Якщо повстанці зустрічали вояка з медалями, то були впевнені — це емдебіст. Адже жоден учасник збройного підпілля під час служби так і не отримав своїх відзнак.

Система нагород і заохочень мала засвідчити, що УПА — не ополчення, а правдива регулярна армія. Проєкти відзнак і технологію карбування в підпільних умовах розробив художник Ніл Хасевич.

Нагороджених повстанців титулували Лицарями. У 2022-му в Україні запровадили відзнаку "Хрест бойових заслуг" ЗСУ, який ззовні відтворює "Хрест Бойової Заслуги" УПА. Щоправда, повстанці, які 80 років тому боролися за свободу з тим самим ворогом, ніколи не носили відзнак на своїх мундирах.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/nagorodi-iaki-ne-nosili-na-mundirakh/?fbclid=IwAR3Ymm3Xuw6EPQVd2pOwL4I8HeAhMDXdwG7orY6Uh79fB3A8ezE1nXUIb1c

На початку 2023 року Центральний державний архів вищих органів влади опублікував велику кількість фотографій періоду УНР, зроблених у Кам’янці-Подільському восени 1919-го.

Окрему увагу привертають світлини ерцгерцога Вільгельма Габсбурга — відомого українського діяча Василя Вишиваного. На фото він у зразково пошитому похідному мундирі з відзнаками полковника. Поруч із ним на багатьох фотографіях — чоловік у мундирі з відзнаками сотника Армії УНР та ад’ютантськими аксельбантами.

Це Едвард Ляришенко. Подекуди він зазнімкований із жінкою, яку Вишиваний назвав його дружиною. Але звернімося до архівів, аби довести цю версію, а також віднайти додаткові дані про ад’ютанта.
https://localhistory.org.ua/rubrics/photo/zagadki-fotografii-vasilia-vishivanogo/?fbclid=IwAR1ZwpyCZc9cO1cz7JhMZxr7hBSrdpjuY0ndHgpKTDX5k4XyGNZSVlfLlzk

Щороку день УПА відзначають 14 жовтня. Ця дата збігалася з державним Днем захисників України. Однак 2023 року втілили реформу церковного календаря, свято Покрови змістилося на 1 жовтня. Між істориками розгорілися суперечки – коли ж відзначати день УПА: 14 чи 1 жовтня?

Прийнято вважати, що Українську повстанську армію створили 1942-го. Звісно, це не сталося в один день. Хто обрав саме цю дату та коли ж насправді почала діяти повстанська армія? А також про те, якою упівці бачили незалежну Україну та кого вважали своїми ворогами – у другому епізоді подкасту "УПА. Сила опору".

[ Проєкт створено спільно з рестораном Криївка ]

Вмикайте на зручній для вас платформі ⟶ li.sten.to/upa2

У понеділок, 24 жовтня 1949 року, приблизно опівдні у квартирі львівського письменника Петра Козланюка задзвонив телефон. На тому кінці дроту був головний редактор обкомівської газети "Львовская правда" Тиміш Одудько. Він повідомив, що Ярослава Галана вбито у власній квартирі.

Козланюк жив в одному з Галаном будинку, тому відразу побіг на місце злочину. Убитий лежав на підлозі в піжамі. На паркеті та стіні була кров. Поряд — перекинутий стілець, закривавлена сокира й виношений плащ одного з убивць. На столі — написана вночі стаття для газети "Известия". Протягом багатьох років сторінку зі слідами крови експонували у Музеї Галана, що постав у його квартирі.

Плащ та сокира — як у відомому вбивстві Лева Троцького дев’ять років перед тим. Правда, убивця Галана виявився вправнішим за Рамона Меркандера, який лише смертельно поранив Троцького. Судмедекспертиза встановила, що письменник помер унаслідок одинадцяти рубаних ран, десять із яких були летальними.

Атентат мав показати, що буде з тими, хто співпрацює з режимом. Водночас він пришвидшив ліквідацію українського руху опору. Детальніше про це читайте у матеріалі на нашому сайті ⬇
https://localhistory.org.ua/texts/statti/zagadka-ubivstva-iaroslava-galana/?fbclid=IwAR3Q0iZeOySEfndLTZX5hmnUEzlJsNeFNKgpTXJLa7iHJBH_g4iVOFJ2-MQ

Жінка на Закарпатті у народному одязі, 1939 рік. Світлину зробив угорський фотограф Берко Пал напередодні Другої світової війни. Він потрапив у край із угорським військом, яке рухалося до окупованої Карпатської України і далі на схід.

