У відео доктор історичних наук Віталій Михайловський розповідає про книгу Тоні Джадта та Тімоті Снайдера «Роздуми про двадцяте століття».

✍🏻«Ця книжка є історичною розвідкою, біографією та етичним трактатом», — зазначає один із її співавторів, американський історик Тімоті Снайдер. У центрі розмов Джадта і Снайдера — історія сучасних політичних ідей у Європі та США, питання влади, справедливості та відповідальності інтелектуалів від кінця ХІХ до початку ХХІ століття.

Книга є також біографією Тоні Джадта — історика й есеїста, сформованого досвідом повоєнної Європи, Голокосту та ідеологічних катаклізмів ХХ століття.

[ “Роздуми про двадцяте століття” виходять друком українською у співпраці видавництва ”Човен” та видавництва “Локальна історія” ]

▶️Замовляйте книгу “Роздуми про двадцяте століття” в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/rozdumy-pro-dvadczyate-stolittya/

Готуємося до Різдва разом!🌲Свята вже на порозі, тож час пригадати улюблені колядки, або відкрити для себе маловідомі тексти у виконанні Наталки Рибки-Пархоменко, Марії Онещак та Миколи Берези із гурту «Курбаси». Від «Нині в нас Різдво Божого дитяти» до «Во Вифлеємі зоря сіяє» та «Нова радість стала»🎼

🎧 Послухати можна у спеціальному плейлисті на нашому Youtube-каналі: https://youtube.com/playlist?list=PLjhjDQTF1TWvtyNA9ulllab4skvv2OB03&si=MW-jbOiXAWPrYQAD та на всіх подкаст-платформах “Локальної історії”.

👉🏼 А історії походження цих та інших різдвяних пісень читайте у нашому спецпроєкті на сайті: https://spivanyk.rizdvo.localhistory.org.ua/

Запрошуємо колядувати, щедрувати та насолоджуватися чарівним звучанням Різдва!✨

Зима, 1905 рік. Троє друзів із різдвяною зіркою у руках ходять по селу від хати до хати. Це не захід України, а село Сергіївка, що на Донеччині.

У центрі світлини — Марко Залізняк. Цей знімок хлопчак зробив самотужки, прив’язавши мотузку до затвора фотоапарата.

Згодом фотоаматор увійде в історію як той, хто зафіксував на своїх світлинах найстрашніші події 1930-х років — Голодомор, колективізацію та розкуркулення.

Більше про історія одного різдвяного селфі розповідаємо у матеріалі: https://localhistory.org.ua/rubrics/photo/iak-na-donechchini-koliaduvali-istoriia-odnogo-rizdvianogo-selfi/

Цей виріб віддавна вважали родинним оберегом. Його конструкція нагадує павутиння, покликане оберігати дім і нести щастя господарям. Солом’яного “Павука” плели до Різдва, вішали в хаті, а після свят урочисто спалювали на вулиці. Вважали, що разом з ним згорає все погане, що накопичилося в домі та в житті родини. Сьогодні традицію виготовлення цих прикрас підтримує майстерня “Сніп”, яку у Львові заснували художниця Лілія Лучишин-Максимюк і фольклористка Марта Ясінська.

В основі прикраси – квадрат, сформований із чотирьох стебелин. Соломинки нанизують на нитку, утворюючи ромби різного розміру. Потім ці частини з’єднують між собою, створюючи цілісну конструкцію. Виріб виходить дуже легкий і розгойдується від найменшого надходження повітря. Його кріпили на довгу тонку волосину, зазвичай з кінського хвоста, і вішали під головною балкою. Тепло від печі здіймалося вгоруи й зіштовхувалося із прохолодними вітряними потоками ззовні – “Павук” кружляв, ніби живий.

“Щоб заготувати солому, потрібно дочекатися періоду цвітіння, сухого і ясного дня, – розповідає Лілія Лучишин-Максимюк. – Стебло тоді найміцніше й усередині сповнене соком, а солома – гладка й рівна, ще не пересушена, але вже сформована. Кожну соломинку вручну збирає мій батько. Він зрізає жито якнайакуратніше, аби не пошкодити стебла. Снопи переносять у теплицю, де їх підвішують вертикально. Так сонце рівномірно підсушує стебла і колосся, а солома зберігає свою природну прямоту. Далі відбувається делікатний етап – очищення. Стебла розрізають на міжвузля, тобто на окремі відрізки між вузликами. Рівні та порожнисті відтинки є гладкими та пружними, це дуже цінують майстри. Дібрана солома вирушає до майстерні”.

“Основна властивість традиції – це те, що вона пристосовується й адаптовується до сучасності, – коментує Марта Ясінська. – “Павук” – це не просто виріб із соломи, а символ родини, гармонії світу та єдності поколінь”.

Про виріб, що став символом родинного оберега, читайте у новому номері журналу “Локальна історія”: https://publishing.localhistory.org.ua/product/rizdvyani-svyata-10-2025/

[ Випуск "Різдвяні свята" створено спільно з KredoBank в рамках проєкту “Крафтове Різдво” ]

Христос народився!✨

Запрошуємо вас до нової розмови в подкасті “Крафтове Різдво з Надійкою Гербіш”. Сьогодні у нас особливий гість – предстоятель Української греко-католицької церкви Святослав Шевчук.

Блаженніший Святослав поділився спогадами про дитяче Різдво, коли за ними, малими колядниками, їздила вулицями міліція у “бобіку”. Про колядки в радянській армії та безсніжне Різдво в Аргентині❄️

А ще про те, як не втратити надію навіть у найтемніші часи.

