Про те як приватний бізнес повертає історичну справедливість читайте у новому номері журналу “Локальна історія”, який присвячений постаті Андрея Шептицького: https://publishing.localhistory.org.ua/product/andrej-sheptyczkyj-11-12-2025/

Цьогоріч минає 87 років від проголошення Карпатської України.

Про події березня 1939 року, людей, які стояли за створенням цієї держави, та долю краю розповідаємо на сторінках журналу “Локальна історія”.

✍🏼У номері — репортаж із Хуста, міста, де проголосили незалежність Карпатської України, розповідь Іванни Климпуш-Цинцадзе про долю родини головного команданта “Карпатської Січі”, а також про найсильнішу людину планети Івана Фірцака із Закарпаття.

Про трагічні події на Верецькому перевалі 1939 року, зниклий фах плотогонів та багату культуру Карпат. Доповнює номер розмова з одним із найвідоміших дослідників українського фольклору Миколою Мушинкою.

👉🏼Електронну версію “Карпатської України” можна придбати в онлайн-крамниці видавництва за 100 грн: https://publishing.localhistory.org.ua/product/karpatska-ukrayina-3-2019/

87 років тому, проголосили незалежність Карпатської України. Це стало закінченням складних процесів пошуку закарпатськими русинами-українцями своєї ідентичності протягом усього міжвоєнного періоду.

До подій у Карпатській Україні була прикута увага всього українства, що пов’язувало з нею сподівання на відродження соборної України. Вихідці з різних українських земель долучилися до державотворення, військового будівництва, політичного та національно-культурного життя краю, надавши карпатоукраїнському проектові соборницького змісту.

На невеликому клаптику землі в Карпатах навколо української ідеї об’єдналися представники різних генерацій і середовищ українського руху.

https://localhistory.org.ua/texts/statti/david-proti-goliafa/ 

Про те, як постала Карпатська Україна читайте в електронній версію журналу “Локальна історія”. Ціна – 100 грн: https://publishing.localhistory.org.ua/product/karpatska-ukrayina-3-2019/

Видання “Культурна колонізація” від “Локальної історії” отримало вже третю вагому нагороду, ставши книжкою року за версіями KBU Awards, Всеукраїнського рейтингу "Книжка року" та рейтингу “Книжковий інфобум” від Укрінформу!

✍🏻Це глибоке дослідження того, як імперія століттями використовувала мову, міти та фальсифікацію історії як інструменти окупації. Водночас це надихаюча розповідь про шістдесятників і дисидентів, які попри тиск виборювали нашу ідентичність. Автор переконливо доводить: нехтування культурою прокладає шлях ворожим танкам, а знання власного минулого — це наша головна зброя.

Щиро вітаємо автора Радомира Мокрика та запрошуємо до читання! Придбати книгу можна в онлайн-крамниці видавництва👉🏼 https://publishing.localhistory.org.ua/product/kulturna-kolonizacziya-strah-prynyzhennya-ta-opir-ukrayiny-v-radyanskij-imperiyi/

Які таємниці зберігають листи, що пережили століття?✉️
Читайте про це у новому номері журналу «Локальна історія»:

👉🏼як люди ранньомодерної Європи готувалися до смерті – що розповідають заповіти про страхи, віру і щоденне життя кількасотлітньої давнини.

👉🏼чи справді козаки написали зухвалого листа турецькому султану? Розбираємося, де закінчується легенда і починається історія.

👉🏼листування Івана Мазепи з Мотрею Кочубей: історія кохання, що перетворилася на політичний скандал.

👉🏼«Малюнок зносин із галичанами»: як листи Івана Нечуя-Левицького відкривають інтелектуальну карту українського культурного світу.

👉🏼листування як спосіб творення нації – історикиня Марина Палієнко про те, як приватні листи ставали простором української солідарності.

👉🏼Куліш і його «листи з хутора»: як приватна кореспонденція допомагала формувати нову українську культуру.

❗️Передплатникам відправляємо журнал з 18 березня, покупцям передпродажу — з 25 березня.

Придбати номер: https://publishing.localhistory.org.ua/product/lysty-1-2026/

Коли ми говоримо про Першу світову війну та її український вимір, то часто зводимо розмову лише до Січових стрільців. Водночас забуваємо про тисячі українців, які воювали, зокрема, у складі австро-угорської армії в Альпах. Постає питання: наскільки ця війна стала для колишніх селян каталізатором формування їхньої свідомості та поштовхом до подальшої боротьби після 1918 року?

“Війна справді стала одним із чинників формування національної ідентичності. Адже йдеться про селян, які жили у традиційному світі, де важливішими були соціальні ролі, ніж національна належність. Але Перша світова війна була чимось значно більшим — це було небувале вторгнення модерності в традиційний селянський світ. Літаки, телеграф, військові формування, люди з інших регіонів і культур — усе це різко розширювало горизонт досвіду.

