“Питань у цій книжці чимало, і на жаль, всі вони актуальні. Наприклад, що таке колабораціонізм – і чи завжди він означає зраду? Де закінчується прагнення вижити та починається свідома співпраця з ворогом? Чому те, що для одних було ганьбою, для інших ставало звитягою і справою національного порятунку? Таким чином, у своїй книжці Пйотр М. Маєвський простежує історію колабораціонізму від античності до Другої світової та сягає сучасної російсько-української війни”, – йдеться в огляді espreso.tv на книгу “Бридке слово на “к”.

“Спираючись на широкий компаративний матеріал, він аналізує мотиви й логіку вибору, що підштовхували окупованих до співпраці з окупантами: від режимів Петена і Квіслінґа та формування національних підрозділів у німецькій армії до функціонування юденратів і трагедії Голокосту. Особливе місце в книжці посідає досвід націй Центрально-Східної Європи, зокрема поляків, чехів та українців у часи нацистської та радянської окупацій.

Автор свідомо уникає ролі прокурора чи адвоката, показуючи, що одні й ті самі дії могли сприймати як зраду або як патріотизм залежно від того, хто і з якої перспективи на них дивився.

Загалом ця книжка дає змогу поглянути на колабораціонізм не лише як на історичне явище, а і як на проблему морального вибору, що постає перед людиною у часи війни та окупації”.

https://espreso.tv/article-samotniy-mislivets-stalinska-pitma-i-bridke-slovo-na-k-5-knig-zhanrovoi-maysternosti#goog_rewarded

Придбати книгу можна в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/brydke-slovo-na-k-opovid-pro-kolaboraczionizm/

"І був Іван Дзюба. О, той Іван! У нього, без перебільшення, був закоханий увесь інтелігентський Київ. Коли цей вродливий, стрункий чоловік зі світлонаївними, аж мовби дитячими очима виходив на сцену – аудиторія завмирала. Іван був гладіатором і лицарем, а кожен його вихід на трибуну – поєдинком. Із глупством, косністю, підлістю, ошуканством. Ораторських прийомів не було. Ні громових розкатів голосу, ні ядучого сарказму – боронь Боже! Іван говорив спокійно і чемно. Верхівка (і політична, і літературна) люто ненавиділа його.

На нього не було засобів впливу. Не діяв ні батіг, ні пряник. Якщо ставлення до інших митців-дисидентів коливалося (залежно від поглядів) між повагою і несприйняттям, між симпатією і осторогою – то щодо Дзюби йшлося тільки і гранично про несамовиту любов і таку ж несамовиту ненависть", – Так про шістдесяті роки Івана Дзюби згадувала Ірина Жиленко. Серед покоління, котре згодом увійшло в історію під цією умовною назвою, Дзюба належав до "старших", тих, котрі творили інтелектуальний ґрунт для молодого покоління, котре входило в українську культуру на зламі п’ятдесятих та шістдесятих років минулого століття.

Саме Іван Дзюба в 1965 році написав "Інтернаціоналізм чи русифікацію?" ключовий текст українського дисидентського руху, який щойно народжувався. Есей став бомбою сповільненої дії для Радянського Союзу.

Він був тим, хто 4 вересня 1965 року виступив на прем’єрі "Тіней забутих предків" Сергія Параджанова, відкрито та публічно заговорив про арешти української інтелігенції. Нечуваний прецедент в радянській Україні. Момент, з якого, фактично, можна брати відлік переходу шістдесятників у дисидентство.

Сьогодні Іван Дзюба міг би відзначати своє 95-річчя. Сьогодні пропонуємо прочитати розповідь літературознавця Радомира Мокрика про його життя ↓

https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/do-iuvileiu-ivana-dziubi/ 

Більше про шістдесятників читайте у книзі Радомира Мокрика “Культурна колонізація”: https://publishing.localhistory.org.ua/product/kulturna-kolonizacziya-strah-prynyzhennya-ta-opir-ukrayiny-v-radyanskij-imperiyi/ 

Липень 1944-го року. У хаті на присілку Завада місцева вчителька поспіхом пакує найнеобхідніші речі у валізи. Червоні війська наближаються до колишнього кордону між Третім Рейхом та СРСР, тож 46-річна Юлія Опарівська вирішує емігрувати на Захід. Проте невдовзі сусіди знайшли сплюндроване тіло жінки в пограбованому будинку. Мало хто знав, що вбита вчителька Юлія Опарівська була тещею Степана Бандери.

Жінка поділяла погляди свого зятя та доньки щодо майбутнього України. Була активною діячкою в Українському допомоговому комітеті у місті Кросно. В українському селянському середовищі Замішанщини вона була поважною людиною, у неї питали поради, вона проводила курси грамотності та куховарства, за потреби, була акушеркою. Часом позичала книги, які все частіше ставали дефіцитними.

