Книжка Мирослава Шкандрія – одне з найґрунтовніших досліджень українського націоналізму 1920–1950-х років.

Спираючись на архіви України, Польщі, Канади і США, мемуари й літературу доби та застосовуючи модерний науковий інструментарій, автор показує нам, як український націоналізм пройшов шлях від інтегрального руху до демократичної трансформації у частині повоєнної еміграції.

Мирослав Шкандрій не уникає навіть дуже контраверсійних тем і пропонує багатовимірний аналіз руху, який поєднав визвольний імпульс, модернізаційні прагнення, радикалізм, амбівалентність і внутрішні суперечності.

👉🏼Купуйте книгу «Український націоналізм: Політика, ідеологія та література, 1920–1956» в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/ukrayinskyj-naczionalizm-polityka-ideologiya-ta-literatura-1920-1956/

"Локальна історія" вперше анонсує книжку одночасно зі світовим релізом! Йдеться про працю "Насувається буря" норвезького історика Одда Арне Вестада.

Це книжка-попередження. Вона проводить паралелі між сучасним світом та епохою, що передувала Першій світовій війні, не для того, щоб стверджувати неминучість повторення історії, а щоб нагадати про уроки, ігнорування яких може призвести до серйозних наслідків. Написана в доступному й зрозумілому стилі, вона буде цікава не лише історикам, а й широкому колу читачів.

"Можливо, деякі висновки Вестада застануть українського читача зненацька. Але книжка змальовує світове багатоголосся, яке ми не можемо ігнорувати. Історія демонструє нам чимало прикладів того, як розпочинаються і як можуть завершуватися війни. "Насувається буря" — погляд одного із провідних світових істориків на наше сьогодення та спроба осмислити, як запобігти новій великій війні", — розповідає професор Віталій Михайловський, науковий редактор українського видання.

Книжка ввійшла до переліку найочікуваніших видань року у сфері зовнішньої політики за версією журналу Foreign Policy. Видання вийде друком наприкінці квітня!
https://localhistory.org.ua/texts/statti/chi-neminucha-tretia-svitova-viina-vlada-konflikt-ta-poperedzhennia-z-istoriyi/

Придбати книгу "Насувається буря" за ціною 450 грн можна в онлайн-крамниці нашого видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/nasuvayetsya-burya-vlada-konflikt-ta-poperedzhennya-z-istoriyi/

«Для багатьох язичницьких вождів, які стали першими християнськими королями Східної Європи, навернення було прагматичним рішенням, але воно насправді мало духовні наслідки.

Наскільки складним був перехід в іншу віру демонструє лист від болгарського хана Бориса до Папи Римського Миколая I у 866 році. На той час болгари вже жили в Європі понад двісті років. Упродовж цього часу вони поступово злилися зі слов’янами, їхніми сусідами-землеробами, проте надалі вперто дотримувалися старих степових звичаїв, зокрема, язичництва.

Коли хан Борис обмірковував, яку церкву обрати — православну чи римо-католицьку — він хотів розібратися в деталях. Хан склав список питань до Папи Римського. Чи зможуть хрещені чоловіки й надалі носити штани? А жінки? Скільки дружин може мати чоловік? Чи можна займатися коханням після вагітності або під час Великого посту? Чи клятви на мечах залишаються обов’язковими? Чи можна митися в п’ятницю? Чи треба носити тюрбани у церкві? Чи буде й надалі дозволено зцілювати рани магічним камінням? Папа відповів хану Борису по пунктах. Штани, тюрбани й купання дозволені, магічне каміння і багатоженство — не дуже. Ці відповіді, здається, задовольнити хана більше, ніж ті, які надав на ті самі запити Патріарх Константинопольський. Втім, Борис все ж обрав бік греків. Це рішення було стратегічним. Візантійські імператори були ближчими й краще озброєними, ніж латиняни. Такі самі розрахунки визначили християнізацію всього регіону.

У IX столітті серби слідом за болгарами потрапили у візантійську орбіту. У 987 році до них приєдналися київські князі. Для цих воєначальників, напіввікінгів-напівслов’ян, привабливість візантійського християнства була як естетичною, так і політичною. Отримавши дозвіл увійти в константинопольські храми, руські князі оніміли від подиву. Пізніше, літописець повідомляв, що увійшовши в Софійський собор, вони не знали, де були, «на небесах чи на землі», але знали напевно, що «там живе Бог».

