87 років тому, проголосили незалежність Карпатської України. Це стало закінченням складних процесів пошуку закарпатськими русинами-українцями своєї ідентичності протягом усього міжвоєнного періоду.
До подій у Карпатській Україні була прикута увага всього українства, що пов’язувало з нею сподівання на відродження соборної України. Вихідці з різних українських земель долучилися до державотворення, військового будівництва, політичного та національно-культурного життя краю, надавши карпатоукраїнському проектові соборницького змісту.
На невеликому клаптику землі в Карпатах навколо української ідеї об’єдналися представники різних генерацій і середовищ українського руху.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/david-proti-goliafa/
До подій у Карпатській Україні була прикута увага всього українства, що пов’язувало з нею сподівання на відродження соборної України. Вихідці з різних українських земель долучилися до державотворення, військового будівництва, політичного та національно-культурного життя краю, надавши карпатоукраїнському проектові соборницького змісту.
На невеликому клаптику землі в Карпатах навколо української ідеї об’єдналися представники різних генерацій і середовищ українського руху.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/david-proti-goliafa/
Локальна історія
Давид проти Голіафа. Як постала Карпатська Україна
Про те, як створювали Карпатську Україну
❤4
Про те, як постала Карпатська Україна читайте в електронній версію журналу “Локальна історія”. Ціна – 100 грн: https://publishing.localhistory.org.ua/product/karpatska-ukrayina-3-2019/
Магазин Локальної історії
Карпатська Україна #3 (2019) - Магазин Локальної історії
Тема номера - Карпатська Україна
❤4😁1
Видання “Культурна колонізація” від “Локальної історії” отримало вже третю вагому нагороду, ставши книжкою року за версіями KBU Awards, Всеукраїнського рейтингу "Книжка року" та рейтингу “Книжковий інфобум” від Укрінформу!
✍🏻Це глибоке дослідження того, як імперія століттями використовувала мову, міти та фальсифікацію історії як інструменти окупації. Водночас це надихаюча розповідь про шістдесятників і дисидентів, які попри тиск виборювали нашу ідентичність. Автор переконливо доводить: нехтування культурою прокладає шлях ворожим танкам, а знання власного минулого — це наша головна зброя.
Щиро вітаємо автора Радомира Мокрика та запрошуємо до читання! Придбати книгу можна в онлайн-крамниці видавництва👉🏼 https://publishing.localhistory.org.ua/product/kulturna-kolonizacziya-strah-prynyzhennya-ta-opir-ukrayiny-v-radyanskij-imperiyi/
✍🏻Це глибоке дослідження того, як імперія століттями використовувала мову, міти та фальсифікацію історії як інструменти окупації. Водночас це надихаюча розповідь про шістдесятників і дисидентів, які попри тиск виборювали нашу ідентичність. Автор переконливо доводить: нехтування культурою прокладає шлях ворожим танкам, а знання власного минулого — це наша головна зброя.
Щиро вітаємо автора Радомира Мокрика та запрошуємо до читання! Придбати книгу можна в онлайн-крамниці видавництва👉🏼 https://publishing.localhistory.org.ua/product/kulturna-kolonizacziya-strah-prynyzhennya-ta-opir-ukrayiny-v-radyanskij-imperiyi/
Магазин Локальної історії
Культурна колонізація. Cтрах, приниження та опір України в радянській імперії - Магазин Локальної історії
Доставка протягом 2-3 робочих днів Найкраща українська книжка 2025 року за версією Українського ПЕН. Переможець Національного рейтингу Укрінформу «Книжковий
🔥11❤2
Які таємниці зберігають листи, що пережили століття?✉️
Читайте про це у новому номері журналу «Локальна історія»:
👉🏼як люди ранньомодерної Європи готувалися до смерті – що розповідають заповіти про страхи, віру і щоденне життя кількасотлітньої давнини.
👉🏼чи справді козаки написали зухвалого листа турецькому султану? Розбираємося, де закінчується легенда і починається історія.
