Степові народи досі залишаються осторонь українського історичного ґранднаративу, хоча є частиною нашої історії. Їх часто описують у протиставленні: свій – Русь, чужий – половець чи печеніг, який мешкає у чорноморських степах.

Хто ж такі половці і звідки вони взялися на наших землях? Як із ворогів вони перетворилися на союзників для руських князів? Скільки нащадків правителів Русі мали половецьку кров? Чи існувала Половецька держава? Що символізували половецькі баби та якими були відомі із літописів половецькі вежі?

Про половців на українських землях розповіла кандидатка історичних наук, працівниця центру медієвістичних студій Прикарпатського національного університету Iryna Tymar у новому випуску "Без брому з Віталієм Ляскою".

Дивіться відео – bit.ly/3JLJD7v
Текст розмови – bit.ly/3JJozhN

Команда історичного каналу WAS завітала у Національний військово-історичний музей України та попросила показати найцікавіші експонати.

Відомий багатьом із вас Ярослав Тинченко люб'язно це зробив, зокрема діставши дещо з музейного сейфу. У цьому відео є подарунок Скоропадському від Маннергейма, речі Василя Кука, один з небагатьох збережених прапорів Армії УНР.

Запрошуємо переглянути відео наших колег на їхньому ютуб-каналі
https://www.youtube.com/watch?v=xPZJxFQBGgM&fbclid=IwAR3ult3Oz0XwYA8P66gSKDy4KX0ob1HRWYebJUEZXY4LRbix89mBPSAbeXo

Весна 1939-го. На Закарпаття зі США прибув український політичний емігрант Каленик Лисюк із 19-літнім сином Петром.

Вони вирішили зняти кінострічку про проголошення Карпатської України. Знімали навіть під час боїв. Петро Каленик отримав смертельне поранення. Попри трагедію батько завершив справу, за якою повернувся на рідні землі.

У результаті постав півторагодинний англомовний фільм "Трагедія Карпатської України". Режисером став відомий хореограф Василь Авраменко, монтували відео на його студії у Нью-Йорку. Прем’єра відбулася навесні 1940 року, коли Карпатську Україну вже окупували угорці. Це один із небагатьох відеодокументів про ті події.
https://localhistory.org.ua/rubrics/video/tragediia-karpatskoyi-ukrayini-film-1940-roku/?fbclid=IwAR0jIuPCsl96DpsxJ-cCUdPN66WEQuBAWmPt71kolB0nD3bmRAE4ZJgZJfo

Іван Гудовський вивчився на художника. Але в той час світ завойовував новий мистецький жанр — фотографія. Гудовський відкрив одну з перших у Києві фотомайстерень — просто на Хрещатику.

Серед тих, чиї фотопортрети він створив — і його приятель часів навчання в Академії мистецтв Тарас Шевченко. Влітку 1859 року, коли Шевченка арештували й під конвоєм доставили до Києва, Гудовський на кілька днів забрав його "на поруки".

Приятелі весело провели час, відвідали Володимирську гірку, набережну Дніпра. Завітали й до Києво-Печерської лаври. Шевченко змалював краєвид Дальніх печер і Надвірну браму, Іван зробив кілька фотосвітлин.
https://localhistory.org.ua/rubrics/photo/kiyivskii-fotograf-tarasa-shevchenka/

Український науковець Костянтин Широцький на початку ХХ століття здійснив кілька етнографічних експедицій на Поділля. Вчений збирав артефакти для музею.

Також багато фотографував. На його світлинах бачимо розмаїття українського народного вбрання, типового для Східного Поділля.

1910 року науковець відвідав Вінниччину. Жінки на світлинах у вишиванках, дівчата у вінках та з намистом на кільканадцять разків. На одній світлині дівчата у верхньому одязі, але босоніж
https://localhistory.org.ua/rubrics/strii/iak-odiagalisia-na-vinnichchini-u-1910-rotsi/

Мабуть, ви чули про "уваровську тріаду" – "православіє, самодержавіє, народность", яка є основою російської імперської ідеології. Її автор – Сергій Уваров. Його син Олексій був археологом, розкопував причорноморські міста Ольвію і Пантікапей, багато років збирав артефакти в історичний музей москви, який намагався зробити подобою Британського музею.

