Над росіянами та українцями тяжіє спільний спадок імперських та совітських часів, виражений, наприклад, у ставленні до корупції чи у вживанні алкоголю, але одна річ нас завжди роз’єднувала.

Самовладдя українських правителів або чиновників — це виняток, російських — правило. Втім український демократизм та російський автократизм — не у крові. Звідки ж бере початок це велике розходження?

Якими шляхами рухалися росіяни та українці з минулого у сьогодення? Історик Сергій Громенко спробував знайти витоки у періоді Русі.
https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/dzherela-rosiiskoyi-avtokratiyi-ta-ukrayinskoyi-demokratiyi-chastina-persha-rus/

Ця газета зробила в Україні сексуальну революцію. Тижневик "Пан плюс пані" виходив з 1992 до 1998 року у Тернополі.

Пробний випуск надрукували невеликим тиражем. Дуже швидко збільшили його до кількох тисяч примірників: попит був шалений. Але і критика теж: проти видання порушили кримінальну справу.

Усі матеріали перших випусків вигадували журналісти. Історії були дуже правдоподібними, і довкола текстів та фотографій раз за разом зчинявся ґвалт.

Втім скоро вигадані статті як жанр зник -- читачі засипали редакцію листами. Ділилися власними спогадами, фантазували, просили порад.

— Коли мене представляли редактором "Пан плюс Пані", люди завжди "окали", — Володимир Андріїшин ховає усмішку в розкішній сивій бороді.

Він очолював редакцію легендарної газети усі шість років. Про них розповів Локальній історії.
https://localhistory.org.ua/texts/interviu/pan-plius-pani-minus-radianska-tsnota/

"Стрічається зима з літом – хто кого поборе. Якщо на Стрітення мороз, то ще зима довго буде. А якщо тепла погода, то буде рання весна". Стрітення, яке відзначають 15 лютого, є одним із 12 найважливіших свят церковного календаря.

Українці цього дня уважно спостерігали за погодою. Відома приказка каже: "Як на Стрітення півень води нап’ється, то на Юрія віл напасеться".

Прикмети інтерпретували по-різному. Волиняни вірили, що потепління на Стрітення віщує ранню весну. Натомість серед українців Карпат стрітенську відлигу пов’язували із затяжною зимою. У матеріалі розповідаємо, які архаїчні звичаї та обряди приурочували до цього свята українці.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/stritennia-koli-zima-zustrichaie-vesnu/

Карпатська ідилія на світлинах середини ХХ століття. В об'єктиві угорського фотографа Ерно Вадаша – благородне життя простої людини, що існує ізольовано, в гармонії з природою гір.

Митець відвідав Закарпаття двічі – 1939 та 1940 року, коли в регіоні точилася затята військова боротьба. На його знимках чоловіки у сонячний день заготовляють на зиму сіно, готують бринзу, жінки сортують вовну та прядуть з неї нитки, вишивають, діти усміхаються. Життя попри усе триває.

Вадашу також вдалося сфотографувати закарпатських бокорашів – сплавників лісу. Уже через якихось два десятки років це ремесло зникне назавжди. У матеріалі – понад 30 світлин 👇
https://localhistory.org.ua/texts/statti/gori-i-liudi-karpatska-fotoidiliia-erno-vadasha/

На початку ХХ століття Київ був потужним авіабудівним осередком. У 1910 році саме тут професор Київської політехніки Олександр Кудашев підняв у повітря перший побудований у Російській імперії літак. До 1913 року у Києві створили близько 50 конструкцій аеропланів.

Київська школа авіабудування дала світові десятки талановитих конструкторів, та свою кар'єру більшість з них будували не в Україні.

Чи вважав себе українцем найвідоміший із них – Ігор Сікорський? Як змінилася роль авіації під час Першої та Другої світових воєн? Якими були повітряні флоти УНР та ЗУНР? Що сталося з українськими пілотами після поразки визвольних змагань? Про історію авіації в Україні розповів доктор історичних наук Андрій Харук у новому випуску програми "Без брому".

Дивіться відео ⟶ bit.ly/3xsBbms
Читайте текст ⟶ bit.ly/3S6cdD9

100 років тому колишній юрист, який втратив руку на війні, і знайшов себе в етнографії, Аркадій Зарембський їздив українськими селами у складі дослідницьких експедицій.

