Продаж нафти лишився для Путіна єдиним способом тримати на плаву його економіку, виснажену війною проти України. Протягом останніх років Москва отримувала величезні прибутки від продажу вуглеводнів. Це давало змогу фінансувати агресію, ухиляючись від економічних потрясінь.
Попередня адміністрація Білого дому з обережністю ставилася до санкцій на російську нафту через можливий вплив на інфляцію. Проте ці побоювання виявилися надуманими, бо Рф не є незамінною постачальницею енергоносіїв на планеті. Частка російського товарного експорту у світових масштабах недотягує й до 10 %.
Світ може обійтися без російських барелів, а для Кремля припинення потоку нафтодоларів означатиме фінансове фіаско. Саме дієве обмеження експорту російських енергоресурсів може стати ключем, що відімкне двері до миру.
Попередня адміністрація Білого дому з обережністю ставилася до санкцій на російську нафту через можливий вплив на інфляцію. Проте ці побоювання виявилися надуманими, бо Рф не є незамінною постачальницею енергоносіїв на планеті. Частка російського товарного експорту у світових масштабах недотягує й до 10 %.
Світ може обійтися без російських барелів, а для Кремля припинення потоку нафтодоларів означатиме фінансове фіаско. Саме дієве обмеження експорту російських енергоресурсів може стати ключем, що відімкне двері до миру.
Віримо в Божий суд над російськими воєнними злочинцями, але не дамо їм спокою і в земному житті. І нехай завдяки цинізму окремих державних лідерів суб’єкту Путіну вдається уникати арешту за ордером Міжнародного кримінального суду, проте з’являться нові інституції з більшими повноваженнями та можливостями. Дуже перспективним є створення спеціального трибуналу для організаторів і керівників агресії проти України. Вже на етапі підготовки ідею підтримали 38 держав, зокрема всі члени Євросоюзу. Судячи з географії купівлі вілл та яхт, лідери РФ колись мріяли провести решту життя в Європі. Нехай їхні мрії здійснюються – довічно. У відповідних камерах…
На окупованих Росією територіях України зафіксовано масові репресії проти релігійних громад. На Донбасі протестантські храми перетворювали на склади боєприпасів, а проповідників піддавали тортурам і страчували. Лояльних до України православних священнослужителів викрадали й вибивали з них «зізнання» у шпигунстві. У Криму інструментами окупаційного контролю стали обшуки в мечетях, кримінальні справи за зберігання релігійної літератури, залякування імамів.
За три роки росіяни вбили в Україні близько пів сотні пастирів, 630 храмів зруйнували чи пошкодили.
Понад 70 % українців називають себе віруючими. Тож ЗСУ б’ються не тільки за свободу, наші домівки й родини, а й за релігійну свободу. Наш спротив зберігає шанс для священників відкрито відправляти служби, для парафіян – без страху звертатися до Бога. Як можна здати території, якщо це означатиме також відмову від віри? Очевидно ж, що РПЦ – це не про віру та Бога, а виключно про виправдання насильства, масових убивств, геноциду…
За три роки росіяни вбили в Україні близько пів сотні пастирів, 630 храмів зруйнували чи пошкодили.
Понад 70 % українців називають себе віруючими. Тож ЗСУ б’ються не тільки за свободу, наші домівки й родини, а й за релігійну свободу. Наш спротив зберігає шанс для священників відкрито відправляти служби, для парафіян – без страху звертатися до Бога. Як можна здати території, якщо це означатиме також відмову від віри? Очевидно ж, що РПЦ – це не про віру та Бога, а виключно про виправдання насильства, масових убивств, геноциду…
Стратегічну цінність України чітко розуміють не лише на Заході, і в цьому наша біда. Крім мінеральних багатств, особливий інтерес для Сходу становить географічне положення країни, що є воротами до Європи. Прокладені українською територією газо- й нафтопроводи приносили величезні прибутки СРСР, а потім Рф. Ще потужнішим джерелом сили можуть стати транспортні артерії, якими через Україну в ЄС підуть товарні потоки з Азії. Із цієї причини вторгнення російської армії, яка пробиває шлях до європейських кордонів і ринків, знаходить на Сході багато підтримки.
Що торгові артерії – це «нова нафта», розуміють і в Білому домі. Недарма адміністрація Трампа поставила собі за мету контролювати маршрути повз Гренландію, через Панамський канал і протоку Дрейка. Ми не можемо прогнозувати, чим завершиться боротьба за морські шляхи. Але ми знаємо, що сьогодні Збройні Сили України обороняють найважливіший зі шляхів сухопутних.
Що торгові артерії – це «нова нафта», розуміють і в Білому домі. Недарма адміністрація Трампа поставила собі за мету контролювати маршрути повз Гренландію, через Панамський канал і протоку Дрейка. Ми не можемо прогнозувати, чим завершиться боротьба за морські шляхи. Але ми знаємо, що сьогодні Збройні Сили України обороняють найважливіший зі шляхів сухопутних.
