Друзі, передостанній епізод подкасту «Іван Франко. Кохання без міфів» уже доступний для слухання на платформах «Локальної історії»🎧
Назва сьомого епізоду – «Чи тричі являлася Франкові любов?» – говорить сама за себе. Звісно, перипетії Франкових романтичних взаємин з жінками не вичерпуються "коротким списком" з усім відомого Франкового вірша, але про "довгий список" буде більше у восьмому епізоді.
🥰У цьому ж випуску поговоримо детальніше про зовнішню рису, що не сприяла Франкові і яка навіть у його творчості асоціюється з негативними та слабкими персонажами. Ще ви почуєте про те, як Франко міг одружитися з сестрою найближчого соратника Михайла Павлика та що стало на заваді? Наостанок дізнаєтеся, якій жінці поет подарував “сльозу на згадку”.
Посилання на список відтворення всіх 7 епізодів подкасту знайдете в коментарях. Як завжди, будемо вдячні за вподобайки, поширення і коментарі, якщо було цікаво!
🤝Подкаст «Іван Франко: кохання без міфів» записується у межах проєкту «Реставрація сенсів (до 100-ліття ідеї Дому Франка)» громадської організації «Асоціація Музеїв Івана Франка» на базі Дому Франка у співпраці з видавництвом «Локальна історія» за підтримки ЗМІN Фундація у межах сталого партнерства.
Назва сьомого епізоду – «Чи тричі являлася Франкові любов?» – говорить сама за себе. Звісно, перипетії Франкових романтичних взаємин з жінками не вичерпуються "коротким списком" з усім відомого Франкового вірша, але про "довгий список" буде більше у восьмому епізоді.
🥰У цьому ж випуску поговоримо детальніше про зовнішню рису, що не сприяла Франкові і яка навіть у його творчості асоціюється з негативними та слабкими персонажами. Ще ви почуєте про те, як Франко міг одружитися з сестрою найближчого соратника Михайла Павлика та що стало на заваді? Наостанок дізнаєтеся, якій жінці поет подарував “сльозу на згадку”.
Посилання на список відтворення всіх 7 епізодів подкасту знайдете в коментарях. Як завжди, будемо вдячні за вподобайки, поширення і коментарі, якщо було цікаво!
🤝Подкаст «Іван Франко: кохання без міфів» записується у межах проєкту «Реставрація сенсів (до 100-ліття ідеї Дому Франка)» громадської організації «Асоціація Музеїв Івана Франка» на базі Дому Франка у співпраці з видавництвом «Локальна історія» за підтримки ЗМІN Фундація у межах сталого партнерства.
❤4👍1
Сьомий епізод подкасту слухайте тут👇
https://www.youtube.com/watch?v=I-qCd_DQIU4&t=23s
https://www.youtube.com/watch?v=I-qCd_DQIU4&t=23s
👍4❤1
А тут весь список відтворення на YouTube-каналі Локальна історія:
https://youtube.com/playlist?list=PLjhjDQTF1TWsciTG-QN0vPeLvEmyjmUL1&si=UGZ6w3TP4s61LQgp
https://youtube.com/playlist?list=PLjhjDQTF1TWsciTG-QN0vPeLvEmyjmUL1&si=UGZ6w3TP4s61LQgp
YouTube
Іван Франко: Кохання без міфів
Подкаст про любовні перипетії Івана Франка, заснований на фактах.
❤3👍2
“Різдво є тим часом, про який роздумують навіть ті персонажі, які впродовж року більше ні про що велике і складне не думають. Цей час, цей феномен унікальний іще й тому, що немає такої людини, яка відмовилась би сказати, як вона його сприймає. А навіть відмовившись щось казати, буде, бідолашна, ще якийсь час думати про це на самоті. Не може такого бути, аби саме на Різдво не було ніякої реакції. Такого всякого можна почути, коли розговоритися.
Хтось каже про найбільше свято: Бог народився. І це правда. Хтось говорить про дисципліну. Хтось пояснює все циклічними законами природи. Хтось переконаний, що вся суть у правильності календаря. Інші сумують передовсім за тим, що вже не так, як завжди. Для ще одних головне, що тепер ми з цілим світом у тому календарі. Газети починають своєї: як правильно ввійти у піст, коли з нього вийти. Та ж ті, що знають, все зроблять добре, а ті, кому такі речі незрозумілі, забудуть то завтра. І тоді далі: які там страви, найкращі кухарі щось говорять про пісну вечерю у новому стилі. А тоді: ні, ні, у нас було інакше. А у нас взагалі нічого до певного часу не було. Новий рік, совєтська система, забуття, а відтак повільне навернення через страви.
А ще хтось не може забути затишку підпільної Церкви. Фотографії свідчать про українське Різдво на Колимі, і у карпатському лісі, і ще, і ще. Атеїсти також приєднуються, бо це ж так мило. Ми щось знали, щось не знали, у щось ми віримо, а щось є хорошою літературою, мітом, на якому тримається ідентичність. Ну, і всі, хто ані християнином, ані українцем не є, додумуються до того, що Різдво – наше, бо воно про політичну націю, про народ України. Добре, що мусульмани Ісуса визнають як пророка. Добре, що державне свято.
Ті, хто думає більше, ніж про обов’язкові шинки, холодці на всі дні свят, розуміють, що Його народження означає, що, попри холодці, виразним є натяк на те, що малу Дитинку треба якось пильнувати. Що вона дана для того, аби викликати в кожному нормальному інстинкт опіки.
Буцімто Бог, народжений як людина, потребує, щоби Його тими днями всі захищали. Та яке… За ним же полювали, через нього вбили усіх ровесників. Його з Мамою не пускали у пристойні доми, їхня сім’я мусила стати втікачами. Довкола були такі, як ми. І народження Бога насправді означало тільки одне. Той, хто народився, мусить померти. Інакшої радости народження не існує. Є ще страждання, але вони не надто суттєві, якщо повірити в те, що не ти перший. Перед кожним із нас ту дорогу пройшов Він, Той, Хто був приречений народитися.
Багато чого кажуть люди, які відчувають наближення Різдва. Усього й не перекажеш. І не передумаєш. Тож варто нарешті довіритися собі, своїм відчуттям. Які не є правильними, але за сприятливих умов можуть долучитися мачинкою до спільної куті. Закинуті у світ не за власною волею, ми йдемо з нього так само за волею Когось, Хто є понад нами. Незважаючи на всі свята й інші конфігурації, коли нам стає добре поруч, ніколи не можемо позбутися тягаря самотности й безсенсовности.
Єдиним порятунком є Різдво. Мить, яка, слава Богу, щороку повторюється. Мить усвідомлення, що всі ті празники нічого не варті без віри. І віри не в дива й чудеса, не в те, що все буде відтепер так, як нам хочеться. А віри дуже простої. Різдвяної. Бог є нам потрібний тому, що ми Йому потрібні. Тож і ми стаємо потрібними собі через те, що є потрібними. Коли це усвідомити, у це повірити, то вже ані про самотність, ані про сенс нема що казати. Христос ся рождає!”
Колонку Тараса Прохаська про Різдво читайте у новому номері журналу “Локальна історія”: https://publishing.localhistory.org.ua/product/rizdvyani-svyata-10-2025/
[ Випуск "Різдвяні свята" створено спільно з KredoBank в рамках проєкту “Крафтове Різдво” ]
Хтось каже про найбільше свято: Бог народився. І це правда. Хтось говорить про дисципліну. Хтось пояснює все циклічними законами природи. Хтось переконаний, що вся суть у правильності календаря. Інші сумують передовсім за тим, що вже не так, як завжди. Для ще одних головне, що тепер ми з цілим світом у тому календарі. Газети починають своєї: як правильно ввійти у піст, коли з нього вийти. Та ж ті, що знають, все зроблять добре, а ті, кому такі речі незрозумілі, забудуть то завтра. І тоді далі: які там страви, найкращі кухарі щось говорять про пісну вечерю у новому стилі. А тоді: ні, ні, у нас було інакше. А у нас взагалі нічого до певного часу не було. Новий рік, совєтська система, забуття, а відтак повільне навернення через страви.
А ще хтось не може забути затишку підпільної Церкви. Фотографії свідчать про українське Різдво на Колимі, і у карпатському лісі, і ще, і ще. Атеїсти також приєднуються, бо це ж так мило. Ми щось знали, щось не знали, у щось ми віримо, а щось є хорошою літературою, мітом, на якому тримається ідентичність. Ну, і всі, хто ані християнином, ані українцем не є, додумуються до того, що Різдво – наше, бо воно про політичну націю, про народ України. Добре, що мусульмани Ісуса визнають як пророка. Добре, що державне свято.
