Нюрнберг, політика пам'яті та пацифізм. Як Німеччина переосмислювала Другу світову війну?

У чому полягало німецьке "подолання минулого"? Чи може бути дієвим досвід денацифікації для путінської Росії? Як змінювалося ставлення Німеччини до України протягом століть?

Про це у новому випуску "Без брому" розповів Сергій Стельмах, доктор історичних наук, головний науковий співробітник Інституту всесвітньої історії НАН України.

Відео – bit.ly/402dfD4
Текст розмови – bit.ly/3ZYMwHv

Друзі, ми оголошуємо про передпродаж одразу двох нових випусків журналу "Локальна історія"!

Читайте про родину Шухевичів - рушіїв української справи на Галичині у №1/23 та про Битву за Південь - минулу та теперішню у №2/23.

При замовленні двох будь-яких журналів до 31 березня - доставка Новою поштою за кошт редакції!

№1/23 👉 https://shop.localhistory.org.ua/product/shuhevychi-1-2023/
№2/23 👉 https://shop.localhistory.org.ua/product/bytva-za-pivden-2-2023/

Навряд у стінах Іллінської церкви в Суботові Богдан Хмельницький дякував Богу за укладення Березневих статей 1654-го з Московією. Цей документ був радше вимушеним, а не бажаним кроком для Гетьманщини в тодішніх геополітичних умовах.

Але через три роки культова споруда стала усипальницею для українського гетьмана. Могилу в "Богдановій церкві" неодноразово розкопували й грабували. Нині від неї лишився тільки символічний надгробок.

Саму ж церкву бачив кожен українець – принаймні на звороті п’ятигривневої купюри. Розповідаємо історію храму від заснування до сучасності у матеріалі на нашому сайті.
https://localhistory.org.ua/rubrics/building/domovina-ukrayini-shiroka-gliboka/

"Сучасним українцям дуже шкодить те, що вони не знають власної історії. Наприклад, того, що у 1848 році існував проєкт надання Східній Галичині національно-культурної автономії, який висунула Головна Руська Рада. Але він не був реалізований. Імперія вистояла того разу.

І що перший Майдан був у березні 1848 року саме у Львові і так налякав австрійську владу, що вона скасувала панщину на 5 місяців раніше. Що Головна Руська Рада затвердила українським прапором синьо-жовтий, а гербом — лева на піднятих лапах.

Що перший український часопис "Зоря Галицька" проіснував 10 років, доки його не знищило москвофільство, агентів якого щедро фінансувала Російська імперія, і рудименти якого залишились досі. Згадаймо лише на перший погляд невинну акцію львівської інтелігенції у 2014 році "Львов говоріт по русскі". Вона вартує того, щоб згадати про неї в майбутніх шкільних підручниках як відрижку москвофілів".

З колонки письменниці Галини Пагутяк. Більше читайте на нашому сайті
https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/vesna-narodiv-galina-pagutiak/

Благовіщення – одна з найважливіших євангельських подій, яку на полотні зобразив класик українського живопису Олександр Мурашко. Це єдина картина митця, присвячена релігійному сюжету.

Хоча першу художню освіту він отримав в іконографічній майстерні, а перші малюнки зробив у київському Володимирському соборі. "Благовіщення" Мурашка нетипове для іконографічних зразків.

Замальовки до картини він назвав "Тераса". Вже у них Марія вклякла на колінах перед вишиванням, з її плеча спустилася полотняна сорочка. А вісник небес архангел Гавриїл немає ані крил, ані німба, і форми його тіла більше схожі на жіночі.
https://localhistory.org.ua/rubrics/painting/blagovishchennia-na-kiyivskii-terasi-istoriia-kartini-oleksandra-murashka/

Першу подорож мотоциклом через усі Карпати здійснив чеський зубний технік Богуміл Шлік влітку 1932 року.
Одноциліндровий Jawa 500, також відомий як Rumpál – перший серійний мотоцикл Jawa. Досягав максимальної швидкості 100 км/год. На ньому Шлік проїхав через Ужгород, Мукачево, Ясіня. Дорогою фотографував краєвиди та місцевих мешканців.

Закарпатські дороги стали справжнім випробуванням для мотоцикліста – шини довелося латати понад 20 разів. Подорож Шліка тривала 84 години.

