробити правильний вибір. Ніколи не пізно стати народом-героєм. Для цього просто потрібно сказати «ні» z-чумі, обравши сторону добра. Підтримавши вільну Україну…
https://youtu.be/8Xr1baP_Buc
Якщо коротко, то всі ці напрямки швидко наближають «патріарха» з 28-річним стажем сільської диктатури до дуже похмурої «особистої осені наодинці»…
Але все ж таки, навіщо Путіну потрібен «другий фронт» із Білорусі? Аби не опинитися на самоті на трибуналі історії. Кожен день наближає Кремль до неминучої поразки. Вже немає репутації, друзів, підтримки, майбутнього. І що далі, то болючішою вона (поразка) буде. Росія закріплюється в статусі країни-терориста та міжнародного ізгоя, і в Москві не хочуть насолоджуватися поразкою й огидним статусом наодинці. Для цього є лише один спосіб – замазати «партнера» кров’ю.
Але Білорусь – це не лише Лукашенко чи генерали, що уникають «повістки» в будинок для літніх людей, бо їхній золотий вік припав на Карибську кризу. Це десятки тисяч молодих пасіонарних людей, які бажають для своєї країни кращої долі, ніж виправна колонія. Це тисячі, що були вимушені покинути свій дім, аби не жити в трудовому таборі із заклеєними ротами.
Тому саме від дій білорусів, а не Лукашенка, залежатиме, якою увійде в історію країна під назвою Білорусь. Ніколи не пізно зробити правильний вибір. Ніколи не пізно стати народом-героєм. Для цього просто потрібно сказати «ні» z-чумі, обравши сторону добра. Підтримавши вільну Україну…
https://youtu.be/8Xr1baP_Buc
YouTube
Солдаты Беларуси, Украинцы не хотят в вас стрелять!
Беларусы и Украинцы обратились к военнослужащим армии Республики Беларусь.
– Денис "Кит" Прохоров (Полк Кастуся Каліноўскага);
– Елена Жаркевич (беларуская активистка в Украине);
– Янина Соколова (популярная украинская журналистка и телеведущая, @VecherYaninaSokolova…
– Денис "Кит" Прохоров (Полк Кастуся Каліноўскага);
– Елена Жаркевич (беларуская активистка в Украине);
– Янина Соколова (популярная украинская журналистка и телеведущая, @VecherYaninaSokolova…
Розставлю правильні акценти. Коротко…
Перше: Україна не підписувала жодних прямих домовленостей з РФ щодо зерна. Лише з Туреччиною та ООН – щодо організації транспортної логістики для 18-20 млн тонн зерна на суму 10+ млрд доларів...
Друге: РФ брала на себе конкретні зобов'язання перед іншими країнами щодо забезпечення безпеки «зернових коридорів», нестрільби по місцях зберігання/перевалки та шляху прямування. Гарантами того, що Росія в зерновому питанні виявить хоч дещицю осудності, є Туреччина та ООН. Фіксуємо це…
Третє: навмисний удар РФ по Одеському порту буквально за кілька годин після підписання всіх документів ідеально характеризує специфічний «психічний стан» Росії. Вони явно вважають за краще постійно доводити світові, особливо тим, хто все ще плекає ілюзії щодо залишків «російського розуму», що абсолютно недоговороспроможні. І це чудово. Тому що надто вже очевидно…
Четверте: відвертий, неприхований намір ударити по зернових запасах в Одеському порту – це пряме послання росіян арабським та африканським країнам (а саме там – найістотніші нейтральні чи навіть дещо проросійські настрої): «Ви взагалі ніхто! І плювали ми, понтовиті росіяни, на ваші голоди, зерна та інші хотілки!»
І нарешті п'яте: хоче це визнавати хтось чи ні, але Росія навмисно завдала демонстративного та принизливого удару по репутації Туреччини та ООН. Знову ж таки неформально звернувшись до них зі своєю класичною фразою: «Ну і що ви зробите?» Але пам’ятаємо, що саме Туреччина та ООН є повними «гарантами безпеки» транспортних зернових коридорів, і вони ж гарантували голодному світу (не тільки Україні), що Росія буде стояти осторонь хоча б тут…
Дуже красномовна й корисна історія про те, як російська похоронна команда продовжує запекло ховати сама себе.
