"Поява у Східній Європі русі і кардинально змінила політичну ситуацію у регіоні, і не привела до утвердження авторитаризму. Русь — це унікальний фронтирний феномен, не схожий ані на синхронних західних норманів, ані на пізніших варягів. "Ядро" русі справді становили прибулі скандинави, однак численніша "периферія" походила з місцевих слов’ян та угро-фінів.

На першому етапі загони русі були розбійно-торговельними ватагами — типовими "кочовими бандитами". На другому — русь перетворилася на "приватні воєнні компанії", зайняті не лише грабунком та віддаленою торгівлею, але й охороною постійних факторій.

На третьому — русь здобула політичну владу над навколишнім осілим населенням й утворила (або переутворила) вождівства. На четвертому, останньому, етапі русь злилась з місцевим населенням (у випадку з полянами — передаючи їм свою назву)".

Історик Сергій Громенко у своїй колонці розмірковує про джерела української демократії та російської автократії. Як руським князям з династії Рюриковичів, володарям чи не найбільшої у Європі території, вдалося не перетворитися на самовладних правителів? На цьому шляху, як вважає дослідник, стояли перешкоди: їхні дружини, віча та інші князі.
https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/kniazi-i-druzhini-rusi-dzherela-rosiiskoyi-avtokratiyi-ta-ukrayinskoyi-demokratiyi/

Що ми знаємо про "довге" Шевченкове століття і чи навчилися ми врешті розуміти Кобзаря? Чому ворог так боїться Шевченка? І як революції та війни змінили його образ в нашій масовій культурі?

У спецвипуску до уродин Кобзаря читайте про Шевченка-авангардиста та сюрреаліста, про жінок, яких він пристрасно кохав та страви, які полюбляв їсти.

☝️ Цей спецвипуск - доповнена та розширена версія попереднього випуску №2 за 2021 рік.

Передзамовити журнал вже можна на сайті - https://shop.localhistory.org.ua/product/shevchenko-speczvypusk-2023/

При замовленні двох будь-яких журналів до 12 березня - доставка Новою поштою за кошт редакції.

У березні 1952-го енкаведисти оточили криївку, у якій перебував художник УПА Ніл Хасевич. Під час облави він та ще двоє повстанців загинули. Їхні тіла демонстративно залишили на кілька днів просто неба у сусідньому селі Клевань.

Полювання на Ніла очолив капітан держбезпеки Борис Стекляр. Він спокійно жив у Незалежній Україні до 2017 року, коли Генпрокуратура під тиском громадськості порушила проти нього справу. Під час суду відкрилися факти про іншу гілку Хасевичів, які теж зазнали репресій від радянської влади.

Рідний брат Ніла Федір Хасевич був священником у селах Гуща та Вишнів на Волині. Одна з трьох його доньок – Наталка – долучилися до УПА, загинула під час війни. Отця Федора арештували 1946 року. Проти нього свідчили кілька односельців: освячував могили "бандитів з ОУН-УПА". Засудили до 15 років каторги. Заразом вивезли й сім'ю – дружину з двома неповнолітніми дочками опинилися у Кемеровській області Росії.

Саме донька одніє із них Агнії Хасевич заявила про себе як постраждалу сторону під час розслідування у справі Стекляра. Репортаж місцями Хасевичів на Волині – читайте на нашому сайті
https://localhistory.org.ua/texts/reportazhi/malovidomii-brat-vidomogo-khasevicha/

На світанку 5 березня 1950 року агенти МДБ оточили село Білогорща біля Львова. На одну з хат влаштували облаву. Операція тривала пів години.

Об’єкт чекістської уваги — командир УПА Роман Шухевич — встиг застрелити двох нападників. Після цього його прошили автоматною чергою. Зв’язкова командира Галина Дидик спробувала прийняти отруту, проте її врятували й засудили до 25 років таборів.

