Сьогодні день народження Алли Горської — художниці та однієї з найяскравіших постатей українського шістдесятництва. У цей день згадуємо її словами онуки, художниці Олени Зарецької.

“Мені цікаво вивчати для себе Аллу Горську як яскраву жінку, яка змогла себе проявити і в громадянській, і в художній позиції. Всі її друзі та колеги наголошували, що в той час більшість була залякана системою та арештами, а вона цього страху не мала. Я щиро захоплююсь її творчістю, сміливістю, неймовірним поривом до справедливості. Безмежно горда з того, що Горська – моя родичка і що мені пощастило бути частиною цієї родини. Якщо не комплексувати, а вчитись в неї, то це для мене дуже корисно”. 

“Я завжди кажу Горська, а не бабуся, бо колись її подруга та шістдесятниця Людмила Семикіна зауважила, що Алла Горська не була бабусею. Тоді мене це кольнуло, адже в мене і так нема бабусі, а тут ще й забирають право казати це слово”, – пояснює наша співрозмовниця. Із Горською вона ніколи не перетиналася: Олена народилася через 14 років після трагічної загибелі відомої шістдесятниці. Проте взяла від знаменитої бабусі художній хист. 

Читайте у матеріалі розмову із Оленою Зарецькою про відповідальність перед знаменитим прізвищем, збереження пам'яті і власну реалізацію: https://localhistory.org.ua/texts/interviu/iakshcho-ne-kompleksuvati-a-vchitis-v-gorskoyi-to-tse-duzhe-korisno-khudozhnitsia-olena-zaretska/

«Якуб Мікановський, американський історик і журналіст, осмислює історію Східної Европи в хронологічному проміжку від язичництва до розпаду Радянського Союзу та у територіяльному — від Балтійського до Чорного моря, поєднуючи у сюжетній лінії історію власного роду, архівні документи, свідчення очевидців і художні твори».

Читайте огляд Тетяни Кучер на книжку Якуба Мікановського «Прощавай, Східна Європо: особиста історія розділених земель» у матеріалі "Часопис КРИТИКА" ↓
https://m.krytyka.com/ua/reviews/proshchavai-skhidna-ievropo-osobysta-istoriia-rozdilenykh-zemel

Придбати книгу можна тут: https://publishing.localhistory.org.ua/product/proshhavaj-shidna-yevropo-osobysta-istoriya-rozdilenyh-zemel/

Чому варто прочитати «Велику війну професорів» Мацея Ґурного?📚

Про що ця книжка, який стосунок до неї має українська історія та чому Перша світова це значно більше, ніж події 1914–1918 років?

Гортайте карусель, щоб дізнатися більше.

Придбати книгу: https://publishing.localhistory.org.ua/product/velyka-vijna-profesoriv-nauky-pro-lyudynu-1912-1923/

“Наслідки колоніальної політики Росії полягають не лише в тому, що століттями нашу культуру й мову витісняли культура та мова імперії. Колоніалізм — це насамперед нищення пам’яті. Тому так важливо повертати знання про нашу культуру та її творців, долати насаджену меншовартість”, – каже Тетяна Терен, журналістка, культурна менеджерка та очільниця культурної аґенції “Терени”.

Літературна та мистецька резиденції, навчальна програма, премія за коротку прозу, дослідницькі мандрівки й зустрічі з інтелектуалами, митцями — усе це втілюють “Терени”. Нині команда аґенції зосередила роботу на першому регіоні — Полтавщині.

Чому майбутнє української культури залежить від того, чи бачать українці цінність власних регіонів, навіщо підтримувати людей, які там творять, відновлювати та налагоджувати зв’язки між областями і в чому місія культурної аґенції? Про це та інше читайте у матеріалі ↓

https://localhistory.org.ua/texts/interviu/rosti-vid-koreniv-iak-agentsiia-tereni-rozvivaie-kulturnii-landshaft-poltavshchini/

Разом із культурною аґенцією “Терени” ми створили спецвипуск “Полтавщина”. Придбати журнал можна в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/poltavshhyna-5-2026/ 

Номер створено у співпраці з культурною аґенцією “Терени”, укладено та підготовлено до друку за підтримки "Фундація Множина"

Що таке Полтавщина насправді і де пролягають її ментальні кордони? Чому нам час виходити за межі імперського міфу Полтавської битви та розширювати уявлення про свій край?

Слухайте дискусію в межах презентації спецвипуску журналу «Локальна історія», присвяченого Полтавщині: https://youtu.be/eZgJLEHRMj0?si=9toUxjRcLVzVn6Gx

У вересні 1709 року помер Іван Мазепа, гетьман, якого Москва ще за життя намагалася не лише позбавити влади, а й символічно викреслити з історії.

Після переходу Мазепи на бік шведського короля Карла XII Петро І наказав влаштувати показову розправу. Спочатку в Глухові символічно позбавили гетьмана булави: його опудало протягнули містом і повісили на шибениці. А вже за тиждень у Глухові та Москві Мазепі проголосили анатему. “Зраднику Іванові Мазепі, за присягопорушення і за зраду великому государю — Анатема! Анатема! Анатема!” — проголосив у московському Успенському соборі митрополит Стефан Яворський.

Однак Вселенські Царгородські патріархи цього акту не визнали. А після смерті Мазепу поховали за повним православним чином.

Як Москва перетворила церковну анатему на інструмент політичної боротьби та чому ім’я гетьмана продовжували проклинати ще століттями читайте у матеріалі Ольги Ковалевської на нашому сайті ↓

https://localhistory.org.ua/texts/statti/iak-moskva-proklinala-mazepu/