«Будинок культури стоїть у центрі Камінь-Каширського. Довкола нього завжди вирує життя. Вечорами тут відбуваються концерти, зустрічі з цікавими людьми. Сьогодні тут показують фільми про УПА й розмовляють з акторами, які у них грали. Однією з таких зустрічей було демонстрування фільму «Шлях поколінь». про повстанців з минулого і захисників незалежности України у час російсько-української війни. Будівля, споруджена 1939-го, всередині ошатна й урочиста. У глядацькій залі можуть сидіти 380 осіб, а раніше тут розміщувалося понад 500. У 1960 році по центру зали повісили велику люстру.

Вона — мовчазний свідок багатьох подій, що тут відбувалися. Зокрема і виїзної сесії Волинського обласного суду 1987- го, яка засудила 62-літнього вояка УПА до розстрілу.

На сцені за столом сидів суддя Борис Плахтій та інші учасники процесу. Навпроти — ближче до центру, щоб усім було видно — за меншим столом — підсудний Іван Гончарук. У залі зібрано повно людей, навіть на підвіконнях сиділи. Вистава за сценарієм КДБ.

12 жовтня 1987 року. Процес розпочався об 11:00 — з допуску в розгляді справи громадського обвинувача Радіона Цюрика, 1930 року народження, члена КПРС, жителя села Грудки, який працював інженером із техніки безпеки колгоспу імені Радянської конституції. Далі суддя Борис Плахтій провів процедуру встановлення особи підсудного — Івана Гончарука, зачитавши його короткі біографічні дані. Оголосили склад суду: суддяголова Борис Плахтій, народні засідателі Ганна Артеменко, Богдан Панчук, секретар Котік, прокурор Петро Думало, громадський обвинувач Радіон Цюрик, захисник Іван Британчук. Голова зачитав підсудному і потерпілим їхні права. Свідків у залі не було. Оголосили початок процесу. Прокурор зачитав обвинувальний висновок.

На пропозицію прокурора, за підтримки членів суду, судова колегія ухвалила рішення про порядок розгляду: допитати підсудного, потерпілих, свідків та дослідити інші докази, зокрема, матеріали судмедекспертиз, довідки, списки й інше. Суддя надав слово Іванові Гончаруку. Він коротко розповів про себе і своє перебування в УПА. Відповів на кожне зі звинувачень, які зачитав перед цим прокурор.

Цікаво, що у справі немає рукописної стенограми судового процесу, є лиш рукопис вироку. У друкованій версії обвинувачений розповідає все, зізнаючись у всіх звинуваченнях, окрім убивств Івана Ладана й Антона Шептура. Кілька разів повторює: «Шептурів я не знав і не знаю. Не вбивав Шептура Антона». Наголошує: «Вбивств на моїй совісті немає. Перед людьми і совістю я чистий». І надалі повторює: «Моя спеціальність була — стояти на посту», — як і визначило йому слідство. Мова Гончарука у протоколі судового засідання не розмовна, а схожа на відповіді з протоколів допитів».

Придбати книгу Лесі Бондарук «Справа Гончарука. Останній розстріляний повстанець» → https://publishing.localhistory.org.ua/product/sprava-goncharuka-ostannij-rozstrilyanyj-povstanecz/

Фото: Будинок культури у місті Камінь-Каширський, де був судовий процес.

Як виглядали найдавніші писанки на наших землях і чи мали вони якесь сакральне значення тисячу років тому? Навіщо на Великдень влаштовували “спалювання смерті”, обливання та поминальні тризни?

🙌🏻Про це та інше читайте у новому номері журналу «Локальна історія». Це особливий випуск про тяглість традицій та наш досвід, від архаїчних обрядів до свята в умовах сучасної війни.

Читайте у номері:

👉🏼про Великдень на війні як крихку оболонку життя, що тримається на пам’яті, вірі та зв’язку з домом, розповідає редактор “Локальної історії” і військовослужбовець ЗСУ Володимир Семків
👉🏼Великдень з каракатицями, шафраном і грецьким вином: як виглядав святковий стіл митрополита у Софії Київській 1737 року, яку паску куштувала козацька старшина Гетьманщини та чому капуста могла довести до втечі з монастиря
👉🏼паперовий декор на Великдень: як прикрашали українське житло
👉🏼великодні враження Тараса Шевченка — від досади від кремлівської хресної ходи до Яготинської ідилії на Київщині
👉🏼роздуми Тараса Прохаська про Христове Воскресіння як шлях до розуміння сенсу віри
👉🏼Великдень у живописі: як його бачили українські класики

✨Всередині на вас чекає подарунок: вкладка з великодньою витинанкою від Тараса Крамаренка та проєкту "Витоки", яку можна вирізати власноруч.

❗️Відправляємо номер з 6 квітня!

Придбати журнал за зниженою ціною 300 грн замість 350 можна в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/velykden-2-2026/

“В Італії нещодавно завершилися зимові Параолімпійські ігри, і всі ми, звісно, уважно спостерігали за українськими атлетами. Але була на цій Параолімпіаді ще одна українка — громадянка США Оксана Мастерс, яка народилася в Хмельницькому.