Він купував у місцевих мешканців артефакти для музею та багато фотографував. Ми вже публікували його світлини із Черкащини, українських поселень Зеленого Клину та Хабаровського краю.

У 1920-х роках етнограф відвідав Поділля, де зафіксував на фото як селяни одягалися, будували свої хати, працювали та відзначали свята. Наприкінці статті – маловідоме фото руїн замку у Кам'янці-Подільському, яке Зарембський зробив, повертаючись з експедиції.
https://localhistory.org.ua/rubrics/strii/podillia-1920-kh-rokiv-na-svitlinakh-arkadiia-zarembskogo/

Від VII століття у храмах і монастирях Західної Європи почали фіксувати чудеса — випадки дивовижного зцілення чи порятунку людей, що здійснили певна ікона або святий.

Це мали бути свідчення Божої любови до людини. Також завдяки їм Церква поширювала і зміцнювала свій вплив. Уже в добу книговидання з’явилися libri miraculorum, тобто книги чуд. Записані відповідно до релігійних канонів випадки чудотворення, пов’язані з конкретними іконами.

Під кінець XVI століття такі видання з’явилися у Православній церкві, зокрема в українській. Наталя Яковенко, докторка історичних наук, професорка Києво-Могилянської академії, досліджує ці книги. Завдяки їм можна дізнатися про уявлення, надії та страхи тогочасних українців
https://localhistory.org.ua/texts/interviu/chuda-poza-konfesiieiu/

Жінки та дівчинка у кептарі на Рахівщині (Закарпаття), 1940 рік. Світлини зробив угорський фотограф Ерно Вадаш. Він відвідав села карпатського високогір'я Ужок, Синевер, Колочаву, Ясіня. Дорогою знимкував також Ужгород, Воловець, Рахів.

Фотографії Вадаша надзвичайно якісні. Його роботи публікували у журналах National Geographic, Vanity Fair, Harper’s Bazaar.

На Закарпатті фотограф зафіксував повсякдення горян. На його світлинах жінки плетуть нитки з овечої шерсті, вишивають, прядуть, чоловіки заготовляють на зиму сіно, готують бринзу. В об'єктив потрапила небезпечна робота бокорашів – сплавників лісу, це ремесло нині вже не існує.

Більше фотографій дивіться на нашому сайті – bit.ly/3kfbUZX

Не бліни, а вареники готували українці на Масницю. Щодо назви, яка найчастіше викликає дискусії: тиждень перед Великим постом йменували Масляницею на півночі України та на Слобожанщині, свідчать етнографи.

Також відомі назви – Сирний, Сиропусниця, Сирниця. Буковинські гуцули кажуть на цей тиждень Кривий – він неправильний та порушує усі норми, бо і не скоромний, і не пісний.

Протягом цього періоду їдять сир та інші молочні продукти, яйця та рибу. Від споживання мʼяса повністю утримуються – аж до Великодня. У багатьох регіонах дотримувалися цікавою традиції із лялькою Колодієм. Про цей та інші звичаї читайте у матеріалі на нашому сайті.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/tizhden-chastuvan-i-veseloshchiv/

Дарію Корчак (Боровик) зі Львівщини засудили до 25 років заслання за листівки із написом “Смерть Сталіну”. Її чоловік Богдан Корчак відбув 10 років радянських таборів. Син Андрій став Героєм Небесної Сотні.

Його вбили на вулиці Інститутській 18 лютого 2014-го, коли пані Дарії був 81 рік. Вона відійшла у засвіти теж у лютому, через п'ять років після сина. “Локальна історія” встигла записати спогади жінки про її життя.

Пропонуємо згадати історію родини, що боролася за незалежність України.
https://localhistory.org.ua/texts/interviu/matir-geroia-nebesnoyi-sotni-dariia-korchak-materinske-sertse-ne-mozhe-povnistiu-zagoyiti-tiieyi-rani-ale-iogo-smert-ne-bula-daremnoiu/

Портрет невідомого шведського офіцера в шкіряному колеті, датований 1690-ми – початком 1700-х років. Загалом нагадує зображення десятків інших офіцерів, або й королів – у подібному стилі придворний живописець зобразив Карла XI та Карла XII.

Протягом минулого року цей твір став відомий українському інтернету як “Справжній портрет російського царя Петра I”. У чоловікові побачили ознаки дегенеративности та сифілісу, мовляв, ось воно, справжнє обличчя московського царя, що проливав кров українців.