Ліквідації одного з лідерів націоналістичного підпілля передувала розшукова операція, що тривала майже 6 років
https://localhistory.org.ua/texts/statti/piimati-vovka/

Археолог Сергій Тараненко чверть століття досліджує Київ, з них 17 років – Поділ. Він один із найкращих фахівців середньовічної історії української столиці.

Якось прогулюючись містом із 12-річним сином, почув від нього, що підручники з історії нецікаві, а про Київ руського часу читати нудно. Тоді Сергій пообіцяв, що напише книжку для сина та його ровесників, яку читатимуть із захопленням. І лише за кілька років виконав обіцянку.

Наприкінці 2022-го Сергій Тараненко презентував “Пригоди Марка у княжому Києві”. Це видання для дітей, у якому хлопчик завдяки зачарованому персню вирушає у мандрівку часом – на 800 років у минуле
https://localhistory.org.ua/texts/interviu/rus-dlia-ditei-arkheolog-sergii-taranenko-pro-knizhku-prigodi-marka-u-kniazhomu-kiievi/?fbclid=IwAR1Fl2O7H0HyryAxGvjaZQNSnTdbyKg-m55gEtycACHGZpPOxF9cx0W9aGk

“Нарід Львова мабуть є найсумнішим у світі. Ніде у своїм житті не бачив я такого понурого людського вигляду на вулицях міста як у Львові. Усмішка там не існує. Люди неначе ходячі трупи, або ці, що щойно вернулися з похорону. Очевидно, що найгірше поводиться українцям, бо покоштували свободи, полюбили її, але скоро втратили”.

Таким побачив Львів у 1935 році Василь Галич, український історик, перекладач, член НТШ. Він 23 роки прожив у США. Здобувши докторський ступінь в Університеті Айови, вирішив відвідати рідні землі – село Стрільбичі та містечко Старий Самбір на Львівщині.

Василь Галич вирушив кораблем із Нью-Йорка до німецького Бремена. По дорозі відвідав Перемишль та Ужгород. Він написав у спогадах про інші українські сім’ї, що поверталися із заробітків додому, про прикордонників різних країн та їхнє ставлення до подорожніх. Галича вразила цензура, якій піддавалася українська преса, воли, якими у торгові дні все ще їздили вулицями міст, та селяни, які попри “незавидне становище” будували народні доми, читальні і кооперативи.
https://localhistory.org.ua/texts/chitanka/liudi-nenache-khodiachi-trupi-spogadi-emigranta-pro-galichinu-1935-roku/

Не всі жінки, яких можна з тою чи іншою мірою конкретності розгледіти в біографії Тараса Шевченка, відіграли у ній однаково грандіозну й непроминальну роль. Хтось з’являвся на коротко, аби більше ніколи не зустрітися, хтось же зринав у спогадах із невідступною регулярністю.

Рано почавши міфологізувати свою "першу жінку" Оксану Коваленко, Шевченко врешті заміфологізував усе своє життя та, здається, неймовірно утруднив постання реальної сім’ї. І по-іншому зробити, вочевидь, не міг: що добре для поезії, не завжди є плідним для нормального життя.

Хоча радісні та легкі закоханості у вічно хмурого класика зі шкільних портретів також були. Взагалі – було різне. І добре було б чимчастіше собі про це нагадувати, аби ТГШ остаточно не перетворився на прісний, бо одноколірний, пам’ятник самому собі.

Напередодні Шевченкових днів пропонуємо згадати матеріал літературного критика Євгенія Стасіневича про жінок у житті Тараса Шевченка.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/zhinki-iaki-znali-shevchenka/

Існує усталене твердження, яке досі є у шкільних підручниках, що перші козаки переважно походили із селян. Втім це не відповідає дійсності.

Серед фахівців панує думка, що козацтво заснувала дрібна шляхта, до них долучалися міщани, які на прикордонні теж несли військовий обов'язок, вже згодом – селяни. За козацькими літописами, серед перших козацьких очільників були прикордонні старости.