Європа в порядку. Вона ще ніколи не була в такій хорошій формі. Створення Євросоюзу зробило диво: уперше в історії найпотужніші держави цієї частини світу співпрацюють, а не воюють. Забуті Верден, Ватерлоо, Дюнкерк. Майже 80 років європейці відчували переваги миру, демократії, поваги до своїх прав.
Стабільний мир, верховенство права, демократія – усе це гарантовано веде до процвітання. Попри всі кризи та проблеми об’єднана економіка Євросоюзу за обсягом поступається лише американській. Та сьогодні важливіше, кого вона переважає. ВВП Європи у 10 разів більший за російський. Ця перевага могла б стати головним аргументом у протистоянні агресії, але реалізувати її заважає дефіцит рішучості. Точніше, заважав. Бачимо суттєві зміни в політичних і безпекових настроях Європи. І це стосується не тільки вчорашнього саміту в Парижі…
Рф витрачає на війну на 30 % більше, ніж усі союзники України разом. Однак розрив у витратах лише на вигляд значний. Насправді його можна подолати, виділивши лише 0,2 % європейського ВВП. Йдеться про 40 мільярдів доларів на рік. Під час фінансової кризи 2008 року Європа виділяла стільки на стабілізацію економіки – щомісяця.
Якщо сьогодні не інвестувати в перемогу України, завтра європейцям доведеться витрачати на порядки більше, щоб озброїтися та збільшити чисельність своїх армій. Очевидно, питання не в грошах, ці гроші є. Головне питання – коли інстинкт самозбереження в Європі не лише прокинеться в повному обсязі, а й трансформується в жорсткі логістичні рішення?
Стабільний мир, верховенство права, демократія – усе це гарантовано веде до процвітання. Попри всі кризи та проблеми об’єднана економіка Євросоюзу за обсягом поступається лише американській. Та сьогодні важливіше, кого вона переважає. ВВП Європи у 10 разів більший за російський. Ця перевага могла б стати головним аргументом у протистоянні агресії, але реалізувати її заважає дефіцит рішучості. Точніше, заважав. Бачимо суттєві зміни в політичних і безпекових настроях Європи. І це стосується не тільки вчорашнього саміту в Парижі…
Рф витрачає на війну на 30 % більше, ніж усі союзники України разом. Однак розрив у витратах лише на вигляд значний. Насправді його можна подолати, виділивши лише 0,2 % європейського ВВП. Йдеться про 40 мільярдів доларів на рік. Під час фінансової кризи 2008 року Європа виділяла стільки на стабілізацію економіки – щомісяця.
Якщо сьогодні не інвестувати в перемогу України, завтра європейцям доведеться витрачати на порядки більше, щоб озброїтися та збільшити чисельність своїх армій. Очевидно, питання не в грошах, ці гроші є. Головне питання – коли інстинкт самозбереження в Європі не лише прокинеться в повному обсязі, а й трансформується в жорсткі логістичні рішення?
Ключове питання (або риторичне – як хочете): навіщо представники країни, що явно домінує (США), добровільно й неймовірно швидко віддають лідерство в глобалістиці, глобальному впливі, модерації переговорних процесів Росії, яка насправді вже була аутсайдером, що втратив репутацію та глобальні впливи? Цікава, незвичайна й дещо анекдотична стратегія – віддати аутсайдеру право повелівати процесами? Чому…
Пропоную обрати можливі відповіді чи додати свої варіанти:
1. Заманювання в пастку. Щоб зрештою отримати такий собі «російський васалітет» і контролювати через «специфічне посередництво» енергетичні російські ринки та виходи на зовнішні продажі...
2. Неготовність США до повноцінного глобального лідерства в умовах найважчих викликів. Шлях до самоізоляції…
3. Бажання отримати позитивний для себе «інформаційний шторм» від швидкого розв’язання проблеми «війни та миру у Європі» й перейти до інших гучних інформаційних тем.
Пропоную обрати можливі відповіді чи додати свої варіанти:
1. Заманювання в пастку. Щоб зрештою отримати такий собі «російський васалітет» і контролювати через «специфічне посередництво» енергетичні російські ринки та виходи на зовнішні продажі...
2. Неготовність США до повноцінного глобального лідерства в умовах найважчих викликів. Шлях до самоізоляції…
3. Бажання отримати позитивний для себе «інформаційний шторм» від швидкого розв’язання проблеми «війни та миру у Європі» й перейти до інших гучних інформаційних тем.
Рішення уряду США про відступ з Афганістану спровокувало свого часу ланцюг тяжких криз, зокрема внутрішньоамериканську. Немає такого суспільства, якому подобаються кадри спішного відступу своєї армії. Це абсолютно зрозуміло… Якщо Рф буде дозволено досягти її цілей в Україні за часів президентства пана Трампа, західна аудиторія відреагує ще жорсткіше. Адже наш спротив став символом боротьби за свободу, демократію, міжнародний порядок і гарантовані правила...
