Онук цісаря Франца Йосифа принц Отто Віндіш-Ґрец позує з черепом оленя, якого вполював у Демні біля Сколього, 1937 рік.

З кінця XIX століття Сколівські Бескиди були частиною промислової корпорації баронів Ґредлів. Тут навіть ходили свої гроші, які виготовляли у віденському монетному дворі. Британська королівська родина купувала тут паркет для Букінгемського палацу. Сюди приїжджала на полювання європейська аристократія: нащадки королівських монархій, герцоги та графи.

У 1920-х у лісах довкола звели комфортні колиби – з кухнею, туалетом і підвалом. Спеціальна система сповіщень, вмонтована у стіни, давала знати, коли наближався звір. У хащі провели телефонний зв'язок, мисливці із засідок могли зателефонувати колегам у колибі. Трофеї зберігали у палаці, який зберігся донині. Усі артефакти з приходом радянської влади вивезли до Росії.

Більше про минуле туристичних локацій українських гір читайте у книжці “Карпати. Коротка історія мандрів” Ірини Пустиннікової.

Замовляйте тут → https://publishing.localhistory.org.ua/product/karpaty-korotka-istoriya-mandriv/

🔥Відкриваємо передпродаж книги «Серединні королівства. Нова історія Центральної Європи» Мартіна Рейді!

✍🏼Що таке Центральна Європа — серцевина континенту або його вічне прикордоння? Чи має вона власне обличчя? І чому край, що став колискою Реформації, лабораторією алхіміків і батьківщиною симфонічної музики, століттями так жахався песиголовців — мітичних чудовиськ із собачими головами, які нібито жили на краю знаного світу, а нині повертаються в новій подобі?

Професор Університетського коледжу Лондона Мартін Рейді показує, як на перетині шляхів між Заходом і Сходом, від Балтики до Адріатики й Чорного моря в Центральній Європі виникали й розпадались імперії, формувались модерні нації, розквітали унікальні культури, а владці експериментували з соціальною інженерією. Автор охоплює величезний часовий обшир: від античного Риму через Священну Римську імперію, Річ Посполиту, Габсбурзьку монархію і Пруссію аж до жаского ХХ століття зі світовими війнами, що вибухали тут, і кривавими режимами, які перекроювали кордони та людські долі.

«Серединні королівства» — не суха академічна синтеза, а захоплива мандрівка, що нагадує сплавляння неквапною річкою, течія якої несе нас закрутами мінливої мапи Центральної Європи, допомагаючи побачити її як єдиний історичний простір.

Поки видання друкують, можете замовити його за зниженою ціною — 600 грн замість 700 грн 👉🏼 https://publishing.localhistory.org.ua/product/seredynni-korolivstva-nova-istoriya-czentralnoyi-yevropy/

❗️Очікуємо наприкінці вересня вересня 2026 року. Дата може змінюватися.

«Письменниця зберігає ритм і мелодику мовлення краю, але не перевантажує текст діалектизмами настільки, щоб він став незрозумілим сучасному читачеві. Не менш органічно в сюжет вплетено автентичні етнографічні деталі й народні вірування: гру «бити лопатки» біля небіжчика, перевезення покійника на цвинтар санями навіть посеред літа, ритуали захисту від опирів та інші звичаї, що формують культурне тло роману».

Галину Пагутяк називають однією з найзагадковіших письменниць сучасної української літератури. Її проза поєднує повсякденну реальність із химерністю, досліджує екзистенційні питання й легко руйнує жанрові кордони. Роман «Урізька готика» — чи не найвідоміший її твір, який сама письменниця називає серед улюблених.

Вперше він вийшов друком ще у 2009 році, а навесні 2026-го був перевиданий видавництвом «Локальна історія». Це похмурий і багатошаровий текст, у якому неоготична естетика органічно переплітається з магічним реалізмом, філософською притчевістю та елементами детективного трилера.

Такі книжки зазвичай асоціюються з осінню, коли туман, холод і ранні сутінки природно підсилюють їхню атмосферу. Проте читання «Урізької готики» посеред літа створило несподіваний контраст, який лише виразніше підкреслив похмуру й тривожну тональність роману.

Читайте рецензію Вероніки Стягайло на книгу Галини Пагутяк «Урізька готика» у матеріалі Читомо👇🏻

https://chytomo.com/ne-pro-opyriv-a-pro-liudej-retsenziia-na-urizku-hotyku-halyny-pahutiak/

“Питань у цій книжці чимало, і на жаль, всі вони актуальні. Наприклад, що таке колабораціонізм – і чи завжди він означає зраду? Де закінчується прагнення вижити та починається свідома співпраця з ворогом? Чому те, що для одних було ганьбою, для інших ставало звитягою і справою національного порятунку? Таким чином, у своїй книжці Пйотр М. Маєвський простежує історію колабораціонізму від античності до Другої світової та сягає сучасної російсько-української війни”, – йдеться в огляді espreso.tv на книгу “Бридке слово на “к”.