👉🏼листування Івана Мазепи з Мотрею Кочубей: історія кохання, що перетворилася на політичний скандал.
👉🏼«Малюнок зносин із галичанами»: як листи Івана Нечуя-Левицького відкривають інтелектуальну карту українського культурного світу.
👉🏼листування як спосіб творення нації – історикиня Марина Палієнко про те, як приватні листи ставали простором української солідарності.
👉🏼Куліш і його «листи з хутора»: як приватна кореспонденція допомагала формувати нову українську культуру.
❗️Передплатникам відправляємо журнал з 18 березня, покупцям передпродажу — з 25 березня.
Придбати номер: https://publishing.localhistory.org.ua/product/lysty-1-2026/
Читайте про це у новому номері журналу «Локальна історія»:
👉🏼як люди ранньомодерної Європи готувалися до смерті – що розповідають заповіти про страхи, віру і щоденне життя кількасотлітньої давнини.
👉🏼чи справді козаки написали зухвалого листа турецькому султану? Розбираємося, де закінчується легенда і починається історія.
👉🏼листування Івана Мазепи з Мотрею Кочубей: історія кохання, що перетворилася на політичний скандал.
👉🏼«Малюнок зносин із галичанами»: як листи Івана Нечуя-Левицького відкривають інтелектуальну карту українського культурного світу.
👉🏼листування як спосіб творення нації – історикиня Марина Палієнко про те, як приватні листи ставали простором української солідарності.
👉🏼Куліш і його «листи з хутора»: як приватна кореспонденція допомагала формувати нову українську культуру.
❗️Передплатникам відправляємо журнал з 18 березня, покупцям передпродажу — з 25 березня.
Придбати номер: https://publishing.localhistory.org.ua/product/lysty-1-2026/
Магазин Локальної історії
Листи #1 (2026) - Магазин Локальної історії
Доставка протягом 2-3 робочих днів
❤17
Коли ми говоримо про Першу світову війну та її український вимір, то часто зводимо розмову лише до Січових стрільців. Водночас забуваємо про тисячі українців, які воювали, зокрема, у складі австро-угорської армії в Альпах. Постає питання: наскільки ця війна стала для колишніх селян каталізатором формування їхньої свідомості та поштовхом до подальшої боротьби після 1918 року?
“Війна справді стала одним із чинників формування національної ідентичності. Адже йдеться про селян, які жили у традиційному світі, де важливішими були соціальні ролі, ніж національна належність. Але Перша світова війна була чимось значно більшим — це було небувале вторгнення модерності в традиційний селянський світ. Літаки, телеграф, військові формування, люди з інших регіонів і культур — усе це різко розширювало горизонт досвіду.
Я б сказав, що Перша світова лише почала цей процес, а Друга світова війна разом із радянською індустріалізацією та колективізацією остаточно зруйнували традиційний селянський світ. Ми вже його не застали, але для людей XIX — початку XX століття це була фундаментальна зміна картини світу.
Ця війна змінила не лише ментальність людей, а й сам ландшафт. Часто ми згадуємо Верден і знищені вибухами поля Західного фронту, але на Східному фронті відбувалося подібне. У Карпатах і сьогодні можна знайти залишки траншей або колючого дроту. Мільйонні армії пересувалися гужовим транспортом, масово використовували ліс і тварин, що також змінювало екосистеми. Додаймо до цього й екологічні наслідки відступів. Наприклад, під час відходу російської армії з Галичини підривали нафтові промисли, і нафта потрапляла в довкілля. Подібне відбувалося і в Румунії, де відступаючі війська нищили нафтову інфраструктуру.
Усе це ще раз показує, що Східний фронт Першої світової війни є важливим не лише у військовому сенсі. Він глибоко змінив суспільство, середовище й досвід людей цієї частини Європи”.