Руські князі, отже, обрали бік краси, хоч сприяло й те, що Константинополь заразом був їхнім найголовнішим торговельним партнером. В інших країнах переважали більш приземлені інтереси. Для чехів, хорватів, поляків найбільша загроза йшла з заходу у вигляді Франкської імперії та її — Священної Римської імперії з німецьким домінуванням. Обидві держави сповідували католицизм. Для слов’янських королівств звернення безпосередньо до Святого Престолу було оборонною стратегією. Вони могли розвинути власні християнські інституції, а не користуватися нав’язаними згори німецьким імператором.

Ці вибори віри, зумовлені конкретними політичними обставинами IX та X століть, мали далекосяжні наслідки. Через них Східна Європа стала кордоном між двома суперницькими християнськими світами Риму та Візантії. Лінія розмежування між православними та католиками проходила всередині багатьох держав, призводячи до століть розбрату. Навіть у XX столітті напруга, створювана схизмою, спричиняла розпад і згорання націй. Однак для перших християнських правителів Східної Європи все це було неосяжним майбутнім. Їхньою нагальною турботою було впровадження християнства у повсякденне життя їхніх піддатих. Щоб християнство утрималося, воно мало спершу закріпитися на місцевому рівні. Для цього найлегше було знайти місцевих святих та побудувати культ довкола них».

Придбати книгу Якуба Мікановського «Прощавай, Східна Європо: особиста історія розділених земель» можна в онлайн-крамниці видавництва → https://publishing.localhistory.org.ua/product/proshhavaj-shidna-yevropo-osobysta-istoriya-rozdilenyh-zemel/

Фото: ілюстративне. "Князь Володимир вибирає релігію", художник Іван Еггінк, 1822 рік.

1839-го року у приватному будинку львівського купця Глікселлі на площі Бернардинській, 6, переобладнаному під військові потреби будівничими Вільгельмом Шмідтом та Флоріаном Ондеркою, розташувалася австрійська Генеральна військова комендатура.

Під час польсько-українських боїв за місто у листопаді 1918-го тут служив перший український військовий комендант Львова Микола Маринович, який пізніше став начальником Генерального штабу Галицької армії та генерал-хорунжим Армії УНР. У 2003 році на фасаді будинку на його честь встановили пам’ятну таблицю.

Про бойовий шлях Миколи Мариновича розповідаємо у матеріалі на нашому сайті ↓

https://localhistory.org.ua/rubrics/building/mikola-marinovich-vid-pershogo-viiskovogo-komendanta-lvova-do-general-khorunzhogo-armiyi-unr/

Більше про історію українського війська читайте у спецпроєкті Національної академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного та "Локальної історії": https://localhistory.org.ua/spetsproekty/nashi-kombatanti/

«Будинок культури стоїть у центрі Камінь-Каширського. Довкола нього завжди вирує життя. Вечорами тут відбуваються концерти, зустрічі з цікавими людьми. Сьогодні тут показують фільми про УПА й розмовляють з акторами, які у них грали. Однією з таких зустрічей було демонстрування фільму «Шлях поколінь». про повстанців з минулого і захисників незалежности України у час російсько-української війни. Будівля, споруджена 1939-го, всередині ошатна й урочиста. У глядацькій залі можуть сидіти 380 осіб, а раніше тут розміщувалося понад 500. У 1960 році по центру зали повісили велику люстру.

Вона — мовчазний свідок багатьох подій, що тут відбувалися. Зокрема і виїзної сесії Волинського обласного суду 1987- го, яка засудила 62-літнього вояка УПА до розстрілу.

На сцені за столом сидів суддя Борис Плахтій та інші учасники процесу. Навпроти — ближче до центру, щоб усім було видно — за меншим столом — підсудний Іван Гончарук. У залі зібрано повно людей, навіть на підвіконнях сиділи. Вистава за сценарієм КДБ.