“Спираючись на широкий компаративний матеріал, він аналізує мотиви й логіку вибору, що підштовхували окупованих до співпраці з окупантами: від режимів Петена і Квіслінґа та формування національних підрозділів у німецькій армії до функціонування юденратів і трагедії Голокосту. Особливе місце в книжці посідає досвід націй Центрально-Східної Європи, зокрема поляків, чехів та українців у часи нацистської та радянської окупацій.

Автор свідомо уникає ролі прокурора чи адвоката, показуючи, що одні й ті самі дії могли сприймати як зраду або як патріотизм залежно від того, хто і з якої перспективи на них дивився.

Загалом ця книжка дає змогу поглянути на колабораціонізм не лише як на історичне явище, а і як на проблему морального вибору, що постає перед людиною у часи війни та окупації”.

https://espreso.tv/article-samotniy-mislivets-stalinska-pitma-i-bridke-slovo-na-k-5-knig-zhanrovoi-maysternosti#goog_rewarded

Придбати книгу можна в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/brydke-slovo-na-k-opovid-pro-kolaboraczionizm/

"І був Іван Дзюба. О, той Іван! У нього, без перебільшення, був закоханий увесь інтелігентський Київ. Коли цей вродливий, стрункий чоловік зі світлонаївними, аж мовби дитячими очима виходив на сцену – аудиторія завмирала. Іван був гладіатором і лицарем, а кожен його вихід на трибуну – поєдинком. Із глупством, косністю, підлістю, ошуканством. Ораторських прийомів не було. Ні громових розкатів голосу, ні ядучого сарказму – боронь Боже! Іван говорив спокійно і чемно. Верхівка (і політична, і літературна) люто ненавиділа його.

На нього не було засобів впливу. Не діяв ні батіг, ні пряник. Якщо ставлення до інших митців-дисидентів коливалося (залежно від поглядів) між повагою і несприйняттям, між симпатією і осторогою – то щодо Дзюби йшлося тільки і гранично про несамовиту любов і таку ж несамовиту ненависть", – Так про шістдесяті роки Івана Дзюби згадувала Ірина Жиленко. Серед покоління, котре згодом увійшло в історію під цією умовною назвою, Дзюба належав до "старших", тих, котрі творили інтелектуальний ґрунт для молодого покоління, котре входило в українську культуру на зламі п’ятдесятих та шістдесятих років минулого століття.

Саме Іван Дзюба в 1965 році написав "Інтернаціоналізм чи русифікацію?" ключовий текст українського дисидентського руху, який щойно народжувався. Есей став бомбою сповільненої дії для Радянського Союзу.

Він був тим, хто 4 вересня 1965 року виступив на прем’єрі "Тіней забутих предків" Сергія Параджанова, відкрито та публічно заговорив про арешти української інтелігенції. Нечуваний прецедент в радянській Україні. Момент, з якого, фактично, можна брати відлік переходу шістдесятників у дисидентство.

Сьогодні Іван Дзюба міг би відзначати своє 95-річчя. Сьогодні пропонуємо прочитати розповідь літературознавця Радомира Мокрика про його життя ↓

https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/do-iuvileiu-ivana-dziubi/ 

Більше про шістдесятників читайте у книзі Радомира Мокрика “Культурна колонізація”: https://publishing.localhistory.org.ua/product/kulturna-kolonizacziya-strah-prynyzhennya-ta-opir-ukrayiny-v-radyanskij-imperiyi/ 

Липень 1944-го року. У хаті на присілку Завада місцева вчителька поспіхом пакує найнеобхідніші речі у валізи. Червоні війська наближаються до колишнього кордону між Третім Рейхом та СРСР, тож 46-річна Юлія Опарівська вирішує емігрувати на Захід. Проте невдовзі сусіди знайшли сплюндроване тіло жінки в пограбованому будинку. Мало хто знав, що вбита вчителька Юлія Опарівська була тещею Степана Бандери.

Жінка поділяла погляди свого зятя та доньки щодо майбутнього України. Була активною діячкою в Українському допомоговому комітеті у місті Кросно. В українському селянському середовищі Замішанщини вона була поважною людиною, у неї питали поради, вона проводила курси грамотності та куховарства, за потреби, була акушеркою. Часом позичала книги, які все частіше ставали дефіцитними.

