Радянська пропаганда таврувала упівців "гітлерівськими посіпаками". Натомість німецька називала їх "більшовицькими агентами". Обидва тоталітарні режими вважали український визвольний рух бандитським і будь-що намагалися його знищити.

Для цього залучали елітні спецвійська, бронетехніку та навіть авіацію. Коли військові методи не спрацьовували, проводили каральні акції проти населення. Так, восени 1947 року під час радянської спецоперації "Захід" у віддалені райони СРСР відправили майже 27 тисяч родин із заходу України.

Як радянська та нацистська імперії намагалися придушити опір українських повстанців? Слухайте у четвертому епізоді подкасту "УПА. Сила опору" ⟶ li.sten.to/upa4

Проєкт створено спільно з рестораном Криївка

Близько ста старих крісел має у своїй колекції мистецький куратор Павло Гудімов. Частину з них виставляє в артцентрах "Я Галерея" у Львові та Києві. Перші екземпляри у колекцію придбав на початку 1990-х. Каже, що тоді наші музейники вважали збирання таких меблів "низьким жанром".

У розмові з "Локальною історією" Павло розповів, що культура презентації приватних колекцій в Україні відновлюється. Колись цим займались заможні інтелігенти — Ханенки, Драгоманови, Капністи, Дідушицькі. Вони створювали приватні музеї або сприяли експонуванню своїх артефактів у державних. Радянський Союз став дуже стресовою перервою в культурі українського колекціонування.

"Будь-яка колекція — це не лише накопичення, це ще й місія. Яскравий приклад поступу у цій справі — Музей сучасного українського мистецтва Корсаків у Луцьку. Гадаю, після перемоги такі інституції будуть ширитись. Можливо, кардинальних змін і реформ зазнають і державні установи".
https://localhistory.org.ua/texts/interviu/dereviane-krislo-zavzhdi-teple/?fbclid=IwAR3h1aRKeetjAK05ECiH3XCfWjvOW0Vwa7dC-tLwQzmHvSsy0FCNfSJE5dM

Ви, напевне, бачили це фото. 1898 рік, українські інтелігенти під час святкувань до 100-річчя "Енеїди" Котляревського. Тут Іван Франко, Ольга Кобилянська, Михайло Грушевський, Іван Труш, Володимир Гнатюк, Богдан Лепкий... цвіт української нації зібрався у Львові на урочистості.

Квитки розкупили за кілька днів до дійства. Вся публіка була у святкових строях. Іван Франко і мовознавець Лев Лопатинський виголосили вступне слово. Промова останнього була настільки потужна, що присутні піднялися з місць і заспівали "Ще не вмерла Україна".

Втім цій урочистості передував ще один ювілей. 30 жовтня 1898 року в Готелі Жоржа відзначили 25-річчя літературної діяльности Івана Франка. Як це було – розповідаємо у матеріалі на нашому сайті ⬇
https://localhistory.org.ua/rubrics/photo/tri-dni-pid-znakom-ukrayinskoyi-literaturi/?fbclid=IwAR0VlJcqLjzYJKYqO_WQqevSvNMphz7sbcaVLP1aXX0YnBHrJtPt8NuPm4E

Печатки — одне з найцікавіших джерел про історію Руси. Вражає, що до нашого часу збереглася лише одна грамота із Х—ХІІ століть — Мстиславова. Зате печаток, що були супровідним атрибутом документообігу, відомо понад 10 тисяч!

У віках загубилися стоси листів, наказів, договорів, актів… А те, що колись їх запечатувало, залишилось єдиним свідком написаного. Часом вони нагадують шматок бурштину, у якому на мільйони років, наче в часовій капсулі, застигла доісторична комаха.

