Року 1867 в Москві відбулась Імператорська етнографічна виставка. Творець російської "офіційної народности" Михайло Поґодін тішився з того, що в експозиції вдалося "зобразити не лише різноплемінне населення Росії, але й побут споріднених слов’янських племен".

Основною ідеєю тоді був панславізм. Українці, у тодішній термінології "малороси", стали тлом для "найсильнішого народу зі слов’янських народів" — росіян.

Саме у XIX столітті в імперії винайшли типовий колоніальний образ Малоросії — з піснями, гопаком і горілкою. Докторка філологічних наук Тамара Гундорова проаналізувала, які механізми використовувала Росія, щоб переконати у другосортності українців.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/malorosiiskii-proiekt-na-imperskii-vistavtsi-v-rosiyi/?fbclid=IwAR1xb3aDl8tn6qiAPln0R7l8UkP-Nn42xr_N5BTf-MDBPJK0frJtwg4fQpo

Унікальні церкви з високими шпилями та вежами підпирали небо у багатьох селах Тячівщини, що на Закарпатті. Більшість архітектурних шедеврів, а йдеться про десятки храмів, до нашого часу не збереглися.

Деякі зруйнував безжальний до деревини гірський клімат, інші люди поруйнували в комуністичні часи, а декотрі безповоротно зникли в пожежах. Про одну з таких святинь Новоселиця нагадують артефакти — старі світлини та дерев’яний макет, який зберегли в Етнографічному музеї у Будапешті.

Унікальні світлини храму відшукав Михайло Маркович.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/maket-iakii-zberegli-pro-spalenu-tserkvu-iz-zakarpattia-nagaduie-dereviana-mini-model/?fbclid=IwAR10cyLs5s2__AWDOprpAv4hmr5Uk3jFv8xgZNWpeC3RMWvXIA-wCJPr-CY

Перша світова війна стала справжнім трампліном для винаходів і входження в ужиток багатьох речей, які тепер нам звичні. Наприклад, наручний годинник, вегетаріанські сосиски чи тренч, який дослівно перекладають як "траншейне пальто".

Зібрали у матеріалі історії про п’ять винаходів, що стали масовими внаслідок Великої війни. Лише один із них пов’язаний зі зброєю.
Решта здаються "мирними" і не стосуються війни. Принаймні на перший погляд.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/vinakhodi-viini/?fbclid=IwAR1AX__YyCY8GohpjHHyM_MUrsYCIxAPVMosYX40dU7046n0YA_IuUNqr8k

Наприкінці 1940-х років радянська влада вирішила замінити каторжні зони в ГУЛАГу на особливі табори – "особлаги". Однією з мотивацій було те, що каторги були недостатньо жорстокими і тому не могли "перевиховати" в’язнів.

Відбувати покарання туди відправляли переважко засуджених за 58 статтею — "зрада батьківщини". Створення особлагів означало ізоляцію політичних в’язнів, які по завершенню своїх термінів мали жити на спецпоселеннях довічно.

Ще одна причина для створення таких таборів полягала в тому, що радянська влада зрозуміла, що випускати політичних в’язнів на волю — небезпечно. Для того, аби втримати їх під контролем, почали масово фабрикувати справи навіть на тих політв’язнів, які вже вийшли. Людей знову арештовували й садили повторно.

Дослідниця Леся Бондарук зібрала у книжці історії українців, які пережили досвід ув'язнення в особлагах.
https://localhistory.org.ua/texts/interviu/z-osoblivikh-taboriv-gulagu-povertalisia-odinitsi-doslidnitsia-lesia-bondaruk/?fbclid=IwAR1CnXMDKTrrfXeAMZDwvGOU4dj3rPuaS7LBfDmrdxB8UgqT2GwvoI8q-aM

Наприкінці XIX століття у селі Демня, що на Львівщині, процвітав каменярський промисел. З 1600 мешканців – сто були майстрами, які увічнювали пам’ять про померлих унікальними надгробками.

Донині вони збереглися на місцевому цвинтарі. Найкрасивіші – на могилах родів Фіалковичі, Яніви, Дзиндри, Николишині, Зубрицькі… Важко всіх перелічити. Їхні нащадки досі живуть в селі і дехто продовжує родинну справу.