12 жовтня 1987 року. Процес розпочався об 11:00 — з допуску в розгляді справи громадського обвинувача Радіона Цюрика, 1930 року народження, члена КПРС, жителя села Грудки, який працював інженером із техніки безпеки колгоспу імені Радянської конституції. Далі суддя Борис Плахтій провів процедуру встановлення особи підсудного — Івана Гончарука, зачитавши його короткі біографічні дані. Оголосили склад суду: суддяголова Борис Плахтій, народні засідателі Ганна Артеменко, Богдан Панчук, секретар Котік, прокурор Петро Думало, громадський обвинувач Радіон Цюрик, захисник Іван Британчук. Голова зачитав підсудному і потерпілим їхні права. Свідків у залі не було. Оголосили початок процесу. Прокурор зачитав обвинувальний висновок.

На пропозицію прокурора, за підтримки членів суду, судова колегія ухвалила рішення про порядок розгляду: допитати підсудного, потерпілих, свідків та дослідити інші докази, зокрема, матеріали судмедекспертиз, довідки, списки й інше. Суддя надав слово Іванові Гончаруку. Він коротко розповів про себе і своє перебування в УПА. Відповів на кожне зі звинувачень, які зачитав перед цим прокурор.

Цікаво, що у справі немає рукописної стенограми судового процесу, є лиш рукопис вироку. У друкованій версії обвинувачений розповідає все, зізнаючись у всіх звинуваченнях, окрім убивств Івана Ладана й Антона Шептура. Кілька разів повторює: «Шептурів я не знав і не знаю. Не вбивав Шептура Антона». Наголошує: «Вбивств на моїй совісті немає. Перед людьми і совістю я чистий». І надалі повторює: «Моя спеціальність була — стояти на посту», — як і визначило йому слідство. Мова Гончарука у протоколі судового засідання не розмовна, а схожа на відповіді з протоколів допитів».

Придбати книгу Лесі Бондарук «Справа Гончарука. Останній розстріляний повстанець» → https://publishing.localhistory.org.ua/product/sprava-goncharuka-ostannij-rozstrilyanyj-povstanecz/

Фото: Будинок культури у місті Камінь-Каширський, де був судовий процес.

Як виглядали найдавніші писанки на наших землях і чи мали вони якесь сакральне значення тисячу років тому? Навіщо на Великдень влаштовували “спалювання смерті”, обливання та поминальні тризни?

🙌🏻Про це та інше читайте у новому номері журналу «Локальна історія». Це особливий випуск про тяглість традицій та наш досвід, від архаїчних обрядів до свята в умовах сучасної війни.

Читайте у номері:

👉🏼про Великдень на війні як крихку оболонку життя, що тримається на пам’яті, вірі та зв’язку з домом, розповідає редактор “Локальної історії” і військовослужбовець ЗСУ Володимир Семків
👉🏼Великдень з каракатицями, шафраном і грецьким вином: як виглядав святковий стіл митрополита у Софії Київській 1737 року, яку паску куштувала козацька старшина Гетьманщини та чому капуста могла довести до втечі з монастиря
👉🏼паперовий декор на Великдень: як прикрашали українське житло
👉🏼великодні враження Тараса Шевченка — від досади від кремлівської хресної ходи до Яготинської ідилії на Київщині
👉🏼роздуми Тараса Прохаська про Христове Воскресіння як шлях до розуміння сенсу віри
👉🏼Великдень у живописі: як його бачили українські класики

✨Всередині на вас чекає подарунок: вкладка з великодньою витинанкою від Тараса Крамаренка та проєкту "Витоки", яку можна вирізати власноруч.

❗️Відправляємо номер з 6 квітня!

Придбати журнал за зниженою ціною 300 грн замість 350 можна в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/velykden-2-2026/

“В Італії нещодавно завершилися зимові Параолімпійські ігри, і всі ми, звісно, уважно спостерігали за українськими атлетами. Але була на цій Параолімпіаді ще одна українка — громадянка США Оксана Мастерс, яка народилася в Хмельницькому.

Історія Оксани настільки неймовірна й драматична, що про неї можна було б зняти гостросюжетну біографічну драму. Дитинство в сиротинці, численні вроджені вади та складні випробування і шлях, який привів її до нової родини за океаном та зробив легендою світового параспорту.

Попри все пережите в Україні, Оксана не втрачає зв’язку з батьківщиною. У 2015 році вона вперше після адопції повернулася додому та відвідала українських ветеранів АТО. З початком повномасштабної війни у 2022 році спортсменка активно волонтерить у США, збираючи кошти на підтримку ЗСУ. А під час Параолімпійських ігор-2024 у Парижі на її шоломі з’явився символічний знак — наліпка з прапором України у формі серця.