👉🏼Про те, як Велика війна змінила традиційний світ селян і стала каталізатором формування модерних націй у Центрально-Східній Європі розповів Микола Глібіщук — кандидат історичних наук, викладач кафедри всесвітньої історії Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, провідний науковий співробітник Чернівецького обласного краєзнавчого музею у новому випуску “Без брому” ⟶ https://youtu.be/9tkcYfIfP1Y?si=vQQ3z_pYrM6OjKo_
“Війна справді стала одним із чинників формування національної ідентичності. Адже йдеться про селян, які жили у традиційному світі, де важливішими були соціальні ролі, ніж національна належність. Але Перша світова війна була чимось значно більшим — це було небувале вторгнення модерності в традиційний селянський світ. Літаки, телеграф, військові формування, люди з інших регіонів і культур — усе це різко розширювало горизонт досвіду.
Я б сказав, що Перша світова лише почала цей процес, а Друга світова війна разом із радянською індустріалізацією та колективізацією остаточно зруйнували традиційний селянський світ. Ми вже його не застали, але для людей XIX — початку XX століття це була фундаментальна зміна картини світу.
Ця війна змінила не лише ментальність людей, а й сам ландшафт. Часто ми згадуємо Верден і знищені вибухами поля Західного фронту, але на Східному фронті відбувалося подібне. У Карпатах і сьогодні можна знайти залишки траншей або колючого дроту. Мільйонні армії пересувалися гужовим транспортом, масово використовували ліс і тварин, що також змінювало екосистеми. Додаймо до цього й екологічні наслідки відступів. Наприклад, під час відходу російської армії з Галичини підривали нафтові промисли, і нафта потрапляла в довкілля. Подібне відбувалося і в Румунії, де відступаючі війська нищили нафтову інфраструктуру.
Усе це ще раз показує, що Східний фронт Першої світової війни є важливим не лише у військовому сенсі. Він глибоко змінив суспільство, середовище й досвід людей цієї частини Європи”.
👉🏼Про те, як Велика війна змінила традиційний світ селян і стала каталізатором формування модерних націй у Центрально-Східній Європі розповів Микола Глібіщук — кандидат історичних наук, викладач кафедри всесвітньої історії Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, провідний науковий співробітник Чернівецького обласного краєзнавчого музею у новому випуску “Без брому” ⟶ https://youtu.be/9tkcYfIfP1Y?si=vQQ3z_pYrM6OjKo_
YouTube
Чому імперіям була потрібна Україна у Першій світовій | Без Брому
Чому імперіям була потрібна Україна у Першій світовій | Без Брому
Микола Глібіщук - кандидат історичних наук, викладач кафедри всесвітньої історії Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, провідний науковий співробітник Чернівецького…
Микола Глібіщук - кандидат історичних наук, викладач кафедри всесвітньої історії Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, провідний науковий співробітник Чернівецького…
❤8👍3
«Безумовним принципом існування справжньої «радянської людини» була її висока ідейність та відданість задумам партії. Радянська людина повинна була вірити (або принаймні вдавати, що вірить) у партійну доктрину й хотіти бути будівником світлого комуністичного майбутнього. Партія ж знає і вкаже шлях та спосіб, яким цього досягнути.
З цього принципу випливає ще одна головна специфіка homo sovieticus’а — її світогляд часто був інфантильним, патерналістським, а структура відносин в її голові — ієрархічною. Саме партія диктувала суспільству напрям і способи досягнення цілей, які теж встановлювала. Партія знала, де «добро», а де «зло», партійні резолюції визначали, що добре, а що погане, де «свої», а де «вороги», при цьому часто змінювала думку, що, однак, не мало б давати приводів сумніватися у правильності її рішень.
Радянську людину, попри красиві лозунги, насправді позбавляли суб’єктности й вона мала цілковито покладатись на рішення та вказівки партії. До того ж у радянській спільноті поступово сформувалась зрозуміла вертикаль, ієрархія, коли для того, щоб прийняти рішення чи оцінити ту чи ту ситуацію, варто було звернутись до вищого партійного органу по роз’яснення, адже «нагорі краще знають».
