Лариса Косач за свої 42 роки не мала меж ані географічних, ані літературних. Озеро Нечимне на Волині надихнуло її на "Лісову пісню", а "Камінного господаря", дії якого відбуваються в Іспанії, завершила у Грузії.

Днями минає 152 роки з дня народження Лесі України. Пропонуємо згадати матеріал про маршрути її подорожей. Літературознавиця Віра Агеєва перелічила понад 20 міст світу, де відбулися переломні події у житті письменниці, а ми оформили їх у мапу.

Цей матеріал про те, як Леся Українка вийшла далеко за межі України, при цьому України не втратила. Читайте ⟶ lesya-ukrainka.localhistory.org.ua/

Під час радянської окупації 1941 року у Львові відбулося судилище над українською молоддю — під варту взяли 59 юнаків і юначок. Їх звинуватили в антирадянських злочинах через причетність до ОУН. Серед обвинувачених були 15-річні діти. Маріонетковий суд засудив 42 українців до розстрілу.

Однією з підсудних на “Процесі 59-ти” була Ольга Попадин, 17-річна гімназистка зі Львова. Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю “Локальній історії”.

З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.

Ольга Попадин народилася 25 лютого 1923 року. Нині їй могло би виповнитися 100 років.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/tsvit-natsiyi-istoriia-olgi-popadin/

Картина "Бій Максима Кривоноса з Яремою Вишневецьким" добре відома читачам, її часто використовують у шкільних підручниках і науково-популярних виданнях, присвячених Хмельниччині.

Його автор Микола Самокиш (1860—1944) під час роботи надихався барвистим описом битви козацьких і коронних підрозділів під Махнівкою (нині село у Вінницькій області) на початку липня 1648 року, вміщеному в "Літописі Самійла Величка".

Втім образ, який створив Самокиш, не збігається з реальними подіями середини XVII століття. Що на полотні є вигадкою митця?
https://localhistory.org.ua/rubrics/painting/dvobii-iakogo-ne-bulo-istoriia-kartini-bii-maksima-krivonosa-z-iaremoiu-vishnevetskim/

"Мине час і, можливо, про Небесну Сотню писатимуть те саме, що ще недавно писали про Крути: вони були не героями, а жертвами й загинули марно (кинули напризволяще).

Тільки тепер прочитали статтю Євгена Маланюка, написану майже сто років тому, де автор висловлює цілком протилежну думку. Війна навчить українців нарешті обходитися без заспокійливого, коли вони читають історію своєї Батьківщини.

Оцінити масштаби тієї травми українського суспільства дуже важко. То була гігантська болюча рана, що її потрібно було після 40 днів заліковувати. І по всій Україні почали ставити стенди зі світлинами Небесної Сотні – в школах, біля церков, на площах. Це можна порівняти лише з тим, як у 1930-х роках в Галичині насипали символічні стрілецькі могили після того, як польські шовіністи поглумилися над могилами січових стрільців".

З колонки письменниці Галини Пагутяк, продовження читайте на нашому сайті.
https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/nebesna-sotnia-posttravma-i-gloriia/

Днями минуло 136 років з народження Леся Курбаса, якого вважають однаково близьким у Львові, Тернополі, Києві та Харкові. Інколи проблеми з грошима, інколи амбіції змушували його часто переїздити з міста у місто.

Він усюди організовував людей навколо театру: коли був студентом в університеті, коли втікав від війни і навіть коли був в’язнем у радянському таборі.

У 1933 році Павло Постишев, один із організаторів Голодомору, викликав Леся Курбаса до себе. Він запропонував режисеру "змінити ідеологію" та публічно засудити Хвильового і Скрипника, які кілька місяців тому наклали на себе руки. Курбас відмовився, мовляв, йому пізно міняти свої погляди.

— Мені вас шкода! — сказав Постишев.
— Мені вас теж, — відповів Курбас.