▶️ Вмикайте новий випуск на зручній для вас платформі ⟶ li.sten.to/rizdvo4

[ Проєкт втілено спільно з KredoBank ]

❄️1 епізод подкасту. Розмова з Натою Жижченко, музиканткою та фронтвуменкою гурту ONUKA ⟶ li.sten.to/rizdvo1

❄️2 епізод подкасту. Розмова з Євгенією Кузнєцовою, письменницею та перекладачкою ⟶ li.sten.to/rizdvo2

❄️3 епізод подкасту. Розмова з Володимиром Кравчуком, актором, коміком, військовослужбовцем ⟶ li.sten.to/rizdvo3

Чому ми святкуємо Різдво 25 грудня? Звідки походить традиція колядування? Як українці прикрашали свої оселі на Різдво, і якими ритуалами вшановували померлих родичів? Коли і як європейська традиція вертепу прижилася в Україні?

Як і навіщо українці вшановували тварин у різдвяний час? Чому зірка була обов’язковим атрибутом колядників? І, які страви традиційно готували на Святвечір і Різдво?

Відчуйте магію українського Різдва разом зі спецпроєктом “Крафтове Різдво”! У ньому ми розповіли про вісім неповторних традицій, які роблять це свято справді особливим: https://rizdvo.localhistory.org.ua/

[ Проєкт створено у співпраці з KredoBank ]

«Інтелігентні українські родини, які жили в Києві наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття, святкували Різдво з рідними та друзями. Воно ставало формою опору русифікації і проявом тяглости традиції, а також простором для творчости.

Розкидані по світах родичі намагалися з’їхатися і зібратися разом. Зі Львова до свого київського будинку поверталися Грушевські. А пов’язані сімейними зв’язками Косачі, Старицькі та Лисенки винаймали оселі на Маріїнсько-Благовіщенській вулиці, щоб зимувати і святкувати гуртом. На різдвяну Службу Божу ходили до Софії чи Володимирського собору. Або ж до парафіяльної Маріїнсько-Благовіщенської церкви, хоч там і «разила страшенно російська вимова», про яку несхвально відгукнувся Грушевський у щоденнику.

Формою вітань було не звичне нині «Христос рождається!», а «Святий вечір, добрий вечір!». Леся Українка писала з грузинського Хоні напередодні нового 1912 року: «Ну бувай здорова, люба мамочко! Тут у нас уже попідвіконню колядують, тож можна вже сказати «святий вечор, добрий вечор»!». А Михайло Косач вітав батьків: «З Різдвом, з Колядою! Будьте здорові та веселі!»

На Святвечір 1894 року київська шляхетна молодь узялася колядувати. Спочатку Людмила, Оксана та Юрій Старицькі разом із гостями подалися до своїх родичів — родини Аршеневських. Згодом до веселого гурту долучився й батько, Михайло Старицький. І колядники вирушили до Косачів, а від них — до Миколи Лисенка. Родина та гості склали імпровізований хор, яким диригував сам господар.

Тим часом господиня Софія Старицька готувалася до першого дня Різдва. «На перший день я наказала, щоб наїдків було багато, і навіть сама попередньо всю ніч пекла булки та вертуту; та все ж таки поприходило людей, крім своїх запрошених, чоловіків, в тому числі Самійленко, що прибув з Чернігова на хвилинку до Києва. І навіть за столом зустрілися вороги Славинський та Тимченко, через що я дуже злякалась; та смачний обід та достаток страв вгамували пристрасті і все закінчилось спокійно», — писала вона до старшої доньки, акторки Марії Старицької.

Ізидора Косач, згадуючи Різдво 1907-го, писала, як вони організували коляду і збирали пожертви на українську книгозбірню. «У Києві ходили теж колядувати, бували зрідка й з вертепом, а частіше тільки зо звіздою. ...ми ходили колядувати (сестри мої, брат і я) з гуртом (душ 15–16) інтелігентної молоді — студентів та інших знайомих українських родин. Нас гостили і давали гроші, бо ми збирали на якусь благородну ціль, наприклад, пам’ятаю, на Різдво 1907 р. ми колядували на придбання книжок до бібліотеки київської «Просвіти»».

Із колядок найчастіше співали «Добрий вечір тобі, пане господарю» і «Нова радість стала». Обходили всі «знатні родини»: Старицьких, Шульгіних, Чикаленків, Антоновичів, Лисенків... Літній та недужий Павло Житецький був розчулений, що молодь і його не забула та прийшла з колядою».

Більше про київське Різдво в колі української еліти розповідає Ольга Петренко-Цеунова у новому номері журналу «Локальна історія»: https://publishing.localhistory.org.ua/product/rizdvyani-svyata-10-2025/

[ Випуск "Різдвяні свята" створено спільно з KredoBank в рамках проєкту “Крафтове Різдво” ]

Фото: Київська зимова листівка, початок ХХ століття.

Вчора, 24 грудня, Національний рейтинг Укрінформу «Книжковий інфобум-2025» оголосив переможців. У номінації «Найкраща книга публіцистики, нонфікшн» перемогла книга Радомира Мокрика «Культурна колонізація. Cтрах, приниження та опір України в радянській імперії», яка нещодавно вийшла у видавництві «Локальна історія»!

Ця книжка — про культуру як поле бою в російсько-українському протистоянні. Радомир Мокрик показує, як через мову, історію та міти російсько-радянська імперія вибудовувала систему культурної колонізації й готувала ґрунт для окупації. Водночас це історія опору — шістдесятників, дисидентів і правозахисників, які розуміли: боротьба за культуру є боротьбою за майбутнє.

▶️ Книжка вже доступна до замовлення на сайті видавництва «Локальна історія»: https://publishing.localhistory.org.ua/product/kulturna-kolonizacziya-strah-prynyzhennya-ta-opir-ukrayiny-v-radyanskij-imperiyi/

Фото: Геннадій Мінченко, УКРІНФОРМ.