Події вимагають від нас чітко розуміти інтереси наших союзників. Раніше вони були очевидними: підтримка України мала запобігти подальшій агресії біля кордонів НАТО та зростанню глобальної нестабільності. Сьогодні американські союзники демонструють дивну зацікавленість у реалізації «формули Путіна з приниження Заходу». Закриття Україні доступу в НАТО, примушування до територіальних поступок без гарантій безпеки є ризиком не лише для нашого суверенітету. Це загроза для глобальної позиції США, підрив довіри до Білого дому в Азії, на Близькому Сході й серед найближчих європейських партнерів.
Показово, що Путін вдається до ескалації, навіть отримавши зі Сполучених Штатів сигнали про готовність до поступок. Після заяв Президента Трампа кількість повітряних атак на Україну та «м’ясних штурмів» на позиції ЗСУ різко зростає. Це нагадує, що агресора не зупинити без реального тиску, від економічних санкцій до масштабних постачань зброї. Лише так можна досягти сталого миру й глобального домінування, якщо саме такою досі є мета США…
Події вимагають від нас чітко розуміти інтереси наших союзників. Раніше вони були очевидними: підтримка України мала запобігти подальшій агресії біля кордонів НАТО та зростанню глобальної нестабільності. Сьогодні американські союзники демонструють дивну зацікавленість у реалізації «формули Путіна з приниження Заходу». Закриття Україні доступу в НАТО, примушування до територіальних поступок без гарантій безпеки є ризиком не лише для нашого суверенітету. Це загроза для глобальної позиції США, підрив довіри до Білого дому в Азії, на Близькому Сході й серед найближчих європейських партнерів.
Показово, що Путін вдається до ескалації, навіть отримавши зі Сполучених Штатів сигнали про готовність до поступок. Після заяв Президента Трампа кількість повітряних атак на Україну та «м’ясних штурмів» на позиції ЗСУ різко зростає. Це нагадує, що агресора не зупинити без реального тиску, від економічних санкцій до масштабних постачань зброї. Лише так можна досягти сталого миру й глобального домінування, якщо саме такою досі є мета США…
Неймовірні три роки великої війни у Європі, яку запустила агресивна Росія, дають нам змогу дійти базових висновків:
1. Війни високої інтенсивності бувають навіть сьогодні. Тому що є країни-неадеквати, яким подобається вбивати, руйнувати, ґвалтувати...
2. Війну можна закінчити лише обов’язковими примусом країни-агресорки (Рф). У будь-якому іншому разі війна буде неминуче продовжена й навіть масштабована...
3. Рф не хоче закінчення війни. Тому що лише стан «нескінченної війни» – єдиний можливий спосіб збереження такого типу держави, яку встановила диктатура суб’єкта Путіна…
4. Рішення щодо оборони та безпеки треба ухвалювати швидко, жорстко та без довгих дискусій.
5. Україна ні тоді, ні зараз не погодиться з ультиматумами країни-агресорки. Це питання безумовного виживання та самозбереження...
6. Європа розпочала вкрай перспективний рух до політико-безпекової самостійності. Але цей процес треба значно прискорити. Надії лише на свої безпекові й оборонні архітектури.
7. Міжнародне право демонстративно «убила» Рф. Але його треба відновити та переформатувати...
8. Ну й головне: час жити без ілюзій, добре розуміти «математику війни» та не піддаватися традиційним технологіям тиску/маніпулювання/фейків…
1. Війни високої інтенсивності бувають навіть сьогодні. Тому що є країни-неадеквати, яким подобається вбивати, руйнувати, ґвалтувати...
2. Війну можна закінчити лише обов’язковими примусом країни-агресорки (Рф). У будь-якому іншому разі війна буде неминуче продовжена й навіть масштабована...
3. Рф не хоче закінчення війни. Тому що лише стан «нескінченної війни» – єдиний можливий спосіб збереження такого типу держави, яку встановила диктатура суб’єкта Путіна…
4. Рішення щодо оборони та безпеки треба ухвалювати швидко, жорстко та без довгих дискусій.
5. Україна ні тоді, ні зараз не погодиться з ультиматумами країни-агресорки. Це питання безумовного виживання та самозбереження...
6. Європа розпочала вкрай перспективний рух до політико-безпекової самостійності. Але цей процес треба значно прискорити. Надії лише на свої безпекові й оборонні архітектури.
7. Міжнародне право демонстративно «убила» Рф. Але його треба відновити та переформатувати...