На відміну від писемних джерел, написи та зображення на печатках не виправляли й не змінювали. Вони здатні відкрити невідомі сторінки історії і навіть незнаних персонажів епохи. Печатки княжої доби багато років досліджує Олександр Алфьоров, історик, нині військовслужбовець ЗСУ. Його текст читайте на сайті ⬇
https://localhistory.org.ua/texts/statti/svintsevi-litopisi/?fbclid=IwAR2e96Gwn5opUzUVOnby-OtIUk2eVEzSmSA66lU4zFDZz9tFxT3fGjJUkqY

105 років тому закінчилася Перша світова війна. Ця війна значною мірою залежала від того, що діялося в Україні й навколо неї, пише у своїй колонці історик Ярослав Грицак.

"Це була перша по-справжньому індустріальна війна, із використанням найновіших технологій. Насамперед — зброї масового знищення. Перемога в цій війні вимагала від кожної зі сторін максимального використання всіх наявних природних і людських ресурсів.

А Україна була майже невичерпним джерелом хліба, сталі, вугілля і гарматного м’яса. До того ж було розуміння, що від розв’язання українського питання залежить доля Російської імперії, бо вона без України не може існувати". Про вплив Великої війни на українську історію читайте у тексті Ярослава Грицака на нашому сайті ⬇
https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/dovga-tin-velikoyi-viini/?fbclid=IwAR0_JesYMlQp3QddtWKmK82_PhEQmNa1s_mkBkLSR6aKs9AualMJwZ4Fkqo

"На нижній сходинці ґанку сидить жінка у вишиваній сорочці, зав’язана хусткою. В приполі вона тримає невеличку дитину, дівчинку, в самій вишитій сорочечці підперезаній вузеньким червоним пояском. Я якось не знаю, а почуваю, що та дитина, то — я, що то я бачила той двір того соняшного літнього дня.

Одного разу я розказала сестрі Лесі про цю картину, що стоїть у моїй пам’яті, і спитала, що то за двір. Вона мені сказала, що то я описую їй двір і ґанок при домі Завадських на вулиці Завадських у місті Звягелі (так у нас у родині називали місто, офіційно називане Новоградволинським). Очевидно, що це мій перший спогад", — згадувала Ольга Косач-Кривинюк, молодша сестра Лесі Українки.

До наших днів збереглася фотографія Ольги Косач у віці до одного року, яку тримає на руках няня Мотря Дяченко. Вони вбрані у традиційний український одяг, на дівчинці — вишита сорочка, підперезана крайкою. Мати Ольги — Ольга Петрівна Косач (Олена Пчілка) вже тоді захоплювалася українською вишивкою та збирала взори.

Згодом це стало справою життя її доньки. 95 років тому побачив світ альбом Ольги Косач-Кривинюк "Українські народні взори" – безцінна збірка старовинних українських візерунків. Більше про життя та справу цієї жінки читайте у матеріалі ⟶ https://localhistory.org.ua/texts/statti/vishivani-istoriyi-olgi-kosach-kriviniuk/?fbclid=IwAR3VfTE0_OLOxhMW-Vz3rqGSCgpcmgnOAaA9GhLsjKW4jqhfahUpow02ffk

Року 1867 в Москві відбулась Імператорська етнографічна виставка. Творець російської "офіційної народности" Михайло Поґодін тішився з того, що в експозиції вдалося "зобразити не лише різноплемінне населення Росії, але й побут споріднених слов’янських племен".

Основною ідеєю тоді був панславізм. Українці, у тодішній термінології "малороси", стали тлом для "найсильнішого народу зі слов’янських народів" — росіян.

Саме у XIX столітті в імперії винайшли типовий колоніальний образ Малоросії — з піснями, гопаком і горілкою. Докторка філологічних наук Тамара Гундорова проаналізувала, які механізми використовувала Росія, щоб переконати у другосортності українців.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/malorosiiskii-proiekt-na-imperskii-vistavtsi-v-rosiyi/?fbclid=IwAR1xb3aDl8tn6qiAPln0R7l8UkP-Nn42xr_N5BTf-MDBPJK0frJtwg4fQpo

Унікальні церкви з високими шпилями та вежами підпирали небо у багатьох селах Тячівщини, що на Закарпатті. Більшість архітектурних шедеврів, а йдеться про десятки храмів, до нашого часу не збереглися.

