Уперше Іван Франко прибув до Криворівні влітку 1900 року. Приїхав ненадовго: привіз дітей і дружину, влаштував їх у хаті Проця Мітчука-Цілюка на правому березі Чорного Черемошу. Їхали фірою місцевого жителя Миколи Джурака. Якийсь шляхтич Баворовський запропонував письменнику власний фіакр. Той відповів: "Я — хлопський син, хочу їхати й розмовляти з гуцулами". На повноцінний "віддих" Франко прибув наступного року. Відтоді проводив там ледь не кожні вакації.

Гуцули дивувалися його невсипущості: пізно лягав і дуже рано вставав. Майже щоранку підіймався високо в гори по гриби. Часто його супроводжували тамтешні діти: дорогою письменник розповідав їм казки. Завжди щось знаходив, при цьому вигукував: "Гоп, гоп!" Правда, селяни дивувалися його трофеям: у Карпатах грибами вважають лише білі, інші не збирають.

Іноді вранці надиктовував тексти: статті, листи, вірші. Їх переносили на папір сини Франка. У погожі дні сидів у розкладному кріслі під явором за хатою або на сусідній скелі, де для нього поставили лавицю. Пізніше знову йшов до річки. Там на нього вже чекало товариство. Іноді вибирався на закупи до села Жаб’є — туди долав 6 кілометрів пішки.

Франко багато розпитував гуцулів про їхнє життя. Любив слухати легенди про Олексу Довбуша — але віри їм не йняв. Вечорами, якщо погода сприяла, письменник рибалив: у Черемоші та сусідніх струмках водилися головач, форель, морена. Вудок не потребував: з-під річкового каміння пстругів витягав руками.

Улітку 1914-го Франко прибув до Криворівні в товаристві 14-річного Здислава, сина Целіни Журковської, у яку був невзаємно закоханий упродовж трьох десятиліть. У день виїзду росіяни зайняли Львів. Більше в Карпатах письменник не бував.

Більше про Франкові вакації у Криворівні читайте у матеріалі: https://localhistory.org.ua/texts/statti/na-vakatsiyi-do-krivorivni/

Фото: Святкування ювілею Івана Франка у Криворівні, 1926 рік.

Про Івана Франка читайте у спецвипуску “Локальної історії”, який створений у співпраці з Домом Франка: https://publishing.localhistory.org.ua/product/franko-4-2026/

🔥Приїхала з друку книга Пйотра М.Маєвського “Бридке слово на “к”. Оповідь про колабораціонізм”. Примірники уже вирушили до своїх передплатників!

✍🏼Історик простежує історію колабораціонізму від античности до Другої світової та сягає сучасної російсько-української війни. Спираючись на широкий компаративний матеріал, він аналізує мотиви й логіку вибору, що підштовхували окупованих до співпраці з окупантами: від режимів Петена і Квіслінґа та формування національних підрозділів у німецькій армії до функціонування юденратів і трагедії Голокосту.

Особливе місце в книжці посідає досвід націй Центрально-Східної Європи, зокрема поляків, чехів та українців у часи нацистської та радянської окупацій. Автор свідомо уникає ролі прокурора чи адвоката, показуючи, що одні й ті самі дії могли сприймати як зраду або як патріотизм залежно від того, хто і з якої перспективи на них дивився.

Що таке колабораціонізм — і чи завжди він означає зраду? Де закінчується прагнення вижити та починається свідома співпраця з ворогом? Чому те, що для одних було ганьбою, для інших ставало звитягою і справою національного порятунку?

Про це читайте у книзі “Бридке слово на “к”. Оповідь про колабораціонізм”. Купуйте в онлайн-крамниці видавництва “Локальна історія” 👉🏼 https://publishing.localhistory.org.ua/product/brydke-slovo-na-k-opovid-pro-kolaboraczionizm/

Артефакти Андрея Шептицького збережено завдяки тим, хто знав його особисто: священникам, монахам і монахиням, звичайним вірянам. Отцю Севастьянові Дмитруху вдалося зібрати найбільшу колекцію таких предметів.

