Для повстанців Великдень тримав віру, пам’ять і зв’язок зі своїм світом. Навіть у підпіллі вони готувалися до свята, шукали можливість піти на службу, кликали священника до лісу, сідали до столу й віталися словами «Воскресне Україна!».

Разом із Простір «Гальт» ділимося горталкою на основі тексту Олесі Ісаюк, співробітниці Центру досліджень визвольного руху, Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького».

А якщо хочеться зануритися в тему глибше, шукайте новий випуск журналу «Локальна історія» про Великдень — у ньому зібрали більше матеріалів про свято, його сенси й традиції: https://publishing.localhistory.org.ua/product/velykden-2-2026/

Із прийдешнім Великоднем!

Повну статтю про повстанський Великдень читайте за посиланням:

https://localhistory.org.ua/texts/statti/voskresne-ukrayina/

У Великодні дні, коли церковне подвір’я знову наповнюється дитячим сміхом, співом і танцями, оживає один із найдавніших пластів української традиційної культури — гаївки. У цих коротких, на перший погляд, простих піснях збереглися не лише відгомони давніх весняних обрядів, а й соціально-побутові, історичні та національні сюжети. Гаївки поєднують у собі те, що часто розділяє сучасність: свято і пам’ять, гру і обряд, побут і сакральність, особисте і колективне.

Їх різноманіття вражає: тексти й форми змінюються залежно від регіону, локальних традицій і навіть окремих виконавців. Саме тому не існує одного канонічного виконання тієї чи іншої гаївки.

Цю багатоголосність особливо виразно демонструють записи дослідників проєкту “Жива історія”, зроблені в селах Львівщини. Послухати виконання гаївок від носіїв традиції та дізнатися історії їхнього походження можна у матеріалі на нашому сайті ↓

https://localhistory.org.ua/texts/statti/gayivki-iak-pamiat-vesni-gri-i-istoriyi/

Більше про традиції найголовнішого свята року читайте у спецвипуску “Великдень”. Придбати номер можна в онлайн-крамниці “Локальної історії”: https://publishing.localhistory.org.ua/product/velykden-2-2026/

“Що Христос встиг відчути перед хрестом і на хресті? Мабуть, Його мучило почуття провини за власне творіння. Побувши серед створених собою, набравшись тілесного досвіду, Він мав би вжахнутися тим, що інакше бути не може. Що власне так мусить бути. І так буде. І творіння мусить у цьому жахові бути. І зважати на кожне сказане Ним слово, щоби захотіти ні на що не ображатися, щоби втратити притаманне Йому відчуття богопокинености.

А Він, перейшовши через виснажливий тілесний досвід, навчився співчувати, навчився жаліти, чого не траплялося із Творцем, заки не було Великодня.

І тепер ми знаємо: що є, то є, як має бути, так має бути, як буде, так буде. Буде, як має бути. Але…

Бог Творець нам співчуває. Він здатний до співчуття. А це вже багато, це вже більше, ніж можна очікувати. Це – Великдень”.

Колонку Тараса Прохаська читайте у спецвипуску “Великдень”.

Придбати номер можна в онлайн-крамниці “Локальної історії” 👉🏼 https://publishing.localhistory.org.ua/product/velykden-2-2026/

Село Вовчатичі Стрийського району Львівської області. 2016 рік. Проєкт «Жива історія».

Гаївка «Ой зацвіли фіялочки» має ознаки любовної лірики, яка згодом увійшла до гаївкового репертуару. Традиційним тут є й мотив оспівування весни та відновлення природи: весняний образ цвіту відкриває тему кохання, а дівоча туга за милим формує ліричний центр твору.

З розповіді Володимири Зубенко відомо, що виконання цього твору на Великдень супроводжувалося водінням хороводів на церковному подвір’ї.

👉🏼Більше про традиції найголовнішого свята року читайте у спецвипуску «Великдень». Придбати номер можна в онлайн-крамниці «Локальної історії»: https://publishing.localhistory.org.ua/product/velykden-2-2026/

“Наша українська паска — це унікальний феномен, який не зустрічається більш ніде, бо її створення можна порівняти зі створення світу.

Апофеоз найякіснішого обрядового хліба, який можна спекти лише раз на рік — напередодні Великодня. У жоден інший час вона не вдасться такою, як в останні дні Великого посту. Це підтвердить кожна господиня. Саме господиня, а вона може бути лише одна. Донька чи невістка стає господинею, коли мати і свекруха відходять в інший світ, або через тілесну немоч делегують своє право пекти паску своїй наступниці. Коли молодша господиня вперше спече паску, вона стає найголовнішою особою в родині. Доти вона тільки допомагає, асистує, навчається.

Ритуал паски разом із її рецептом переходить з покоління в покоління зі словами: "Так моя мама робила". І хоч кіл на голові теши — саме мамина паска найдосконаліша. Хоч часом нова господиня намагається змінити рецепт, згодом вона починає ставитися до традиції більш шанобливо, властиво, більш усвідомленіше, наче відчуває, що за нею спостерігають духи жінок її роду.

Навіть якщо в неї дім у місті, намагається пристосувати сільський ритуал до інших реалій. Ритуал — це час випікання, спосіб замішування, складники, і звичайно — прикмети та застереження під час створення паски, характерні для колишньої малої Батьківщини.

Українці існуватимуть доти, доки молитимуться рідною мовою і пектимуть паски на Великдень. І ось із темного нутра печі виходить гаряче, запашне сонце. І його вітають дзвони”.

Христос Воскрес!
Воістину Воскрес!

https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/filosofiia-paski-galina-pagutiak/ 

Як святкували Христове Воскресіння у Гетьманщині, і що означало це свято для повстанців? Як, попри заборони, його святкували в ГУЛАГу, і чому Шевченку не сподобались святкування в Кремлі? Більше про Великдень у спецвипуску “Локальної історії”. Замовити журнал можна тут: https://publishing.localhistory.org.ua/product/velykden-2-2026/