Від авторів «взяти Київ за три дні».
Міністерство закордонних справ Росії звернулося до Всесвітньої організації охорони здоров'я з проханням вплинути на Київ, щоб Україна не чинила опору «спеціальній військовій операції». Так-так, саме в такому формулюванні… Тобто «кокаїнові інтелектуали» з російського міністерства цілком серйозно пропонують міжнародній організації передати нам ультиматум: українці, до вас додому прийшли ґвалтівники та вбивці, тому ви тихенько станьте до стінок і чекайте, поки вони пограбують, повбивають, поґвалтують. А потому займуть частину вашого дому й будуть там безунітазно бухати.
Чистий російський абсурд. Ось що значить дипломатична деменція. Ось що значить суттєва залежність від спеціальних стимуляторів. І ось що значить дедалі більша міжнародна ізоляція. Скоро дипломатичні контакти Москви обмежаться Білоруссю, Еритреєю та гуманітарними організаціями, у яких можна буде скиглити: «Хай уже вони складуть зброю, ну будь ласка, інакше в нас нічого не виходить».
Втім, єдине, чим у ВООЗ можуть допомогти Кремлю, – це організувати належне колективне психіатричне обстеження. І запропонувати програми адаптивної терапії. Безумовно, Київ може тільки вітати подібні лікувальні заходи.
Міністерство закордонних справ Росії звернулося до Всесвітньої організації охорони здоров'я з проханням вплинути на Київ, щоб Україна не чинила опору «спеціальній військовій операції». Так-так, саме в такому формулюванні… Тобто «кокаїнові інтелектуали» з російського міністерства цілком серйозно пропонують міжнародній організації передати нам ультиматум: українці, до вас додому прийшли ґвалтівники та вбивці, тому ви тихенько станьте до стінок і чекайте, поки вони пограбують, повбивають, поґвалтують. А потому займуть частину вашого дому й будуть там безунітазно бухати.
Чистий російський абсурд. Ось що значить дипломатична деменція. Ось що значить суттєва залежність від спеціальних стимуляторів. І ось що значить дедалі більша міжнародна ізоляція. Скоро дипломатичні контакти Москви обмежаться Білоруссю, Еритреєю та гуманітарними організаціями, у яких можна буде скиглити: «Хай уже вони складуть зброю, ну будь ласка, інакше в нас нічого не виходить».
Втім, єдине, чим у ВООЗ можуть допомогти Кремлю, – це організувати належне колективне психіатричне обстеження. І запропонувати програми адаптивної терапії. Безумовно, Київ може тільки вітати подібні лікувальні заходи.
Хочу максимально повного розуміння того, що ще нічого не закінчилося. Тому треба продовжувати воювати на всіх напрямках. Росія витрачає шалені ресурси, щоб довести світу головне: нібито росіяни мають право вбивати українців. І не отримувати за це повноцінного покарання.
Саме тому проросійські лобісти у Європі починають потроху підіймати голову. Ще вчора на інформаційному порядку денному було виключно нафтове ембарго та російські воєнні злочини. Сьогодні певними політичними вустами нам пропонують нову адженду: припинення вогню, заморожений конфлікт та здача частини територій заради миру. Чого тільки не запропонуєш, щоб захистити свою комфортну стрічку в соцмережах від поганих новин та відновити бізнес із Росією. «Ми ж хочемо повернути старий, довоєнний спосіб життя. Погоджуйтеся на якісь компроміси» – у деяких західних очах можна прочитати буквально таке.
Так от, щоб не було двозначності. Україна не братиме участі в цьому обговоренні. Ми не торгуємо своїми громадянами, територіями чи суверенітетом. Це чітка червона лінія. Українське суспільство заплатило страшну ціну й не дозволить нікому зробити навіть крок у цьому напрямку – жодній владі та жодній країні. Будь-який натяк на це з боку будь-кого з партнерів отримуватиме принципову реакцію.
Не може бути й мови про заморожування конфлікту.
По-перше, будь-яке заморожування – це війна, відкладена в часі. Більш масштабна, більш кривава та більш підготовлена з боку агресора, який виконає роботу над помилками, звільнить та заарештує генералів, а на їхнє місце поставить бойовиків із досвідом сьогоднішньої війни. Ми, до речі, свою роботу над помилками теж провели: Україна зробила висновки з Мінських домовленостей і тому не піде на Мінськ-3.
По-друге, геополітичні «стратеги» говорять про території, але ніхто не говорить про людей. З початку війни свій дім залишили вже 13 мільйонів українців. Ці люди не повернуться жити на окуповані території чи в «сіру» зону бойових дій. Бо це ризиковано. А значить, у нас не буде економіки. Чи збираються ті, хто закликає до заморожування війни, довічно утримувати наших переселенців? Є серйозні сумніви в цьому. Мільйони українців також опинилися під окупацією, і ми не дозволимо нікому торгувати їхньою долею, сидячи в затишному кріслі у країні, яка не воює.
Будь-яка війна завершується за столом переговорів, і ця не буде винятком. Але переговори стануть можливими лише тоді, коли сторони будуть готові домовлятися. Для цього Росії потрібно почати тверезо оцінювати ситуацію. Навряд чи заяви про поступки, збереження обличчя чи заморожування конфлікту цьому сприятимуть.
Ніхто у світі не зацікавлений у тривалій війні. Ніхто не зацікавлений у продовольчій кризі. Але сьогодні найкоротший шлях до завершення війни – зброя, санкції та фінансова допомога Україні.
Не може бути більшого удару в спину, ніж пропозиції віддати частину територій, від тих, чиї цінності та кордони захищають українці, віддаючи життя. Чи, може, свобода й демократія вже не варті того, щоб заради них воювати?
Україні давали від трьох днів до кількох тижнів. Українці ж захистили Київ, звільнили три області та завершують звільнення четвертої. Сьогодні ті ж самі люди пропонують нам подарувати Росії схід і південь. Дякую за пораду, але, мабуть, візьмемо допомогу зброєю.
Саме тому проросійські лобісти у Європі починають потроху підіймати голову. Ще вчора на інформаційному порядку денному було виключно нафтове ембарго та російські воєнні злочини. Сьогодні певними політичними вустами нам пропонують нову адженду: припинення вогню, заморожений конфлікт та здача частини територій заради миру. Чого тільки не запропонуєш, щоб захистити свою комфортну стрічку в соцмережах від поганих новин та відновити бізнес із Росією. «Ми ж хочемо повернути старий, довоєнний спосіб життя. Погоджуйтеся на якісь компроміси» – у деяких західних очах можна прочитати буквально таке.
Так от, щоб не було двозначності. Україна не братиме участі в цьому обговоренні. Ми не торгуємо своїми громадянами, територіями чи суверенітетом. Це чітка червона лінія. Українське суспільство заплатило страшну ціну й не дозволить нікому зробити навіть крок у цьому напрямку – жодній владі та жодній країні. Будь-який натяк на це з боку будь-кого з партнерів отримуватиме принципову реакцію.
Не може бути й мови про заморожування конфлікту.
По-перше, будь-яке заморожування – це війна, відкладена в часі. Більш масштабна, більш кривава та більш підготовлена з боку агресора, який виконає роботу над помилками, звільнить та заарештує генералів, а на їхнє місце поставить бойовиків із досвідом сьогоднішньої війни. Ми, до речі, свою роботу над помилками теж провели: Україна зробила висновки з Мінських домовленостей і тому не піде на Мінськ-3.
По-друге, геополітичні «стратеги» говорять про території, але ніхто не говорить про людей. З початку війни свій дім залишили вже 13 мільйонів українців. Ці люди не повернуться жити на окуповані території чи в «сіру» зону бойових дій. Бо це ризиковано. А значить, у нас не буде економіки. Чи збираються ті, хто закликає до заморожування війни, довічно утримувати наших переселенців? Є серйозні сумніви в цьому. Мільйони українців також опинилися під окупацією, і ми не дозволимо нікому торгувати їхньою долею, сидячи в затишному кріслі у країні, яка не воює.
Будь-яка війна завершується за столом переговорів, і ця не буде винятком. Але переговори стануть можливими лише тоді, коли сторони будуть готові домовлятися. Для цього Росії потрібно почати тверезо оцінювати ситуацію. Навряд чи заяви про поступки, збереження обличчя чи заморожування конфлікту цьому сприятимуть.
Ніхто у світі не зацікавлений у тривалій війні. Ніхто не зацікавлений у продовольчій кризі. Але сьогодні найкоротший шлях до завершення війни – зброя, санкції та фінансова допомога Україні.
Не може бути більшого удару в спину, ніж пропозиції віддати частину територій, від тих, чиї цінності та кордони захищають українці, віддаючи життя. Чи, може, свобода й демократія вже не варті того, щоб заради них воювати?
Україні давали від трьох днів до кількох тижнів. Українці ж захистили Київ, звільнили три області та завершують звільнення четвертої. Сьогодні ті ж самі люди пропонують нам подарувати Росії схід і південь. Дякую за пораду, але, мабуть, візьмемо допомогу зброєю.
Давайте відверто. Про окуповані території. І про всі кримінальні ініціативи росіян щодо спроб тупо вкрасти наші міста.
Так от, про конкретику. Росія дуже активно намагається сформувати в мешканців півдня думку, що Україна їх покинула, а «русский мир» прийшов надовго. Повна маячня. Маємо класичну російську психологічну операцію: викликати почуття смути та великої образи покинутих, а потім конвертувати це у гнів ображених.
Ще раз по складах. Це – пов-на ма-яч-ня.
Уся політико-дипломатична машина сьогодні працює на те, щоб держава отримала достатню кількість зброї для звільнення громадян на окупованих територіях.
Уся військова машина працює на те, щоб просто зараз стримати агресивний наступ ворога на сході країни. Кремль кидає в бій усе, що має, але час на нашому боці.