[ Матеріал вийшов у співпраці з Gorgany – магазином, що надихає на мандри.]
https://localhistory.org.ua/texts/statti/mototsiklom-u-karpati/?fbclid=IwAR2FYhlBK8ldi-QnKAHBdiRqVDfqzf-BvBWxS8efCbX8RBQwDCBv34UqbZ8

В Україні досі є сотні пам'ятників радянським окупантам та російським діячам. Їхнє знесення, за словами керівника ГО "Декомунізація. України" Вадима Позднякова, гальмує Мінкульт. Найповільніше ліквідація імперських маркерів просувається у регіонах, де є храми Московського патріархату.

На Івано-Франківщині швидко запрягали, але не далеко заїхали і монументи Червоній армії в них досі майже неторкані. На Тернопільщині виглядає, що люди взагалі навіть ніжно люблять своїх "визволителів". А в Луцьку через мера до сьогодні не можуть позбутися вулиці Пушкіна в центрі міста.

Але і прогрес величезний: на Рівненщині перейменували 80% вулиць, а на Хмельниччині за десять місяців змінили назви понад півтори тисячі вулиць. Й прохань від людей забрати окупаційне сміття з їхніх міст та сіл і далі так багато, що ГО не встигає їх опрацьовувати.

А коли зникне київський Щорс – читайте у матеріалі.https://localhistory.org.ua/texts/interviu/shcho-mitsnishii-moskovskii-patriarkhat-to-inertnishim-ie-naselennia-vadim-pozdniakov-pro-skidannia-pamiatnikiv-i-pereimenuvannia-vulits/

90 років тому народився Юрій Шухевич. Борець за Незалежність, політв'язень радянського режиму, який провів у тюрмах та таборах 31 рік, ще п'ять – на засланні. За місяць до його відходу, у листопаді 2022-го, встигли записати з паном Юрієм велике інтерв'ю.
Згадував слова свого батька: “Юрку, ми приречені, але то є наш національний обов’язок”. Цю фразу Роман Шухевич промовив, коли його 14-річний син попросився у підпілля. “А хто ж через 15–20 років буде піднімати цей народ знову на боротьбу, якщо такі, як ти, загинуть?”, – додав.

Юрій Шухевич сприйняв ці слова як заповіт. У 12-ть його розлучили із матір’ю і влаштували в дитбудинок для дітей “ворогів народу” на Донбасі. У 14-ть – заарештували. У 16-ть – виголосили перший серйозний вирок: десять років за “связь с подпольем ОУН – УПА, за антисоветскую деятельность и пропаганду”.

1988-го 55-річний Юрій Шухевич нарешті вийшов на волю, цілковито незрячим. Він повернувся додому, де продовжив виконувати батьків заповіт: боротися за Україну, нехай вона уже й стала формально незалежною.
https://localhistory.org.ua/texts/interviu/ostannie-interviu-iuriia-shukhevicha-in-memoriam/?fbclid=IwAR017BbOJIe3T-yf34-e4NiyduDrkJzS7XSz3fHqL36udT4JsmjjFgL2zAU

На Гуцульщині здавна використовували бисаги — торбу через плече. Такі сакви притаманні гірським народам. Адже вантаж значно легше нести на плечах, аніж у руках. Особливо в горах і з гір.

Гуцули в бисагах на Великдень несли до церкви святити великі паски. Тоді їх пекли такими великими, що деколи доводилося розпорювати краї однієї бисажки. У бисагах ґаздині виносили в царину косарям їсти.

Коли князь із дружбами їхали в село просити гостей на весілля, то везли бисаги з калачами й дарували їх найближчій родині. Коли йшли до шлюбу, то староста ніс в одній руці деревце, а на плечах — сакви, у яких був коровай, щоб почастувати людей коло церкви. Деякі гості також приносили в бисагах стру́цні на прині́с. Такі ж торби використовували на Меланку — вони були атрибутами в Діда, Баби або Гуцулки.
https://localhistory.org.ua/rubrics/word/bisagi-u-iaki-vlizav-uves-svit/

Назва “Бахмут” походить від річки Бахмутки, відомої принаймні з 1571 року. Основних версій походження топоніма є кілька. Найвірогідніша пов’язана з трансформацією тюркського імені Махмут. Певне, назву річки ототожнювали з Махмутським шляхом, про який є згадки у XVI—XVII століттях.

Наприкінці 1600-х через залюднення великих просторів прикордоння і пожвавлення торгівлі зросли потреби в солі. Новими теренами для колонізації стали місця на південь від Тора понад річкою Бахмуткою, де відкрили багаті поклади солі. Це змінило промисел у краї.