Першим відомим представником династії демнянських різьбярів був Федір Дзиндра. Його нащадок – один із найвідоміших українських скульпторів ХХ століття – Євген Дзиндра. Більше про Демню і тамтешній промисел написала письменниця Галина Пагутяк. Репортаж читайте на нашому сайті ⬇
https://localhistory.org.ua/texts/reportazhi/kameniari-iz-demni/?fbclid=IwAR1UuVLClbjn-s9AnaGzqBdUTdFzS_qt8YC2YdZEg2bOxIe1C6jrg4KcTqY

Стати закарпатським бокорашем століття тому — означало бути при грошах. За один успішний сплав річкою можна було заробити місячну плату. Заробляли не деревом, а майстерністю, сміливістю, витримкою і силою.

Чоловіки розуміли, що нитка життя може обірватися будь-якої миті в холодній воді. Часто сім’я втрачала свого єдиного годувальника, а про нещасний випадок нагадував дерев’яний хрест на березі Чорної Ріки.

Про зникле ремесло читайте у матеріалі на нашому сайті. Унікальні світлини та факти відшукав Михайло Маркович
https://localhistory.org.ua/texts/statti/zhittia-za-techiieiu-ekstremalni-zarobitki-zakarpatskikh-bokorashiv/?fbclid=IwAR21tkNGFeztimWgOrhi5_D_IIWg4jIly03YYy1nglQaSpyycWAMNZWvURI

🖤 Знижки до "Чорної п'ятниці" на журнали "Локальна історія"!
☝️ Лише 5 днів - з 22 по 26 листопада даруємо до -40% на всі журнали в наявності!
Поспішайте, тиражі закінчуються надзвичайно швидко
✅Замовити можна вже за посиланням 👉 https://shop.localhistory.org.ua/product-category/magazines/

Андрій Максимчук (позивний "Бетмен") прийшов до військкомату на другий день повномасштабного російського вторгнення. Починав як десантник — допомагав деокуповувати Чорнобиль. Відтак перепрофілювався на розвідника.

Війна підштовхнула Андрія до ще одного нового заняття — у вільний від бойових завдань час він взявся писати поему для своїх синів. Коштів, виручених від продажу першого тиражу книжки, вистачило, щоб придбати два дрони.

Про роботу розвідки та творчість в окопі "Бетмен" розповів "Локальній історії".
https://localhistory.org.ua/texts/interviu/ditiacha-knizhka-napisana-v-okopi/?fbclid=IwAR2pQilQrakqLhCOsK8q0vfrAY5SOE6YpCpVnFWAiRh-nXCTAmHPA-0M8jg

"300 днів (триста!) без куска хліба до вбогого обіду". Це підпис до світлини, яку фотограф із Батурина Микола Бокань зробив 2 квітня 1933 року. На знимці голова сімейства з дружиною та чотирма дітьми схилилися над мисками, більше на столі немає нічого.

Микола Бокань — один із небагатьох, хто закарбував на фото події 1932—1933 років. Ба більше, він зафіксував трагедію власної сім’ї, яка мешкала тоді на Чернігівщині. Зокрема, смерть свого сина Костянтина. Парубок помер просто на колгоспному полі.

Світлини Боканя стали відомими лише 2007 року, коли в архіві СБУ Чернігівської області віднайшли його кримінальну справу.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/golodomor-na-zaboronenikh-foto-mikoli-bokania/?fbclid=IwAR3aOJA0Y0eTaxnc8ZMlYhxQ7CWO58fg5VsBtjEtnMQa-hEKb43MPPMTUU8

Одночасно з масовим голодом радянська влада застосувала й інші механізми знищення української державності. Один з авторів терміну “геноцид” Рафаель Лемкін вважав, що геноцид українців мав кілька складових.

Голодомор українського селянства – носія культури й мови, нищення інтелігенції – мозку нації, ліквідація української Церкви, заселення українських теренів представниками інших етносів.

До Голодомору УСРР мала певну автономію в економіці, освіті, культурі, готувалася формувати власні збройні сили. Але до невпізнання змінилася в час геноциду. Про репресії, яких зазнала Україна на початку 1930-х – читайте у матеріалі.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/iak-radianskii-genotsid-zminiv-ukrayinu/?fbclid=IwAR0jrTC81MoniAnqxtFhTun6yw8etu7-Ihu7IRL_q0q860jQ0k0ADepmIJo

У день пам'яті загиблих під час Голодомору українці запалюють на вікні свічку. Цю традицію на початку 2000-х запропонував Джеймс Мейс, американський дослідник, який присвятив себе вивченню трагедії 1932–1933.

