Наскільки поширеним був білінгвізм серед українських інтелектуалів у Російській імперії і коли українська мова змогла вийти з цього стану співіснування з іншими мовами та стати домінантною і в побуті, і в професійній діяльності?

“У підросійській Україні освічені прошарки зазвичай володіли і українською, і російською мовами. Російська домінувала в офіційній сфері, освіті, науці, адміністрації, тоді як українська часто залишалася мовою приватного спілкування. Водночас публічне використання української могло привертати увагу поліції та спричиняти нагляд або навіть заслання, тому багато хто уникав її демонстративного вживання.

Проте численні свідчення підтверджують, що українська функціонувала в родинному колі — зокрема в сім’ях Старицьких, Косачів, Лисенків, а також серед лікарів, міщан та частини духовенства.

В Австро-Угорщині ситуація була дещо іншою. Тут українську можна було легально використовувати в публічному просторі, попри те що інтелектуали нерідко писали й польською чи німецькою. Українська залишалася основною мовою більшості селянського населення як у Галичині, так і в підросійській Україні, адже саме селяни становили переважну частину українців, а доступ до освіти був обмеженим. Ті, хто не навчався в школах, зазвичай не володіли іншими мовами, а саме освіта була головним каналом мовної асиміляції.

У великих містах Російської імперії, таких як Київ, Харків чи Одеса справді переважала російська мова. Проте ці міста не репрезентують усієї території. У багатьох менших містах частка українськомовного населення була дуже значною, подекуди понад 50–60%, інколи навіть до 80%.

Слід також враховувати багатомовність українських міст. Існували німецькомовні міські громади, польськомовні осередки в Галичині. У Чернівцях понад половина населення розмовляла німецькою, а в Мукачеві та Ужгороді значну роль відігравала угорська мова. Водночас це не означає повного витіснення української — її позиції суттєво різнилися залежно від конкретного міста та регіону”.

Про живу силу української мови, яка попри маргіналізацію та заборони змогла стати фундаментом модерної нації розповіла Ольга Казакевич — докторка історичних наук, професорка, завідувачка лабораторії історичних наук Національного центру “Мала академія наук України” у новому випуску “Без брому”: https://youtu.be/CjYJen0izG4?si=KprpATwwz0RFiaKT

Фото ілюстративне: редакція та працівники журналу "Киевская старина", 1898 рік.

"Книжка "Роздуми про ХХ століття" — не зовсім типовий для українського книжкового ринку формат, адже вона побудована як діалог між двома науковцями — Тоні Джадтом та Тімоті Снайдером. Тим не менш, коли на сторінках книги два публічних інтелектуали, формат відіграє другорядну роль.

Будучи смертельно хворим на аміотрофічний склероз, Тоні Джадт погодився надиктувати свої роздуми у форматі діалогу. Упродовж пів року щочетверга Тімоті Снайдер їздив до Тоні Джадта для записів. З кожним тижнем Джадт ставав все фізично слабшим, але на його інтелект хвороба ніяк не вплинула. Джадт вже не міг писати і друкувати, але чудово міг говорити, і саме з таких розмов з’явилася ця книга".

Рецензія Олександра Сапронова на книжку Тоні Джадта та Тімоті Снайдера "Роздуми про ХХ століття" у матеріалі ↓

https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/ogliad-knizhki-rozdumi-pro-khkh-stolittia-toni-dzhadta-i-timoti-snaidera/ 

Придбати видання: https://publishing.localhistory.org.ua/product/rozdumy-pro-dvadczyate-stolittya/

Україна очолила медальний залік Параолімпіади-2026! Наші параатлети здобули шість нагород і оформили повний український подіум у біатлоні. Щиро радіємо й пишаємося нашими спортсменами!🙌🏻

Також вітаємо Оксану Мастерс, авторку мемуарів “Долаючи біль”, що вийшли у видавництві “Локальна історія”. Спортсменка здобула золото у жіночому спринті сидячи з парабіатлону.

Це вже 20-та паралімпійська медаль у її кар’єрі. У 2020 році вона отримала престижну премію Laureus World Sports Award у номінації “Sportsperson of the Year with a Disability”. Про її історію писали провідні світові медіа — зокрема Sports Illustrated, The New York Times та The Players’ Tribune.

📚У своїх мемуарах Оксана Мастерс відверто розповідає про власний шлях у спорті. Це правдива й неймовірно натхненна історія про подолання життєвих викликів і пекельного болю завдяки силі волі та материнській любові.
Видання стало “Книгою року” за версією The Sunday Times та увійшло до списку найкращих спортивних книжок 2023 року за версією The Times.

👉🏼Замовляйте мемуари у видавництві “Локальна історія”: https://publishing.localhistory.org.ua/product/dolayuchy-bil-memuary-pro-vidvagu-ta-triumf/

«У своїй ідеології Гітлер відкидав релігійні та світські традиції і водночас на них опирався. Не будучи новатором, він запропонував певне розв’язання інтелектуальної і релігійної кризи. Подібно до інших, він намагався поєднати мислення і віру в одне ціле. Однак Гітлер прагнув отримати не величну синтезу, яка врятувала би душу й розум. Його вабила перспектива зіткнення, що знищила б обидві сутності.