Щойно Росія виснажиться та втратить наступальний потенціал, а Україна накопичить достатньо сил – південь нашої країни буде обов'язково звільнений.
Це не питання одного дня чи місяця, але й не питання року. Український прапор знову майорітиме над Херсоном. Не завтра, але швидше, ніж хтось може собі уявити.
Так от, про конкретику. Росія дуже активно намагається сформувати в мешканців півдня думку, що Україна їх покинула, а «русский мир» прийшов надовго. Повна маячня. Маємо класичну російську психологічну операцію: викликати почуття смути та великої образи покинутих, а потім конвертувати це у гнів ображених.
Ще раз по складах. Це – пов-на ма-яч-ня.
Уся політико-дипломатична машина сьогодні працює на те, щоб держава отримала достатню кількість зброї для звільнення громадян на окупованих територіях.
Уся військова машина працює на те, щоб просто зараз стримати агресивний наступ ворога на сході країни. Кремль кидає в бій усе, що має, але час на нашому боці.
Щойно Росія виснажиться та втратить наступальний потенціал, а Україна накопичить достатньо сил – південь нашої країни буде обов'язково звільнений.
Це не питання одного дня чи місяця, але й не питання року. Український прапор знову майорітиме над Херсоном. Не завтра, але швидше, ніж хтось може собі уявити.
Исход этой войны определит будущее Европы – свобода или российские лагеря
Глава русской переговорной группы Мединский ВР. неожиданно озвучил новую цель «военной операции»: «спасти родную нам Украину и сохранить её для будущего наших [русских] детей». Что в переводе на русский язык, которым, кстати, плохо владеют в России, означает: «мы хотим убить украинских детей, захватить их города и и таким образом освободить территорию для наших (русских) детей». Откровенно, цинично и со всей прямотой.
Иногда у некоторых наших партнеров проскакивает вопрос: не стоит ли попробовать договориться с Россией за столом переговоров? В основе этого предложения лежит гипотеза, что тут – как в бизнес-конфликтах: можно договориться о компромиссах, урегулировать спор и вернуться к прежней жизни.
Отвечу прямо: это катастрофическое заблуждение, вытекающее из неверного понимания природы этой войны и ее истинных мотивов. Что ведет к ужасным последствиям для всего мира.
Любые договоренности с Россией не стоят и ломанной копейки. Разве можно договариваться со страной, которая всегда цинично пропагандистски лжет?
Любые объяснения РФ – только игра слов. В реальности Россия развязала классическую захватническую войну в духе Средних веков: малообразованный, но обвешанный крылатыми ракетами агрессор решил захватить гораздо более современную и менее вооруженную страну, уничтожить ее народ, вернуть на территории разруху, грязь и толпы пьяных бомжей, а также присвоить себе чужое имущество.
Такова природа российского имперского государства – страны-гопника: оно не создает новые ценности (культурные, научные или технологические), но упорно разрушает чужие.
Эта война не про то, в каких границах будет государство Украина. (Сразу скажу: только в международно признанных и без криминальных наростов). Эта война про то, по какой траектории будет развиваться мир.
Вчерашняя история Европы – это, безусловно, история кровопролитных войн. Потому что ценились сила, монстры и право нанести первый вероломный удар. Обе мировые войны, кстати, тоже начинались с территориальных споров, пропагандистской истерии, желания нелюдей убивать и жечь свободных людей. После 1945 года мир, сказав «никогда снова», попытался изменить правила. В повестку вошли вопросы человеческого прогресса: продления времени и качества жизни, биотехнологии, генная инженерия, искусственный интеллект, сервисные технологии, коммуникации без границ etc.
Сегодня мы могли бы говорить о цивилизационном прогрессе. Но из российского средневекового лагеря с вертухаями снова выполз людоед с глазами, в которых – пустота и ненависть. И потому мы теперь говорим об обстрелах мирных городов, массовых изнасилованиях женщин, трехлетних детях, которые голодают в подвалах, и краже зерна. Времена Золотой Орды вернулись? Московия показала свое истинное лицо, которое безумно любит Соловки, Главное управление лагерей, пытки, «расстрельные тройки» и обязательные насильственные депортации целых народов?
Украина будет воевать с Россией до победного финала. У нас нет других вариантов. И если Запад опять дрогнет, в очередной раз обнажит свой глубинный страх перед русским монструозным миром, Европу, мир в целом ожидает новый кровавый передел границ, хаос, волны беженцев, голод, новые правила безопасности, когда человеческая цивилизация вынуждена платить дань гопнику с ядерным чемоданчиком. Россия сделает беднее каждого жителя Европы, спровоцирует тяжелый голод в Азии и Африке и инициирует новые территориальные конфликты. Десятки, сотни криминальных анклавов, где стодолларовые воры и бандиты будут натягивать на себя одежды «премьеров» и «министров».
Есть ли еще вопросы о том, что именно хотел сказать господин Мединский о собственных детях, ради которых надо уничтожить другую страну?
Россия доказала, что является страной-варваром, угрожающим мировой безопасности.
А варвара можно остановить только силой. И только вместе. И сделать это мы должны ради наших детей. Таких открытых, чистых, прогрессивных, улыбающихся миру. Иначе… мир ждут очень темные времена.
Глава русской переговорной группы Мединский ВР. неожиданно озвучил новую цель «военной операции»: «спасти родную нам Украину и сохранить её для будущего наших [русских] детей». Что в переводе на русский язык, которым, кстати, плохо владеют в России, означает: «мы хотим убить украинских детей, захватить их города и и таким образом освободить территорию для наших (русских) детей». Откровенно, цинично и со всей прямотой.
Иногда у некоторых наших партнеров проскакивает вопрос: не стоит ли попробовать договориться с Россией за столом переговоров? В основе этого предложения лежит гипотеза, что тут – как в бизнес-конфликтах: можно договориться о компромиссах, урегулировать спор и вернуться к прежней жизни.
Отвечу прямо: это катастрофическое заблуждение, вытекающее из неверного понимания природы этой войны и ее истинных мотивов. Что ведет к ужасным последствиям для всего мира.
Любые договоренности с Россией не стоят и ломанной копейки. Разве можно договариваться со страной, которая всегда цинично пропагандистски лжет?
Любые объяснения РФ – только игра слов. В реальности Россия развязала классическую захватническую войну в духе Средних веков: малообразованный, но обвешанный крылатыми ракетами агрессор решил захватить гораздо более современную и менее вооруженную страну, уничтожить ее народ, вернуть на территории разруху, грязь и толпы пьяных бомжей, а также присвоить себе чужое имущество.
Такова природа российского имперского государства – страны-гопника: оно не создает новые ценности (культурные, научные или технологические), но упорно разрушает чужие.
Эта война не про то, в каких границах будет государство Украина. (Сразу скажу: только в международно признанных и без криминальных наростов). Эта война про то, по какой траектории будет развиваться мир.
Вчерашняя история Европы – это, безусловно, история кровопролитных войн. Потому что ценились сила, монстры и право нанести первый вероломный удар. Обе мировые войны, кстати, тоже начинались с территориальных споров, пропагандистской истерии, желания нелюдей убивать и жечь свободных людей. После 1945 года мир, сказав «никогда снова», попытался изменить правила. В повестку вошли вопросы человеческого прогресса: продления времени и качества жизни, биотехнологии, генная инженерия, искусственный интеллект, сервисные технологии, коммуникации без границ etc.
Сегодня мы могли бы говорить о цивилизационном прогрессе. Но из российского средневекового лагеря с вертухаями снова выполз людоед с глазами, в которых – пустота и ненависть. И потому мы теперь говорим об обстрелах мирных городов, массовых изнасилованиях женщин, трехлетних детях, которые голодают в подвалах, и краже зерна. Времена Золотой Орды вернулись? Московия показала свое истинное лицо, которое безумно любит Соловки, Главное управление лагерей, пытки, «расстрельные тройки» и обязательные насильственные депортации целых народов?
Украина будет воевать с Россией до победного финала. У нас нет других вариантов. И если Запад опять дрогнет, в очередной раз обнажит свой глубинный страх перед русским монструозным миром, Европу, мир в целом ожидает новый кровавый передел границ, хаос, волны беженцев, голод, новые правила безопасности, когда человеческая цивилизация вынуждена платить дань гопнику с ядерным чемоданчиком. Россия сделает беднее каждого жителя Европы, спровоцирует тяжелый голод в Азии и Африке и инициирует новые территориальные конфликты. Десятки, сотни криминальных анклавов, где стодолларовые воры и бандиты будут натягивать на себя одежды «премьеров» и «министров».
Есть ли еще вопросы о том, что именно хотел сказать господин Мединский о собственных детях, ради которых надо уничтожить другую страну?
Россия доказала, что является страной-варваром, угрожающим мировой безопасности.
А варвара можно остановить только силой. И только вместе. И сделать это мы должны ради наших детей. Таких открытых, чистых, прогрессивных, улыбающихся миру. Иначе… мир ждут очень темные времена.
Чого бояться Z-нелюди...
Рідкісної гидоти всі ці суб'єкти з РФ. На всіх рівнях… Заходять на територію іншої країни та масштабно знищують інфраструктуру, масово вбивають мирних громадян та навмисне зносять усі наші міста повністю. Називають це огидним і брехливим терміном «спеціальна військова операція». Застосовують в Україні всі види важкої артилерії, важкі вогнемети, реактивні системи залпового вогню, важкі авіаційні бомби та крилаті ракети різних модифікацій із дальністю понад 1000 км.
Іще раз по складах: істоти з російськими паспортами заходять до суверенної України й випалюють тут усе підряд усіма видами неядерної зброї. Хоча через своє вроджене боягузтво готові застосувати вже й «тактику», і «хімію». І абсолютно шизофренічно вважають, що мають на це право – вбивати всіма (наголошую – всіма) видами важкої зброї мирних людей у абсолютно суверенній іншій державі.