Я б сказав, що Перша світова лише почала цей процес, а Друга світова війна разом із радянською індустріалізацією та колективізацією остаточно зруйнували традиційний селянський світ. Ми вже його не застали, але для людей XIX — початку XX століття це була фундаментальна зміна картини світу.

Ця війна змінила не лише ментальність людей, а й сам ландшафт. Часто ми згадуємо Верден і знищені вибухами поля Західного фронту, але на Східному фронті відбувалося подібне. У Карпатах і сьогодні можна знайти залишки траншей або колючого дроту. Мільйонні армії пересувалися гужовим транспортом, масово використовували ліс і тварин, що також змінювало екосистеми. Додаймо до цього й екологічні наслідки відступів. Наприклад, під час відходу російської армії з Галичини підривали нафтові промисли, і нафта потрапляла в довкілля. Подібне відбувалося і в Румунії, де відступаючі війська нищили нафтову інфраструктуру.

Усе це ще раз показує, що Східний фронт Першої світової війни є важливим не лише у військовому сенсі. Він глибоко змінив суспільство, середовище й досвід людей цієї частини Європи”.

👉🏼Про те, як Велика війна змінила традиційний світ селян і стала каталізатором формування модерних націй у Центрально-Східній Європі розповів Микола Глібіщук — кандидат історичних наук, викладач кафедри всесвітньої історії Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, провідний науковий співробітник Чернівецького обласного краєзнавчого музею у новому випуску “Без брому” ⟶ https://youtu.be/9tkcYfIfP1Y?si=vQQ3z_pYrM6OjKo_

Фото ілюстративне: Польова кухня австро-угорських військових (27-го, 3-го, 4-го та 67-го полків). Галичина, 1917 рік.

«Безумовним принципом існування справжньої «радянської людини» була її висока ідейність та відданість задумам партії. Радянська людина повинна була вірити (або принаймні вдавати, що вірить) у партійну доктрину й хотіти бути будівником світлого комуністичного майбутнього. Партія ж знає і вкаже шлях та спосіб, яким цього досягнути.

З цього принципу випливає ще одна головна специфіка homo sovieticus’а — її світогляд часто був інфантильним, патерналістським, а структура відносин в її голові — ієрархічною. Саме партія диктувала суспільству напрям і способи досягнення цілей, які теж встановлювала. Партія знала, де «добро», а де «зло», партійні резолюції визначали, що добре, а що погане, де «свої», а де «вороги», при цьому часто змінювала думку, що, однак, не мало б давати приводів сумніватися у правильності її рішень.

Радянську людину, попри красиві лозунги, насправді позбавляли суб’єктности й вона мала цілковито покладатись на рішення та вказівки партії. До того ж у радянській спільноті поступово сформувалась зрозуміла вертикаль, ієрархія, коли для того, щоб прийняти рішення чи оцінити ту чи ту ситуацію, варто було звернутись до вищого партійного органу по роз’яснення, адже «нагорі краще знають».

Так радянська людина справді перетворювалась на «гвинтик в системі», як її свого часу охарактеризував сам Сталін. Звідси наступна риса — колективізм. Радянська людина не мислила себе поза колективом, суть її існування була саме у спільній праці й досягненні колективних цілей. Гвинтик, який випадає з системи, як такий нічого не вартий.

Імперськість охоплювала ще одну важливу рису радянського проєкту і, відповідно, «радянської людини»: нетерпимість до інших ідеологій. Переконання у власній винятковості автоматично означало впевненість у власній слушності і, відповідно, у хибності й навіть ворожості інших світоглядів. Радянське суспільство жило в перманентній напрузі та конфронтації із Заходом — в очікуванні війни та підготовки до неї, або ж безпосередньо у війні або подоланні її наслідків. Повоєнний період, який увійшов в історіографію із загальною назвою «холодна війна», визначально характеризувався суперництвом СРСР із Заходом або США, коли гасло «Наздогнати й перегнати Америку» був частиною повсякденного життя суспільства. У СРСР культивували не лише уявлення про конкурентність та змагальність двох найбільших світоглядних систем, а й пряму ворожнечу між ними.

Радянське суспільство було «оточене ворогами» і «шпигунами», які намагались «зашкодити побудові соціалізму». Тому радянська людина завжди мала бути напоготові, аби викрити справжнього чи уявного шкідника й не дати йому змоги завадити поступу соціалізму. Справді яскраво ця риса радянської спільноти проявлялась зокрема в культурі, коли письменників і митців неодмінно закликали протистояти західним формалістичним впливам, і культурна риторика загалом набувала вкрай мілітаризованого характеру.

Тут важливо ще коротко згадати про дві риси, які були притаманні радянському суспільству як спільноті і, відповідно, які впливали на формування «радянської людини». Це страх і корупція».

Читайте більше у книжці Радомира Мокрика «Культурна колонізація» → https://publishing.localhistory.org.ua/product/kulturna-kolonizacziya-strah-prynyzhennya-ta-opir-ukrayiny-v-radyanskij-imperiyi/