Потребували солі і донські козаки. Від 1683 року вони наїздами промишляли виварюванням на річці Бахмутці. Ропа тут була кращою, ніж поблизу Тора, але сил опанувати й заселити простір донське козацтво не мало. Під час перерви в сезонних промислах донців у 1700—1701 роках ці території зайняли ізюмські козаки. Через рік під проводом підприємливого ізюмського полковника Федора Шидловського збудували й фортецю Бахмут.

Продовження історії міста читайте у матеріалі на нашому сайті ⟶ bit.ly/3ZlkbKi

150 років тому народився Микола Міхновський. Саме він першим із наддніпрянських політиків висунув ідею самостійної соборної України, у той час як для більшості українських діячів вершиною прагнень був статус автономії. Саме він у 1917 році найбільш послідовно відстоював ідею створення українського війська, хоча для інших членів Української Центральної Ради ця потреба була далеко не очевидною.

Чимало колег не розуміли Міхновського, ба навіть відверто недолюблювали за авторитарний характер і надмірний радикалізм, якщо не екстремізм. Як на ті часи, його справді можна було назвати екстремістом. Достатньо згадати, що він організував підрив пам’ятника Пушкіну (1904 року в Харкові) задовго до того, як це стало мейнстрімом. Пам’ятник, незважаючи на вибух, встояв, проте Міхновський мав підстави говорити, випереджаючи героя “Польоту над гніздом зозулі”: “Я хоча би спробував”.

Микола Міхновський занадто мало часу провів на авансцені української політики і рано пішов з життя , залишивши по собі відчуття недосказаності. Низка ідей Міхновського залишалася актуальною задовго після його смерті, та й сучасники подекуди визнавали, що він випередив свій час.

Микола Міхновський не вів щоденник і не залишив спогадів, а власні правила життя лаконічно окреслив у “Десятьох заповідях Української народної партії”. Щоб зрозуміти постать Міхновського зібрали у матеріалі фрагменти його публіцистики та спогади сучасників.
https://localhistory.org.ua/texts/chitanka/potreba-borotbi-viplivaie-z-faktu-nashogo-natsionalnogo-isnuvannia-7-pravil-zhittia-mikoli-mikhnovskogo/

Невеликий загін бійців УПА пробирався поліським лісом. Був ранок четверга 13 травня 1943 року. Вів виправу командир ОУН на північно-східних землях на псевдо "Йосип Сонар", який кілька місяців тому зорганізував перші сотні українських повстанців на Волині.

Коли упівці проходили повз закинутий кар’єр, тихе шелестіння дерев раптово порушили постріли мавзера: загін "Йосипа Сонара" потрапив у німецьку засідку. У бою командир, разом із дев’ятьма побратимами, загинув.

Ця смерть стала дуже важкою втратою для УПА. Справжнє ім’я "Йосипа Сонара" — Василь Івахів. Він був одним із найхаризматичніших лідерів українського повстанського руху. Сучасники дуже цінували його за видатні організаторські здібності та вміння захоплювати ідеєю. "Локальна історія" відвідала батьківщину Василя Івахіва.

[ Цим матеріалом продовжуємо цикл статей про героїчний чин українських повстанців. Рубрика "Боротьба" виходить за підтримки ресторану Криївка ]
https://localhistory.org.ua/texts/reportazhi/vtrati-i-zdobutki-podusilnoyi/?fbclid=IwAR09KSyfWFV_Z4F3zXzNkB6evKoMDIlk5gc7xw6OYixssQkeU-5ANYoMppE

Лише 10 хвилин триває обряд Маланки у 1,5-годинному фільмі "Памфір". Та підготовку до цього дійства демонструють впродовж усієї стрічки — з першого кадру.

Дебютний повнометражний фільм режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука вийшов у широкий прокат минулого тижня. Виставку з артефактами, які використали у стрічці, відкрили у Львівський муніципальний мистецький центр

Там побачите традиційні маски, які на маланківський карнавал здавна і дотепер виготовляють у прикарпатських та буковинських селах.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/aktoriv-odiagali-17-godin-pospil-u-lvovi-vidkrili-vistavku-pro-film-pamfir/

Хто такі ногайці, яким був їхній побут в степах Причорномор'я та як імперія вчинила над ними геноцид? Як російським військам вдалося ліквідувати найпотужніший військовий осередок українських земель – Запорізьку Січ?

Проєкт “Новоросія” – навіщо він був потрібен імперії? Чи відбувалося масове заселення росіян на південь України після загарбання імперією? У п'ятому епізоді подкасту "Битва за Південь" про події 18 століття розповідає історик Владислав Грибовський.

