Купуйте книжку "Бруд війни. Солдати на полі бою у Другій світовій" Мері Луїза Робертс в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/brud-vijny-soldaty-na-poli-boyu-u-drugij-svitovij/

Поки СРСР 1960-х хизувався ядерною могутністю та польотами в космос, всередині бідного та обмеженого у свободах суспільства назрівала криза. Молодь, знаходячи платівки Beatles і Rolling Stones, налаштовуючи радіохвилі "ворожих голосів", дедалі більше віддалялася від держави. І не маючи змоги запропонувати новому поколінню привабливе майбутнє, влада Брежнєва вирішила розвернути країну обличчям до минулого.

Головним "гачком" цієї політики став сором — почуття боргу перед загиблими у Другій світовій війні.
Культ "Великої Вітчизняної" Кремль фактично перетворив на світську релігію, а меморіали почали виконувати роль "храмів", навколо яких формувалися нові обряди. Сьогодні ці "храми" на тлі повномасштабної війни Росії проти України, здається, переживають свою вирішальну трансформацію.

До Дня пам’яті та примирення ми поїхали в три українські села: Грузевицю Хмельницької області, Петриківку на Дніпропетровщині Лисичово на Закарпатті, аби побачити, як радянська "монументальна експансія" виживає та змінюється в умовах російсько-української війни.

https://localhistory.org.ua/texts/reportazhi/betonni-idoli-srsr-iak-memoriali-chervonii-armiyi-staiut-svidkami-viini-za-nezalezhnist/

Більше про Другу світову війну читайте у журналі "Локальна історія". Замовити номер можна в онлайн-крамниці: https://publishing.localhistory.org.ua/product/druga-svitova-vijna-11-12-2023/

“Сучасна мати-українка мусить виховати покоління залізне, тверде, непохитне! Покоління свідоме своїх національних прав і обов'язків і повне посвяти”.

Сьогодні українці традиційно відзначають День матері. В цей день кожен з нас вітає найрідніших – тих, хто подарував нам життя.

94 роки тому у Галичині це свято також шанували. Але в умовах тодішньої бездержавності українців та початку відстоювання жіноцтвом своїх громадянських прав воно було і черговим приводом для роздумів: а якою є та має бути роль жінки-матері у житті народу?

Цьому присвячена стаття "Свято Матері", яка побачила світ 1 червня 1932 року на сторінках газети "Діло". Читайте у матеріалі → https://localhistory.org.ua/texts/chitanka/sviato-materi-stattia-z-gazeti-dilo-za-1932-rik/

Фото ілюстративне: Іванна Давидович з дітьми Іваном і Ростиславом, м. Кам’янка-Струмилівська, Львівське воєводство, 1920 рік.

Збери свою повну торбу історій. Купуй сувенірну продукцію в онлайн-крамниці: https://publishing.localhistory.org.ua/product/sumka-povna-torba-istorij/

Хороших книжок багато не буває!📚Особливо, коли третя дістається в подарунок*!

Друзі, до 13 травня включно у видавництві “Локальна історія” діє акція 1+1=3! Ми готуємо багато новинок, тож саме час звільнити місце на складі, а вам поповнити домашню бібліотеку.

*Обирайте книжки та журнали (окрім передзамовлень) і отримуйте найдешевше видання всього за 1 гривню.
Не відкладайте на потім, акція триватиме лише декілька днів.

👉🏼Купуйте видання в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua//

"Так сталося, що Подільським воєводством я цікавлюся від 1959 року" — пригадував львівський історик Микола Крикун. Опрацювавши понад два десятки архівних локацій дослідник виявив тисячі цінних документів, які дають уявлення про різні аспекти історії Подільського воєводства, яке існувало від 30-х років XV століття до 1793 року — його кордони, адміністративно-територіальний устрій, склад і структуру поселень, міграції населення та колонізаційні процеси, історія міста Кам’янця-Подільського тощо.

На одному з книжкових фестивалів працями Крикуна зацікавився зокрема міністр закордонних справ України Андрій Сибіга, високо оцінивши монументальний вклад дослідника до історії вивчення Подільського воєводства.

Відповідаючи на питання про своє найбільше досягнення Крикун сказав: "Я вважаю своєю заслугою, те що багато зробив для вивчення історії Поділля, Подільського воєводства. І щодо історії населення, адміністративно-територіального устрою. Подільський край був дуже цікавий як об’єкт дослідження. Видав збірник документів Брацлавського воєводства. Дослідив понад 20 точок архівів та рукописних відділів шукаючи документи до історії Поділля. Гродські і земські книги є найкращим джерелом для вивчення історії воєводства, але нажаль на Поділлі вони збереглися у невеликій кількості".

Незважаючи на значне послаблення зору і сил, Микола Крикун до останнього дня працював над підготовкою кількох томів документів з історії Брацлавського воєводства. Ще 6 січня 2023 року в рамках звітної наукової конференції Львівського національного університету імені Івана Франка відбулася презентація нової книги, підготовленої професором Крикуном у співпраці з іншими колегами-істориками, збірника документів "Документи Брацлавського воєводства 1607–1845 рр.".