Багато портретів, що репрезентують Петра I, справді, не збігаються з його реальною зовнішністю. Утім на цьому полотні – не він.
https://localhistory.org.ua/rubrics/painting/kazhut-shcho-tsar-nespravzhnii/?fbclid=IwAR1H2bhIqxXmbKdxPeoxTGUijnc0ra-GinXJlNqY4yJQN2lixQfaELn7Ysw

У чому секрет популярності стрілецького гімну "Ой, у лузі червона калина"? Як творчість Січових стрільців загалом вплинула на формування української ідентичності?

Докторка філологічних наук Оксана Кузьменко стверджує, що фольклор може багато розповісти про кризові періоди в історії народу. Як катастрофи ХХ століття – дві світові війни, Голодомор, депортації та репресії – відобразилися у фольклорі українців?

Ми багато чули про повстанські пісні, а якою була творчість по той бік фронту – серед вояків Червоної армії? І що цікавіше, як "фронтові пісні" використала радянська пропаганда?

Чи вимирає фольклор у сучасному світі? Про це у новому випуску "Без брому з Віталієм Ляскою".

Відео ⟶ bit.ly/3SjCXQw
Текст ⟶ bit.ly/3Ikw4dc

"Бестія", "блядун", "бродяга", "волшебница", "каналья", "скурвий син", "мошенник", "плут", "холоп", "шельма", "щенюк". Це лексика із протоколів судових засідань часів Гетьманщини.

Суспільство козацької України не було таким ідеальним, як його представляє романтичний історичний міф. Наші предки вміли щиро сваритися, і частіше ніж ми доводили конфліктні справи до суду.

Саме протоколи судових справ дають нам можливість "почути" голоси ворожих сторін і дізнатися причини конфліктів.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/mova-konfliktiv/?fbclid=IwAR1_ocw9ME-OI9UpHjxxUjtHyUvjY03TOhuPfcdS81ORueCppUhRRLJLMzA

"У часи дрімучого совка був звичай стрічати усіляке начальство чи гостей з-за кордону хлібом-сіллю. Так би мовити, місцева екзотика, яка мала довести, що комуністична влада шанує місцеві традиції.

Хліб на вишитому рушнику подавали дівчата у віночках усіляким комунякам і, що казати, тим, хто колись забирав останній окраєць у дітей, — опричникам Голодомору.

Мені ніколи не подобався цей звичай вручати хліб особам, які не здатні оцінити цінність хліба, тобто будь-якому зайді. Від того він не ставав своїм. Моє дитинство пройшло в селі, де були печі, але хліб спекти там не могли, бо не було борошна. Магазинним хлібом годували свиней, бо не можна було купити комбікорму, хіба що по блату".

З колонки письменниці Галини Пагутяк. Про символізм хліба та солі в українській культурі читайте на нашому сайті
https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/khlib-sil-i-gorilka-galina-pagutiak/

Росіяни багато років намагаються вписати античні центри Північного Причорномор'я у власну історію. Російська пропаганда стверджує, що Пантікапей – перший античний центр на російських теренах. Тільки це територія сучасного міста Керч у Криму, що, як усім відомо, є українським.

У другому епізоді подкасту "Битва за Південь" розповідаємо, як розвивалися античні поліси на українських землях, чому в СРСР не допускали українських дослідників до вивчення давньогрецьких міст та чого бракує Україні, щоб вважати античне минуле своїм.
Експертка цього епізоду – Тетяна Шевченко, кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця НАНУ.

[ Подкаст створено у партнерстві з DW Akademie та за фінансової підтримки Європейського Союзу. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю DW Akademie/ Програми Медіафіт для Південної та Східної України та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу ]

Посилання на епізод на чотирьох платформах ⟶ li.sten.to/bytva2

Росіяни увійшли на Сумщину рівно рік тому – у перший день повномасштабного вторгнення. Окупували Тростянець, пройшли крізь Суми і спіткнулися об Охтирку.

Ми вирушили на Слобожанщину – частину східного українського фронтиру, де кілька століть тому панувала козацька стихія. І проявила себе знову 24 лютого 2022 року.