Так радянська людина справді перетворювалась на «гвинтик в системі», як її свого часу охарактеризував сам Сталін. Звідси наступна риса — колективізм. Радянська людина не мислила себе поза колективом, суть її існування була саме у спільній праці й досягненні колективних цілей. Гвинтик, який випадає з системи, як такий нічого не вартий.
Імперськість охоплювала ще одну важливу рису радянського проєкту і, відповідно, «радянської людини»: нетерпимість до інших ідеологій. Переконання у власній винятковості автоматично означало впевненість у власній слушності і, відповідно, у хибності й навіть ворожості інших світоглядів. Радянське суспільство жило в перманентній напрузі та конфронтації із Заходом — в очікуванні війни та підготовки до неї, або ж безпосередньо у війні або подоланні її наслідків. Повоєнний період, який увійшов в історіографію із загальною назвою «холодна війна», визначально характеризувався суперництвом СРСР із Заходом або США, коли гасло «Наздогнати й перегнати Америку» був частиною повсякденного життя суспільства. У СРСР культивували не лише уявлення про конкурентність та змагальність двох найбільших світоглядних систем, а й пряму ворожнечу між ними.
Радянське суспільство було «оточене ворогами» і «шпигунами», які намагались «зашкодити побудові соціалізму». Тому радянська людина завжди мала бути напоготові, аби викрити справжнього чи уявного шкідника й не дати йому змоги завадити поступу соціалізму. Справді яскраво ця риса радянської спільноти проявлялась зокрема в культурі, коли письменників і митців неодмінно закликали протистояти західним формалістичним впливам, і культурна риторика загалом набувала вкрай мілітаризованого характеру.
Тут важливо ще коротко згадати про дві риси, які були притаманні радянському суспільству як спільноті і, відповідно, які впливали на формування «радянської людини». Це страх і корупція».
Читайте більше у книжці Радомира Мокрика «Культурна колонізація» → https://publishing.localhistory.org.ua/product/kulturna-kolonizacziya-strah-prynyzhennya-ta-opir-ukrayiny-v-radyanskij-imperiyi/
З цього принципу випливає ще одна головна специфіка homo sovieticus’а — її світогляд часто був інфантильним, патерналістським, а структура відносин в її голові — ієрархічною. Саме партія диктувала суспільству напрям і способи досягнення цілей, які теж встановлювала. Партія знала, де «добро», а де «зло», партійні резолюції визначали, що добре, а що погане, де «свої», а де «вороги», при цьому часто змінювала думку, що, однак, не мало б давати приводів сумніватися у правильності її рішень.
Радянську людину, попри красиві лозунги, насправді позбавляли суб’єктности й вона мала цілковито покладатись на рішення та вказівки партії. До того ж у радянській спільноті поступово сформувалась зрозуміла вертикаль, ієрархія, коли для того, щоб прийняти рішення чи оцінити ту чи ту ситуацію, варто було звернутись до вищого партійного органу по роз’яснення, адже «нагорі краще знають».
Так радянська людина справді перетворювалась на «гвинтик в системі», як її свого часу охарактеризував сам Сталін. Звідси наступна риса — колективізм. Радянська людина не мислила себе поза колективом, суть її існування була саме у спільній праці й досягненні колективних цілей. Гвинтик, який випадає з системи, як такий нічого не вартий.
Імперськість охоплювала ще одну важливу рису радянського проєкту і, відповідно, «радянської людини»: нетерпимість до інших ідеологій. Переконання у власній винятковості автоматично означало впевненість у власній слушності і, відповідно, у хибності й навіть ворожості інших світоглядів. Радянське суспільство жило в перманентній напрузі та конфронтації із Заходом — в очікуванні війни та підготовки до неї, або ж безпосередньо у війні або подоланні її наслідків. Повоєнний період, який увійшов в історіографію із загальною назвою «холодна війна», визначально характеризувався суперництвом СРСР із Заходом або США, коли гасло «Наздогнати й перегнати Америку» був частиною повсякденного життя суспільства. У СРСР культивували не лише уявлення про конкурентність та змагальність двох найбільших світоглядних систем, а й пряму ворожнечу між ними.
