У книжці “Тіньові імперії” американський антрополог Томас Барфілд пропонує новий погляд на глобальну історію імперій за останні 2500 років. У його баченні імперії постають у двох формах: ендогенній, як централізовані утворення, що виростають із внутрішніх ресурсів (Китай, Рим, Персія), та тіньовій, або екзогенній, яка формується у взаємодії з потужнішими цивілізаціями на їхніх периферіях.

Барфілд проводить читача крізь розмаїття імперських форм — від Атен, Каролінгів і Омеядів до кочових моделей Хунну, Монгольської імперії та маньчжурської династії Цін. Серед них і Київська Русь — вакуумна імперія, що виникла між степом і лісом, на теренах, які не мали усталених імперських структур.

“Тіньові імперії” — це концептуальна карта історії влади, що дає змогу побачити відомий світ у новому світлі та краще зрозуміти, як периферії минулого стали центрами сили сьогодення.

Замовляйте книгу “Тіньові імперії. Альтернативна історія імперій” в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/tinovi-imperiyi-alternatyvna-istoriya-imperij/

Сцену очікування Різдва втілив художник Олекса Новаківський у картині “Коляда”! Три жінки у білих сорочках і яскравих гаптованих камізельках “лейбиках” читають із розгорнутої книжки, стоячи біля вікна, за яким видніються невисокі пагорби, вкриті снігом.

Відтінки та барви художник поєднав так, що, здається, чуємо спів на три голоси, ранкове домашнє музикування.

Полотно настільки вразило митрополита Андрея Шептицького, що він, ймовірно, придбав “Коляду” для своєї приватної колекції.

Більше про картину читайте у матеріалі мистецтвознавиці Діани Клочко: https://localhistory.org.ua/rubrics/painting/repetitsiia-radosti-koliada-oleksi-novakivskogo/

Вона мала дуже яскраве життя і порушила таку кількість непереступних заборон, що іноді її біографія переважувала творчість.

Усталилося переконання, що життєпис письменниці – цікавіший за всі її книжки. А інтерпретатори більше зважали на моральність її вчинків, аніж на художні тексти.

22 грудня 1833 року народилася письменниця Марко Вовчок. У матеріалі літературознавиця Віра Агеєва розповідає, на чому ґрунтується неймовірна слава жінки, здобута нею ще за життя ↓

https://localhistory.org.ua/texts/statti/zhinka-v-chornii-oksamitovii-sukni/ 

Продовжуємо подкаст "Крафтове Різдво з Надійкою Гербіш", у якому відомі українці розповідають про різдвяні традиції🙌🏻 Гість третього епізоду – Володимир Кравчук, актор театру і кіно, комік та військовослужбовець ЗСУ. Відомий за фільмом "Ти — космос".

У випуску Володимир згадує, як відзначали Різдво на Поділлі його бабуся і дідусь, якою була кутя, як ставили дідуха й колядували. Розповідає також, що допомагає зберігати відчуття близькості з сином і родиною у свята і будні. А ще ділиться родинним рецептом святвечірньої подільської страви — конопляної мачанки.

✨Вмикайте новий випуск на зручній для вас платформі ⟶ li.sten.to/rizdvo3

[ Проєкт втілено спільно з KredoBank ]

❄️1 епізод подкасту. Розмова з Натою Жижченко, музиканткою та фронтвуменкою гурту ONUKA ⟶ li.sten.to/rizdvo1

❄️2 епізод подкасту. Розмова з Євгенією Кузнєцовою, письменницею та перекладачкою ⟶ li.sten.to/rizdvo2

"Аж ось наспів час колядок. У ті роки збірників-колядників, зрозуміло, не продавали. Я з братом годинами мучив бабцю, щоб вона знайшла вільну хвильку, і ми могли розівчити "Бог предвічний" чи "Йосип старенький...". 

Коли ж усі заколядували разом, щось наче звільнилось з наших душ: десь далеко за горами-долами, снігами-кучугурами були якісь дивні люди, які жили дивним радянським життям: ходили на роботу, де висіли портрети давно мертвих вождів, відвідували школу в піонерських гастуках, співали пісень про "партію Лєніна, сілу народную"... А тут, при столі, співали про щось дуже давнє, але водночас сьогочасне і правдиве. Син Божий народився!", – пригадує публіцист Богдан Волошин святкування Різдва.

"Подібну радість від вертепного дійства я пережив наприкінці вісімдесятих, коли вже "все можна було" і Львів на Різдво перетворився на справжній Вифлеєм – стільки на вулицях було переберій та справжніх "парадів" вертепів".

Різдвяні свята – це завжди передчуття дива. Ще з дитинства. Бо в таїні народження Христа є щось глибоко інтимне, невловиме, незриме. Те, що чинить нас людьми, дає змогу відчути свою безсмертну душу у тлінному тілі, наблизитись до незбагненного дива пришестя на нашу землю Божого Сина. 

https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/narodivsia-bog-na-saniakh/

У відео доктор історичних наук Віталій Михайловський розповідає про книгу Тоні Джадта та Тімоті Снайдера «Роздуми про двадцяте століття».

