Більше про розвідку у спецвипуску "Локальної історії".

Купуйте електронну версію журналу в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/rozvidka-9-2023/

“Серед уродженців Полтавщини — чимало видатних постатей. Іван Котляревський, Микола Гоголь, Михайло Драгоманов, Симон Петлюра. Це товариство можна розширювати і розширювати, але чоловік, з якого фактично розпочалося викшталтування Полтавщини як осібного краю, навряд чи до нього потрапить. Бо ж він не був українцем у сучасному розумінні, а в нашому народницькому ґранднаративі й поготів закріпився як кат українського народу.

Цим чоловіком був Ярема Вишневецький. Задніпров’я освоювали ще його дід і батько, але саме за Яреми тамтешні володіння сягнули небувалого обсягу: 40 тисяч димів, себто чверть мільйона людей і понад пів сотні міст та містечок — Ромни, Пирятин, Прилуки, Лохвиця, Сенча, Глинськ, Варва, Срібне. Край на лівому березі Дніпра став найбільшим приватним маєтковим комплексом Речі Посполитої, а Лубни з княжим замком над Сулою — його найлюднішим містом.

Попри те, що Задніпров’я пробуло у складі Речі Посполитої менше століття, її надбання — а почасти й Яремині, — які успадкувала та переосмислила Гетьманщина, виявилися напрочуд живучими. Настільки, що навіть після трьох із половиною століть у складі Російської імперії та СРСР їх можна розгледіти на електоральних мапах незалежної України. У науці це явище називають “фантомними кордонами”: межі давно зниклих держав, які й далі структурують поведінку людей — електоральну, економічну, побутову.

Звідси й обкладинка номера про Полтавщину: Дівчина-Європа в полтавському строї верхи на опішнянському бичку. На відміну від античного сюжету, її ніхто не викрадав і не віз до чужого краю. Європа на Полтавщині своя, вкорінена у слободах і маґдебурґіях Вишневеччини, сотнях та полках Гетьманщини. Яремин спадок століттями був невидимим. Але невидиме — не означає зникле. Про це, зрештою, наш журнал”.

Про надбання Яреми Вишневецького читайте у колонці Віталія Ляски ↓

https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/nevidimii-iaremin-spadok-vitalii-liaska/

Про Полтавщину читайте у спецвипуску “Локальної історії”.
Номер створено у співпраці з Tereny Cultural Agency за підтримки Фундація Множина.

Купуйте журнал в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/poltavshhyna-5-2026/

Святкуємо день народження “Локальної історії” та даруємо знижки нашим читачам!🔥

Вісім років тому ми презентували перший номер нашого журналу, а у 2023 році заснували видавництво. За цей час наша колекція поповнилася десятками видань, а сьогодні хочемо відсвяткувати цю дату разом із вами. Тож із 12 до 14 жовтня даруємо до 30% знижки на наші книжки та журнали.

Що більше видань додасте до кошика, то більшою буде ваша знижка:

👉🏼 При покупці одного товару отримайте –15%,
👉🏼 двох — 20%,
👉🏼 трьох — 25%,
👉🏼 чотирьох і більше — 30% знижки на кожен товар.

❗️Акція не діє на передзамовлення, комплекти та електронні версії журналів. Знижки не сумуються з іншими промокодами.

Святкуйте разом із нами та поповнюйте домашню бібліотеку виданнями “Локальної історії” за вигідними цінами: https://publishing.localhistory.org.ua/

У Львові на 110-му році життя померла найстарша мешканка України Олена Рибалко.

Родина Олени Кирилівни пережила Голодомор 1932–1933 років, а у 1937-му її батька заарештували та розстріляли за рішенням Особливої наради НКВС. Про ці події вона розповіла в інтерв’ю “Локальній історії” у 2017 році.

На початку Другої світової війни Олена Рибалко була студенткою третього курсу медичного училища у Вінниці. Ще до війни познайомилася з майбутнім чоловіком Ананієм Невзгодою, який також був медиком. Його мобілізували до Червоної армії, під час бойових дій він тричі зазнав поранень. У подружжя народилося двоє синів.
У 1945 році Олена Рибалко переїхала до Львова за скеруванням на роботу.

Працювала в Пустомитівській лікарні, де таємно допомагала українському підпіллю: передавала медикаменти, лікувала повстанців, а також виписувала фіктивні довідки про хвороби репресованим українцям, щоб уберегти їх від повторного виселення. Разом із рідними облаштувала на своєму обійсті криївку, де в повоєнні роки переховувався її брат Михайло Рибалко — надрайонний провідник ОУН Немирівщини.

За роки медичної практики Олена Рибалко лікувала багатьох відомих діячів, зокрема історика Івана Крип’якевича, поета Дмитра Павличка та отця Йосифа Кладочного.

Світла пам’ять Олені Кирилівні. Щирі співчуття рідним і близьким.

Більше про долю Олени Рибалко читайте за покликанням: https://livehistory.org.ua/eyewitnesses/63d4debd-8ff0-4e6e-9b77-e231ed634097

Іноді дитяча преса може стати дзеркалом дорослої епохи.

Перший номер ілюстрованого місячника для дітей "Малі друзі" вийшов у Львові 1937 року. Відтоді журнал кілька разів змінював місце видання: через заборону польської влади його редакція перебралася до Кракова, а під час війни повернулася до Львова. Згодом "Малі друзі" опинилися в таборах для переміщених осіб.

Історія цього часопису про те, як українське дитяче видання намагалося вистояти під час війни, окупацій та повоєнної еміграції.

https://localhistory.org.ua/texts/statti/vid-lvova-do-barakiv-di-pi-istoriia-chasopisu-mali-druzi/

Більше про Ді-Пі у спецвипуску "Локальної історії". Купуйте журнал в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/di-pi-5-2023/

Паризька школа (École de Paris) об’єднала художників із різних країн. Серед них було чимало митців з України.
Продовжуємо досліджувати їхні історії та розповідати про життя і творчість. Цього разу разом із «Локальною історією» говоримо про Альфреда Абердама, Зигмунта-Юзефа Менкеса та Єжи Меркеля.

У житті кожного з них був Львів — тут вони жили, навчалися, працювали й виставляли свої роботи. Згодом усі троє опинилися в Парижі й стали частиною його мистецького середовища.

Як склалися їхні творчі шляхи та що вирізняло їхні роботи? Гортайте карусель, щоб дізнатися👉