🇺🇦Напередодні 35 річниці Незалежності України видавництво "Локальна історія" презентує читачам підбірку книжок, які розповідають про шлях нашої країни до відновлення державности: https://localhistory.org.ua/texts/statti/shcho-chitati-pro-nezalezhnist-pidbirka-vid-lokalnoyi-istoriyi/

Придбати книги: https://publishing.localhistory.org.ua/product-category/knygy/

До Дня Незалежності публікуємо інтерв’ю з Юрієм Щербаком — письменником, політиком і дипломатом, послом України у США у 1994–1998 роках.

Говорячи про 1990-ті, Щербак згадує свого вчителя і друга Збіґнєва Бжезінського, який вважав відновлення незалежності України однією з найважливіших подій ХХ століття.

“Справа не тільки в розпаді Союзу. Головним є те, що Україна відновила незалежність. Можете собі уявити, яку роль відводив Україні. Він слушно вважав, що без України Росія ніколи не стане імперією. Тільки поневоливши Україну і приєднавши її до себе, Росія автоматично стає імперією. Це те, що тепер відбувається: іде битва за знищення українського народу, який протиставив свою свободу амбіціям Московської імперії зла, що її очолює Путін”.

Про загрозу великого вибуху, Chicken Kyiv speech, Будапештський меморандум, українську діаспору та фашизм Трампа — в інтерв’ю Юрія Щербака для “Локальної історії” ↓

https://localhistory.org.ua/texts/interviu/iurii-shcherbak-shtati-virishili-zrobiti-stavku-na-leonida-kuchmu-iakogo-vvazhali-pragmatikom/  

Більше про розпад СРСР і ядерне роззброєння України читайте у книзі “Бомба у спадок” Мар’яни Буджерин. Купуйте книжку в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/bomba-u-spadok-rozpad-srsr-ta-yaderne-rozzbroyennya-ukrayiny/ 

“О 17:55 на голосування Верховної Ради винесли “Акт проголошення незалежності України”. Підсумом - 346 голосів “за”, історичний документ прийнято! “Ми всі обнімалися, потім мене качали на руках, а я думав: якби моє життя закінчилось би прямо зараз, я б знав, що прожив його не марно”, – згадував Левко Лук'яненко.

З 35-річчям Незалежности України!🇺🇦

Історія та наше минуле — це первинна річ, що повинна єднати українців заради спільної мети. Ми щодня намагаємося через тексти, репортажі та книги нашого видавництва розповідати читачам про історію нашої держави та покоління людей, які століттями боролися за те, аби ми мали змогу жити під синьо-жовтим стягом.

Сьогодні ми безмежно вдячні воїнам, які продовжують відстоювати кордони нашої країни, і віримо в перемогу України.

Зі святом, друзі! Дякуємо, що ви з нами!🤍

«Незалежність не почалася 24 серпня 1991 року і не вичерпалася самим фактом появи держави. До неї вели мова, яку намагалися витіснити, історія, яку переписували, пам’ять, яку забороняли, і культура, яку привчали вважати другорядною та меншовартісною. Частина цієї дороги пролягла через книжки: ті, що дали нам слова для означення себе, повернули втрачені імена й навчили розпізнавати спроби імперії стерти нашу культуру.

До 35-річчя незалежності України «Читомо» запитало істориків, письменників, літературознавців, журналістів, митців, військових і волонтерів, які тексти допомагають осмислити цей досвід. Деякі з цих книжок з’явилися задовго до відновлення державності, інші були написані буквально посеред війни. Разом вони показують, що незалежність — цінність, яка потребує щоденної роботи пам’яті, гідності й спротиву».

Серед експертів — головний редактор «Локальної історії», історик, археолог Віталій Ляска, який працює з українською минувшиною, культурною спадщиною та популяризацією історичних знань.

Читайте добірку у матеріалі ⬇️

https://chytomo.com/35-ukrainskykh-knyzhok-iaki-navchyly-nas-buty-nezalezhnymy/

«Інший Київ» зібрав добірку найцікавішого нонфікшену, на який триває попередній продаж. Серед рекомендацій дві книги нашого видавництва: «Загадка мови. Як ми розмовами проклали собі шлях із кам’яної доби» Стівена Мітена та «Лабораторія модерности. Україна між імперією та нацією» Сергія Біленького.

✍🏼Британський археолог і дослідник доісторичної людини Стівен Мітен пропонує захопливу подорож у найглибше минуле людства — туди, де ще не існувало писемності, держав, міст і навіть звичної нам мови. Звідки взялися перші слова? Коли наші предки почали називати речі, людей і явища? Як поступове ускладнення комунікації змінило саме людське мислення?

Мітен, залучаючи археологію, еволюційну біологію, генетику, нейронауку, психологію та лінгвістику, намагається відтворити довгу історію людського мовлення — від перших звуків наших далеких предків до складної символічної системи, яка сьогодні дозволяє нам не просто передавати інформацію, а розповідати історії, створювати міфи, домовлятися про майбутнє, передавати знання і будувати цивілізації.