Він першим ще у 90-х почав переконувати світ, що Голодомор був актом геноциду проти українського народу. Сформулював концепцію постгеноцидного суспільства. Вважав, що реформи в Україні не вдаються через травми минулого. Застерігав про агресію Росії.

Мейс дізнався про Голодомор випадково. Слухав лекцію Романа Шпорлюка про Голокост у Мічиганському університеті – професор згадав про Великий голод в Україні як співмірну трагедію. Мейс відреагував: "Цього не може бути! Ми би знали про трагедію таких масштабів — такі втрати неможливо замовчати!". Так, Мейс переїхав в Україну, знайшов тут свою місію і любов.

Пропонуємо пригадати історію Джеймса Мейса, яку розповіла його дружина Наталія Дзюбенко-Мейс.
https://localhistory.org.ua/texts/interviu/v-ukrayinu-poklikali-mertvi-ale-ne-chuli-zhivi/?fbclid=IwAR2M9oWQC-IzEhVOYdrHny9mHWvXEVBHp0pe7uNObeqIipj9Gdv1ziYHmjA

Друзі, запрошуємо на презентацію нашого журналу "Локальна історія" у Івано-Франківську!

Подія відбудеться у Книгарні "Є" за адресою: вул. Незалежності, 31, 5 поверх о 17.00

https://fb.me/e/4Ra0isItx

Як упівці давали відсіч ворогам: наймасштабніші бої, диверсії та вдалі спецоперації українського визвольного руху. Противник перевершував повстанців у живій силі та техніці, але воякам УПА таки вдавалося здобувати перемоги.

Бій під Космачем та Гурбами, Колківська республіка, визволення в'язнів з тюрми у Володимирці та інші успішні атаки повстанців. Про них розповідаємо у п'ятому епізоді подкасту "УПА. Сила опору".

Слухайте на зручній для вас платформі – li.sten.to/upa5

[ Подкаст створено спільно з рестораном Криївка ]

Після 9 років судів з Росією в Україну повернули колекцію відому як "скіфське золото". Це 565 експонатів з чотирьох кримських музеїв та заповідників, які опинилися на виставці за кордоном 2013 року, незадовго до окупації півострова.

Більшість старожитностей із колекції залишили на теренах України пізні скіфи, сармати, греки, готи, гуни. Деякі повернули в Україну ще 2014 року. Зокрема, залізний меч у піхвах із золотими оздобами із кургану Товста Могила.

Чому ж скіфи так любили золоті прикраси? Який символізм у них вкладали? Та як з часом розвинули своє мистецтво? Пропонуємо пригадати зі статті дослідниці скіфів Оксани Ліфантій.
https://lm.facebook.com/l.php?u=https%3A%2F%2Flocalhistory.org.ua%2Ftexts%2Fstatti%2Fpokhodit-vid-boga-nalezhit-ukrayini-taiemnitsi-skifskogo-zolota%2F%3Ffbclid%3DIwAR348bj9KbkbdfBg5rNG-MWZ7XPYF9u_SomBW9ZrcfPeEs5_jS3Xl8fIUCw&h=AT2CE49-GmDbAV3pkQS94T6m_ggf_E2IBylg-fspImL2lWviy2qGVpllRl6k2QpRbLp1Qtd1gxkshp2D-HVsUFFnswN0RYO0WtsM8QOkNnGzVhzol-_N0xEmo-AKodl-w0PH

"До правдивого Григорія Сковороди як сущої людини ХVIII століття нам наблизитись непросто. Приблизно так само, як, наприклад, до його сучасника, таємничого скульптора Йогана Георга Пінзеля. Попри те, що про життя галицького генія ми не знаємо майже нічого, тоді як про генія Гетьманщини знаємо майже все.

Водночас і той, і той — постаті переважно вигадані. З різних причин. І обидва міфологізовані завдяки візуальному контексту. Бо ж Сковорода отримав у ХХ столітті таку розгалужену іконографію, якої, здається, жоден інший філософ дофотографічної ери не має".

Мистецтвознавиця Діана Клочко про один із найвідоміших портретів Григорія Сковороди, начебто змальований із прижиттєвого зображення філософа.
https://localhistory.org.ua/rubrics/painting/a-raptom-tse-mistifikatsiia/?fbclid=IwAR2l9s8CHV_hJfybH9z-PRa3LIPyXlP51U8X83n7Ywpig-vrXuMvmjKjkyY

XVIII століття подарувало Україні Григорія Сковороду, Івана Котляревського, Георгія Конинського, багато інших видатних імен. Тоді період Козаччини відходив у минуле. Ця славетна епоха залишила по собі величезну історичну, культурну та духовну спадщину.

