“Знаєте, що я би хотіла? Щоб астрономи і астрологи в кожній країні повідомляли, що вже з’явилась перша зірка на небі, – знак, що народився Син Божий. Бо десь небо затягнуте хмарами, а десь – димом від вибухів, але люди мусять зупинитись на хвилину і подивитись угору, відірвавши погляд від каструль. Витерти руки рушником, вийти надвір, стати на порозі. Завмерти на мить.

Навіть якщо ти в полі, в дорозі, і нема кому приготувати святкової вечері. Якщо ти в окопі, у в’язниці, прикутий до ліжка, хтось тобі повинен повідомити – зійшла перша зоря. Або ти – комусь. “Над вертепом звізда ясна на весь світ засіяла. Нова радість стала.”

Момент тиші, яка так потрібна у нашому галасливому світі, де кожен намагається перекричати іншого. Момент істини, коли ми ще можемо усвідомити: кожне нове життя – це народження нового світу. Світу, що дає надію".

У новому номері журналу “Локальна історія” читайте колонку письменниці Галини Пагутяк про особисту різдвяну історію та осмислення сучасних традицій: https://publishing.localhistory.org.ua/product/rizdvyani-svyata-10-2025/

▶️ Придбати журнал за зниженою ціною 200 грн замість 250 можна в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/rizdvyani-svyata-10-2025/

❗️Очікуємо з друку після 18 грудня 2025 року!

“Волошиновський парох Андрій Мудрак жив у горах, де родючу землю дуже цінували, і, певно, розводив волів, овець — так міг прогодувати свою велику родину, а ще треба було вивчити трьох синів. Прізвище Мудрак трапляється у чехів та словаків. Звідти й імена дітей та онуків Андрія Мудрака — Регіна, Ісаак, Кароль, Кароліна, Франциска. Моравського походження могла бути й Петрова дружина Тереза Ревакович (Ревак), дочка пароха Автономія Реваковича з Кобло на Самбірщині. Однак вони могли прибути із Закарпаття, втікаючи від утисків угорських окупантів.

У тому самому Волошиновому було повно картярів, і отцеві Андрію довелося пильно наглядати за синами, аби врятувати їх від згуби. Його син Петро був скелею, що допомогла зберегти статус родині Мудраків. Він став для них опорою, вивчив Кароля, забрав Ісаака, маму й маленьку дочку Кароліну до Урожа, а коли Кароль став самостійним, мати та брат померли, дочка вийшла заміж, то він, як міг, намагався заповнити пустку.

Петро Мудрак отримав добру парафію, бо належав до першого покоління, яке навчалось у гімназії (Перемишль, Самбір), потім у духовній семінарії (Львів, Перемишль), потім рік кандидатів готували в Перемишлі до висвячення, перед тим вони мали або одружитись, або залишитись у целібаті, а тоді їх висвячували, далі мусили ще побути 5 років адміністраторами, аж поки їх затвердить консисторія і визнає місцевий дідич, якому вони мали сплатити певну суму. Відтак вже отримати парафію. Не всі могли довічно втримати парафію — доводилось змінювати, це вже залежало від рішення консисторії і особистих зв’язків, а чи примх дідича. Громада, основою якої були закріпачені селяни, нічого не вирішувала. Австрійська адміністрація вкрай рідко дозволяла, щоби син священника заступав на місце померлого батька, а зять — тестя, хоча раніше таке було дуже поширено.

Стати священником колись було просто. Пів року навчатись при дворі єпископа у Львові, він же й висвячував. Тому рівень освіти таких священників був, звісно, дуже низький. Андрій Мудрак і його молодший брат Олексій належали до покоління саме таких священників. Андрій помер у 62 роки, якраз тоді, коли старший Петро висвятився, встиг овдовіти й мусив опікуватись двома братами.

Священницькі династії існували в середньому упродовж трьох поколінь, Від кінця XVIII до кінця ХІХ століття — початок ХХ століття. Вони могли би існувати й довше, але на заваді стали дві світові війни, а далі знищення Української Греко-Католицької Церкви. Та й генетика не витримувала: священники одружувались у своєму колі на попівнах”.

Більше про родинну історію Мудраків читайте у книзі “Тісні люде” Галини Пагутяк → https://publishing.localhistory.org.ua/product/tisni-lyude/

«Операція «Лісові» розгорталася мляво — половина з розшукуваних загинула в боях. А точніше — стрілялася у схронах, аби не здатися живими й під тортурами не видати побратимів. Аж ось Гнат Найдич із Грудок повідомив міліцію, що його зять Артем Сотник переховує «бандитів». Степан Костюк — «В’юн» і «Виборний» розмістилися у схроні, облаштованому біля клуні.