Свою історію Оксана розповіла у мемуарах Долаючи біль, що вийшли у видавництві “Локальна історія”. Книгу вона присвятила своїй мамі — “любов якої врятувала її”. А для читачів зауважила: “Я сподіваюсь, ця книга буде нагадуванням усім, що попри те, що деякі частини вашої історії написані за вас, у вас є сила обрати, які сторінки перегорнути й що відбудеться далі”.

Неймовірну історію параолімпійської чемпіонки читайте у матеріалі ТиКиїв ↓

https://tykyiv.com/istoriyi/ukrayinska-popeliushka-na-protezakh-neimovirna-istoriia-paralimpiiskoyi-chempionki-oksani-masters/?fbclid=IwY2xjawQs3etleHRuA2FlbQIxMABicmlkETFsTGtUeEJsZ3VGclpaWnFHc3J0YwZhcHBfaWQQMjIyMDM5MTc4ODIwMDg5MgABHkwBEmhaPzxIA7k6GzP-4aAeaHFtfgwHOCau7HPdanLbKC0lWEfuCY2pwQMs_aem_zwZ5a-Y_XIZYwRmAWeyZkA

Придбати мемуари Оксани Мастерс “Долаючи біль” можна в онлайн-крамниці нашого видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/dolayuchy-bil-memuary-pro-vidvagu-ta-triumf/

Читання нонфікшну — це інвестиція в себе, що повертається у вигляді зважених рішень, глибшого розуміння світу та впевненості в дискусіях.

Лівий Берег - LB.UA зібрали дев’ять книжок українських видавництв, виданих протягом останніх місяців, які осмислюють теми, важливі для нас сьогодні. Серед них – праця американського історика Тімоті Снайдера “Чорна земля”, яка вийшла друком українською у співпраці Видавництво «Човен» та видавництва «Локальна історія» за ексклюзивної підтримки книгарні Сенс.

✍🏻“Автор пропонує власний погляд на один з найстрашніших злочинів ХХ століття — Голокост. Книжка поєднує інтелектуальну історію, політичний аналіз і реконструкцію подій Другої світової війни, показуючи, як ідеологія, війна та знищення державних інституцій створили умови для масового винищення євреїв.

Особливу увагу автор приділяє Східній Європі — простору, де зіткнулися два тоталітарні режими: нацистський і радянський. Послідовно руйнуючи державні інституції та правовий порядок, вони створили зону, в якій політика «остаточного розв'язання єврейського питання» набула найрадикальніших форм.

Переосмислюючи уроки Голокосту, Снайдер виходить за межі минулого. Трагедія Голокосту постала з поєднання фанатичної ідеології та руйнування структур, покликаних захищати людей. Саме це робить книжку застереженням для сучасності”.

👉🏼Придбати книгу “Чорна земля” можна в онлайн-крамниці видавництва “Локальна історія”: https://publishing.localhistory.org.ua/product/chorna-zemlya-golokost-yak-istoriya-i-zasterezhennya/

📚П’ять причин прочитати “Насувається буря” Одда Арне Вестада:

👉🏼Світ знову нагадує 1914 рік
Вестад показує, як піднесення нових держав, конкуренція великих потуг і зміна балансу сил створюють міжнародну систему, дивовижно подібну до тієї, що існувала напередодні Великої війни.

👉🏼Темний бік модерности
Технологічний прорив, глобалізація і швидкість комунікацій можуть бути не лише двигунами прогресу, а й джерелами нових конфліктів.

👉🏼Політика страху
Взаємна підозра між державами, гонка озброєнь і логіка стримування часто створюють спіраль ескалації, у якій страх війни сам стає причиною війни.

👉🏼Україна як вузол світової політики
Війна в Україні стала випробуванням принципів міжнародного порядку і показує, чи здатний світ стримати агресію великої держави.

👉🏼Чи неминуча Третя світова війна?
Книжка ставить головне питання нашої епохи: чи здатні великі держави засвоїти уроки ХХ століття і уникнути нової глобальної катастрофи.

❗️Українське видання книжки «Насувається буря» виходить одночасно зі світовою прем’єрою — очікуємо наприкінці квітня 2026 року.

Придбати книгу за ціною 450 грн замість 520 грн можна в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/nasuvayetsya-burya-vlada-konflikt-ta-poperedzhennya-z-istoriyi/