Читайте більше: https://localhistory.org.ua/news/chisla-i-chas-dialog-matematiki-ta-istoriyi-lokalna-istoriia-stala-uchasnikom-krosdistsiplinarnogo-dialogu/

Навесні Слідчий комітет Росії порушив кримінальну справу про нібито розкрадання кримської колекції, яку Україна повернула з Нідерландів. Росіяни подають це так, наче Україна та музей в Амстердамі просто вкрали експонати. Чи це суто внутрішній пропагандистський жест, чи Москва справді розраховує в якийсь спосіб колись повернути ці речі? Чи має вона можливість зробити це через міжнародні суди?

Наскільки російські археологи активні на наших тимчасово окупованих землях? Що відбувається з артефактами, які вони знаходять? Чи розуміємо ми загалом, скільки Росія вивозить з наших терен, що саме і куди?

Чи була тема скіфів актуальною для політики Радянського Союзу? І чи могла б скіфська спадщина стати одним з інструментів культурної дипломатії України?

Про те, як Росія воює зі скіфською спадщиною говорять Оксана Ліфантій та Віталій Ляска у розмові на Radio NV: https://www.youtube.com/live/NgJCqsvCM8U?si=Qqz954mHg9T5Hfbb

І трохи привідкриваємо завісу! Зовсім скоро у нашому видавництві з’явиться праця про скіфів. Очікуйте на анонс!

Ще 20 років тому в селі Крупове, яке розташоване за декілька кілометрів від кордону з Білоруссю, майже в кожній хаті стояли кросна для ткання надтонкого полотна з льону, відомого як поліський серпанок. У вересні 2026-го цей особливий вид ткацтва внесли до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Сьогодні цей промисел повністю занепав, а саме село помалу згасає.

Ми побували у Круповому, де познайомилися з однією з останніх хранительок поліського серпанку — Ніною Рабчевською. 78-річна жінка, одна із трьох заслужених майстринь народної творчости в селі, опікується школою-музеєм поліського серпанку та ансамблем "Берегиня".

“Якщо вам чесно сказать, то серпанку наткать — це треба, по-перше, щоб льон був, якого тепер не сіють. Куплені нитки зовсім не такі. По-друге, це дуже трудомісткий процес”, — співочою поліською говіркою розповідає Ніна Михайлівна. І без довгого вступу починає показувати, як робити лляну нитку. “Людей багато, люди вміють, вся технологія є, але не дуже вже хочуть, тепер краще в телефоні посидіти”, — по-доброму коментує жінка.

І пояснює, як у них зник льон: “У нас довго був льон в колгоспі. Але з часом льонокомбінати закривались і не стало, куди його здавати. В останній рік, як у нас ще ріс льон, люди його зібрали, він посушився, вже була треста (готова до оброблення соломка льону), але переробити вже не було де. Треба було возить у Житомир — це невигідно. І голова колгоспу просто спалив льон на полі”.

Інша велика справа жінки — колектив “Берегиня”, сьогодні в ньому 14 жінок. За свою 55-річну історію ансамбль об’їздив чи не всі фестивалі в Україні, співачок запрошували до Білорусі та Польщі, кликали на телебачення. А в Києві на їхні виступи, каже Ніна Михайлівна, завжди любила приходити Ніна Матвієнко.

Про поліський серпанок, село Крупове та людей, які ще бережуть пам’ять про це ремесло – читайте у репортажі “Локальної історії”: https://localhistory.org.ua/texts/reportazhi/poliskii-serpanok/

Більше про Полісся – у спецвипуску “Локальної історії”. Купуйте електронну версію журналу в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/polissya-5-2025/

Свіжий номер “Запоріжжя” вже у продажу!🙌🏻

Хто жив на цих землях до появи сучасного міста і як козацьке минуле стало частиною його ідентичности? Яку спадщину залишили меноніти й ногайці? Звідки походять половецькі кам’яні баби та чому їх називали “мамаями”? Яким бачили ДніпроГЕС іноземні журналісти і що насправді сталося під час підриву Дніпровської греблі 1941 року?

✍🏻 Також у номері — документи й свідчення про Голодомор 1932–1933 років, традиція розписувати українські хати, історія мультфільмів Володимира Дахна про козаків та розповідь про те, як сьогодні дослідники й волонтери рятують історичну спадщину краю під час війни.