8. Ну й головне: час жити без ілюзій, добре розуміти «математику війни» та не піддаватися традиційним технологіям тиску/маніпулювання/фейків…
Скажи мені, хто твій друг, – і я скажу, хто ти. У міжнародній політиці добро від зла сьогодні розрізняють за ставленням до України. Країна, яку повчали, наставляючи на демократію, стала надійною захисницею принципів демократії та свободи. Країна, яку невиправдано називали найбіднішою у Європі, несе тягар найбільшої у Європі війни з часів Другої світової. «Хлібний кошик» випускає найкращі у світі безпілотники мільйонами штук. Улюблена мішень для суттєво перебільшених звинувачень у корупції впровадила прозору систему моніторингу за використанням західної військової допомоги.
Хто вважав Україну об’єктом впливу, змушений визнати нас суб’єктом. Наші принципи, наша сила, наша здатність долати обставини роблять Україну бажаним другом для інших держав. Глобальні проблеми, від продовольчої кризи до міграції, простіше розв’язувати разом з нами. Від обману Будапештського меморандуму, ґвалтування Мінськими домовленостями ми переходимо до іншого типу відносин із провідними державами світу. Будемо домовлятися. Погоджуватися не зобов’язані.
Хто вважав Україну об’єктом впливу, змушений визнати нас суб’єктом. Наші принципи, наша сила, наша здатність долати обставини роблять Україну бажаним другом для інших держав. Глобальні проблеми, від продовольчої кризи до міграції, простіше розв’язувати разом з нами. Від обману Будапештського меморандуму, ґвалтування Мінськими домовленостями ми переходимо до іншого типу відносин із провідними державами світу. Будемо домовлятися. Погоджуватися не зобов’язані.
За традицією…
Кожна президентська адміністрація у США за важливу мету зовнішньої політики на початкових етапах ставить покращення відносин… із Москвою. Що цілком логічно, зважаючи на загрозу, яку Рф, країна з величезним ядерним арсеналом, може становити для світу. І це до певної міри можна було б вважати дієвою стратегією стримування, якою хоче скористатися домінантний глобальний гравець. Якби йшлося не про Росію з її одвічною неадекватністю.
Так, Буш-старший намагався відмовити Україну від проголошення незалежності. Під певним тиском Білла Клінтона вся українська ядерна зброя була передана Рф під будапештські «гарантії» безпеки. Пані Клінтон, державний секретар при Обамі, вручала Лаврову кнопку з написом perezagruzka, щиро розраховуючи на те, що цей субʼєкт розуміє хоч якусь мову дипломатії. Барак Обама порадив західним демократіям обережно реагувати на захоплення Криму, що породило в Рф упевненість у своїй безкарності.
Список американських кроків назустріч Кремлю можна продовжувати довго. Чому їх було так багато? Тому що кожен попередній, на жаль для світу, абсолютно прогнозовано завершувався крахом. Покоління американських політиків змінюються, але сталою залишається нездатність Рф дотримуватися правил цивілізованого співіснування держав. Щоразу після короткого «потепління» – нова війна, політичні вбивства, втручання в чужі вибори, спроби зруйнувати міжнародний порядок. Тому що це Росія, «русский мир» і російська традиція все ламати / атакувати…
Кожна нова адміністрація США вважає, що причиною кризи у стосунках з Рф є невдала дипломатія попередньої. Це зовсім не так. Є речі, які неможливо змінити попри всі зусилля. Російська жага до руйнування є однією з них. Російська недоговороспроможність – це абсолютна, фізична константа.
Кожна президентська адміністрація у США за важливу мету зовнішньої політики на початкових етапах ставить покращення відносин… із Москвою. Що цілком логічно, зважаючи на загрозу, яку Рф, країна з величезним ядерним арсеналом, може становити для світу. І це до певної міри можна було б вважати дієвою стратегією стримування, якою хоче скористатися домінантний глобальний гравець. Якби йшлося не про Росію з її одвічною неадекватністю.
Так, Буш-старший намагався відмовити Україну від проголошення незалежності. Під певним тиском Білла Клінтона вся українська ядерна зброя була передана Рф під будапештські «гарантії» безпеки. Пані Клінтон, державний секретар при Обамі, вручала Лаврову кнопку з написом perezagruzka, щиро розраховуючи на те, що цей субʼєкт розуміє хоч якусь мову дипломатії. Барак Обама порадив західним демократіям обережно реагувати на захоплення Криму, що породило в Рф упевненість у своїй безкарності.
Список американських кроків назустріч Кремлю можна продовжувати довго. Чому їх було так багато? Тому що кожен попередній, на жаль для світу, абсолютно прогнозовано завершувався крахом. Покоління американських політиків змінюються, але сталою залишається нездатність Рф дотримуватися правил цивілізованого співіснування держав. Щоразу після короткого «потепління» – нова війна, політичні вбивства, втручання в чужі вибори, спроби зруйнувати міжнародний порядок. Тому що це Росія, «русский мир» і російська традиція все ламати / атакувати…
Кожна нова адміністрація США вважає, що причиною кризи у стосунках з Рф є невдала дипломатія попередньої. Це зовсім не так. Є речі, які неможливо змінити попри всі зусилля. Російська жага до руйнування є однією з них. Російська недоговороспроможність – це абсолютна, фізична константа.
