““Локальна історія” разом з UA Comix реалізувала вже два мальописні проєкти, присвячені політичним діячам-ідеологам українського націоналізму: торік вийшов 120-сторінковий графічний роман “Шух. Історія легенди”, а нещодавно — перший випуск “Коновальця”.

✍🏻 “Шух. Історія легенди” — створений за сценарієм Володимира Кузнєцова і Дарії Коровицької (Денис) і намальований Тетяною Приймич. Це, як і зазначено у назві, спроба розповісти про те, як Роман Шухевич став легендою. Це історія чоловіка, батька, лідера і патріота, який присвятив Україні не лише життя, а і смерть. І закінчується мальопис якраз на трагічній даті 5 березня 1950 року, а останніми словами є, певно, найвідоміша фраза Романа Шухевича, його духовний заповіт: “Мудрого — не одурити, чесного — не купити, мужнього — не зламати”.

✍🏻 “Коновалець”, написаний Денисом Мандзюком і намальований Тетяною Приймич, — це лише перша частина історії про засновника і першу голову Організації українських націоналістів, яка, втім, починається з кінця — з вибуху у травні 1938 року у Роттердамі. І вже подальша “довга історія” — це умовний спогад про Євгена Коновальця біля його тіла.

Обидва проєкти — це важливі мальописи, в яких показано ключові моменти біографій знакових українських провідників. Безперечно, про них треба розповідати в усіх можливих форматах, щоб охопити якомога ширшу аудиторію.

Популяризація наших історичних постатей, на викривлення публічного образу яких стільки років працювала російська пропаганда, — це необхідна ланка на шляху нашого національного самоусвідомлення, без якого неможлива повноцінна українська незалежність. Та незалежність, яку виборювали Коновалець і Шухевич, і нині продовжують виборювати їхні нащадки”.

Більше про мальописи читайте в огляді Максима Нестелєєва у матеріалі Тиждень ↓

https://tyzhden.ua/shukhevych-i-konovalets-iak-heroi-malopysiv-proiekt-lokalnoi-istorii-i-ua-comix/

Придбати мальопис “Шух”: https://publishing.localhistory.org.ua/product/shuh-istoriya-legendy/ 

Придбати мальопис “Коновалець”: https://publishing.localhistory.org.ua/product/konovalecz-vypusk-1/

Схоже, ми добре знаємо, яким має бути українське Різдво: 12 страв, дідух, колядники та вертеп. Але звідки взялися ці звичаї? Чи однаково святкували на Поліссі й Гуцульщині, Слобожанщині та Поділлі? І скільки з того, що ми сьогодні вважаємо споконвічною традицією, насправді з’явилось нещодавно?

✍🏻 Фольклористка Олена Чебанюк, учасниця понад 50 етнографічних експедицій по всій Україні, відтворила етнокультурну мапу українського Різдва. Перед нами постає світ, у якому казкове було частиною реального життя: до святвечірнього столу запрошували душі померлих предків, вірили, що опівночі худоба розмовляє з Богом, а дерева, які не давали плодів, лякали сокирою. Коли ж радянська влада взялася викорінювати Різдво, його святкували потай, навіть у підпіллі й таборах.

«Українське Різдво» — не лише оповідь про звичаї та вірування, а й візуальна історія свята. Поряд з авторськими ілюстраціями Юлії Табенської вміщено понад 100 світлин із музейних колекцій і родинних архівів, зокрема й раніше не оприлюднених, а також полотна та поштівки українських митців. 

Для тих, хто хоче зберегти традицію живою. І щоб наше Різдво й далі було нашим.

Видання створено спільно з  Холдингом емоцій «!FEST» та культовим закладом «Криївка».

Поки видання друкують, можете замовити його за зниженою ціною — 650 грн замість 750 грн 👉🏼 https://publishing.localhistory.org.ua/product/ukrayinske-rizdvo/ 

❗️Відправляємо з 1 грудня 2026 року

З глибоким сумом повідомляємо, що сьогодні, на 102-му році життя, відійшов у засвіти Дмитро Марусяк — стрілець дивізії «Галичина».

Його молодість припала на буремні часи Другої світової війни. Разом із братом Василем Дмитра вивезли на примусові роботи до Німеччини. Під час відпустки додому, до Коломиї, він разом з односельцем вирішив записатися до дивізії «Галичина». Через три місяці отримав повідомлення про зарахування.
Спочатку Дмитро служив в Австрії, ніс вартову службу, згодом — патрульну. Пройшов військовий вишкіл в Альпах, а пізніше служив у підрозділах зенітної артилерії.

Згодом в Граці Дмитро потрапив до радянських військ, проте зміг приховати свою приналежність до дивізії. Його мобілізували до радянської армії, у складі якої він два роки служив у Румунії. Згодом чоловік утік із війська, за що був заарештований і відбував покарання в Хабаровському краї. Повернувшись додому, мусив приховувати своє минуле.

Відсутність татуювання з групою крові та персональними даними, яке робили під час вишколу, допомогла йому не розкрити своєї приналежності до дивізії.

Щиро співчуваємо рідним, близьким і всім, хто знав Дмитра Марусяка. Розділяємо ваш біль і сумуємо разом із вами. Світла пам’ять.

На цих фото — одна й та сама людина, Іван Світличний. На першому — до ув’язнення, на другому — під час нього. Арешт і заслання стали важким випробуванням для поета через слабке здоров’я та вимушену відірваність від своєї звичної бурхливої культурницької діяльності. 1981 року в нього стався інсульт і здоров’я остаточно похитнулося. Усе ж Світличний витримав 12 років.

“Усі ми зібрані Іваном, усі ми зійшлися на світло його серця… Довколо Івана оберталась Україна, тобто все, що було в Україні найкращого”, – згадувала поетеса Ірина Жиленко.

На Уманській, у домі Світличних, вирувало життя – безкінечні дискусії і літературні читання, збиралися знакові постаті української культури – Симоненко, Стус, Драч, Костенко, Калинець, Вінграновський, Сверстюк, Дзюба. Він був другом, критиком, організатором, а Симоненко називав поета “вусатий естет”.

Саме він штовхав це покоління, яке ми сьогодні знаємо як шістдесятників. Не лише своєю критикою і порадами молодим поетам, не лише організаційним талантом, а й передусім етичними максимами. Без перебільшення можна ствердити, що історія шістдесятників – це історія Івана Світличного. А історія Івана Світличного – це і є шістдесятництво. Те найкраще, що було в українській культурі у справді непрості часи.

34 роки тому відійшов у засвіти Іван Світличний. Більше про життя та творчість поета читайте у матеріалі Радомира Мокрика: https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/vusatii-estet-z-umanskoyi-do-tridtsiatikh-rokovin-smerti-ivana-svitlichnogo/

Більше про те, як культура стала полем бою читайте у книзі "Культурна колонізація" Радомира Мокрика. Купуйте книжку в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/kulturna-kolonizacziya-strah-prynyzhennya-ta-opir-ukrayiny-v-radyanskij-imperiyi/