Історія Оксани настільки неймовірна й драматична, що про неї можна було б зняти гостросюжетну біографічну драму. Дитинство в сиротинці, численні вроджені вади та складні випробування і шлях, який привів її до нової родини за океаном та зробив легендою світового параспорту.

Попри все пережите в Україні, Оксана не втрачає зв’язку з батьківщиною. У 2015 році вона вперше після адопції повернулася додому та відвідала українських ветеранів АТО. З початком повномасштабної війни у 2022 році спортсменка активно волонтерить у США, збираючи кошти на підтримку ЗСУ. А під час Параолімпійських ігор-2024 у Парижі на її шоломі з’явився символічний знак — наліпка з прапором України у формі серця.

Свою історію Оксана розповіла у мемуарах Долаючи біль, що вийшли у видавництві “Локальна історія”. Книгу вона присвятила своїй мамі — “любов якої врятувала її”. А для читачів зауважила: “Я сподіваюсь, ця книга буде нагадуванням усім, що попри те, що деякі частини вашої історії написані за вас, у вас є сила обрати, які сторінки перегорнути й що відбудеться далі”.

Неймовірну історію параолімпійської чемпіонки читайте у матеріалі ТиКиїв ↓

https://tykyiv.com/istoriyi/ukrayinska-popeliushka-na-protezakh-neimovirna-istoriia-paralimpiiskoyi-chempionki-oksani-masters/?fbclid=IwY2xjawQs3etleHRuA2FlbQIxMABicmlkETFsTGtUeEJsZ3VGclpaWnFHc3J0YwZhcHBfaWQQMjIyMDM5MTc4ODIwMDg5MgABHkwBEmhaPzxIA7k6GzP-4aAeaHFtfgwHOCau7HPdanLbKC0lWEfuCY2pwQMs_aem_zwZ5a-Y_XIZYwRmAWeyZkA

Придбати мемуари Оксани Мастерс “Долаючи біль” можна в онлайн-крамниці нашого видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/dolayuchy-bil-memuary-pro-vidvagu-ta-triumf/

Читання нонфікшну — це інвестиція в себе, що повертається у вигляді зважених рішень, глибшого розуміння світу та впевненості в дискусіях.

Лівий Берег - LB.UA зібрали дев’ять книжок українських видавництв, виданих протягом останніх місяців, які осмислюють теми, важливі для нас сьогодні. Серед них – праця американського історика Тімоті Снайдера “Чорна земля”, яка вийшла друком українською у співпраці Видавництво «Човен» та видавництва «Локальна історія» за ексклюзивної підтримки книгарні Сенс.

✍🏻“Автор пропонує власний погляд на один з найстрашніших злочинів ХХ століття — Голокост. Книжка поєднує інтелектуальну історію, політичний аналіз і реконструкцію подій Другої світової війни, показуючи, як ідеологія, війна та знищення державних інституцій створили умови для масового винищення євреїв.

Особливу увагу автор приділяє Східній Європі — простору, де зіткнулися два тоталітарні режими: нацистський і радянський. Послідовно руйнуючи державні інституції та правовий порядок, вони створили зону, в якій політика «остаточного розв'язання єврейського питання» набула найрадикальніших форм.

Переосмислюючи уроки Голокосту, Снайдер виходить за межі минулого. Трагедія Голокосту постала з поєднання фанатичної ідеології та руйнування структур, покликаних захищати людей. Саме це робить книжку застереженням для сучасності”.

👉🏼Придбати книгу “Чорна земля” можна в онлайн-крамниці видавництва “Локальна історія”: https://publishing.localhistory.org.ua/product/chorna-zemlya-golokost-yak-istoriya-i-zasterezhennya/

📚П’ять причин прочитати “Насувається буря” Одда Арне Вестада:

👉🏼Світ знову нагадує 1914 рік
Вестад показує, як піднесення нових держав, конкуренція великих потуг і зміна балансу сил створюють міжнародну систему, дивовижно подібну до тієї, що існувала напередодні Великої війни.

👉🏼Темний бік модерности
Технологічний прорив, глобалізація і швидкість комунікацій можуть бути не лише двигунами прогресу, а й джерелами нових конфліктів.

👉🏼Політика страху
Взаємна підозра між державами, гонка озброєнь і логіка стримування часто створюють спіраль ескалації, у якій страх війни сам стає причиною війни.

👉🏼Україна як вузол світової політики
Війна в Україні стала випробуванням принципів міжнародного порядку і показує, чи здатний світ стримати агресію великої держави.

👉🏼Чи неминуча Третя світова війна?
Книжка ставить головне питання нашої епохи: чи здатні великі держави засвоїти уроки ХХ століття і уникнути нової глобальної катастрофи.

❗️Українське видання книжки «Насувається буря» виходить одночасно зі світовою прем’єрою — очікуємо наприкінці квітня 2026 року.

Придбати книгу за ціною 450 грн замість 520 грн можна в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/nasuvayetsya-burya-vlada-konflikt-ta-poperedzhennya-z-istoriyi/

Благовіщення – одна з найважливіших євангельських подій, яку зобразив живописець Олександр Мурашко. Це єдина робота митця, присвячена релігійному сюжету.