Але щойно стало відомо, що Україна все-таки отримає MLRS з нормальною дальністю дії (100+ км), росіяни відразу впали в істеричну істерику. Дикий вереск стоїть зараз над усім російським болотом: «Тільки не це! Тільки не давайте їм реактивні далекобійні системи! Тільки не зброя відплати!»… Що це означає? Лише одне. Росія здатна воювати виключно проти беззбройних мирних громадян і відразу ж «надзюрює» собі в штани, якщо опонент отримує рівноцінну зброю.
Висновок? Простіше нікуди. Два диких російських ґвалти: «скасуйте санкції!» і «на колінах благаємо: не давайте українцям MLRS!» – прямий доказ крайньої ефективності саме цих двох кроків...
Рідкісної гидоти всі ці суб'єкти з РФ. На всіх рівнях… Заходять на територію іншої країни та масштабно знищують інфраструктуру, масово вбивають мирних громадян та навмисне зносять усі наші міста повністю. Називають це огидним і брехливим терміном «спеціальна військова операція». Застосовують в Україні всі види важкої артилерії, важкі вогнемети, реактивні системи залпового вогню, важкі авіаційні бомби та крилаті ракети різних модифікацій із дальністю понад 1000 км.
Іще раз по складах: істоти з російськими паспортами заходять до суверенної України й випалюють тут усе підряд усіма видами неядерної зброї. Хоча через своє вроджене боягузтво готові застосувати вже й «тактику», і «хімію». І абсолютно шизофренічно вважають, що мають на це право – вбивати всіма (наголошую – всіма) видами важкої зброї мирних людей у абсолютно суверенній іншій державі.
Але щойно стало відомо, що Україна все-таки отримає MLRS з нормальною дальністю дії (100+ км), росіяни відразу впали в істеричну істерику. Дикий вереск стоїть зараз над усім російським болотом: «Тільки не це! Тільки не давайте їм реактивні далекобійні системи! Тільки не зброя відплати!»… Що це означає? Лише одне. Росія здатна воювати виключно проти беззбройних мирних громадян і відразу ж «надзюрює» собі в штани, якщо опонент отримує рівноцінну зброю.
Висновок? Простіше нікуди. Два диких російських ґвалти: «скасуйте санкції!» і «на колінах благаємо: не давайте українцям MLRS!» – прямий доказ крайньої ефективності саме цих двох кроків...
русский военный стиль…
(сокращённая версия текста, который запретили на Facebook)
Пора уже понять, что нет никакой профессиональной российской армии. Есть безумное количество тяжёлых бомб и снарядов, которыми сносят наши чудесные города. Есть некое количество живого, простите, «полевого мяса», которое вообще не жалко. И главное, что показала война в Украине, – есть концентрированное зло, саранча, которая захватывает кусок территорий, чтобы там резать, стрелять в затылок, насиловать, сжигать. Последнее – все эти омерзительные и умышленные извращения – и есть сегодня ключевым элементом российской армии…
Ключевая тактика русских – сеять страх среди гражданских. Панику. Создавать невыносимые условия. Лишать надежды. И побочно «русские мясники» стараются вырезать все вокруг, включая домашних собак, кошек. Под той же Бучей русские искренне считали, что у них навалом времени, чтобы подчистить территорию. Сжечь тела. Убить всех свидетелей. Потому что «обязательно возьмём и сожжём Киев и потому что победителей не судят». Просто слишком быстро побежали из Киевской области, чтобы затереть все свои кровавые следы. И просто не успели подтянуть в регион достаточное количество мобильных крематориев – последние пока сильно загружены сжиганием тел своих солдат и трупов мирных граждан в других регионах нашей страны. Так вот, русский военный стиль – это когда ты жестоко вырезаешь мирное население, количеством своих ненужных «солдат» захватываешь территории, а потом сжигаешь трупы/свидетелей. По-другому они не воюют. Это пора понять остальному миру...
Как понять и то, что у современной России нет больше исторической перспективы. Никакой. Это цивилизация упадка, вырождения, тупика. Античеловеческая, антигуманистическая ветвь развития. Квинтэссенция средневекового ада. После Бучи, Бородянки, Краматорска русские потеряли все права на слово «моральность». Их мнение больше не имеет никакого значения. Их слова никогда ничего оправдать не смогут. У них нет больше никакой «исторической правоты» – отныне все это – чистейшая ложь. Навсегда. В принципе, для тех, кто хорошо знаком с сутью «русской идеи», с сутью глубинного русского человека, в нынешнем варварстве русских нет ничего нового. Кроме одного: окончательное историческое обнуление их нации пришлось, к сожалению, на время войны против Украины. Против единственной страны, в которую РФ категорически не должна была вторгаться. Хотя бы из чувства самосохранения. Украина умеет идеально бить по русским зубам. Но вторглась. И потому теперь, закусив свои «медвежьи удила», попытается нанести нам максимальный ущерб. Нашим гражданским. Окончательно отвалившись от всего человеческого и пытаясь завалить нас трупами, залить кровью. Потому что… Потому что только Украина сможет-таки обрубить эту античеловеческую ветвь развития, отправить ее на вечное покаяние…
(сокращённая версия текста, который запретили на Facebook)
Пора уже понять, что нет никакой профессиональной российской армии. Есть безумное количество тяжёлых бомб и снарядов, которыми сносят наши чудесные города. Есть некое количество живого, простите, «полевого мяса», которое вообще не жалко. И главное, что показала война в Украине, – есть концентрированное зло, саранча, которая захватывает кусок территорий, чтобы там резать, стрелять в затылок, насиловать, сжигать. Последнее – все эти омерзительные и умышленные извращения – и есть сегодня ключевым элементом российской армии…
Ключевая тактика русских – сеять страх среди гражданских. Панику. Создавать невыносимые условия. Лишать надежды. И побочно «русские мясники» стараются вырезать все вокруг, включая домашних собак, кошек. Под той же Бучей русские искренне считали, что у них навалом времени, чтобы подчистить территорию. Сжечь тела. Убить всех свидетелей. Потому что «обязательно возьмём и сожжём Киев и потому что победителей не судят». Просто слишком быстро побежали из Киевской области, чтобы затереть все свои кровавые следы. И просто не успели подтянуть в регион достаточное количество мобильных крематориев – последние пока сильно загружены сжиганием тел своих солдат и трупов мирных граждан в других регионах нашей страны. Так вот, русский военный стиль – это когда ты жестоко вырезаешь мирное население, количеством своих ненужных «солдат» захватываешь территории, а потом сжигаешь трупы/свидетелей. По-другому они не воюют. Это пора понять остальному миру...
Как понять и то, что у современной России нет больше исторической перспективы. Никакой. Это цивилизация упадка, вырождения, тупика. Античеловеческая, антигуманистическая ветвь развития. Квинтэссенция средневекового ада. После Бучи, Бородянки, Краматорска русские потеряли все права на слово «моральность». Их мнение больше не имеет никакого значения. Их слова никогда ничего оправдать не смогут. У них нет больше никакой «исторической правоты» – отныне все это – чистейшая ложь. Навсегда. В принципе, для тех, кто хорошо знаком с сутью «русской идеи», с сутью глубинного русского человека, в нынешнем варварстве русских нет ничего нового. Кроме одного: окончательное историческое обнуление их нации пришлось, к сожалению, на время войны против Украины. Против единственной страны, в которую РФ категорически не должна была вторгаться. Хотя бы из чувства самосохранения. Украина умеет идеально бить по русским зубам. Но вторглась. И потому теперь, закусив свои «медвежьи удила», попытается нанести нам максимальный ущерб. Нашим гражданским. Окончательно отвалившись от всего человеческого и пытаясь завалить нас трупами, залить кровью. Потому что… Потому что только Украина сможет-таки обрубить эту античеловеческую ветвь развития, отправить ее на вечное покаяние…
100 днів війни
Як один страшний день і як усе життя одразу. 100 днів тому Україна прокинулась о 5-й ранку від звуків, які не забуде ніколи. Розплющивши очі й побачивши пропущені виклики, ми одразу все зрозуміли. Монстри таки пішли війною. Монстри прийшли нас убивати.
Все інше одразу стало неважливим: минулі чвари, особисті плани чи якісь матеріальні речі. На підсвідомому рівні кожен із нас зрозумів, що треба робити. Брати на себе відповідальність. Брати й робити.
Уся країна перетворилася на єдиний логістичний організм і військову машину. Військовий, дипломатичний, волонтерський, інформаційний, медичний, комунальний, залізничний фронти – усі взяли на себе відповідальність. Не тому, що наказ. А тому, що в Україні просто не могло бути інакше.
100 днів тому нам давали 72 години, висловлювали співчуття й пропонували прийняти «нову реальність». Тоді думки про відключення Росії від SWIFT, нафтове ембарго чи постачання зброї викликали в деяких партнерів лише сміх. Посміялися? Зрозуміли нарешті, що таке Україна? Сьогодні партнери прямо кажуть: «Ми не дозволимо Путіну перемогти нізащо»…
Також ми повірили в себе. 100 днів тому дика російська країна-концтабір, сп'яніла від власної людожерської пропаганди, оголосила війну демократичному світу, а чобіт російського варвара ступив на українську землю. Якби треба було дати характеристику цьому періоду, це був би час прощання з ілюзіями та з'ясування, хто є хто.
Російська армія знищила міф, у який вкладала мільярди грошей впродовж десятиліть. Вона показала: немає жодної «другої армії світу» – цей міф залишився в Бучі. А є армія катів, ґвалтівників та мародерів, яка вбиває мирних мешканців, щоб вивезти додому пральну машину чи спідню білизну.
Українці показали: немає «братських народів», «спільної культури», і справа не в «політиках, які воюють». Просто між нами – цивілізаційна прірва. Українці показали: тут ніколи не буде «русского мира» – він остаточно похований під руїнами Маріуполя, а з ним – і «спільний культурний простір».