Учений збирався готувати до друку ще один том документів. Але не встиг — 26 листопада 2023 року серце ученого зупинилося. Історик Леонід Зашкільняк пригадує, що професор Крикун мав мрію зібрати і опублікувати усі документи до історії Поділля XV−XVIII століть. Значну частину цього учений виконав.

Більше про історика, який повернув голос Поділлю читайте у матеріалі на нашому сайті → https://localhistory.org.ua/texts/statti/mikola-krikun-istorik-iakii-povernuv-golos-podilliu/

Більше про Поділля читайте у журналі "Локальна історія". Замовити номер можна в онлайн-крамниці: https://publishing.localhistory.org.ua/product/podillya-9-2025/

“Є дві Волині. Одна — історичний край, а друга — символічний топос пам’яті. І все частіше друга поглинає першу: замість простору проступає концентрат суспільних травм, історичних легітимацій та політичних інструменталізацій. За останні десятиліття це особливо помітно через Волинську трагедію, однак усе почалося на тисячоліття раніше.

Першу літописну згадку про Волинь датують 1018 роком. Тоді польський князь Болеслав Хоробрий спільно зі своїм зятем Святополком Окаянним рушили війною проти Ярослава Мудрого. Ярослав же, за словами літописця, “зібрав множество русі, варягів, словен, рушив супроти Болеслава і Святополка, і прийшов до Волині, і стали [війська] обаполи ріки Бугу”.

Польське військо перейшло вбрід Західний Буг, застало руську дружину зненацька й розбило її. Зазнавши поразки, Ярослав утік до Новгорода, а Болеслав урочисто вступив до Києва.

За свідченнями польських хроністів, на знак своєї перемоги й оволодіння Руссю Болеслав ударив мечем по київських Золотих воротах, від чого на клинку з’явилася зазубрина. Так виникла легенда про Щербець, меч, який через два століття став коронаційним символом польських королів. Ця найдавніша зі збережених регалій династії П’ястів і досі викликає напругу в польсько-українських суперечках про минуле. Зображення Щербецю на Цвинтарі “Орлят” у Львові, де поховані польські комбатанти, загиблі у війні проти ЗУНР, багато українців сприймають не як меморіальний знак, а як імперський символ польських претензій на Галичину.

Над польською історіографією Щербець і досі висить дамокловим мечем. Але це, зрештою, польська справа. Інша річ — чи ми самі бачимо Волинь поза сучасними кордонами України? Відповідь на це запитання може бути болісною”.

Колонку Віталія Ляски читайте у матеріалі на нашому сайті ↓
https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/vid-volini-do-volini-vitalii-liaska/

Більше про Волинь читайте у новому номері “Локальної історії”. Купуйте журнал в онлайн-крамниці: https://publishing.localhistory.org.ua/product/volyn-3-2026/

«Надворі 1987 рік, триває «перебудова» і «гласність», у газетах засуджують репресії 1930-х, а в дійсності засуджують до розстрілу літнього чоловіка, який замолоду вже відбув покарання за приписувані йому злочини. Ба більше, два роки тримають під арештом, і лише в 1989 році чиновник клопочеться про те, що ж робити із засудженим, тож його таки розстрілюють.

Розстрілюють і Ніла Якубчака — теж повстанця, який вже відбув перше покарання і під час нового арешту в 1980-х відмовився обмовляти колишніх побратимів по зброї. А тим, хто погодився «співпрацювати» і дав неправдиві свідчення, зберегли життя. Тим часом судді, що 1987 року засудили до смертної кари Івана Гочарука, а також їхні нащадки й далі працюють в системі правосуддя, отримують високі посади, урядові відзнаки й високі пенсії від держави, незалежності якої вони всіляко перешкоджали.

Книга руйнує зручну дистанцію між «системою» і «народом». Адже репресивна машина складалася не тільки з кадебістів, прокурорів і суддів, а й із колег, сусідів, випадкових знайомих, які погоджувалися мовчати чи говорити те, що треба, підписуватися під вироком чи не втручатися, коли чинять несправедливо.

Це має довготривалі наслідки, які наше травмоване досвідом тоталітаризму суспільство ще не цілком подолало. Те, що тема репресій досі стосується переважно істориків і родичів репресованих, дзеркально подібне на те, що справи ветеранів, полонених, людей з інвалідністю, людей в окупації стосуються здебільшого їх самих і їхніх родин.

Усвідомлення причетності стане ознакою відповідального і зрілого громадянського суспільства».

У матеріалі Тиждень Ольга Петренко-Цеунова оглядає книжки «Вулиця причетних» та «Справа Гончарука» та пояснює механізми пізньорадянських репресій ↓

https://tyzhden.ua/usvidomlennia-prychetnosti-khto-naspravdi-represuvav-luk-ianenka-i-honcharuka/

Придбати книгу Лесі Бондарук «Справа Гончарука» можна в онлайн-крамниці видавництва «Локальна історія»: https://publishing.localhistory.org.ua/product/sprava-goncharuka-ostannij-rozstrilyanyj-povstanecz/

13 травня, сонячного недільного ранку 1933 року, Микола Хвильовий вирішив зіграти останній акт життєвої драми за власним, а не енкаведистським, сценарієм. Запросив у гості друзів, зокрема Миколу Куліша, Олеся Досвітнього. Чаювали, господар співав, узявши до рук гітару. Хвалився, що написав новий твір.