Перше: Україна не підписувала жодних прямих домовленостей з РФ щодо зерна. Лише з Туреччиною та ООН – щодо організації транспортної логістики для 18-20 млн тонн зерна на суму 10+ млрд доларів...
Друге: РФ брала на себе конкретні зобов'язання перед іншими країнами щодо забезпечення безпеки «зернових коридорів», нестрільби по місцях зберігання/перевалки та шляху прямування. Гарантами того, що Росія в зерновому питанні виявить хоч дещицю осудності, є Туреччина та ООН. Фіксуємо це…
Третє: навмисний удар РФ по Одеському порту буквально за кілька годин після підписання всіх документів ідеально характеризує специфічний «психічний стан» Росії. Вони явно вважають за краще постійно доводити світові, особливо тим, хто все ще плекає ілюзії щодо залишків «російського розуму», що абсолютно недоговороспроможні. І це чудово. Тому що надто вже очевидно…
Четверте: відвертий, неприхований намір ударити по зернових запасах в Одеському порту – це пряме послання росіян арабським та африканським країнам (а саме там – найістотніші нейтральні чи навіть дещо проросійські настрої): «Ви взагалі ніхто! І плювали ми, понтовиті росіяни, на ваші голоди, зерна та інші хотілки!»
І нарешті п'яте: хоче це визнавати хтось чи ні, але Росія навмисно завдала демонстративного та принизливого удару по репутації Туреччини та ООН. Знову ж таки неформально звернувшись до них зі своєю класичною фразою: «Ну і що ви зробите?» Але пам’ятаємо, що саме Туреччина та ООН є повними «гарантами безпеки» транспортних зернових коридорів, і вони ж гарантували голодному світу (не тільки Україні), що Росія буде стояти осторонь хоча б тут…
Дуже красномовна й корисна історія про те, як російська похоронна команда продовжує запекло ховати сама себе.
Сьогоднішні заяви Лаврова на зустрічі з представниками країн – членів Ліги арабських держав – добре нагадування про те, чому не варто влітку пересуватися під сонцем без головного убору. Класична російська шизофренія: вранці заявляєш, що Москва прагне переговорів, а вже ввечері – що твоя мета – «позбутися антинародного київського режиму». І це каже суб'єкт, що представляє країну-варвара, яка без жодних причин вторглася на чужу територію та максимально жорстоко вбиває українців.
Так от, «режими» – це щось у російських в'язницях, а в Україні є законно обрана влада, яка перемогла на чесних, конкурентних, демократичних виборах. Стільки незнайомих для російської еліти слів в одному реченні, чи не так?
Вирішуючи скинути «антиісторичні режими», важливо самому випадково не опинитися на безумовному смітнику історії. Особливо якщо цивілізація вже вкрай зневажливо дивиться на суб'єктів, які скоїли стільки задокументованих важких воєнних злочинів.
Так от, «режими» – це щось у російських в'язницях, а в Україні є законно обрана влада, яка перемогла на чесних, конкурентних, демократичних виборах. Стільки незнайомих для російської еліти слів в одному реченні, чи не так?
Вирішуючи скинути «антиісторичні режими», важливо самому випадково не опинитися на безумовному смітнику історії. Особливо якщо цивілізація вже вкрай зневажливо дивиться на суб'єктів, які скоїли стільки задокументованих важких воєнних злочинів.
Непокаране зло повертається.
Невиправлені помилки повторюються.
Сьогодні в Україні остаточно демонтується проросійська політична та економічна інфраструктура, яку відразу після відновлення незалежності збирали з уламків СРСР російські спецслужби.
Закриття проросійських телеканалів, арешти вісників «русского миру», зачистка спецслужб від зрадників у погонах та врешті-решт кримінальні підозри екс-міністрам юстиції та закордонних справ часів Януковича – Лавриновичу та Грищенку – це чітка відповідь системи й робота над помилками минулого. Більше ніхто не зможе зраджувати країну, лобіюючи інтереси Росії на державних посадах в Україні.
Безумовно, питання складу злочину, обґрунтованість підозри й допустимість доказів встановить суд у відкритому, прозорому та демократичному процесі.