Але разом із сепарацією (від російсько-радянської спадщини) відбулася й ініціація – зникнення комплексу меншовартості та народження суб'єктності. Суб'єктності не тільки міжнародної (коли Лавров жаліється не на «зовнішнє управління», а на те, що Київ «вимагає від партнерів зброю»), а й ментальної.
Ми більше не шукаємо відповіді на питання про свою ідентичності у сусідів, дивлячись або на Європу, або на Росію. Ми знаємо, що ми – частина європейської демократичної родини та носії цінностей вільного світу. Але ми знаємо й те, що ми – українці. І ми лідери.
Ми більше не мріємо про еміграцію та щасливе життя «там». Ми знаємо, що краще «тут» – не тільки морально, а й на рівні сервісу та комфорту, а наш паспорт — найкрасивіший.
Нам більше не цікава «чиясь мрія», бо народилася своя: Українська мрія. Вільна, незалежна, сильна, демократична, квітуча, заможна Україна – символ хоробрості, мужності й центр сили у європейському регіоні.
Так. Її ще треба відстояти.
Так, ворог ще не подоланий.
І так, тепер ми (суспільство) точно знаємо, за що воюємо та за що віддавали життя наші предки.
Як один страшний день і як усе життя одразу. 100 днів тому Україна прокинулась о 5-й ранку від звуків, які не забуде ніколи. Розплющивши очі й побачивши пропущені виклики, ми одразу все зрозуміли. Монстри таки пішли війною. Монстри прийшли нас убивати.
Все інше одразу стало неважливим: минулі чвари, особисті плани чи якісь матеріальні речі. На підсвідомому рівні кожен із нас зрозумів, що треба робити. Брати на себе відповідальність. Брати й робити.
Уся країна перетворилася на єдиний логістичний організм і військову машину. Військовий, дипломатичний, волонтерський, інформаційний, медичний, комунальний, залізничний фронти – усі взяли на себе відповідальність. Не тому, що наказ. А тому, що в Україні просто не могло бути інакше.
100 днів тому нам давали 72 години, висловлювали співчуття й пропонували прийняти «нову реальність». Тоді думки про відключення Росії від SWIFT, нафтове ембарго чи постачання зброї викликали в деяких партнерів лише сміх. Посміялися? Зрозуміли нарешті, що таке Україна? Сьогодні партнери прямо кажуть: «Ми не дозволимо Путіну перемогти нізащо»…
Також ми повірили в себе. 100 днів тому дика російська країна-концтабір, сп'яніла від власної людожерської пропаганди, оголосила війну демократичному світу, а чобіт російського варвара ступив на українську землю. Якби треба було дати характеристику цьому періоду, це був би час прощання з ілюзіями та з'ясування, хто є хто.
Російська армія знищила міф, у який вкладала мільярди грошей впродовж десятиліть. Вона показала: немає жодної «другої армії світу» – цей міф залишився в Бучі. А є армія катів, ґвалтівників та мародерів, яка вбиває мирних мешканців, щоб вивезти додому пральну машину чи спідню білизну.
Українці показали: немає «братських народів», «спільної культури», і справа не в «політиках, які воюють». Просто між нами – цивілізаційна прірва. Українці показали: тут ніколи не буде «русского мира» – він остаточно похований під руїнами Маріуполя, а з ним – і «спільний культурний простір».
Але разом із сепарацією (від російсько-радянської спадщини) відбулася й ініціація – зникнення комплексу меншовартості та народження суб'єктності. Суб'єктності не тільки міжнародної (коли Лавров жаліється не на «зовнішнє управління», а на те, що Київ «вимагає від партнерів зброю»), а й ментальної.
Ми більше не шукаємо відповіді на питання про свою ідентичності у сусідів, дивлячись або на Європу, або на Росію. Ми знаємо, що ми – частина європейської демократичної родини та носії цінностей вільного світу. Але ми знаємо й те, що ми – українці. І ми лідери.
Ми більше не мріємо про еміграцію та щасливе життя «там». Ми знаємо, що краще «тут» – не тільки морально, а й на рівні сервісу та комфорту, а наш паспорт — найкрасивіший.
Нам більше не цікава «чиясь мрія», бо народилася своя: Українська мрія. Вільна, незалежна, сильна, демократична, квітуча, заможна Україна – символ хоробрості, мужності й центр сили у європейському регіоні.
Так. Її ще треба відстояти.
Так, ворог ще не подоланий.
І так, тепер ми (суспільство) точно знаємо, за що воюємо та за що віддавали життя наші предки.
Втомилися від війни?
Розумію. Це справді дуже важко. І тому дехто сьогодні намагається сховатися від війни й повернутися до довоєнного типу життя. Але так не вийде. Це просто спроба втекти від реальності, спроба сформувати мильну бульбашку – ілюзію мирного життя, у якій виносять війну за дужки й повертаються до звичних повсякденних ритуалів.
Так, це абсолютно природна реакція психіки – відновити контроль над власним життям після пережитого стресу. Але це – класичний самообман. Небезпечна психологічна пастка. Бо нічого не закінчилося.
Дозволю собі нагадати одну річ.
Війна триває на території всієї країни. Росію не цікавлять окремі області. Росію цікавить повне захоплення України, включно з Києвом, повалення державності та відродження квазі-СРСР. Перечитайте це ще раз.
Для Рф прийнятна будь-яка ціна та немає червоних ліній. 24 лютого вони вже мали план убивства десятків тисяч людей, привезли мобільні крематорії та підготували нормативні документи з масових поховань.
Вони публічно заявляли, що планують «денацифікувати» – тобто вбити – два мільйони українських громадян.
Російські варвари несуть біль, страждання та смерть у кожен населений пункт. Вони знищують цілі міста – будинки, школи, дитсадки, вбивають сотні сімей з дітьми. Тобто під ударом – десятки тисяч людей.
Російські солдати ґвалтують жінок, вбивають чоловіків зі зав'язаними за спинами руками та грабують оселі. Російські ракети влучають у будинки без розбору.
І російські війська нікуди не зникли. Вони сьогодні оскаженіло нищать наш схід, а також залякують підвалами наш південь.
Якщо суспільство дозволить собі забути про війну й перестане бути ефективним тилом для армії, вони продовжать це робити.
Сьогодні ти забув про війну, а завтра десь знову з’явиться труп, який лежить на асфальті зі зв'язаними руками.
Тому не потрібно тікати від реальності, а потрібно її прийняти й навчитися жити в постійному воєнному стані – за прикладом того ж Ізраїлю.
Немає нічого поганого в тому, аби продовжувати жити. Сходили в кафе чи в кіно? Зводили дитину в парк?
Придбали новий посуд для дому? Наші захисники б'ються за те, щоб Україна могла продовжувати жити.
Але, продовжуючи жити, не забувайте запитувати себе кожного дня: що сьогодні я зробив для наших захисників і для майбутньої перемоги?
І якщо раптом у вас не буде відповіді – час щось змінювати.
Розумію. Це справді дуже важко. І тому дехто сьогодні намагається сховатися від війни й повернутися до довоєнного типу життя. Але так не вийде. Це просто спроба втекти від реальності, спроба сформувати мильну бульбашку – ілюзію мирного життя, у якій виносять війну за дужки й повертаються до звичних повсякденних ритуалів.
Так, це абсолютно природна реакція психіки – відновити контроль над власним життям після пережитого стресу. Але це – класичний самообман. Небезпечна психологічна пастка. Бо нічого не закінчилося.
Дозволю собі нагадати одну річ.
Війна триває на території всієї країни. Росію не цікавлять окремі області. Росію цікавить повне захоплення України, включно з Києвом, повалення державності та відродження квазі-СРСР. Перечитайте це ще раз.
Для Рф прийнятна будь-яка ціна та немає червоних ліній. 24 лютого вони вже мали план убивства десятків тисяч людей, привезли мобільні крематорії та підготували нормативні документи з масових поховань.
Вони публічно заявляли, що планують «денацифікувати» – тобто вбити – два мільйони українських громадян.
Російські варвари несуть біль, страждання та смерть у кожен населений пункт. Вони знищують цілі міста – будинки, школи, дитсадки, вбивають сотні сімей з дітьми. Тобто під ударом – десятки тисяч людей.
Російські солдати ґвалтують жінок, вбивають чоловіків зі зав'язаними за спинами руками та грабують оселі. Російські ракети влучають у будинки без розбору.
І російські війська нікуди не зникли. Вони сьогодні оскаженіло нищать наш схід, а також залякують підвалами наш південь.
Якщо суспільство дозволить собі забути про війну й перестане бути ефективним тилом для армії, вони продовжать це робити.
Сьогодні ти забув про війну, а завтра десь знову з’явиться труп, який лежить на асфальті зі зв'язаними руками.
Тому не потрібно тікати від реальності, а потрібно її прийняти й навчитися жити в постійному воєнному стані – за прикладом того ж Ізраїлю.
Немає нічого поганого в тому, аби продовжувати жити. Сходили в кафе чи в кіно? Зводили дитину в парк?
Придбали новий посуд для дому? Наші захисники б'ються за те, щоб Україна могла продовжувати жити.
Але, продовжуючи жити, не забувайте запитувати себе кожного дня: що сьогодні я зробив для наших захисників і для майбутньої перемоги?
І якщо раптом у вас не буде відповіді – час щось змінювати.
Не загравайте з ru-чортами…
Знаєте, в чому ключова проблема Європи? Вони не розуміють, що коли ти пропонуєш «не принижувати z-істот», вони вже ґвалтують твоїх друзів, сусідів за твоєю спиною. Тому поведінка має бути зовсім інакшою: Москва має чітко розуміти червоні лінії, які обстоюють наші західні партнери. Аргументуючи ті чи інші рішення, партнери часто згадують про так зване управління ескалацією.
