Афористичний вислів, який приписують відомому львівському композиторові Станіславові Людкевичу, якнайкраще ілюструє ставлення галичан до "визволення" Радянським Союзом заходу України у вересні 1939 року. Свідчення очевидців тих подій увиразнюють і пояснюють те, як насправді відбувалася окупація і анексія Галичини.

Спогади про прихід "перших совітів" часто схожі між собою. Більшість респондентів "Локальної історії" розповідали про бідний вигляд війська, яке прийшло та нестачу військового спорядження. Неодноразово люди оповідали про сліди від босих ніг на землі, адже в рядових солдатів не було підошви в чоботах.

Також в багатьох селах Галичини радянських військових урочисто зустрічали, з квітами, вітальними арками, концертами та промовами, проте не завжди з доброї волі, а часто з примусу. Зазвичай сільським головам чи вчителям приходило розпорядження організувати місцеве населення.

В деяких селах після приходу "перших совітів" чоловіків призивали на військову службу, подекуди розпочинали колективізацію, щоправда в період "других совітів" її масштаби були значно більшими. Багато очевидців зустрічали "визволителів" в дитячому чи юнацькому віці, дехто бачив їх на міських вулицях, дехто в селах, але загалом їх прихід ознаменував початок "нового порядку", який з часом перетворився в тотальні репресії.

Спогади очевидців першої радянської окупації зібрали у матеріалі ⟶ bit.ly/45UX9OG

Без Дніпра пульс нашої держави був би надто слабким. Дніпро сполучив нас з античним світом Чорномор'я і Середземномор'я, звідти до нас прийшло християнство. Київська Русь виникла на Дніпрі і завдяки Дніпру, тут же виникла і наша перша столиця.

Як Дніпро вплинув на нашу історію? Чому його називають "батьком Руси"? І як він продовжує впливати на наше сьогодення? Читайте у новому номері №7/23 "Локальної історії" 👉 https://shop.localhistory.org.ua/product/dnipro-7-2023/

Доставляємо безкоштовно Новою поштою за умови замовлення від 2-х будь-яких журналів до 2 жовтня.

Увечері 16 вересня 2000 року журналіст Георгій Гонгадзе зупинив авто у центрі Києва, щоб доїхати додому. Це не було випадкове таксі. У заздалегідь заготовлену машину через кілька хвилин заскочила спеціальна група зовнішнього спостереження МВС. Вони забили Гонгадзе до напівсмерті й вивезли за місто.

Тієї ж ночі Георгія вбили. Проте країна про смерть журналіста ще нічого не знала. Родина й друзі сподівалися, що Гія живий. Вони почали бити на сполох і розпочали пошуки Гонгадзе. Мине півтора місяці — і в місті Тараща знайдуть обезголовлене тіло. Мине два з половиною місяці — і в парламенті пролунають записи з кабінету Президента: як виявиться, Леонід Кучма особисто обговорював розправу над журналістом із керівниками силових відомств. Мине чотири з половиною роки — і заарештують рядових виконавців. Мине дванадцять років — і засудять ключового вбивцю. Мине п'ятнадцять років – коли тіло Георгія нарешті поховають.

Розслідування і суди у "справі Гонгадзе" тривали понад двадцять років. Процес то стишувався, то вибухав новими подробицями. Всі двадцять років залишалася людина, яка не припиняла боротися і не давала забути про вбивство журналіста — вдова Георгія Мирослава Гонгадзе. Інтерв'ю читайте на нашому сайті.
https://localhistory.org.ua/texts/interviu/tsinoiu-smerti-gongadze-ukrayina-stala-vilnoiu/?fbclid=IwAR3FMToGZZloMjv2ZZucPQmNSJdtTLqlkdzbjJo8vL25uMSyguabixD4lmA

Уявіть, що великої Соломії Крушельницької могло б не бути. У 1890 році, коли дівчині виповнилося 18, вона заручилася із молодим семінаристом Зеноном Гутковським. Він був сином приятеля Соломіїного батька, отця Амвросія.

Привабливий і з хорошої сім’ї. Однак нареченому не подобалося, що його майбутня дружина співає, грає і розповідає про музику Баха, Бетговена та Шопена. “Як вийдеш заміж, станеш господинею, тоді не буде часу співати”, – примовляв Зенон.