✍🏻«Ця книжка є історичною розвідкою, біографією та етичним трактатом», — зазначає один із її співавторів, американський історик Тімоті Снайдер. У центрі розмов Джадта і Снайдера — історія сучасних політичних ідей у Європі та США, питання влади, справедливості та відповідальності інтелектуалів від кінця ХІХ до початку ХХІ століття.

Книга є також біографією Тоні Джадта — історика й есеїста, сформованого досвідом повоєнної Європи, Голокосту та ідеологічних катаклізмів ХХ століття.

[ “Роздуми про двадцяте століття” виходять друком українською у співпраці видавництва ”Човен” та видавництва “Локальна історія” ]

▶️Замовляйте книгу “Роздуми про двадцяте століття” в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/rozdumy-pro-dvadczyate-stolittya/

Готуємося до Різдва разом!🌲Свята вже на порозі, тож час пригадати улюблені колядки, або відкрити для себе маловідомі тексти у виконанні Наталки Рибки-Пархоменко, Марії Онещак та Миколи Берези із гурту «Курбаси». Від «Нині в нас Різдво Божого дитяти» до «Во Вифлеємі зоря сіяє» та «Нова радість стала»🎼

🎧 Послухати можна у спеціальному плейлисті на нашому Youtube-каналі: https://youtube.com/playlist?list=PLjhjDQTF1TWvtyNA9ulllab4skvv2OB03&si=MW-jbOiXAWPrYQAD та на всіх подкаст-платформах “Локальної історії”.

👉🏼 А історії походження цих та інших різдвяних пісень читайте у нашому спецпроєкті на сайті: https://spivanyk.rizdvo.localhistory.org.ua/

Запрошуємо колядувати, щедрувати та насолоджуватися чарівним звучанням Різдва!✨

Зима, 1905 рік. Троє друзів із різдвяною зіркою у руках ходять по селу від хати до хати. Це не захід України, а село Сергіївка, що на Донеччині.

У центрі світлини — Марко Залізняк. Цей знімок хлопчак зробив самотужки, прив’язавши мотузку до затвора фотоапарата.

Згодом фотоаматор увійде в історію як той, хто зафіксував на своїх світлинах найстрашніші події 1930-х років — Голодомор, колективізацію та розкуркулення.

Більше про історія одного різдвяного селфі розповідаємо у матеріалі: https://localhistory.org.ua/rubrics/photo/iak-na-donechchini-koliaduvali-istoriia-odnogo-rizdvianogo-selfi/

Цей виріб віддавна вважали родинним оберегом. Його конструкція нагадує павутиння, покликане оберігати дім і нести щастя господарям. Солом’яного “Павука” плели до Різдва, вішали в хаті, а після свят урочисто спалювали на вулиці. Вважали, що разом з ним згорає все погане, що накопичилося в домі та в житті родини. Сьогодні традицію виготовлення цих прикрас підтримує майстерня “Сніп”, яку у Львові заснували художниця Лілія Лучишин-Максимюк і фольклористка Марта Ясінська.

В основі прикраси – квадрат, сформований із чотирьох стебелин. Соломинки нанизують на нитку, утворюючи ромби різного розміру. Потім ці частини з’єднують між собою, створюючи цілісну конструкцію. Виріб виходить дуже легкий і розгойдується від найменшого надходження повітря. Його кріпили на довгу тонку волосину, зазвичай з кінського хвоста, і вішали під головною балкою. Тепло від печі здіймалося вгоруи й зіштовхувалося із прохолодними вітряними потоками ззовні – “Павук” кружляв, ніби живий.

“Щоб заготувати солому, потрібно дочекатися періоду цвітіння, сухого і ясного дня, – розповідає Лілія Лучишин-Максимюк. – Стебло тоді найміцніше й усередині сповнене соком, а солома – гладка й рівна, ще не пересушена, але вже сформована. Кожну соломинку вручну збирає мій батько. Він зрізає жито якнайакуратніше, аби не пошкодити стебла. Снопи переносять у теплицю, де їх підвішують вертикально. Так сонце рівномірно підсушує стебла і колосся, а солома зберігає свою природну прямоту. Далі відбувається делікатний етап – очищення. Стебла розрізають на міжвузля, тобто на окремі відрізки між вузликами. Рівні та порожнисті відтинки є гладкими та пружними, це дуже цінують майстри. Дібрана солома вирушає до майстерні”.

“Основна властивість традиції – це те, що вона пристосовується й адаптовується до сучасності, – коментує Марта Ясінська. – “Павук” – це не просто виріб із соломи, а символ родини, гармонії світу та єдності поколінь”.

Про виріб, що став символом родинного оберега, читайте у новому номері журналу “Локальна історія”: https://publishing.localhistory.org.ua/product/rizdvyani-svyata-10-2025/

[ Випуск "Різдвяні свята" створено спільно з KredoBank в рамках проєкту “Крафтове Різдво” ]