Наступного дня, після того, як Курбаса усунули з посади директора та художнього керівника "Березолю", він переїхав до Москви з надією уникнути репресій. Але того ж року його арештували (за "намір вбити" Постишева). Через п'ять років розстріляли.

Більше про режисера читайте у репортажі з харківського театру, де прославився "Березіль".
https://localhistory.org.ua/texts/reportazhi/dovga-doroga-na-skhid/

Через сіль спалахували повстання і здійснювали неймовірні комерційні оборудки. Контроль над сіллю і алкоголем був важливою частиною державних політик у 16—17 століттях.

Ще Київське повстання 1113 року, після якого до влади прийшов Володимир Мономах, спалахнуло, як вважають, через ціну та монополію на сіль. Розквіт і значення Галицького князівства у 12 столітті пов’язують із соляними варницями.

Бажання наповнити державну скарбницю завдяки соляним промислам виникло і в Московському царстві. Його правителі здавна зазіхали на прикордонні землі – багаті на соляні озера місця, що сьогодні ми знаємо під назвами Бахмут, Соледар та Слов'янськ (раніше – Тор).

Як виникли та розвивалися ці міста? Читайте у матеріалі на нашому сайті.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/liniia-soli-tor-bakhmut-soledar/

Жінки за сортуванням овечої шерсті у Рахові, 1940 рік. Світлина угорського фотографа Ерно Вадаша, який відвідав край у пошуках автентичних сюжетів. Вовна вівці була важливою сировиною для мешканців гір, її використовували для традиційних карпатських промислів.

Наприклад, робили гуні – теплий верхній одяг, що носили не лише взимку, але і влітку на особливі свята. На українсько-румунському пограниччі наречена мала ходити весь весільний тиждень у білій гуні, хоч як було би тепло.

Також із овечої шерсті виготовляли ліжники – великі ковдри з геометричним візерунком та пухнастим ворсом з обох боків. Це ремесло практикують у Карпатах донині.

Більше про це можна прочитати у матеріалах на нашому сайті:
🟣 Світлини Закарпаття 1940-х – https://bit.ly/3kfbUZX
🟣 Горяни у гунях на старих фото – http://bit.ly/3minxzU
🟣 Як сьогодні створюють традиційні ліжники – http://bit.ly/3minxzU

У нью-йоркській студії звукозапису 1925-го звучать українські коломийки. Запалює на скрипці Павло Гуменюк — "король українських скрипалів". Під такою назвою згодом вийшов альбом із записом традиційних пісень і саме так в Америці називали відомого скрипаля, родом з Тернопільщини.

Юнаком у 1900-х він емігрував до США. Хлопець грав на скрипці із шести років, у Нью-Йорку продовжив навчатися музиці. Спершу заробляв на життя виготовленням скрипок та грою на весіллях і забавах. Пізніше організував струнний оркестр, з яким виступав у театрах та на концертах.

Долю скрипаля змінило випадкове знайомство з представником компанії звукозапису Okeh Records. Невдовзі його платівка "Українське весілля" стала хітом – за рік розкупили понад 100 тисяч примірників. Загалом українець записав у США близько 200 платівок.
https://localhistory.org.ua/rubrics/video/pavlo-gumeniuk-korol-ukrayinskikh-skripaliv-u-ssha/

"Поява у Східній Європі русі і кардинально змінила політичну ситуацію у регіоні, і не привела до утвердження авторитаризму. Русь — це унікальний фронтирний феномен, не схожий ані на синхронних західних норманів, ані на пізніших варягів. "Ядро" русі справді становили прибулі скандинави, однак численніша "периферія" походила з місцевих слов’ян та угро-фінів.

На першому етапі загони русі були розбійно-торговельними ватагами — типовими "кочовими бандитами". На другому — русь перетворилася на "приватні воєнні компанії", зайняті не лише грабунком та віддаленою торгівлею, але й охороною постійних факторій.

На третьому — русь здобула політичну владу над навколишнім осілим населенням й утворила (або переутворила) вождівства. На четвертому, останньому, етапі русь злилась з місцевим населенням (у випадку з полянами — передаючи їм свою назву)".