У перекладі на просту мову це означає: кожен наш наступний крок на підтримку України (зокрема в питанні надання зброї) має відповідати попередньому кроку противника.
Ця стратегія базується на урахуванні ядерного потенціалу агресора та небажанні надмірно дратувати російського президента.
Трошки безглуздо, зважаючи на те, що Росія, яка є «цивілізаційним гопником», вважає це безперечним проявом слабкості. Але навіть ця стратегія має певну логіку, якщо ми граємо в шахи. Інша справа, що коли ти граєш у шахи, а твій противник грає в покер – стратегія не працює. Такий підхід дає ворогу постійне право ініціативи. Як результат – росіяни постійно мають перевагу. Ми ж маємо стільки зброї, скільки мінімально потрібно, щоб протистояти, але недостатньо для потужного наступу чи перемоги.
Сьогодні Росія явно намагається підвищити ставки. Погрози, шантаж. Це значить, що Захід має діяти на випередження.
Російське опозиційне видання Meduza з посиланням на джерела в Адміністрації президента Росії повідомляє про плани Кремля щодо анексії Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської областей і створення з них якогось «єдиного федерального округу». Класична російська психіатрія.
Місцеві колаборанти заявляють про «підготовку до референдуму». А російський президент порівнює себе з Петром І, говорячи про розширення Росії за рахунок земель інших країн.
Навіть публічні натяки на анексію мають отримати негайну реакцію. Будь-яка спроба «легалізувати» окуповані території має не просто отримати жорстку санкційну відповідь. Захід повинен окреслити чітку червону лінію, щоб у Кремлі добре розуміли ціну кожного наступного кривавого кроку.
Анексія Криму, війна на сході України та повномасштабне вторгнення стали можливими лише з однієї причини: російська влада була впевненою, що це зійде їм з рук. Як наслідок – світова криза та загроза голоду.
Час окреслити чітку червону лінію.
Щодо України, то для нас будь-які спроби «легалізувати» награбоване та повісити російський триколор не змінять абсолютного нічого.
1. Херсон і Запоріжжя залишаться Україною. Ми будемо жорстко звільняти свої території, які б назви їм не вигадували z-окупанти.
2. Для міжнародної спільноти Херсонська та Запорізька області залишаться територією України. Зокрема в питанні застосування західної зброї для звільнення українських земель.
Якщо коротко: всю z-нечисть виженемо.
Знаєте, в чому ключова проблема Європи? Вони не розуміють, що коли ти пропонуєш «не принижувати z-істот», вони вже ґвалтують твоїх друзів, сусідів за твоєю спиною. Тому поведінка має бути зовсім інакшою: Москва має чітко розуміти червоні лінії, які обстоюють наші західні партнери. Аргументуючи ті чи інші рішення, партнери часто згадують про так зване управління ескалацією.
У перекладі на просту мову це означає: кожен наш наступний крок на підтримку України (зокрема в питанні надання зброї) має відповідати попередньому кроку противника.
Ця стратегія базується на урахуванні ядерного потенціалу агресора та небажанні надмірно дратувати російського президента.
Трошки безглуздо, зважаючи на те, що Росія, яка є «цивілізаційним гопником», вважає це безперечним проявом слабкості. Але навіть ця стратегія має певну логіку, якщо ми граємо в шахи. Інша справа, що коли ти граєш у шахи, а твій противник грає в покер – стратегія не працює. Такий підхід дає ворогу постійне право ініціативи. Як результат – росіяни постійно мають перевагу. Ми ж маємо стільки зброї, скільки мінімально потрібно, щоб протистояти, але недостатньо для потужного наступу чи перемоги.
Сьогодні Росія явно намагається підвищити ставки. Погрози, шантаж. Це значить, що Захід має діяти на випередження.
Російське опозиційне видання Meduza з посиланням на джерела в Адміністрації президента Росії повідомляє про плани Кремля щодо анексії Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської областей і створення з них якогось «єдиного федерального округу». Класична російська психіатрія.
Місцеві колаборанти заявляють про «підготовку до референдуму». А російський президент порівнює себе з Петром І, говорячи про розширення Росії за рахунок земель інших країн.
Навіть публічні натяки на анексію мають отримати негайну реакцію. Будь-яка спроба «легалізувати» окуповані території має не просто отримати жорстку санкційну відповідь. Захід повинен окреслити чітку червону лінію, щоб у Кремлі добре розуміли ціну кожного наступного кривавого кроку.
Анексія Криму, війна на сході України та повномасштабне вторгнення стали можливими лише з однієї причини: російська влада була впевненою, що це зійде їм з рук. Як наслідок – світова криза та загроза голоду.
Час окреслити чітку червону лінію.
Щодо України, то для нас будь-які спроби «легалізувати» награбоване та повісити російський триколор не змінять абсолютного нічого.
1. Херсон і Запоріжжя залишаться Україною. Ми будемо жорстко звільняти свої території, які б назви їм не вигадували z-окупанти.
2. Для міжнародної спільноти Херсонська та Запорізька області залишаться територією України. Зокрема в питанні застосування західної зброї для звільнення українських земель.
Якщо коротко: всю z-нечисть виженемо.
Насколько я понимаю, у ряда европейцев, особенно в околовоенных экспертных кругах, все ещё есть сомнения в том, как именно воюет «вторая армия мира» (российская z-орда).
Так вот, есть очень простое и надёжное решение. Передайте Украине (украинским Вооружённым Силам) сопоставимое количество тяжёлой артиллерии и дальнобойных MLRS, чтобы на поле боя возник определённый паритет по количеству выстрелов. Война-то сейчас идёт преимущественно артиллерийская, дальнобойная. И вот как только относительный паритет по стволам/выстрелам будет достигнут, тогда все в прямом эфире смогут оценить, насколько боеспособна Россия, как она воюет и почему «количество – это совсем не умение, а чистый и беспредельный примитивизм»…
Зачем думать, проводить заседания военных комитетов с экспертными спорами, теоретические выкладки бесконечно рисовать? У нас же сейчас все это можно проверить прямо на поле боя, на востоке Украины, в большом объёме. Просто – а теперь по слогам – дайте нам паритетный объём дальнобойной артиллерии/РСЗО, и в считанные дни получите любые объективные данные: кто есть; кто как воюет; что такое российская армия на самом деле… И, возможно, европейские военно-политические элиты перестанут наконец панически и безосновательно бояться столь дивного для XXI века юридического образования под названием «РФ»…
Так вот, есть очень простое и надёжное решение. Передайте Украине (украинским Вооружённым Силам) сопоставимое количество тяжёлой артиллерии и дальнобойных MLRS, чтобы на поле боя возник определённый паритет по количеству выстрелов. Война-то сейчас идёт преимущественно артиллерийская, дальнобойная. И вот как только относительный паритет по стволам/выстрелам будет достигнут, тогда все в прямом эфире смогут оценить, насколько боеспособна Россия, как она воюет и почему «количество – это совсем не умение, а чистый и беспредельный примитивизм»…
Зачем думать, проводить заседания военных комитетов с экспертными спорами, теоретические выкладки бесконечно рисовать? У нас же сейчас все это можно проверить прямо на поле боя, на востоке Украины, в большом объёме. Просто – а теперь по слогам – дайте нам паритетный объём дальнобойной артиллерии/РСЗО, и в считанные дни получите любые объективные данные: кто есть; кто как воюет; что такое российская армия на самом деле… И, возможно, европейские военно-политические элиты перестанут наконец панически и безосновательно бояться столь дивного для XXI века юридического образования под названием «РФ»…
Імперія повинна вмерти…
Ситуація на фронті «в моменті» тяжка, бо зброї в z-орди справді накопичилося дуже багато. Та в будь-якому разі Росію чекає поразка в цій війні – історична логіка невблаганна. Тієї самої миті, коли перший солдат перейшов кордон України, дивна «безунітазна» імперія підписала собі смертний вирок.
Для цього є декілька причин.
Кінець епохи російської нафти. Росія десятиліттями отримувала надприбутки з продажу сировини до Європи. Запровадження ембарго на російську нафту та заморожування «Північного потоку – 2» закінчує цю епоху. Москва не зможе перебудуватися й продавати ті ж обсяги Китаю та Індії. Ні, зрозуміло, що ведмежа пропаганда доведе своїм неофітам, що 50 грамів набагато краще за 100 грамів і що «щи из еловых шишек» набагато смачніші за картоплю з відбивною. Але… Частину нафтових свердловин доведеться заморозити назавжди. Згодом Європа почне відмовлятися й від газу, шукаючи альтернативи та змінюючи виробничі ланцюжки. Це неминуче просто тому, що Росія стала неадекватним і непередбачуваним партнером, з яким не можна мати справ. Оскільки Росія не вміє створювати нічого, крім продажу природних дарів, у середньостроковій перспективі її поступовий занепад – обов’язкова річ. Та й взагалі навіщо комусь мати в партнерах країну, яка бреше, бухає щось міцне, але пальоне, а потім обов’язково хоче когось убити чи щось украсти?
Економічна ізоляція призведе до «нових дев'яностих». Росія – велика за площею країна з великим обсягом ресурсів. Але навіть із таким «запасом міцності» економіка Росії вже починає дивовижні мандри на дно. «Импортозамещение» неможливе – руками не вийшли. А тому автомобілі без подушок безпеки та склопідіймачів – лише початок.
Повна втрата міжнародної репутації. Десятиліттями Кремль вкладав мільярди у свій образ «миротворця» та загравав з правими силами у Європі. Сьогодні неважливо, чи ти «правий», чи «лівий» – Росія стала синонімом слова «токсичність». Москва стала не лише ізгоєм для західного світу, а й для сусідів. Ніхто не хоче мати справ із Москвою, щоб завтра тебе не прийшли «рятувати». Той хто вже має, намагається дистанціюватися.
