Весною 1918-го на Запоріжжя прибула організована та озброєна група галичан. Чи не вперше за кілька століть це були не селяни-втікачі, що шукали свободи та прихистку серед козацтва, а навпаки — українське військо, що прийшло звільнити територію від більшовиків. Їх очолював Вільгельм Габсбург, якого кликали Василем Вишиваним.

“Плавба УСС на пароплавах Дніпром угору з Херсона до Олександрівська — це один із найкращих моментів, які пережило УССтрілецтво впродовж свойого існування”. Стрільці побачили Дніпро, власними ногами торкнулися “святих і дорогих для кожного Українця місць, политих кров’ю наших козацьких предків — степів колишнього Запорожжя. Тільки христіянин із глибокою вірою, шо входив на єрусалимські горби, відчуває в душі подібне зворушення”.

В Олександрівську усусуси не лише воювали з більшовиками, а й долучалися до місцевого життя: працювали в тижневику “Українська Січ”, разом із “Просвітою” організовували мандрівки на Хортицю. Під впливом легіону місто поступово українізувалося: українська мова ввійшла скрізь у суверенні права, зникли російські написи на крамницях і установах.

У селі Царицин кут, “Запорожці” влаштували стрільцям гостину. На ній архикнязь справив сильне враження на козацтво. “В часі вистави гайдамацтво одягло архикнязя в нашу бурку й шапку, “бо холодно” і тим хоч на зверх охрестило його на “свою віру””. Згодом цей момент жартома прозвали “коронацією” Вишиваного.

Більше про Українських січових стрільців на Запоріжжі читайте у матеріалі Святослава Липовецького на сайті “Локальної історії”: https://localhistory.org.ua/texts/statti/odin-iz-naikrashchikh-momentiv-iaki-perezhilo-uss-striletstvo-vprodovzh-svoiogo-isnuvannia/

Фото: Козаки Запорізької дивізії під час зустрічі з Українськими Січовими Стрільцями в м. Олександрівськ. Стоять попереду: Всеволод Петрів, Василь Вишиваний та Петро Болбочан. 1918 рік.

Більше про Запоріжжя у спецвипуску “Локальної історії”. Купуйте журнал в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/zaporizhzhya-7-2026/

Ногайці до кінця ХІХ століття становили абсолютну більшість населення українських степів. Ба більше, протягом століть залишалися найчисельнішою етнічною групою краю.

Після Суворовського геноциду структуру їхнього суспільства було зруйновано і ногайці перетворився на міноритарну спільноту Російської імперії.

У 4 епізоді подкасту “За порогами” кандидат історичних наук Владислав Грибовський розповідає про те, хто такі ногайці, яким був уклад їхнього життя на українському Півдні, трагедію переселення та повернення до приазовських степів: https://youtu.be/W01uj5dqda4?si=37S1XeIt0vIOmpxK

Проєкт створено у співпраці із Запорізькою міською радою.

Більше про Запоріжжя читайте у номері журналу “Локальна історія” — https://publishing.localhistory.org.ua/product/zaporizhzhya-7-2026/

Якось увечері Мирослав Маринович і Микола Матусевич зустрілися з Оксаною Мешко. Вона нас ошелешила: “Нам потрібні молоді люди. Руденко створює правозахисну групу. Якщо хочете, приїжджайте до Руденка в Конча-Заспу”. Йшлося про Українську Гельсінську групу.

“Сказала — і побігла. На нас як шафа впала. Йдемо приголомшені, бо зрозуміло: приєднатися до такої групи — це арешт, раніше чи пізніше”.

“Не знаю, як би я вчинив, якби був сам. Але я був з Миколою. Ми черпали один від одного сміливість, впевненість”, – пригадує Мирослав Маринович.

Вони поїхали до Миколи Руденка, підписали декларацію та перший меморандум. А через кілька днів їхні прізвища прозвучали по радіо.