Але вже сьогодні можна констатувати: в Україні залишається в минулому ера проросійського лобі, а з нею – і цілий пласт медіаескорту, що годувався, просуваючи російський вплив.
Політичний фундамент країни, як і її інформаційна матриця, сьогодні зазнають тектонічних змін... А з ними шанс на нове якісне майбутнє та відкриту, чесну, відповідальну політику отримує й український народ.
Невиправлені помилки повторюються.
Сьогодні в Україні остаточно демонтується проросійська політична та економічна інфраструктура, яку відразу після відновлення незалежності збирали з уламків СРСР російські спецслужби.
Закриття проросійських телеканалів, арешти вісників «русского миру», зачистка спецслужб від зрадників у погонах та врешті-решт кримінальні підозри екс-міністрам юстиції та закордонних справ часів Януковича – Лавриновичу та Грищенку – це чітка відповідь системи й робота над помилками минулого. Більше ніхто не зможе зраджувати країну, лобіюючи інтереси Росії на державних посадах в Україні.
Безумовно, питання складу злочину, обґрунтованість підозри й допустимість доказів встановить суд у відкритому, прозорому та демократичному процесі.
Але вже сьогодні можна констатувати: в Україні залишається в минулому ера проросійського лобі, а з нею – і цілий пласт медіаескорту, що годувався, просуваючи російський вплив.
Політичний фундамент країни, як і її інформаційна матриця, сьогодні зазнають тектонічних змін... А з ними шанс на нове якісне майбутнє та відкриту, чесну, відповідальну політику отримує й український народ.
Надо называть вещи своими именами. Пока ещё не пойманный и не осужденный коллаборант Константинов, именующий себя в криминальной иерархии «главой парламента» оккупированного Крыма, к ужасу российского контингента, ищущего пути отступления из Херсона, призывает Москву расширить «географию спецоперации» на Николаев и Одессу. Т. е. этот субъект открыто призывает разрушить, стереть с лица земли несколько крупных украинских городов. И таким образом добровольно фиксирует собственный умысел на совершение уголовного преступления с особым цинизмом в составе группы.
Налицо полная потеря связи с реальностью, отказ от контакта с внешним миром и беспробудное погружение в информационный пузырь Z-пропаганды.
Будем лечить, приводить в чувство и возвращать к жизни путём длительного ознакомления с сотнями томов личного уголовного производства по статье «государственная измена», призывам к массовым убийствам и открытым, публичным долгожданным судом.
Люди в халатах и мантиях в пути.
Налицо полная потеря связи с реальностью, отказ от контакта с внешним миром и беспробудное погружение в информационный пузырь Z-пропаганды.
Будем лечить, приводить в чувство и возвращать к жизни путём длительного ознакомления с сотнями томов личного уголовного производства по статье «государственная измена», призывам к массовым убийствам и открытым, публичным долгожданным судом.
Люди в халатах и мантиях в пути.
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Право держави на існування визначають не лише міжнародні договори чи формальне визнання з боку глобальних інститутів.
Його визначає готовність народу захищати свою державу зі зброєю в руках; готовність на самопожертву заради свого дому; готовність незламно стояти на своїй землі, коли на тебе суне збочений монстр. Адже держава постане тільки тоді, коли нація почує своє справжнє серцебиття…
Сьогодні українці ставлять крапку в історичних спекуляціях щодо «українського питання». Немає і більше ніколи не буде запитання «Що таке Україна?». Бо Україна віднині — це велика країна, яка повернула світові розуміння, що таке справжня Свобода і що таке справжня Гордість.
Сьогодні світ точно знає: Україна — незалежна держава в центрі Європи, українці — мужній, хоробрий, вільний народ. І не дай Боже комусь вирішити перевірити це на практиці.
З днем 🇺🇦 державності, Україно!
Його визначає готовність народу захищати свою державу зі зброєю в руках; готовність на самопожертву заради свого дому; готовність незламно стояти на своїй землі, коли на тебе суне збочений монстр. Адже держава постане тільки тоді, коли нація почує своє справжнє серцебиття…
Сьогодні українці ставлять крапку в історичних спекуляціях щодо «українського питання». Немає і більше ніколи не буде запитання «Що таке Україна?». Бо Україна віднині — це велика країна, яка повернула світові розуміння, що таке справжня Свобода і що таке справжня Гордість.