Деякі зруйнував безжальний до деревини гірський клімат, інші люди поруйнували в комуністичні часи, а декотрі безповоротно зникли в пожежах. Про одну з таких святинь Новоселиця нагадують артефакти — старі світлини та дерев’яний макет, який зберегли в Етнографічному музеї у Будапешті.

Унікальні світлини храму відшукав Михайло Маркович.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/maket-iakii-zberegli-pro-spalenu-tserkvu-iz-zakarpattia-nagaduie-dereviana-mini-model/?fbclid=IwAR10cyLs5s2__AWDOprpAv4hmr5Uk3jFv8xgZNWpeC3RMWvXIA-wCJPr-CY

Перша світова війна стала справжнім трампліном для винаходів і входження в ужиток багатьох речей, які тепер нам звичні. Наприклад, наручний годинник, вегетаріанські сосиски чи тренч, який дослівно перекладають як "траншейне пальто".

Зібрали у матеріалі історії про п’ять винаходів, що стали масовими внаслідок Великої війни. Лише один із них пов’язаний зі зброєю.
Решта здаються "мирними" і не стосуються війни. Принаймні на перший погляд.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/vinakhodi-viini/?fbclid=IwAR1AX__YyCY8GohpjHHyM_MUrsYCIxAPVMosYX40dU7046n0YA_IuUNqr8k

Наприкінці 1940-х років радянська влада вирішила замінити каторжні зони в ГУЛАГу на особливі табори – "особлаги". Однією з мотивацій було те, що каторги були недостатньо жорстокими і тому не могли "перевиховати" в’язнів.

Відбувати покарання туди відправляли переважко засуджених за 58 статтею — "зрада батьківщини". Створення особлагів означало ізоляцію політичних в’язнів, які по завершенню своїх термінів мали жити на спецпоселеннях довічно.

Ще одна причина для створення таких таборів полягала в тому, що радянська влада зрозуміла, що випускати політичних в’язнів на волю — небезпечно. Для того, аби втримати їх під контролем, почали масово фабрикувати справи навіть на тих політв’язнів, які вже вийшли. Людей знову арештовували й садили повторно.

Дослідниця Леся Бондарук зібрала у книжці історії українців, які пережили досвід ув'язнення в особлагах.
https://localhistory.org.ua/texts/interviu/z-osoblivikh-taboriv-gulagu-povertalisia-odinitsi-doslidnitsia-lesia-bondaruk/?fbclid=IwAR1CnXMDKTrrfXeAMZDwvGOU4dj3rPuaS7LBfDmrdxB8UgqT2GwvoI8q-aM

Наприкінці XIX століття у селі Демня, що на Львівщині, процвітав каменярський промисел. З 1600 мешканців – сто були майстрами, які увічнювали пам’ять про померлих унікальними надгробками.

Донині вони збереглися на місцевому цвинтарі. Найкрасивіші – на могилах родів Фіалковичі, Яніви, Дзиндри, Николишині, Зубрицькі… Важко всіх перелічити. Їхні нащадки досі живуть в селі і дехто продовжує родинну справу.

Першим відомим представником династії демнянських різьбярів був Федір Дзиндра. Його нащадок – один із найвідоміших українських скульпторів ХХ століття – Євген Дзиндра. Більше про Демню і тамтешній промисел написала письменниця Галина Пагутяк. Репортаж читайте на нашому сайті ⬇
https://localhistory.org.ua/texts/reportazhi/kameniari-iz-demni/?fbclid=IwAR1UuVLClbjn-s9AnaGzqBdUTdFzS_qt8YC2YdZEg2bOxIe1C6jrg4KcTqY

Стати закарпатським бокорашем століття тому — означало бути при грошах. За один успішний сплав річкою можна було заробити місячну плату. Заробляли не деревом, а майстерністю, сміливістю, витримкою і силою.

Чоловіки розуміли, що нитка життя може обірватися будь-якої миті в холодній воді. Часто сім’я втрачала свого єдиного годувальника, а про нещасний випадок нагадував дерев’яний хрест на березі Чорної Ріки.