Так-от, артефакт, що найбільше прославив обох Уварових, знаходиться в петербурзькому Ермітажі. Він лежить там у вигляді підлоги, бо це мозаїка V-VI століття зі зруйнованого храму — античної базиліки у кримському Херсонесі.

За наказом Миколи І під пильним наглядом Олексія Уварова 1854 року відкопану мозаїку розрізали на квадрати, склали у дерев'яні ящики і вивезли. Ще до початку Кримської війни (хоча в усіх підручниках, навіть радянських, а нині також і у ютуб-лекціях, росіяни подають це переміщення як благородну справу врятування коштовного артефакту від військових дій).

Детальніше про цю історію читайте на нашому сайті у колонці мистецтвознавиці Діани Клочко.
https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/iak-i-navishcho-rosiia-vivezla-antichnu-mozayiku-z-khersonesu-diana-klochko/

Вони дивляться на нас зі стін печер, з розписів на кераміці, зі стародавніх фресок. Їх викарбовували в камені, вирізали в кістці. Їх боялися та ними захоплювалися. Втрачені тварини та міфічні чудовиська на українських землях.

Тільки матеріалі докази у нашому новому подкасті – "Магія, ікла та шерсть". Перший епізод про представників фауни епохи палеоліту, серед яких найвідоміші – мамонти. Чи жили на наших теренах шаблезубі тигри та шерстисті носороги? Кого найбільше боялися наші пращури?

Слухайте у першому випуску – li.sten.to/mahiia_1

Автор та ведучий подкасту Павло Нечитало. Звукорежисерка – Яна Шпачинська. Журналіст – Тарас Піц. Дизайн обкладинок – Михайло Карпенко

Нюрнберг, політика пам'яті та пацифізм. Як Німеччина переосмислювала Другу світову війну?

У чому полягало німецьке "подолання минулого"? Чи може бути дієвим досвід денацифікації для путінської Росії? Як змінювалося ставлення Німеччини до України протягом століть?

Про це у новому випуску "Без брому" розповів Сергій Стельмах, доктор історичних наук, головний науковий співробітник Інституту всесвітньої історії НАН України.

Відео – bit.ly/402dfD4
Текст розмови – bit.ly/3ZYMwHv

Друзі, ми оголошуємо про передпродаж одразу двох нових випусків журналу "Локальна історія"!

Читайте про родину Шухевичів - рушіїв української справи на Галичині у №1/23 та про Битву за Південь - минулу та теперішню у №2/23.

При замовленні двох будь-яких журналів до 31 березня - доставка Новою поштою за кошт редакції!

№1/23 👉 https://shop.localhistory.org.ua/product/shuhevychi-1-2023/
№2/23 👉 https://shop.localhistory.org.ua/product/bytva-za-pivden-2-2023/

Навряд у стінах Іллінської церкви в Суботові Богдан Хмельницький дякував Богу за укладення Березневих статей 1654-го з Московією. Цей документ був радше вимушеним, а не бажаним кроком для Гетьманщини в тодішніх геополітичних умовах.

Але через три роки культова споруда стала усипальницею для українського гетьмана. Могилу в "Богдановій церкві" неодноразово розкопували й грабували. Нині від неї лишився тільки символічний надгробок.

Саму ж церкву бачив кожен українець – принаймні на звороті п’ятигривневої купюри. Розповідаємо історію храму від заснування до сучасності у матеріалі на нашому сайті.
https://localhistory.org.ua/rubrics/building/domovina-ukrayini-shiroka-gliboka/

"Сучасним українцям дуже шкодить те, що вони не знають власної історії. Наприклад, того, що у 1848 році існував проєкт надання Східній Галичині національно-культурної автономії, який висунула Головна Руська Рада. Але він не був реалізований. Імперія вистояла того разу.

