📚До Дня української писемності та мови відкриваємо передпродаж книжки Ольги Казакевич “Слово як влада. Українська мова в стратегіях імперій та національних еліт другої половини ХІХ – початку ХХ століття”!

✍🏼Чому французька мова стала панівною у Провансі, а англійська — у Шотландії, Вельсі й Ірландії? І чому в Україні російська так і не витіснила українську, хоча Петербург діяв значно цинічніше за Париж і Лондон?

Історикиня Ольга Казакевич розглядає мовне питання як питання влади. Хто вирішує, що є мовою, а що лише “наріччям”, той визначає, чиє слово звучатиме у школі, суді й на сцені. У другій половині ХІХ століття українці жили по обидва боки кордону двох імперій із різною мовною політикою. На Галичині українська мала статус крайової мови, а на Наддніпрянщині її обмежували циркулярами, указами й цензурою. Проте і там, і там українські діячі укладали словники, сперечалися про правопис, видавали книжки та домагалися української школи.

Авторка показує, як Шевченкові вірші й український театр згуртовували українців, а за допомогою переписів населення спростовує міт про українську як винятково “селянську говірку”.

“Слово як влада” пояснює, чому російська асиміляційна політика зазнала невдачі та як українська мова стала одним із головних чинників формування модерної нації. А також чому війна за українську мову й досі не закінчилася.

Поки видання друкують, можете замовити його за зниженою ціною — 390 грн замість 490 грн 👉🏼 https://publishing.localhistory.org.ua/product/slovo-yak-vlada-ukrayinska-mova-v-strategiyah-imperij-ta-naczionalnyh-elit-drugoyi-polovyny-hih-pochatku-hh-stolittya/

❗️Очікуємо наприкінці грудня 2026 року. Дата може змінюватися.

27 жовтня 1937 року в урочищі Сандармох на півночі Росії почалися розстріли в’язнів Соловецької тюрми. За кілька днів жовтня та листопада працівники НКВС убили 1111 людей, серед яких — понад дві сотні українців. Жертвами стали діячі політики, науки, культури, мистецтва й освіти. Місце масових розстрілів вдалося відкрити лише через 60 років.

Багато з убитих належали до покоління українських інтелектуалів, чиї праці, ідеї та діяльність формували національну культуру й суспільне життя. Радянська влада прагнула не лише фізично знищити цих людей, а й стерти пам’ять про них.

У спецпроєкті “Сандармох. Незабуті імена” ми розповідаємо про п’ятьох визначних постатей того покоління та їхній внесок в українську справу. Сім текстів і п’ять епізодів подкасту розкривають історію Сандармоху: як організували й здійснили масові розстріли, як приховували цей злочин упродовж десятиліть і як імена загиблих повертаються в нашу пам’ять.

◼️ Степан Рудницький. Зачинатель української географії →
https://sandarmoh.localhistory.org.ua/rudnytsky

◼️ Володимир Чехівський. Міністр УНР та співзасновник Української автокефальної церкви →
https://sandarmoh.localhistory.org.ua/chekhivskii

◼️ Олекса Слісаренко. Блискучий новеліст, один із найпопулярніших авторів наших 20-х → https://sandarmoh.localhistory.org.ua/slisarenko

◼️ Антін Крушельницький. Міністр УНР, педагог та письменник, усіх дітей якого розстріляли → https://sandarmoh.localhistory.org.ua/krushelnytskiy

◼️ Мирослав Ірчан. Січовий стрілець та письменник, який став більшовицьким агітатором → https://sandarmoh.localhistory.org.ua/irchan

◼️ Хроніка злочину у Сандармосі. Відтворення шляху жертв та імена виконавців → https://sandarmoh.localhistory.org.ua/extermination

◼️ Індустрія терору. Як СРСР знищував небажаних у 1920–1930 роках →
https://sandarmoh.localhistory.org.ua/terror

◼️ Подкаст → https://youtube.com/playlist?list=PLjhjDQTF1TWtp1QRyVyyBE2I0AxEc011o&si=iU1tYMyVun9do0_u

У міжвоєнний період неписьменність залишалася однією з найгостріших проблем західних українців. Після розпаду Австро-Угорщини й включення краю до складу Польщі українці опинилися в умовах обмеженого доступу до державної освіти, бідності сільського населення та недостатньої шкільної мережі.

У цій ситуації ключову роль у ліквідації неписьменності взяло на себе товариство “Просвіта”, яке через читацькі організації, курси для дорослих, бібліотеки, видавничу діяльність і співпрацю з “Рідною школою” та священиками систематично поширювало грамотність серед українців.

За даними перепису 1931 року, у Східній Галичині неписьменними були 34,51% українців віком понад 10 років. На північно-західних українських землях — 52%.
“Недержавний нарід не має в своїх руках найпотрібніших матеріяльних і моральних засобів у боротьбі за підвищення народньої освіти, національної культури”.