На інших фото Берка гуцульське весілля, учасники якого під музику проходять вулицями села, тренування військових на тлі традиційного життя місцевих мешканців.

Фотограф зробив світлини у Хусті, зафіксував центр міста, римо-католицьку церкву святої Анни, модерні споруди, збудовані чехословацькою владою, й руїни старовинного замку. В селі Водиця на Рахівщині знимкував місцевих біля дерев’яної церкви Вознесіння Господнього — споруда не збереглася до наших днів. Також на світлинах Берка — Ясіня та Кваси.

Дивіться більше фото у матеріалі на нашому сайті ⟶ bit.ly/3Fyc99q

"Час такий, що немає у нас клану Медічі, а є клан Януковича, що побудував собі маєток на місці національної святині — Межигірського монастиря. Медічі, попри їх недобру репутацію, були меценатами Відродження і завдяки їхнім інвестиціям Італія досі має вельми непогане наповнення бюджету, а її народ не збиває ліпнину і не палить культурні пам’ятки, щоб поставити на їх місці торгові центри чи багатоповерхівки.

ЮНЕСКО таке ж саме ялове, як і ООН, що може виявляти тільки "глибоке занепокоєння". Зрештою на чиїй землі стоїть пам’ятка, той і повинен її оберігати, не чекаючи роками дозволу від Міністерства культури. Як чекає оборонний костел кінця XVI століття в колишньому містечку Сенява біля Львова чи міський арсенал у Добромилі, чи 400-літня церковця у селі Великому поблизу Добромиля.

Дві останні пам’ятки врятовані почасти місцевою владою, а почасти приватними підприємцями. До костелу ми їздили кілька років поспіль розчищати територію; римо-католицький єпископ власним коштом укріпив вежу й накрив її дахом, але на тому все скінчилося. Як із замком у Поморянах. Не через війну, війна лише зайвий привід не займатися порятунком пам’яток архітектури. Під час війни легше все донищувати, хоча куди вже".

З колонки письменниці Галини Пагутяк. Продовження читайте на нашому сайті ⬇
https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/kniga-iak-svidok-obvinuvachennia-galina-pagutiak/?fbclid=IwAR16Ngwxl4QvpH8puIbSbxS9TLHj3XVJQ3RIDhUFNXCzJaWvPhQJhsxIsAQ

Прихильник ідеї самостійної України, талановитий конструктор і ризиковий випробувач. Він став першою жертвою авіації в Російській імперії. Загибель Левка Мацієвича восени 1910 року всіх дуже вразила.

На похорон авіатора прийшло 200 тисяч осіб — такої процесії Петербург не бачив від часу поховання письменника Федора Достоєвського 1881 року. Могилу вкрило 350 вінків. Серед них був один від української громади, покладання якого ініціював Симон Петлюра.

Ким був Левко Мацієвич та чому українцям варто про нього пам'ятати – розповідаємо у матеріалі ⬇

https://localhistory.org.ua/texts/statti/shliakh-u-nebo-levka-matsiievicha/?fbclid=IwAR0P4tlRy1y22ymjqE8WnQz3noTd5oKOkyToJBqcAVOxogcEE22pQgVFgvw

Овва! Сьогодні останній день акції до Дня Народження журналу "Локальна історія"

Замовляйте всі журнали, які є в наявності на сайті, по 150 гривень - https://cutt.ly/BwmYKSAH

"Року 1862 у новгородському Кремлі на ознаменування тисячолітнього ювілею літописної дати покликання варягів на Русь встановили пам’ятник "Тисячоліття Росії". Серед постатей на монументі можна побачити російських імператорів, московських князів, Івана Сусаніна та Михайла Ломоносова. І поряд — київських князів, литовського, псковського, а також Петра Могилу, Миколу Гоголя, Дмитра Бортнянського…

Так імперія стверджувала нерозривність своєї історії, її початки від легендарного Рюрика та Ярослава Мудрого, її продовження у вихідцях із новгородських, псковських, литовських, українських земель.