Навесні 1944 року війська 1-го українського фронту дісталися Галичини. Юлія Опарівська розуміла, що прихід комуністів на Замішанщину стане для неї фатальним. За родинні зв’язки з провідником ОУН(р) та проукраїнську позицію її чекав арешт або ліквідація радянськими спецслужбами. За таких обставин залишатися вдома було небезпечно. У супроводі Орини Лиско і Євгенії Пащак, Юлія дісталася з важкими валізами до станції Прибівка поблизу Завади, але не застала останнього поїзда у західному напрямку. Найближчий мав відбути лише наступного дня — 27 липня 1944-го.

Опрівська самотужки з валізами дісталася до Петрушевої Волі. Не встигла жінка підготуватися на нічліг, як у її будинок поблизу школи увірвалося кілька озброєних людей. Учительку били прикладами гвинтівок, катували, а по пальцях вдаряли важкою шухлядою комоду. Нападники вимагали вказати місце схову грошей та інших коштовних речей, але нічого цінного не отримали. Вони закололи Юлію штиками, а відрізані частини тіла кинули посеред хати.

Звістка про звіряче вбивство вчительки стала для місцевих шокуючою. Її поховали того ж дня — 27 липня 1944-го. Похоронну процесію з Покровської церкви проводжали усім селом. В останню путь Юлія Опарівська вирушила з того ж храму, де у 1916-му вінчалася зі своїм чоловіком.

Хто стояв за жорстоким убивством тещі Степана Бандери? Читайте у матеріалі на нашому сайті ↓

https://localhistory.org.ua/texts/statti/zagadka-zagibeli-teshchi-stepana-banderi/ 

Більше про український націоналізм читайте у книзі Мирослава Шкандрія. Купуйте "Український націоналізм: Політика, ідеологія та література, 1920–1956" в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/ukrayinskyj-naczionalizm-polityka-ideologiya-ta-literatura-1920-1956/ 

"Український матеріал в "Історії з відьмами" Катерини Диси подано в ширшому європейському контексті, що дає змогу побачити спільне й відмінне між локальними судовими процесами та відомими з історіографії "полюваннями на відьом".

Авторка відтворює розгляд справ, розповідає про роль тортур, чуток і репутацій у винесенні вироків. Спираючись на майже 200 справ, вона показує, як діяли правові механізми, як церковні та народні уявлення про демонічне впливали на судову практику й ким були люди, яких підозрювали у відьомстві".

espreso.tv сформували добірку з п’яти книжок про минуле й майбутнє. Усі видання в ній — про те, як вчитися на досвіді попередників і не повторювати їхніх помилок. Серед них — книга Катерини Диси "Історія з відьмами". Більше про неї читайте в матеріалі ↓

https://espreso.tv/kultura-zagroza-demokratii-istoriya-z-vidmami-i-boris-dzhonson-bez-kaydaniv-5-knig-pro-minule-i-maybutne?amp=

28 липня 1914 року розпочалася Перша світова війна. Серед тих, хто пройшов її фронтами, був отець Макарій (Михайло) з Чину святого Василія Великого, капелан УГА та редактор часопису "Місіонар". Крім духовного служіння, він реалізував себе як журналіст, науковець, військовий діяч.

"Чуєш як страшно бють гармати? І ти там їдеш?" — такими словами брат проводжав отця Макарія на фронт. Сьогодні пропонуємо прочитати фрагменти його спогадів про службу фельдкуратом під час Великої війни. У них — дорога на передову, перші обстріли, життя серед гарматного вогню та українські вояки в лавах австро-угорської армії ↓

https://localhistory.org.ua/texts/chitanka/chuiesh-iak-strashno-biut-garmati-i-ti-tam-yidesh-spogadi-kapelana-pro-veliku-viinu/

Більше про Велику війну у спецвипуску "Локальної історії".

Купуйте електронну версію журналу в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/lokalna-istoriya-8-9-2022/

Кінець липня-початок серпня 1914 року знаменувалися подіями, що карколомно змінили історію Європи й цілого світу. 28 червня у Сараєві сербський студент застрелив спадкоємця австро-угорського престолу.

З того часу почав розгортатися конфлікт доти небачного масштабу. Він залишив 21 мільйон поранених, забрав 20 мільйонів військових та цивільних життів і зруйнував кілька імперії.

Про причини, перебіг, наслідки й уроки Великої війни читайте в книжках і журналах видавництва “Локальна історія”: https://localhistory.org.ua/texts/statti/shcho-prochitati-pro-veliku-viinu/