Новий випуск програми "Без брому" присвятили періоду виникнення козацтва. Наш гість доктор історичних наук, з лютого 2022 року офіцер ЗСУ, учасник оборони Чернігова Сергій Леп'явко.

Дивіться відео – bit.ly/3STV67H
Текст розмови – bit.ly/3ZJzygf

Які особисті події найпомітніше вплинули на творчість Тараса Шевченка? Чому більшість персонажів із його поезій мали нещасливу долю? А ідеал любові та непорочності Шевченко вбачав у покривдженій покритці?

Психологія творчості ТГШ зацікавала дослідників ще сто років тому. Чи справді все було настільки сумно, і в родині Шевченків не знайшлося миті для радості, сміху, щастя, тепла, затишку, відчуття життя? Можливо, так промовляв внутрішній світ поета?

У матеріалі викоремили деякі цікаві висновки із досліджень відомих психологів.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/ditina-iaka-nazavzhdi-zalishilasia-v-shevchenkovi/

Диким Полем традиційно називають чорноморські степи XVI—XVII століття. Звідки походить ця назва? Коли на півдні України з’явилися козаки? Хто господарював на цих землях до їхньої появи? Якою була роль Мазепи в освоєнні південних українських теренів? Громадяни яких країн селилися у цьому краї?

Продовжуємо подкаст "Битва за Південь", у якому історики розвінчують російські імперські міфи про українські південні землі. Третій епізод присвячено періоду, коли зародилося козацтво. Гість випуску – дослідник козацької України Олексій Сокирко.

Слухайте на зручній для вас платформі – li.sten.to/bytva3

[ Цей подкаст створено у партнерстві з DW Akademie та за фінансової підтримки Європейського Союзу. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю DW Akademie/ Програми Медіафіт для Південної та Східної України та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу ]

"Часто кажуть, що Шевченко створив сучасну українську мову, але коли він почав писати свої перші вірші, ця мова вже існувала, фактично її витворив Іван Котляревський.

Шевченко, як Прометей, вдихнув у цю мову душу, вогонь народного гніву, він розпалив пожежу, яку імперія вже не зможе погасити. Своїм співвітчизникам він дав найголовніше — почуття власної гідности, без якого народи не існують, і з яким народи не вмирають. Принаймні — не вмирають без боротьби".

З колонки Віталія Портникова, лауреата Шевченківської премії у номінації "Публіцистика" 2023 року
https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/trinadtsiatii-apostol-vitalii-portnikov/

Олена Пчілка впродовж усього життя вражала вишуканим стилем та аристократичними манерами. До світлин вона позувала у сукнях із шовку-муару, атласу з пишними оздобами мереживом, бахромою, бантами з оксамиту. Обов'язково доповнювала образи аксесуарами — сережками, брошками, чокерами.

Традиційно побутувала думка, що Пчілка — одна з небагатьох українських аристократок, яка полюбляла народний стиль убрання й одягала в українські строї дітей, чим дивувала оточення.

Дослідниця Тамара Скрипка виокремила деякі особливості моди української еліти рубежу ХІХ — ХХ століть, проаналізувавши світлини родини Драгоманових-Косачів.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/olena-pchilka-iak-odiagalasia-intelektualna-elita-ukrayini/

Яким був звичайний київський студент понад 100 років тому? Найчастіше це хлопець близько 20 років. Нещодавно він закінчив гімназію чи семінарію у невеликому містечку, а тепер приїхав на навчання у Київ.

Найімовірніше, він з дворянської, але бідної родини. Тому його форма не першої свіжості: кашкет потертий, бо куплений у старшокурсника, а мундир перешитий зі старого шкільного. Зазвичай йому вистачає грошей, щоб винайняти кімнату разом, але часто доводиться жити разом з друзями вдвох чи втрьох: так значно дешевше. Як правило, студент щодня обідає, а от зі сніданком і вечерею складніше, тому часто важко заснути.