Історик Сергій Громенко у своїй колонці розмірковує про джерела української демократії та російської автократії. Як руським князям з династії Рюриковичів, володарям чи не найбільшої у Європі території, вдалося не перетворитися на самовладних правителів? На цьому шляху, як вважає дослідник, стояли перешкоди: їхні дружини, віча та інші князі.
https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/kniazi-i-druzhini-rusi-dzherela-rosiiskoyi-avtokratiyi-ta-ukrayinskoyi-demokratiyi/

Що ми знаємо про "довге" Шевченкове століття і чи навчилися ми врешті розуміти Кобзаря? Чому ворог так боїться Шевченка? І як революції та війни змінили його образ в нашій масовій культурі?

У спецвипуску до уродин Кобзаря читайте про Шевченка-авангардиста та сюрреаліста, про жінок, яких він пристрасно кохав та страви, які полюбляв їсти.

☝️ Цей спецвипуск - доповнена та розширена версія попереднього випуску №2 за 2021 рік.

Передзамовити журнал вже можна на сайті - https://shop.localhistory.org.ua/product/shevchenko-speczvypusk-2023/

При замовленні двох будь-яких журналів до 12 березня - доставка Новою поштою за кошт редакції.

У березні 1952-го енкаведисти оточили криївку, у якій перебував художник УПА Ніл Хасевич. Під час облави він та ще двоє повстанців загинули. Їхні тіла демонстративно залишили на кілька днів просто неба у сусідньому селі Клевань.

Полювання на Ніла очолив капітан держбезпеки Борис Стекляр. Він спокійно жив у Незалежній Україні до 2017 року, коли Генпрокуратура під тиском громадськості порушила проти нього справу. Під час суду відкрилися факти про іншу гілку Хасевичів, які теж зазнали репресій від радянської влади.

Рідний брат Ніла Федір Хасевич був священником у селах Гуща та Вишнів на Волині. Одна з трьох його доньок – Наталка – долучилися до УПА, загинула під час війни. Отця Федора арештували 1946 року. Проти нього свідчили кілька односельців: освячував могили "бандитів з ОУН-УПА". Засудили до 15 років каторги. Заразом вивезли й сім'ю – дружину з двома неповнолітніми дочками опинилися у Кемеровській області Росії.

Саме донька одніє із них Агнії Хасевич заявила про себе як постраждалу сторону під час розслідування у справі Стекляра. Репортаж місцями Хасевичів на Волині – читайте на нашому сайті
https://localhistory.org.ua/texts/reportazhi/malovidomii-brat-vidomogo-khasevicha/

На світанку 5 березня 1950 року агенти МДБ оточили село Білогорща біля Львова. На одну з хат влаштували облаву. Операція тривала пів години.

Об’єкт чекістської уваги — командир УПА Роман Шухевич — встиг застрелити двох нападників. Після цього його прошили автоматною чергою. Зв’язкова командира Галина Дидик спробувала прийняти отруту, проте її врятували й засудили до 25 років таборів.

Ліквідації одного з лідерів націоналістичного підпілля передувала розшукова операція, що тривала майже 6 років
https://localhistory.org.ua/texts/statti/piimati-vovka/

Археолог Сергій Тараненко чверть століття досліджує Київ, з них 17 років – Поділ. Він один із найкращих фахівців середньовічної історії української столиці.

Якось прогулюючись містом із 12-річним сином, почув від нього, що підручники з історії нецікаві, а про Київ руського часу читати нудно. Тоді Сергій пообіцяв, що напише книжку для сина та його ровесників, яку читатимуть із захопленням. І лише за кілька років виконав обіцянку.