Щодо постачання зброї…
По/перше, необхідно оцінити, які саме програми перестануть працювати. З урахуванням того факту, що багато програм уже були на етапі завершення. Не забуваємо також, що є програми, проголосовані в Конгресі, і це особлива юридична процедура…
По/друге, необхідно оцінити можливості закупівлі чи отримання у європейських партнерів передусім аналогів. Тим більше, що програми заміщення вже працюють…
По/третє, не забуваємо також, що Україна вже мала досвід довготривалого призупинення програм мілітарної підтримки з боку США та вміє адаптуватися до таких ситуацій…
Тож проводимо ретельний аудит того, що є, що можна виробити в межах партнерських співробітництв, що можна замістити. Щось шукаємо на комерційних ринках. Обговорюємо з європейськими партнерами. Ну й усе ж таки не оминаємо увагою можливість перемовин із нашими американськими партнерами.
По/перше, необхідно оцінити, які саме програми перестануть працювати. З урахуванням того факту, що багато програм уже були на етапі завершення. Не забуваємо також, що є програми, проголосовані в Конгресі, і це особлива юридична процедура…
По/друге, необхідно оцінити можливості закупівлі чи отримання у європейських партнерів передусім аналогів. Тим більше, що програми заміщення вже працюють…
По/третє, не забуваємо також, що Україна вже мала досвід довготривалого призупинення програм мілітарної підтримки з боку США та вміє адаптуватися до таких ситуацій…
Тож проводимо ретельний аудит того, що є, що можна виробити в межах партнерських співробітництв, що можна замістити. Щось шукаємо на комерційних ринках. Обговорюємо з європейськими партнерами. Ну й усе ж таки не оминаємо увагою можливість перемовин із нашими американськими партнерами.
Фундаментальна промова Емманюеля Макрона про можливість появи нової Європи… Три базові висновки:
1. Європа суб’єктна й активно шукає самостійні рішення: оборонні, інвестиційні, політичні…
2. Європа розуміє та чітко фіксує, що Росія – це безперечна загроза Європі. Тепер і завжди. Жодного перспективного партнерства…
3. Переформатування європейських оборонних альянсів і безпекової архітектури можливе лише за допомогою України, яка зі свого боку є безперечною частиною Європи, а не частково відновленого СРСР 2.0 (Рф)…
1. Європа суб’єктна й активно шукає самостійні рішення: оборонні, інвестиційні, політичні…
2. Європа розуміє та чітко фіксує, що Росія – це безперечна загроза Європі. Тепер і завжди. Жодного перспективного партнерства…
3. Переформатування європейських оборонних альянсів і безпекової архітектури можливе лише за допомогою України, яка зі свого боку є безперечною частиною Європи, а не частково відновленого СРСР 2.0 (Рф)…
Наше знання про росіян будувалося не читанням Достоєвського, брежнєвської «Малої землі», кафедрами русистики, епізодичними візитами до Москви. Сторіччями ми жили в одній країні. Вони лицемірно називали нас братами. Потім, на превеликий жаль, ми домовилися жити поряд як сусіди. Потім вони вирішили нас колонізувати.
Українське розуміння російської дипломатії ґрунтується на складанні та підписанні сотень документів, усі з яких Кремль порушив, коли розпочав війну.
Тому після оголошення про «повітряне перемир'я» ми не дали відпустку розрахункам ППО, а дивилися на годинник. Не минуло й години після того, як Путін начебто погодився не бити по українській енергетичній інфраструктурі й начебто «віддав відповідні накази не бити», як він ударив по енергетичній інфраструктурі на сході України. Відповіддю на мирні ініціативи Президента Трампа став запуск 150 «шахедів», створених росіянами за іранськими кресленнями, по цивільних обʼєктах.
Війна триває, бо не усунуто її корінні причини: росіяни не можуть сприйняти нашу окремішність і воліють краще знищити Україну, ніж дати їй жити незалежно.
Українське розуміння російської дипломатії ґрунтується на складанні та підписанні сотень документів, усі з яких Кремль порушив, коли розпочав війну.
Тому після оголошення про «повітряне перемир'я» ми не дали відпустку розрахункам ППО, а дивилися на годинник. Не минуло й години після того, як Путін начебто погодився не бити по українській енергетичній інфраструктурі й начебто «віддав відповідні накази не бити», як він ударив по енергетичній інфраструктурі на сході України. Відповіддю на мирні ініціативи Президента Трампа став запуск 150 «шахедів», створених росіянами за іранськими кресленнями, по цивільних обʼєктах.