Про це та багато іншого читайте у новому номері “Локальної історії”: https://publishing.localhistory.org.ua/product/zaporizhzhya-7-2026/

Номер створено у співпраці з Запорізькою міською радою.

🔥 Одразу дві книжки нашого видавництва — “Справа Гончарука” Лесі Бондарук та “Культурна колонізація” Радомира Мокрика увійшли до довгого списку літературної премії “Книга року BBC-2026” у номінації “BBC-Есеїстика”.

✍🏻 “Культурна колонізація” Радомира Мокрика – це спроба осмислити роль культури в російсько-українському протистоянні та нагадування про те, до яких наслідків може призвести нехтування нею. Автор розповідає про історію боротьби шістдесятників, дисидентів і правозахисників, які розуміли, що відстоювати національну ідентичність у часи радянського панування – це боротися за майбутнє.

✍🏻 У книзі “Справа Гончарука” Леся Бондарук живим репортажним викладом повертає історію останнього розстріляного повстанця до національної пам’яті й наголошує: щоб відновити історичну справедливість, важливо не тільки реабілітувати жертв режиму, а й покарати причетних до репресій.

Переможця у кожній категорії оголосять в грудні!
Радіємо успіху наших авторів і сподіваємося побачити обидві книжки серед фіналістів премії! 🙌🏻

Придбати видання: https://publishing.localhistory.org.ua/product-category/knygy/

🔥 Видавництво “Локальна історія” видасть чотири книжки історика Сергія Плохія, які ще не виходили українською мовою.

Перша з них — “Ядерна доба” (The Nuclear Age), яка вийшла друком англійською мовою у жовтні 2025 року. Книжка розповідає історію ядерної зброї від першого атомного вибуху 1945 року до нинішніх перегонів озброєнь. Права на її переклад уже придбали видавці з Німеччини, Японії, Китаю, Італії, Іспанії та ще кількох країн.

Друга книжка — “Убити Папу” (Killing the Pope). Англійською мовою вона вийде цьогоріч у листопаді в електронному й аудіоформаті, а друкована її версія з'явиться у лютому 2027 року. Це книга про замах на Івана Павла ІІ: 13 травня 1981 року турецький бойовик Мехмет Алі Агджа тяжко поранив Папу просто у Ватикані. Спираючись на ґрунтовне опрацювання архівів, Сергій Плохій простежує шлях убивці Європою. Далі сліди ведуть до Кремля і Ватикану, до турецьких ультранаціоналістів, функціонерів КДБ та сицилійської мафії.

✍🏻 “Сподіваюся, що “Ядерна доба” та “Убити Папу” вийдуть українською впродовж наступного року. Дві інші книжки ще на етапі додрукарської підготовки, тож українською вони побачать світ пізніше. Для нас це великий крок. Рухаємося далі, бо попереду ще чимало важливих і цікавих книжок", — поділився планами видавництва головний редактор та співзасновник “Локальної історії” Віталій Ляска.

https://localhistory.org.ua/news/sergii-plokhii-sered-avtoriv-vidavnitstva-lokalna-istoriia/

Учора в Державному історико-культурному заповіднику "Нагуєвичі" відбулася презентація роману-сповіді “Тісні люде” Галини Пагутяк для студентів Українського католицького університету.

Місце зустрічі обрали не випадково: події роману розгортаються 1856 року в селі Уріж, неподалік Нагуєвичів, саме тоді, коли народився Іван Франко.

📚 Головний герой твору старий греко-католицький священник Петро Мудрак, який на схилі віку вирішує осмислити власне життя. Згадати, як хоронив небіжчиків, самогубців, власних дітей і панщину. Як зрікався боротьби з упирями, але ворожив на Євангелії. Це сповідь людини, затиснутої між церковними канонами, народними віруваннями та власними сумнівами.

Під час зустрічі Галина Пагутяк розповіла про роботу над романом, зокрема про архівні дослідження в Перемишлі та пошук історичних матеріалів, які передували написанню книжки. Модерував розмову історик, доцент Українського католицького університету Іван Альмес. Студенти також мали нагоду поставити авторці запитання та обговорити прочитане.

Дякуємо організаторам і всім учасникам за зустріч! 🙌🏻

Придбати роман “Тісні люде” можна в онлайн-крамниці видавництва “Локальна історія”: https://publishing.localhistory.org.ua/product/tisni-lyude/