Радянське суспільство було «оточене ворогами» і «шпигунами», які намагались «зашкодити побудові соціалізму». Тому радянська людина завжди мала бути напоготові, аби викрити справжнього чи уявного шкідника й не дати йому змоги завадити поступу соціалізму. Справді яскраво ця риса радянської спільноти проявлялась зокрема в культурі, коли письменників і митців неодмінно закликали протистояти західним формалістичним впливам, і культурна риторика загалом набувала вкрай мілітаризованого характеру.
Тут важливо ще коротко згадати про дві риси, які були притаманні радянському суспільству як спільноті і, відповідно, які впливали на формування «радянської людини». Це страх і корупція».
Читайте більше у книжці Радомира Мокрика «Культурна колонізація» → https://publishing.localhistory.org.ua/product/kulturna-kolonizacziya-strah-prynyzhennya-ta-opir-ukrayiny-v-radyanskij-imperiyi/
Магазин Локальної історії
Культурна колонізація. Cтрах, приниження та опір України в радянській імперії - Магазин Локальної історії
Доставка протягом 2-3 робочих днів Найкраща українська книжка 2025 року за версією Українського ПЕН. Переможець Національного рейтингу Укрінформу «Книжковий
❤2💯2
1. «Славлю трудом батьківщину могутню». Пропагандистський плакат Володимира Сокола. Київ, Агітплакат, 1981. Колекція Андрія Будника.
2. «Найдемократичніша в світі». Пропагандистський плакат. Колекція Андрія Будника.
2. «Найдемократичніша в світі». Пропагандистський плакат. Колекція Андрія Будника.
The Village Україна обрали книжки місяця й пояснили, чому їх варто читати. Серед видань – праця Крістофера Кларка «Революційна весна»!
«У центрі цієї книжки – революції 1848–1849 років, хвиля повстань, що майже одночасно охопила значну частину Європи. У своїй праці британсько-австралійський історик Крістофер Кларк простежує, як від Парижа до Відня, від Берліна до Мілана тисячі людей виходили на вулиці, вимагаючи конституцій, політичних прав, соціальної справедливості та національного самовизначення.
Кларк показує ці події як момент зіткнення головних політичних ідей 19 століття. Через свідчення очевидців і політичні тексти він відтворює атмосферу часу, коли різні групи суспільства разом кинули виклик монархічній владі.
«Хоча більшість повстань придушили вже за кілька років, Кларк переконує, що їхній вплив виявився довготривалим», - підкреслив професор історії Александр Зевін у відгуку для The New York Times. Повстання змусили держави реформувати інституції, розширити політичну участь і переосмислити роль суспільства в управлінні. І, як результат, вплинули на формування модерної Європи.
Книжка «Революційна весна» ввійшла до списків найкращих книжок року 2023 року за версіями The New Yorker, The Economist і Financial Times».
👉🏼Придбати книгу «Революційна весна» можна в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/revolyuczijna-vesna-borotba-za-novyj-svit-1848-1849/
«У центрі цієї книжки – революції 1848–1849 років, хвиля повстань, що майже одночасно охопила значну частину Європи. У своїй праці британсько-австралійський історик Крістофер Кларк простежує, як від Парижа до Відня, від Берліна до Мілана тисячі людей виходили на вулиці, вимагаючи конституцій, політичних прав, соціальної справедливості та національного самовизначення.
Кларк показує ці події як момент зіткнення головних політичних ідей 19 століття. Через свідчення очевидців і політичні тексти він відтворює атмосферу часу, коли різні групи суспільства разом кинули виклик монархічній владі.
«Хоча більшість повстань придушили вже за кілька років, Кларк переконує, що їхній вплив виявився довготривалим», - підкреслив професор історії Александр Зевін у відгуку для The New York Times. Повстання змусили держави реформувати інституції, розширити політичну участь і переосмислити роль суспільства в управлінні. І, як результат, вплинули на формування модерної Європи.