Майже кожен із них має складну, іноді дивовижну, а подекуди і драматичну історію. Від 2020 року їх можна оглянути в Музеї митрополита Андрея Шептицького у Львові.

Пропонуємо ознайомитися з найцікавішими експонатами ↓
https://localhistory.org.ua/rubrics/artifact/rechi-iaki-ne-mali-zniknuti/

Більше про Андрея Шептицького у спецвипуску “Локальної історії”. Купуйте журнал в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/andrej-sheptyczkyj-11-12-2025/

Вітаємо Мар’яну Буджерин, авторку книги “Бомба у спадок”, з днем народження!🎉

✍🏻Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка “Бомба у спадок” Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору, сформованого на перетині внутрішньополітичної невизначености, економічної кризи та зовнішнього тиску з боку ядерних держав, зокрема США й Росії.

Авторка, спираючись на архівні матеріали, спогади учасників подій та міжнародні документи, реконструювала багаторівневий переговорний процес довкола української ядерної спадщини й відновила логіку ухвалення рішення про денуклеаризацію України та безпекові обіцянки, закріплені в Будапештському меморандумі. Після 2014 року на тлі російської агресії цей документ знову опинився в центрі уваги політиків, дослідників, громадськости. Чи справді в 1990-х Україна мала вибір, яким не скористалася? Що саме їй було обіцяно в обмін на роззброєння? Чи могла вона втримати ядерний статус? Якщо так, то чи зважилась би Росія на таку зухвалу агресію?

“Бомба у спадок” критично осмислює ці запитання й застерігає від спрощених сценаріїв, що не враховують, у яких умовах і на яких засадах постала незалежна Україна.

❤️Бажаємо Мар’яні Буджерин натхнення, нових досліджень та успіхів!

Купуйте книгу в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/bomba-u-spadok-rozpad-srsr-ta-yaderne-rozzbroyennya-ukrayiny/

"Коли я писав цю книгу, я прагнув показати, що Східна Європа - це зовсім не зменшена копія Західної Європи, а самодостатній регіон із власними культурними цінностями, які варто берегти й плекати", - написав американський журналіст, критик та історик Якуб Мікановський у передмові до українського видання своєї книжки "Прощавай, Східна Європо: особиста історія розділених земель". 

Леонід Зашкільняк, доктор історичних наук, професор та завідувач катедри історії Центральної та Східної Європи зауважує, що ця книжка викликає інтерес вже через саму назву. Адже впродовж останніх десятиліть так звана "Східна Європа" стала модним брендом в історіографічному середовищі. 

"Локальна історія" виділила кілька основних думок з рецензії українського вченого: https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/retsenziia-na-knigu-proshchavai-skhidna-ievropo-iakuba-mikanovskogo/

Купуйте книгу в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/proshhavaj-shidna-yevropo-osobysta-istoriya-rozdilenyh-zemel/

А який пиріг може прославити ваш рідний край?🥮

Саме це питання лежить в основі конкурсу Мій Пиріг Незалежності, який триває до 24 серпня. Він є частиною ініціативи Пиріг Незалежності, що спонукає українців готувати пиріг до цього свята.

✨Чому пиріг? Найперше, тому, що це одна з давніх кулінарних практик, поширена в усіх регіонах України. Пиріг, може бути різної форми, з різними начинками— укорінений у святкову кулінарну культуру, характерний і для усіх національних спільнот в Україні. Є й варіанти пирогів присутні в кулінарній традицій корінних народів Криму.

Ідея пирогів до Дня Незалежності відгукується багатьом: хтось згадує рецепти пирогів, які заведено готувати у родині, або випробовував нові, характерні іншим регіонам України, хтось замовляв вже готові. А українські шефи, кулінарні блогери почали пропонувати свої варіанти пирогів до Дня Незалежності.

🥧Ця нова традиція має всі шанси укорінитись та поширитись. Та чи відбудеться це - покаже час. Поза тим, це гарна нагода поміркувати над тим, чи існує у ваші родині традиція пекти пироги?