І що перший Майдан був у березні 1848 року саме у Львові і так налякав австрійську владу, що вона скасувала панщину на 5 місяців раніше. Що Головна Руська Рада затвердила українським прапором синьо-жовтий, а гербом — лева на піднятих лапах.

Що перший український часопис "Зоря Галицька" проіснував 10 років, доки його не знищило москвофільство, агентів якого щедро фінансувала Російська імперія, і рудименти якого залишились досі. Згадаймо лише на перший погляд невинну акцію львівської інтелігенції у 2014 році "Львов говоріт по русскі". Вона вартує того, щоб згадати про неї в майбутніх шкільних підручниках як відрижку москвофілів".

З колонки письменниці Галини Пагутяк. Більше читайте на нашому сайті
https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/vesna-narodiv-galina-pagutiak/

Благовіщення – одна з найважливіших євангельських подій, яку на полотні зобразив класик українського живопису Олександр Мурашко. Це єдина картина митця, присвячена релігійному сюжету.

Хоча першу художню освіту він отримав в іконографічній майстерні, а перші малюнки зробив у київському Володимирському соборі. "Благовіщення" Мурашка нетипове для іконографічних зразків.

Замальовки до картини він назвав "Тераса". Вже у них Марія вклякла на колінах перед вишиванням, з її плеча спустилася полотняна сорочка. А вісник небес архангел Гавриїл немає ані крил, ані німба, і форми його тіла більше схожі на жіночі.
https://localhistory.org.ua/rubrics/painting/blagovishchennia-na-kiyivskii-terasi-istoriia-kartini-oleksandra-murashka/

Першу подорож мотоциклом через усі Карпати здійснив чеський зубний технік Богуміл Шлік влітку 1932 року.
Одноциліндровий Jawa 500, також відомий як Rumpál – перший серійний мотоцикл Jawa. Досягав максимальної швидкості 100 км/год. На ньому Шлік проїхав через Ужгород, Мукачево, Ясіня. Дорогою фотографував краєвиди та місцевих мешканців.

Закарпатські дороги стали справжнім випробуванням для мотоцикліста – шини довелося латати понад 20 разів. Подорож Шліка тривала 84 години.

[ Матеріал вийшов у співпраці з Gorgany – магазином, що надихає на мандри.]
https://localhistory.org.ua/texts/statti/mototsiklom-u-karpati/?fbclid=IwAR2FYhlBK8ldi-QnKAHBdiRqVDfqzf-BvBWxS8efCbX8RBQwDCBv34UqbZ8

В Україні досі є сотні пам'ятників радянським окупантам та російським діячам. Їхнє знесення, за словами керівника ГО "Декомунізація. України" Вадима Позднякова, гальмує Мінкульт. Найповільніше ліквідація імперських маркерів просувається у регіонах, де є храми Московського патріархату.

На Івано-Франківщині швидко запрягали, але не далеко заїхали і монументи Червоній армії в них досі майже неторкані. На Тернопільщині виглядає, що люди взагалі навіть ніжно люблять своїх "визволителів". А в Луцьку через мера до сьогодні не можуть позбутися вулиці Пушкіна в центрі міста.

Але і прогрес величезний: на Рівненщині перейменували 80% вулиць, а на Хмельниччині за десять місяців змінили назви понад півтори тисячі вулиць. Й прохань від людей забрати окупаційне сміття з їхніх міст та сіл і далі так багато, що ГО не встигає їх опрацьовувати.