Книжка «Революційна весна» ввійшла до списків найкращих книжок року 2023 року за версіями The New Yorker, The Economist і Financial Times».
👉🏼Придбати книгу «Революційна весна» можна в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/revolyuczijna-vesna-borotba-za-novyj-svit-1848-1849/
Магазин Локальної історії
Революційна весна: боротьба за новий світ, 1848—1849 - Магазин Локальної історії
Доставка впродовж 2-3 робочих днів
❤5
Наприкінці XIX століття у Львові збудували заклад для невиліковно хворих, один із найсучасніших тоді у Європі. Лічниця приймала нужденних, пережила дві світові війни, а радянська окупація стерла пам’ять про неї. Сьогодні її історію продовжує Лікарня МЦ Святої Параскеви у Львові. Ініціаторкою відродження стала Тетяна Міхнова.
Сьогодні центр на вулиці Смаль-Стоцького працює як повноцінна лікарня з терапевтичним відділенням. Тут є мамологічний, лапараскопічний, діагностичний і ендоскопічний центри, стаціонар ортопедії, загальна хірургія, нейрохірургія хребта. Потік пацієнтів — 500 осіб на день, а стаціонарно в лікарні можуть перебувати до 60 пацієнтів. Загалом у Медцентрі святої Параскеви у Львові працює 700 осіб, серед яких — 200 лікарів.
«Окрім нашої основної роботи, ми також працюємо над розвитком культури приватної медицини, навчанням медиків. А ще намагаємося боротися з корупцією у сфері. За весь час діяльності «Параскеви» ми не давали хабарів, не працювали з відкатами. У нас «білі», одні з найвищих зарплат у місті.
Маємо й низку соціальних проєктів, як-от відновлення памʼяті про лічницю Білінського та ревіталізація архітектурної спадщини. Плануємо відновити гробівець родини фундаторів на Личакові. Надаємо безкоштовні послуги військовим, яких скеровує Військово-медичний клінічний центр Західного регіону. Співпрацюємо з фондом «Діти героїв» — надаємо послуги дітям, батьки яких загинули, захищаючи Україну», – розповідає Тетяна Міхнова.
Жінка живе в Києві, але упродовж 15 років, адже саме стільки часу минуло з відкриття першого закладу «Параскеви», три дні на тиждень проводить у Львові. Це непросто, але її надихають робота та команда, рух уперед.
«Поруч зі мною люди, які по-справжньому люблять свою роботу. Я відчуваю велику відповідальність за наших пацієнтів і колектив, тому роблю все для того, щоби забезпечувати колегам можливість розвиватися професійно. Ми – бізнес із цінностями, які не тільки декларуємо, а й щоденно втілюємо кожен на своєму рівні».
[ Матеріал створено у партнерстві з Лікарнею МЦ Святої Параскеви ]
👉🏼Більше про відновлення лічниці читайте у матеріалі на нашому сайті: https://localhistory.org.ua/texts/statti/dopomoga-neduzhim-i-ievropeiski-standarti-iak-privatnii-biznes-povertaie-istorichnu-spravedlivist/
Сьогодні центр на вулиці Смаль-Стоцького працює як повноцінна лікарня з терапевтичним відділенням. Тут є мамологічний, лапараскопічний, діагностичний і ендоскопічний центри, стаціонар ортопедії, загальна хірургія, нейрохірургія хребта. Потік пацієнтів — 500 осіб на день, а стаціонарно в лікарні можуть перебувати до 60 пацієнтів. Загалом у Медцентрі святої Параскеви у Львові працює 700 осіб, серед яких — 200 лікарів.
«Окрім нашої основної роботи, ми також працюємо над розвитком культури приватної медицини, навчанням медиків. А ще намагаємося боротися з корупцією у сфері. За весь час діяльності «Параскеви» ми не давали хабарів, не працювали з відкатами. У нас «білі», одні з найвищих зарплат у місті.