Гітлер стверджував, що люди мусять відмовитися від біблійних заповідей. «Якщо я і прийму якусь заповідь Божу, — казав він, — то ось вона: Бережи свій вид». Гітлер використовував звичні для християн образи та тропи: Бог, молитва, первородний гріх, заповіді, пророки, обраний народ, месія — навіть знаний із християнства потрійний поділ часу: рай, вигнання і, зрештою, спасіння. Людство живе в моральному бруді й мусить прагнути очистити себе і світ, щоб повернутися до раю. Рай як боротьба видів, а не гармонія творіння — це поєднання християнського стремління з видимим реалізмом біології. Тому тотальна війна здавалася не жахливою безцільністю, а єдиним сенсом людського існування.

Гітлер вважав, що саме євреї були носіями знання про добро та зло на землі і знищили рай. Це єврей сказав людям, що ті вищі за інших тварин і можуть творити своє майбутнє. Це єврей запровадив хибне розрізнення між політикою і природою, між людяністю і боротьбою. Гітлеру судилося, як він твердив, спокутувати первородний гріх єврейської духовності та відновити «кривавий рай». Оскільки homo sapiens можуть вижити лише завдяки нестримному винищенню рас, то єврейське домінування розуму над інстинктом призведе до вимирання виду.

З одного боку, Гітлерове бачення всесвіту без людини представляло наукові ідеї про прадавню планету, на якій з’явилося людство. Після перемоги євреїв, вказував він, «земля знову мандруватиме всесвітом, вільна від людей, як це було мільйони років тому». З іншого боку, як зазначав Гітлер у тому самому абзаці «Моєї боротьби», прадавню землю, колиску рас і конфліктів, створив Бог. «Тому я вважаю, що дію за волею Творця. Воюючи з євреями, я бороню творіння Господа»».

Більше читайте у книзі «Чорна земля. Голокост як історія і застереження» Тімоті Снайдера: https://publishing.localhistory.org.ua/product/chorna-zemlya-golokost-yak-istoriya-i-zasterezhennya/

[ «Чорна земля» Тімоті Снайдера виходить друком українською у співпраці видавництва «Човен» та видавництва «Локальна історія» за ексклюзивної підтримки книгарні Сенс ]

До Шевченківських днів пропонуємо прочитати електронну версію спецвипуску журналу «Локальна історія»!

У номері — репортаж із села на Черкащині, де виріс поет, розмова про те, чому ворог і досі боїться його слова, а також тексти про повсякденне життя: що він їв, як одягався і кого кохав.

Окрім цього, читайте про формування канонічного образу Кобзаря та про те, як революції і війни змінювали сприйняття цієї постаті в культурі. Автори аналізують психологічні таємниці творів поета, хвороби й останні дні життя. Серед матеріалів — історія спроб російської таємної поліції отримати від поета інформацію про загадкове братство, а також текст про несподіваний зв’язок автора «Кобзаря» з українським футуризмом.

👉🏼Більше читайте у спецвипуску «Шевченко». Придбати електронну версію журналу можна в онлайн-крамниці нашого видавництва за ціною 100 грн: https://publishing.localhistory.org.ua/product/shevchenko-speczvypusk-2023/

"Кріпацтво, офіційне безправ’я усієї нації – так жили українці у Російській імперії XIX століття. Відбувалося справжнісіньке викрадення історії. Все українське буквально вимивали з міст, переконували містян, що бути "малоросом" можна лише в анахронічній безпорадності. Народ не жив — він існував і мовчав.

І тут з’явився Тарас Шевченко.

Кріпак, долею якого переймалися найвідоміші люди імперії. Здавалося б — забудь про своє минуле, як робили й робитимуть тисячі твоїх земляків, насолоджуйся можливістю творити і статусом академіка живопису, будуй кар’єру генія, яким пишатиметься Петербург і перед яким будуть шанобливо знімати капелюхи в малоросійських селах, коли ти приїжджатимеш туди на етюди! Але Шевченко обрав Голготу.

Він зміг перетворити свій народ на народ повстань, на народ опору, на народ лютого заперечення рабства. Шевченко, як Прометей, вдихнув в українську мову душу, вогонь народного гніву, він розпалив пожежу, яку імперія вже не зможе погасити. Своїм співвітчизникам він дав найголовніше — почуття власної гідности, без якого народи не існують, і з яким народи не вмирають.

Тарас Шевченко виявився тим самим "тринадцятим апостолом", який врятував свій народ від розгублености та забуття у найважчі часи".

Колонку Віталія Портникова читайте у матеріалі на нашому сайті: https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/trinadtsiatii-apostol-vitalii-portnikov/

Більше про знакового поета читайте у електронній версії спецвипуску “Шевченко”: https://publishing.localhistory.org.ua/product/shevchenko-speczvypusk-2023/