Бажаючи задовольнити фантазії купки божевільних старців (а хто ще може складати неформальне Політбюро?), Путін феєрично розпочав епоху занепаду Росії, втрати нею будь-якої глобальної ваги (хоча ні, вгодовану гопоту з ядерною зброєю треба правильно кваліфікувати в медичному сенсі) та відправив понтовиту країну у відому еротичну путь… У фіналі – похмура й занедбана провінція Китаю.
Росія обов'язково програє, тому що її модель нежиттєздатна.
Питання в тому, коли та якою ціною.
Наше завдання – забезпечити програш Росії максимально швидко. Для цього нам потрібно якнайбільше зброї.
Ситуація на фронті «в моменті» тяжка, бо зброї в z-орди справді накопичилося дуже багато. Та в будь-якому разі Росію чекає поразка в цій війні – історична логіка невблаганна. Тієї самої миті, коли перший солдат перейшов кордон України, дивна «безунітазна» імперія підписала собі смертний вирок.
Для цього є декілька причин.
Кінець епохи російської нафти. Росія десятиліттями отримувала надприбутки з продажу сировини до Європи. Запровадження ембарго на російську нафту та заморожування «Північного потоку – 2» закінчує цю епоху. Москва не зможе перебудуватися й продавати ті ж обсяги Китаю та Індії. Ні, зрозуміло, що ведмежа пропаганда доведе своїм неофітам, що 50 грамів набагато краще за 100 грамів і що «щи из еловых шишек» набагато смачніші за картоплю з відбивною. Але… Частину нафтових свердловин доведеться заморозити назавжди. Згодом Європа почне відмовлятися й від газу, шукаючи альтернативи та змінюючи виробничі ланцюжки. Це неминуче просто тому, що Росія стала неадекватним і непередбачуваним партнером, з яким не можна мати справ. Оскільки Росія не вміє створювати нічого, крім продажу природних дарів, у середньостроковій перспективі її поступовий занепад – обов’язкова річ. Та й взагалі навіщо комусь мати в партнерах країну, яка бреше, бухає щось міцне, але пальоне, а потім обов’язково хоче когось убити чи щось украсти?
Економічна ізоляція призведе до «нових дев'яностих». Росія – велика за площею країна з великим обсягом ресурсів. Але навіть із таким «запасом міцності» економіка Росії вже починає дивовижні мандри на дно. «Импортозамещение» неможливе – руками не вийшли. А тому автомобілі без подушок безпеки та склопідіймачів – лише початок.
Повна втрата міжнародної репутації. Десятиліттями Кремль вкладав мільярди у свій образ «миротворця» та загравав з правими силами у Європі. Сьогодні неважливо, чи ти «правий», чи «лівий» – Росія стала синонімом слова «токсичність». Москва стала не лише ізгоєм для західного світу, а й для сусідів. Ніхто не хоче мати справ із Москвою, щоб завтра тебе не прийшли «рятувати». Той хто вже має, намагається дистанціюватися.
Бажаючи задовольнити фантазії купки божевільних старців (а хто ще може складати неформальне Політбюро?), Путін феєрично розпочав епоху занепаду Росії, втрати нею будь-якої глобальної ваги (хоча ні, вгодовану гопоту з ядерною зброєю треба правильно кваліфікувати в медичному сенсі) та відправив понтовиту країну у відому еротичну путь… У фіналі – похмура й занедбана провінція Китаю.
Росія обов'язково програє, тому що її модель нежиттєздатна.
Питання в тому, коли та якою ціною.
Наше завдання – забезпечити програш Росії максимально швидко. Для цього нам потрібно якнайбільше зброї.
113-й день «плану»
- Європа відмовляється від російської нафти, а згодом, очевидно, диверсифікує й газ – це близько половини ВВП Росії. Грошей точно буде менше. Але навіщо в зоні-таборі гроші взагалі?
- Російська економіка повертається до 90-х: у дефіциті не лише автозапчастини, а й чайні пакетики. Але ж таке круте «імпортозаміщення»…
- Понад 32 000 російських «солдатів» уже загинули, поранених іще більше. Втрачено тисячі одиниць техніки. Але ж «баби ще народять».
І все це заради того, щоб на четвертий місяць війни замість «взяття Києва» чи Харкова пояснювати своїм z-глядачам, де розташоване місто Попасна й чому його взяття – це велика перемога.
Що ж, відповідаючи суб'єкту Пєскову: сподіваюся, у Москві зможуть знайти в собі сили «реально оцінити стан справ», порівняти свої «успіхи» зі знаменитим «усе йде за планом», припинити вогонь, відвести війська та закінчити ґвалтувати свої пропагандистські «глибокі горлянки».
Сьогоднішні нескінченні пропозиції перемовин з боку Російської Федерації – це не більш ніж спроба обманути світ: створити враження готовності до діалогу, а потім встромити ножа в спину. Засісти на тимчасово окупованих територіях під тимчасовим перемир'ям, облаштувати опорні пункти, накопичити резерви та відновити наступальний потенціал.
Але навіщо так істерично демонструвати цей інфантилізм? Україна обов’язково повернеться до переговорного процесу. Тільки у правильний момент і з сильною переговорною позицією.
Тоді, коли Кремль почне тверезо дивитися на речі й перестане п'яніти від власної пропаганди.
- Європа відмовляється від російської нафти, а згодом, очевидно, диверсифікує й газ – це близько половини ВВП Росії. Грошей точно буде менше. Але навіщо в зоні-таборі гроші взагалі?
- Російська економіка повертається до 90-х: у дефіциті не лише автозапчастини, а й чайні пакетики. Але ж таке круте «імпортозаміщення»…
- Понад 32 000 російських «солдатів» уже загинули, поранених іще більше. Втрачено тисячі одиниць техніки. Але ж «баби ще народять».
І все це заради того, щоб на четвертий місяць війни замість «взяття Києва» чи Харкова пояснювати своїм z-глядачам, де розташоване місто Попасна й чому його взяття – це велика перемога.
Що ж, відповідаючи суб'єкту Пєскову: сподіваюся, у Москві зможуть знайти в собі сили «реально оцінити стан справ», порівняти свої «успіхи» зі знаменитим «усе йде за планом», припинити вогонь, відвести війська та закінчити ґвалтувати свої пропагандистські «глибокі горлянки».
Сьогоднішні нескінченні пропозиції перемовин з боку Російської Федерації – це не більш ніж спроба обманути світ: створити враження готовності до діалогу, а потім встромити ножа в спину. Засісти на тимчасово окупованих територіях під тимчасовим перемир'ям, облаштувати опорні пункти, накопичити резерви та відновити наступальний потенціал.
Але навіщо так істерично демонструвати цей інфантилізм? Україна обов’язково повернеться до переговорного процесу. Тільки у правильний момент і з сильною переговорною позицією.
Тоді, коли Кремль почне тверезо дивитися на речі й перестане п'яніти від власної пропаганди.
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
У нас може бути набагато менше снарядів, ракет чи дальнобійної артилерії. Поки що, зрозуміло. Але в нас є головне: інтелект, бойовий дух та сила рідної землі. І це вкрай важливо. Тому що працює не тільки математика, але й психологія війни…
Навіть з обмеженими ресурсами наші хлопці проводять фантастичні тактичні операції, від яких відвисає щелепа у військових експертів багатьох країн-партнерів.
Але критична різниця у співвідношенні зброї робить наші маленькі перемоги перемогами, здобутими великою кров‘ю. Хлопці кажуть: після обстрілів росіяни часто навіть не змінюють локацію гаубиць. Просто знають, що все одно не дістаємо у відповідь.
Сьогодні в держави немає більш важливого завдання, ніж домогтися паритету зброї. Кожен день забирає в нас наших кращих людей. І щоб запобігти цьому, а також щоб ефективно контратакувати — зброя, зброя, зброя…
P. S. На відео розмова з Андрієм Ковальчуком, командувачем військ ОК «Південь».
Навіть з обмеженими ресурсами наші хлопці проводять фантастичні тактичні операції, від яких відвисає щелепа у військових експертів багатьох країн-партнерів.
Але критична різниця у співвідношенні зброї робить наші маленькі перемоги перемогами, здобутими великою кров‘ю. Хлопці кажуть: після обстрілів росіяни часто навіть не змінюють локацію гаубиць. Просто знають, що все одно не дістаємо у відповідь.
Сьогодні в держави немає більш важливого завдання, ніж домогтися паритету зброї. Кожен день забирає в нас наших кращих людей. І щоб запобігти цьому, а також щоб ефективно контратакувати — зброя, зброя, зброя…
P. S. На відео розмова з Андрієм Ковальчуком, командувачем військ ОК «Південь».
Харьков…
Постоянные ракетные удары, артиллерийские обстрелы, реактивные снаряды. Тотальное сумасшествие… С точки зрения военного искусства обстрелы жилых кварталов Харькова не имеют совершенно никакого смысла. Абсолютно. Безусловно. Во всех смыслах. «Стреляем только потому, что можем»? «Убиваем только потому, что нравится»? Да, конечно, для современной РФ даже это – аргументы. Впрочем, а какие ещё аргументы могут быть у страны, которая не имеет коллективного интеллекта и заменила его литерой-гимном публичных изгоев – «Z»?
Россия давно доказала: эта война не про стратегию и тактику, не про выгоды или потери. Эта война – про иррациональную месть. Про ненависть. Про зависть. Про желание убить, потому что вы – украинцы…
У России явно нет сил, чтобы взять Харьков. Но у Москвы и нет такой цели. Их цель – нанести максимальный урон городу и отомстить его жителям. Показать Харькову настоящие прелести «русского мира» и «дружбы народов» – «Грады», «Ураганы», «Смерчи». И тотальная продажа смерти под истерический зубовный скрежет российской пропаганды…
За то, что поломали планы Кремля в 2014-м и феврале 2022-го. За то, что с первых дней взяли удар на себя. За то, что отказались «ломаться» сегодня и мужественно сдерживают всю эту «саранчовую рать».
