Сьогодні минає 150 років від дня народження Іларіона Свєнціцького! Українського інтелектуала, який очолював Національний музей у Львові від початку його створення впродовж 48 років.

“Кращої робітні мабуть не було в світі: простора біла, без пилинки пороху, з чудовим соняшним видом, добре огріта кімната тільки з самою необхідною обстановою, вся вимощена і обстановлена стародруками ріжних кириличних чернеток. А з поза густих облаків пахучого диму мерехтять полиці з рукописами, тут і там ікони…”, – так музеєзнавець описував свою роботу.

На цю посаду його запросив сам митрополит Андрей Шептицький. “Живий розвиток Національного Музею захопив широкі круги галицько-українського громадянства. Збірки музею явилися предметом уваги і найповажніших та найстарших культурних українських установ Галичини”.

Більше про роботу Іларіона Свєнціцького у Національному музеї читайте у матеріалі на нашому сайті → https://localhistory.org.ua/texts/chitanka/krashchoyi-robitni-ne-bulo-v-sviti-ilarion-svientsitskii-pro-robotu-u-natsionalnomu-muzeyi/

“Наші міста — покинуті оселі. Покинуті оселі — порослі травою печери, які давно вже забрали собі під барліг дикі первинні страхи та втома. Але ми досі стоїмо, як первісні люди, біля самого порогу, й помахуємо всередину запаленим смолоскипом, намагаючись розігнати цю темінь. Можливо, одиницям із нас темінь розігнати і вдасться. Але наскельних малюнків, які вони ж колись і залишили в цих печерах, уже не прочитати.

Ми — перекресленці. Ті, кому довелося перекреслити свої життя і починати з чистого аркуша”.

Олексій Чупа — поет, прозаїк, перекладач, родом з Макіївки. Має дві освіти — філолога та хіміка-технолога. Працював на металургійному заводі та водночас організовував перші в Донецьку поетичні слеми.

У 2020 році ми записали з ним інтерв’ю про життя на Донеччині, становлення у житті та літературі. Читайте розмову у матеріалі на нашому сайті ↓

https://localhistory.org.ua/texts/interviu/mi-perekreslentsi-ti-komu-dovelosia-perekresliti-svoyi-zhittia-i-pochinati-z-chistogo-arkusha/

Це інтерв'ю було опубліковано у 2020 році у номері журналу "Локальна історія" про український Донбас. Придбати електронний примірник випуску можна у нашому видавництві: https://publishing.localhistory.org.ua/product/ukrayinskyj-donbas-1-2020/

З наближенням Великодня в українських хатах пекли паски, прибирали оселю та готувалися до свята, зокрема створювали прикраси, серед яких особливе місце посідала витинанка.

Вирізані з паперу кольорові прикраси прикріплювали на божнику, сволоку, печі, між вікнами. Найпоширенішими були хрестики, зірки, квітки і птахи, насамперед півні. Також робили витинанки з дівчатами та козаками. І, звісно ж, — мотив вазона або дерева життя. Суто великодніми мотивами витинанок були церкви. А також витинанка-хрест над дверима — там, де на одвірку малювали хрестика димом від страсної свічки, прийшовши з церкви у Чистий четвер.

Перед покуттю зазвичай вивішували великоднього голуба. Він символізував Святого Духа. Його виготовляли із писанки, тіста або воску та кольорового паперу. Папір складали смужками у вигляді «віяла», згинали удвоє і склеювали — так створювали гофровані крила та хвіст. Крила прикріплювали до боків
писанки, хвіст — знизу, використовуючи тісто. Із тіста або воску формували шию з голівкою і закріплювали зверху. Готового голуба підвішували на нитці до стелі, зазвичай поблизу образів.

Українська витинанка вирізняється серед подібних паперових оздоб інших народів, хоча має помітні регіональні особливості. На сході вона зазвичай монолітніша й масивніша, тоді як у західних регіонах — дрібніша та ажурніша. Окремо вирізняються подільські витинанки, найбагатші й найдосконаліші, що, ймовірно, пов’язано з сусідством із традицією подільського настінного розпису.

Як зазначає витинанкар Василь Корчинський, українські витинанки увібрали в себе ту знакову систему, що мали й мають інші види нашого народного мистецтва. І після цього самі стали народним мистецтвом.

[ Матеріал створено у партнерстві з Витоки від Zagoriy Foundation ]

https://localhistory.org.ua/texts/statti/vitinanii-velikden/

Великдень — головне свято року, яке протягом століть зберігає українські традиції та єднає людей навіть у найскладніші часи. У новому випуску “Локальної історії” ми показуємо його від архаїчних обрядів до сучасних святкувань у часи Великої війни.

✍🏼 У святковому номері читайте про Великдень на війні як крихку оболонку життя, що тримається на вірі та зв’язку з домом. Про найцікавіші традиції різних регіонів, від риндзювання до “спалювання смерті”, розповідаємо про паперовий декор, зокрема витинанки, якими прикрашали українське житло, і найдавніші писанки, знайдені на території України.

Про історії святкового столу митрополита у Софії Київській 1737 року та козацької старшини, великодні враження Тараса Шевченка і роздуми Тараса Прохаська про сенс Воскресіння.

У подарунок — вкладка з великодньою витинанкою від Тараса Крамаренка та проєкту Витоки, яку можна вирізати власноруч✨

👉🏼 Номер “Великдень” можна придбати в онлайн-крамниці видавництва за 350 грн: https://publishing.localhistory.org.ua/.../velykden-2-2026/

8 квітня 1930 року відбулася прем’єра фільму “Земля” — шедевра світового кінематографа, створеного режисером Олександром Довженком.

89-хвилинна німа чорно-біла стрічка розповідає про прихід колективізації в українське село. Довженко у властивій йому манері підійшов до теми з філософським розмахом: режисер та сценарист перетворив образ землі на метафору національного космосу, центр і сенс існування українського селянина.

Вже через дев’ять днів після виходу на кіноекрани стрічку зняли з показів. Приводом став розгромний фейлетон придворного поета Сталіна Дем’яна Бєдного. Офіційна причина – “натуралізм та замах на звичаї”.

Попри те, що “Земля” мала виразну агітаційну спрямованість, ідеологічну правильність кінокартини у Союзі поставили під сумнів і заборонили на багато років.

https://localhistory.org.ua/rubrics/video/film-zemlia-oleksandra-dovzhenka/