✍🏼Як із територій, поділених між двома імперіями, постала модерна Україна? Як українці одночасно ставали частиною імперських систем і творили власну національну ідентичність? І як суспільство, що ще на початку ХІХ століття складалося переважно з селян, за сто років прийшло до власного культурного та політичного руху? На ці питання відповідає історик Сергій Біленький у масштабному дослідженні українського «довгого» ХІХ століття, від поділів Речі Посполитої до Першої світової війни. Українські землі тут постають не периферією Російської та Габсбурзької імперій, а простором інтенсивних соціальних і культурних змін. Реформи, розвиток освіти, урбанізація, промисловий бум, міграції та поява нової інтелігенції поступово змінювали суспільство й створювали умови для націєтворення.

Купуйте книги в онлайн-крамниці видавництва “Локальна історія” 👉🏼 https://publishing.localhistory.org.ua/product-category/knygy/

«Найяскравішим спалахом нової української культури у переддень відновлення Незалежности став перший фестиваль «Червона рута», присвячений пам’яті Володимира Івасюка, який відбувся у вересні 1989 року в Чернівцях. Один з організаторів і творців самої концепції фестивалю — Іван Малкович — прямо називає «Червону руту» «першою дією української революції».

Культура й музика на фестивалі були тісно пов’язані з політичними мотивами. Це проявлялось і в текстах пісень, які іноді межували з маніфестами, і, наприклад, у прихованій чи відкритій національній символіці серед учасників та глядачів. Іван Малкович, який спостерігав за фестивалем як член журі, розповідає про тодішні настрої: «Це було те, що не пропускали, це була неформатна музика. Тоді клекотало дуже багато по суті політичної риторики — у бардівських піснях: Тризубий Стас (Станіслав Щербатих) чи Андрій Панчишин, у рок-музиці, Тарас Петриненко, “Суботів”… І це все мало якось, звичайно, вилитися. Сестричка Віка: “Кричу ганьба, але моє волання не долітає до престолу…” Це, як недивно, написав Кузя (Андрій Кузьмінський, лідер гурту «Брати Гадюкіни» — Р. М.). Тобто — це був якийсь вибух.

У бардівських піснях звучали просто революційні моменти. Коли дівчинка з Харкова співає “Ой не квітніть весни, мій народ в кайданах…” Це дуже небезпечно було. І коли вона співала, цей її дзвінкий голос, — це дослівно був мороз по шкірі, це були сльози. Це було щось неймовірне. І цей бас Василя Жданкіна, цей Едик Драч з Кривого Рогу, який співав “Віддайте мову!”. В 1970-х за таке б саджали з пів куплета. Тоді було нове віяння».

Саме «роковий» день на фестивалі «Червона рута» став головним і символічним. Іван Малкович згадує: «Найважливіше сталося в день рок-музики. Це був взагалі особливий день, це була революція. Здається, перед виступом Віки, коли вона мала співати: “Кричу ганьба, але моє волання не долітає до престолу, / Була одна — тепер нас тисяча, / Гей, стали в коло” — це дуже сильні рядки. Сергій Архипчук оголосив: «Сьогодні сталася неймовірна подія, сьогодні впав останній динозавр радянської України, сьогодні з політбюро звільнено першого секретаря Щербицького». Що творилося! Це вже рок, твориться щось неймовірне».

У певному сенсі символічною вершиною фестивалю стало чи не перше публічне виконання пісні «Ще не вмерла України», яка вже за декілька років набула статусу державного гімну незалежної України. Її на фестивалі виконав Василь Жданкін, до якого «на ходу» приєднались Василь Зінкевич та Едуард Драч.

Анжеліка Рудницька, яка вже через декілька років стала одним із найвпізнаваніших облич українського шоу-бізнесу у ролі телеведучої програми «Територія А», пояснювала, що «“Червона рута” не те, що мала політичне забарвлення, вона і була такою українською політикою в культурі, бо культура — це частина політики, це не є якесь окреме явище, яке живе саме в собі. “Червона рута” згуртувала багатьох людей, познайомила велику кількість людей з різних регіонів. І через рік ми — студенти, багато хто перезнайомився саме тоді на фестивалі — вийшли на Революцію на граніті. І до нас туди приходили саме лауреати “Червоної рути”. Це все була частина великого протестного руху, який діяв в Україні і без якого навряд чи було б можливим вивільнення України з лап Радянського Союзу […]

Очевидно було, що нова українська музика, хвиля української музики, яку підняла “Червона рута”, об’єднала тих українців, які розуміли, що вони живуть якось не так. У певному сенсі саме «Червона рута» акумулювала творчу енергію в українській культурі й дала поштовх до її розвитку в мить, коли радянська імперія почала розвалюватись».

Більше читайте у книзі Радомира Мокрика «Культурна колонізація. Страх, приниження та опір України в радянській імперії» → https://publishing.localhistory.org.ua/product/kulturna-kolonizacziya-strah-prynyzhennya-ta-opir-ukrayiny-v-radyanskij-imperiyi/