Але її змінила ера великих імперій у Східній Європі. Українські землі опинилися у центрі цієї трансформації, розділені між трьома великими монархіями — Російською, Австрійською та Османською.

Як українці сприймали інтеграцію до імперій, наскільки російська держава порівняно з європейськими відставала, якими були тодішні українські еліти — розповідає історик Володимир Маслійчук.
https://localhistory.org.ua/texts/interviu/use-xviii-stolittia-mistifikovane/?fbclid=IwAR2LajO6OR82axVcMEzcuyCYTnohgUTFCjYVCI322mXXU-oUmWNlOn9H0XA

🎉Передплату журналу "Локальна історія" на 2024 рік розпочато!

Зробіть собі та своїм друзям найкращий подарунок до Святого Миколая та Різдвяних свят.

🏃‍♂️ Замовити передплату можна вже зараз, поспішайте - https://shop.localhistory.org.ua/.../peredplatyty-zhurnal/

Життєпис Григорія Сковороди – це переважно білі плями, припущення та домисли. Багато фактів, які пересічний обиватель знає про нього – «син бідного козака», «сам собі викопав могилу» – були вигадані пізнішими авторами.

Насправді ж філософ рідко згадується в тогочасних джерелах. А біографія, написана його учнем Михайлом Ковалинським, радше подібна до історії античного героя чи християнського святого: вихваляння чеснот і розуму, переказ головних ідей, оповідь про труднощі, які наставник стійко здолав.

Джерельні лакуни плюс неординарність особистості витворили міфологізований життєпис, який поєднався з реальним і увійшов у канон. Але що ж ми знаємо про Сковороду справжнього?
https://localhistory.org.ua/texts/statti/nespiimanii-filosof-mifi-i-fakti-pro-grigoriia-skovorodu/?fbclid=IwAR0W_2cP28D6qKi4e8iQJ35nmJiRTn8gksiUi6CF9BAYK5C-D1p2cb8G9DQ

"Прийнято вважати, що на українських землях завжди була конкуренція ідентичностей, яка, зрештою, і призвела до нинішньої війни та спроб остаточної та незворотної руйнації України Росією — війни, яка відбувається на наших очах.

Одна з цих ідентичностей завжди сприймала Україну не тільки як потенційно самостійну країну, а й як самостійну цивілізацію. Російські шовіністи об’єднали цю ідентичність у тріаду Мазепа — Петлюра — Бандера, але її можна було б із таким самим правом називати ідентичністю Шевченка та Франка.

Цій тожсамості завжди протистояла тожсамість тих, хто сприймав Україну лише як Росію, як "окраїну" Росії, а всі цивілізаційні зусилля опонентів — як небезпечну змову проти російської єдности. Саме так сприймає українські землі Володимир Путін. Але не треба сумніватися, що концепція "одного народу" та загальної цивілізації має мільйони прихильників і в Україні. Ніяка війна не змінить їхніх переконань; якщо Росія програє — вони програють разом із нею".

Із колонки публіциста Віталія Портникова "Цивілізація Сковороди". Продовження читайте на нашому сайті ⬇
https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/tsivilizatsiia-skovorodi/?fbclid=IwAR06RxMq29Ug_wqncCH_4hlC2gutxENa6Mk6LnNzbQIOuLWBSmFCFjN87lk

Іще 100 років тому хатня ікона Чудотворця стояла майже в кожній українській домівці. Припускають, що культ святого Миколая виник у Києві завдяки Володимиру Хрестителю.

У XVII–XVIII століттях під впливом католицького чернечого ордену василіян Україною поширився культ Миколая як покровителя студентів і школярів.

Дуже шанували Миколая запорозькі козаки. Вони вважали його покровителем у своїх морських походах, він допомагав рятувати бранців із неволі. Чумаки-мандрівники брали з собою в нелегку дорогу образки Миколая Чудотворця. Нерідко їх малювали на сухій рибі-камбалі. Кілька років тому стародавню чумацьку техніку ікони на сушеній рибині відновили у Херсоні.

Більше про образ Миколая у культурах різних країн читайте на нашому сайті ⬇
https://localhistory.org.ua/texts/statti/zvidki-priishov-sviatii-mikolai/?fbclid=IwAR0PXQtG8Aiq96LxlWNSat6EhUPRG0FIyNzd8emoCOB5Q7EyrFX9GLAc54E