Замальовки до картини він назвав "Тераса", вже у них Марія вклякла на колінах перед вишиванням, з її плеча спустилася полотняна сорочка. А вісник небес архангел Гавриїл немає ані крил, ані німба, і форми його тіла більше схожі на жіночі.

Історію картини розповідає мистецтвознавиця Діана Клочко у матеріалі ↓
https://localhistory.org.ua/rubrics/painting/blagovishchennia-na-kiyivskii-terasi-istoriia-kartini-oleksandra-murashka/

«Необхідно розуміти, що радянська система головно трималась на страху не лише в часи сталінського терору 1930-х років, а й у значно «ліберальніші» періоди.

Наведу приклад: це спогад Марії Драч, яка 1953-го була 8-річною школяркою у львівській школі. Там її застала звістка про смерть Сталіна: «Коли помер Сталін, я була ще дитиною, в другому класі. В школі нам розповіли, яка велика трагедія трапилась, що помер Вождь. Кожній дитині дали знимку Сталіна. З цими враженнями я пішла додому до бабці. Вдома я зі сльозами на очах розповіла бабці про смерть Сталіна і показала його фото. Сказала: “Поцілуй!” Бабця гаркнула, що я, мабуть, здуріла. Але мама, котра це все чула, прикрикнула на бабцю, мовляв, поцілуй, бо ж мала потім в школі розкаже. Я тоді геть не розуміла, що, власне, відбулось. Але така тоді була атмосфера».

Радянська система поступово розбудувала розгалужений, пропрацьований і справді ефективний репресивний апарат. До того ж йдеться не лише про можливість потрапити до в’язниці, чи на заслання, чи на примусове лікування до психіатричної лікарні (як це зазвичай траплялось із найзатятішими дисидентами). Йдеться про, здавалося би, значно дрібніші, але все ж таки вкрай болючі «заходи», до яких система вдавалась для самозахисту і водночас завдяки яким, бодай на позір, отримувала лояльність.

Могло йтися і про звільнення з роботи, вилучення з комсомолу, відрахування з університету, заборону проживати в тому чи тому місті чи використання перелічених інструментів щодо членів сім’ї переслідуваного чи переслідуваної. Радянські громадяни були свідомі усіх цих ризиків, масові репресії від перших десятиліть існування радянської імперії передавали в родинних історіях.

Такий перманентний страх формував обережність, демонстративну лояльність і небажання «підставлятися під неприємності». Це, звичайно, не вилучає того, що якась частина радянського суспільства справді була лояльною до системи і з тих чи тих причин підтримувала її. Однак, аналізуючи феномен радянської спільноти, варто пам’ятати, що практично кожен громадянин СРСР був свідомий того, що в разі найменшого «відступництва» від моделі «радянської людини» система може його жорстоко покарати.

Окрім страху, однією із визначальних характеристик радянського суспільства, була корупція. До того ж звичайно йдеться про значно масштабніший феномен ніж просто вміння отримати послугу або товар за незаконну винагороду. Корупція пронизувала радянське суспільство в різних формах та вимірах. Якщо, за твердженням Фітцпатрік, в епоху сталінізму блат був повсякденним явищем, то в часи Брежнєва сягнув апогею і пронизував фактично усі сфери суспільного життя. За допомогою тієї чи іншої форми блату (або корупції) у радянській реальності вирішували абсолютно все — вступ до університету, місце в черзі на квартиру, придбання автомобіля чи банальне отримання кращих продуктів у магазинах. Усе це потребувало залучення тієї чи іншої форми корупції.

Цьому сприяла планова економіка, яка забезпечувала «цілковиту зайнятість», але була нездатною забезпечити бодай базові потреби громадян. Виник феномен повсюдного дефіциту, який перетворився на прекрасний ґрунт для і без того жвавої радянської корупції».

Придбати книгу Радомира Мокрика «Культурна колонізація. Страх, приниження та опір України в радянській імперії» → https://publishing.localhistory.org.ua/product/kulturna-kolonizacziya-strah-prynyzhennya-ta-opir-ukrayiny-v-radyanskij-imperiyi/

Фото: «Партія кличе — Комсомол каже — єсть!». Пропагандистський плакат Е. Коткова, Е. Лемберського.

Книжка канадського історика Мирослава Шкандрія – одне з найґрунтовніших досліджень українського націоналізму 1920–1950-х років!

Спираючись на архіви України, Польщі, Канади і США, мемуари й літературу доби та застосовуючи модерний науковий інструментарій, автор показує, як український націоналізм пройшов шлях від інтегрального руху до демократичної трансформації у частині повоєнної еміграції.

👉🏼Читайте уривок із книги “Український націоналізм” у матеріалі "Історична Правда" ↓
https://www.istpravda.com.ua/articles/2026/03/18/165759/

Купуйте книгу “Український націоналізм: Політика, ідеологія та література, 1920–1956” в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/ukrayinskyj-naczionalizm-polityka-ideologiya-ta-literatura-1920-1956/