А коли зникне київський Щорс – читайте у матеріалі.https://localhistory.org.ua/texts/interviu/shcho-mitsnishii-moskovskii-patriarkhat-to-inertnishim-ie-naselennia-vadim-pozdniakov-pro-skidannia-pamiatnikiv-i-pereimenuvannia-vulits/

90 років тому народився Юрій Шухевич. Борець за Незалежність, політв'язень радянського режиму, який провів у тюрмах та таборах 31 рік, ще п'ять – на засланні. За місяць до його відходу, у листопаді 2022-го, встигли записати з паном Юрієм велике інтерв'ю.
Згадував слова свого батька: “Юрку, ми приречені, але то є наш національний обов’язок”. Цю фразу Роман Шухевич промовив, коли його 14-річний син попросився у підпілля. “А хто ж через 15–20 років буде піднімати цей народ знову на боротьбу, якщо такі, як ти, загинуть?”, – додав.

Юрій Шухевич сприйняв ці слова як заповіт. У 12-ть його розлучили із матір’ю і влаштували в дитбудинок для дітей “ворогів народу” на Донбасі. У 14-ть – заарештували. У 16-ть – виголосили перший серйозний вирок: десять років за “связь с подпольем ОУН – УПА, за антисоветскую деятельность и пропаганду”.

1988-го 55-річний Юрій Шухевич нарешті вийшов на волю, цілковито незрячим. Він повернувся додому, де продовжив виконувати батьків заповіт: боротися за Україну, нехай вона уже й стала формально незалежною.
https://localhistory.org.ua/texts/interviu/ostannie-interviu-iuriia-shukhevicha-in-memoriam/?fbclid=IwAR017BbOJIe3T-yf34-e4NiyduDrkJzS7XSz3fHqL36udT4JsmjjFgL2zAU

На Гуцульщині здавна використовували бисаги — торбу через плече. Такі сакви притаманні гірським народам. Адже вантаж значно легше нести на плечах, аніж у руках. Особливо в горах і з гір.

Гуцули в бисагах на Великдень несли до церкви святити великі паски. Тоді їх пекли такими великими, що деколи доводилося розпорювати краї однієї бисажки. У бисагах ґаздині виносили в царину косарям їсти.

Коли князь із дружбами їхали в село просити гостей на весілля, то везли бисаги з калачами й дарували їх найближчій родині. Коли йшли до шлюбу, то староста ніс в одній руці деревце, а на плечах — сакви, у яких був коровай, щоб почастувати людей коло церкви. Деякі гості також приносили в бисагах стру́цні на прині́с. Такі ж торби використовували на Меланку — вони були атрибутами в Діда, Баби або Гуцулки.
https://localhistory.org.ua/rubrics/word/bisagi-u-iaki-vlizav-uves-svit/

Назва “Бахмут” походить від річки Бахмутки, відомої принаймні з 1571 року. Основних версій походження топоніма є кілька. Найвірогідніша пов’язана з трансформацією тюркського імені Махмут. Певне, назву річки ототожнювали з Махмутським шляхом, про який є згадки у XVI—XVII століттях.

Наприкінці 1600-х через залюднення великих просторів прикордоння і пожвавлення торгівлі зросли потреби в солі. Новими теренами для колонізації стали місця на південь від Тора понад річкою Бахмуткою, де відкрили багаті поклади солі. Це змінило промисел у краї.

Потребували солі і донські козаки. Від 1683 року вони наїздами промишляли виварюванням на річці Бахмутці. Ропа тут була кращою, ніж поблизу Тора, але сил опанувати й заселити простір донське козацтво не мало. Під час перерви в сезонних промислах донців у 1700—1701 роках ці території зайняли ізюмські козаки. Через рік під проводом підприємливого ізюмського полковника Федора Шидловського збудували й фортецю Бахмут.

Продовження історії міста читайте у матеріалі на нашому сайті ⟶ bit.ly/3ZlkbKi

150 років тому народився Микола Міхновський. Саме він першим із наддніпрянських політиків висунув ідею самостійної соборної України, у той час як для більшості українських діячів вершиною прагнень був статус автономії. Саме він у 1917 році найбільш послідовно відстоював ідею створення українського війська, хоча для інших членів Української Центральної Ради ця потреба була далеко не очевидною.