20 грудня 1945 року солдати НКВС оточили господу. Повстанці вступили у бій, врешті застрелилися. Сотника затримали. Чекісти взялися ретельно прочісувати село й довколишні хутори. Наступного дня на хуторі Видерниця зайшли до Омеляна Костючика, батька шести дітей. До такого не мало бути жодних підозр — повна хата малечі, старший син служить у Червоній армії. Але чекісти обшукали його обійстя — і виявили схрон із трьома людьми. Соловей Євтух — «Черета» і його дружина Катерина вбили одне одного, Адама Менделя — «Доброго» заарештували. Під час допиту Мендель під тортурами видав місце сховку «Збруча». Того самого вечора чекісти прибули на хутір Довга Нива біля Грудок. У хліві застали чотирьох вояків: Фадея Боровського, Івана Гончарука, Єфима Бродовського та Феодосія Найдича. Почалася стрілянина. «Збруч» зарізав себе ножем, решту хлопців заарештували.

У Гончарука вилучили гвинтівку та сім патронів. Слідство в Луцькій тюрмі тривало два місяці. Після виснажливих допитів із побоями повстанці визнали свою вину: були в УПА, мали зброю, брали участь у боях із НКВС, знищували партійних активістів, постачали УПА продуктами, худобою, одягом від населення.

27–28 березня 1946 року в Луцьку відбувся суд. Вирок визначала «трійка»: підполковник Ємельянов, майор Молаков, комісар юстиції Аріянов. Івана Гончарука звинуватили в ухиленні від служби в ЧА, участі в УПА і боях проти НКВС, збиранні у місцевого населення продуктів для УПА. Також він стояв на варті під час нападу вояків «Збруча» на помешкання Юрія Турковця, агента НКВС із псевдом «Груша». Адам Мендель стріляв у господаря, той дістав поранення і зумів втекти. Натомість загинула його дружина Горпина. Військова колегія прирекла Гончарука, Бродовського й Менделя до смертної кари.

Однак під час суду Гончарука та Найдича ухвалили покарати 20 роками ув’язнення і п’ятьма роками позбавлення політичних прав. Бродовського і Менделя розстріляли невдовзі після суду. Господарів хат, де знайшли повстанців, Степана Сотника та Омеляна Костючика, а також повстанця Артема Сотника посадили на 10 років із п’ятирічним позбавленням політичних прав. Костючик не витримав тортур, вчинених під час слідства — помер 7 грудня 1947 року. Найдич і Сотник померли наступного року в місцях позбавлення волі.

З усіх засуджених учасників боївки «Збруча» вижили лише Степан Сотник та Іван Гончарук. Відбувати ув’язнення довелося на Колимі. «Працював різноробочим на штатних і неоплачуваних роботах», — скупо вказано в документах із виправно-трудового табору «Севвостлаг»».

Про тих, хто не скорився навіть після катівень, читайте у книзі Лесі Бондарук «Справа Гончарука. Останній розстріляний повстанець» → https://publishing.localhistory.org.ua/product/sprava-goncharuka-ostannij-rozstrilyanyj-povstanecz/

Фото: Іван Гончарук у колі друзів одразу після звільнення. Колима, 8 вересня 1955 року.

Замовляйте книгу «Справа Гончарука» в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/sprava-goncharuka-ostannij-rozstrilyanyj-povstanecz/

А вже цього тижня, 18 грудня о 17.00 відбудеться перша презентація книги Лесі Бондарук «Справа Гончарука»!

У новому випуску «Без брому» занурюємось в історію мобілізації на периферії імперії Габсбургів та її вплив на формування націй у Центрально-Східній Європі. Говоримо про те, як військовий обов’язок, імперська армія та багатонаціональний склад монархії впливали на українців та інші народи, змінюючи їхню ідентичність і лояльність.​

Розповідаємо про щоденний досвід солдатів, національні процеси в умовах імперської армії та про те, як війни ХІХ–ХХ століть впливали на політичне пробудження українців.​

Гість випуску – Сергій Чолій, кандидат історичних наук, доцент Київського політехнічного інституту, дослідник історії Центрально-Східної Європи, національних процесів та історії збройних сил, автор книжки «Мобілізація на периферії» про військовий обов’язок в імперії Габсбургів.

Дивитися ⟶ https://youtu.be/KGfx6sgPxFI?si=QFKWSn--bwvxBICy

The Village Україна зібрали добірку з 10 книжок грудня і пояснюють, чому їх варто прочитати. Серед них новинка нашого видавництва – "Прощавай, Східна Європо: особиста історія розділених земель" Якуба Мікановського!

""Мікановський надто вчасно опублікував свою книгу: після пострадянського періоду відносного спокою вторгнення Росії до України знову привернуло увагу до цього нещасливого регіону", – зазначає журналіст Джеймс Тармі в огляді для міжнародного видання Bloomberg. Книжка американського історика та журналіста Якуба Мікановського, видана у 2023 році, охоплює історію Східної Європи – від раннього Середньовіччя з розмаїттям вірувань, звичаїв і політичних устроїв до повномасштабного вторгнення Росії до України.

"Автору допомагає історія його родини: польської, єврейської та католицької", — пише журналіст Роберт Девід Каплан у рецензії для The Wall Street Journal. Недарма книжка має підзаголовок "особиста": Мікановський досліджує хронологію та культуру Східної Європи через сімейні історії, поєднує енциклопедичний підхід із живими оповідями, розкриває складність, багатство та історичні суперечності регіону.

"У сьогоднішній війні між відкритістю до різноманіття й тиском уніфікації Україна стала останнім рубежем оборони цієї східноєвропейської культури", – підсумовує автор у передмові до українського видання"".

Замовляйте книгу "Прощавай, Східна Європо: особиста історія розділених земель" Якуба Мікановського в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/proshhavaj-shidna-yevropo-osobysta-istoriya-rozdilenyh-zemel/

«Мої питання до Тоні походили з трьох джерел. Початково й доволі абстрактно я планував проговорити книжки Тоні від «а» до «я», від історичних монографій про французьку лівицю до «По війні», у пошуках засадничих ідей щодо ролі політичних інтелектуалів і ремесла істориків. Мене цікавили теми, які зрештою стали головними в нашій книжці, як-от невловність єврейського питання в доробку Тоні, універсальний характер французької історії, вплив і межі марксизму.

Кожен розділ містить біографічну й історичну частини. Так книжка мандрує життям Тоні та деякими з найважливіших локусів політичної думки ХХ століття: Голокост як єврейське і німецьке питання; сіонізм і його європейське походження; англійська виключність і французький універсалізм; марксизм і його спокуси; фашизм і антифашизм; відродження лібералізму як етики у Східній Європі; а також соціальне планування в Європі та Сполучених Штатах.

В історичних частинах розділів слова Тоні наведено прямим накресленням, а мої — курсивом. У біографічних частинах, хоча вони теж постали з розмови, я прибрав свої репліки. Тож кожен розділ починається з автобіографічної оповіді Тоні, поданої прямим накресленням. У якийсь момент я вступаю з питанням, позначеним курсивом, і далі розгортається історична частина.

Інтелектуальний виклик XXI століття може звучати так: підтримувати правду як таку, водночас приймаючи розмаїття її форм і засад. Аргументація на користь соціальної демократії, яку Тоні виклав наприкінці книжки, ілюструє, як це могло би бути.

Тоні народився одразу після катастрофи, спричиненої націонал-соціалізмом, і пережив поступову дискредитацію марксизму. Його доросле життя припало на низку спроб відродити лібералізм, жодна з яких не дістала загального схвалення. Серед руїн континенту і його ідей соціальна демократія вціліла як концепція і була втілена як проект. Протягом Тоніного життя соціальну демократію будували, а потім іноді демонтовували.

Його аргументацію за її відбудову оперто на низку різних доказів, які звертаються до різних спостережень про різного штибу правди. Найсильніший аргумент, користуючись улюбленим висловом Ісаї Берліна, полягає у тому, що соціальна демократія уможливлює гідне життя. Деякі з цих різного штибу правд існують по сторінках нашої книжки».

Про інтелектуальну спадщину ХХ століття читайте у книжці «Роздуми про двадцяте століття» Тоні Джадта й Тімоті Снайдера → https://publishing.localhistory.org.ua/product/rozdumy-pro-dvadczyate-stolittya/

[ «Роздуми про двадцяте століття» виходять друком українською у співпраці видавництва «Човен»» та видавництва «Локальна історія» ]

Фото: Тімоті Снайдер і Тоні Джадт.

Зростаємо разом!🙌🏻

“Локальна історія” — єдине в Україні глянцеве видання про наше минуле. Ми переконані, що знання власної історії є необхідною запорукою формування та зміцнення української ідентичності.

За сім років існування до журналу приєдналися тисячі читачів, а сукупний наклад “Локальної історії” сягнув двохсот тисяч примірників. Теми номерів стали глибшими й ґрунтовнішими, істотно розширилося коло авторів та географія історій. З нішевого медіа “Локальна історія” поступово перетворилася на середовище для спокійного осмислення минулого поза міфами та стереотипами.

Ми надзвичайно цінуємо вашу довіру. Щоб і надалі бути поруч із вами у 2026 році, відкриваємо передплату на журнал “Локальна історія”. Прагнучи, аби журнал залишався доступним для якомога ширшого кола читачів, ми свідомо не підвищуємо ціну передплати.

Передплата через редакцію — це не лише регулярне отримання журналу, а й:

👉–20% на всі наявні книжки видавництва “Локальна історія” протягом терміну дії передплати;
👉можливість першими отримувати нові номери;
👉економію до 1500 гривень у порівнянні з купівлею кожного номера окремо;
👉фіксована знижена ціна на весь період передплати;
👉можливість оформити передплату як подарунок для рідних, бібліотек або навчальних закладів;
👉надсилання журналів Новою поштою (коштом отримувача);
👉вибір зручного терміну передплати — 3, 6, 9 або 12 місяців.

Ваша передплата надає нам можливість системно й упевнено планувати роботу журналу та розвивати його далі. Саме завдяки вам і разом з вами ми зростаємо — як журнал і як спільнота читачів — розширюємо теми, відкриваємо нові голоси, працюємо зі складними сторінками нашої історії.

Передплатити журнал на 2026 рік: https://publishing.localhistory.org.ua/product/peredplatyty-zhurnal/

Дякуємо за довіру та підтримку!🫂

Книжка Мирослава Шкандрія — одне з найґрунтовніших досліджень українського націоналізму 1920–1950-х років, побудоване на широкій архівній базі та сучасному науковому підході.

Автор простежує еволюцію руху від інтегрального націоналізму до демократичних трансформацій у середовищі повоєнної еміграції. Дослідження охоплює політичний, ідеологічний та літературний виміри, показуючи взаємини з тоталітарними режимами й роль культури у формуванні націоналістичного міту. Проаналізувавши твори Євгена Маланюка, Олени Теліги, Леоніда Мосендза, Олега Ольжича, Юрія Липи, Уласа Самчука, Юрія Клена та Докії Гуменної, дослідник демонструє, як художнє слово сприяло національному проєктуванню, моделюючи образ нової політичної спільноти та її можливі візії.

У контексті сучасних воєн пам’яті ця праця дає інструменти для виваженого осмислення українського минулого без ідеалізації та демонізації.

▶️Замовляйте книгу “Український націоналізм: Політика, ідеологія та література, 1920–1956” в онлайн-крамниці видавництва: https://publishing.localhistory.org.ua/product/ukrayinskyj-naczionalizm-polityka-ideologiya-ta-literatura-1920-1956/

Друзі, передостанній епізод подкасту «Іван Франко. Кохання без міфів» уже доступний для слухання на платформах «Локальної історії»🎧

Назва сьомого епізоду – «Чи тричі являлася Франкові любов?» – говорить сама за себе. Звісно, перипетії Франкових романтичних взаємин з жінками не вичерпуються "коротким списком" з усім відомого Франкового вірша, але про "довгий список" буде більше у восьмому епізоді.

🥰У цьому ж випуску поговоримо детальніше про зовнішню рису, що не сприяла Франкові і яка навіть у його творчості асоціюється з негативними та слабкими персонажами. Ще ви почуєте про те, як Франко міг одружитися з сестрою найближчого соратника Михайла Павлика та що стало на заваді? Наостанок дізнаєтеся, якій жінці поет подарував “сльозу на згадку”.

Посилання на список відтворення всіх 7 епізодів подкасту знайдете в коментарях. Як завжди, будемо вдячні за вподобайки, поширення і коментарі, якщо було цікаво!

🤝Подкаст «Іван Франко: кохання без міфів» записується у межах проєкту «Реставрація сенсів (до 100-ліття ідеї Дому Франка)» громадської організації «Асоціація Музеїв Івана Франка» на базі Дому Франка у співпраці з видавництвом «Локальна історія» за підтримки ЗМІN Фундація у межах сталого партнерства.