У справедливості цієї історичної парадигми досі впевнена переважна більшість жителів Російської Федерації. Вона стала й ідеологічним обґрунтуванням нападу на Україну для "пересічної людини". Але це ще пів біди: одна з наших головних проблем у тому, що саме так на історію Руси донедавна дивилася більшість наших співвітчизників".
З колонки Віталія Портникова, публіциста, лавреата Шевченківської премії. Продовження читайте на нашому сайті ⬇

https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/vikradennia-rusi-vitalii-portnikov/?fbclid=IwAR0NNXt9Bov55rqrgoOGJf0JvmG-pfSwOMs8QwaBguAMRDo2dSFE8EpDW4s

Вигадана чекістами організація "Спілка визволення України" нібито мала на меті повалити радянську владу в Україні. 45 українських вчених, лікарів, письменників, педагогів, священників, кооперативних діячів, вчителів та студентів засудили 1930 року на показовому судилищі у Харкові.

П'ятьох із них мали розстріляти та вирок пом'якшили через вимушені "зізнання". Ще сотні українців заарештували та засудили у "справі СВУ" поза відкритим процесом.

Через 59 років сфабриковану справу закрили через відсутність у діях засуджених складу злочину. Їх повністю реабілітували. Однак ми досі погано знаємо обличчя засуджених, навіть тих 45-ти, що були залучені до відкритого процесу. Поодинокі винятки становлять хіба що Сергій Єфремов, Андрій Ніковський, Володимир Дурдуківський та Людмила Старицька-Черняхівська. Публікуємо фото засуджених та коротко розповідаємо ким були ці люди.

https://localhistory.org.ua/texts/statti/pusti-ramki-zamist-foto/?fbclid=IwAR1F_wguHr5A30DwGmhyYyVNNKqzZAsQPuCRKbC9OuOGQLlP7Pr_uFxTWZc

Що ми знаємо про хліб? Він може бути запашним, рум'яним, житнім або з білого борошна. Хліб - всьому голова. Але що, як більше? У новому номері "Локальної історії" читайте історію хлібу в Україні 👉
🍞Яким був шлях України до світової житниці? Що цей статус дав українцям, а чого позбавив?
🍞Хто і коли вперше почав випікати хліб на українських теренах?
🍞Чому виготовлення хліба в Середньовіччі регламентувалось законом і до чого тут хлібна дискримінація?
🍞Яку роль мав хліб у поминальних обрядах наших предків?
🍞Чому українські хлібороби не створили потужної хліборобської партії?
🍞Як на українців вплинув геноцидальний досвід 1920–1940-х?
🍞Розміновували поля, всипані касетними боєприсами та відновлювали техніку і склади: як українські аграрії долають нові виклики
Традиційно доставляємо безкоштовно замовлення при замовленні від 2-х будь-яких номерів до 10 листопада. Передзамовити журнал 👉 https://shop.localhistory.org.ua/product/hlib-8-2023/

86 років тому в урочищі Сандармох працівники НКВС провели масове убивство в'язнів, серед них цвіт української культури – Лесь Курбас, Микола Куліш, Валер'ян Підмогильний, Гео Шкурупій, Микола Зеров, родина Крушельницьких... Загалом з 27 жовтня до 4 листопада 1937 року розстріляли 1111 людей.

Тридцяті роки не стали продовженням наших 20-х. Євген Плужник замість лікуватися у Швейцарії і познайомитися з Германом Гессе помер у тюремному лазареті на Соловках. Валер’ян Підмогильний, який народився в рік першого присудження Нобеля з літератури і міг стати лауреатом премії, розстріляний у Сандармоху. Семенко і Шкурупій замість монпарнаських кав’ярень потрапили в підвали НКВС.

Лесь Курбас ставив спектаклі в соловецькому театрі, а не на світових сценах. Михайло Бойчук, Іван Падалка, Василь Седляр ніколи не їздили на Венеційський бієнале. Не вийшли десятки, сотні книжок, не з’явилися картини і кінофільми, не було поставлено спектаклі, написано музику. Радянська влада вбила наших митців, украла в нас півстоліття культурного розвитку і розквіту. Якою була б Україна, якби не Сандармох? Читайте у колонці літературознавиці Ярини Цимбал.
https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/bez-sandarmokhu-iarina-tsimbal/?fbclid=IwAR0odbQxt2xzyhrUnjRtVe3lKPSnsq-9A0TEp9_jpaS4yHanCTP3EE78ixc

Радянська пропаганда таврувала упівців "гітлерівськими посіпаками". Натомість німецька називала їх "більшовицькими агентами". Обидва тоталітарні режими вважали український визвольний рух бандитським і будь-що намагалися його знищити.

Для цього залучали елітні спецвійська, бронетехніку та навіть авіацію. Коли військові методи не спрацьовували, проводили каральні акції проти населення. Так, восени 1947 року під час радянської спецоперації "Захід" у віддалені райони СРСР відправили майже 27 тисяч родин із заходу України.