Чимало колег не розуміли Міхновського, ба навіть відверто недолюблювали за авторитарний характер і надмірний радикалізм, якщо не екстремізм. Як на ті часи, його справді можна було назвати екстремістом. Достатньо згадати, що він організував підрив пам’ятника Пушкіну (1904 року в Харкові) задовго до того, як це стало мейнстрімом. Пам’ятник, незважаючи на вибух, встояв, проте Міхновський мав підстави говорити, випереджаючи героя “Польоту над гніздом зозулі”: “Я хоча би спробував”.

Микола Міхновський занадто мало часу провів на авансцені української політики і рано пішов з життя , залишивши по собі відчуття недосказаності. Низка ідей Міхновського залишалася актуальною задовго після його смерті, та й сучасники подекуди визнавали, що він випередив свій час.

Микола Міхновський не вів щоденник і не залишив спогадів, а власні правила життя лаконічно окреслив у “Десятьох заповідях Української народної партії”. Щоб зрозуміти постать Міхновського зібрали у матеріалі фрагменти його публіцистики та спогади сучасників.
https://localhistory.org.ua/texts/chitanka/potreba-borotbi-viplivaie-z-faktu-nashogo-natsionalnogo-isnuvannia-7-pravil-zhittia-mikoli-mikhnovskogo/

Невеликий загін бійців УПА пробирався поліським лісом. Був ранок четверга 13 травня 1943 року. Вів виправу командир ОУН на північно-східних землях на псевдо "Йосип Сонар", який кілька місяців тому зорганізував перші сотні українських повстанців на Волині.

Коли упівці проходили повз закинутий кар’єр, тихе шелестіння дерев раптово порушили постріли мавзера: загін "Йосипа Сонара" потрапив у німецьку засідку. У бою командир, разом із дев’ятьма побратимами, загинув.

Ця смерть стала дуже важкою втратою для УПА. Справжнє ім’я "Йосипа Сонара" — Василь Івахів. Він був одним із найхаризматичніших лідерів українського повстанського руху. Сучасники дуже цінували його за видатні організаторські здібності та вміння захоплювати ідеєю. "Локальна історія" відвідала батьківщину Василя Івахіва.

[ Цим матеріалом продовжуємо цикл статей про героїчний чин українських повстанців. Рубрика "Боротьба" виходить за підтримки ресторану Криївка ]
https://localhistory.org.ua/texts/reportazhi/vtrati-i-zdobutki-podusilnoyi/?fbclid=IwAR09KSyfWFV_Z4F3zXzNkB6evKoMDIlk5gc7xw6OYixssQkeU-5ANYoMppE

Лише 10 хвилин триває обряд Маланки у 1,5-годинному фільмі "Памфір". Та підготовку до цього дійства демонструють впродовж усієї стрічки — з першого кадру.

Дебютний повнометражний фільм режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука вийшов у широкий прокат минулого тижня. Виставку з артефактами, які використали у стрічці, відкрили у Львівський муніципальний мистецький центр

Там побачите традиційні маски, які на маланківський карнавал здавна і дотепер виготовляють у прикарпатських та буковинських селах.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/aktoriv-odiagali-17-godin-pospil-u-lvovi-vidkrili-vistavku-pro-film-pamfir/

Хто такі ногайці, яким був їхній побут в степах Причорномор'я та як імперія вчинила над ними геноцид? Як російським військам вдалося ліквідувати найпотужніший військовий осередок українських земель – Запорізьку Січ?

Проєкт “Новоросія” – навіщо він був потрібен імперії? Чи відбувалося масове заселення росіян на південь України після загарбання імперією? У п'ятому епізоді подкасту "Битва за Південь" про події 18 століття розповідає історик Владислав Грибовський.

Cлухайте подкаст на різних платформах ⟶ li.sten.to/bytva4

[ Цей подкаст створено у партнерстві з DW Akademie та за фінансової підтримки Європейського Союзу. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю DW Akademie/ Програми Медіафіт для Південної та Східної України та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу ]