Оксана Мастерс здобула вже п’яту медаль на Параолімпіаді-2026!

Вона — найтитулованіша параатлетка в історії світового спорту, уродженка України та авторка мемуарів «Долаючи біль», які вийшли друком у видавництві «Локальна історія».

Книга спортсменки — це відверта і сильна розповідь про боротьбу, біль і неймовірну жагу до життя. Оксана ділиться власним досвідом подолання викликів і тим, як знаходити силу навіть у найтемніші моменти. 

Вона не забуває і про своє українське коріння. У 2016 році жінка приїжджала на батьківщину, зустрічалася з ветеранами російсько-української війни та дітьми з сиротинців. Розповідала їм про те, як вийти із темряви та будувати повноцінне життя.
Історію Оксани Мастерс розповідали провідні світові медіа. Зокрема Sports Illustrated, The New York Times та The Players’ Tribune.

👉🏼Придбати мемуари «Долаючи біль» можна в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/dolayuchy-bil-memuary-pro-vidvagu-ta-triumf/ 

Сьогодні минає 387 років від дня народження Івана Мазепи — постаті, що й досі балансує між образами романтичного героя епохи бароко, “підступного зрадника”, мецената української культури та авантюрного коханця. Читайте в електронній версії журналу “Локальна історія” про те, як і чому Іван Мазепа досі оприявнюється в нашому сьогоденні.

✍🏻У номері про те, як один анекдот сформував європейський романтичний образ Івана Мазепи та чому його постать у мистецтві виглядає щоразу інакше. Розкриваємо феномен візуальної мазепіани, історію анафеми та уявлення про посмертну долю гетьмана.

Пояснюємо масштаби його шпигунської мережі й відділяємо факти від міфів у стосунках із Мотрею Кочубей, між легендами про чари й реальними політичними мотивами. Окремо про те, як постать Мазепи осмислювали в європейській літературі.

👉🏼Електронну версію номера “Іван Мазепа” можна придбати в онлайн-крамниці видавництва за 100 грн: https://publishing.localhistory.org.ua/product/ivan-mazepa-9-2021/

20 березня 1639 року в селі Мазепинці, за 15 кілометрів від Білої Церкви, народився Іван Мазепа.

Сьогодні тут живе близько 440 людей. Молодь виїжджає, старші доживають віку, хати порожніють. У селі немає ні школи, ні сільської ради. Та громада має свій герб — золотий хрест із місяцем та зіркою на червоному тлі. І давню історію, що сягає 1544 року. Минуло понад три століття, а Мазепа так і не став тут своїм.

“За часів Ющенка висунули припущення, що Мазепа народився не в Мазепинцях, а в Білій Церкві. Так вважав чернігівський історик Сергій Павленко. Він спирався на те, що в Білій Церкві зафіксований двір Мазеп. Дійсно, за документами такий двір є. Але про те, що Іван Степанович народився саме в Мазепинцях, написав Самійло Величко. Літописець особисто знав гетьмана і як полковий писар міг цю інформацію чути безпосередньо від гетьмана”, — переконаний історик і краєзнавець Євген Чернецький.

Пан Євген вважає, що з’ясувати точне місце народження Мазепи можливо. Але для цього треба розкопати все село. Обійти кожну садибу в Мазепинцях, кожен город, зібрати всю кераміку, оформити повний реєстр знахідок — і вже з цього робити висновки. Чоловік певен: треба ґрунтуватися на історичних фактах, а не на легендах. Бо помилок уже наробили.

Після відновлення незалежности Мазепинці стали цікавими, до села гетьмана Мазепи потягнулися туристи. Та що їм тут робити? “От якби музей відкрили, корчму якусь поставили. А то приїжджають цілі автобуси, люди йдуть до пам’ятника та й по всьому. Ніхто їм нічого не розкаже”.

Надія Пилипенко стоїть поряд із високим парканом біля свого обійстя. На масивних воротах великими літерами написано адресу: вул. Івана Мазепи, 31. Жінка мешкає навпроти пам’ятника історичному герою, якого вона пестливо називає Ванею. То для інших Ваня — гетьман з історичних книжок. А для Надії Олександрівни — просто сусід, якому вона вже 28 років витирає ганчіркою голову.

Жінка розповідає історії новітнього часу. Через два роки після встановлення пам’ятника на велосипеді приїхав чоловік. Поклонився гетьманові й посадив біля нього чотири кущі калини. Наступного дня у Мазепинцях довідалися, що того чоловіка дорогою додому на смерть збила машина. “Коли тут все перебудовували, міняли плитку, калину хотіли викорчувати. Я прибігла. Як розказала хлопцям, звідкіля та калина, вони аж завмерли, зразу відповіли: нє, ми її трогать не будемо”.
Із чотирьох кущів дожило три.

Щороку вони рясно вкриваються червоними, як кров, ягодами і змушують веселу пані Надю пригадувати ту сумну історію.

👉🏼Репортаж із села на Київщині, де народився Іван Мазепа, – у матеріалі: https://localhistory.org.ua/texts/reportazhi/batkivshchina-getmana-vani/

Книжка Мирослава Шкандрія – одне з найґрунтовніших досліджень українського націоналізму 1920–1950-х років.

Спираючись на архіви України, Польщі, Канади і США, мемуари й літературу доби та застосовуючи модерний науковий інструментарій, автор показує нам, як український націоналізм пройшов шлях від інтегрального руху до демократичної трансформації у частині повоєнної еміграції.

Мирослав Шкандрій не уникає навіть дуже контраверсійних тем і пропонує багатовимірний аналіз руху, який поєднав визвольний імпульс, модернізаційні прагнення, радикалізм, амбівалентність і внутрішні суперечності.