Про зникле ремесло читайте у матеріалі на нашому сайті. Унікальні світлини та факти відшукав Михайло Маркович
https://localhistory.org.ua/texts/statti/zhittia-za-techiieiu-ekstremalni-zarobitki-zakarpatskikh-bokorashiv/?fbclid=IwAR21tkNGFeztimWgOrhi5_D_IIWg4jIly03YYy1nglQaSpyycWAMNZWvURI

🖤 Знижки до "Чорної п'ятниці" на журнали "Локальна історія"!
☝️ Лише 5 днів - з 22 по 26 листопада даруємо до -40% на всі журнали в наявності!
Поспішайте, тиражі закінчуються надзвичайно швидко
✅Замовити можна вже за посиланням 👉 https://shop.localhistory.org.ua/product-category/magazines/

Андрій Максимчук (позивний "Бетмен") прийшов до військкомату на другий день повномасштабного російського вторгнення. Починав як десантник — допомагав деокуповувати Чорнобиль. Відтак перепрофілювався на розвідника.

Війна підштовхнула Андрія до ще одного нового заняття — у вільний від бойових завдань час він взявся писати поему для своїх синів. Коштів, виручених від продажу першого тиражу книжки, вистачило, щоб придбати два дрони.

Про роботу розвідки та творчість в окопі "Бетмен" розповів "Локальній історії".
https://localhistory.org.ua/texts/interviu/ditiacha-knizhka-napisana-v-okopi/?fbclid=IwAR2pQilQrakqLhCOsK8q0vfrAY5SOE6YpCpVnFWAiRh-nXCTAmHPA-0M8jg

"300 днів (триста!) без куска хліба до вбогого обіду". Це підпис до світлини, яку фотограф із Батурина Микола Бокань зробив 2 квітня 1933 року. На знимці голова сімейства з дружиною та чотирма дітьми схилилися над мисками, більше на столі немає нічого.

Микола Бокань — один із небагатьох, хто закарбував на фото події 1932—1933 років. Ба більше, він зафіксував трагедію власної сім’ї, яка мешкала тоді на Чернігівщині. Зокрема, смерть свого сина Костянтина. Парубок помер просто на колгоспному полі.

Світлини Боканя стали відомими лише 2007 року, коли в архіві СБУ Чернігівської області віднайшли його кримінальну справу.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/golodomor-na-zaboronenikh-foto-mikoli-bokania/?fbclid=IwAR3aOJA0Y0eTaxnc8ZMlYhxQ7CWO58fg5VsBtjEtnMQa-hEKb43MPPMTUU8

Одночасно з масовим голодом радянська влада застосувала й інші механізми знищення української державності. Один з авторів терміну “геноцид” Рафаель Лемкін вважав, що геноцид українців мав кілька складових.

Голодомор українського селянства – носія культури й мови, нищення інтелігенції – мозку нації, ліквідація української Церкви, заселення українських теренів представниками інших етносів.

До Голодомору УСРР мала певну автономію в економіці, освіті, культурі, готувалася формувати власні збройні сили. Але до невпізнання змінилася в час геноциду. Про репресії, яких зазнала Україна на початку 1930-х – читайте у матеріалі.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/iak-radianskii-genotsid-zminiv-ukrayinu/?fbclid=IwAR0jrTC81MoniAnqxtFhTun6yw8etu7-Ihu7IRL_q0q860jQ0k0ADepmIJo

У день пам'яті загиблих під час Голодомору українці запалюють на вікні свічку. Цю традицію на початку 2000-х запропонував Джеймс Мейс, американський дослідник, який присвятив себе вивченню трагедії 1932–1933.

Він першим ще у 90-х почав переконувати світ, що Голодомор був актом геноциду проти українського народу. Сформулював концепцію постгеноцидного суспільства. Вважав, що реформи в Україні не вдаються через травми минулого. Застерігав про агресію Росії.