Пішов до кабінету взяти рукопис і прочитати. Почувся глухий постріл, першим кинувся до зачинених дверей Куліш. Хвильовий сидів у кріслі з простреленою скронею. Друзі ще встигли прочитати його передсмертні записки – невдовзі, з появою міліції, вони зникли. Хвильовий писав, що вважає себе відповідальним за долю свого покоління. Називав переслідування Ялового непорозумінням: "Арешт Ялового – це розстріл цілої ґенерації".

На похороні Миколи Хвильового провладні літератори знічено щось харамаркали про його помилки й переступи. Твори заборонили. Могилу на першому міському цвинтарі зарівняли і влаштували там парк розваг. Утім все це стало хіба що ще одним доказом того, що позбавити пам'яті дуже складно, ймовірно, неможливо, так само, як і прищепити, вживити чужі спогади й чужу пам’ять. І на рівні індивіда, і на рівні усієї культури. Хвильового затаврували й викреслили з історії, його соратників і друзів винищили в соловецьких, карагандинських, колимських таборах і тюрмах.

Але вже на початку 1960-х памфлети Хвильового почали вилучати як "вещдоки" при арештах бунтівних дисидентів. А коли радянські заборони втратили чинність, виявилося, що в кількох харківських родинах із покоління у покоління передавали плани місця поховання письменника. Реабілітація Хвильового стала якраз вимовним символом нового українського ренесансу.

13 травня 1933 року стало трагічним фіналом нашого культурного спротиву, принаймні на українськотеренних землях. Битву вони програли, але не війну. Енергії 1917 року, наснаги державотворення вистачило більш ніж на десятиліття.

Що формувало світогляд українського письменника Миколи Хвильового? Які події визначали його шлях і чому 13 стало символом? Розповідаємо у матеріалі на нашому сайті → https://localhistory.org.ua/texts/statti/13-simvolichne-v-zhitti-mikoli-khvilovogo/

Фото: похорон Миколи Хвильового. 15 травня 1933 року.

Більше про те, як культура стала полем бою читайте у праці Радомира Мокрика “Культурна колонізація”. Купуйте книгу в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/kulturna-kolonizacziya-strah-prynyzhennya-ta-opir-ukrayiny-v-radyanskij-imperiyi/

“Людському розумові властиво шукати спадковість там, де її немає. Сучасний світ не буде повторенням Холодної війни. Така думка — це історична помилка. Я переконаний, що наше сьогодення у дипломатичному контексті більше нагадує кінець XIX століття.

Це надзвичайно важливе усвідомлення, адже досвід кінця XIX століття не був надто втішним, тому нам слід засвоїти його уроки вже сьогодні”, – розповідає Одд Арне Вестад, норвезький історик, автор книги “Насувається буря”, яка зовсім скоро вийде друком у видавництві “Локальна історія”.

Раніше він викладав у Гарварді й Лондонській школі економіки, а тепер очолює катедру історії та глобальних відносин у Єльському університеті. Норвезький вчений, фахівець із сучасної міжнародної та світової історії, що спеціалізується на історії Східної Азії з XVIII століття, є лавреатом престижних премій.

Його книжка “Насувається буря. Влада, конфлікт та попередження з історії” увійшла до переліку найочікуваніших видань року у сфері зовнішньої політики за версією журналу Foreign Policy.

Пропонуємо ознайомитися із текстом інтерв’ю професора Вестада для Yale's Undergraduate Global Affairs Journal ↓

https://localhistory.org.ua/texts/interviu/suchasnii-svit-ne-bude-povtorenniam-chasiv-kholodnoyi-viini-odd-arne-vestad-pro-evoliutsiiu-geopolitiki/

Купуйте книжку “Насувається буря. Влада, конфлікт та попередження з історії” Одд Арне Вестада в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/nasuvayetsya-burya-vlada-konflikt-ta-poperedzhennya-z-istoriyi/

Друзі, до завершення акції 1+1=3 залишилося лише кілька годин!

Не проґавте можливість поповнити домашню бібліотеку своїми бажанками. Акція діє на усі книжки та журнали (окрім передзамовлень, комплектів та електронних журналів), а найдешевший товар всього за 1 гривню.

👉🏼Встигніть зробити замовлення до півночі: https://publishing.localhistory.org.ua/

Андрей Шептицький — духовний пастир, меценат та творець модерної України. Постать, без якої важко уявити українську історію минулого століття.

Читайте у подвійному номері журналу про життя митрополита, підтримку культури, освіти та українських інституцій. У номері — маловідомі факти, дискусійні теми і репортаж із Прилбичів, де пам’ять про митрополита зберігають у храмі, музеї та родинних історіях.

👉🏼Придбати номер можна в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/andrej-sheptyczkyj-11-12-2025/