У студентки трохи інша історія. Ймовірно, вона з міщанської сім’ї чи з родини підприємця. Їй довелося провчитися у додатковому класі гімназії, щоб підтягнутися до вишівської програми. Зазвичай вона живе з батьками або користується їхньою фінансовою допомогою. Форми вона не носить, але зовнішній образ підказує, чим вона займається. Зазвичай це темна сукня стриманого крою, проста зачіска, мінімум прикрас і книги в руках.

Яким був побут київських студентів, як навчалися, розважалися та за що потрапляли до в’язниці. Про це у книжці "Пиво і чорнило. Як жили київські студенти 19 — початку 20 століття" написав історик Тарас Самчук. Публікуємо фрагмент
https://localhistory.org.ua/texts/chitanka/pivo-i-chornilo-iak-zhili-kiyivski-studenti-19-pochatku-20-stolittia-fragment-knizhki/

14 березня відповідає першому дню весни за церковним календарем. У святцях православні згадують преподобномученицю Євдокію, що жила у II столітті у фінікійському місті Іліополі. Звинувачена в чаклунстві, свята Євдокія була обезголовлена без суду й мученицькою смертю заслужила собі потрійний вінець у Царстві Небесному.

В українському народному календарі 14 (1) березня вважається днем Баби Явдохи та переломним моментом переходу від холодного періоду календаря до теплої половини року. Протягом століть цей день шанували як перший день нового року.

Деякі звичаї збереглися в українських селах і донині. У тексті зібрали матеріали із фольклорних експедицій різними регіонами України.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/pershii-den-vesni/?fbclid=IwAR1pxrNCLHu-1uS3KUTFgH0o4CSqNFfTA4Xy6sQqXN67rExJv1Hn4Es60LM

Зразковий випускник Краківської академії мистецтв і учень Яна Матейка. Перспективний маляр, потенціал якого порівнювали з Ван Гогом і Мунком. Засновник мистецької школи у Львові, яка розкрила десятки яскравих талантів.

Улюбленець богемної молоді, друг Шептицького і людина-міф, про яку послідовники складали легенди, а недоброзичливці – скандали. 151 рік тому, 14 березня 1872-го, народився Олекса Новаківський.

Про відомого українця розповідає його правнучка – Дзвенислава Новаківська.
https://localhistory.org.ua/texts/interviu/radianska-vlada-spalila-pamiat-pro-novakivskogo-mi-iogo-dosi-ne-znaiemo/

15 березня 1939 року Сейм Карпатської України проголосив незалежність краю. Напередодні на Закарпаття приїхала кореспондентка газети The New York Times Енн Маккормік. За два роки до того вона стала першою жінкою, яка отримала Пулітцерівську премію.

Маккормік писала свій репортаж із Хуста – столиці новопроголошеної держави, який, за її словами, на кілька днів став "символом великої України". У її тексті можна відчитати подив і захоплення, свідками якого ми усі стали рік тому, з початком великої війни:

"Карпатська Україна тримається довше, ніж очікувалося. Хлопці в Хусті все ще чинять запеклий опір окупації. Капітан Белей, людина великої підприємливості та енергії, мобілізував і озброїв 10 000 членів Січі та захопив кожен транспорт до останнього велосипеда в окрузі.
Чому Карпатська Україна, найменший і найслабший шматок Чехословаччини, впала останньою? Нині Хуст окупований угорцями, але навколо міста, в горах "січові стрільці" продовжують боротьбу. Немає сумніву, що ці гарячі верховинці люблять боротися задля самої боротьби. Цей народ вірить, що мусить боронити свою землю до останнього… В цей час вони вже знали, що Гітлер віддав їх мадярам. І це властиво робить завзятий опір Січи таким загадковим".

https://localhistory.org.ua/texts/chitanka/amerikanka-pro-podiyi-v-khusti-reportazh-z-karpatskoyi-ukrayini-1939-roku-u-the-new-york-times/?fbclid=IwAR3VJWZ0T59YAzigWWnKOCdip-rHu_3Uqt7h4Nh_D6qeeDS4Q4GAKKu6Zto

Степові народи досі залишаються осторонь українського історичного ґранднаративу, хоча є частиною нашої історії. Їх часто описують у протиставленні: свій – Русь, чужий – половець чи печеніг, який мешкає у чорноморських степах.