До Дня української писемності та мови згадуємо, як майже 90 років тому товариство “Просвіта” боролося з неписьменністю українців: https://localhistory.org.ua/texts/chitanka/vorog-ukrayinskogo-narodu-v-tsifrakh-zvit-prosviti-pro-nepismennist/

Фото: Члени товариства "Просвіта", с. Лімна Турківського п-ту Станіславівського в-ва, 1935 р.

Більше про те, як українська мова стала одним із головних чинників формування модерної нації читайте у книзі Ольги Казакевич "Слово як влада". Купуйте книжку в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/slovo-yak-vlada-ukrayinska-mova-v-strategiyah-imperij-ta-naczionalnyh-elit-drugoyi-polovyny-hih-pochatku-hh-stolittya/

Як виникла мова і як вона змінила людство? Коли перші звуки перетворилися на слова, а слова на інструмент, що допоміг людям ділитися знаннями, мислити абстрактно й будувати цивілізації?

У “Загадці мови” Стівен Мітен досліджує, як зароджувалася мова, розвивалося людське мислення та формувалися спільноти.

Замовляйте книжку на нашому сайті: https://publishing.localhistory.org.ua/product/zagadka-movy-yak-my-rozmovamy-proklaly-sobi-shlyah-iz-kamyanoyi-doby/

“Локальна історія” долучилася до створення першого в Україні “Путівника мілітарними традиціями”!

Це дослідження мілітарної культури та традицій від давньої української історії до сучасного війська. Путівник розповідає про історію українського воїнства, традиції сучасних підрозділів, військове повсякдення, символи, ритуали, ветеранський досвід і культуру пам’яті. 

Над виданням працювали понад 30 експертів: історики, етнографи, соціологи, антропологи, комунікаційники. Розділ путівника про традиції українського війська створила команда "Локальної історії", яка є партнером проєкту. Зокрема, залучили найкращих експертів у своїй тематиці: Оксану Ліфантій, Вадима Арістова, Володимира Гуцула, Віктора Брехуненка, Миколу Глібіщука, Романа Пономаренка, Олесю Ісаюк, Павла Артимишина, Роксолану Попелюк. 

“Мілітарні традиції перестали бути просто метафорою, вони міцно вплетені у нашу сьогочасність. Бригади ЗСУ носять імена короля Данила Романовича, князя Костянтина Острозького чи генерал-хорунжого Романа Дашкевича (батька Ярослава), військовим маршем стала пісня, народжена в середовищі ОУН, а привітання “Слава Україні!” лунає так само гучно, як за Перших визвольних змагань. Війна, яку веде Україна, надала минулим епохам нової оптики: ми читаємо про скіфів, козаків чи “кіборгів” Донецького аеропорту не як про давнину, а як про попередні розділи історії, крайній з яких пишеться саме зараз”, — зазначив головний редактор “Локальної історії” Віталій Ляска.

Цифрове видання разом з істориками, дослідниками та бойовими підрозділами створили мілітарний проєкт “Гальт”, який розвиває напрям цивільно-військового партнерства, і проєкт “Витоки” — який допомагає осмислювати українські традиції та знаходити їм місце в сучасному житті та майбутньому.  

Завантажити “Путівник мілітарними традиціями” можна безкоштовно за посиланням ⬇️ 
https://vytoky.com/series/militarni-traditsii/?utm_medium=media&utm_source=&utm_campaign=

Хто розповідатиме про історію Запоріжжя в подкасті “За порогами”?

Якою була ця земля за часів Русі? Хто жив у запорізьких степах до появи козацтва? Як виник Олександрівськ і що визначило розвиток міста? 

Про це та інші сторінки історії Запорізького краю говоритимемо з істориками й дослідниками в подкасті “За порогами”.

Серед наших гостей:

▪️ Вадим Арістов — про Дніпрові пороги, князя Святослава, бродників і зв’язки русів із тюркським світом.

▪️ Віктор Брехуненко — про те, як козаки стали провідною силою Запорізького краю.

▪️ Владислав Грибовський — про кочові народи, які відігравали важливу роль в історії українського степу, але часто залишаються поза увагою.

▪️ Павло Кравчук — про заснування Олександрівська та міфи, які супроводжують історію міста.

▪️ Олег Власов — про менонітів і їхній внесок у промисловий розвиток краю.

▪️ Катерина Петрова — про те, як Запоріжжя розвивалося в ХІХ — на початку ХХ століття.

▪️ Сергій Білівненко — про повоєнні зміни міста за радянської доби та повернення до його історії сьогодні.

Перші два епізоди вже можна переглянути на YouTube. А нові випуски виходитимуть щопонеділка!

🎧 Слухайте подкаст за покликанням: https://youtube.com/playlist?list=PLb-WrwDWbqo8&si=LDdF5TCxnjUparpW 

Проєкт створено у співпраці із Запорізькою міською радою.

Купуйте номер “Запоріжжя” на сайті “Локальної історії”: https://publishing.localhistory.org.ua/product/zaporizhzhya-7-2026/

Чи можлива нова Ялтинська угода між Трампом і Путіним? Чи може Україна стати розмінною монетою в домовленостях великих держав і опинитися в чужій сфері впливу? Чому Китай не зацікавлений у такому сценарії? І за яких умов Україні варто відмовитися від переговорів, а не погоджуватися на нав’язану капітуляцію?

