“Різдво є тим часом, про який роздумують навіть ті персонажі, які впродовж року більше ні про що велике і складне не думають. Цей час, цей феномен унікальний іще й тому, що немає такої людини, яка відмовилась би сказати, як вона його сприймає. А навіть відмовившись щось казати, буде, бідолашна, ще якийсь час думати про це на самоті. Не може такого бути, аби саме на Різдво не було ніякої реакції. Такого всякого можна почути, коли розговоритися.

Хтось каже про найбільше свято: Бог народився. І це правда. Хтось говорить про дисципліну. Хтось пояснює все циклічними законами природи. Хтось переконаний, що вся суть у правильності календаря. Інші сумують передовсім за тим, що вже не так, як завжди. Для ще одних головне, що тепер ми з цілим світом у тому календарі. Газети починають своєї: як правильно ввійти у піст, коли з нього вийти. Та ж ті, що знають, все зроблять добре, а ті, кому такі речі незрозумілі, забудуть то завтра. І тоді далі: які там страви, найкращі кухарі щось говорять про пісну вечерю у новому стилі. А тоді: ні, ні, у нас було інакше. А у нас взагалі нічого до певного часу не було. Новий рік, совєтська система, забуття, а відтак повільне навернення через страви.

А ще хтось не може забути затишку підпільної Церкви. Фотографії свідчать про українське Різдво на Колимі, і у карпатському лісі, і ще, і ще. Атеїсти також приєднуються, бо це ж так мило. Ми щось знали, щось не знали, у щось ми віримо, а щось є хорошою літературою, мітом, на якому тримається ідентичність. Ну, і всі, хто ані християнином, ані українцем не є, додумуються до того, що Різдво – наше, бо воно про політичну націю, про народ України. Добре, що мусульмани Ісуса визнають як пророка. Добре, що державне свято.

Ті, хто думає більше, ніж про обов’язкові шинки, холодці на всі дні свят, розуміють, що Його народження означає, що, попри холодці, виразним є натяк на те, що малу Дитинку треба якось пильнувати. Що вона дана для того, аби викликати в кожному нормальному інстинкт опіки.

Буцімто Бог, народжений як людина, потребує, щоби Його тими днями всі захищали. Та яке… За ним же полювали, через нього вбили усіх ровесників. Його з Мамою не пускали у пристойні доми, їхня сім’я мусила стати втікачами. Довкола були такі, як ми. І народження Бога насправді означало тільки одне. Той, хто народився, мусить померти. Інакшої радости народження не існує. Є ще страждання, але вони не надто суттєві, якщо повірити в те, що не ти перший. Перед кожним із нас ту дорогу пройшов Він, Той, Хто був приречений народитися.

Багато чого кажуть люди, які відчувають наближення Різдва. Усього й не перекажеш. І не передумаєш. Тож варто нарешті довіритися собі, своїм відчуттям. Які не є правильними, але за сприятливих умов можуть долучитися мачинкою до спільної куті. Закинуті у світ не за власною волею, ми йдемо з нього так само за волею Когось, Хто є понад нами. Незважаючи на всі свята й інші конфігурації, коли нам стає добре поруч, ніколи не можемо позбутися тягаря самотности й безсенсовности.

Єдиним порятунком є Різдво. Мить, яка, слава Богу, щороку повторюється. Мить усвідомлення, що всі ті празники нічого не варті без віри. І віри не в дива й чудеса, не в те, що все буде відтепер так, як нам хочеться. А віри дуже простої. Різдвяної. Бог є нам потрібний тому, що ми Йому потрібні. Тож і ми стаємо потрібними собі через те, що є потрібними. Коли це усвідомити, у це повірити, то вже ані про самотність, ані про сенс нема що казати. Христос ся рождає!”

Колонку Тараса Прохаська про Різдво читайте у новому номері журналу “Локальна історія”: https://publishing.localhistory.org.ua/product/rizdvyani-svyata-10-2025/

[ Випуск "Різдвяні свята" створено спільно з KredoBank в рамках проєкту “Крафтове Різдво” ]

Вчора презентували нову книгу Лесі Бондарук “Справа Гончарука”. Останній розстріляний повстанець” у Луцьку!📖

У виданні авторка відкриває маловідому сторінку нашої історії. Герой книги, повстанець Іван Гончарук був страчений радянським режимом лише за 2 роки до відновлення незалежности України.

Під час розмови Леся Бондарук розповіла про історію створення видання. Як вперше прочитала лист від доньки розстріляного, збирала свідчення родини, яка вже понад три десятиліття домагається справедливості та реабілітації. Висвітлила деталі показового суду над Іваном Гончаруком, перелічила найнятих свідків та суддів, які після винесення вироку спокійно живуть в незалежній Україні, отримають величезні пенсії, а їх діти продовжують працювати на високих посадах.

Дякуємо, що долучилися до цієї важливої розмови. Історія Івана Гончарука заслуговує на розголос. Тож читайте книгу Лесі Бондарук та розповідайте про неї іншим. Тільки знаючи правду, ми можемо віддати належну шану тим, хто боровся за Україні до останного.

Фото: Район in ua

Придбати книгу Лесі Бондарук “Справа Гончарука”. Останній розстріляний повстанець можна в онлайн-крамниці видавництва:
https://publishing.localhistory.org.ua/product/sprava-goncharuka-ostannij-rozstrilyanyj-povstanecz/

У Національному музеї відбулась презентація книги “Карпати. Коротка історія мандрів” від видавництва Локальна історія.

Авторка книги Ірина Пустиннікова – журналістка, краєзнавиця, мандрівниця, фотохудожниця родом з Кам’янця-Подільського. Її праця – це історичний репортаж про Карпати, в якому йдеться про видатні курорти понад сторічної давнини, початки лещетарських виправ, пластові літування в горах, "холерників" і "літників", карпатських гостей королівської крові й добірне товариство української інтеліґенції серед відпочивальників в карпатських Атенах.

Дослідження вражає несподіваними фактами, як-от промоцією Карпат як місця водного відпочинку. Для облаштування пляжів на берегах тутешніх річок привозили добірний пісок аж із Балтики. Шанувальникам екстремального відпочинку пропонували спуск гірськими потоками плотами-дарабами з керманичами-бокорашами.
Для заможніших туристів курсували "дансинг-бридж" потяги, які вдень зупинялися в лижних місцях, а ввечері, чи в несприятливу для лещетарства погоду, пропонували танці, кінопокази та інші розваги в спеціально облаштованих вагонах.

Ірина Пустиннікова опрацювала десятки давніх путівників Карпатським регіоном - польських, німецьких, угорських, вивчала пресу того періоду, мемуари людей, які побували в наших горах, листування тощо.

"Коротка історія мандрів” - це теж путівник Карпатами в усі пори року, що знадобиться і сучасним мандрівникам.
Видання проілюстроване більш ніж 200 архівними світлинами (чимало з них друкуються вперше); в ньому описано понад 20 локацій з урахуванням ексклюзивних пропозицій кожної з них.

Модерувала подію – докторка філологічних наук Наталя Мочернюк, яка разом з усіма присутніми подивляла обсяг опрацьованого авторкою матеріалу і натхенні розповіді пошуковиці про славне туристичне минуле Карпат.