Як радянська та нацистська імперії намагалися придушити опір українських повстанців? Слухайте у четвертому епізоді подкасту "УПА. Сила опору" ⟶ li.sten.to/upa4

Проєкт створено спільно з рестораном Криївка

Близько ста старих крісел має у своїй колекції мистецький куратор Павло Гудімов. Частину з них виставляє в артцентрах "Я Галерея" у Львові та Києві. Перші екземпляри у колекцію придбав на початку 1990-х. Каже, що тоді наші музейники вважали збирання таких меблів "низьким жанром".

У розмові з "Локальною історією" Павло розповів, що культура презентації приватних колекцій в Україні відновлюється. Колись цим займались заможні інтелігенти — Ханенки, Драгоманови, Капністи, Дідушицькі. Вони створювали приватні музеї або сприяли експонуванню своїх артефактів у державних. Радянський Союз став дуже стресовою перервою в культурі українського колекціонування.

"Будь-яка колекція — це не лише накопичення, це ще й місія. Яскравий приклад поступу у цій справі — Музей сучасного українського мистецтва Корсаків у Луцьку. Гадаю, після перемоги такі інституції будуть ширитись. Можливо, кардинальних змін і реформ зазнають і державні установи".
https://localhistory.org.ua/texts/interviu/dereviane-krislo-zavzhdi-teple/?fbclid=IwAR3h1aRKeetjAK05ECiH3XCfWjvOW0Vwa7dC-tLwQzmHvSsy0FCNfSJE5dM

Ви, напевне, бачили це фото. 1898 рік, українські інтелігенти під час святкувань до 100-річчя "Енеїди" Котляревського. Тут Іван Франко, Ольга Кобилянська, Михайло Грушевський, Іван Труш, Володимир Гнатюк, Богдан Лепкий... цвіт української нації зібрався у Львові на урочистості.

Квитки розкупили за кілька днів до дійства. Вся публіка була у святкових строях. Іван Франко і мовознавець Лев Лопатинський виголосили вступне слово. Промова останнього була настільки потужна, що присутні піднялися з місць і заспівали "Ще не вмерла Україна".

Втім цій урочистості передував ще один ювілей. 30 жовтня 1898 року в Готелі Жоржа відзначили 25-річчя літературної діяльности Івана Франка. Як це було – розповідаємо у матеріалі на нашому сайті ⬇
https://localhistory.org.ua/rubrics/photo/tri-dni-pid-znakom-ukrayinskoyi-literaturi/?fbclid=IwAR0VlJcqLjzYJKYqO_WQqevSvNMphz7sbcaVLP1aXX0YnBHrJtPt8NuPm4E

Печатки — одне з найцікавіших джерел про історію Руси. Вражає, що до нашого часу збереглася лише одна грамота із Х—ХІІ століть — Мстиславова. Зате печаток, що були супровідним атрибутом документообігу, відомо понад 10 тисяч!

У віках загубилися стоси листів, наказів, договорів, актів… А те, що колись їх запечатувало, залишилось єдиним свідком написаного. Часом вони нагадують шматок бурштину, у якому на мільйони років, наче в часовій капсулі, застигла доісторична комаха.

На відміну від писемних джерел, написи та зображення на печатках не виправляли й не змінювали. Вони здатні відкрити невідомі сторінки історії і навіть незнаних персонажів епохи. Печатки княжої доби багато років досліджує Олександр Алфьоров, історик, нині військовслужбовець ЗСУ. Його текст читайте на сайті ⬇
https://localhistory.org.ua/texts/statti/svintsevi-litopisi/?fbclid=IwAR2e96Gwn5opUzUVOnby-OtIUk2eVEzSmSA66lU4zFDZz9tFxT3fGjJUkqY

105 років тому закінчилася Перша світова війна. Ця війна значною мірою залежала від того, що діялося в Україні й навколо неї, пише у своїй колонці історик Ярослав Грицак.

"Це була перша по-справжньому індустріальна війна, із використанням найновіших технологій. Насамперед — зброї масового знищення. Перемога в цій війні вимагала від кожної зі сторін максимального використання всіх наявних природних і людських ресурсів.