Як ці три міста пережили російську навалу, завдяки чому їм вдалося встояти, і як живуть рік опісля – читайте у репортажі.
https://localhistory.org.ua/texts/reportazhi/upershe-v-zhitti-zrozumila-shcho-tak-mozhna-liubiti-ukrayinu/?fbclid=IwAR2MlVj-BPxoEIIFEDlEzO0pYdVN5m75OmRLrF48TxwsEBxgZqk2AYQBJ04

Лариса Косач за свої 42 роки не мала меж ані географічних, ані літературних. Озеро Нечимне на Волині надихнуло її на "Лісову пісню", а "Камінного господаря", дії якого відбуваються в Іспанії, завершила у Грузії.

Днями минає 152 роки з дня народження Лесі України. Пропонуємо згадати матеріал про маршрути її подорожей. Літературознавиця Віра Агеєва перелічила понад 20 міст світу, де відбулися переломні події у житті письменниці, а ми оформили їх у мапу.

Цей матеріал про те, як Леся Українка вийшла далеко за межі України, при цьому України не втратила. Читайте ⟶ lesya-ukrainka.localhistory.org.ua/

Під час радянської окупації 1941 року у Львові відбулося судилище над українською молоддю — під варту взяли 59 юнаків і юначок. Їх звинуватили в антирадянських злочинах через причетність до ОУН. Серед обвинувачених були 15-річні діти. Маріонетковий суд засудив 42 українців до розстрілу.

Однією з підсудних на “Процесі 59-ти” була Ольга Попадин, 17-річна гімназистка зі Львова. Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю “Локальній історії”.

З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.

Ольга Попадин народилася 25 лютого 1923 року. Нині їй могло би виповнитися 100 років.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/tsvit-natsiyi-istoriia-olgi-popadin/

Картина "Бій Максима Кривоноса з Яремою Вишневецьким" добре відома читачам, її часто використовують у шкільних підручниках і науково-популярних виданнях, присвячених Хмельниччині.

Його автор Микола Самокиш (1860—1944) під час роботи надихався барвистим описом битви козацьких і коронних підрозділів під Махнівкою (нині село у Вінницькій області) на початку липня 1648 року, вміщеному в "Літописі Самійла Величка".

Втім образ, який створив Самокиш, не збігається з реальними подіями середини XVII століття. Що на полотні є вигадкою митця?
https://localhistory.org.ua/rubrics/painting/dvobii-iakogo-ne-bulo-istoriia-kartini-bii-maksima-krivonosa-z-iaremoiu-vishnevetskim/

"Мине час і, можливо, про Небесну Сотню писатимуть те саме, що ще недавно писали про Крути: вони були не героями, а жертвами й загинули марно (кинули напризволяще).

Тільки тепер прочитали статтю Євгена Маланюка, написану майже сто років тому, де автор висловлює цілком протилежну думку. Війна навчить українців нарешті обходитися без заспокійливого, коли вони читають історію своєї Батьківщини.

Оцінити масштаби тієї травми українського суспільства дуже важко. То була гігантська болюча рана, що її потрібно було після 40 днів заліковувати. І по всій Україні почали ставити стенди зі світлинами Небесної Сотні – в школах, біля церков, на площах. Це можна порівняти лише з тим, як у 1930-х роках в Галичині насипали символічні стрілецькі могили після того, як польські шовіністи поглумилися над могилами січових стрільців".

З колонки письменниці Галини Пагутяк, продовження читайте на нашому сайті.
https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/nebesna-sotnia-posttravma-i-gloriia/

Днями минуло 136 років з народження Леся Курбаса, якого вважають однаково близьким у Львові, Тернополі, Києві та Харкові. Інколи проблеми з грошима, інколи амбіції змушували його часто переїздити з міста у місто.

Він усюди організовував людей навколо театру: коли був студентом в університеті, коли втікав від війни і навіть коли був в’язнем у радянському таборі.

У 1933 році Павло Постишев, один із організаторів Голодомору, викликав Леся Курбаса до себе. Він запропонував режисеру "змінити ідеологію" та публічно засудити Хвильового і Скрипника, які кілька місяців тому наклали на себе руки. Курбас відмовився, мовляв, йому пізно міняти свої погляди.

— Мені вас шкода! — сказав Постишев.
— Мені вас теж, — відповів Курбас.

Наступного дня, після того, як Курбаса усунули з посади директора та художнього керівника "Березолю", він переїхав до Москви з надією уникнути репресій. Але того ж року його арештували (за "намір вбити" Постишева). Через п'ять років розстріляли.

Більше про режисера читайте у репортажі з харківського театру, де прославився "Березіль".
https://localhistory.org.ua/texts/reportazhi/dovga-doroga-na-skhid/