Друга світова війна принесла до Європи не тільки геноцид, ядерну зброю та килимові бомбардування. Вона повернула ще одне ганебне явище — рабство.

У Німеччині упродовж 1939-1945 років працювало приблизно 13,5 мільйона чоловіків, жінок і дітей із 26 європейських країн. Більшість примусових робітників та робітниць були з так званих окупованих східних областей — Польщі, Чехословаччини й Радянського Союзу.

Понад 2 мільйони жінок і чоловіків нацисти вивезли до Райху з території, яка нині належить Україні. Ледь не кожна українська родина зазнала трудових депортацій. У найгіршому становищі були українці, які до 1939 року жили на території Радянського Союзу. Їх називали остарбайтерами (східними робітниками), росіянами чи радянськими росіянами.

https://localhistory.org.ua/texts/statti/zavdannia-ukrayinskikh-ostarbaiteriv-vizhiti-u-vorozhomu-ligvi/

Більше про Другу світову війну в спецвипуску "Локальної історії".

Купуйте журнал в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/druga-svitova-vijna-11-12-2023/

Друзі, запрошуємо на наші події на Форумі Видавців!🔥

Для вас ми підготували:

👉🏼Картографія памʼяті: як локальна історія стає способом прочитання України. Презентація серії регіональних випусків “Локальної історії”. Зустріч відбудеться у четвер, 10 вересня о 17:00 у залі №2 (3 поверх). Учасники події: головний редактор “Локальної історії” Віталій Ляска, заступник головного редактора “Локальної історії” Юрій Пуківський та журналістка, засновниця культурної агенції “Терен” Тетяна Терен.

👉🏼Презентація двокнижжя Галини Пагутяк: “Тісні Люде” та “Урізька готика”. Зустріч відбудеться в пʼятницю, 11 вересня о 18:00 у залі №1 (3 поверх). Учасники події: авторка книги Галина Пагутяк та головний редактор “Локальної історії” Віталій Ляска.

👉🏼“Велика Війна професорів. Науки про людину (1912-1923)”. Дискусія про симбіоз війни та науки. Зустріч відбудеться в суботу, 12 вересня о 16:00 у фотомузеї (-1 поверх). Учасники події: автор книги Мацей Ґурний, історик Віталій Михайловський, головний редактор “Локальної історії” Віталій Ляска та історик Марʼян Мудрий.

👉🏼“Культурна колонізація. Страх приниження та опір України в радянській імперії”. Розмова про український досвід. Зустріч відбудеться в суботу, 12 вересня о 17:00 у фотомузеї (-1 поверх). Учасники події: автор книги Радомир Мокрик та історик Олександр Сапронов.

А придбати видання Локальної історії можна на стенді № 313 (3 поверх). Книжковий ярмарок працюватиме у Палаці Мистецтв.

До зустрічі!🫂

“Коли населення планети становить 8 мільярдів осіб, це дає нам більше ніж 8 мільярдів мов, бо кожен із нас має кілька ідіолектів. Ми припасовуємо своє мовлення — вжиті слова та їхню вимову — залежно від того, з ким розмовляємо. Крім того, чимало людей двомовні, а деякі багатомовні.

Підозрюю, що в минулому ці обидві обставини переважали ще більшою мірою, ніж тепер. Фактично ми торкнулися тільки верхівки айсберга мовного розмаїття, бо мови, діалекти та ідіолекти змінюються з плином часу. І справді, кажуть, що ми винаходимо мову по-новому щоразу, коли розмовляємо”, – йдеться у книзі Стівена Мітена “Загадка мови”, яка зовсім скоро вийде з друку у видавництві “Локальна історія”.

Жодна інша жива істота на Землі не перейшла межу, яку колись подолали наші далекі предки, — не почала розмовляти. Як так сталося? І чому тільки ми? І чому мов так багато і вони настільки різні? Чи справді існує універсальна граматика, притаманна усім мовам? Чи всі мови мають ті самі звуки, і скільки їх усього?

Британський археолог Стівен Мітен шукав відповіді на ці питання і на фундаментальне — звідки взялась “людська здатність обертати ідеї в подуви повітря, а потім декодувати їх до тих самих ідей”. Різні науки дають різні відповіді, і Мітен поєднав їх — відповіді лінгвістів і генетиків, біологів і антропологів.