Війна триває, бо не усунуто її корінні причини: росіяни не можуть сприйняти нашу окремішність і воліють краще знищити Україну, ніж дати їй жити незалежно.
Економічні обмеження значно зменшили можливості Рф вести масштабні наступальні операції. Зняти обмеження без жодних поступок з боку Москви означає добровільно здати позиції. Це підпис під тим, що агресор може отримувати результати без змін у своїй поведінці. Саме на це розраховує Кремль: виграти за столом переговорів те, що не вдалося здобути на полі бою.
Партнери починають усвідомлювати складність переговорів з росіянами. Їхня тактика – комбінація блефу, тиску й системного порушення домовленостей. Основним показником дипломатичного прогресу стали вважати навіть не перемир’я, а зниження інтенсивності зіткнень. І такий сценарій теж важко реалізувати, коли Путін відкрито ставить на провал нинішнього раунду переговорів, щоб на наступному вимагати більшого.
Тому бажано, по/перше, чітко розуміти справжні мотиви Рф (зокрема, щодо затягування часу). І по/друге, усвідомити, що війна для Росії насправді є єдиним інструментом зовнішньої та внутрішньої політики. Вийти з війни без примусу субʼєкт Путін ніяк не схоче і не зможе…
Партнери починають усвідомлювати складність переговорів з росіянами. Їхня тактика – комбінація блефу, тиску й системного порушення домовленостей. Основним показником дипломатичного прогресу стали вважати навіть не перемир’я, а зниження інтенсивності зіткнень. І такий сценарій теж важко реалізувати, коли Путін відкрито ставить на провал нинішнього раунду переговорів, щоб на наступному вимагати більшого.
Тому бажано, по/перше, чітко розуміти справжні мотиви Рф (зокрема, щодо затягування часу). І по/друге, усвідомити, що війна для Росії насправді є єдиним інструментом зовнішньої та внутрішньої політики. Вийти з війни без примусу субʼєкт Путін ніяк не схоче і не зможе…
Пройшовши через вогонь війни, українці розкрили найважливішу таємницю Рф: сила імперії виявилася пропагандистським міфом. Сьогодні Україна успішно веде активну оборону та контролює частину російської території. Ніщо не змушує нас до капітуляції і на четвертий рік після вторгнення.
Так, жорстокий затяжний конфлікт – не ідеальний сценарій. Але ще гіршою буде угода, яка закріпить втрату територій і відмову від міжнародних альянсів. Хоча б тому, що вона створить підстави розірвати наше травмоване суспільство популізмом та обіцянками реваншу. А також простимулює Рф до більш масштабної агресії та більш масштабного свідомого геноциду українців.
Наша здатність до дій цінується вище в часи, коли втрачають значення договори й меморандуми. Зауважимо, що Україна захищає територію держав НАТО краще, ніж членство в НАТО, де ніхто вже не впевнений у статті про взаємну оборону. Наш досвід протистояння російській військовій машині є унікальним і трансформує європейську доктрину безпеки. Усім очевидно, що найкращою гарантією безпеки для України і Європи тепер є саме українці. Тому український голос звучить гучніше на всіх переговорах, і нав’язувати нам несправедливі угоди неможливо й нераціонально. Бо навіщо стимулювати агресора?
Так, жорстокий затяжний конфлікт – не ідеальний сценарій. Але ще гіршою буде угода, яка закріпить втрату територій і відмову від міжнародних альянсів. Хоча б тому, що вона створить підстави розірвати наше травмоване суспільство популізмом та обіцянками реваншу. А також простимулює Рф до більш масштабної агресії та більш масштабного свідомого геноциду українців.
Наша здатність до дій цінується вище в часи, коли втрачають значення договори й меморандуми. Зауважимо, що Україна захищає територію держав НАТО краще, ніж членство в НАТО, де ніхто вже не впевнений у статті про взаємну оборону. Наш досвід протистояння російській військовій машині є унікальним і трансформує європейську доктрину безпеки. Усім очевидно, що найкращою гарантією безпеки для України і Європи тепер є саме українці. Тому український голос звучить гучніше на всіх переговорах, і нав’язувати нам несправедливі угоди неможливо й нераціонально. Бо навіщо стимулювати агресора?
У «день пропагандистської перемоги» Путін не матиме переможного настрою: його диктуватимуть дії ЗСУ та ситуація на світових ринках.
Ціни на нафту впали до чотирирічного мінімуму, що має безпосередній вплив на здатність Рф фінансувати війну проти України. Тренд задає адміністрація США, яка вочевидь вплинула на рішення ОПЕК+ про зняття обмежень на видобуток, а також сприяла зростанню видобутку нафти в самих Штатах.
Для Рф, у якій нафтогазовий сектор формує до 40 % бюджетних доходів, це стало серйозним ударом. Собівартість видобутку в Сибіру сягає 40–50 доларів за барель, що робить тепер збитковим експорт із багатьох родовищ. Для обходу санкційних обмежень Путін продає нафту зі значними знижками, що ще сильніше б’є по прибутках.