Вислоухие ru-пропагандисты придумают 1000 лицемерных эвфемизмов: «освобождение» харьковчан (от своих квартир), «защита русскоязычного населения» (от счастливой и ухоженной жизни в пользу унитазных русских воров) и даже «война с инопланетными биолабораториями», которую якобы ведут малограмотные субъекты с российскими паспортами, не способные прочитать с первой попытки традиционный Букварь…
А потом добавят, что эти мерзкие субъекты «совсем не атакуют города», а «стреляют строго по военным объектам». Все остальное якобы – монтаж стран НАТО. Но харьковчане знают, где правда, а где ложь. Впрочем, в наше время, когда везде прямые эфиры, даже условные жители условной Альфы Центавры прекрасно видят, почему россияне так омерзительно выглядят и почему на их лбах большими буквами начертано «убийцы-насильники».
Харьков стоял, стоит и будет стоять. Город-герой выстоит, отстроится и снова будет в рейтингах самых красивых и комфортных городов Украины. Да ладно, скорее, самых комфортных городов Европы. А харьковчане проживут на несколько порядков дольше, чем просуществует Российская империя. История слишком любит правду и сильных людей…
Постоянные ракетные удары, артиллерийские обстрелы, реактивные снаряды. Тотальное сумасшествие… С точки зрения военного искусства обстрелы жилых кварталов Харькова не имеют совершенно никакого смысла. Абсолютно. Безусловно. Во всех смыслах. «Стреляем только потому, что можем»? «Убиваем только потому, что нравится»? Да, конечно, для современной РФ даже это – аргументы. Впрочем, а какие ещё аргументы могут быть у страны, которая не имеет коллективного интеллекта и заменила его литерой-гимном публичных изгоев – «Z»?
Россия давно доказала: эта война не про стратегию и тактику, не про выгоды или потери. Эта война – про иррациональную месть. Про ненависть. Про зависть. Про желание убить, потому что вы – украинцы…
У России явно нет сил, чтобы взять Харьков. Но у Москвы и нет такой цели. Их цель – нанести максимальный урон городу и отомстить его жителям. Показать Харькову настоящие прелести «русского мира» и «дружбы народов» – «Грады», «Ураганы», «Смерчи». И тотальная продажа смерти под истерический зубовный скрежет российской пропаганды…
За то, что поломали планы Кремля в 2014-м и феврале 2022-го. За то, что с первых дней взяли удар на себя. За то, что отказались «ломаться» сегодня и мужественно сдерживают всю эту «саранчовую рать».
Вислоухие ru-пропагандисты придумают 1000 лицемерных эвфемизмов: «освобождение» харьковчан (от своих квартир), «защита русскоязычного населения» (от счастливой и ухоженной жизни в пользу унитазных русских воров) и даже «война с инопланетными биолабораториями», которую якобы ведут малограмотные субъекты с российскими паспортами, не способные прочитать с первой попытки традиционный Букварь…
А потом добавят, что эти мерзкие субъекты «совсем не атакуют города», а «стреляют строго по военным объектам». Все остальное якобы – монтаж стран НАТО. Но харьковчане знают, где правда, а где ложь. Впрочем, в наше время, когда везде прямые эфиры, даже условные жители условной Альфы Центавры прекрасно видят, почему россияне так омерзительно выглядят и почему на их лбах большими буквами начертано «убийцы-насильники».
Харьков стоял, стоит и будет стоять. Город-герой выстоит, отстроится и снова будет в рейтингах самых красивых и комфортных городов Украины. Да ладно, скорее, самых комфортных городов Европы. А харьковчане проживут на несколько порядков дольше, чем просуществует Российская империя. История слишком любит правду и сильных людей…
П'ятий місяць повномасштабної війни… Правила ж зрозумілі. Але деякі журналісти, медійники та суб'єкти політичного життя все ще продовжують жити у категоріях «до 24 лютого».
Для одних «новинарів» головним показником ефективності залишається кількість «лайків», цитувань та «ексклюзив»: головне – першими опублікувати новину «з фронту», поставити клікбейтний заголовок, похизуватися «інсайдом», не замислюючись про користь чи шкоду дій.
Інші представники політикуму, не знайшовши себе під час війни, ховаються від реальності в старій парадигмі мислення. Вони продовжують жити в часі, де були «політичні проєкти», рейтинги, вибори та електорат. Сидячи в ресторанах, розмірковують про політичні перспективи, говорячи: коли все це закінчиться? Закінчиться що? Війна за виживання?
Періодично зустрічаючись з іноземними журналістами, нещодавно почув: «Вау, у вас така свобода слова!» Так, навіть під час війни. І ми пишаємося цим. Але варто пам’ятати, що свобода передбачає й відповідальність. Через страх російських офіцерів повідомляти погані звістки з передової, подеколи російське командування дізнається новини з фронту з… наших соцмереж. Це зафіксований факт.
Тож іноді, бажаючи повідомити звістку «з передової», треба зупинитися, порахувати до 10 й подумати: чи роблю я користь цією дією своїй армії, чи не допомагаю я ворогу?
Чийсь «оперативний інсайд» та жага «лайків» може коштувати життів українських захисників. До речі, більш детально про це можна почитати в Ганни Маляр… (Telegram, Facebook)
Для одних «новинарів» головним показником ефективності залишається кількість «лайків», цитувань та «ексклюзив»: головне – першими опублікувати новину «з фронту», поставити клікбейтний заголовок, похизуватися «інсайдом», не замислюючись про користь чи шкоду дій.
Інші представники політикуму, не знайшовши себе під час війни, ховаються від реальності в старій парадигмі мислення. Вони продовжують жити в часі, де були «політичні проєкти», рейтинги, вибори та електорат. Сидячи в ресторанах, розмірковують про політичні перспективи, говорячи: коли все це закінчиться? Закінчиться що? Війна за виживання?
Періодично зустрічаючись з іноземними журналістами, нещодавно почув: «Вау, у вас така свобода слова!» Так, навіть під час війни. І ми пишаємося цим. Але варто пам’ятати, що свобода передбачає й відповідальність. Через страх російських офіцерів повідомляти погані звістки з передової, подеколи російське командування дізнається новини з фронту з… наших соцмереж. Це зафіксований факт.
Тож іноді, бажаючи повідомити звістку «з передової», треба зупинитися, порахувати до 10 й подумати: чи роблю я користь цією дією своїй армії, чи не допомагаю я ворогу?
Чийсь «оперативний інсайд» та жага «лайків» може коштувати життів українських захисників. До речі, більш детально про це можна почитати в Ганни Маляр… (Telegram, Facebook)
Безвідносно до конкретних медіа, дивних текстів і певних прізвищ… Свобода слова – фундаментальна цінність українського суспільства. Без будь-яких нюансів. Саме це, серед іншого, цілковито відрізняє нас від «табірних росіян». Навіть на п'ятий місяць війни в Україні немає й натяку на тотальну військову цензуру: журналісти не узгоджують свої матеріали з державою, опозиційні політики критикують владу в соцмережах, окремі медіаперсони висвітлюють перебіг бойових дій, іноді повідомляючи новини навіть раніше від Генштабу.
Це не завжди допомагає воювати, часом породжуючи конфліктність. Але все, що стосується відкритого медійного простору, – свідоме рішення Президента: жодним чином не обмежувати роботу журналістів. Рішення, на мій погляд, правильне й мудре. Хоч і вкрай складне для модерації під час війни.
Але варто пам’ятати, що велика свобода передбачає велику відповідальність. Журналісти можуть і мають право звертати увагу влади на баги системи, щоб провокувати реакцію та зміни, – благородна місія в державній «екосистемі». Та коли баг уже виявлений і усунутий (а людина, яка цей баг постійно юзала, процедурно звільнена), доцільність журналістської провокації викликає як мінімум сумніви. Навіщо? Заради чого? Система ж уже відреагувала та відкоригувала баг? Ми живемо в інформаційній війні, де вся пропагандистська машина ворога працює на те, щоб підірвати довіру до України. Особливо на зовнішніх ринках. Чи варто робити йому (ворогу) щедрий пас? Чи були прораховані всі ризики від подібних дій? І знову ж таки ключове питання: а навіщо взагалі така публікація вже ПІСЛЯ виправлення ситуації?
Звісно, держава не має права й не буде втручатися в роботу журналістського цеху – завжди стоятимемо на цьому. Але журналісти мають ефективно саморегулювати свою діяльність і робити це всередині цеху. Бо… війна. І є величезні ризики…
Важкі часи, велика відповідальність.
Це не завжди допомагає воювати, часом породжуючи конфліктність. Але все, що стосується відкритого медійного простору, – свідоме рішення Президента: жодним чином не обмежувати роботу журналістів. Рішення, на мій погляд, правильне й мудре. Хоч і вкрай складне для модерації під час війни.
Але варто пам’ятати, що велика свобода передбачає велику відповідальність. Журналісти можуть і мають право звертати увагу влади на баги системи, щоб провокувати реакцію та зміни, – благородна місія в державній «екосистемі». Та коли баг уже виявлений і усунутий (а людина, яка цей баг постійно юзала, процедурно звільнена), доцільність журналістської провокації викликає як мінімум сумніви. Навіщо? Заради чого? Система ж уже відреагувала та відкоригувала баг? Ми живемо в інформаційній війні, де вся пропагандистська машина ворога працює на те, щоб підірвати довіру до України. Особливо на зовнішніх ринках. Чи варто робити йому (ворогу) щедрий пас? Чи були прораховані всі ризики від подібних дій? І знову ж таки ключове питання: а навіщо взагалі така публікація вже ПІСЛЯ виправлення ситуації?
Звісно, держава не має права й не буде втручатися в роботу журналістського цеху – завжди стоятимемо на цьому. Але журналісти мають ефективно саморегулювати свою діяльність і робити це всередині цеху. Бо… війна. І є величезні ризики…
Важкі часи, велика відповідальність.