Мейс дізнався про Голодомор випадково. Слухав лекцію Романа Шпорлюка про Голокост у Мічиганському університеті – професор згадав про Великий голод в Україні як співмірну трагедію. Мейс відреагував: "Цього не може бути! Ми би знали про трагедію таких масштабів — такі втрати неможливо замовчати!". Так, Мейс переїхав в Україну, знайшов тут свою місію і любов.

Пропонуємо пригадати історію Джеймса Мейса, яку розповіла його дружина Наталія Дзюбенко-Мейс.
https://localhistory.org.ua/texts/interviu/v-ukrayinu-poklikali-mertvi-ale-ne-chuli-zhivi/?fbclid=IwAR2M9oWQC-IzEhVOYdrHny9mHWvXEVBHp0pe7uNObeqIipj9Gdv1ziYHmjA

Друзі, запрошуємо на презентацію нашого журналу "Локальна історія" у Івано-Франківську!

Подія відбудеться у Книгарні "Є" за адресою: вул. Незалежності, 31, 5 поверх о 17.00

https://fb.me/e/4Ra0isItx

Як упівці давали відсіч ворогам: наймасштабніші бої, диверсії та вдалі спецоперації українського визвольного руху. Противник перевершував повстанців у живій силі та техніці, але воякам УПА таки вдавалося здобувати перемоги.

Бій під Космачем та Гурбами, Колківська республіка, визволення в'язнів з тюрми у Володимирці та інші успішні атаки повстанців. Про них розповідаємо у п'ятому епізоді подкасту "УПА. Сила опору".

Слухайте на зручній для вас платформі – li.sten.to/upa5

[ Подкаст створено спільно з рестораном Криївка ]

Після 9 років судів з Росією в Україну повернули колекцію відому як "скіфське золото". Це 565 експонатів з чотирьох кримських музеїв та заповідників, які опинилися на виставці за кордоном 2013 року, незадовго до окупації півострова.

Більшість старожитностей із колекції залишили на теренах України пізні скіфи, сармати, греки, готи, гуни. Деякі повернули в Україну ще 2014 року. Зокрема, залізний меч у піхвах із золотими оздобами із кургану Товста Могила.

Чому ж скіфи так любили золоті прикраси? Який символізм у них вкладали? Та як з часом розвинули своє мистецтво? Пропонуємо пригадати зі статті дослідниці скіфів Оксани Ліфантій.
https://lm.facebook.com/l.php?u=https%3A%2F%2Flocalhistory.org.ua%2Ftexts%2Fstatti%2Fpokhodit-vid-boga-nalezhit-ukrayini-taiemnitsi-skifskogo-zolota%2F%3Ffbclid%3DIwAR348bj9KbkbdfBg5rNG-MWZ7XPYF9u_SomBW9ZrcfPeEs5_jS3Xl8fIUCw&h=AT2CE49-GmDbAV3pkQS94T6m_ggf_E2IBylg-fspImL2lWviy2qGVpllRl6k2QpRbLp1Qtd1gxkshp2D-HVsUFFnswN0RYO0WtsM8QOkNnGzVhzol-_N0xEmo-AKodl-w0PH

"До правдивого Григорія Сковороди як сущої людини ХVIII століття нам наблизитись непросто. Приблизно так само, як, наприклад, до його сучасника, таємничого скульптора Йогана Георга Пінзеля. Попри те, що про життя галицького генія ми не знаємо майже нічого, тоді як про генія Гетьманщини знаємо майже все.

Водночас і той, і той — постаті переважно вигадані. З різних причин. І обидва міфологізовані завдяки візуальному контексту. Бо ж Сковорода отримав у ХХ столітті таку розгалужену іконографію, якої, здається, жоден інший філософ дофотографічної ери не має".

Мистецтвознавиця Діана Клочко про один із найвідоміших портретів Григорія Сковороди, начебто змальований із прижиттєвого зображення філософа.
https://localhistory.org.ua/rubrics/painting/a-raptom-tse-mistifikatsiia/?fbclid=IwAR2l9s8CHV_hJfybH9z-PRa3LIPyXlP51U8X83n7Ywpig-vrXuMvmjKjkyY