Ті, хто думає більше, ніж про обов’язкові шинки, холодці на всі дні свят, розуміють, що Його народження означає, що, попри холодці, виразним є натяк на те, що малу Дитинку треба якось пильнувати. Що вона дана для того, аби викликати в кожному нормальному інстинкт опіки.
Буцімто Бог, народжений як людина, потребує, щоби Його тими днями всі захищали. Та яке… За ним же полювали, через нього вбили усіх ровесників. Його з Мамою не пускали у пристойні доми, їхня сім’я мусила стати втікачами. Довкола були такі, як ми. І народження Бога насправді означало тільки одне. Той, хто народився, мусить померти. Інакшої радости народження не існує. Є ще страждання, але вони не надто суттєві, якщо повірити в те, що не ти перший. Перед кожним із нас ту дорогу пройшов Він, Той, Хто був приречений народитися.
Багато чого кажуть люди, які відчувають наближення Різдва. Усього й не перекажеш. І не передумаєш. Тож варто нарешті довіритися собі, своїм відчуттям. Які не є правильними, але за сприятливих умов можуть долучитися мачинкою до спільної куті. Закинуті у світ не за власною волею, ми йдемо з нього так само за волею Когось, Хто є понад нами. Незважаючи на всі свята й інші конфігурації, коли нам стає добре поруч, ніколи не можемо позбутися тягаря самотности й безсенсовности.
Єдиним порятунком є Різдво. Мить, яка, слава Богу, щороку повторюється. Мить усвідомлення, що всі ті празники нічого не варті без віри. І віри не в дива й чудеса, не в те, що все буде відтепер так, як нам хочеться. А віри дуже простої. Різдвяної. Бог є нам потрібний тому, що ми Йому потрібні. Тож і ми стаємо потрібними собі через те, що є потрібними. Коли це усвідомити, у це повірити, то вже ані про самотність, ані про сенс нема що казати. Христос ся рождає!”
Колонку Тараса Прохаська про Різдво читайте у новому номері журналу “Локальна історія”: https://publishing.localhistory.org.ua/product/rizdvyani-svyata-10-2025/
[ Випуск "Різдвяні свята" створено спільно з KredoBank в рамках проєкту “Крафтове Різдво” ]
Магазин Локальної історії
Різдвяні свята #10 (2025) - Магазин Локальної історії
Відправляємо протягом 2-3 робочих днів. Випуск "Різдвяні свята" створено спільно з KredoBank в рамках проєкту "Крафтове Різдво"
❤7
Вчора презентували нову книгу Лесі Бондарук “Справа Гончарука”. Останній розстріляний повстанець” у Луцьку!📖
У виданні авторка відкриває маловідому сторінку нашої історії. Герой книги, повстанець Іван Гончарук був страчений радянським режимом лише за 2 роки до відновлення незалежности України.
Під час розмови Леся Бондарук розповіла про історію створення видання. Як вперше прочитала лист від доньки розстріляного, збирала свідчення родини, яка вже понад три десятиліття домагається справедливості та реабілітації. Висвітлила деталі показового суду над Іваном Гончаруком, перелічила найнятих свідків та суддів, які після винесення вироку спокійно живуть в незалежній Україні, отримають величезні пенсії, а їх діти продовжують працювати на високих посадах.
Дякуємо, що долучилися до цієї важливої розмови. Історія Івана Гончарука заслуговує на розголос. Тож читайте книгу Лесі Бондарук та розповідайте про неї іншим. Тільки знаючи правду, ми можемо віддати належну шану тим, хто боровся за Україні до останного.
Фото: Район in ua
У виданні авторка відкриває маловідому сторінку нашої історії. Герой книги, повстанець Іван Гончарук був страчений радянським режимом лише за 2 роки до відновлення незалежности України.
Під час розмови Леся Бондарук розповіла про історію створення видання. Як вперше прочитала лист від доньки розстріляного, збирала свідчення родини, яка вже понад три десятиліття домагається справедливості та реабілітації. Висвітлила деталі показового суду над Іваном Гончаруком, перелічила найнятих свідків та суддів, які після винесення вироку спокійно живуть в незалежній Україні, отримають величезні пенсії, а їх діти продовжують працювати на високих посадах.
Дякуємо, що долучилися до цієї важливої розмови. Історія Івана Гончарука заслуговує на розголос. Тож читайте книгу Лесі Бондарук та розповідайте про неї іншим. Тільки знаючи правду, ми можемо віддати належну шану тим, хто боровся за Україні до останного.
Фото: Район in ua
❤7👍3