А Україна була майже невичерпним джерелом хліба, сталі, вугілля і гарматного м’яса. До того ж було розуміння, що від розв’язання українського питання залежить доля Російської імперії, бо вона без України не може існувати". Про вплив Великої війни на українську історію читайте у тексті Ярослава Грицака на нашому сайті ⬇
https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/dovga-tin-velikoyi-viini/?fbclid=IwAR0_JesYMlQp3QddtWKmK82_PhEQmNa1s_mkBkLSR6aKs9AualMJwZ4Fkqo

"На нижній сходинці ґанку сидить жінка у вишиваній сорочці, зав’язана хусткою. В приполі вона тримає невеличку дитину, дівчинку, в самій вишитій сорочечці підперезаній вузеньким червоним пояском. Я якось не знаю, а почуваю, що та дитина, то — я, що то я бачила той двір того соняшного літнього дня.

Одного разу я розказала сестрі Лесі про цю картину, що стоїть у моїй пам’яті, і спитала, що то за двір. Вона мені сказала, що то я описую їй двір і ґанок при домі Завадських на вулиці Завадських у місті Звягелі (так у нас у родині називали місто, офіційно називане Новоградволинським). Очевидно, що це мій перший спогад", — згадувала Ольга Косач-Кривинюк, молодша сестра Лесі Українки.

До наших днів збереглася фотографія Ольги Косач у віці до одного року, яку тримає на руках няня Мотря Дяченко. Вони вбрані у традиційний український одяг, на дівчинці — вишита сорочка, підперезана крайкою. Мати Ольги — Ольга Петрівна Косач (Олена Пчілка) вже тоді захоплювалася українською вишивкою та збирала взори.

Згодом це стало справою життя її доньки. 95 років тому побачив світ альбом Ольги Косач-Кривинюк "Українські народні взори" – безцінна збірка старовинних українських візерунків. Більше про життя та справу цієї жінки читайте у матеріалі ⟶ https://localhistory.org.ua/texts/statti/vishivani-istoriyi-olgi-kosach-kriviniuk/?fbclid=IwAR3VfTE0_OLOxhMW-Vz3rqGSCgpcmgnOAaA9GhLsjKW4jqhfahUpow02ffk

Року 1867 в Москві відбулась Імператорська етнографічна виставка. Творець російської "офіційної народности" Михайло Поґодін тішився з того, що в експозиції вдалося "зобразити не лише різноплемінне населення Росії, але й побут споріднених слов’янських племен".

Основною ідеєю тоді був панславізм. Українці, у тодішній термінології "малороси", стали тлом для "найсильнішого народу зі слов’янських народів" — росіян.

Саме у XIX столітті в імперії винайшли типовий колоніальний образ Малоросії — з піснями, гопаком і горілкою. Докторка філологічних наук Тамара Гундорова проаналізувала, які механізми використовувала Росія, щоб переконати у другосортності українців.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/malorosiiskii-proiekt-na-imperskii-vistavtsi-v-rosiyi/?fbclid=IwAR1xb3aDl8tn6qiAPln0R7l8UkP-Nn42xr_N5BTf-MDBPJK0frJtwg4fQpo

Унікальні церкви з високими шпилями та вежами підпирали небо у багатьох селах Тячівщини, що на Закарпатті. Більшість архітектурних шедеврів, а йдеться про десятки храмів, до нашого часу не збереглися.

Деякі зруйнував безжальний до деревини гірський клімат, інші люди поруйнували в комуністичні часи, а декотрі безповоротно зникли в пожежах. Про одну з таких святинь Новоселиця нагадують артефакти — старі світлини та дерев’яний макет, який зберегли в Етнографічному музеї у Будапешті.

Унікальні світлини храму відшукав Михайло Маркович.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/maket-iakii-zberegli-pro-spalenu-tserkvu-iz-zakarpattia-nagaduie-dereviana-mini-model/?fbclid=IwAR10cyLs5s2__AWDOprpAv4hmr5Uk3jFv8xgZNWpeC3RMWvXIA-wCJPr-CY

Перша світова війна стала справжнім трампліном для винаходів і входження в ужиток багатьох речей, які тепер нам звичні. Наприклад, наручний годинник, вегетаріанські сосиски чи тренч, який дослівно перекладають як "траншейне пальто".

Зібрали у матеріалі історії про п’ять винаходів, що стали масовими внаслідок Великої війни. Лише один із них пов’язаний зі зброєю.
Решта здаються "мирними" і не стосуються війни. Принаймні на перший погляд.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/vinakhodi-viini/?fbclid=IwAR1AX__YyCY8GohpjHHyM_MUrsYCIxAPVMosYX40dU7046n0YA_IuUNqr8k