«Все пропало»… Хіба?
Часом у західних ЗМІ з'являються публікації дивного характеру. Ось, наприклад, одна з тез, у яку вкладаються умовні «антиукраїнці»: «В адміністрації Президента США сумніваються, чи зможе Україна повернути контроль над захопленими територіями».
Хтось бачить у таких статтях «складні політичні ігри» чи «російські інформаційні спецоперації», але реальність набагато банальніша. Є «яструби», є «голуби», а є класичні песимісти. Ось прокинувся умовний «працівник апарату» в поганому настрої, поділився за кавою скигленням з журналістом, і от уже мільйони бачать заголовок «Все пропало, Путін перемагає». Ага, точно перемагає (іронія) )
Це ті самі люди, які не вірили, що Київ протримається бодай 72 години (126 днів – трошки більше), що Європа запровадить нафтове ембарго та що Україна колись отримає важку техніку від НАТО (питання тепер тільки в темпах постачання)…
Реальність інакша: з березня ми пройшли великий шлях у переосмисленні цієї війни західними елітами. Щодня спілкуюся з радниками, членами парламенту та представниками західних країн і можу сказати одне. Те, що Путін має ганебно програти цю війну, – абсолютний консенсус лідерів цивілізованого світу. Підкреслюю ще раз: програш РФ – безумовна мета цивілізованого світу заради прогресивного розвитку людства, а не повернення в радянські табори та холодні війни…
Питання поступок та компромісів не стоїть. Стоїть питання конкретних напрямів, над якими маємо працювати задля перемоги.
Україна поверне тимчасово окуповані території військовим шляхом. Це не «заспокійлива мантра» та не політичне гасло, це чиста математика та військовий розрахунок. Все, що для цього потрібно, – конкретна кількість позицій конкретної важкої техніки для формування паритету озброєння.
Над цим і працюємо ;)
Часом у західних ЗМІ з'являються публікації дивного характеру. Ось, наприклад, одна з тез, у яку вкладаються умовні «антиукраїнці»: «В адміністрації Президента США сумніваються, чи зможе Україна повернути контроль над захопленими територіями».
Хтось бачить у таких статтях «складні політичні ігри» чи «російські інформаційні спецоперації», але реальність набагато банальніша. Є «яструби», є «голуби», а є класичні песимісти. Ось прокинувся умовний «працівник апарату» в поганому настрої, поділився за кавою скигленням з журналістом, і от уже мільйони бачать заголовок «Все пропало, Путін перемагає». Ага, точно перемагає (іронія) )
Це ті самі люди, які не вірили, що Київ протримається бодай 72 години (126 днів – трошки більше), що Європа запровадить нафтове ембарго та що Україна колись отримає важку техніку від НАТО (питання тепер тільки в темпах постачання)…
Реальність інакша: з березня ми пройшли великий шлях у переосмисленні цієї війни західними елітами. Щодня спілкуюся з радниками, членами парламенту та представниками західних країн і можу сказати одне. Те, що Путін має ганебно програти цю війну, – абсолютний консенсус лідерів цивілізованого світу. Підкреслюю ще раз: програш РФ – безумовна мета цивілізованого світу заради прогресивного розвитку людства, а не повернення в радянські табори та холодні війни…
Питання поступок та компромісів не стоїть. Стоїть питання конкретних напрямів, над якими маємо працювати задля перемоги.
Україна поверне тимчасово окуповані території військовим шляхом. Це не «заспокійлива мантра» та не політичне гасло, це чиста математика та військовий розрахунок. Все, що для цього потрібно, – конкретна кількість позицій конкретної важкої техніки для формування паритету озброєння.
Над цим і працюємо ;)
Щодо «хлопків з негативним зростанням» у російських містах.
Війна ж у прямому етері. Тому все можна бачити онлайн. І ми дійсно вже бачили, як російські ракети «бумерангом» повертаються в місце відправлення. Знаємо реальну ціну заявам про «високоточність» російської зброї — Київ, Кременчук, Одеса тільки останні приклади… Та чудово розуміємо логіку дій російського командування (точніше, її відсутність).
Тож маю чотири прості пояснення «бавовни» в російських прифронтових містах.
Перше: атака своїх міст (коли росіяни жаліли своїх співвітчизників?) власними ракетами в якості провокації, аби звинуватити Україну в обстрілі російських міст та зірвати постачання західної зброї. Примітивно, але абсолютно у стилі сучасної російської ідіо-пропаганди…
Друге: в «інтелектуальних» операторів російських систем ППО явно ростуть руки з місць, де в нормальних людей знаходяться інші частини тіла. Тому все починає горіти…
Третє: обов’язкова карма. Маріуполь, Кременчук, Сергіївка, Чортків, Харків, Буча, Сєвєродонецьк — зло завжди має наслідки. І завжди треба платити за рахунками…
Четверте: Божий промисел. Тому що не можна бути такими брехливими пекельними чортами…
Якщо вам здається, що якісь дії російської армії суперечать здоровому глузду, то пам‘ятайте — вся ця війна суперечить здоровому глузду. Бо сучасна Рф — це взагалі не про здоровий глузд.
Єдине, чого не розумію, то чому не Вороніж, бо ж якщо за планом, то за планом…
Війна ж у прямому етері. Тому все можна бачити онлайн. І ми дійсно вже бачили, як російські ракети «бумерангом» повертаються в місце відправлення. Знаємо реальну ціну заявам про «високоточність» російської зброї — Київ, Кременчук, Одеса тільки останні приклади… Та чудово розуміємо логіку дій російського командування (точніше, її відсутність).
Тож маю чотири прості пояснення «бавовни» в російських прифронтових містах.
Перше: атака своїх міст (коли росіяни жаліли своїх співвітчизників?) власними ракетами в якості провокації, аби звинуватити Україну в обстрілі російських міст та зірвати постачання західної зброї. Примітивно, але абсолютно у стилі сучасної російської ідіо-пропаганди…
Друге: в «інтелектуальних» операторів російських систем ППО явно ростуть руки з місць, де в нормальних людей знаходяться інші частини тіла. Тому все починає горіти…
Третє: обов’язкова карма. Маріуполь, Кременчук, Сергіївка, Чортків, Харків, Буча, Сєвєродонецьк — зло завжди має наслідки. І завжди треба платити за рахунками…
Четверте: Божий промисел. Тому що не можна бути такими брехливими пекельними чортами…
Якщо вам здається, що якісь дії російської армії суперечать здоровому глузду, то пам‘ятайте — вся ця війна суперечить здоровому глузду. Бо сучасна Рф — це взагалі не про здоровий глузд.
Єдине, чого не розумію, то чому не Вороніж, бо ж якщо за планом, то за планом…
Повернення українського прапора на острів Зміїний – більше, ніж просто символ. Чотири з гаком місяці тому капітан російського крейсера «Москва» запропонував українським захисникам скласти зброю та прийняти поразку. І? А далі все сталося так, як і має бути з російською ордою…
Чотири місяці по тому немає ані крейсера «Москва», ані капітана. Над легендарним островом же знову майорить український прапор.
Все, що змогло зробити російське Міноборони, щоб заглушити крик диванних підрозділів Z-орди, – виплюнути фейк про «знищення» нашої групи… літаками ВКС Рф. Звісно, це частина того ж списку «перемог», як і тричі «знищена» авіація, системи ППО, М777 та HIMARS – віртуальний світ російського пропагандистського «успіху». Ба більше, хочу загострити увагу на прямому зізнанні «російських генералів». Вони відверто кажуть, що немає жодних інших цілей війни, крім однієї: полювати на українців і пробувати їх убивати. Літаками, ракетами, гарматами. Навіть на острові, з якого вони (росіяни) втекли, бо це «був жест доброї волі». Тобто вбивство кожного українця – і є єдина мета російської федерації…
Правда ж сьогодні така проста: Збройні Сили України мають жорстко викидати російських убивць з української землі. І робити це монотонно й повсякчас, максимально збільшуючи втрати «живої сили» ворога. Хоча чи можуть бути «мертві» (а росіяни в будь-яких сеансах – мертвий народ) бути живими?
Така ж доля чекає й на інші окуповані території. Питання в одному – достатній кількості зброї.
Над цим і працюємо.
Чотири місяці по тому немає ані крейсера «Москва», ані капітана. Над легендарним островом же знову майорить український прапор.
Все, що змогло зробити російське Міноборони, щоб заглушити крик диванних підрозділів Z-орди, – виплюнути фейк про «знищення» нашої групи… літаками ВКС Рф. Звісно, це частина того ж списку «перемог», як і тричі «знищена» авіація, системи ППО, М777 та HIMARS – віртуальний світ російського пропагандистського «успіху». Ба більше, хочу загострити увагу на прямому зізнанні «російських генералів». Вони відверто кажуть, що немає жодних інших цілей війни, крім однієї: полювати на українців і пробувати їх убивати. Літаками, ракетами, гарматами. Навіть на острові, з якого вони (росіяни) втекли, бо це «був жест доброї волі». Тобто вбивство кожного українця – і є єдина мета російської федерації…
Правда ж сьогодні така проста: Збройні Сили України мають жорстко викидати російських убивць з української землі. І робити це монотонно й повсякчас, максимально збільшуючи втрати «живої сили» ворога. Хоча чи можуть бути «мертві» (а росіяни в будь-яких сеансах – мертвий народ) бути живими?
Така ж доля чекає й на інші окуповані території. Питання в одному – достатній кількості зброї.
Над цим і працюємо.
Все дуже просто… Одного разу Хемінгуей посперечався, що напише найкоротшу розповідь, яка запросто зможе розчулити будь-кого. Буквально за годину він приніс аркуш паперу, на якому червоним по синьо-білому було написано лише два речення. «Російський солдат заступав на нічне чергування на склад БК. Командир щиро побажав «на добраніч». Чекаємо…