«Бабель» публікує уривок про те, чому мов настільки багато, як вони еволюціонували та як на це впливали клімат і повсякденне життя людей ↓

https://babel.ua/texts/129696-dogovorilisya-lyudinu-z-mavpi-zrobila-mova-babel-publikuye-urivok-z-novogo-ukrajinskogo-perekladu-knigi-pro-te-yak-ce-stalosya  

Придбати книгу за ціною 590 грн замість 680 грн: https://publishing.localhistory.org.ua/product/zagadka-movy-yak-my-rozmovamy-proklaly-sobi-shlyah-iz-kamyanoyi-doby/ 

Вчора на галявині під Франковою грушкою зібралося чисельне товариство, щоб поговорити про письменника, його світ, родину, Львів і місця, з якими пов’язане його життя.

У розмові взяли участь редактор «Локальної історії» Віталій Ляска, письменниця Галина Пагутяк та франкознавиця Наталя Тихолоз. Модерував бесіду директор Дому Франка Богдан Тихолоз.

Віталій Ляска розповів, що давно мріяв про окремий номер про Франка, але масштаб постаті довго не дозволяв зважитися на цей виклик. У результаті в журналі зібрали надзвичайно різні сюжети: від культури львівських каварень і галицьких в’язниць — до містичних Нагуєвичів, Лисовичів, предків і нащадків Франка, знакових дослідників та сучасних рефлексій.

Галина Пагутяк ділилася спогадами про дитинство й юність поруч із Нагуєвичами та розповідала про свою мрію про «відродження» замку Лиса Микити в Лисовичах та запропонувала ідею дитячого конкурсу, в якому юні творці мали б намалювати як цей замок мав би виглядати і тим самим надихнути архітекторів перетворити візію на реальність.

Наталя Тихолоз говорила про каварну культуру Львова та Франка як її активного представника, а також про створення родинного дерева Франків, яке навіть у двох сторінках не змогло вмістити всіх його гілок.

До розмови долучилися й інші автори номера, зокрема правнучка Івана Франка Іванна Міліянчук. Тож вечір вийшов не лише про дослідження, а й про особисті історії, пам’ять та різні способи бачити Франка.

Дім Франка долучився до створення номера не лише текстами своїх працівників, а й викупивши частину накладу. Адже, як нагадав Богдан Тихолоз, цитуючи Євгена Чикаленка, слід «любити Україну не лише до глибини свого серця, але й до глибини своєї кишені».

🎥 А для тих, хто не зміг бути з нами, маємо добру новину: розмову ми записали. Уже наступного тижня відео можна буде переглянути на YouTube.

А поки — запрошуємо придбати новий випуск «Локальної історії» про Івана Франка й підтримати якісні дослідження та популяризацію української історії.

#ДімФранка #локальна_історія

4 вересня 1985 року до карцеру зайшло кілька осіб з керівництва. Вони тихо перемовлялися. Про те, що Василь Стус вже не живий, таборяни дізналися аж через 10 днів.

Рідні отримали телеграму про смерть. Коли прибули, тіло вже поховали. Офіційна версія — смерть настала від раптової зупинки серця. Згодом говорили, що ослаблений поет міг померти від удару важкими металевими нарами, які опускали наглядачі перед відбоєм. Адміністрація поширювала чутку про самогубство. Через 10 днів чи то повісився, чи застрелився начальник табору майор Журавков. 1987-го втопився лейтенант-оперативник Журавков-молодший. 1989-го помер 46-річний начальник відділку особливого режиму майор Довлатов. Імовірно, причина смерти поета так і залишиться таємницею.

Дозвіл на перепоховання Василя Стуса на батьківщині вдалося отримати аж через 4 роки після його смерти — 1989 року. Поет, а також дисиденти Олекса Тихий і Юрій Литвин знайшли вічний спочинок у секторі № 33 Байкового цвинтаря. Спочатку над могилами встановили три дерев’яні хрести. Через рік невідомі їх спалили. У 1993 році виготовили нові хрести — з пісковика.

На Стусовому вибито цитату з його вірша, який він написав на згадку про Аллу Горську: “Ярій, душе! Ярій, а не ридай”. Поруч росте калина. Її плоди пережили зиму.

Більше про поета – у матеріалі: https://localhistory.org.ua/texts/statti/naglukho-zachinena-brama-zhittia/