5 лютого 1977 року їх схопили. Менш ніж за пів року кожного з друзів засудили до 12 років ув'язнення. “Ми багато інформації передавали на волю. Світличний це називав ПЕН-клубом. Домовлялися, що треба написати. Писали досвідчені — ті, котрі вміли об’єктивно все викладати і дрібним почерком. Без емоцій. Хроніка мусила мати характер інформування”.

Перед судом на запитання прокурора: “Яке завдання ставите собі на час покарання?: — Мирослав Маринович спонтанно відповів: “Не озлобитись”.

І він зумів. Саме тому й переміг.

50 років тому була створена Українська Гельсінська група — правозахисна організація, що об’єднала українських дисидентів у протистоянні комуністичному тоталітарному режиму.

До річниці згадуємо історію Мирослава Мариновича — співзасновника УГГ та колишнього радянського політв’язня: https://localhistory.org.ua/texts/statti/ne-ozlobitis-odinadtsiata-zapovid-miroslava-marinovicha/

Мирослав Маринович (праворуч), Микола Матусевич, 1970 рік.

Більше історій боротьби шістдесятників, дисидентів і правозахисників читайте у книзі Радомира Мокрика "Культурна колонізація".

Купуйте книжку в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/kulturna-kolonizacziya-strah-prynyzhennya-ta-opir-ukrayiny-v-radyanskij-imperiyi/

Як із земель, розділених поміж двома імперіями, виникла модерна Україна? Чому українці і розбудовували ті імперії, і водночас формували українську націю? І як край неписьменних селян-кріпаків, які не мали жодного уявлення про національні інституції, увійшов у ХХ століття з власною культурою та політичним рухом?

Сергій Біленький захопливо розповідає історію України “довгого” ХІХ століття – від поділів Речі Посполитої до початку Першої світової війни. У його оповіді українські землі постають лабораторією модерности, де Російська та Габсбурзька імперії перекроювали кордони, ширили бюрократію, реформовували освіту й намагалися за власними лекалами приборкати суспільство, що стрімко змінювалося. Серед героїв книжки – українські романтики й революціонери, селяни та робітники, інтелігенти й підприємці. А поряд із ними – поляки, євреї та росіяни, чиї національні й політичні проєкти конкурували, перепліталися та впливали одні на одних.

Автор переосмислює роль Харкова як першого українського інтелектуального центру, злет Києва як символічної столиці, а також розглядає шлях Тараса Шевченка від кріпака до національного пророка, перетворення Галичини на “український П’ємонт”, промисловий бум, масову еміграцію та політизацію культурного руху.

“Лабораторія модерности” – масштабна синтеза, у якій Україна постає не периферією чужих держав, а простором зіткнення імперії і нації, традиції та прогресу, самодержавства і свободи. Осмислюючи українське минуле крізь призму сучасних підходів до колоніальности, націєтворення та модерности, Сергій Біленький пропонує нове бачення ХІХ століття і змінює наше уявлення про творення модерної України та її місце в новітній історії Європи.

Читайте уривок із книги у матеріалі Zaxid.Net ↓

https://zaxid.net/laboratoriya_modernosti_ukrayina_mizh_imperiyeyu_ta_natsiyeyu_n1648655

Придбати книгу: https://publishing.localhistory.org.ua/product/laboratoriya-modernosty-ukrayina-mizh-imperiyeyu-ta-nacziyeyu-1772-1914/

Одразу три наші книжки у довгих списках книжкової премії "Воля" в усіх трьох номінаціях!🔥

📚Найкраща прозова книжка — “Тісні люде” Галини Пагутяк.

📚Найкраща документальна книжка — “Культурна колонізація. Cтрах, приниження і опір України в радянській імперії” Радомира Мокрика.

📚Найкраща документальна книжка іноземного автора про Україну — “Український націоналізм: Політика, ідеологія та література, 1920–1956” Мирослава Шкандрія.

Короткі списки оголосять 25 листопада, а імена переможців стануть відомі у грудні.

Радіємо й пишаємося, що книжки нашого видавництва отримали таке визнання!🙌🏻