Що ближче було до весілля, то дужче сумувала наречена. І якось наважилася на непросту розмову з батьком, відтак заручини розірвали. За це рішення Соломія була вдячна отцеві Амвросію усе життя.

Але цей вчинок вдарив по репутації Крушельницьких. “Люди почали обмовляти нашу родину, – писала сестра співачки Олена Охримович. – Богослови більше не приїздили женихатися до Білої , і жодна сестра Соломії не вийшла заміж за священика”.

На фото – 1896 рік, Крушельницька у Мілані, куди переїхала навчатися після закінчення Львівської консерваторії. Молода, амбітна, сповнена мрій і планів, своїм характером і талантом українка зачаровувала навколишніх.

Розповідаємо про життя співачки у 20 фотографіях ⟶ bit.ly/3EP3m2L

Коли на Закарпатті говорять про людину надзвичайної сили, то зазвичай згадують про Івана Фірцака на прізвисько "Кротон", відомого також як Іван Сила. Про цього богатиря, родом із села Білки на Іршавщині, написано книжки та знято художній фільм.

Утім закарпатський край мав ще одного стронґмена, менш популярного та забутого, але його також називали найсильнішою людиною планети! Парадокс, та про цього спортсмена більше знають в Австралії, Чехії, Угорщині та Словаччині, аніж на Закарпатті, де він народився навесні 1910 року.

Йдеться про Еміла Корошенка — реслера на прізвисько "Кілер", із села Косино.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/kiler-iz-zakarpattia-zhittievi-prigodi-neperemozhnogo-sportovtsia-emila-koroshenka/?fbclid=IwAR2WBWp393LlES4GQOvU0sUPjTA-VfexoeOokXDOmA6WJ867QCruuwTPGcU

У вересні 1514 року відбулася битва, яку сучасники називали "великою". Литовсько-польсько-руське військо під орудою князя Костянтина Острозького ущент розбило московитів, які напередодні захопили тоді литовський Смоленськ і просувалися углиб Великого князівства Литовського.

Ягеллонському воєнному тріумфові присвячена велика батальна композиція, написана темперою на дубових дошках, яку тепер експонують у Національному музеї у Варшаві.

Ця перлина ренесансної баталістики заворожує. Митець одразу кидає глядача у приголомшливий хаос битви, у місиво коней і людей. Окремі деталі виконані з фотографічною точністю. Світлий князь Острозький зображений кілька разів: тут він радиться з товаришами по зброї і віддає вказівки своїм артилеристам, там із перначем веде в атаку татарських вершників.

Полотну понад 500 років. Де його збергіали? Хто є автором? Чи справді все було так, як зображено на картині? Розповідаємо у матеріалі на нашому сайті ⬇
https://localhistory.org.ua/rubrics/painting/bitva-pid-orsheiu-sim-faktiv-pro-kartinu-na-iakii-zobrazhena-velika-peremoga-nad-moskovitami/?fbclid=IwAR3ErUicqEX5ObW7YiVD6QhUm-ptA6wvZO8GsMZPZXhjdeUN2mLBecglOxY

Року 1958 молодий український поет Дмитро Павличко видав збірку "Правда кличе". А в ній вірш "Коли помер кривавий Торквемада". Поміж усіх рядків поезії є той, в якому закралася очевидна алюзія на смерть Сталіна: "Що здох тиран, але стоїть тюрма!".

Така публікація стала можливою через послаблення тоталітарних лещат і аж на п’ятому році після смерті комуністичного диктатора. Однак вірш Павличка знаковий, радше, іншим — дослідники вважають, що саме від нього варто починати відлік феномену, який називають "шістдесятництвом".