Сьогодні світ точно знає: Україна — незалежна держава в центрі Європи, українці — мужній, хоробрий, вільний народ. І не дай Боже комусь вирішити перевірити це на практиці.
З днем 🇺🇦 державності, Україно!
Оленівка. Ще одна вкрай цинічна провокація російських окупаційних військ із початку війни.
По пунктах.
1. Безумовно, російські війська завдали по колонії ретельно спланованого удару. В Оленівці немає оперативних військових цілей для української армії. Мало того, наші Збройні сили мають усі інструменти для точної ідентифікації об’єктів, які належить знищити: складів снарядів, оперативно-тактичних штатів, паливних баз.
2. Масштабність та швидкість інформаційної кампанії російських пропагандистів свідчать про те, що це була саме спланована, організована акція. Ми знаємо, що частину полонених захисників перевели в барак, у який було влучання, за декілька днів до злочину. Класична, цинічна, продумана false flag operation.
3. Мета «оленівського злочину» — приховати свідчення про масштаби російських військових злочинів і тортур, яких стає дедалі більше, зірвати домовленості щодо обмінів, дискредитувати Збройні сили України та (в цьому випадку) конкретні моделі іноземної реактивної зброї, яка наводить жах на російських окупантів.
4. Точність Збройних сил України доведено численними пожежами на російських складах, логістичних пунктах, командних центрах та мостах Херсонщини. Коли Україна щось знищує, це автоматично підтверджують різні інструменти фіксації.
5. Російські істеричні заяви на випередження, що удару завдано по полонених українських захисниках, — це аби створити резонанс в Україні й налаштувати населення різних країн проти наших Збройних сил. Мотив зрозумілий. Справжні особи загиблих буде встановлювати українська розвідка та спецслужби.
6. У будь-якому разі росіяни умисно, цинічно, продумано масово вбили українських полонених громадян, і це розслідуватиме Офіс Генерального прокурора та міжнародні слідчі групи. Очевидно, що, відчуваючи наближення тактичних поразок, Росія буде вдаватися до нових людожерських провокацій, аби промоутувати їх на глобальні ринки. Вимагаємо також негайної твердої реакції ООН та інших міжнародних організацій — Росію треба виключити з будь-яких міжнародних інститутів.
По пунктах.
1. Безумовно, російські війська завдали по колонії ретельно спланованого удару. В Оленівці немає оперативних військових цілей для української армії. Мало того, наші Збройні сили мають усі інструменти для точної ідентифікації об’єктів, які належить знищити: складів снарядів, оперативно-тактичних штатів, паливних баз.
2. Масштабність та швидкість інформаційної кампанії російських пропагандистів свідчать про те, що це була саме спланована, організована акція. Ми знаємо, що частину полонених захисників перевели в барак, у який було влучання, за декілька днів до злочину. Класична, цинічна, продумана false flag operation.
3. Мета «оленівського злочину» — приховати свідчення про масштаби російських військових злочинів і тортур, яких стає дедалі більше, зірвати домовленості щодо обмінів, дискредитувати Збройні сили України та (в цьому випадку) конкретні моделі іноземної реактивної зброї, яка наводить жах на російських окупантів.
4. Точність Збройних сил України доведено численними пожежами на російських складах, логістичних пунктах, командних центрах та мостах Херсонщини. Коли Україна щось знищує, це автоматично підтверджують різні інструменти фіксації.
5. Російські істеричні заяви на випередження, що удару завдано по полонених українських захисниках, — це аби створити резонанс в Україні й налаштувати населення різних країн проти наших Збройних сил. Мотив зрозумілий. Справжні особи загиблих буде встановлювати українська розвідка та спецслужби.
6. У будь-якому разі росіяни умисно, цинічно, продумано масово вбили українських полонених громадян, і це розслідуватиме Офіс Генерального прокурора та міжнародні слідчі групи. Очевидно, що, відчуваючи наближення тактичних поразок, Росія буде вдаватися до нових людожерських провокацій, аби промоутувати їх на глобальні ринки. Вимагаємо також негайної твердої реакції ООН та інших міжнародних організацій — Росію треба виключити з будь-яких міжнародних інститутів.