👉🏼Купуйте книгу «Український націоналізм: Політика, ідеологія та література, 1920–1956» в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/ukrayinskyj-naczionalizm-polityka-ideologiya-ta-literatura-1920-1956/

"Локальна історія" вперше анонсує книжку одночасно зі світовим релізом! Йдеться про працю "Насувається буря" норвезького історика Одда Арне Вестада.

Це книжка-попередження. Вона проводить паралелі між сучасним світом та епохою, що передувала Першій світовій війні, не для того, щоб стверджувати неминучість повторення історії, а щоб нагадати про уроки, ігнорування яких може призвести до серйозних наслідків. Написана в доступному й зрозумілому стилі, вона буде цікава не лише історикам, а й широкому колу читачів.

"Можливо, деякі висновки Вестада застануть українського читача зненацька. Але книжка змальовує світове багатоголосся, яке ми не можемо ігнорувати. Історія демонструє нам чимало прикладів того, як розпочинаються і як можуть завершуватися війни. "Насувається буря" — погляд одного із провідних світових істориків на наше сьогодення та спроба осмислити, як запобігти новій великій війні", — розповідає професор Віталій Михайловський, науковий редактор українського видання.

Книжка ввійшла до переліку найочікуваніших видань року у сфері зовнішньої політики за версією журналу Foreign Policy. Видання вийде друком наприкінці квітня!
https://localhistory.org.ua/texts/statti/chi-neminucha-tretia-svitova-viina-vlada-konflikt-ta-poperedzhennia-z-istoriyi/

Придбати книгу "Насувається буря" за ціною 450 грн можна в онлайн-крамниці нашого видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/nasuvayetsya-burya-vlada-konflikt-ta-poperedzhennya-z-istoriyi/

«Для багатьох язичницьких вождів, які стали першими християнськими королями Східної Європи, навернення було прагматичним рішенням, але воно насправді мало духовні наслідки.

Наскільки складним був перехід в іншу віру демонструє лист від болгарського хана Бориса до Папи Римського Миколая I у 866 році. На той час болгари вже жили в Європі понад двісті років. Упродовж цього часу вони поступово злилися зі слов’янами, їхніми сусідами-землеробами, проте надалі вперто дотримувалися старих степових звичаїв, зокрема, язичництва.

Коли хан Борис обмірковував, яку церкву обрати — православну чи римо-католицьку — він хотів розібратися в деталях. Хан склав список питань до Папи Римського. Чи зможуть хрещені чоловіки й надалі носити штани? А жінки? Скільки дружин може мати чоловік? Чи можна займатися коханням після вагітності або під час Великого посту? Чи клятви на мечах залишаються обов’язковими? Чи можна митися в п’ятницю? Чи треба носити тюрбани у церкві? Чи буде й надалі дозволено зцілювати рани магічним камінням? Папа відповів хану Борису по пунктах. Штани, тюрбани й купання дозволені, магічне каміння і багатоженство — не дуже. Ці відповіді, здається, задовольнити хана більше, ніж ті, які надав на ті самі запити Патріарх Константинопольський. Втім, Борис все ж обрав бік греків. Це рішення було стратегічним. Візантійські імператори були ближчими й краще озброєними, ніж латиняни. Такі самі розрахунки визначили християнізацію всього регіону.

У IX столітті серби слідом за болгарами потрапили у візантійську орбіту. У 987 році до них приєдналися київські князі. Для цих воєначальників, напіввікінгів-напівслов’ян, привабливість візантійського християнства була як естетичною, так і політичною. Отримавши дозвіл увійти в константинопольські храми, руські князі оніміли від подиву. Пізніше, літописець повідомляв, що увійшовши в Софійський собор, вони не знали, де були, «на небесах чи на землі», але знали напевно, що «там живе Бог».

Руські князі, отже, обрали бік краси, хоч сприяло й те, що Константинополь заразом був їхнім найголовнішим торговельним партнером. В інших країнах переважали більш приземлені інтереси. Для чехів, хорватів, поляків найбільша загроза йшла з заходу у вигляді Франкської імперії та її — Священної Римської імперії з німецьким домінуванням. Обидві держави сповідували католицизм. Для слов’янських королівств звернення безпосередньо до Святого Престолу було оборонною стратегією. Вони могли розвинути власні християнські інституції, а не користуватися нав’язаними згори німецьким імператором.

Ці вибори віри, зумовлені конкретними політичними обставинами IX та X століть, мали далекосяжні наслідки. Через них Східна Європа стала кордоном між двома суперницькими християнськими світами Риму та Візантії. Лінія розмежування між православними та католиками проходила всередині багатьох держав, призводячи до століть розбрату. Навіть у XX столітті напруга, створювана схизмою, спричиняла розпад і згорання націй. Однак для перших християнських правителів Східної Європи все це було неосяжним майбутнім. Їхньою нагальною турботою було впровадження християнства у повсякденне життя їхніх піддатих. Щоб християнство утрималося, воно мало спершу закріпитися на місцевому рівні. Для цього найлегше було знайти місцевих святих та побудувати культ довкола них».

Придбати книгу Якуба Мікановського «Прощавай, Східна Європо: особиста історія розділених земель» можна в онлайн-крамниці видавництва → https://publishing.localhistory.org.ua/product/proshhavaj-shidna-yevropo-osobysta-istoriya-rozdilenyh-zemel/

Фото: ілюстративне. "Князь Володимир вибирає релігію", художник Іван Еггінк, 1822 рік.