Саме українським шістдесятникам присвячена книжка Радомира Мокрика "Бунт проти імперії". Автор, історик і культуролог, науковий співробітник Інституту східноєвропейських студій у Карловому університеті (Прага), не лише опрацював архівні матеріали, а й провів десятки інтерв'ю з героями книжки, їхніми дружинами, друзями та рідними.
https://localhistory.org.ua/rubrics/book/tak-pro-shistdesiatnikiv-shche-nikhto-ne-pisav-ogliad-knizhki-bunt-proti-imperiyi-radomira-mokrika/?fbclid=IwAR0V6Noot8Yl009-1mWAUsPAzdReBd9wb78PybxKJRRK64g4m6_08lJOo5A

Саме у Канаді майже 40 років тому довели, що немає підстав звинувачувати дивізію "Галичина" у злочинах проти людяності та воєнних злочинах, а самого членства в дивізії недостатньо для судового переслідування. Таких висновків дійшла Комісія Дешена у 1987 році.

Юристи, історики та величезна кількість радників впродовж двох років розслідували справи 883 підозрюваних, серед них – 217 старшин дивізії. Чи був у списку Комісії Дешена Ярослав Гунька, вшанування якого у канадському парламенті спричинило гучний скандал, — невідомо. Прізвища зазначалися у таємній частині висновку, а вона досі не розсекречена для загалу.

Цікаво, що створення Комісії, як виявилося згодом після розсекречення архівів КДБ, відбулося на тлі спецоперації "Відплата". Хмизу у вогонь тоді підкидав також Центр Симона Візенталя.

Ми звернулися до доктора історичних наук Руслана Сіромського, який вивчає українсько-канадські стосунки у ХХ столітті, з проханням розповісти, хто з дивізійників потрапив до Канади після Другої світової війни та за яких обставин діяла Комісія з виявлення воєнних злочинців у Канаді.
https://localhistory.org.ua/texts/interviu/za-shcho-vibachaietsia-triudo/?fbclid=IwAR032erw_yHDpZV21qxuS7LUEHBl0v3yHYcLqinE7d4rBSjPqE0Qi6bElOU

Ярослав Гунька народився 1925 року в селі Урман неподалік Бережан. Пішов добровольцем до дивізії “Галичина”. У 1944-му воював проти Червоної армії на Східному фронті.

Після закінчення Другої світової війни понад 10 тисяч дивізійників оселилися у Великій Британії, серед них був і Гунька. Через три роки він емігрував у Канаду.

Ми розшукали спогади пана Ярослава, які 2011 року вийшли у журналі “Вісті комбатанта” – виданні, заснованому на початку 60-х у США головно колишніми вояками дивізії. Автор назвав текст “Моє покоління”.

Він пише про героїв своєї юності – січових стрільців, про початок війни у 1939-му, коли йому було 14, про перші ешелони “ворогів народу” на Сибір, "звірів у людській подобі з червоною зіркою на лобі" і нових "визволителів" – німців, які продовжили репресії попередніх окупантів. Гунька також пояснює, за яких обставин зголосився до дивізії.
https://localhistory.org.ua/texts/chitanka/moie-pokolinnia-spomini-iaroslava-gunki/?fbclid=IwAR19LMiddxHmiDHyzOfV_3vHXyil4SriGBP27GZjjvcNYOZQVNRVhZwstT0

Армія нескорених. Хоробрі та відчайдушні. За що і проти кого воювала Українська повстанська армія? Невідомі факти та живі голоси українських підпільників у новому подкасті “УПА. Сила опору”.

Як "хлопцям із лісу" вдавалося протистояти тоталітарним режимам, не маючи власної держави, всупереч іншим країнам, жодна з яких не вважала, що українці мають право на власну? УПА підтримував тільки український народ. І вони зуміли тримати опір понад 10 років!

Одним із винаходів повстанців, які їм у цьому допомогли, були криївки. Наприкінці 1940-х років підпільники створили на заході України розгалужену мережу таємних підземних укриттів – це тисячі криївок, де вони вчили іноземні мови, писали програмні праці, підтримували діяльність друкарень і навіть радіостанцій!

Вмикайте на зручній для вас платформі ⟶ li.sten.to/upa1

[ Проєкт створено спільно з рестораном Криївка ]

Одним із перших біографію Олекси Довбуша досліджував публіцист і письменник Осип Назарук. Січовий стрілець, один із організаторів Пресової квартири УСС, мабуть, найбільш відомий за повістю "Роксоляна".

Втім він написав багато праць на історичні та державотворчі теми, наприклад, "Корупція в державнім життю" або "Що то є нарід або нація". Його повість "Князь Ярослав Осмомисл" товариство "Просвіта" нагородило престижною "Михайловою премією". Читачі активно розкуповували книжку, твір навіть вивчали у школах.

У 1915 році в американському Джерсі-Сіті вийшла друком праця "Олекса Довбуш і Карпатські опришки". Опираючись на судові протоколи, Назарук розвінчував міфи про Олексу Довбуша з народної творчості.
https://localhistory.org.ua/texts/chitanka/nichnii-volodar-gir-osip-nazaruk-pro-oleksu-dovbusha/?fbclid=IwAR095joEo6WiomTzv4HuwYfKCcysOA4bhkYat0n1SWGcLFBeli6NkeX_YFo

Хрещатик, фото кінця 1941 – початку 1942 року. Для того, щоб пригальмувати наступ Вермахту, радянське командування використовувало тактику “випаленої землі”. Вважали, що противник мав зайти у напівзруйновані, не пристосовані до життя міста.

Детальніше про підрив Хрещатика 1941 року і спроби совєтів перекласти відповідальність за це на противника у матеріалі військового історика Романа Пономаренка ⟶ bit.ly/3ZAu2Op

117 років тому, 2 жовтня 1906-го в Охтирці народився Івана Лозов'яга, тепер відомий як Іван Багряний. Опиратися системі почав ще у шкільні роки — як виклик навчальному підходу в Російський імперії. "Першого вірша написав я в десять років українською мовою, як протест проти учителя, що бив мене лінійкою по голові за те, що я не вмів по-російськи. Ба, згодом уже й умів, та не хотів".

У 1929-му переполох у книгарнях зробила його невеличка книжка – із поемою "Ave Maria". Багряний домовився про друк зі знайомими з охтирської друкарні й розіслав її по книгарнях. "Ave Maria" заборонили й конфіскували. Незабаром був перший арешт, місяці допитів, одиночна камера і заслання на три роки на Далекий Схід.

Під час Другої світової війни його мобілізували, але в дорозі ешелон із новобранцями розбомбили. Багряний долучився до ОУН. По війні опинився у таборі для переміщених осіб у Німеччині.

Для еміграційної публіки він був зіркою та прикладом незламності духу. Досвід втечі від совєтів і нацистів письменник описав у романі "Людина біжить над прірвою". У його найвідоміших романах "Тигролови" та "Сад Гетсиманський" герої борються з тоталітарною системою і перемагають її.

Року 1963 було розпочато процес щодо висунення Багряного на Нобелівську премію, але через те, що письменник помер того самого року, процес зупинили. Читайте історію письменника у матеріалі на нашому сайті ⬇
https://localhistory.org.ua/texts/statti/tragichnii-optimist-ivan-bagrianii/?fbclid=IwAR3O_FWw6y0aNbUEIor93cIdcNmmJRPvcl2AsSfMNDEiHlMavSwhFIAnKz4

Як пов’язані галицько-волинські Романовичі та Габсбурги?

Обидві династії у XIII столітті боролися за Австрійське герцогство. Руські князі спробували заволодіти ним навіть раніше за відомий сьогодні європейський рід. Їх підтримував угорський король, але сили супротивників були більшими.

Про сина Данила Романовича та родинні перепетії середньовічної Європи читайте у матеріалі Іллі Паршина.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/ruskii-kniaz-na-choli-avstriyi/?fbclid=IwAR1DyEa-WyMsg6UUwISnwAdG47IpxcABU3SRSFibB4ILgNFwgcbmmgQSTCk

На початку ХХ століття Славсько ще не було відомим курортом. 1907 року до нього не приїхали двоє юнаків зі Львова у пошуках нових місць для катання на лижах.

Один із них – Роман Кордис, майбутній правник, а також зачинатель і головний популяризатор галицького альпінізму. Потім писали, що це він “заразив все своє покоління любов’ю до лиж”.

Його товариш і ровесник Зигмунт Клеменсевич вчився на хіміка. Відтак став професором Львівської політехніки й автором безлічі патентів. А ще написав польською мовою перший посібник з альпінізму. Юнаки знали про Закопане – головний рай польських Карпат – і мріяли мати щось подібне ближче до рідних осель.

“Ніколи потім цей гірський куточок не здавався прекраснішим: з блакитним небом і бездоганним, чудовим білим снігом. Ми підіймалися з радістю в грудях. Лижі безшумно ковзали по безтурботних кучугурах снігу, навколо ставало ширше і просторіше. Світ був такий світлий, такий прекрасний, і так само світло і радісно було в наших душах”.

Так почалася гірськолижна кар’єра Славська. А що було далі? Читайте у спецпроєкті “Карпати. Місця сили” ⟶ bit.ly/3F3XR0e

[ Проєкт виходить у співпраці з магазином Gorgany та українським брендом туристичного одягу і спорядження Turbat. Зроблено мандрівниками ]

Сармати – перші лицарі старої Європи, родичами яких прагнули стати середньовічні та новочасні аристократи. Чому їхня поява на історичній арені стала чимось нечуваним, революційним?

Що нового вони принесли у мистецтво війни? Якою була їхня зброя та обладунки? Що відомо про жінок-сарматок, наскільки вони були войовничими? І врешті, що сармати зробили зі скіфами?

Вмикайте на зручній для вас платформі ⟶ li.sten.to/hen_vijny7

Експерт цього епізоду – Олександр Симоненко, доктор історичних наук та відомий сарматознавець. Автор та ведучий подкасту – Павло Нечитайло. Звукове оформлення та голос цитат – Яніна Шпачинська. Ілюстрації – Максим Паленко.

100 років тому він вирішив активно фотографувати Закарпаття, бо побачив жалюгідний стан архітектурних пам’яток. У листі до свого товариша і президента Томаша Масарика писав: "Підкарпатська Русь є прохідним двором Центральної та Східної Європи”.

Чех Флоріан Заплетал є автором кількох праць про дерев'яні церкви Закарпаття. Саме храмів найбільше на його світлинах. Частина із них не дожила до наших днів, тому його фотоколекція є особливо цінною для українців.

Він також зафіксував на фото пам’ятки Ужгорода та Мукачева, гуцулів, бойків і лемків у народному одязі. У селищі Ясіня вдалося сфотографувати родину президента Гуцульської республіки.

Заплетала українцям відкрив науковець Микола Мушинка. У 1960-х роках він подружився з чеським фотографом-дослідником, а після його смерті отримав значну частину архіву, включно з 760 негативами на склі.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/umistiti-ekzotichnii-svit-v-obiektiv-fotokameri-florian-zapletal-i-zakarpattia-stolittia-tomu/?fbclid=IwAR289Yuws-gxdqOVgS5K-XPU48POPpG5o1vkwXk2NaFbXVUnEu9WlzgmTR4

У 1932 році Славсько стало однією із зупинок богемного лижного потяга. Його офіційна назва була “Ралійний”, але в народі маршрут називали “Лижі – дансинґ – бридж”.

Перший поїзд такого штибу йшов зі Львова й мав п’ять вагонів, зібраних із різних міст, плюс клубний вагон-ресторан, а за сумісництвом кінотеатр. У наступні роки маршрути подовжували, змінювали.

Купе нагадували розкішні готельні номери, зі спальнями та купальними кабінами. Лижі везли в окремому багажному вагоні.

Ввечері ресторани слугували й дансинґами – майданчиками для танців. Грав камерний оркестр. У барі можна було купити путівники та буклети про місця за маршрутом. Був тут і вагон-кінозал. Коли ж траплялася відлига, лижники гаяли час за партіями у бридж.

По маршруту 1,2 тисячі кілометрів потяг їхав 10 днів. Мав зупинки в Закопаному, Криниці, Трускавці, Ворохті та інших популярних локаціях. Вночі їхав, удень очікував, коли пасажири вдосталь накатаються. Квиток коштував 200 злотих – приблизно дві середні місячні зарплати на той час. У ціну входили проїзд, місце в купе з постільною білизною, перевезення багажу та участь у туристичних програмах на зупинках.

Більше про те, як Славсько стало популярним гірськолижним курортом читайте у спецпроєкті "Карпати. Місця сили" ⟶ bit.ly/3F3XR0e

[ Проєкт виходить у співпраці з магазином Gorgany та українським брендом туристичного одягу і спорядження @Turbat. Зроблено мандрівниками ]