Маємо й низку соціальних проєктів, як-от відновлення памʼяті про лічницю Білінського та ревіталізація архітектурної спадщини. Плануємо відновити гробівець родини фундаторів на Личакові. Надаємо безкоштовні послуги військовим, яких скеровує Військово-медичний клінічний центр Західного регіону. Співпрацюємо з фондом «Діти героїв» — надаємо послуги дітям, батьки яких загинули, захищаючи Україну», – розповідає Тетяна Міхнова.
Жінка живе в Києві, але упродовж 15 років, адже саме стільки часу минуло з відкриття першого закладу «Параскеви», три дні на тиждень проводить у Львові. Це непросто, але її надихають робота та команда, рух уперед.
«Поруч зі мною люди, які по-справжньому люблять свою роботу. Я відчуваю велику відповідальність за наших пацієнтів і колектив, тому роблю все для того, щоби забезпечувати колегам можливість розвиватися професійно. Ми – бізнес із цінностями, які не тільки декларуємо, а й щоденно втілюємо кожен на своєму рівні».
[ Матеріал створено у партнерстві з Лікарнею МЦ Святої Параскеви ]
👉🏼Більше про відновлення лічниці читайте у матеріалі на нашому сайті: https://localhistory.org.ua/texts/statti/dopomoga-neduzhim-i-ievropeiski-standarti-iak-privatnii-biznes-povertaie-istorichnu-spravedlivist/
Локальна історія
Допомога недужим і європейські стандарти: як приватний бізнес повертає історичну справедливість
Лічниця ХІХ століття у Львові продовжує свою історію в новому форматі.
❤4
Про те, як приватний бізнес повертає історичну справедливість, читайте у новому номері журналу “Локальна історія”, який присвячений постаті Андрея Шептицького: https://publishing.localhistory.org.ua/product/andrej-sheptyczkyj-11-12-2025/
Магазин Локальної історії
Андрей Шептицький #11-12 (2025) - Магазин Локальної історії
Відправляємо протягом 2-3 робочих днів.
❤9
Книжка "Роздуми про ХХ століття" — не зовсім типовий для українського книжкового ринку формат, адже вона побудована як діалог між двома науковцями — Тоні Джадтом та Тімоті Снайдером. Тим не менш, коли на сторінках книги два публічних інтелектуали, формат відіграє другорядну роль.
Будучи смертельно хворим на аміотрофічний склероз, Тоні Джадт погодився надиктувати свої роздуми у форматі діалогу. Упродовж пів року щочетверга Тімоті Снайдер їздив до Тоні Джадта для записів. З кожним тижнем Джадт ставав все фізично слабшим, але на його інтелект хвороба ніяк не вплинула. Джадт вже не міг писати і друкувати, але чудово міг говорити, і саме з таких розмов з’явилася ця книга.
👉🏼Рецензію історика Олександра Сапронова на книгу "Роздуми про ХХ століття" Тоні Джадта і Тімоті Снайдера читайте у каруселі. Придбати видання: https://publishing.localhistory.org.ua/product/rozdumy-pro-dvadczyate-stolittya/
Будучи смертельно хворим на аміотрофічний склероз, Тоні Джадт погодився надиктувати свої роздуми у форматі діалогу. Упродовж пів року щочетверга Тімоті Снайдер їздив до Тоні Джадта для записів. З кожним тижнем Джадт ставав все фізично слабшим, але на його інтелект хвороба ніяк не вплинула. Джадт вже не міг писати і друкувати, але чудово міг говорити, і саме з таких розмов з’явилася ця книга.
👉🏼Рецензію історика Олександра Сапронова на книгу "Роздуми про ХХ століття" Тоні Джадта і Тімоті Снайдера читайте у каруселі. Придбати видання: https://publishing.localhistory.org.ua/product/rozdumy-pro-dvadczyate-stolittya/
Магазин Локальної історії
Роздуми про двадцяте століття - Магазин Локальної історії
Термін відправлення замовлень складає 2-3 робочих дні.
❤7