Для України тенденція несе позитив. Кожен день із дешевшою нафтою означає менші витрати ворога на ракети, дрони, утримання армії. Хоча падіння цін на вуглеводні не є вирішальним чинником, воно послаблює економічний потенціал агресора. На тлі санкцій і зростання конкуренції в ОПЕК+ Москва втрачає критично важливі ресурси для продовження війни.
Ціни на нафту впали до чотирирічного мінімуму, що має безпосередній вплив на здатність Рф фінансувати війну проти України. Тренд задає адміністрація США, яка вочевидь вплинула на рішення ОПЕК+ про зняття обмежень на видобуток, а також сприяла зростанню видобутку нафти в самих Штатах.
Для Рф, у якій нафтогазовий сектор формує до 40 % бюджетних доходів, це стало серйозним ударом. Собівартість видобутку в Сибіру сягає 40–50 доларів за барель, що робить тепер збитковим експорт із багатьох родовищ. Для обходу санкційних обмежень Путін продає нафту зі значними знижками, що ще сильніше б’є по прибутках.
Для України тенденція несе позитив. Кожен день із дешевшою нафтою означає менші витрати ворога на ракети, дрони, утримання армії. Хоча падіння цін на вуглеводні не є вирішальним чинником, воно послаблює економічний потенціал агресора. На тлі санкцій і зростання конкуренції в ОПЕК+ Москва втрачає критично важливі ресурси для продовження війни.
У можливому майбутньому навіть першокласним російським міфотворцям (які залишаться на уламках Рф) буде важко після фіналу Путіна зліпити історичний образ «великого вождя». Параноїку Сталіну записали в заслуги індустріалізацію і взяття Берліна. А що нинішньому – запуск «ВКонтактє» і геноцидні війни проти набагато менших Грузії та України? І без результату.
Росіяни люблять усе велике й очевидно фейкове. Найбільше, що є сьогодні в Рф, – це розрив між дрібною особистістю Путіна та його космічними амбіціями. Дослідники майбутнього здивуються, відкривши, як сильно російська політика останніх десятиліть визначалась особистими страхами лідера.
Помаранчева революція, віруси, Навальний, старіння, русофобія (як наслідок глобального хамства й нахабства Рф), незалежні медіа, Пригожин, імітаційні поїздки на фронт… Здається, до переліку можна додати жорсткі та прямі ініціативи Володимира Зеленського. Наскільки сильно треба боятися прямої розмови з українським лідером на тяжку тему, щоб замість цього обрати продовження кривавої війни?
Росіяни люблять усе велике й очевидно фейкове. Найбільше, що є сьогодні в Рф, – це розрив між дрібною особистістю Путіна та його космічними амбіціями. Дослідники майбутнього здивуються, відкривши, як сильно російська політика останніх десятиліть визначалась особистими страхами лідера.
Помаранчева революція, віруси, Навальний, старіння, русофобія (як наслідок глобального хамства й нахабства Рф), незалежні медіа, Пригожин, імітаційні поїздки на фронт… Здається, до переліку можна додати жорсткі та прямі ініціативи Володимира Зеленського. Наскільки сильно треба боятися прямої розмови з українським лідером на тяжку тему, щоб замість цього обрати продовження кривавої війни?
Попередні висновки...
Росія не хоче реальних, фундаментальних переговорів (що завжди було очевидно), підмінюючи їх явними імітаційними діями…
Росія (особисто Путін) не хоче закінчення війни, оскільки не може запропонувати альтернативу власним масовим воєнним злочинцям і не хоче повертати їх на свою територію...
Росія демонстративно навмисно ображає всіх глобальних посередників, які намагалися забезпечити переговорний процес у Туреччині, відправивши делегацію вкрай низького статусу…
Росія явно затягує час, водночас із низькорівневою делегацією відправляючи по Україні десятки дронів і ракет (по великих містах).
Висновок простий: необхідна остаточна відмова від ілюзій щодо договороспроможності суб'єкта Путіна, жорсткий примус Росії до миру, новий санкційний режим. До речі щодо санкцій: це позбавлення доходів від експорту нафти через санкціонування тіньового флоту та всього страхового й логістичного бізнесу, що має з ним справу. Це боротьба із центрами обходу санкцій та посередниками на Кавказі, у Центральній Азії, на Близькому Сході. Це розширення санкційного режиму на «Росатом» і «Роскосмос». Як останній крок – всеосяжні санкції проти Центробанку та всієї банківської системи Рф. Кажуть, що масштабні санкції шкодять усім учасникам глобальної економіки. Невже шкодять так сильно, що краще воювати?