Про історичні уроки Ялтинської конференції, ціну миру 1945 року, зовнішньополітичні пріоритети США та майбутнє Європи говорять Сергій Плохій, професор української історії імені Михайла Грушевського в Гарвардському університеті та Віталій Ляска, головний редактор “Локальної історії” у розмові на Radio NV: https://youtu.be/-mqGnXtYaOQ?si=KyrMgmZoAFhw7wun

Більше про те, як історичні уроки допомагають зрозуміти сучасну боротьбу за сфери впливу та ризики нового глобального конфлікту, читайте в книжці Одда Арне Вестада “Насувається буря”: https://publishing.localhistory.org.ua/product/nasuvayetsya-burya-vlada-konflikt-ta-poperedzhennya-z-istoriyi/

30 жовтня 1882 року народився Михайло Бойчук – художник, який залишив по собі ціле явище: національну школу монументального мистецтва – бойчукізм. У своїй майстерні він збирав художній інтернаціонал: були там французи, поляки, євреї, українці, росіяни. Бойчук заряджав їх фанатичною відданістю мистецтву й любов’ю до свого діла. 

У Парижі Бойчук навчався в Академії Рансона, у майстерні лідера групи "Набі" (Nabis) Поля Серюзьє. Згодом він їздив тими місцями Італії, де збереглися візантійські пам’ятки або твори раннього Відродження: Венеція, Флоренція, Равенна. Бойчук збирав свої мистецькі уподобання в букет: площинність, узагальненість образу, символічність на візантійських фресках і мозаїках, як у художників Проторенесансу та Джотто. А оскільки він – селянський син, то імператив праці, зокрема сільської, став головною темою його творів. 

Він спробував сконструювати єдиний український стиль для архітектури, мистецтва, побуту. За основу обрав найкращі зразки мистецтва усіх часів і народів, не нехтуючи минуле, як це робили футуристи. Як зазначив мистецтвознавець Мирослав Шкандрій, метою Бойчука було “сформувати поняття універсальної українськості, що мала власне минуле, сьогодення й майбутнє”. 

1917 року в Києві відкрили перший вищий художній навчальний заклад – Українську академію мистецтв. Михайло Бойчук – серед професорів-фундаторів. Він вів майстерню монументального мистецтва й був дуже вимогливим до студентів. Вони весь час прорисовували композиції найвидатніших творів, читали, обговорювали прочитане, разом відвідували виставки. Їх жартома називали сектою Бойчука. 

Про монументальні розписи бойчукістів казали – гарно, як у церкві. Комплімент для майстра та водночас вирок. Бойчук не перейшов на засади соцреалізму, за що й поплатився життям – його розстріляли 1937 року в Києві.

Про те, у чому сила й інноваційність видатного монументаліста – читайте в матеріалі Валентини Клименко: https://localhistory.org.ua/texts/statti/sekta-boichuka-u-chomu-sila-i-innovatsiinist-vidatnogo-monumentalista/

«Ще один адміністративний захід мав на меті показати кріпакам, що російський уряд, на відміну від поміщиків, дбає про їхній добробут. У 1847—1848 роках так звана інвентарна реформа, розроблена київським генерал-губернатором Дмитром Бібіковим, встановила норми панщини та визначила землеволодіння для селянських громад. Незадоволені цими половинчастими рішеннями і розлючені землевласниками, які порушували нові правила, православні селяни по всьому Правобережжю повстали проти своїх поміщиків-католиків, переважно поляків.

За словами Девіда Муна, то був «один із найсерйозніших спалахів селянських заворушень у Російській імперії між Пугачовським повстанням 1773—1774 років і скасуванням кріпацтва 1861 року». Щонайменше 310 заворушень у 305 селах Правобережної України сталося 1848 року. Незважаючи на те, що Микола І пропагував автократичний патерналізм, він волів уникати відкритого нацьковування селян на поміщиків, хай яку релігію ті сповідували, побоюючись, що це підірве інститут кріпацтва по всій імперії. Цар застеріг своїх підлеглих, що «ніколи не допустить наказів знизу», і піддані мусять «чекати [наказів] згори».

Він окремо наголосив, що «найменша іскра непокори» з боку селян Правобережної України буде дуже суворо покарана».

Читайте уривок із книжки Сергія Біленького «Лабораторія модерности. Україна між імперією та нацією (1772—1914)», який опублікували Бабель ↓

https://babel.ua/texts/131010-laboratorna-robota-istorik-sergiy-bilenkiy-rozpovidaye-yak-ukrajina-stavala-modernoyu-a-vodnochas-ukrajinoyu-babel-publikuye-urivok-z-novoji-knizhki

Купуйте книгу Сергія Біленького “Лабораторія модерности” на сайті “Локальної історії”: https://publishing.localhistory.org.ua/product/laboratoriya-modernosty-ukrayina-mizh-imperiyeyu-ta-nacziyeyu-1772-1914/