Cлухайте подкаст на різних платформах ⟶ li.sten.to/bytva4

[ Цей подкаст створено у партнерстві з DW Akademie та за фінансової підтримки Європейського Союзу. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю DW Akademie/ Програми Медіафіт для Південної та Східної України та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу ]

Медсестра та громадська діячка Марія Скубова, закінчивши курси акушерства у Тернополі, 1904 року переїхала до США. В Америці вступила до "Ladies Aid Society", де допомагала українським дівчатам у пошуку житла та роботи. У 1907 році Марія організувала "Український клуб", сама оплачувала оренду приміщення для нього, опікувалась його бібліотекою, театральним аматорським гуртком та хором.

Року 1914 повернулася до рідного села Іванівка на Тернопільщині, де її застала Велика війна. Скубова зголосилася як медична сестра до австрійського війська. Працюючи в Карпатах, потрапила в російський полон. Її визволили під час обміну полоненими, який організував Червоний Хрест.

До 1920 року Марія працювала у тернопільській лікарні, звідти ж разом з українським та польським військом рушила на Київ. Проте незабаром знову опинилась в полоні, цього разу більшовицькому, з якого втекла та повернулася до Галичини. За свою працю була нагороджена Хрестом Симона Петлюри та Пропам’ятною воєнною відзнакою Української Галицької армії.

Публікуємо фрагмент зі спогадів відважної жінки, які вийшли друком у Торонто 1951 року.
https://localhistory.org.ua/texts/chitanka/iak-vizhiti-u-rosiiskomu-poloni-spogadi-medsestri-z-ternopilshchini-pro-podiyi-19101920-kh-rokiv/

Дев’ятнадцяте століття принесло у регіон разючі зміни. Бахмут опинився у межах Донецького басейну з великими покладами корисних копалин, особливо кам’яного вугілля. Гірський інженер, виходець із слобідської шляхетської родини, українофіл Євграф Ковалевський у 1820-х роках провів ретельне геологічне обстеження регіону.

Власне Ковалевському й завдячуємо появою словосполуки “Донецький басейн”. Він описував величезні поклади корисних копалин, що залягли у глибинах, і особливу увагу звернув на бахмутські солі, котрі потребували шахтарського видобутку.

Нові розробки видобутку доводили, що сіль резонніше отримувати не через випарювання ропи, а в шахтах, адже на глибині залягали багатометрові пласти мінералу. Геологічні розвідки у 1870-х роках виявили, що найбільші поклади сховані саме поблизу Брянцівки (тепер частина Соледара).

Генерал Микола Летуновський, який добре розумівся на цій місцевості, скористався нагодою і за безцінь викупив у місцевих жителів землі. У 1879 році він заклав шахту, залучивши німецьких інженерів, і від 1881-го почався постійний виробіток.

Перші роки принесли великий успіх. Російська імперія вже не імпортувала соли, адже новий солевидобуток та відновлене солевиварювання у самому Бахмуті покривали всі потреби. Втім імперія не була спроможна опанувати цих просторів технічно й потребувала суттєвих іноземних інвестицій. Приватні капіталовкладення Летуновського, його компаньйонів та конкурентів не могли замістити потреб повноцінного видобутку.

Більше про зародження соляних промислів довкола Бахмута читайте у матеріалі "Лінія солі. Тор–Бахмут–Соледар" ⟶ bit.ly/3ZlkbKi

"Року 1068 в Києві відбулося віче, яке по праву можна вважати першим Майданом, і яке ознаменувало постання на Русі нового порядку. Три сини Ярослава — Ізяслав, Всеволод і Святослав — зазнали нищівної поразки від половців у битві на Альті.

Перші двоє разом із залишками міського ополчення повернулися до Києва, і "люди київські прибігли до Києва, і сотворили віче на торговищі, і вирішили, пославши до князя: "Се половці розсипалися по землі, то дай, княже, зброю і коней, і ще битимемося з ними". Однак Ізяслав відмовився роздавати людям зброю.

Тоді вони випустили із в’язниці Всеслава Полоцького, який сидів там з минулого року, і зробили його київським князем, а старого правителя змусили тікати. І хоча за рік Ізяслав повернув собі владу, віче зробилося невіддільним елементом державного управління на Русі. Хоч і не регулярним, а радше кризовим.