Навесні 1944 року війська 1-го українського фронту дісталися Галичини. Юлія Опарівська розуміла, що прихід комуністів на Замішанщину стане для неї фатальним. За родинні зв’язки з провідником ОУН(р) та проукраїнську позицію її чекав арешт або ліквідація радянськими спецслужбами. За таких обставин залишатися вдома було небезпечно. У супроводі Орини Лиско і Євгенії Пащак, Юлія дісталася з важкими валізами до станції Прибівка поблизу Завади, але не застала останнього поїзда у західному напрямку. Найближчий мав відбути лише наступного дня — 27 липня 1944-го.

Опрівська самотужки з валізами дісталася до Петрушевої Волі. Не встигла жінка підготуватися на нічліг, як у її будинок поблизу школи увірвалося кілька озброєних людей. Учительку били прикладами гвинтівок, катували, а по пальцях вдаряли важкою шухлядою комоду. Нападники вимагали вказати місце схову грошей та інших коштовних речей, але нічого цінного не отримали. Вони закололи Юлію штиками, а відрізані частини тіла кинули посеред хати.

Звістка про звіряче вбивство вчительки стала для місцевих шокуючою. Її поховали того ж дня — 27 липня 1944-го. Похоронну процесію з Покровської церкви проводжали усім селом. В останню путь Юлія Опарівська вирушила з того ж храму, де у 1916-му вінчалася зі своїм чоловіком.

Хто стояв за жорстоким убивством тещі Степана Бандери? Читайте у матеріалі на нашому сайті ↓

https://localhistory.org.ua/texts/statti/zagadka-zagibeli-teshchi-stepana-banderi/ 

Більше про український націоналізм читайте у книзі Мирослава Шкандрія. Купуйте "Український націоналізм: Політика, ідеологія та література, 1920–1956" в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/ukrayinskyj-naczionalizm-polityka-ideologiya-ta-literatura-1920-1956/ 

"Український матеріал в "Історії з відьмами" Катерини Диси подано в ширшому європейському контексті, що дає змогу побачити спільне й відмінне між локальними судовими процесами та відомими з історіографії "полюваннями на відьом".

Авторка відтворює розгляд справ, розповідає про роль тортур, чуток і репутацій у винесенні вироків. Спираючись на майже 200 справ, вона показує, як діяли правові механізми, як церковні та народні уявлення про демонічне впливали на судову практику й ким були люди, яких підозрювали у відьомстві".

espreso.tv сформували добірку з п’яти книжок про минуле й майбутнє. Усі видання в ній — про те, як вчитися на досвіді попередників і не повторювати їхніх помилок. Серед них — книга Катерини Диси "Історія з відьмами". Більше про неї читайте в матеріалі ↓

https://espreso.tv/kultura-zagroza-demokratii-istoriya-z-vidmami-i-boris-dzhonson-bez-kaydaniv-5-knig-pro-minule-i-maybutne?amp=

28 липня 1914 року розпочалася Перша світова війна. Серед тих, хто пройшов її фронтами, був отець Макарій (Михайло) з Чину святого Василія Великого, капелан УГА та редактор часопису "Місіонар". Крім духовного служіння, він реалізував себе як журналіст, науковець, військовий діяч.

"Чуєш як страшно бють гармати? І ти там їдеш?" — такими словами брат проводжав отця Макарія на фронт. Сьогодні пропонуємо прочитати фрагменти його спогадів про службу фельдкуратом під час Великої війни. У них — дорога на передову, перші обстріли, життя серед гарматного вогню та українські вояки в лавах австро-угорської армії ↓

https://localhistory.org.ua/texts/chitanka/chuiesh-iak-strashno-biut-garmati-i-ti-tam-yidesh-spogadi-kapelana-pro-veliku-viinu/

Більше про Велику війну у спецвипуску "Локальної історії".

Купуйте електронну версію журналу в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/lokalna-istoriya-8-9-2022/

Кінець липня-початок серпня 1914 року знаменувалися подіями, що карколомно змінили історію Європи й цілого світу. 28 червня у Сараєві сербський студент застрелив спадкоємця австро-угорського престолу.

З того часу почав розгортатися конфлікт доти небачного масштабу. Він залишив 21 мільйон поранених, забрав 20 мільйонів військових та цивільних життів і зруйнував кілька імперії.

Про причини, перебіг, наслідки й уроки Великої війни читайте в книжках і журналах видавництва “Локальна історія”: https://localhistory.org.ua/texts/statti/shcho-prochitati-pro-veliku-viinu/

Якби Андрей Шептицький жив сьогодні, то міг би очолити рейтинг найвпливовіших українців. Понад 40 років ієрарх керував Українською греко-католицькою церквою.

На той час припали дві світові війни, а влада на Галичині змінювалася сім разів. Радянські й німецькі окупанти вбачали в ньому загрозу. Натомість для українців митрополит був не лише духовним наставником, а й національним лідером і заступником.

Про обов’язки, не властиві лідерам Церкви, розповіла кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця Інституту історії Церкви УКУ Ліліана Гентош: https://localhistory.org.ua/texts/interviu/tserkovnii-i-natsionalnii-lider/

Придбати номер зі знижкою: https://publishing.localhistory.org.ua/product/andrej-sheptyczkyj-11-12-2025/