Хто ж такі половці і звідки вони взялися на наших землях? Як із ворогів вони перетворилися на союзників для руських князів? Скільки нащадків правителів Русі мали половецьку кров? Чи існувала Половецька держава? Що символізували половецькі баби та якими були відомі із літописів половецькі вежі?

Про половців на українських землях розповіла кандидатка історичних наук, працівниця центру медієвістичних студій Прикарпатського національного університету Iryna Tymar у новому випуску "Без брому з Віталієм Ляскою".

Дивіться відео – bit.ly/3JLJD7v
Текст розмови – bit.ly/3JJozhN

Команда історичного каналу WAS завітала у Національний військово-історичний музей України та попросила показати найцікавіші експонати.

Відомий багатьом із вас Ярослав Тинченко люб'язно це зробив, зокрема діставши дещо з музейного сейфу. У цьому відео є подарунок Скоропадському від Маннергейма, речі Василя Кука, один з небагатьох збережених прапорів Армії УНР.

Запрошуємо переглянути відео наших колег на їхньому ютуб-каналі
https://www.youtube.com/watch?v=xPZJxFQBGgM&fbclid=IwAR3ult3Oz0XwYA8P66gSKDy4KX0ob1HRWYebJUEZXY4LRbix89mBPSAbeXo

Весна 1939-го. На Закарпаття зі США прибув український політичний емігрант Каленик Лисюк із 19-літнім сином Петром.

Вони вирішили зняти кінострічку про проголошення Карпатської України. Знімали навіть під час боїв. Петро Каленик отримав смертельне поранення. Попри трагедію батько завершив справу, за якою повернувся на рідні землі.

У результаті постав півторагодинний англомовний фільм "Трагедія Карпатської України". Режисером став відомий хореограф Василь Авраменко, монтували відео на його студії у Нью-Йорку. Прем’єра відбулася навесні 1940 року, коли Карпатську Україну вже окупували угорці. Це один із небагатьох відеодокументів про ті події.
https://localhistory.org.ua/rubrics/video/tragediia-karpatskoyi-ukrayini-film-1940-roku/?fbclid=IwAR0jIuPCsl96DpsxJ-cCUdPN66WEQuBAWmPt71kolB0nD3bmRAE4ZJgZJfo

Іван Гудовський вивчився на художника. Але в той час світ завойовував новий мистецький жанр — фотографія. Гудовський відкрив одну з перших у Києві фотомайстерень — просто на Хрещатику.

Серед тих, чиї фотопортрети він створив — і його приятель часів навчання в Академії мистецтв Тарас Шевченко. Влітку 1859 року, коли Шевченка арештували й під конвоєм доставили до Києва, Гудовський на кілька днів забрав його "на поруки".

Приятелі весело провели час, відвідали Володимирську гірку, набережну Дніпра. Завітали й до Києво-Печерської лаври. Шевченко змалював краєвид Дальніх печер і Надвірну браму, Іван зробив кілька фотосвітлин.
https://localhistory.org.ua/rubrics/photo/kiyivskii-fotograf-tarasa-shevchenka/

Український науковець Костянтин Широцький на початку ХХ століття здійснив кілька етнографічних експедицій на Поділля. Вчений збирав артефакти для музею.

Також багато фотографував. На його світлинах бачимо розмаїття українського народного вбрання, типового для Східного Поділля.

1910 року науковець відвідав Вінниччину. Жінки на світлинах у вишиванках, дівчата у вінках та з намистом на кільканадцять разків. На одній світлині дівчата у верхньому одязі, але босоніж
https://localhistory.org.ua/rubrics/strii/iak-odiagalisia-na-vinnichchini-u-1910-rotsi/