Хоч у підсумку прямого народоправства міських вічей було недостатньо, щоб говорити про Русь чи окремі землі як про демократичні країни. Втім віче ніде не дало встановити постійну князівську деспотію. Окрім одного куточка, де правителі уже тоді розсмакували самовладдя — Суздальщина. І саме туди ведуть пошуки коріння російського авторитаризму".

З колонки історика Сергій Громенко. Продовження читайте у колонці на нашому сайті.
https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/tisiacholittia-maidanu/

70 років тому народилася Квітка Цісик – українська співачка, про яку без перебільшень і домислів можна сказати: вона підкорила Голлівуд. Пісня You Light Up My Life, яку у кінострічці виконала Квітка, 1977 року отримала “Оскар” як найкращий саунд-трек до фільму.

Цісик працювала з Майклом Джексоном, Вітні Г’юстон та багатьма іншими зірками. Її голос залучали до реклами великі компанії – від Coca-Cola до Ford Motor.

І хоча Квітка народилася і все життя прожила у США, вона вважала себе українкою, завжди згадувала про своє українське коріння. Її предки брали активну участь у громадському житті Галичини: Василь Нагірний був будівничим церков, Микола Цісик належав до УНДО (його розстріляли), Володимир Цісик виховав численних музикантів.

Нам вдалося зібрати інформацію про рідних Квітки Цісик до четвертого покоління.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/ukrayinski-koreni-amerikanskoyi-kvitki/?fbclid=IwAR10R9UtDVLHrLO3lDGH187Xfg4nl1pqAiZJ-ru6Y2MmdkyF_zIAwoYnyMY

Яких тварин трипільці вшановували і чому саме їх? Чи бачили вони представників фауни, які не дожили до нашого часу? Чи зображали трипільці драконів? Яких екзотичних тварин вони одомашнили?

У третьому випуску подкасту "Магія, ікла та шерсть" про зооморфні фігурки трипільської культури розкажуть кандидат історичних наук, завідувач відділом археології у Національному заповіднику "Давній Галич" Тарас Ткачук та археозоолог, кандидат історичних наук Михайло Кублій.

Вмикайте на зручній для вас платформі ⟶ li.sten.to/mahiia3

Влітку жителі Бахмута покидали місто, вирушаючи за двадцять кілометрів, щоб виварювати сіль. Займатися цим промислом на сковородах чи в казанах було важким і затратним процесом.

Територія Бахмутського повіту поволі залюднювалася не лише завдяки солеварінню. Прикордонність потребувала службового населення козаків та нащадків російських служилих (однодворців), і навіть переселенців із Балкан (можна згадати про творення Слов’яносербії поблизу Бахмута після 1764 року).

Німецький академік Йоганн Гільденштедт після наукової подорожі 1774 року згадував про буйну рослинність та родючі ґрунти, наявність численних мінералів та глин, описував українські села поряд із поселеннями російських однодворців.

Приватний видобуток солі сприяв відкриттю інших родовищ. Так поблизу Бахмута виникло кілька сіл — Брянцівка (Білоуспенівка) у місці, де в Бахмутку впадає річка Мокра Плітка, та поміщицьке село Михайлівка. У цих поселеннях переважало українське населення. Річки пожвавлювали соляний промисел та обробіток землі.

Наприкінці XVIII і все ХІХ століття на українському півдні селилися німецькі селяни. Нові колоністи приносили й нові методи ведення сільського господарства, протестантську культуру поведінки. На ці терени переселялися і католики з півдня Німеччини — саме вони замешкали в Михайлівці, яка від 1889 року називалась Деконським. Колоністи доклали чимало зусиль, щоб створити багатокультурні взаємини, а також заклали підвалини нової соляної промисловости.

Більше про зародження соляних промислів на сході України читайте у матеріалі "Лінія солі. Тор–Бахмут–Соледар" на нашому сайті ⟶ bit.ly/3ZlkbKi

Поки Московський патріархат доживає останні дні в Україні нагадуємо, що Росія використовувала релігію, щоб загарбати території і ширити пропаганду в усіх формах своєї імперії — від Московського царства до СРСР.

Як попи стали "збирачами русскіх земель", як церкву перетворили на інструмент деспотії та коли саме російська традиція стала такою зловісною (засвіт: від моменту створення)?

Розповідаємо у матеріалі на нашому сайті.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/koli-moskovske-pravoslavia-stalo-znariaddiam-rosiiskoyi-imperiyi/?fbclid=IwAR0gE8sSMiw7tVLEfaBihTp2C9Kvmcbj8PWucd4ItOsUuDqVYVP2uwOgSm8