Наприкінці 2022-го Сергій Тараненко презентував “Пригоди Марка у княжому Києві”. Це видання для дітей, у якому хлопчик завдяки зачарованому персню вирушає у мандрівку часом – на 800 років у минуле
https://localhistory.org.ua/texts/interviu/rus-dlia-ditei-arkheolog-sergii-taranenko-pro-knizhku-prigodi-marka-u-kniazhomu-kiievi/?fbclid=IwAR1Fl2O7H0HyryAxGvjaZQNSnTdbyKg-m55gEtycACHGZpPOxF9cx0W9aGk

“Нарід Львова мабуть є найсумнішим у світі. Ніде у своїм житті не бачив я такого понурого людського вигляду на вулицях міста як у Львові. Усмішка там не існує. Люди неначе ходячі трупи, або ці, що щойно вернулися з похорону. Очевидно, що найгірше поводиться українцям, бо покоштували свободи, полюбили її, але скоро втратили”.

Таким побачив Львів у 1935 році Василь Галич, український історик, перекладач, член НТШ. Він 23 роки прожив у США. Здобувши докторський ступінь в Університеті Айови, вирішив відвідати рідні землі – село Стрільбичі та містечко Старий Самбір на Львівщині.

Василь Галич вирушив кораблем із Нью-Йорка до німецького Бремена. По дорозі відвідав Перемишль та Ужгород. Він написав у спогадах про інші українські сім’ї, що поверталися із заробітків додому, про прикордонників різних країн та їхнє ставлення до подорожніх. Галича вразила цензура, якій піддавалася українська преса, воли, якими у торгові дні все ще їздили вулицями міст, та селяни, які попри “незавидне становище” будували народні доми, читальні і кооперативи.
https://localhistory.org.ua/texts/chitanka/liudi-nenache-khodiachi-trupi-spogadi-emigranta-pro-galichinu-1935-roku/

Не всі жінки, яких можна з тою чи іншою мірою конкретності розгледіти в біографії Тараса Шевченка, відіграли у ній однаково грандіозну й непроминальну роль. Хтось з’являвся на коротко, аби більше ніколи не зустрітися, хтось же зринав у спогадах із невідступною регулярністю.

Рано почавши міфологізувати свою "першу жінку" Оксану Коваленко, Шевченко врешті заміфологізував усе своє життя та, здається, неймовірно утруднив постання реальної сім’ї. І по-іншому зробити, вочевидь, не міг: що добре для поезії, не завжди є плідним для нормального життя.

Хоча радісні та легкі закоханості у вічно хмурого класика зі шкільних портретів також були. Взагалі – було різне. І добре було б чимчастіше собі про це нагадувати, аби ТГШ остаточно не перетворився на прісний, бо одноколірний, пам’ятник самому собі.

Напередодні Шевченкових днів пропонуємо згадати матеріал літературного критика Євгенія Стасіневича про жінок у житті Тараса Шевченка.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/zhinki-iaki-znali-shevchenka/

Існує усталене твердження, яке досі є у шкільних підручниках, що перші козаки переважно походили із селян. Втім це не відповідає дійсності.

Серед фахівців панує думка, що козацтво заснувала дрібна шляхта, до них долучалися міщани, які на прикордонні теж несли військовий обов'язок, вже згодом – селяни. За козацькими літописами, серед перших козацьких очільників були прикордонні старости.

Новий випуск програми "Без брому" присвятили періоду виникнення козацтва. Наш гість доктор історичних наук, з лютого 2022 року офіцер ЗСУ, учасник оборони Чернігова Сергій Леп'явко.

Дивіться відео – bit.ly/3STV67H
Текст розмови – bit.ly/3ZJzygf

Які особисті події найпомітніше вплинули на творчість Тараса Шевченка? Чому більшість персонажів із його поезій мали нещасливу долю? А ідеал любові та непорочності Шевченко вбачав у покривдженій покритці?

Психологія творчості ТГШ зацікавала дослідників ще сто років тому. Чи справді все було настільки сумно, і в родині Шевченків не знайшлося миті для радості, сміху, щастя, тепла, затишку, відчуття життя? Можливо, так промовляв внутрішній світ поета?