Росія не хоче реальних, фундаментальних переговорів (що завжди було очевидно), підмінюючи їх явними імітаційними діями…
Росія (особисто Путін) не хоче закінчення війни, оскільки не може запропонувати альтернативу власним масовим воєнним злочинцям і не хоче повертати їх на свою територію...
Росія демонстративно навмисно ображає всіх глобальних посередників, які намагалися забезпечити переговорний процес у Туреччині, відправивши делегацію вкрай низького статусу…
Росія явно затягує час, водночас із низькорівневою делегацією відправляючи по Україні десятки дронів і ракет (по великих містах).
Висновок простий: необхідна остаточна відмова від ілюзій щодо договороспроможності суб'єкта Путіна, жорсткий примус Росії до миру, новий санкційний режим. До речі щодо санкцій: це позбавлення доходів від експорту нафти через санкціонування тіньового флоту та всього страхового й логістичного бізнесу, що має з ним справу. Це боротьба із центрами обходу санкцій та посередниками на Кавказі, у Центральній Азії, на Близькому Сході. Це розширення санкційного режиму на «Росатом» і «Роскосмос». Як останній крок – всеосяжні санкції проти Центробанку та всієї банківської системи Рф. Кажуть, що масштабні санкції шкодять усім учасникам глобальної економіки. Невже шкодять так сильно, що краще воювати?
На жаль, після телефонної розмови Трамп/Путін статус-кво не змінився.
Україна, як і раніше, пропонує єдиний реалістичний вихід із війни: через негайне та безумовне припинення вогню – повсюдне, тривале, обов’язкове…
Європа повністю підтримує в цьому Україну, абсолютно чітко розуміє всі ризики, які несе й сама війна, і її відтерміновані наслідки...
США, як і раніше, залишилися глобальним посередником, який усе ще вважає, що Росія договороздатна й готова вийти з війни заради бізнес/інтересів…
І є незмінна позиція Росії, яка, як і раніше, хоче війни, руйнувань, убивств, бо вважає їх єдиним способом існування своєї нинішньої держави. Є Росія, яка не готова й категорично не хоче припинення вогню. І є якийсь нав’язливий стан «пошуку та усунення першопричин війни», хоча єдина справжня причина – сам факт неспровокованої агресії Рф…
Україна, як і раніше, пропонує єдиний реалістичний вихід із війни: через негайне та безумовне припинення вогню – повсюдне, тривале, обов’язкове…
Європа повністю підтримує в цьому Україну, абсолютно чітко розуміє всі ризики, які несе й сама війна, і її відтерміновані наслідки...
США, як і раніше, залишилися глобальним посередником, який усе ще вважає, що Росія договороздатна й готова вийти з війни заради бізнес/інтересів…
І є незмінна позиція Росії, яка, як і раніше, хоче війни, руйнувань, убивств, бо вважає їх єдиним способом існування своєї нинішньої держави. Є Росія, яка не готова й категорично не хоче припинення вогню. І є якийсь нав’язливий стан «пошуку та усунення першопричин війни», хоча єдина справжня причина – сам факт неспровокованої агресії Рф…
Умиротворення Рф сьогодні є набагато складнішим завданням, ніж силовий примус. Путін відкрито демонструє неготовність до дипломатичного рішення. Виконання його вимог позбавить Україну життєздатності, а отже, їх неможливо навіть обговорювати. Простір для компромісу наразі відсутній.
Натомість стратегія примусу Рф до миру успішно випробувана й вимагає лише наполегливості в реалізації. Постачання зброї має тривати, щоб Україна продовжувала завдавати окупантам нищівних втрат, які Путін не може компенсувати без політично токсичної мобілізації. Захід має також допомагати Україні будувати безпілотники та ракети для руйнування ворожої інфраструктури. Санкції, які скоротять продажі російської нафти, мають ударити по бюджету Рф. Натомість бюджет України треба зміцнити коштом заморожених російських активів.
Усі ці заходи разом складаються в гарантії безпеки для України, реально дієві, на відміну від будь-яких формальних запевнень на зразок Будапештського меморандуму. Вже абсолютно зрозуміло, що мир настане лише тоді, коли Рф не зможе більше на нас наступати.
Натомість стратегія примусу Рф до миру успішно випробувана й вимагає лише наполегливості в реалізації. Постачання зброї має тривати, щоб Україна продовжувала завдавати окупантам нищівних втрат, які Путін не може компенсувати без політично токсичної мобілізації. Захід має також допомагати Україні будувати безпілотники та ракети для руйнування ворожої інфраструктури. Санкції, які скоротять продажі російської нафти, мають ударити по бюджету Рф. Натомість бюджет України треба зміцнити коштом заморожених російських активів.
Усі ці заходи разом складаються в гарантії безпеки для України, реально дієві, на відміну від будь-яких формальних запевнень на зразок Будапештського меморандуму. Вже абсолютно зрозуміло, що мир настане лише тоді, коли Рф не зможе більше на нас наступати.