У матеріалі викоремили деякі цікаві висновки із досліджень відомих психологів.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/ditina-iaka-nazavzhdi-zalishilasia-v-shevchenkovi/

Диким Полем традиційно називають чорноморські степи XVI—XVII століття. Звідки походить ця назва? Коли на півдні України з’явилися козаки? Хто господарював на цих землях до їхньої появи? Якою була роль Мазепи в освоєнні південних українських теренів? Громадяни яких країн селилися у цьому краї?

Продовжуємо подкаст "Битва за Південь", у якому історики розвінчують російські імперські міфи про українські південні землі. Третій епізод присвячено періоду, коли зародилося козацтво. Гість випуску – дослідник козацької України Олексій Сокирко.

Слухайте на зручній для вас платформі – li.sten.to/bytva3

[ Цей подкаст створено у партнерстві з DW Akademie та за фінансової підтримки Європейського Союзу. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю DW Akademie/ Програми Медіафіт для Південної та Східної України та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу ]

"Часто кажуть, що Шевченко створив сучасну українську мову, але коли він почав писати свої перші вірші, ця мова вже існувала, фактично її витворив Іван Котляревський.

Шевченко, як Прометей, вдихнув у цю мову душу, вогонь народного гніву, він розпалив пожежу, яку імперія вже не зможе погасити. Своїм співвітчизникам він дав найголовніше — почуття власної гідности, без якого народи не існують, і з яким народи не вмирають. Принаймні — не вмирають без боротьби".

З колонки Віталія Портникова, лауреата Шевченківської премії у номінації "Публіцистика" 2023 року
https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/trinadtsiatii-apostol-vitalii-portnikov/

Олена Пчілка впродовж усього життя вражала вишуканим стилем та аристократичними манерами. До світлин вона позувала у сукнях із шовку-муару, атласу з пишними оздобами мереживом, бахромою, бантами з оксамиту. Обов'язково доповнювала образи аксесуарами — сережками, брошками, чокерами.

Традиційно побутувала думка, що Пчілка — одна з небагатьох українських аристократок, яка полюбляла народний стиль убрання й одягала в українські строї дітей, чим дивувала оточення.

Дослідниця Тамара Скрипка виокремила деякі особливості моди української еліти рубежу ХІХ — ХХ століть, проаналізувавши світлини родини Драгоманових-Косачів.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/olena-pchilka-iak-odiagalasia-intelektualna-elita-ukrayini/

Яким був звичайний київський студент понад 100 років тому? Найчастіше це хлопець близько 20 років. Нещодавно він закінчив гімназію чи семінарію у невеликому містечку, а тепер приїхав на навчання у Київ.

Найімовірніше, він з дворянської, але бідної родини. Тому його форма не першої свіжості: кашкет потертий, бо куплений у старшокурсника, а мундир перешитий зі старого шкільного. Зазвичай йому вистачає грошей, щоб винайняти кімнату разом, але часто доводиться жити разом з друзями вдвох чи втрьох: так значно дешевше. Як правило, студент щодня обідає, а от зі сніданком і вечерею складніше, тому часто важко заснути.

У студентки трохи інша історія. Ймовірно, вона з міщанської сім’ї чи з родини підприємця. Їй довелося провчитися у додатковому класі гімназії, щоб підтягнутися до вишівської програми. Зазвичай вона живе з батьками або користується їхньою фінансовою допомогою. Форми вона не носить, але зовнішній образ підказує, чим вона займається. Зазвичай це темна сукня стриманого крою, проста зачіска, мінімум прикрас і книги в руках.

Яким був побут київських студентів, як навчалися, розважалися та за що потрапляли до в’язниці. Про це у книжці "Пиво і чорнило. Як жили київські студенти 19 — початку 20 століття" написав історик Тарас Самчук. Публікуємо фрагмент
https://localhistory.org.ua/texts/chitanka/pivo-i-chornilo-iak-zhili-kiyivski-studenti-19-pochatku-20-stolittia-fragment-knizhki/